Перейти до змісту

Любешів і Люб'язь


zeppelin

Рекомендовані повідомлення

З помітною затримкою, але все ж викладу тут розповідь про наш сімейний похід на Любешів і Люб'язь. Звісно, це було скромна поїзка, для багатьох може й не варта уваги. Але якщо хтось думає, що наявність малих дітей (а нашій найменшій учаснииці тоді ще тільки виповнилось 2 роки) є нездоланною перешкодою для кількаденних велопоходів, то таким особам наш досвід може бути цікавим і корисним.

На початку липня випало у нас кілька вільних днів поміж двома подіями, які аж ніяк не підлягали переміщенню. Отож і вирішили ми їх використати на відпочинок. Оскільки грошей на навколосвітнє турне цього разу нам явно бракувало, довелось обмежитись поїздкою велосипедами з єдиною нашою власною хатою на багажнику.

Дорога нам передувала нелегка, тож вирушити планували якомога раніше. Ще з вечора суботи, 4-го липня, ми майже повністю запрягли і спорядили своїх три вірних коника і припнули їх на веранді. Але все одно без непередбачуваних моментів не обійшлось, тож виїхали трохи пізніше, ніж сподівались – о 7-й ранку. Команда була така: Я (Олег), моя дружина Таня і двоє з наших дитюків: Артур (16 років) і Ніка (2 роки). Ніка сама крутити педалі поки що відмовляється, тому я був у привілейованому становищі: велоторбами мене не навантажували, натомість я мав приємну балакучо-співучу супутницю у велокріслі.

Їхати у ранкову пору було дуже приємно і оптимістично: сил багато, машин мало і поки що не спекотно. Їхали ми з Ківерець на північ. На одному подиху промайнули Сокиричі, Озеро, Тростянець. Десь там за ним декого з команди наздогнав голод :). Вирішили з ним розібратись у Колках. Після кількох невдалих спроб знайти пристойний харч, ми зробили привал біля столиків при магазині з кафетерієм “Вікторія”. Ми з Танею у цьому колківському закладі зупинялись вже вдруге, і, здається, вдруге мали справу з двома білявками, які дивились на нас, як на диких бабуїнів. Прохання влити більше номенклатурної норми води у чай якось просто не вкладалось у їхні світлі голови, так само як і прохання у той самий чай цукру не сипати зовсім. Ну але два з чотирьох чаїв нам таки вдалось врятувати від цукрування. З бідою ми там перекусили, перепочили і покотились далі.

Наступний вагомий перепочинок у нас був перед Маневичами, на Оконських джерелах. Хто не був – завітайте. Там гарно, свіжа прохолодна вода, можна без зайвих комплексів витягнути ноги на лавочці і зверхньо повитріщатись на автомобілістів, які стоять з великими бутлями в черзі по воду і витріщаються в свою чергу на розкутих веселих босоногих велосипедистів і пхаються поміж ними без чарги зі своїми скромними велофлягами.

okonsk3-300x225.jpg okonsk2-300x225.jpg

Їдемо далі. В Маневичах на автовокзалі нам не зовсім випадково попались два моїх одногрупника, з якими ми напередодні святкували 20-річчя випуску з університету. Один чувак місцевий – маневицький, другий присунув з Києва. Хлопці вже були тверезі але не так щоб свіжі :). Ми знову таки виглядали краще. Але день тоді був відверто спекотний – десь до 34 градусів, так що довго щебетати ми не стали і посунули далі на північ. Вже трохи підтоптані і зморені сонцем дотеліпались до озера Тросне за Карасином. То була спекотна неділя, тому людей і машин там було до дідька. Нам реально важко було втулити своїх два каремата в тіні під деревами. Там ми купались і обідали. Таня зіткнулась з неочікуваною проблемою: через зневоднення ротової порожнини їй було вкрай важко ковтати. Колись і в мене траплялась така біда, та ще й в гострішій формі. Я майже добу практично не міг їсти. Ну з Танею було не так кепсько, але все ж їла мало. Довелось мені виручати кохану і їсти подвійну норму.

