Новітня русифікація

[Юріч]

Як же ж ви задовбали, історики хрєнові))... Все в минуле лізете, що ватники, що вишиватники. Одні триндять - України і українців не було і нема, інші - руских не було і нема. Є теперішнє, є українці, є рускі, і пофіг як вони там утворювались, в паспорті є така національність "рускій", то значить вона є і нефіг тут казки складати. Так само як є теперішня Україна, і нема чого ту історію вже ворошити і згадувати всякі руські землі і новососсії.

[vaz75]

Не спорьте, досить. В українській мові "русскій" і "россіянін" - це одне й теж - "росіянин"

[alexvvv]

  В 20.02.2017 в 07:39, vaz75 сказав:

Не спорьте, досить. В українській мові "русскій" і "россіянін" - це одне й теж - "росіянин"

Показати  

русскій - це суржик

[vaz75]

  В 20.02.2017 в 07:42, alexvvv сказав:

русскій - це суржик

Показати  

"русский", задоволений?

[alexvvv]

  В 19.02.2017 в 15:13, romanc сказав:

ну назвать чеченца или дагестанца русским вроде не правильно.

Показати  

Ви ніби в цій темі писати українською, чи я щось сплутав?

[Юріч]

@vaz75 @alexvvv , я про те саме вже писав - не доходить "історикам"

 

  В 19.02.2017 в 15:58, Юріч сказав:

@GBM2010Просто в нас, в українців, і одних, і інших називають "росіянин". Нє, ну звичайно називають рускій, але такого слова в нашій мові нема. 

Показати  

 

[alexvvv]

@GBM2010 росія не є моноетнічною державою

[vaz75]

  В 20.02.2017 в 10:41, GBM2010 сказав:

Не відхотьте від теми, мова була чітка про національність і громадянство, 

Показати  

Тема, взагалі то, про мову. А вона одна - російська. припиняй писати дурниці.

[Гість rl72]

Війна проти України. Вбивство бібліотеки і українська мова

18 Лютий 2017, 23:55
Віталій Портников

  Показати контент

Російська влада остаточно знищила єдину в Москві – та й у всій Росії – Бібліотеку української літератури. Книжковий фонд бібліотеки, який збирався українською громадськістю Москви за підтримки друзів із України та усього світу, передається Бібліотеці іноземної літератури і стане частиною Центру слов’янських культур. Ніякого центру, ніякого його книжкового фонду поки що немає. Книги з української бібліотеки просто перевезуть з неї в інше місце, яке вже не буде називатися небезпечним словом «українська», не буде виглядати – хоча б умовно – як культурний заклад іншого народу, з мовою і культурою якого Росія веде справжню війну. І аж ніяк не гібридну.

Війна з Бібліотекою української літератури в Москві почалася задовго до того, як російські танки з’явилися в Криму і на Донбасі. Сама Бібліотека української літератури з’явилася під час перебудови, коли зникло багато заборон. І вона була не державною, не міською, а саме народною ініціативою. Але коли російська влада зрозуміла, що Україна дійсно відроджується, стала робити все можливе, щоб цьому перешкодити. Щоб довести, що «ми один народ». А для цього потрібно, перш за все, знищити все те, що складає культурну унікальність українського народу. Яка в такому випадку українська бібліотека в центрі Москви?

Мета імперії – знищити Україну, позбавляючи її мови

Це ми можемо до хрипоти сперечатися між собою, що саме визначає українського патріота, яке значення в його світовідчутті грає рідна мова і чи потрібно за часів економічної кризи дискутувати про мову. А в імперії ніяких сумнівів немає: для того, щоб не було ніякої України, потрібно позбавити її мови. Для того, щоб українець забув про свою Батьківщину, він повинен говорити виключно мовою сусідньої народу. У Росії ніколи не було українських шкіл – не дивлячись на мільйони етнічних українців, які проживають в цій країні. Тут ніколи не було вищої освіти українською мовою. Ніколи не було українських телеканалів і радіостанцій, навіть радіопередач (за винятком однієї, яку автор цих рядків створив у ті ж 90-і роки на радіо «Ехо Москви»). Культурні організації українців з’явилися тільки у 90-і роки й постійно перебувають під тиском влади. А тепер після довгої боротьби закривають і єдину українську бібліотеку Росії. Просто порівняйте цю ситуацію української мови в Росії із ситуацією російської мови в Україні – і з легким серцем плюньте в обличчя тому, хто буде розповідати вам про мовну «дискримінацію» в Українській державі.

