Про зимові приколи

[Юлямпочка]

Починаються свята, Андрія, Миколая, Новий рік, Різдво. Давайте, народ, коліться, які в кого приколи з цим часом пов'язані. А там вже й я долучусь.

[Юлямпочка]

ну, не хоче ніхто починати, то я розкажу... Було це вже більше десяти років тому, мені було 16 і вчилася я в ліцеї. Часто ночувала там, але ввечері на Андрія ми влаштували в мене дома славні гадання, а зранку ще фактично глухої ночі (десь година пів на сьому) треба було рушати, бо на вишків взимку добиратися, я вам скажу, не радісно. Ну, карочє, ввечері вже і яблуко в мисці з водою кусали, і обручку з тої ж миски зубами діставали, і виделки в куртки зашивали, і капцями кидалися і балабушки пекли і навіть псові їх скормили. Правда, пес це все діло тільки обнюхав і їсти прісне тісто відмовився, а ми воду від самої колонки біля таро-бондарного несли в роті (криниці на вокзалі нема). Ну, ось, значить ранок і останнє гадання таке: зранку дівчина мусить у першого зустрічного чоловіка запитати ім.я, так буде звати її судженого... Вихожу я з хати. Темно, пам.ятаємо, що це далекий 95 рік..., десь там аж на проспекті світиться один недобитий ліхтар і чимчикує, видно, на роботу, дядько.

Я, в своєму кольоровому кролячому напівшубку з кусочків, лечу до нього з криком: "Добрий ранок! Маю до вас питання". Дядько з переляку, як не шуганеться, я не задасть дьору (а росту в мені 155 см...), а я за ним, з воплями: "Мені б тільки взнати, як вас звати". Дядько вже певно, зовсім очманів від жаху (ніч же на дворі, людина тільки прокинулася), біжить, не розбираючи дороги, а навколо слизько, падає. Я його доганяю: "Ну, скажіть, як вас звати, сьогодні ж Андрія, всі дівчата гадають". Ви б бачили очі того дядька і його "ВВВВВаллллентттин!". До цих пір отак на Андрія згадую, ухахатуюсь.

А ще того дня я поїхала до ліцею з десятком вилок, гумовим левеням, зашитим рукавом, який вже по дорозі розпорювала, і величезною книжкою дитячих казок! Подруга збиткувалась.

[tamiris]

І ми колись молоді були.... Щось там спалювали, на руках гадали, вже забулось. Добре пам"ятаю, що дзвонили по телефону, набирали будь-який номер, запитували, як людей звати. Я попала до якогось хлопця, довго розпитував сонним голосом для чого це мені, а як звати мене. Голос приємний. Коли поклала трубку, подумала і пошкодувала, що номер не запам"ятала: сподобався в спілкуванні.

[vanus]

Якось в далекі постсоветські роки ми компанією ходили "перебиранцями" по знайомих, розігрували класні концерти, і якось ішовши по місту ми пересіклись з одним Чоловіком з дитиною.

І дитина (хлопчик) запитав тата - папа а кто ето?

тато відповів - клоуни наверноє

ми трохи смутились але потім довго ржали..:-)