Віршографія

[Вoвчик]

В представлении, во властном предрассудке

расстилаться как простыню в дали,

не заполненная истиной познаний

сущность знаний, ваших и моих

Со временем вы, люди ,

забыли ту эпоху,

когда весь мир дремал,

во власти добрых сил,

когда чуть свет уже,

вздымались мысли к Богу,

когда с звездою первой

кружил во сне весь мир

Теперь все по-другом, ничто не станет прежним

забыта навсегда та добрая пора

и мир уже другой, он стал намного меньше -

замучала его безжалостна орда...

[Vika]

Василь Кузан

Набридло, набрякло, намерзло,

Намокло від рогу до рогу.

Вже пізно шукати початок

І страшно міняти дорогу.

За душами сутінки, смутки,

Тумани, просякнуті ніччю...

Не так відбуваються кроки,

І знаки не ті по узбіччю.

Ламаються пальці, мов п’яльця,

І рушаться мрії, мов храми,

І хрестиком вишита доля,

І хочеться знову до мами.

Упасти обличчям в долоні

І плакати, плакати вільно,

Аж поки не зробиться легко,

Аж поки не стане спокійно.

Аж поки навчишся сприймати

Жорстокість, буденність, тривогу,

Аж поки не звикнеш до думки,

Що пізно міняти дорогу.

[Amelie]

..цей вірш.. мені подруга написала..покинула, і поїхала закордон:

Сегодня день тяжелым был!

Решалась участь моей жизни

"Идти по узкому пути

Или широкою дорогой.

Забыть все лица прошлой жизни,

Откинуть мелочность, веселье

Отдать всю душу на растерзание сатане

Или взлететь до выси неба,

Почувствовать слез очищение.

Быть в милости Христа,

Не падать духом никогда

И быть лучом в конце туннеля."

Что выбрать мне? Или забыться?

Что было познано - предать

И полюбить,скорее влиться

В потоки грязи и греха.

Вы скажете: Конечно,надо выбирать,

Луч света льющейся с небес,

Но как, скажите мне на милость

Найти познания тропу?

И где найти ключи от сердца,

Чтоб отворить их Богу и Христу.

Ольга К.

P.S.завжди хотіла, щоб вірші її були оприлюднені

[Amelie]

Шкода що ми зараз такі заклопотані і обтяжені матеріальним, що навіть не вистачає часу дописати кілька рядків, відділитися від поденності і поринути у вишуканий світ поезії... Жаль... Ну що ж, поки сам наповнятиму цю тему. можливо і її вміст комусь згодиться...

звичайно згодиться +1

[talja]

Десь розлучались двоє - пара

Такі подібні і такі чужі.

Їх листям золотим лиш осінь посипала

І сонце вже не гріло як тоді..

Десь падав дощ, забутий ними вчора

десь спала тиша, лишена тоді,

Вона була така, немов прозора.

А він - неначе попіл міражів..

Душа боліла, серце завмирало

Вуста тремтіли від ридання й сліз..

Мовчала осінь. і вона мовчала,

Коли він йшов, любові не зберіг..

Був падолист самотнього прощання,

в"яли квіти в сонячному тлі..

Ролучались двоє - пара

такі подібні..і вже чужі........

[Yurik]

Десь розлучались двоє-пара,

Та подібні, і такі чужі.

Вони були єдине ціле…

Та не судилось їм тоді.

У їхнє щастя. лізли люди,

Які бажали тільки зла…

І завжди сльози були в неї...

І гіркота в душі….сльоза….

Вона не знала, що кохає, а він…..

А він любив її….

Вона не знала, як страждає, а він…..

Він допоміг її…

Тяжкі ті муки пережити,

Розлуки часті, вічне зло…

Та Бог поміг їм сум забути,

І нагадав про все добро.

Та важко їм було згадати,

Усе те добре, і давно….

Поганого було багато,

Яке перекривало все добро….

І довго вже вони кохають,

Та мало насолоджуються цим.

І так багато вже страждають,

Що людям жаль стає вже їх.

Чому ж не можуть разом бути,

Просто любити всім на зло?

Коханням горе перекрити,

Й згадати все добро, що в них було?...

З тих пір, пройшло багато часу…

Вони, вже не такі, які були…

Вона призналась у коханні, а він…..

Він зрозумів її.

І розказала як їй важко,

Як сильно любить же його…

І як втрачає вже надію,

на те, що в них колись було…

На ці слова він усміхнувся,

І ніжно обійняв її.

