смішні історії з нашого життя

[BIKTOP1970]

Трапилась ця історія в настільки "доісторичні" часи, коли LCD, TFT моніторів ще й близько в продажу не було, а на полицях магазинів та складах комп'ютерних фірм панували ЕПТ (CRT, ЭЛТ) монітори. Після довгих роздумів, начитавшись і наслухавшись різних думок придбав я собі 17-дюймовий Samsung SyncMaster 757NF (NaturalFlat). Хоча 17-дюймових моніторів на той час на ринку вже хватало, але вибір сакме на цей монітор впав через ряд параметрів та якість зображення (щоб не вдаватись в технічні деталі). Ну це все передісторія, а тепер власне і сама історія.

********************************************************************************************************************

Повечеряли якось ми з товаришем (попили кави і т.д.) в одному з закладів харчування в центрі міста. Розмова того вечора в основному велась про монітори. Мій товариш також вирішив придбати 17-дюймового Samsungа NF (недешевого на той час, рахувався професійної серії)). Але було в нього бажання - "десь би побачити кілька моніторів поруч, щоб оцінити власними очима різницю".

Тут я згадав про нещодавно відкритий комп'ютерний магазин з виставковим стендом моніторів. Ну і звісно ж ми таки потрапили туди, з позитивним настроєм і трошки "під шафе".

Пдійшовши до стелажів з ввімкненими моніторами ми почули:

"Добрий вечір! Може Вам чимось допомогти?" - Це був менеджер з продажу. Саме з тих, "відв'язатись" від яких буває досить важко (якщо чемно і без грубощів).

Оскільки консультацій ніяких ми не потребували, і зайшли лише з ціллю "візуального порівняння", то і відповіли коротко:

"Добрий вечір! Ні! Дякуємо! Нам не потрібна допомога!"

Але хлопчина виявився досить настирливим. І врешті-решт, після чергової його пропозиції допомоги, мій товариш не витримав: "Ну добре, поясніть тоді чим відрізняються ці три 17-дюймових монітори виробництва Samsung. Будь ласка!".

Монітори (серії NF, DX, та здається MB) стояли поруч один від одного з приліпленими цінниками з досить відчутною гривневою різницею (різниця відчутною була і в параметрах самих моніторів).

Зібравшись з думками хлопець почав пояснювати: "Ну... Перш за все... Як Ви вже мабуть помітили... Ціною!".

Після короткої паузи він продовжив: "По друге, як Ви бачите, дизайном."

Такі пояснення викликали в нас ледь помітні посмішки.

"А ще чим відрізняються?" - запитав товариш.

"Більше нічим. Вони абсолютно однакові" - відповів менеджер.

"Чому ж тоді настільки відчутна різниця в ціні?" - запитав товариш.

Хлопець на хвильку задумався: "Ну... Через дизайн...".

Тут вже не ховаючи посмішки, товариш запитав уже більш конкретно: "Хочете сказати що єдина різниця в цих трьох моніторах - лише дизайн? А як з якістю зображення, кольоропередачею, роздільною здатністю, частототою розгортки?"

У відповідь уже з деякою долею невпевненості: "Вони всі однакові. І всі їхні характеристикам також однакові... А взагалі, я зараз покличу нашого головного комп'ютерщика і він надасть Вам більш детальну і розширену інформацію".

Через кілька хвилин біля нас з'явився "головний комп'ютерщик". Всім своїм напівсонним і невдоволеним виглядом він показував нам, що відірвали його від якоїсь надзвичайно важливої роботи.

У відповідь на, черговий раз повторене нами, запитання він відповів:

"Ціною!!! Ці три монітори відрізняються лише ціною. Ціна різниться через різний зовнішній дизайн. Всі характеристики в них повністю ідентичні. В них однакова частота, роздільна здатність і все інше..."

В нас не було більше ні сил ні духу на ще якісь питання. Його відповідь зустріли дружнім реготом. І все ж чемно відповіли: "Дякуємо. Більше питань в нас немає..."

