Віршографія

[lilechka]

О, что мне делать с этим бедным даром —

Влюбляться в окна, синие, как небо,

В сосульки, что повисли на карнизах,

Кривые и блестящие, как сабли, —

Во все, что нам дается жизнью даром,

Но что для сердца делается хлебом —

И ветки скрип, и вечер тучек сизых,

И снега шелест, и улыбка чья–то...

В.Соколов

[Zeuss]

Если утро зимнее темно,

То холодное твое окно

Выглядит, как старое панно:

Зеленеет плющ перед окном;

И стоят, под ледяным стеклом,

Тихие деревья под чехлом —

Ото всех ветров защищены,

Ото всяких бед ограждены

И ветвями переплетены.

Полусвет становится лучист.

Перед самой рамой — шелковист

Содрогается последний лист.

[Amelie]

* * *

Я бачу тільки тінь твою — і вже.

А ні обличчя, ані рук не бачу.

І чую, що з тобою разом трачу

те все, що нас на світі береже.

Скололась крига. Цівка чорноти

так тяжко надимається з натуги.

Нема ані дружини, ані друга,

і де не глянь — все ти, і ти, і ти.

Моя жалка самотносте! Сестро!

Моя віками долана прамати!

Ти не живеш, а вчишся помирати,

офірувавши синові перо,

залите ртуттю, висліплою з туги.

Далекий погук і далекий крик.

О як ти звик, о як ти тільки звик —

сам, без дружини, без сестри і друга!

26.[5].

В.Стус

[Olesya]

Прийде весна, говорили вони,

кинемо все й поїдемо звідси.

Заходячи в ніч, як у власні сни,

дістанемось її глибини.

Відстань? Що таке, зрештою, відстань.

Поселимось біля морських портів,

там, де олія тяжіє в трюмах,

де все, чого б ти не захотів,

для тебе вивантажать з кораблів

чоловіки в потертих костюмах.

Там де жінки з вогнями в руках

танцюють вночі на гарячих площах,

носять кульчики в язиках,

гадають на крові і на зірках,

й спиняють вітри при кораблетрощах.

Де вигріваються без кінця

відвідувачі в тісних перукарнях,

де пахнуть сигарами пальці творця,

де кавові зерна, ніби сонця,

пересмажуються у кав’ярнях.

Там де не буде цієї війни,

яка триває зараз між нами.

Зникнемо, планували вони,

головне дочекатись весни.

Хай скумбрія рухається табунами.

Коли вони обіймались вві сні,

в їхньому ліжку, на їхній війні

чути було як летять птахи,

падаючи в сніги.

Сергій Жадан

[Olesya]

Навіть якби ти покинула ті місця

в яких народилась і де лишалась чекати,

де формувались риси твого лиця

і починались географічні карти,

навіть якби ти вживала чужі слова,

торкалась чужих плечей і чужих простирадел,

і навіть звідтіль, куди мало хто заплива,

не поверталась, хоч хто би тобі не радив,

навіть якби ти тікала від власних слідів,

від власних снігів на подвір’ї і сонця в ринвах,

якби уникала присмерків і холодів,

приспавши чужих кошенят на своїх колінах,

ти би примчала, всупереч всім листам,

назад — де високі дими і гарячі стіни,

напевне знаючи, що навіть там

ти його не зустрінеш.

Сергій Жадан

[ODZER]

Хайку , написані письменниками сучасності:

Джек Керуак

Ни одной телеграммы сегодня,

лишь больше листьев

опавших.

Сумерки,

пацан сбивает палкой

одуванчики.

Целый день

хожу в шляпе,

которой нет на голове.

Преследовавшие друг друга кошки

замирают -

удар грома.

Закрой глаза -

наша хозяйка стучится

в заднюю дверь.

Птицы

поют в темноте -

дождливый рассвет.

Промахнулся,

пиная дверь холодильника:

захлопнулась сама.

Щука борется за жизнь

и побеждает,

обрызгав всех нас.

Близится вечер -

девушка в офисе

расстегивает воротничок.

Бесполезно, бесполезно -

сильный дождь,

идущий в море.

У луны

на секунду

кошачьи усы.

Летнее кресло

качается само собой

в порывах метели.

Туман поднимается

из ущелья - вершины

чисты.

(1959-1965)

Николас Вирджилио

жара перед грозой:

муха сверлит тишину

пустого магазина

звон жестянки точильщика

затихает в полуденном зное:

цикада

окунь

собирает мошек

с луны

первый снегопад -

с лестницы винного погреба

меня зовет отец

(1965)

Перевод © 1997 Алексей Андреев

[Mala]

Здається, цього Ліни Костенко не було " Крила"

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,

А з правди, чесноти і довір"я.

