Пішоходні походи по Волині

[ODZER]

 

 

 

 

 

 

 

 

[ODZER]

Далі зустріли декілька команд, які прочісували разом з нами ліс в пошуках КП 8 та 12. Це були малопримітні дерева , обгорнуті червоною плівкою з номером.

КП 8 – місце зруйнованого бункера

 

КП 12 – місце, де ймовірно була криївка головнокомандувача УПА Василя Кука

 

 

Далі КП Н – альтанка.

Тут я бував раніше в поході, тому все йшло , як по маслу. Бентежив перехід півкілометра по дамбі через Чортове болото через Радзивилівський канал . Я проходив тут улітку на велопрогулянці в сильну грозу.Розраховували , що води буде по коліно, і прийдеться це якось вирішувати. Але , насправді, води виявилось менш, ніж навіть було улітку.

 

 

Радзивилівський канал

 

Наступний КП М – геодезичний металевий стовпчик–реппер з номером 1518 та надписом “MELPOL» - меліорація польська . Поставлений ще в 20-30 роках, за часів , коли це була територія Польщі. Поряд мисливська закинута хатинка з зогнившої підлогою , неподалік височенний дуб з розлогою кроною.

 

 

 

[ODZER]

Через ліс пішли на КП 25 та Ш.

 

 

КП 25 – боброва загата на каналі , з перепадом рівня води біля 1 м. Вода в канаві була затягнута тонкою плівкою льоду, не дивлячись на сонячну погоду. Ми проламали лід, і , знявши взуття, помили та освіжили натомлені ноги в крижаній воді . Настрій у всіх прекрасний, йшли ми добре. Мокрих ділянок майже не було

 

 

 

КП Ш – хрест на місці загиблої української родини в 1943 р.

З КП Ш через поля-чагарники вийшли на грунтовку та  взяли КП Ч

 

КП Ч – місце поховання 26 повстанців

 

[ODZER]

Звідтіля рушили в село Знамирівка. В нас був свій план, і ми вирішили деякі КП взяти в іншому порядку, і це було вірно , адже так ми виграли у відстані , і майже не замочили ноги.

В Знамирівці нам пощастило, прийшла продавець в магазин, ми змогли попити гарячого чаю, трохи відновити сили.
Наступні два КП були за селом, ми знайшли їх легко.

КП Т – могила повстанця Федоришина Миколи

КП С – місце загибелі 6 повстанців

 

Вже сонце було низько, лишалось трохи більше години до повної темряви. Втома вже давалася взнаки.

 

 

Три наступні КП виявились складнішими , ніж ми очікували .

КП 1 – берізка серед заболоченого лугу з поодинокими чагарниками та перелісками. По легенді , саме тут розміщувався підземний шпиталь повстанців після війни. Знайшли ми його вже в сутінках.

 

 

 

Далі темрява та ліхтарики. Зустріли одну команду – вони нам поспівчували , сказали щоб ми готувались, бо попереду болото та багато води.
Перестрибуючи по купинах, так-сяк минали залиті водою ділянки, підсвічуючи ліхтарями.

Згодом знайшли КП 22 - старий квартальний стовпчик.

 

А далі – болото, болото , болото і суцільна темрява під зоряним небом . Вирішили вертатись – такі ділянки треба проходити в світлу частину доби.
КП 26 – спостережна вежа. Ми його не взяли , повернулись . Вирішили не втрачати час та сили, адже це однобальний КП.

