Краєзнавчі велопоходи по Волині

[ODZER]

З Дюксина до Суська стара бруківка з рваного каменю. А поряд грунтовка.

спуск з пагорба до Суська. На обрії видніються труби "Рівнеазоту"

з Суська паскудненька дорога в напрямку Оржева. Знову Горинь

[ODZER]

між Оржевим та Суськом серед лісу зненацька з`являються п`ятиповерхівки. Це якась військове містечко біля частини. Частина огороджена рядами колючки та прожекторами, поряд проходить тупикова залізнична колія до Оржева.

Проїзджаю через Оржев.

посидів на дуже задрипаній та засцяній залізничній станції в Оржеві. На електричку я всеодно запізнився. А тепер чекати аж до 10 вечора.

Краще поїхати в Клевань.

По дорозі до Клеваня

Після стількох перешкод та пригод , втомлений, але абсолютно щасливий , їду через поля.

Пригоди вибили з голови всілякі рої думок , я їхав в стані "тут і зараз", радіючи, що я живу , маю руки та ноги, та можливість насолоджуватись такими мандрівками.

Далі лавочка на станції в Клевані, пляшчина пива з сосикою та шматком сиру . Що ще треба для повного щастя?

Після десятої вечора електричкою поїхав в Луцьк. Не самий найгірший день у моєму житті.

Далі буде розповідь про веломаршрут через 13 озер Ковельського та Камінь-Каширського району.

Маршрут походу : м. Ковель - озеро Святе - озеро Білинське- озеро Межиліське - озеро Нечимне - озеро Сомине - озеро Забільське - озеро Велике - озеро Мале - озеро Стобихівське - озеро Скомор`є - озеро Наболоцьке - озеро Волове око - озеро Качинське - с. Тойкут - м. Ковель.

Протяжність біля 120 км, два дні

[ODZER]

Озерно-лісовими нетрями Полісся.

Маршрут велопоходу : м. Ковель - озеро Святе - озеро Білинське- озеро Межиліське - озеро Нечимне - озеро Сомине - озеро Забільське - озеро Велике - озеро Мале - озеро Стобихівське - озеро Скомор`є - озеро Наболоцьке - озеро Волове око - озеро Качинське - с. Тойкут - м. Ковель. ( Ковельський та К-Каширський райони Волинської області)

Протяжність біля 120 км, два дні

Один учасник.

Нитка мандрівки ( частина 1)

частина 2

Нам треба жити кожним днем.

Не ждать омріяної дати.

Горіть сьогоднішнім вогнем,

Бо«потім» може й не настати

Ліна Костенко

Ідея маршруту: проїхатись великим лісовим масивом Ковельського та Камінь-Каширського району, відвідавши 13-15 озер.

Маршрут планувався ще 5 років тому , як пішоходний, потім трансформувався в триденний велопохід. В планах спочатку було доїхати поїздом в Ковель, а там дизелем до станції Сошичне, звідки стратувати і доїхати до Ковеля.

Але я змінив напрямок, і стартував в зворотньому напрямку, з Ковеля

День перший

Ранковою електричкою до Ковеля. І о 7-ій ранку прокрутив педалі в напрямку села Білин.

З очікуванням пригоди та лоскочучим трепетом перед невідомим, за півгодини часу доїхав до озера Святого.

Озеро сховалось на околиці села Білин.

Назва "Святе " не рідкість для озер Полісся. Лише у Волинській області 9 святих озер. Очевидно, що назва походить ще з дохристиянських часів, коли озера були об`єктом поклоніння наших пращурів. На березі міг бути священний гай, де проводились сакральні ритуали божествам та місцевим духам-охоронцям.

Святе озеро в Білині невеличке, узбережжя заросле очеретом та переліском з чагарником, але є декілька пляжів з приємним пісочком та чистою лагідною водичкою.

За кілька десятків метрів від водойми - залізниця Ковель - Сарни.

Довго я там не затримався, і поїхав до озера Білинського, яке знаходиться, як мандала, по центру села, а навколо хати та садки.

На північній околиці села лісовою дорогою доїхав до озера Межиліського.

Невеличке озеро, як краплинка ранкової роси, сховалось серед густих вільшанників та чагарників. Дійти до плеса можна по кладці. Поки йшов по кладці, з неї у різні сторони сповзали в кущі змії.

Озерце виявилось дуже затишним і безлюдним. Облаштоване все для комфортного відпочинку, ймовірно, орендатором.

Пірс, з пірса дерев`яні сходи в воду. З задоволенням скупався, водичка чиста, але трохи чайного забарвлення. Такий колір волинським озерам надають торфовища.