У кого - з вірності у коханні.

У кого - з вічного поривання.

У кого - з щирості до роботи.

У кого - з щедрості на турботи.

У кого - з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має!

Р.С. До речі, мені гарно цей вірш звучить у виконанні Б.Ступки

[ODZER]

Збірка хайку різних японських поетів

Зимние картинки

Лист опавший поймал

и лапкой прижал осторожно

смешной котенок...

Тишина вокруг -

только слышно, как птица ступает

по сухой траве...

Зимняя муха

так и вьется вокруг меня -

одни мы в доме...

У очага

поет так самозабвенно

знакомый сверчок!...

Ветер подул

и будто бы вдруг побелели

птицы на пруду...

Зимняя буря -

часто-часто от страха моргает

кошка в уголке...

Зимняя луна -

на снегу тень от пагоды рядом

с тенью от сосны...

Даже серой вороне

это утро к лицу -

ишь, как похорошела!

Тихо падает снег

На уток, что плавают парой

в старом пруду..

Ночной снегопад

окончился - как засверкали

деревья в чаще!

Как тяжел первый снег!

Опустились и грустно поникли

Листья нарциссов...

Звезды в пруду.

Мелко-мелко дрожат отраженья -

зимний дождь идет...

[Tolik_lt]

КІТ У ПОРОЖНІЙ ОСЕЛІ

Померти – так не можна робити котові

Бо що має відчувати кіт у порожній оселі

драпатися на стіни.

Тертися поміж меблями.

Ніщо тут не змінилося

А проте і змінилося

Ніби ніщо не пересунене

А однак і порозсоване.

І вечорами лампа уже не світить.

Чути кроки на сходах,

Але ж це не ті.

Рука, що кладе рибу у мисочку,

також не та, що клала.

Щось тут не починається

у звичний час.

Щось тут не відбувається

як повинно.

Хтось тут був і був,

А потім зник

і знову вперто немає.

До усіх шаф уже заглядав

Усі полички поперебігав

І під килим заглядав

Навіть порушив заборону

І папери усі порозкидав

Що ж ще робити,

Спати і чекати.

Нехай-но він тільки повернеться

Нехай-но він тільки з’явиться

Тоді він відчує

Що з котом так не можна.

Ітиму до нього, але так,

ніби зовсім не до нього

Помалесеньку

На дуже ображених лапах

І ніякісіньких підстрибувань-писків

напочатку.

НАПИСАННЯ ЖИТТЄПИСУ

Що потрібно?

Потрібно написати заяву,

а до заяви долучити життєпис

Незважаючи на тривалість життя

життєпис повинен бути коротким.

Обов'язкова стислість і відбір фактів.

Зміна краєвидів на адреси

і мерехтливих спогадів на нерухомі дати.

З усіх кохань вистачить шлюбного,

а з дітей тільки народжені.

Важливіше, хто тебе знає, ніж кого знаєш ти.

Подорожі тільки закордонні.

Приналежність до чого, але без для чого.

Відзнака без за що.

Пиши так, ніби ти з собою ніколи не розмовляв

і обминав здалеку.

Помовч про собак, котів і птахів,

реліктовий мотлох, приятелів і сни.

Згадай скоріше ціну ніж вартість

і заголовок ніж зміст.

Важливіший розмір черевиків, ніж куди він іде,

той, ким вважаєшся.

До того додай фотокартку з відкритим вухом.

Враховується його форма, а не те, що чути.

Що чути?

Гуркіт машин, що мелять папір.

Віслава Шимборська

[Yuliya]

Слово, чому ти не твердая криця ... - Українка Леся

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

Вражого ж серця клинком не проб'єш...

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту,

Потім її почеплю при стіні

Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів,

Піде луна по твердинях тиранів,

Стрінеться з брязкотом інших мечей,

З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою...

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

25/ХІ 1896

О слово рідне! Орле скутий!.. - Олесь Олександр

О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левій рев...

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.

1907

[sweetlena]

Умей прощать

Умей прощать, молись за обижающих,

Зло побеждай святым лучом добра,

Иди без колебания в стан прощающих,

Пока горит Голгофская заря.

Учись прощать, когда душа обижена

И сердце словно чаша горьких слёз,

И кажется, что доброта вся выжжена,

Ты вспомни, как прощал людей Христос.

Умей прощать. Прощенье это сила.