Фото іншої команди , лідерів у нашій категорії

 

 

Прихопив морозець, похолодало, на привалі ми зустріли ще одну команду, мого знайомого Романа, який два роки тому їздив з «Самообороною" на патрулювання кордону. Разом з ними пішли на КП Л по дорозі-дамбі , я йшов останній і по неуважності влетів в боброву яму . Бобри прокопали собі метро між каналами. Але обійшлось без травм.
Назустріч нам миготіли крізь гіляччя вогники – це повертались декілька команд. Вони, потративши більше години на пошук КП, так і не знайшли його. Побажали нам успіху в пошуках.
КП Л – металевий геодезичний польський реппер зі знаком 1519
В дорозі нам дуже-дуже допомагав Марійчин планшет з супутниковими знімками та GPS.
На карті КП були позначені досить умовно . КП Л , який ми тут шукали – це металевий стовпчик-реппер, висотою 30 см серед лісу. На місці ми побачили серед дерев світло ліхтариків ще двох команд, які бродили по лісу. Ніхто не міг знайти реппер. Ми , ще раз поаналізували карту, і намагаючись знайти стовпчик на узвищенні, прочісували ліс вздовж і поперек.
Година часу блукання з ліхтарями по лісу , і все безрезультативно.Як виявилось, майже всі команди, які йшли на цей КП  в темряві (здається 7 команд), не знайшли його

Повертались по дамбі назад зі ще однією командою . Далі асфальт, авто з місцевими , які проїзджали поряд, витріщившись у вікно , кричали нам услід: «Придурки!!!»
КП А нам дався легко, хоча я знаю, що деякі команди його не змогли знайти. Втома вже давалася взнаки, у всіх ноги гуділи та боліли. Ми з початку маршрути з ліщин зробили собі по дві палиці, щось на зразок трекінгових – це знімало трохи навантаження з ніг.

КП А – урочище Березина. У 1943 році тут загинули і були поховані 40 повстанців.

 

На КП А Таня придумала лягати на землю, а ноги класти на шлагбаум . Це трохи знімало набряки та біль . Далі ми ще неодноразово використовували цей метод.

 

За декілька км опівночі зайшли в Берестяне, ще біля 2 км по Берестяному. Лишалось 3 КП.
На три останні КП в нас вже не вистачало сил. Як згодом виявилось, вони були не зовсім вірно виставлені і відмічені на карті.Наскільки я зрозумів , КП : взяла лише 1 команда.
Останні 20 км вночі були дуже тяжкими і виснажливими. , Зціпивши зуби і підкульгуючи , ми дошкандибали до фінішу в Цумані, де нас вітали перші півні на світанку.

 

 

 

Наступного ранку

 

 

Дякуємо Юрі Моклиці, який дав нам чимало корисних порад. Може завдяки його порадам ми й змогли пройти.

 

[ODZER]

Про Цуманську пущу є шикарна тема

1) В серпні 2013 року з старшим братом проїхались по одноденному маршруту по Національному парку «Цуманська пуща». Точніше, по східній частині пущі.

Маршрут: станція «Ромашківка» - кладовище І-ої світової війни – ставки біля с. Башлики- смт. Цумань – урочище Брак – міст через річку Кормин – с. Берестяни – ставки біля зниклого с. Богуславка – смт. Цумань – станція «Цумань»

Протяжність біля 80 км.

Звіт починається з посту #89 

2) " Через Чортове болото або Боротьба зі стихією"

Маршрут: смт. Клевань ( станція "Ветеранів" ) - с. Руда Красна - с. Мочулки - с. Скреготівка - урочище Рудка - урочище Звіринець - Чортове болото - Радзивилівський канал - урочище Заброди- с. Деражне - с. Дюксин - с.Суськ - смт. Оржів - смт Клевань.

Подорож пролягала територією Волинської та Рівненської областей.

Протяжність біля 80 км

звіт починається з посту #94

 

 

3) 24 години в Цуманській пущі 

4) Не зовсім Цуманська пуща, але дотична до неї територія

одноденна велопрогулянка по маршруту: смт. Клевань – Білівський монастир (село Білівські хутори) – с. Пересопниця – с. Радухівка – смт. Олика – с. Горянівка- с. Ромашківка – с. Дерно

Протяжність: 50-55 км

Звіт починається з посту #68

5)

Смт. Цумань – урочище Рудка – урочище Брак – урочище Чортове болото – урочище Крижик – міст через р. Кормин – село Берестяне.