Місцевий мешканець, що показував мені дорогу ( а самостійно знайти озеро нелегко), розповів , що глибина озера біля 30 метрів. Не знаю, чи правда це, чи ні, але озеро дійсно дуже глибоке. Більшість озер Волині карстового походження, виниклим після відходу льодовика. Нерідко, це глибокі воронки з джерелом на глибині,яке живить озеро з підземних вод.

[ODZER]

[ODZER]

З озера Межиліського поїхав через село Скулин до озера Нечимного.

по дорозі до Скулина два заказники:

ландшафтний "Скулинський"

Ландшафтний заказник «Скулинський»

Ковельський р-н, с. Скулин.

Площа - 150 га. Цінний лісовий масив сосново-березових насаджень 1 – 2 бонітету, віком 30 – 50 років, що зростають на слабо зволожених, супіщаних і суглинистих грунтах. У підліску зростає крушина, горобина. Багатий різновидовий склад трав’яних рослин, переважають ягідники чорниці, бруслини, зустрічаються лікарські рослини (звіробій, чистотіл, череда, медунка лікарська), а також рідкісний червонокнижний вид – журавлина дрібноплідна. Різноманітний тваринний світ, що нараховує 15 видів парнокопитних і хутрових звірів, велику кількість видів птахів.

та ботанічний "Лісова дача"

Нитка маршруту першої половини дня походу

далі буде...

[ODZER]

Дорога від Ковеля до Скулина - доволі непоганий асфальт.

В Скулині повертаю гравійкою на північ, до озера Нечимного.

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Нечимне"

Нечимне — ландшафтний заказник (з 1980 p.). Розташований у Волинській області. Перебуває у віданні Ковельського лісгоспзагу. Площа 60 га. Являє собою комплекс озер Нечимного і приозерного зниження, зайнятого прилеглою до озера смугою сфагнового болота та заболоченим лісом і групами лісових смуг, розділених лучним травостоєм. На болоті переважають осоково-сфагнові угруповання, в заболоченому лісі — вільха, береза, сосна. В заказнику є види, занесені до Червоної книги України — росичка англійська, пальчато-корінник майський, булатка червона, а також рідкісні реліктові види — береза низька, шейхцерія болотна, осока дводомна. На територіНечимне — ландшафтний заказник (з 1980 p.). Розташований у Волинській області. Перебуває у віданні Ковельського лісгоспзагу. Площа 60 га. Являє собою комплекс озер Нечимного і приозерного зниження, зайнятого прилеглою до озера смугою сфагнового болота та заболоченим лісом і групами лісових смуг, розділених лучним травостоєм. На болоті переважають осоково-сфагнові угруповання, в заболоченому лісі — вільха, береза, сосна. В заказнику є види, занесені до Червоної книги України — росичка англійська, пальчато-корінник майський, булатка червона, а також рідкісні реліктові види — береза низька, шейхцерія болотна, осока дводомна. На території Нечимного — меморіальний музей Лесі Українки, меморіальні дуби віком 180-200 років, окремі — до 300 років. Має водоохоронне і меліоративне значення.ї Нечимного — меморіальний музей Лесі Українки, меморіальні дуби віком 180-200 років, окремі — до 300 років. Має водоохоронне і меліоративне значення.

в заказнику «Нечимне» виявлено 64 види мохоподібних: 8 — печіночників і 56 видів мохів. Найбагатшими виявились родини сфагнових і амблістегієвих, що свідчить про заболоченість цієї території. Серед знайдених є ряд рідкісних та цікавих видів, зокрема печіночники геокалікс пахучий і аневра лиснюча, реліктові мохи томентипн блискучий і гелодій Бландова, який занесений до Червоної книги України.

Флору і рослинність, подібну до такої, що сформувалась на берегах озера Нечимне, в Ковельському р-ні має ще оз. Охотин (ботанічний заказник місцевого значення «Любче»). Тут також знайдені береза низька, росичка англійська, шейхцерія болотна, ряд орхідей, а з мохів — томентипн блискучий, сплахнум пляшкоподібний і «червонокнижна» меезія тригранна

На картах нерідко позначається чомусь, як Нічемлі. Взагалі , як мінімум третина назв на картах не співпадають з тим, як називають місцеві. В цьому я неодноразово переконувався, в цьому поході зокрема.

Так-так, це саме те озеро, що надихнуло Лесю Українку на створення всесвітньо відомої драми-феєрії "Лісова пісня":

"...Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп'я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину - то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Саме озеро - тиховодне, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура, - повна ніжної задумливої поліської краси...».