А месть бессилия признак роковой.

И камни не прощения в могилу,

Мой друг и брат, не уноси с собой.

Учись прощать естественно, как дышишь,

Как воду пьёшь и ешь насущный хлеб,

Ведь Бог тогда твои молитвы слышит,

Когда в тебе горит прощенья свет.

Умей прощать. Прощать не только словом,

Но всей душой, всей сущностью своей.

Прощение рождается любовью

В борениях молитвенных ночей.

Учись прощать. В прощенье радость скрыта,

Великодушие лечит, как бальзам;

Кровь на Кресте за всех была пролита;

Умей прощать, чтоб ты прощён был сам!

Б. Пастернак

[Olesya]

***

я відчуваю спиною

коли ти збираєшся впасти

знаю як власну долоню

свою територію пастки

бачу внутрішнім зором

чакрами усіма

нас розрізали навпіл

і я опинилась сама

твоя половина мене

вмирає від сірості

моя половина тебе

шукає формулу цілості

над нами схилилось два ангели

точно

їх двоє

думають довго

як же нас зшити з тобою

і точать свої

не ножі

а великі голки

щоб скласти нас разом

пришити крило до руки

моє до твоєї

або навпаки

не знаю чи дивне створіння це

зможе злетіти

може його як чайку

кинути треба на вітер

тільки сьогодні безвітряно

нині штиль

темні зигзаги швів

роз’їдає біль

я відчуваю спиною

коли ти збираєшся впасти

знаю як власну долоню

свою територію пастки

а прірва вона ж і небо

так кажеш ти

ступаймо

а там побачиш

давай

лети.

Мар'яна Савка

[lilechka]

- Ты чувствуешь? Вокруг весна…

Зеленый трепет ожиданья

И непонятные желанья

Разлила в воздухе она.

- Послушай, это все обман, смешные выдумки

поэтов. Что с этого, в итоге, нам? Без разницы –

весна и лето…

- Ты понимаешь, я весной

Дышу как будто по-другому

Брожу в волнении по дому,

И удивляюсь, что со мной!

- Наверно, авитаминоз… Ешь фрукты, просыпайся

позже, а, может, это от мимоз, будь с аллергией

осторожней.

- Я очень радуюсь весне

И чувствую ее круженье,

Тепло лучей, планет движенье,

И днем, и по ночам во сне.

- Не забивай себе мозги, Подумай лучше

о зарплате, или попей пивка с тоски. И говорить

об этом хватит…

Нам не понятен мир чужой -

У каждого своя ментальность.

Но воздух напоён весной

И это – главная реальность!

Петр Давыдов

[Tolik_lt]