Поцілував і заспокоїв, сказав:

«Потрібна ти мені»

І серце рвалось на шматочки,

Від радості у них обох.

Тепер назавжди вони разом!

І не розлучить їх ніхто!

[talja]

Спливає непомітно час,

Минулому все залишає.

Не перший, не останній раз

Мене життя життю навчає.

Приходить розуміння мить,

Що я - ніхто. що я - непотріб,

Що я не вмію в цьому світі жить,

Що ні до чого весь мій досвід.

Що ні до чого всі мої слова,

Мої думки, мої бажання.

Мене життя життю навча,

А я втомилась від навчання.

Радченко

[talja]

Медленно умирает тот, кто становится рабом привычки,

Выполняя каждый день один и тот же маршрут,

Кто не меняет направление,

Кто не рискует менять цвета одежды,

Кто не разговаривает с незнакомцами.

Умирает медленно тот, кто избегает страсти,

Кто предпочитает чёрным по белому и точки над буквой "i",

Вместо того, чтобы быть вместе с эмоциями,

Именно теми, которые делают глаза лучистыми,

А зевок могут заменить на улыбку.

Именно теми, которые могут заставить сердце стучать

И от ошибки, и от чувств.

Медленно умирает тот, кто не переворачивает столы,

Кто несчастлив в работе,

Кто не рискует с уверенностью и не предпочтёт её

Неуверенности следовать своей мечте.

Кто не позволит хотя бы один раз в своей жизни

Убежать от рассудительных советов.

Умирает медленно тот, кто не путешествует,

Не читает, не слушает музыку,

Кто не может найти гармонию в себе.

Медленно умирает тот, кто уничтожает саму любовь,

Кто никогда не помогает,

И проживает свои дни с постоянными жалобами

О невезении или непрекращающемся дожде.

Умирает медленно тот, кто бросает свои планы,

Ещё не начав даже их,

Кто не задаёт вопросы об аргументах ему неизвестных,

И кто не отвечает, когда его спрашивают о том, что он знает.

Постараемся же избежать смерть маленькими дозами,

Помня всегда о том, что быть живым,

Требует большого долгого усилия

Простого действия дышать.

Только неугасимое терпение приведёт

К достижению блистательного счастья.

Пабло неруда

[talja]

Не бійся робити

В житті перший крок.

І переступати поріг.

Не бійся загроз,

Не лякайсь помилок -

Бувають вони в нас усіх.

Тому якщо шанс

Надається тобі,

Ти в жертву себе

Не принось…

Та бійся одного

В своєму житті:

Що ТВІЙ ПЕРШИЙ КРОК

Зробить хтось…

Мері

[talja]

Пишу листа, бо зачекалася весни

І надто надокучили тумани,

Бо як у каламуті сивини

Можна розгледіти “вжевесну”…

Зовсім рано

Ще виглядати трав яскравий пласт.

Я захотіла написати все словами

Мене ні простір не обмежує,

Ні час

Чекати весну –

Від душі пишу і прямо.

А під ногами… Все, ну, як завжди

Нам заважають дурні і дороги.

Зими ще не розтанули сліди,

Але мені є зараз не до того.

Бо я виводжу кожну літеру-рядок,

В передчутті дуже простого дива.

У нас усіх є вроджений порок –

Ми любимо, щоб все було красиво…

Я теж.

Не пожалкую теплих слів.

Якщо це може у житті хоч щось змінити.

Пишу листа, бо захотілося весни.

Тієї, що змогла б усіх зігріти…

Мері Кузьменко

[Vika]

Коли ми йшли удвох з тобою

Вузькою стежкою по полю,

Я гладив золоте колосся,

Як гладить милому волосся

Щаслива, ніжна наречена...

А ти ішла поперед мене,

Моя струнка, солодка згубо,—

І я помітив, як ти грубо

Топтала колоски пшениці,

Що нахилились до землиці.

Немов траву безплідну, дику

Топтала і не чула крику

Тих колосочків. Без оглядки

Ти йшла собі, а в мене — згадки

Про те, як на чужому полі

Збирав я нишком колосочки

В поділ дитячої сорочки.

О, я хотів тобі сказати,

Що те колоссячко вусате —

То невсипущий труд мозільний,

То молодим калач весільний,

То для дітей пахуча булка,

То хліб, що матінка-гуцулка

З долівки вчила піднімати,

Як батька в руку, цілувати;

Та я змовчав. Я йшов покірно,

Бо я любив тебе надмірно,

Але мені тоді здалося,

Що то не золоте колосся,

Що то любов мою безмежну

Стоптали так необережно.