Неподалік озера стояла хатина дядька Лева, гостювати до якого в дитинстві приїздила Леся.

жителі села Скулина – дядько Лев Скулинський та Ярмило Кубах стали прототипами дійових осіб з "Лісової пісні".

Приїздила Леся до Нечимного з мамою Ольгою Петрівною, братом Михайлом та сестрою Ольгою.

Як згадує Ольга: "У дядька Лева в Нечимному була хатина і шопа на сіно з трьома стінами і стріхою, з четвертого боку шопа була відкрита якраз у бік озера. В тій шопі на сіні ми ночували… У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір коло озера. Дядько Лев не палив у хаті, а клав огнище надворі, там і варив страву, там і грівся вночі, ночуючи надворі біля огню та раз у раз наглядаючи свого бидла. Ходячи по лісі та коло озера, надто ж сидячи біля вогнища, почули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку "силу" лісову, водяну, польову та про її звичаї і відносини між собою і людьми".

В листуванні письменниці є згадки про те, що стало поштовхом до написання твору. В листі до матері від 2 січня 1912 року Леся Українка писала:

« Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували – пам'ятаєш – у дядька Лева Скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» – я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік."

http://kololesi.at.u...i_quot/1-1-0-46

http://webdesign.vnt...seums1 - 5.html

[ODZER]

Сцена просто неба

обабіч довгої кладки до озера дві постаті - Водяник та Русалка

Озеро Нечимне перероджується в болото.

З вікіпедії: " Площа озера 52 га, максимальна глибина до 4 метрів, об'єм води — 780 тис.м³. Улоговина в озера округлої форми. Береги заболочені, пологі та низькі. Озеро льодовикового походження. Живлення мішане: атмосферними опадами та підземними водами.

Дно вкрите шаром сапропелю, сильно замулене.

В озері водяться карасі, щуки, коропи. Озеро сильно заростає водяною рослинністю

З Нечимного повертаюсь в Скулин, а там гравійкою їду до озера Соминого ( на Волині є ще одне озеро з назвою Сомин, неподалік Лукова)

Далі буде...

[ODZER]

через село Скулин

За селом повернув гравійкою на північ. Гравійка проходить за півтора км від озера.

Звертаю піщаною дорогою через сосновий ліс до озера Соминого

Видніється будиночок з альтанками - знову хтось взяв озеро в оренду. Біля будинку чоловік, схоже , що місцевий сторож.

Дивно, що озеро віддали в оренду, адже це гідрологічний заказник "Соминський" .

Посеред дерев видніється плесо неймовірної краси, рясно уквітчане білим лататтям та жовтими глечиками !!!

Водойма надзвичайно мальовнича, та що тут казати - це було просто прекрасно. Озеро Нечимне ( так те саме, з "Лісової пісні" Лесі Українки"), на якому я був за годину до цього, мене не особливо вразило, а Сомин це просто фантастика, рай для біолога.

по центру озера невеличка альтанка, крита очеретом

Озеро Сомине розміром приблизно 650м х 550м

На дерев`яному човні доплив до альтанки серед плеса. Озеро заросле осотом , рястом, жабурником та іншою болотяною рослинністю, уквітчане білим лататтям, серед якого безліч галасливого птаства та білосніжних лебедів.

Справжня поліська казка...

Вода чиста, видно підводні світи серед водорослів, але насправді дуже глибоке.Як сказав мені місцевий сторож, щоб я не зважав на водорослі над поверхнею, насправді два весла в глибину - і дна не дістанеш. Для купання озеро непридатне. Хіба випливати на центр, та шукати вільні від водорслів ділянки.

Підводні світи...

[ODZER]

коріння латаття, як щупальця спрута . Товщиною, як рука.

В давнину коріння вимочували і висушували, а потім перемелювали на борошно. Подейкують , що по смаку схоже на бісквит.

В Італії, поширена легенда про красуню Мелінду, яку викрав болотяний цар — страховисько одружився з нею. Від того шлюбу і народилося латаття біле, пелюстки якого нагадують колір обличчя Мелінди, а тичинки — золоті коси красуні. Щороку красуня Мелінда вкриває трясовину квітами, нагадуючи своїй матері, що вона жива, вічно юна і царює над болотами.