Протяжність маршруту 37 км, два дні

Є ще інші звіти, допишіть сюди посилання

 

 

 

Ще відеосюжет Марії Доманської на "Громадське . Волинь" про "Доброволець". Нагадаю , що Марія була в нашій команді.

 

 

 

[oksanni]

Доброго дня!

Дуже дякую за цікаву та корисну тему. Ми цього року збираємося трохи походити пущею і виникло таке питання:

 у GoogleEarth біля лісництва, що в урочищі Майдан позначений колодязь (тобто є фото). Чи відповідає це дійсності і чи є питною та вода?

Дякую.

[Set]

ПВД по Камінькаширськими озерами, по одному з маршрутів ТС, о. Добре о. Сошичне, о.Мочулино,о.Карасине та о.Святе.

 

Перед початком панувало дві ідеї:

1. Їхати у село Підріччя і з нього почати свій маршрут, але від їдеї відмовились тому що стартували в пятницю відразу з роботи, і зячувавши графік руху маршруток на нього з Камня, відмовились.

2.Старт з села Нуйно.

За дві години опісля офісного шуму ми висадились у с. Нуйно, один із місцевих побачивши нас запропонував свою поміч у траспортуванні нас до о.Доброго (звичайно ж не безкоштовно, згадую його тому що він був дуже настирний), від пропозиції культурно відмовились. І далі вирушили пішки до о.Доброго попередньо на окраїні села поповнивши  запаси води. 

Дорога зайняла приблизно, години півтори, дійшовши до озера почали облаштовувати табір і запасатись дровами, оскільки дуже скоро темніло, під вечір далі від нас приїхали місцеві на риболовлю, на відміну від нас вони приїжджають не за ради тиші чи відпочинку як ми, зранку ми їх добре чули,і те що вони там наловили. Але мова не про це, (хоча я після цього ще більше їх став ненавидіти, оскільки більшу частину сміття яке ми зустрічали залишили саме такі горе рибаки і інше схоже бидлоття). Так про що я, а так табір.

На другий ранок, проснувшись змогли оцінити всю красу озера Доброго, і чистоти його води, і справді дуже гарно, і не хотілось іти далі, але в планах було побувати ще на декількох озерах, поповнивши запаси води на базі відпочинку з протилежного берега, відправились далі на пошуки решти озер.

Оскільки місцевість дуже заболочена, і недавно були сильні дощі до озера Карасиного нам нажаль не вдалось дійти, хоча і були поруч, але не втрачаючи оптимізму вирушили на озеро Сошичне. Приблизно години три поблукавши в його околицях здались, хоча вже і бачили саме озеро, по дорозі дуже часто зустрічались канали без переправ і можливостей пройти, на деяких робили переправи самі, на деяких проходили в брід, але в результаті постійно впирались в болотяні берега озера, і прийшлось відступити.Лише потім від місцевих дізнались що можливість потрапити на ці озера дуже мала і не з тих сторін з яких ми приймали спроби зайти((

Від ідеї вернутись на о.Добре відмовились тому що хотіли побачити хоча б ще одне озеро, тому знайшовши вірний маршрут відправились на озеро Святе, що находилось в лісній глуші, за години півтори були на місці, цього разу вчасно для того щоб засвітла розбити табір роздобути дров та приготувати їжу..

На наступний ранок, відправили експедицію в сусіднє село поповнити запаси хліба і води,і уточнити графік руху місцевої маршрутки до Камня. Після обіду зібравши всі пожитки відправились очікувати маршрутку, що проходить в 10 хвилинах пішої ходьби від о.Святого,30 хвилин до Камня, і 2 години і ми знову у вирії социуму, від якого наче нещодавно втікали...

Підбиваючи підсумки похід був вдалим, але не на всі 100 оскільки так і не вдалось добратись до 2ох з 4ох запланованих озер, але ті що побачили були однозначно варті витрачених  зусиль. Ліс принаймні до озера Доброго ще молодий і ще не показав себе у всій своїй красі,але все таки манив і не відпускав. Чи повернусь сюди ще раз, думаю навряд, адже попереду ще багато незвіданих місць, і список щоразу тільки поповнюється. 