trosne1-300x225.jpgtrosne2-300x225.jpg

Коли ми вирушили далі, ліворуч від траси я бачив лісову пожежу. Це не було аж так видовищно – просто окремі острівці вогню і диму знизу поміж деревами. Інші мої супутники навіть цього не помітили. Думаю, пожежа була в початковій фазі. Але тривожно… Я вже думав набирати 101, але помітив неподалік у лісі дві машини, зокрема й пожежну, так що заспокоївся. Забігаючи наперед скажу, що коли ми 9-го числа повертались цією дорогою назад, вже були дуже добре помітні випалені ділянки лісу. Вигоріла трава, кущі і молоді дерева. Деякі великі дерева були повалені, очевидно, для запобігання поширення пожежі. Виглядало це все дуже невесело.

zhuravel-300x225.jpg

Ну а того – першого – дня нашої мандрівки ми далі їхали малолюдними місцями Камінь-Каширського і Любешівського районів. Спека, палило сонце… Нам не хотілось везти великі бутлі з водою, тож обходились велофлягами. Тому доводилось шукати колодязі мало не в кожному зустрічному селі. Найбільше запам’ятався водопій на подвір’ї якогось ветеринарного об’єкта десь після мосту через Стохід (там були кумедні доброзичливі чуваки, яким ми перебили застілля), і вже десь ближче до Любешова, мабуть, у Седлищі, де на подвір’ї старенької хатки з господарів був тільки пес (прив’язаний, на щастя) і справжній, функціонуючий колодязь-журавель.

Отак ввечері дотеліпали ми до Любешова, де нас люб’язно зустріли родичі – мій рідний дядько Федір, моя двоюрідна сестричка Лариса (донька Федора) і її донечка Даринка. Приємно мати родичів і друзів у важливих пунктах мандрівок :). Звісно, ми мали з собою намет і все необхідне, але тоді з приємністю скористались вигодами цивілізації. Бо ж таки того дня ми подолали 132 км. Таня, Артур і Ніка побили свої рекорди. :)

lyubeshiv_brama-300x216.jpg

Наступного дня, а це був понеділок, ми не поспішали, привели себе в людський вигляд, пройшлись Любешовом (де я народився і провів перших 2-3 роки життя) і місцевим парком (гарний, але трохи занедбаний; але хіба це дивно?), відвідали ще дві хати з родичами. Доводилось тримати себе в руках і не переобтяжувати животи всякими наїдками і напоями, бо ж таки треба було вирушити до ночі далі.

З цим ми впорались і посунули до села Люб’язь і однойменного озера. Це вже було якихось 10-11 км, просто невелика вечірня прогулянка. По дорозі по обидва боки бачили дими ще двох пожеж у лісах на торфовищах.

zahid-300x225.jpg

Сонце вже готувалось сідати за прибережні дерева, коли ми оглядали берег і консультувались з місцевим людом, де нам краще розбити табір. Поради ми уважно вислухали, але проігнорували. Як потім з’ясувалось, цілком слушно, бо місце ми собі вибрали дуже навіть вдало: озеро близенько, дров вистачало, зайві люди не вештались. А в той вечір ми ще трохи потерпали від ґедзів, яких після заходу сонця змінили комарі, яких невдовзі здуло страшним вітром. Здуло їх, правда, поза наметом, а в наметі їм було затишно, так що ми довгенько за ними полювали. Отак під дзижчання комарів і завивання вітру нам ще довго не дуже-то спокійно спалось. Тільки наша Ніка не переймалась і мирно дрихнула. Вже ближче до ранку вітер вщух і ми стали засинати. І ось коли я вже не надто міцно, але все ж спав, я почув страшний котячий вереск і відчув, як якийсь величезний котяра продирає лапою стінку намета прямо за моєю спиною і борознить мене своїми пазурами… Це мене, звісно, розбудило. :) Як виявилось, якийсь кіт неподалік справді верещав, від цього перелякана Таня схопила мене за спину, що й сплелось у такий мій сон.

katamaran-300x225.jpg

Наступного ранку ми помітили на березі біля нашої стоянки катамаран з будкою. Прямо-таки круїзний лайнер поліського масштабу. Його ввечері тим вітриськом зірвало з якоря і пригнало до нас. На катамаран з метою риболовлі поліз якийсь чувак, і до півсмерті перелякався, коли з будки вилізло заспане і запухле патлате чудо (не я!), яке саме було дуже здивоване опинитись на протилежному березі.