Слов'яни називали латаття біле одолень-травою. Її породила сира земля з живою водою, тому що однакова в неї сила на водяницю — нечисту силу у воді, і на поляницю — нечисту силу в полі. Сподівалися, що обереже одолень-трава від різних бід і тому, збираючись в далеку дорогу, брали її з собою і носили на шиї як амулет. Старовинний травник сповіщає, що корінь цієї рослини допомагає при зубній хворобі, а також використовують його у випадках, «коли треба чиєсь серце присушити». Ще латаття називали русалчиним цвітом: в уяві слов'ян білі квітки символізували красу звабливих русалок, а гнучке, плямисте, змієподібне кореневище — русалчин хвіст. Один з червневих тижнів у слов'ян називали русалчиним. Існувало повір'я, що саме в ці дні русалки із білосніжних лілей стають «простоволосими дівами» і водять танки біля річок. А дівчата й хлопці не ходили тоді купатися поодинці, щоб русалки не залоскотали. Наймарновірніші носили при собі стебла полину і любистку — це повинно було відлякувати русалок.

За допомогою квіток латаття білого можна дізнатися про погоду, тому в народі існує безліч прикмет, пов'язаних з даними рослиною. Латаття біла - це загадкове і містичне рослина, його вже давно використовували маги, народні цілителі. Вважалося, що за допомогою її можна позбутися від злих чар, вона вважається кращих оберегом, яка здатна захистити тіло і дух. До білого увазі латаття відносяться і зараз дуже обережно, є повір'я про те, що на її пелюстках живуть загадкові істоти - ельфи, німфи. Якщо людина зірве латаття білу без оберега, він може померти.

альтанка з різноманітними птахами а навколо на воді лебединий пух та пір`я

[ODZER]

Пообідавши на березі озера, стежками-грунтовками поїхав системою каналів в напрямку озера Кричевичівського.

Насправді, канали - це випрямлені та змінені до невпізнаваності русла річки Зубре, яка впадає в таку ж каналізовану Закревщину.

Земля навколо каналів висушена під сонцем, схожа на степ, навіть рослинність тут якась не поліська. Деінде поодинокі групки дерев, як в африканській савані, бродять великі зграї лелек.

Нарешті , озеро Кричевичівське, чи як його називають місцеві - Забільське.

Далі буде...

[ODZER]

Раніше озеро Кричевичівське ( Забільське) знаходилось серед боліт, але згодом система меліоративних каналів взяла озеро в лещата, по периметру озеро затиснули дамбою-насипом.

Навколо дамби ще й викопаний рів.

Попри антропологічний влив на озеро, водойма виявилась просто райською , особливо після декількох десятків км за спиною і палючого сонця в зеніті. Спека була неймовірна, я занурився в озеро, аж зашипіло...

Багато піщаних пляжів, рибки в чистенькій прозорій воді літали зграйками, я розслабився і , лежачі на спині на озерних хвильках, cпоглядав небесну височінь, і втома поступово розчинялась.

Вітерець шумів очеретом та кугою озерною.

Неподалік на хвильках озерного вітру гойдалась парочка цікавих пташок з казковою назвою "пірникоза" (по російськи "чомга", "поганка").

В цих пташечок на голові кумедний чубчик з ріжками. Колись, на озері Білому , що на кордоні з Бєларуссю, я довго спостерігав в бінокль за шлюбними танцями цих пташок. Самець витанцьовував на воді химерні "па", навіть бігав по водоймі..

Фото пірникоз з інтернету.

Об`їхав по дамбі озеро по колу ( розміри водойми 950 м х 700 м). Жодного деревця і тіні. Ліс ніби поряд, але відокремлений від водойми ровом.

Далі в моєму плануванні походу було слабке місце. Прямої дороги з Кричевичівського до села Черемошне ( а там озера Велике та Мале) на супутниковй карті я не знайшов. Сподівався, що буде якась стежка, адже це самий короткий шлях.

Але на цьому моя удача вичерпалась, далі почалась полоса перешкод та випробувань на міцність.

Спробував вздовж системи каналів поїхати в напрямку Черемошного. Дороги практично не було, а згодом я заїхав в глухе болото. Лише стежина на південь. Це не той напрям , що мені треба , але принаймі там був ліс і сподівання, що знайдеться і дорога до Черемошного...

[ODZER]

Стежка вивела мене на ряснозарослу лісову дорогу, точніше - це був лише натяк на дорогу. Цьогоріч по ній, мабуть, ніхто крім мене не їздив.

За півгодини - піщана дорога , стоптана копитами корів. Азимут на компасі теж сходився з цим напрямком.

Я зрадів, але марно. Дорога виявилась надзвичайно тяжкою - в`язкий пісок, ледь-ледь тягнув велосипед поряд з собою, задушлива спека і.. хмара гедзів.