 

З.І.:Дякую ТС за маршрут який задав тему для походу вихідного дня, доречі це не перший похід по маршруту ТС. Пізніше відзвітуюсь по ще одному маршруту.Дякую за увагу гарних будніх і насичених вихідних Вам люди. Бережіть природу! 

 

 

 

[Set]

Ну що оскільки є на роботі трохи вільного часу, і бажання спробую описати ще один наш похід по частині маршруту ТС (попередньо дякую йому за натхнення, і цікаві місця) поїхали.

На відміну від ТС ми стартували з іншого місця а саме, з с. Новий Двір пройшовши полем декілька кілометрів ми потрапили на саме  перше озеро на карті воно Перевирськое (на теперішній час воно Олеандра), так ось озеро дуже гарне є декілька заходів з кладок, але більша частина від панських маєтків, як їх називають місцеві, але все таки є загальний пляж хоча і не великий та все таки з кладками та можливістю вийти до води. 

Після невеликого привалу ми відправились в сторону села Озеряни і однойменного озера, поповнити запаси води і дозакупити провіант у місцевому магазині, тільки ми дійшли до озера нас догнала хмара і злива разом з нею, яку ми успішно перечекали у бесідці поруч з озером. 

Зваживши всі за і проти, а також врахувавши слова місцевих вирушили до озеро Бережного що знаходиться біля села Сушибаба. Зрізавши шлях відразу за селом Озеряни пішли полем навпростець на край села Сушибаба пройшовши лісом декілька хвилин ми натрапили на озеро Бережисте, шкода воно вже не таке дике як на як на фото ТС:

Як видно на фото нижче тут, розбудовується туристична база кемпінг для зеленого туризму зі слів сторожа до-речі  добрий хлопака хоча троха мовчазний, і підозрілий, розповів що якийсь місцевий панок виділив куш для того всього, побачимо що то буде, адже в планах побувати тут ще раз 

весь цей час сиділи біля полум'я, в бесідки навіть не тягнуло хоча ніхто не забороняв))

Тут і заночували на ранок, вирушили в Сушибаби за провізією і водою, про що потім пошкодували тоу що це можна було зробити і в с. Пересіка що було далі. Так ось по дорозі ми натрапили на не скоріше законсервовану але діячу базу Автодору судячи з таблички біля воріт що на озері Пісочне, пару фото нижче

на озеро болотне яке поруч вирішили не іти оскільки, шлях був болотистим а бажання було ще побувати не декількох озерах, і знайти місце для ночівлі. Далі ми вирушили лісом у напрямку озера Пересіка( Панське серед населення), попали на єдиний вхід який був загороджений, адже озеро у оренді якогось лікаря з Луцька, але нам це не завадило мені  побувати на його березі, але щоб попасти на водойму прийшлось перевзутись і пройтись вкрай ненадійною кладкою

 

Після чергового перепочинку, вирушили далі на пошуки озера Гнялбища, цього разу нам повезло менше тому що маршрут який ми вибрали постійно нам перегороджували залита дощем  дорога і густі хащі, пройшовши все таки декілька таких випробувань, ми здались адже далі почалось справжнє болото, на цьому наша невдача не скінчилась оскільки почався дощ хоча він скінчився відразу як тільки ми вдягнули дощовики, далі нам відкрилось сусіднє озеро Погоріле яке ми знайшли більш менш легше, ось він табір саме озеро і ранок біля нього..

 

На озері зустріли місцевого рибалку, який і розповів що ми заходили не з тої сторони на озеро, ех... На наступний день ми не поспішаючи зібравшись вирушили на маршрутку до села Пересіка, знаючи про яку можливо наш маршрут склався б по іншому, але це вже інша історія, про цю я точно не шкодую.