На Люб’язі ми купались, гуляли, байдикували… Озеро гарне, людей небагато. От тільки перед заходом сонця – ґедзі, а після заходу – комарі.

liubyaz1-300x225.jpg liubyaz2-300x225.jpgliubyaz4-300x225.jpg

liubyaz5-300x225.jpgliubyaz6-300x225.jpgliubyaz7-300x225.jpg

Далі буде...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

liubyaz7-300x225.jpgliubyaz8-300x225.jpgliubyaz9-300x225.jpgliubyaz10-300x225.jpgliubyaz11-300x225.jpgliubyaz12-300x225.jpg

В середу вранці ми поснідали і згорнули наш табір. Погода стала різко мінятись, і поки ми доїхали до Любешова, нас навіть непогано підмочив дощ. У гостинних родичів ми пообідали, дощ тим часом минув. Та й покотились ми у напрямку дому.

Того дня ми доїхали до Тросного. Людей там було вже значно менше, а до кінця дня ми там і зовсім самі лишились, що було дуже приємно. От тільки знову піднявся вітер, який пригнав до нас дощ. Але ми були до нього готові, так що ми навіть не засмутились. А зранку вже було сонце, яке майже висушило наш намет.

Отож, на п’ятий день ми поїхали додому. Нічого особливо пам’ятного ніби вже й не сталось. Ну хіба що якусь шалену бабку на скутері ми мало не зім’яли колесами нашої колони десь у Прилісному. При такій їзді вона до цього дня вже має значні шанси покинути наш світ. :) А ще в Оконську бачили живу форель прямо в озерці з джерелами, де вона не мала б бути (форель вирощують у каскадних ставках нижче). Не особливо ми квапились, так що прибули додому ввечері.

Кілометраж мандрівки по днях:

  1. 132 км.
  2. 10 км.
  3. 0 км.
  4. 55 км.
  5. 88 км.

Загальна тривалість подорожі – біля 285 км.

Ще декілька фото, які якось криво вставлялись у пост:

dot.jpg

Німецький ДОТ часів Першої світової. Тобто йому вже років 100. Село Седлище.

vodopiy.jpg

Колективний водопій. Біля тих самих ветеринарів.

mist.jpg

На мосту через Стохід.

stokhid.jpg

Купання у Стоході.

Більше фотографій можна подивитись тут. Оригінал звіту тут.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Останнє фото купання в Стоході, а де саме в якому населеному пункті такий великий та чистий Стохід?. Звіт супер від мене +.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Grekus, відписую з профіля дружини, бо на сьогодні вичерпав ліміт повідомлень. :)

https://www.google.c...1s0x0:0x0?hl=uk

Фото з мосту. Поруч ще залишки старого мосту.

post-29211-0-96530900-1438543908_thumb.j

zeppelin

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Останнє фото купання в Стоході, а де саме в якому населеному пункті такий великий та чистий Стохід?. Звіт супер від мене +.

Червиський міст (Міст біля села Н. Червища_ по трасі Маневичі-Любешів.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Дорогу назад можна було урізноманітнити. Виїхати лісами через Стобихву, або Верхи на Ковель і далі на вечірню електричку. Або рухатись в сторону Камінь-Каширська і Старої Вижівки і звідтам теж вертатись приміськими поїздами. Там безліч маршрутів через річки і озера по незагружених машинами дорогам.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Navigator, та в планах (а точніше - в мріях) ще багато маршрутів. Один з них - Любомль-Згорани-Світязь-Пісочне-Любохини-Дубечне - на початку серпня вдалось реалізувати тільки частково (все ніяк не спроможусь написати звіт). Все-таки наявність дівчат 2 і 8 років в нашій сімейній групі сильно обмежує. :)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 4 місяця потому...

Супер!!! Від себе, для всіх Вас окремий РЕСПЕКТ!!! Мої рідні місця!!! Можна сказати шо я виріс на озері Любязь (образно)! Адже все дитинство літо проводив у бабусі яка проживає у селі Підкормілля - це получається на іншому березі однойменого озера від села Любязь! Також катав велом туди.... але це треба описувати (напевне своїм постом)

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

 Мої рідні місця!!! Можна сказати шо я виріс на озері Любязь

 

А я на ньому таки виріс. Озеро Люб*язь + Прип*ять - сила.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

 

 Мої рідні місця!!! Можна сказати шо я виріс на озері Любязь

 

А я на ньому таки виріс. Озеро Люб*язь + Прип*ять - сила.

 

Так!!! Дуже гарні там місця!!! Припять класна!!! Купався і там і там, і на Стоході теж!!!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.



×
×
  • Створити...