Дмитро Павличко

[Vika]

(Можливо, було. Не знайшла.)

...

Той клавесин і плакав, і плекав

чужу печаль.Свічки горіли кволо.

Старий співак співав, як пелікан,

проціджуючи музику крізь воло.

Він був старий і плакав не про нас.

Той голос був як з іншої акустики.

Але губив під люстрами романс

прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.

На голови, де, наче солов'ї,

своє гніздо щодня звивають будні,

упав романс, як він любив її

і говорив слова їй незабутні.

Він цей вокал підносив, як бокал.

У нього був метелик на маніжці.

Якісь красуні, всупереч вікам,

до нього йшли по місячній доріжці.

А потім зникла музика. Антракт.

Усі мужчини говорили прозою.

Жінки мовчали. Все було не так.

Їм не хотілось пива і морозива.

Старий співав без гриму і гримас.

Були слова палкими й несучасними.

О, заспівайте дівчині романс!

Жінки втомились бути не прекрасними...

Ліна Костенко

[Luychi]

Що щастя? Се ж ілюзія,

Се привид, тінь, омана...

О ти, ілюзіє моя,

Зрадлива і кохана!

Кринице радощів, чуття

Ти чарочко хрустальна!

Омано дум, мого життя

Ти помилко фатальна!

Я хтів зловить тебе, ось-ось,

Та враз опали крила:

З тобою жить не довелось,

Без тебе жить несила.

З тобою жить - важка лежить

Завада поміж нами;

Без тебе жить - весь вік тужить

І днями, і ночами.

Нехай ти тінь, що гине десь,

Мана, луда - одначе

Чому ж без тебе серце рвесь,

Душа болить і плаче?

Нехай ти тінь, мана, дім з карт

І мрія молодеча,

Без тебе жить - безглуздий жарт,

І світ весь - порожнеча.

Як той Шлеміль, що стратив тінь,

Ходжу я, мов заклятий,

Весь світ не годен заповнить

Мені твоєї страти.

Іван Франко

[speaker]

Я В ВЕСЕННЕМ ЛЕСУ ПИЛ БЕРЕЗОВЫЙ СОК...

стихи и музыка Евгения Аграновича (песня из к/ф "Ошибка резидента",1968 г.)

Я в весеннем лесу пил березовый сок,

С ненаглядной певуньей в стогу ночевал...

Что имел - потерял, что любил - не сберег,

Был я смел и удачлив, а счастья не знал.

И носило меня, как осенний листок.

Я менял города и менял имена.

Надышался я пылью заморских дорог,

Где не пахли цветы, не блестела луна.

И окурки я за борт бросал в океан,

Проклинал красоту островов и морей,

И бразильских болот малярийный туман,

И вино кабаков, и тоску лагерей...

Зачеркнуть бы всю жизнь и сначала начать,

Прилететь к ненаглядной певунье моей!

Да вот только узнает ли Родина-мать

Одного из пропавших своих сыновей?

Я в весеннем лесу пил березовый сок...

/1954 год/

Евгений+Агранович+-+Я+в+весеннем+лесу+пил+березовый+сок.mp3

ОТ ГЕРОЕВ БЫЛЫХ ВРЕМЁН...

(песня из к/ф "Офицеры", 1971 г.) музыка и текст Евгения Аграновича

От героев былых времен

Не осталось порой имен.

Те, кто приняли смертный бой,

Стали проcто землей и травой...

Только грозная доблесть их

Поселилась в сердцах живых.

Этот вечный огонь, нам завещаный одним,

Мы в груди храним.

Погляди на моих бойцов -

Целый свет помнит их в лицо.

Вот застыл батальон в строю...

Снова старых друзей узнаю.

Хоть им нет двадцати пяти,

Трудный путь им пришлось пройти,

Это те, кто в штыки поднимался как один,

Те, кто брал Берлин!

Нет в России семьи такой,

Где не памятен был свой герой.

И глаза молодых ребят

С фотографий увядших глядят...

Этот взгляд, словно высший суд,

Для ребят, что сейчас растут.

И мальчишкам нельзя ни солгать, ни обмануть,

Ни с пути свернуть!

/1971 год/

Е.Агранович+-+Офицеры.mp3

[speaker]

ИТОГ

(В.Раменский)

Когда-то надо подвести свои итоги

И трезвым взглядом на всё прошлое взглянуть:

А не ошибся ли ты в выборе дороги,-

Той, по которой проходил всей жизни путь?