І як завжди підбиваючи підсумки , хоч ми побачили і не всі заплановані озера але більшу їх частину,і не зважаючи на тимчасові негаразди в погоді ми відпочили добре і я набрався позитиву і натхнення  до наступної подорожі, маю надію ще раз побувати в цих краях, адже тут і справді дуже чарівна і манлива природа, і що головне дуже ввічливі люди, які на протязі всього шляху нам допомагали а в кінці ще і пригостили щойно спеченим хлібом..

З.І.: ТС за цей маршрут тобі окремий "+" до твоєї "карми" від мене особисто, адже ці краєвиди перекрили всі "-" подорожі.

З.І.: Повернусь обов'язково.. принаймні захоплю не пройдені озера і вдихну запах цього п'янкого повітря! 

 

Яєчня з куплених у місцевих домашніх яєць, на салі з помідором і барбекюшними ковбасками, не в одному з закладів Луцька, я так смачно і атмосферно не їв))

 

[Set]

Доброї пори мандрівники, маю бажання і можливість поділитись ще однією подорожжю по Волині, за традицією по маршруту ТС. Отже цього раз, нас було двоє, і маршрут підбирався відповідний, хотілось спокою та мінімальної протяжності маршрут:(смт. Прилісне - озеро Глинське - озеро Запрудське (у місцевих Озерянське))

 

Як завжди ми вирушили в п'ятницю, відразу після роботи о 16:30 виїхали з Луцька, і вже 18:27 були в центрі села Прилісне, далі головною дорогою рушили у напрямку лісу і озера Глинського. В кінці смт. вирішили поповнити запаси води чим здивували місцеву жительку, як так Ви їдете з Луцька і не взяли води .

 

 

За годину часу, а може і менше дістались місця призначення, відправились на пошуки місця для табору і ночівлі :

 

 

 

Озеро не велике за півгодини (без поспіху) можна повністю обійти, що ми і зробили коли шукали місце.

 

 

 

 

Глибинське на диво гарне озеро, його хотілось фотографувати з кожного можливого місця, але час "піджимав" а  ще треба було поставити палатку і розвести багаття. Місце для табору було вибране лівіше (якщо дивитись на озеро) від центрального "пляжу"  оскільки воно було самим затишним і відгородженим від майже зі всіх сторін хоча і без захисту у вигляді дерев, про що пошкодували на наступний ранок після появи сонця. Все встигли ще за світла, а вже за темна під скрегіт жаб і цвіркунів насолоджувались зеленим чаєм. (Мушу згадати беріть щось від комарів, бо під вечір не дадуть вам спокою.)

 

 

Громадське місце з двома столами, лавками і можливо баром))

 

 

Озеро Глинське після заходу сонця - парує.

 

 

Наступний день почався о 5тій ранку, бо мали за думку порибалити і зварити юшки для цього з собою взяли вудки та наживку. 5:20 роса, на вулиці холодно я у камуфляжі і термі, варю чай, озером ще досі стелиться пар якій появився ще з вечора коли похолодало.

 

 

Напевно риба піддається лише місцевим, або наша мучно-кашена наживка була їй байдужа, тому ми залишились без риби, але не біда їжі було вдосталь (додому поїхала ще навіть). Близько 8мої години зустріли місцевого рибалку, не можу його не згадати адже хлопчина виручив нас із транспортом (завдяки якому я за 35 хвилин змотався в село і поповнив наші всі запаси води, це вічна проблема у походах), ну і обіцяв нам риби на юшку. На відміну від нас він ловив на звичну "шморгалку" палка ліщини - волосінь - гачок - черв'як, і це було ефективніше принаймні рибу він ловив)) Ще декілька фото з різних місць самого озера Глинського і трішки лісу:

 

 

 

 

 

 

 

Наш табір з іншого берега.

 

 

 

 

 

 

 

Купатись чи не купатись - такого питання у нас не було, з води можна було не вилазити вона була чудовою, дно хоч і піщане але кам'янисте, краще в воду заходити з кладки і бути обережним ступаючи на дно ..