Ці летючі розбійники з великої дороги накинулись на мене беззахисного... Гедзі звикли до легкої поживи на коров`ячій стежині. Треба було енергічно рухатись, зупинятись чи ховатись в тінь не можна - літучі упирі з`їдять живцем.

Води теж на дні фляги...

Врешті-решт, приклавши зусилля, за півтори години я побачив обнадійливі дахи хаток серед садків.

А далі крижана вода з криниці та привітна господиня. Воду я жадібно пив, обливав-студив голову. А ще збирав з землі кисло-солодкі яблучка-антонівки.

Потім сільський магазин - морозиво і квас з холодильника.... Ухххх....

Поряд з магазином - великий стенд з написом " На території військогового полігоні КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ..." А далі перелік заборон

Неподалік - Поворський авійаційний полігон. ( за часів Польщі це був артилерійський полігон). Ідею туди заїхати відкинув - доконала задушлива спека з підвищеною вологістю , в Луцьку було 36 градусів

Через полігон я проходив декілька років тому у цьому пішоходному поході http://board.lutsk.u...-kovelskii-r-n/

Озеро Велике виявилось з суцільно заболоченим узбережжям, а до Малого озера навіть під`їхати було неможливо. Озера майже однакові по розміру - чому Велике і Мале?

Озеро Велике

Нитка маршруту з озера Кричевичівського до озер Велике та Мале в Черемошному

А далі дуже тяжкі 8 км лісовою дорогою через урочище Гурне, з геть розбитою лісовозами піщаною колією до озера Стобихівського...

Ялівець при дорозі. Час від часу на зупинках підкріплявся придорожною ожиною та бродив серед чорнично-брусничних полян, насолоджуючись кислинкою ягід.

[ODZER]

Була думка стати тут на якійсь полянці на ночівлю. От тільки води в мене обмаль...

І вперед мене манило озеро з казковою назвою Скоморьє. Саме там я запланував ночівлю.

Скоморьє, Скоморьє ... Щось є в цьому звучанні, що лине в сиву дулібсько-древлянську глибочінь...

Геть зморений і виснажений, доїхав за півтори-дві години в село Стобихівка. Вже вечоріло, місцеві поглядали на мене з інтересом і недовірою. Через одну хату - лісовози і лісопилки, стоси деревини та досок.Зрозуміло, хто розбив так лісову дорогу...

Десь тут бере початок річка Стобихівка, яка впадає в Стохід в селі зі схожою назвою Стобихва.

Села Стобихва та Стобихівка нерідко плутають.

Знову студене морозиво в магазині... І невдовзі я біля озера Стобихівського.

Це вмираюче озеро...Як тяжко хвора людина, воно ще судомно дихає, але кінець його близький...

Озеро перероджується в болото...

Місцеві мешканці казали, що ще два десятки років тому в озері купались...

Неподалік, є село Карасин, там ще одне озеро. Але туди я вже нездужав. Вечоріло, треба поспішати на Скоморьє

[ODZER]

Озеро Стобихівське - це гідрологічний заказник "Стобихівський"

Цінний природний комплекс, що складається з озера карстового походження глибиною 6 м, та прилягаючих до нього лучно-болотяних угідь з заростями чагарників.

Місце зустрічі під час міграцій рідкісних птахів, занесених до Червнохї книги, журавлів сірих

Проїхав через село Радошинка

[ODZER]

А далі заплутаними стежками вздовж мережива каналів до озера Скоморьє.

Сонце вже було низько, біля 9-ої вечора, а я ще блукав. Потім стежки серед заболоченого вільхового лісу.

На мене накинулись гедзі та комарі, але я зціпив зуби, зібрав волю в кулак і тягнув велосипед, сподіваючись знайти серед цих хащів , забуте Богом та людьми, озеро.

Поставити намет серед болота всеодно не було де.

І , врешті-решт, мені дуже пощастило ,озеро підпустило мене до себе, я вийшов на узбережжя Скоморья. Назва влучно підійшла би до якихсь казок-фентезі....

невеликий піщаний пляж, вода чиста, але з чайним відтінком. Напевне, враховуючи тяжкодоступність цієї місцевості, я тут сам.

Лише ехо курликання журавлів серед боліт...

Вогнище я вже не розпалював, сил вистачило лише , щоб поставити намет біля плеса. Лише перекусив, випив пляшку пива , яку я тримав на вечір, як десерт

Потім зайшов у воду - пляж піщаний, мілкий, як на Світязі, треба довго йти до глибини. Вже сутеніло, далеко від берегу не відходив, якось було моторошно. Ще який водяник вхопить та потягне у вир.