Стало зрозумілим звідки в менеджера такі "глибокі" знання про монітори...

p.s. Тоді ми добряче посміялись, і ще довго згадували і розповідали друзям історію - як кумедний курйоз. Може зараз вона і не дуже смішна. Але як же ж часто доводилось спілкуватись з продавцями які не зовсім орієнтуються в тому що продають. Або взагалі - зовсім не орієнтуються...

p.p.s. Сорі якщо історія вийшла надто довгою і тягучою.

[odna]

Вчорашня історія.

Їде нас троє хлопак в машині. Світлофор, загоряється червоне. Стаємо. Збоку бус, двокатковий, але утюжить, аж гай шумить. Ми вискакуємо з машини (картина типу Брігада, двері нарозпашку, рукавиці чорні на руки одягаємо)) Підходим до буса, а в цей момент водій з лопатою виходить із-за машини. Юра йому "сідай, газуй!". Мужик з лопатою застиг і каже "Шооо??". Ми впряглися пхати. Знову йому "кидай н*х...ту лопату, зелене зараз буде горіти... сідай за руль...". На 1-2-3 випхали, фа-фа, поїхав.

ПС. Мужик напевно, неждав і розгубився трохи, що щастя у вигляді додаткових трьох лошадіних сил підвалило йому в такий ситуації).

У нас сегодня была похожая история. Только лошадиными силами была я и моя сотрудница (у нас на двоих чуть больше трех метров росту и центнер весу).

Забуксовал бус во дворе. Водила уныло буксует, шлифует снежок в стекло, без толку. Мы вышли на обед. Глянули. Жалко. Молча подошли, уперлись ему в капот, а он смотрит на нас глупо улыбаясь. Потом очнулся, стал газовать. В раскачку его вытолкали в три приема и пошли обедать. По дороге нас смех разобрал, когда сотрудница сказала: "По моему, он никому не будет об этом рассказывать..."

[BIKTOP1970]

Давня історія з студентського минулого.

Одного разу стояли після пар на зупинці з одногрупниками. Аж тут підійшла бабця.

- Хвопці! Не підкажете як мені добратися до того... толі Мордища... толі Личища?

- Може Вам бабцю до Рожища потрібно?

- О! Точно! До Рожища!!!

[odna]

Выступали однажды мой отец и сестра в Доме офицеров на концерте, посвященному, кажется. 8-му марта. Сестренке было около 4-х лет. У нее не было, в отличии от остальных нас, публичной фобии, папа ее слегка поднатаскал и с 3-х лет подключил к самодеятельности. Репетировать тоже особо не нужно было, пение у нас в семье было нормальным времяпровождением, как питание.

За кулисами папа ее принарядил сам, мама была в зале. Вышли петь. Пели, как сейчас помню, песенку про то, как папа может все, что угодно, только мамой не может быть.

Очередной раз запела сестра припев: "Папа может, папа может, все, что угодно...", - тут она без паузы, начинает реветь: "Папа ты забыыыыл!...", - захлебываясь рыданиями: "Папа, ты забыл одеть мне нарядные сандаааааликиииии!!!"...

Овации. Публика умиляется, аплодирует.

Все были уверенны, что это было нарочно задуманно и срепетированно. Сколько мы не доказывали, что случайность, никто так и не поверил.

[odna]

Эту историю, наверное, некоторые слыхали. Работала я когда-то в Укржилремпроекте, на Кременецкой. Старшие коллеги рассказывали, что фирма раньше располагалась на территории Замка Любарта, в особняке. Начальником конторы был Георгий (не помню отчества) Король (нередкая фамилия в наших краях). Заказы и объекты были по всему союзу, инженеры ездили в командировки. Один раз были наши газовики, где-то в Средней Азии, если я не путаю. Надо было отправить телеграмму на фирму, на имя начальника. На почте вышло недоразумение. Работница отказывалась принимать телеграму от шутников-инженеров. Ведь в получателе значилось: г. Луцк, Замок Любарта, Королю Георгию.

[laska]

Чоловік переповів, як він вивчав психологію продавщиці.

Заходить він у рибний магазин за 5 хв. до закриття. Бачить, як продавщиця уже все поскладала, попротирала і явно милиться швидше додому.

Він просить її зважити свіжої риби. Вона то робить нервово і швидко, бігом пакує і оголошує ціну.

Чоловік:

- Почистіть, будь ласка.

Продавщицю аж перекосило, нервово шарпає пакет назад.