Акція в Києві на підтримку української мови (архівне фото)
Акція в Києві на підтримку української мови (архівне фото)
На противагу тому, чого в Росії не було, ми можемо згадати, що в ній завжди було. А була – відверта зневага до української мови, яку за рівнем хамства можна порівняти хіба що зі зневагою до білоруської. І ця зневага виходила аж ніяк не тільки від імператорів, які видавали свої підлі укази. Віссаріон Бєлінський, один із кращих російських літературних критиків, радив Тарасові Шевченку перестати писати «мужицьким діалектом». Так в літературні салони Москви і Петербурга приходило презирство до української мови, впевненість у тому, що на цьому «сільському діалекті» не можна створити нічого, що варто було б уваги. А якщо так – навіщо на цьому діалекті розмовляти? Чи не краще допомогти «мужикам» заговорити «правильно»?

Все це було брехнею. Українська мова ніколи не була виключно мовою села – але імперія зробила все можливе, щоб вона такою стала. Вона створила умови для зникнення цієї мови в містах, вона вигнала її до сіл, вона зв’язала мову і комплекс меншовартості в єдине цивілізаційне поняття. Якщо вже за радянських часів вона дозволяла українській мови прийти до міста – то тільки за допомогою сили, наказів і розпоряджень, тільки в ролі зброї більшовицької ідеології. Так що коли імперія починала знову виганяти українську мову з українських міст, багато хто з полегшенням зітхав.

Імперія домоглася очевидних успіхів – їх не можна заперечувати. На території, яку вона оголосила своєю, української мови просто немає – і умов для її відродження теж немає. Немає навіть на традиційних територіях розселення українців, які стали частиною Російської Федерації. Там вже давно не дискутують про те, якою мовою розмовляти – своєю або чужою. Там розмовляють російською.

Акція в Києві на підтримку української мови (архівне фото)
Акція в Києві на підтримку української мови (архівне фото)
Єдиною територією, на якій українська мова може зберегтися і розвиватися, є Україна. Русифікована Україна, в якій століттями створювалися умови комфортної відмови від рідної мови. Україна, в якій людина з маленького міста чи села, що переїжджала до індустріального центру, повинна була насамперед навчитися говорити «по-людськи» – інакше засміють. Україна, в якій повинні були зникнути українці. Але вони не зникли.

Саме тому імперським умовам знищення і спрощення української мови ми повинні протиставити умови її відродження. І мова йде не тільки про державні рішення. Держава – ніщо без народу. Російський народ підтримував шовіністичні зусилля своєї імперії, був носієм русифікації – і саме тому Росія домоглася такого вбивчого успіху. Саме тому українська мова стала мовою «аборигенів» у своїй власній країні.

Російськомовні патріоти, оцініть небезпеку для України. Допоможіть дітям та онукам

Я не вірю в силу наказу. Я прекрасно розумію, що людину не можна просто змусити говорити мовою, якою вона не володіє. Я не сумніваюся, що серед російськомовних громадян Української держави переважна більшість – це патріоти України. Саме тому я вірю в силу людини, в силу патріотизму і любові до своєї країни. Просто маєте оцінити рівень небезпеки. Просто зрозумійте, що імперія – нахабна, брехлива, кривава – воює не тільки з вашою країною, а й з українською мовою.

Якщо ви російськомовний патріот України і ніколи не розмовляли українською – почніть вивчати мову країни, в якій живете. Якщо ви не вважаєте, що досягнете успіху – створіть умови для того, щоб цю мову знали, щоб нею спілкувалися ваші діти і внуки. Цікавтеся українською культурою.

Припиніть думати, що центр світу перебуває в Москві і коли Росія стане «хорошою», ви знову зможете відвідувати російські театри, які звичайно ж, кращі за наші «провінційні». Все це – ваші комплекси. У тій самій імперській Росії москвичі захоплювалися театром Кропивницького, в тому самому Радянському Союзі спеціально приїжджали до Києва, щоб побачити театр Гната Юри. Україна – така ж країна, як Росія або Польща. Зі своєю історією, культурою, наукою. І зі своєю мовою. Культурна проблема України – не в нашій неповноцінності, а в спробах конкуренції з Росією в одному мовному просторі, Росією ж і створеному.