Освіжився, зразу стало легше - і завалився в намет. Тент не закривав, через антимоскітну сітку крізь напівзакриті повіки, засинаючи, дивився на плесо в сутінках.

Сон був міцний, не дивлячись на те, що вночі озеро накрила короткочасна гроза, блискавиці розсікали небо, грім , і краплі зливи , як мільйон барабанщиків, дріботіли серед поривів вітру по намету...

далі буде...

[ODZER]

С флейтой иду за луной,

Ветра ловлю полет,

В плаще травяном брожу

У озерных вод…

Лу Ю , китайский поэт династии Сун

День другий.

Ніч була теплою, спав я міцно , ніхто і ніщо, крім коротокої грози ,мене не тривожило.

. Ранок видався приємно свіжим. Поснідавши, побродив босоніж по росі з кружкою гарячої кави в руках.

Потім скупався в скоморських водах , на обрії з`явились тяжкі сірі хмари.

Я хутко приготувався в дорогу, щоб не попасти в грозу під час збору.

Спробував проїхати озеро по периметру.

на півдорозі повернув назад - заболочений листяний ліс (дуби , берези, вільхи) з густим підліском. Підходу до озера більш не знайшов.

Напевне, мені пощастило, що я одразу попав в гарне місце.

Далі виїхав знову на систему каналів. Спробував скоротити шлях до озера Наболоцького, але серед каналів стежки не знайшов. Якщо місцеві стежки не проклали, то стовідсотково я там заблукаю в лабіринтах каналів.

Тому вернувся в село Радошинка

Маршрут другого дня. На генштабівській карті 70-х років каналів ще немає - є болото Заболоття.

[ODZER]

В Радошинці розпитав дорогу на озера Наболоцьке та Заболоцьке. Виявляється місцеві мешканці озеро Заболоцьке називають озером Волове око.

А яке смачне вранішнє молоко, я завжди купую в селах, а то господиня дала бесплатно, я майже зразу 1.5 л вдудлив. Вона дуже здивувалась, що я сам ночував на Скомор`ї.

Вони побоюються цього озера, чомусь воно їм страшне і небезпечне...

Село Радошинка.

Традиційно на Поліссі білять лише житлову частину хати, а сіни та господарчі будівлі лишають небіленими

захисний хрест-фігура на роздоріжжі за селом

[ODZER]

Забув додати, що озеро Скомор`є - це гідрологічний заказник "Скомирський"

Цінний природний комплекс, що складається з озера карстового походження площею 18га, глибиною 9м, розміром приблизно 600 м х 400 м, заболочених масивів навколо нього з різноманітним рослинним угрупуванням та насадженням вільхи чорної

а далі гравійкою, а потім і лісовою дорогою до озера Наболоцьке

[ODZER]

Дорога петляла через ліс, і привела мене прямо під закриті ворота - вийшов охоронець, сказав , що на озеро треба іншою дорогою. Закриті ворота - це садиба якогось нувориша, помітно було конюшню, поряд стояв величезний вітряк-генератор. Згодом, мав змогу подивитись на садибу в бінокль з озера.

Комплекс дерев`яних будинків, пірс з альтанкою на озері.

На Волині чимало озер, які на півстоліття віддали в оренду. Але не зрозуміло, чому в природоохоронній зоні орендатори вибудовують такі будинки? На яких правах? Чому заборонений вхід на територію?

Це вже далеко не перше озеро, де на узбережжі орендатори понаставляли парканів і розбудували маєтки.

Загалом, це озеро схоже на рай для рибалок, багато пірсів заходять далеко у водойму. Пляжів я тут не помітив, крізь воду видно дно ,заросле водоростями.

Протилежний берез ,очевидно, приболочений. Про це свідчать колона берез і вільх

Розміром озеро приблизно 500м х 400м

З Наболоцького лісовим та польовими стежками через урочище Липо-Островець я рушив на озеро Волове око (Заболоцьке)

цвіт чебрецю . Нерідко, на Поліссі великі площі заростають цією духмяною травою, надаючи бузкових інтонацій серед різних відтінків зеленого

[ODZER]

Поліськими стежинами до озера Волове око.

Відцвітає іван-чай на узліссях

А ось і Волове око.

Озеро карстового походження, виникло після відходу льодовика. Розміром 350м х 250м .