Чоловік:

- Жіночка, не нервуйтесь так, у мене троє дітей, їх нагодувати треба, а жінка десь пішла, може і п'є.

Каже, продавець враз змінилась в обличчі, уже нікуди не спішила, файно почистила, спакувала в два пакети, спитала чи більше нічого не бажає придбати, і посміхалась.

Щойно дзвонить домашній телефон, я аж здригнулась він неочікуваності, так рідко ним користуємось.

Піднімаю слухавку:

- Альо, Люд, привіт, то Ігор.

- Привіт, а який Ігор, щось не пригадую.

- Та Ігор ...(якесь невідоме мені прізвище), не впізнаєш? З дуба впала, чи що?

- Карочє, зараз тобі будуть дзвонити з банку, то скажеш, що ти мене знаєш.

- З радістю б сказала, але я Вас не знаю.

- Тю, ну ти ж Люда?

- Люда.

- В тебе Андрій?

- Немає в мене Андрія.

- Ой, вибачте.

Тоска, блін, взяла, я з дуба впала і Андрія немаю.

[ferryman]

Лучше быть ёжиком в Германии, чем человеком в России (осторожно многабукв)

Письмецо одной девушки из Германии подруге в Россию. Вернее, отрывок. Пунктуация, орфография и остальные нехитрые обороты автора сохранены без изменения. ... Иду, значит, шоппингую, смотрю: на обочине ёжик лежит. Не клубочком, а навзничь, и лапками кверху. И мордочка вся в кровище: машиной, наверное, сбило. Тут в пригородах кого только не давят! Ежи, лисы, змеи.. иногда даже косули попадаются. Мне чего-то жалко его стало: завернула в газету, принесла домой. Звоню Гельмуту, спрашиваю, что делать? Он мне: отнеси в больницу, там ветеринарное отделение есть. Ладно, несу. Зашла в кабинет. Встречает какой-то Айболит перекачанный: за два метра ростом, из халата две простыни сшить можно. Вас ист лось?! - спрашивает. Вот уж, думаю, точно: лось. И прикинь: забыла, как по-немецки ёж. Потом уже в словаре посмотрела. Ну, сую ему бедолагу: мол, такое шайсе приключилось, кранкен животинка, лечи, давай. Назвался лосем - люби ёжиков.. Так он по жизни Айболитом оказался: рожа перекосилась, чуть не плачет бедняжка. Тампонами протёр, чуть ли не облизал и укол засандалил. Блин, думаю, мало ёжику своих иголок. И понёс в операционную. Подождите, говорит, около часа. Ну, уходить как-то стремно - жду. Часа через полтора выползает этот лось. Табло скорбное, как будто у меня тут родственник загибается. И вещает: мол, как хорошо, что вы вовремя принесли бедное существо! Травма-де, очень тяжёлая: жить будет, но инвалидом останется.. Сейчас, либе фройляйн, его забирать и даже навещать нельзя: ломняк после наркоза. Я от такой заботы тихо охреневаю. А тут начинается полный ам энде. Айболит продолжает: Пару дней пациенту (nоtа bеnе: ёжику!) придётся полежать в отделении реанимации (для ёжиков, н/// х?!!!), а потом сможете его забирать. У меня, наверное, на лице было написано: А на хрена мне дома ёжик-инвалид?!.. Он спохватывается: Но, может быть, это для вас обременительно и чересчур ответственно ( ё-мое!!!). Тогда вы можете оформить животное в приют (бля!!!). Если же все-таки вы решите приютить его, понадобятся некоторые бюрократические формальности.. Понимаю, что ржать нельзя: немец грустный, как на похоронах фюрера. Гашу лыбу и спрашиваю: - Договор об опеке (над ёжиком, епт!!!) - отвечает, а также характеристику из магистрата. Я уже еле сдерживаюсь, чтобы не закатиться., - спрашиваю. Этот зоофил на полном серьёзе отвечает: - Нет, характеристика в отношении вашей семьи, фройляйн. В документе должны содержаться сведения о том, не обвинялись ли вы или члены вашей семье в насилии над животными (изо всех сил гоню из головы образ Гельмута, грубо сожительствующего с ёжиком!). Кроме того, магистрат должен подтвердить, имеете ли вы материальные и жилищные условия достаточные для опеки над животным (не слишком ли мы бедны для ёжика, с///ка!!!). У меня, блин, ещё сил хватило сказать: мол, я посоветуюсь с близкими, прежде чем пойти на такой ответственный шаг, как усыновление ёжика. И прашиваю: сколько я должна за операцию? Ответ меня додавил. "О, нет, -говорит, -вы ничего не должны! У нас действует федеральная программа по спасению животных, пострадавших от людей". И дальше - зацени: "Наоборот, вы получите премию в сумме ста евро за своевременное обращение к нам. Вам отправят деньги почтовым переводом (... восемь, девять - аут!!!). Мы благодарны за вашу доброту. Данке шен, гуторехциг фройляйн, ауфвидерзейн!" В общем, домой шла в полном угаре, смеяться уже сил не было.