Але російськомовна Україна завжди буде просто російською областю. Брянською, Курською або Київською – немає значення, якою. А україномовна Україна завжди буде країною. Країною, в якій не залишиться місця для меншовартості, але завжди буде місце для поваги до самого себе.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода

[alexvvv]

 

  Цитувати

 

У розмові зі мною кияни переходять на українську, — японець Хіросі Катаока

https://hromadskeradio.org/programs/rankova-hvylya/u-rozmovi-zi-mnoyu-kyyany-perehodyat-na-ukrayinsku-yaponec-hirosi-kataoka

 

Показати  

 

От собаки, а при розмові зі мною не переходять.

[romaxa11]

Irina Trach

23 лютого о 18:18 · 

 

Російськомовні "карєнниє кієвлянє", з якого грунту вас пересаджено? Звідки ви узялися ? Опаскудили,перекрутили на свій лад столицю та й інші міста настільки,що українці відчувають себе чужаками на рідній землі! Не дозволяє вам ваша щелепа спілкуватись українською,то роз'їжджайтеся по селах корови пасти.Їм точно "бєз разніци", якою мовою до них звертатиметеся. Дуже влучно про вас написала Olena Tatyanchenko — блогер, засновниця розмовного клубу Українські посиденьки: " ..якщо ти – населення, якому «злиє бандєравци запріщают гаваріть на русскам» і «заставляют гаваріть на украінскам», не називай себе українцем. 
Скажи чесно: «Я – росіянин. Я нащадок тих, хто вас убивав, або приїхав сюди на місце убитих. І я – такий самий, як мої предки, бо я точнісінько як і вони відмовляю вам у праві на вашу мову і країну, а хочу створити тут свою. Ви мені заважаєте, тому я боротимуся з вами усіма доступними мені методами, я буду брехати і маніпулювати, а якщо випаде нагода, то з легкістю стрілятиму у вас.» 
 Якщо ж ти – добровільний манкурт і вибрав роль раба самостійно, теж не називай себе українцем, не паплюж цієї землі та пам’яті загиблих героїв, не знецінюй зусиль тих, хто й сьогодні не воює за територію, де йому комфортно, а захищає саме Україну на всіх фронтах. Скажи чесно: «Я – зрадник і запроданець. Не судіть українців по мені.»

[vaz75]

  В 21.02.2017 в 12:27, alexvvv сказав:

 

 

От собаки, а при розмові зі мною не переходять.

Показати  

а зі мною ще й акцент на масковский змінюють, певно назло.

[Volyniaka]

[alexvvv]

у них збірник не може бути українською.

[romaxa11]

Дуже потужний текст. Викладу повністю.

 

Зовсім остання територія.

Олександр Бойченко.

 

 

Таке питання: коли хтось – наприклад, Сергій Жадан – називає підміною понять аж ніяк не підміну понять, то чи можна сказати, що він вдається до підміни понять? Бо дослівно Жадан сказав ось що: «У нас відбувається боротьба не за українську мову, а проти російської. Така невелика підміна понять, а вона змінює фактично все».

 

Сам я – хлопець сільський, люблю закони формальної логіки і щоб між сусідами стояли плоти. Тобто не те, щоб мені подобалися плоти як такі. Просто я люблю знати, де на цьому світі моя територія, а де – не моя. І щоб це знати, мені потрібні чітко встановлені межі. Доки мій сусід перебуває по свій бік плоту, він може робити що завгодно. Але якщо він надумає посіяти свої огірки на моїй ділянці, я почну боротися. У цілковитій згоді з фундаментальним для логіки законом тотожності я можу назвати цю боротьбу як боротьбою за свою територію, так і боротьбою проти сусіда з його огірками. А все тому, що на змістовному рівні абстрактний закон тотожності вимагає врахування конкретного контексту. Якби сусід не зазіхав на мій життєвий простір, друге твердження стосовно першого було б підміною понять. Але оскільки він зазіхає, то ці два твердження – про боротьбу за і боротьбу проти – з погляду змісту є тотожними. Натомість ім’я цього сусіда – буде він Євлампій, Збишек чи, припустімо, Думітру – принципового значення не має.