У водойми дивна форма, воно схоже на кратер, узбережжя високе, підняте над рівнем води на 3-4 метри. Говорив з одним з відпочиваючих, він розповів мені "фантастичну" історію про те,

що озеро - це кратер від метеориту: " Бачте, той берег більш крутіший, метеорит падав під кутом".

Озеро дуже приємне та лагідне ,в прозорій воді над білим пісочком граються міріади рибок, але декілька метрів в в воду і мені вже по шию, а далі прірва на десятки метрів.

Мальовниче узбережжя з сосновим лісом та поодинокими березами, просторі та затишні для відпочинку галявини.

Дозволив собі тут тривалий привал після купання, повісив на дерева мій походний гамак, розслабився, погойдався, споглядаючи небо через крони сосен.

[ODZER]

Цікаву інформацію про Волове Око надає наш волинський письменник-краєзнавець В. Лазарук:

"...Мене поліщуки запевняли, що на ньому в найтихішу погоду ні з того, ні з сього здіймаються хвилі.

Старожили розповіли дуже цікаву поетичну легенду. В свято жінка ткала кросна, і випав з її рук човник, а вона закляла його, щоб запався він під землю. І провалилася земля, а на тому місці утворилось озеро: наче зійшли з ткацького верстата і стали чистими плесами льняні полотна. І рибальський човен снує там срібну нитку.

«Вулканне» озеро має справжню назву Заболоцьке, бо лежить за болотами. Воно ідеально кругле, на високому піщаному пагорбі. І справді подібне на кратер згаслого вулкана. Цікаво, що дна цього озера ніяк не могли дістати. За мірками старожилів, воно глибше п’ятдесяти метрів.

Я виявив цікавий історичний документ, писаний княжими службовцями 16 грудня 1568 року в Смолигові. З нього довідався, що в Сошичному на той час було п’ять дворищ, які мали 52 дими і сплачували 28 відер прісного меду. Через великі води і «непєрєбитыє» болота посланці з Несухоїжського замку не могли самі об’їхати всього «Сушичєнского кгрунту» й були змушені про його ширину і довжину випитувати у старця та підданих. В архіві князів Сангушків я вичитав: «В том кгрунтє Сушичнском, повєдил старєц и подданые Сушичнские, озєрца двє, одно на имя Скоморо, на котором нєводом одну тоню волочити можєт, бо вєлми глубоко, толко вершами рыб зимою потросє доставают. А рєки, ани ставу, ани ставища ниякого кгрунтє Сушичнском нєт. Тєж лєсов на палєнє попєлу и на роботу ванчосу годных нєт».

А ось ще цікава стаття про це плесо http://simya.com.ua/articles/26/4375/7/

далі буде...

[ODZER]

з озера Волове око (Заболоцьке) лісами-перелісками виїхав на трасу Камінь-Каширський - Ковель.

Через село Сошичне.

А так утеплюють хати на Поліссі.

Пам`ятка архітектури церква Різдва Пресвятої Богородиці, 1902 рік

Хрест-фігура з традиційними для Полісся символами Страстей Христових

На Поліссі чимало озер, карстових, заплавних або льодовикового походження. Лише у Волинській області біля 250 озер.

Як ви могли переконатись з моїх розповідей. кожне з них самобутнє, має свій особливий характер, свій дух...

В давнину озера були святилищами, на березі зазвичай могло бути капище та священний гай. Тому, чимало поліських озер мають назву Святе( аж 9 на Волині), Біле, Чорне. , або , наприклад, Стрибуж (Стрибог), урочище Перуни та ін.

Ось цікаву інформацію про Святі озера довідався з книги відомого вченого Віктора Давидюка " Первісна міфологія українського фолкльору" :

"...Дивно, але факт, що на всій території (прим. культури кулястих амфор, IV-III тис. до н.е.) дуже популярним є уявлення про міфічний острів серед моря, аналогічний Вирію, що на думку окремих дослідників має близькосхідне походження, але мотиви зимування на ньому птахів значного поширення не мають. Прообрази цього міфічного сполучення можна спостерігати й на топонімічному рівні. Переважна більшість Святих озер перебуває в межах поширення культури кулястих амфор. Часто острови серед озер теж мають назву Святих. У межах колишнього поширення культури кулястих амфор, а саме серед західних поліщуків побутує міф про важкодоступний острів серед болота, до якого можна дістатися після смерті, вимостивши гатку нігтями, зібраними протягом усього життя. Випадково чи ні, але на територіях, заселених тими ж поліщуками, проте в місцях давніх колонізацій племен гребінцево-накольчастої кераміки таке уявлення відсутнє. Дуже вірогідно, що племена культури кулястих амфор успадкували його на ранніх стадіях своєї історії від представників якоїсь з південних культур, можливо, від тих же трипільців..."