[Arven Rivendell]

Со мной сегодня веселье приключилось. Готовила завтрак, сделала горячие бутерброды, поставила в духовку( так хрустящее чем в микроволновке), сижу за барной стойкой у окна, наслаждаюсь отличным утром. Чувствую запах гари, при чем какой то пластмассы расплавленной, ну думаю, кто то листья жжет, а в них что то завалялось...или строители в вагончике у дома опять какую нить смолу варят...надоели уже...Ну в общем мысленно бурчу на всех "виновников". Решила проверить бутерброды, открыла духовку, а оттуда дым валит и знакомый запах... Вытащила противень, никак не пойму что в духовке, думала с ума схожу, ведь всегда проверяю, все ли вытащила перед готовкой. Дым рассеялся, а в самом низу, в углу стоит кастрюлька из детской посудки, вся расплавившаяся, я не поняла, сначала, что это, а в ней лежит печенька( которая,как ни странно,совсем не подгорела))))))))....Это мой сынулька 2г.8мес, видимо вчера, готовкой занимался......Блюдо в духовку поставил, а вытащить забыл!!!

[laska]

Розмова з двоюрідною сестрою по телефону про житття-буття:

- як там дітки, всі здорові?

- діти здорові, тільки от кицька заслабла, кашляє, треба буде в клініку звозити.

- та дай їй хороший препарат...., дуже помічний, я своїм давала.

- А дозування? Я ж не знаю, що толком з нею і скільки давати.

- Та там в інструкції все описано, на скільки років, скільки давати.

- Ань, ти мене чуєш? У мене не діти хворі, а кицька.

Пауза.

- Ну, я не знаю, Люд, може попар їй лапи

[Yarchik]

О, згадав теж одну історію.

2002 рік. Працював на одній фірмі. Поставили нам у відділ комп'ютер. Старенький, якийсь 166-ий чи 200-ий пентіум, але я його налаштував - він у мене літав. Стояла на ньому Windows NT. Нічого лишнього не було, тільки офісні програмки. Навіть не було переглядача графіки (ну, не були тоді поширені фотографовані документи в jpg-форматах).

Якось приносить колега компакт-диск з фотками голих дівок: "Ярик, давай подивимось!"

Ну, давай. Але ж блін - нема чим jpg відкривати... і тут я придумую. Запускаю Word, вибираю "Вставить рисунок". Відкривається діалогове вікно "Вставить рисунок". Вуаля - є всі фотки, навіть з попереднім переглядом! Переглядаємо це все в діалоговому вікні і раптом колега звертає увагу на кнопки цього вікна. І з такою надією в голосі питає: "Ярик, а що це за кнопка - "ВСТАВИТЬ"?

[oyoyoy]

Субота. В барі чоловік відмовляється платити за випите і при цьому говорить: "Я на Майдані стояв- а ви мені за 200 гривень скандал влаштовуєте, да мої дії набагато більше коштують". Приїхали міліціянти попросили у відповідь те саме. Приїхав правий сектор з кілочками і дуже сподобалося, що сказав на це чоловік: "Ви не так зрозуміли я на Майдані не стояв- я в той час там проїздом був".

)))))))))))))))))))) доречі і гроші швидко знайлися на розрахунок.

Да і смішно і сумно, адже гЕРОЇВ багато народилось, які нічого не робили, а під чарочкою розказують, що стояли і не тільки.