 

Так само – чуєш, Сергію? – в контексті загальноукраїнської мовної ситуації не підміною понять, а якраз тотожними поняттями є боротьба за українську мову і боротьба проти російської. Не тому, що російська погана (поганих мов не буває), і навіть не тому, що це «мова ворога» (нею розмовляють не лише наші вороги). А тому, що фактично вона в Україні – принаймні в усіх містах на схід від Збруча – домінує. Якби домінувала польська чи румунська, боротьба за українську мову автоматично означала би боротьбу проти польської чи румунської, як це, зрештою, і відбувалося колись у Галичині й на Буковині відповідно. Але сьогодні домінує російська.

 

Тим часом є чимало мудрих людей, які кажуть, що це не страшно. Або – зацитую, приміром, Ярослава Грицака – «що є речі важливіші». І після подібних заяв можливості конструктивної дискусії вичерпуються, бо що таке страшно і що таке важливо – кожен розуміє по-своєму, і логіка тут безсила. Комусь і вмерти не страшно, а хтось непритомніє, побачивши мишу чи павука. Для когось важливішими є секс, драґз і рок-н-рол, а для когось – піст, молитва і розмір субсидії.

 

Відтак: у суперечці довкола «мовного питання» я не знайду арґументів, які прозвучали б переконливо для людей з інакшою, ніж моя, шкалою цінностей. Але це не означає, що я від цієї своєї шкали відступлюся. Для вас домінування російської мови в Україні не страшне? А для мене страшне. Значно страшніше за втрату Криму й Донбасу. Втім, «значно страшніше» – погане формулювання, бо саме завдяки «втраті» тотально русифікованих реґіонів з’являється надія почати позбуватися й чужого мовного домінування. А що його треба позбутися за всяку ціну – для мене річ безсумнівна. Щиро кажучи, заради цього позбування я б охоче втратив ще кілька Волновах з Авдіївками.

 

Останнім часом інтернетрями гуляє приписувана Лесі Українці фраза: «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію – се певніша межа і міцніша границя, ніж фортеця або річка. Втратити рідну мову і перейняти чужу – се найгірший знак підданства, се кайдани на душу. Втратити національну мову – се смерть, се значить, що ярмо вже в’їлося глибоко». Насправді Леся Українка не писала цих слів: вона їх переклала. Фраза ж належить Томасові Девісу, і її, гірко нарікаючи на англізацію (anglicisation) Ірландії, цитує Френсіс Фегі в статті «Справа ірландської мови». Стаття вийшла друком 1901 року. Ті, на чию зверхню думку, Девіс і Фегі переборщили з пафосом і взагалі надмірно переймалися мовним питанням, хай спробують пригадати хоч один відомий літературний твір, написаний відтоді ірландською.

 

Отож, я серйозно вважаю, що мовне питання є для України найважливішим. Власне, для мене особисто українська мова – єдина причина, чому я досі тут. Ми – найбідніша, найкорумпованіша і найдепресивніша країна Європи, і за мого життя наше становище суттєво не зміниться, хіба – на гірше. Якби десь на світі існувала можливість збудувати іншу – бодай малесеньку – україномовну країну, я вже був би там. Але такої можливості на світі немає, тож мені залишається тільки боротися в міру сил за українізацію (або проти русифікації) тієї України, що є.

 

Чому це так важливо? Тому що народи, які в підсумку виявляються неспроможними зробити свій особливий внесок у загальносвітовий культурно-цивілізаційний процес, зникають безслідно. Чим ми збираємося в найближчі сто тисяч років здивувати світ? Нашими досягненнями в політиці, економіці, юриспруденції, науці й техніці, медицині й освіті, містобудуванні й природозбереженні? Навряд. Усе, що ми потенційно могли б запропонувати світові, – це неповторну оповідь про себе. Про весь ідіотизм нашого животіння, про наші безнадійні перемоги, які вічно обертаються феєричними поразками, про наші найшляхетніші злети, які незмінно закінчуються падіннями в болото нашої ж унікальної недолугості, нашого дрібного шахрайства і сентиментального цинізму.