Наступна зупинка - озеро Качинське.

Їхати короткою дорогою мене відмовили місцеві . А може дарма?

Виїхав за межі Сошичного, на трасі завмерла черепаха - допоміг їй перейти дорогу.

А далі довга дорога гравійкою через ліс до сіл Олександрія та Качин

[ODZER]

Як варіація маршруту, можна було б продовжити їхати по трасі до села Нуйно, а там звернутив лісовий масив на четвірку озер ( Добре, Мочулино) а там на північ через озеро Святе до Каменя -Каширського, а звідтіля до Ковеля дизелем.

Через села Олександрія та Качин.Чимало покинутих хат.

І наррешті, озеро Качинське по центру села Качин. Трохи заросле очеретом, але є чимало пляжів, пірсів. Чиста вода, піщане дно.

Це озеро - ландшафтний заказник,який включає озеро льодовикового походження , глибиною 4 м, болото з глибокими покладами торфу, півострів, де зростають тополі, а також прибережну смугу з насадженнями білої та жовтої акації , і різнотрав`я.

[sanbOK]

Трошки докину фоток з с.Качин

Їхати короткою дорогою мене відмовили місцеві . А може дарма?

Відмовили бо там трохи важко їхати велом через ліс із-за сипучих пісків, більше прийшлось би іти.

На рахунок озера то воно там направді чисте і кожного разу коли приїжаю то стараюсь простись на півострів (бо живу прямо біля нього )

Півострів називається Кемпа, бо там жив пан Кемп (здається так його звали) і наскільки я пам'ятаю маєток, який був на цьому півостнові, побудувала для нього Гальшка Гулевечівна. Інфа не точна пишу те що знаю. Після маєтку залишилось дуже багато кусків глечиків та червоної цегли, якщо копнути лопатою то можна наткнутись на биту цеглу. Куски глечиків в місцях де купаються люди прямо відром можна виносити, варто лиш копнути на 5-10 см вглиб піску.

Якщо ще якісь фото знайду то докину )

[ODZER]

Дякую за доповнення, завершу свою розповідь.

Мій товариш, затятий краєзнавець Іван Шворак, написав зробив чудове дослідження походження назв Камінь-Каширського району http://visti-kamenia...hirshchini-0402

Цитую:

"...Одне з найдавніших в районі - село Качин, розташоване на березі Качинського озера. На ньому раніше було стільки качок, що плесо води ледве виднілося. Від озера перейняло назву і село. В 1589 році у Качині збудовано церкву Успіння Богородиці, яка збереглася дотепер і є найстарішою в районі. В 17 столітті на півострові серед озера стояв поміщицький замок-палац. Існує легенда, що поміщики, які жили на протилежних берегах озера, хотіли сполучити свої садиби мостом, але добудували його тільки до половини. 1961 року на околиці села знайшли скарб, що зберігався у глиняному горщику – в ньому були унікальні срібні жіночі прикраси та металеві елементи кінської збруї..."

А тепер про Качинський скарб:

В Качині в 1961 році було знайдено один з найбільших скарбів кінця римського часу (початок V століття), знайдений на території Правобережної України.

Скарб зберігався у глиняному перевернутому догори дном горщику. У ньому було виявлено велику кількість унікальних жіночих прикрас із срібла та металевих елементів кінського лаштунку.

За оцінками археологів, ці вироби було створено майстрами рейнських або північногалльських майстерень у традиціях східного провінційного ремесла або римськими ремісникамиих прикрас і кінської упряжі, виготовлені в пунсонній техніці.

.В ті часи декілька століть територію сучасної Волині населяли готи, потіснивши слов`ян. А неподалік було прикордоння Римської імперії. Готи наймалися на службу до римлян, торгували, а може й воювали з імперією. Є версія, що тут проходив бурштиновий (саме так, бурштиновий) шлях в Рим. В Римі бурштин цінувався не лише як ювелірна прикраса, а як магічний та лікувальний засіб.

Скарб є важливим свідченням про активну міжнародну торгівлю у Волинському краї у часи пізньої античності.

Качинський скарб – коштовна перлина Волині, гордість Волинського краєзнавчого музею, тож недаремно музей отримав запрошення для його експонування на виставці „Історія готів” в Німеччині для більш повної реконструкції їх життя у V столітті

Детальніше читайте http://volyn-kray-mus.at.ua/publ/kolekciji/kachinskij_skarb_sribnikh_rechej_v_stolittja/6-1-0-22