Уж нам за сорок, и в минуты откровенья

Я чётко вижу жизнь нескладную мою:

Не слишком поздно ли пришло ко мне прозренье?

Не слишком поздно ль эту песню я пою?

Терял с годами я друзей, как листья осень,

Терял я правду, и порядочность, и честь...

О, как давно своей судьбе я вызов бросил,-

Своих ошибок мне теперь не перечесть!

Я видел женщин, в них не видя человека,

Их не любя - страдал, любя же их - менял,

Зато на улице бродячий пёс-калека

В душе моей чувств бурю нежных вызывал.

Исколесил страну от Кушки до Чукотки,

Но красоты природы я не замечал,-

Тянулся как-то я тогда к стакану водки -

Из-за него по жизни много растерял.

Менялись люди, города и обстановка,

Передо мной мелькал лишь лиц калейдоскоп...

Однако чувствовал себя подчас неловко -

Ведь я не делал то, что сделать бы я смог.

Но только стоп! - остановись сейчас мгновенье!

Довольно всякой грязи, лжи и суеты!

Я не могу теперь смотреть без сожаления,

Как растерял я своей юности мечты.

Себе оценку дать - насколько это сложно,-

Себя увидеть вот таким, каков ты есть.

Пусть это будет горько, больно и тревожно -

Но я обязан в глаза правде поглядеть!

Достойно

(Е.Евтушенко)

Достойно, главное - достойно,-

Любые встретить времена,-

Когда эпоха то застойка,

То взбаламучена до дна.

Достойно, главное - достойно,-

Чтоб раздаватели щедрот

Не довели тебя до стойла

И не заткнули сеном рот!

Страх перед временем, паденья...

На трусость душу не потрать,

Но приготовь себя к потерям

Всего, что страшно потерять.

А если всё переломалось,

Как невозможно предположить,-

Скажи себе такую малость:

"И это можно пережить!"

[speaker]

Батькове серце

Слова: Дмитро Луценко

Музика: Анатолій Пашкевич

Воронки й окопи давно заросли полинами,

А в мене ще й досі не гоїться болю клубок.

Схвильований батько край шляху прощається з нами

І лагідно просить:

— Ти слухайся мами, синок!

Ми поле орали, в нужденних брели посторонках,

І крепом лягала за нами життя борозна.

Як море пекуче, прийшла і до нас похоронка,

І в мамині коси вплелася в той день сивина.

Та я все не вірив і тата ходив виглядати,

Хотілось відчути тепло його добрих долонь.

А батьку судилось і в День Перемоги лежати,

На кручах Дніпрових пала з його серця вогонь.

Приходжу до нього тепер я з своїми синами,

Не зміряти болю й прогірклого щастя мого.

Воронки й окопи давно заросли полинами,

А батькове серце палає, як вічний вогонь.

[speaker]

Марина Цветаева

Милый друг, ушедший дальше, чем за море!

Вот Вам розы – протянитесь на них.

Милый друг, унесший самое, самое

Дорогое из сокровищ земных.

Я обманута, и я обокрадена,-

Нет на память ни письма, ни кольца!

Как мне памятна малейшая впадина

Удивленного – навеки – лица.

Как мне памятен просящий и пристальный

Взгляд – поближе приглашающий сесть,

И улыбка из великого Издали,-

Умирающего светская лесть…

Милый друг, ушедший в вечное плаванье,

- Свежий холмик меж других бугорков! –

Помолитесь обо мне в райской гавани,

Чтобы не было других моряков.

5 июня 1915

Aleksandr Ivanov - Ia zovu dozhd.mp3

[Vika]

Микола РУДЕНКО

Із циклу СОДОМ

Останній барель нафти — і тоді

Відкриється нікчемність, а не сила.

Реклами, бари, металеві крила

Помруть, мов іскра в крижаній воді.

Позаростають траси між долин,

І спорожніють мертві хмарочоси.

Поем та Біблій непотрібні стоси

Палатимуть у свисті хуртовин.

Можливо б, кара обминула ця,

Коли б не наша нерозумна пиха.

І кожен в думці прикидає стиха:

А скільки ж залишилось до Кінця?

Чи вистачить на карнавальні дні

Вина і затишку в містах Європи?

Хай після мене голод чи потопи —

Про те вже дбати іншим, не мені.

І часом заздриш звичаям бджоли,

Лисиця стане вісницею неба:

Вони ідуть на смерть, якщо це треба,

Аби нащадки на землі жили!