 

Бігме, з такого матеріалу ми, здається, могли б створити по-справжньому велику літературу. Але для цього нам потрібна по-справжньому розвинена мова. А вона такою не є і не стане, доки не увійде в усі галузі нашого життя і кардинально не потіснить там розвиненішу – так історично склалося – російську. Дмитро Чижевський, як пам’ятаємо, свого часу говорив про неповну літературу неповної нації, маючи на увазі передусім неохопленість українською мовою культурної та суспільної еліти й відповідних літературних жанрів. Наша нинішня проблема – протилежна: Кант і Геґель, Пруст і Джойс українською вже є і звучать нею цілком пристойно. Тепер, якщо ми хочемо, щоб українська мова вижила, вона має задомінувати в шоу-бізнесі і сфері обслуговування, у війську й правоохоронних органах, у середовищі гопників і пролетарів – тобто там, де традиційно панує російська. Де це можливо, слід реанімувати призабуті слова і вирази досовєтських часів; де неможливо – творити нові. А на це здатні люди, які володіють українською мовою досконало і, як правило, з дому. Вони й мали б – через телеканали й радіостанції, пресу й інтернет-ресурси – задавати тон і формувати лексико-синтаксичну моду.

 

Звісно, ніхто нікому не може вказувати, якою мовою спілкуватися з родиною й друзями чи писати і видавати вірші й романи. А все ж таки завдання на перспективу – перетворити українську в Україні на мову «широких народних мас», які виступають не лише носіями, а й стихійними творцями будь-якої мови. Не знаю, що для цього повинна зробити законодавча і виконавча влада (мабуть, для початку сама добре вивчити українську), але знаю, що таким є закон мовних джунглів: хто домінує, той забирає собі найпоживніше, росте і розвивається; решта ховається в тінь і хиріє.

 

У цьому місці ви, шановні російськомовні громадяни України, звичайно, заговорите (вже говорите) про дискримінацію. І вас можна зрозуміти. Хотілося б тільки, щоб і ви зрозуміли: наші і ваші ставки в цій грі далеко не однакові, як неоднаково сильною є наша і ваша мотивація. Бо тут ідеться не про наш і ваш психологічний комфорт у таксі й на пошті, у крамниці й кафе: за сотні років ми призвичаїлися жити у стані перманентного дискомфорту. І навіть не про наші й ваші конституційні права: за сотні років ми призвичаїлися жити без жодних прав. А йдеться тут про, даруйте на слові, місію. З вашою участю чи без – російській мові і так нічого не загрожує, вона й далі процвітатиме на клаптику суші від Калінінграда до Петропавловська-Камчатського. Тоді як для нас і української мови Україна – це зовсім остання територія. І ми на ній мусимо або перемогти і залишити по собі якийсь слід в історії, або нарешті повиздихати і дати світові й вам чистий спокій.

[alexvvv]

ЦРУ предсказывало "половину русифицированных украинцев" до 2025 года

http://www.bbc.com/ukrainian/blog-history-russian-39329419

[vaz75]

@zplanetaz12 статистика сумна.

УПС, а навіщо видалили відео?

[Натало4ка]

  В 24.03.2017 в 12:41, vaz75 сказав:

@zplanetaz12 статистика сумна.

УПС, а навіщо видалили відео?

Показати  

ЗІК заблокував його чомусь 

 

[alexvvv]

Коли купую щось на лох.ua, оголошень українською майже немає , суцільний русскій мір. Українською відписують чи відповідають одиниці.

[Zevs_Isver]

  В 24.03.2017 в 12:48, alexvvv сказав:

Коли купую щось на лох.ua, оголошень українською майже немає , суцільний русскій мір. Українською відписують чи відповідають одиниці.

Показати  

от вам і результат ситуації коли місцеві конформісти кажуть "я отвечаю на язике на котором  ко мне обращаются"

причому розуміють вони тільки 2 "язика" - "русский" і "матєрний"

[romaxa11]

  В 24.03.2017 в 12:47, zplanetaz12 сказав:

ЗІК заблокував його чомусь 

Показати  

Дуже сильно

[Гість rl72]

я на олх, пишу українською, незважаючи на те, якою мовою пише той, хто до мене звертається

[Натало4ка]

 

[MANJAK11]

багато що хотів написати гнівного й різного, але напишу лише одне : поки не підемо по прибалтійському шляху, з екзаменами з української мови й негромадянами, ніфіга тут не буде

[Юріч]

Сука, ламать таких поребриків потрібно. Через мовний закон. Не мямлити і не шкодувати. Всім на офіційному рівні вчити мову, здавати екзамени і розмовляти на роботі по замовчуванні тільки державною мовою.

 

П.С. В Раду потрібно вибирати тільки україномовних патріотів своєї країни. От навіть якщо мєнжуєшся і не знаєш кого вибрати, то при інших рівних перевагах, вибирати україномовного. Можливо тоді легше цей закон приймуть...