_{Велике то щастя}

_{Велике то щастя}

_{не бачити в усіх подробицях,}

_{на якому світі живеться.}

_{Треба було б}

_{існувати надто довго,}

_{набагато довше,}

_{ніж існує він.}

_{Хоча б для порівняння}

_{пізнати інші світи.}

_{Знестися понад тілом,}

_{яке нічого так добре не вміє,}

_{як обмежувати}

_{і створювати труднощі.}

_{В інтересах досліджень,}

_{виразності образу}

_{і кінцевих висновків}

_{злетіти понад часом,}

_{в якому все шаленіє і вирує.}

_{З тієї перспективи}

_{прощавайте назавжди}

_{подробиці та епізоди.}

_{Рахунок днів тижня}

_{мусив би видатися}

_{безглуздою справою,}

_{лист у скриньку}

_{вибриком дурної молодості,}

_{напис "Не толочити трави"}

_{написом для шаленців.}

_{Про смерть без перебільшення}

_{Не розуміється на жартах,}

_{на зірках, на мостах,}

_{на ткацтві, на гірницві, на обробітку поля,}

_{на суднобудуванні і приготуванні тіста.}

_{В наші розмови про плани на завтра}

_{встромляє своє остаточне слово}

_{не по суті.}

_{Не вміє навіть того,}

_{що безпосередньо стосується її фаху:}

_{ані могили викопати,}

_{ані трумни збити,}

_{ані прибрати після себе.}

_{Зайнята вбиванням,}

_{робить це бездарно,}

_{як-будь, невправно.}

_{Ніби на кожному з нас тільки вчиться.}

_{Тріумфи тріумфами,}

_{але ж скільки поразок,}

_{хибних ударів}

_{і поновних спроб.}

_{Іноді їй бракує сили,}

_{щоб стратити муху-літунку.}

_{Не одна гусениця}

_{заповзялася її переповзати.}

_{Всі бульби, стручки,}

_{вусики, плавці, горлечка,}

_{святкові пера і зимова шерсть}

_{свідчать про недоліки}

_{її повільної праці.}

_{Злої волі не вистачить,}

_{і навіть нашої допомоги у війнах та революціях}

_{на сьогодні замало.}

_{Серця стукочуть у зародкакх.}

_{Міцніють скелети немовлят.}

_{З насінини вистрілює двійко листочків,}

_{а то й вибухають високі дерева на горизонті.}

_{Хто стверджує, що вона всесильна,}

_{сам є живим прикладом того,}

_{що не є всесильна.}

_{Немає такого життя,}

_{яке б хоч на мить}

_{не було безсмертне.}

_Смерть

_{завжди в цю мить запізнюється.}

_{Даремно шарпає клямку}

_{невидимих дверей.}

_{Хто скільки встиг,}

_{того вже йому не може відібрати.}

Віслава Шимборська

[Vika]

Я шагал по земле, было зябко в душе и окрест.

Я тащил на усталой спине свой единственный крест.

Было холодно так, что во рту замерзали слова.

И тогда я решил этот крест расколоть на дрова.

И разжег я костер на снегу.

И стоял.

И смотрел,

как мой крест одинокий удивленно и тихо горел...

А потом зашагал я опять среди черных полей.

Нет креста за спиной...

Без него мне ... еще тяжелей.

/Р. Рождественский/

[solnishko]

Диха гірко, по-весінньому

Вітер білий.

Що намисто темносинєє –

Ллються тіні.

Ніби глечиком полив’яним

Вщерть налили,

Потопили гори в синь вони

І застигли.

П’є повітря, тепле – тьмянеє

Ніч рум’яна.

Весно чорна. Весно святочна,

Ти - кохана.

Г. Мазуренко

[solnishko]

У кожнiм серцi - власнi грiнвiчi.

Крiзь них проходять в низцi днiв,

З’єднавши мiцно Пiвдень з Пiвнiччю,

Мередiани почуттiв.

Його чутливiстю наповненi

Вони, багатi на красу,

Як струни, високо настроєнi,

Бринять вiд дотику часу.

А то шугають блискавицею,

Ввiбравши лагiднiсть i гнiв,

Як струми, живленi рiзницею

В потенцiалах полюсiв...

У кожнiм серцi - рiзнi грiнвiчi.

Але поклавшись на талан,

Так легко схибити, увiчнiвши

Неголовний меридiан,

Який iде з сумлiнням в злагодi

Крiзь свiй маленький острiвець

I нехтує архiпелагами

I стратосферою сердець.

Це щира, та страшна омана,

Бо тi, що прийдуть пiсля нас,

По хибному меридiану

Не зможуть вивiрити час.

Р. Третьяков

[Zeuss]

Весняні хайку

Верь в лучшие дни!

Деревце сливы верит:

Весной зацветет.

В чашечке цветка

Дремлет шмель. Не тронь его,

Воробей-дружок!

Под сенью вишневых цветов

Я, словно старинной драмы герой,

Ночью прилег уснуть.

падающий цветок

вернулся вдруг на ветку

оказалось: бабочка!

Цветок...И ещё цветок...

Так распускается слива,

Так пробивается тепло

Идешь по облакам,

И вдруг на горной тропке

Сквозь дождь - вишневый цвет!

Сливы весенний цвет

Дарит свой аромат человеку...

Тому, кто ветку сломал.

[Amelie]

"Кохаю і ненавиджу"

***

Твій страх - твоє прокляття

Буває так завжди

На спаленнім багатті

Лишаються сліди

***

Український менталітет

Не тварина не людина

Не ікона не портрет

Страх замішаний на ліні -

Ось і весь менталітет

***

Спаливши всі мости - дійти до себе

Обов"язково розумом дійти

Поети на землі поезія на небі

Тому потрібно спалювать мости

***

Національна ідея?

Коли постанемо народом,

То знову станемо людьми.

Ми українці – мовим гордо –

Не перепитуйте хто ми.

***

І на останнє

я скажу:кохаю і ненавиджу

За те життя,

яке на виживання

Олександр СМИК

РІВНЕ - 2002р.

[emelka]

Люблю творчість Ліни Василівни!!!

Хочеться чуда і трішки вина. © Ліна Костенко

[emelka]

Хотите, расскажу вам о любви?

Но не о той, что страсть, разврат, беспутство,

Что разжигает нам огонь в крови

И заставляет совершать безумства.