[Vika]

Роман Коляда

як могло бути

краще не знати

варіанти

кожен за муром

німим

тільки вітер

часом доносить

відгомін

альтернатив

і скаженієш від люті

чи шаленієш від щастя

але не можеш бути

і тим і тим

[Vika]

Лінa КОСТЕНКО

Коректна ода ворогам

Мої кохані, милі вороги!

Я мушу вам освідчитись в симпатії.

Якби було вас менше навкруги,—

людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.

Я вас ділю на види і на ранги.

Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,

мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.

Марудна справа — жити без баталій.

Людина від спокійного життя

жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.

Дрібнота буть не годна ворогами.

Якщо я маю біцепси душі —

то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!

Бережіть снагу.

І чемно попередить вас дозвольте:

якщо мене ви й зігнете в дугу,

то ця дуга, напевно, буде вольтова.

[Amelie]

Вірш моєї подруги:

О,Боже!!! я к тебе взываю!

Ты видишь, как мне тяжело,

И видишь, без тебя слепа я,

Как крот живущий в темноте.

О,Боже!!!Дай мне силы

Все муки, страхи победить.

Я знаю, верю и хочу

Познать любовь твою и мир.

Прости меня, что предавала,

что врала, пряталась и обижала

И часто так бивало , что и забывала,

Но, Господи, спаси!!!

Спаси от уз и паутины сатаны,

Который ложью и обманом

Заманивает слабых и слепых,

Который закрывает сердце

От нашего Спасителя

В мирских утехах, искушениях

И в призрачном свете раскрепощения.

Ольга К.

[Vika]

Сергiй Руденко

Скрипалик

В старому місті кафе і бари,

Салони модні «Палє Рояль»…

Із капелюхом на тротуарі,

Ще зовсім юний, стоїть скрипаль.

А в ресторанах ревуть оркестри…

Фальшиві ноти і крик юрби,

А серед площі малий маестро

В полоні радості і журби.

Невідомі ноти – музика любові,

Зіграна з душею, просто так, «на слух»…

І кидають франти долари і франки

У старий потертий чорний капелюх.

Дарує струнам ці світлі чари

Безкрайнє небо і вся земля…

І скрипки голос летить за хмари

На крилах юності скрипаля.

Невідомі ноти – музика любові,

Зіграна з душею, просто так, «на слух»…

І кидають франти долари і франки

У старий потертий чорний капелюх.

Звуки теплим літом полетять по світу,

З-під смичка тонкого в крихітній руці…

А скрипалик грає і не помічає,

Як розносить вітер кольорові папірці.

[talja]

Лучше быть пока что одиноким,

Чем быть с кем-то,

Но, по сути, жить фальшиво.

Я хочу сказать сейчас об этом многим:

Вы не тратьте жизнь свою и силы

С нелюбимыми.

Не проводите свое время

Когда сердце не лежит – зачем притворство?

Не меняйте свое счастье Вы на деньги…

Человек без счастья станет чёрствым.

Не бросайтесь в крайности и грани.

Просто ждите от судьбы покорно милость,

А потом Вы удивитесь даже сами,

Что вот так всё превосходно получилось.

Так что всем, пока что просто одиноким.

всем тем, кто хочет нежности, заботы,

Нужно ждать с улыбкой своё счастье!

Дожидается лишь, тот, кто ждет кого-то…

Мері Кузьменко

[talja]

Мері Кузьменко

Жінка щаслива сім’єю.

Тим, що вона є кохана,

Тим, що в родині із нею

Сонце встає вранці рано.

Жінка щаслива в коханні

І у дитячій любові.

Адже без цього є марні

Будні й години святкові.

Жінка щаслива душею,

Тим, що вона – берегиня.

Серце жіноче безмежне:

Сповнене ласки й терпіння.

Жінка щаслива і люба

Навіть в рутинності справ,

Лише коли її іменем,

Хтось свою мрію назвав.

[talja]

І знов Мері До речі, багато віршів покладені на музику.

У ній щось є…

Напевне, то душа

Трохи збентежена від правди і реалій

Вона кудись,як завжди поспіша,

Іде у переходи і у далі.

У ній щось є…

В її ясних очах

Поети б написали слово “щирість”.

В ній паросток надії не зачах,

Не дивлячись на будні трохи сірі.

У ній щось є…

Незрима таїна.

Що в пам’ять урізається гранітом.

Як присмак від солодкого вина,

Коли набридла гіркість цього світу.

І це її відразу видає.

З-поміж облич і поглядів квапливих.

Спинивши погляд, розумієш: в ній щось є…

Таке по-справжньому просте і особливе.