Я расскажу вам о другой любви,

Когда приходишь вечером с работы,

А дома все родные, все свои,

И за порогом скинуты заботы,

Когда не нужно говорить слова,

А можно к сильному плечу прижаться,

Когда ты чувствуешь, что всё ещё жива,

И смотришь ты с надеждой в своё завтра.

Когда разбита вся карьера в хлам,

Подорвано здоровье, нету веры-

Ты прикасаешься к родным рукам,

И вновь становишься ты лучшей, первой.

Такой любви желаю вам друзья,

Чтобы всегда спешить домой с работы.

Её найти в единый миг нельзя,

Но можно вырастить с любовью и заботой... (автор невідомий)

[Dima4s]

Будь, пожалуйста,

послабее.

Будь,

пожалуйста.

И тогда подарю тебе я

чудо

запросто.

И тогда я вымахну —

вырасту,

стану особенным.

Из горящего дома вынесу

тебя,

сонную.

Я решусь на все неизвестное,

на все безрассудное —

в море брошусь,

густое,

зловещее,

и спасу тебя!..

Это будет сердцем велено мне,

сердцем

велено...

Но ведь ты же

сильнее меня,

сильней

и уверенней!

Ты сама

готова спасти других

от уныния тяжкого,

ты сама не боишься

ни свиста пурги,

ни огня хрустящего.

Не заблудишься,

не утонешь,

зла

не накопишь

Не заплачешь

и не застонешь,

если захочешь.

Станешь плавной

и станешь ветреной,

если захочешь...

Мне с тобою —

такой уверенной —

трудно

очень.

Хоть нарочно,

хоть на мгновенье —

я прошу,

робея, —

помоги мне

в себя поверить,

стань

слабее.

Роберт Рождественский

[Alexander47]

Ты говорила мне «люблю»,

Но это по ночам, сквозь зубы.

А утром горькое «терплю»

Едва удерживали губы.

Я верил по ночам губам,

Рукам лукавым и горячим,

Но я не верил по ночам

Твоим ночным словам незрячим.

Я знал тебя, ты не лгала,

Ты полюбить меня хотела,

Ты только ночью лгать могла,

Когда душою правит тело.

Но утром, в трезвый час, когда

Душа опять сильна, как прежде,

Ты хоть бы раз сказала «да»

Мне, ожидавшему в надежде.

И вдруг война, отъезд, перрон,

Где и обняться-то нет места,

И дачный клязьминский вагон,

В котором ехать мне до Бреста.

Вдруг вечер без надежд на ночь,

На счастье, на тепло постели.

Как крик: ничем нельзя помочь! -

Вкус поцелуя на шинели.

Чтоб с теми, в темноте, в хмелю,

Не спутал с прежними словами,

Ты вдруг сказала мне «люблю»

Почти спокойными губами.

Такой я раньше не видал

Тебя, до этих слов разлуки:

Люблю, люблю… ночной вокзал,

Холодные от горя руки.

Константин Михайлович Симонов

[emelka]

Велосипед ночує на балконі,

наставив роги на туманне скло.

Сміються всі ретроспективні коні,

уздрівши ту пародію - сідло.

Сміється кожна квітка конюшини,

регоче пилом Сагайдачний шлях,

Сміються гори, доли, і вершини,

і всі підкови, згублені в полях.

Сміється хміль, повитий на балконі.

Сміється місяць, що іще поет.

А що із того, що сміються коні?

Нема тих коней. Є велосипед.

(Ліна Костенко)

[sweetlena]

Я одеваюсь утром, чтоб вечером раздеться...

...Я вырастаю быстро, и вдруг впадаю в детство.

Я пью так много кофе, что вдруг надоедает...

Варю часами что-то... готово - не съедаю...

Я слишком одинока, но не люблю знакомства...

Простым со мною сложно, а сложным очень просто...

Я не боюсь все бросить... Я не боюсь расстаться...

Когда меня заносит, могу одна остаться...

Могу лежать часами и в потолок глядеться...

От этого безделья мне никуда не деться... ...

Я доверяюсь слишком и никому не верю...

Я отдаю все нищим, закрыв плотнее двери... ...

Хожу по краю смело... Все ставлю на удачу...

А от простой занозы вдруг горько-горько плачу...

И вспоминаю лето, все то, что не вернется...

И всех, кого уж нету - их смех... любовь и солнце...

Я слишком много знаю о том, что знать не надо...

От скуки я зеваю, и счастью я не рада...

Пойми меня... Попробуй... ты, в лабиринт входящий...

И я клянусь собою - я буду настоящей!