 

 

О третій годині попередньо поївши (сніданок плавно переріс в обід ) і нагодувавши нашого рятівника з велосипедом (Міша привіт якщо читаєш це), зібрали пожитки і рушили до озера Запрудського , дійшли напевно за хвилин 30-40, вийшовши на дикий берег озера, знову на пошуки місця для табору. На відміну від Глиского тут у нас не було варіантів, і місце було фактично одне але яке, майже обабіч озера і з шикарним столиком для трапез, а далі фото і мінімум тексту:

 

Навряд такий краєвид ви знайдете хоча б у одному з ресторанів чи барів Луцька.

 

 

 

 

 

Біля самого озера є місця з бесідкою і столом, але чесно кажучи не хотілось і сидіти в цьому гадюшнику, який після себе залишило місцеве бидлоття (це окрема історія, як і кара для тих хто так свинячить на природі ). Озеро скоріше рибацьке, тому що людей окрім одного рибалки так і не було, та і його дикість на це натякає.

 

 

На наступний день трапеза, пакуємось і додому. Не захотіли випробувати долю в останній день тому пішли знайомим маршрутом, з зупинкою біля Глиського для ще одного запливу адже було спекотно. В кінці вийшли на початку села, а не по середині де і загрузились в маршрутку. 

 

Підбиваючи підсумки походу, так би мовити "+" і "-" :

• Природа, про це хоча можна і не говорити але не можу не згадати оскільки дуже гарні озера, і сам ліс.
• Маршрут легкий і підійде справді для "в'ялого" походу,  бажаючим просто відпочити без особливих зусиль (переходів).
• Глуш, за три дні ми зустріли максимум 6ох людей,не зважаючи на відносну близькість сіл.(Це один із самих вагомих +).
• Погода,з якою нам дуже повезло.

ну і не самі приємні моменти:

• Комари(пів біди).
• Мошка(виношу окремим пунктом бо вона була гірша від комарів, зустрілась на озері Глинському лише в перший вечір)
• Сміття, гадюшник озера Запрудського. (немає слів, чому ми свій мусор привезли до луцька а це ... навіть спалити не спромоглось!?*?)

 

З.І.: Наш ПВД вважаю поки самим успішним і позитивним (в цьому році), яким я особисто задоволений незважаючи на "-", маршрут рекомендую.

З.І.І.: В котре зробив для себе висновки, що в поході можна не тільки відпочити зібратись з думками, але і зрозуміти що за люди тебе оточують. Це не просто вийти на пиво, чи пересіктись у місті. Похід це те "випробування" що показує суть людей з якими ти ідеш і живеш там... 

 

 

Дякую за увагу, бережіть природу!

 

 

 

 

[Navigator]

Осінній похід Черемськими болотами

Цього року осінь на Волині видалась надзвичайно дощова, вітряна і похмура. Це не завадило провести декілька цікавих походів. Один з них викладаю до вашої уваги.

Болото знаходиться в північно-східній частині Волинської області. Добирались з Луцька автобусом. Мій напарник - Діма Сардак.  На карті схема руху. Дві зелені крапки - місця ночівок.

Погода хмура, при виході з рейсового автобуса посипала сніжна крупа, але швидко перестала. Курс лісами на віддалене болотне озеро Редічі.

Дорога лісовими дорогами досить плутана, виручав навігатор на смартфоні.

Через декілька годин вийшли на край болота. До озера веде стежка, на гуглфотографіях її добре видно. Ці стежки нас потім добре виручали. Натоптали їх в одних місцях звірі, в інших збирачі журавлини.

 

А ось і озеро Редічі!

 

Тут привал на обід. В лісі тихо, а тут проймає холодний вітерець. Погода і пейзаж як в Фінляндії!

 

Від озера почали пересікати болото в північному напрямі.

Заходили на островки, які видно на гуглфотографіях. Там є сухі місця з високими деревами, полянками, з великим запасом сухостійних дрів.

Місцями високі очерети затрудняли шлях. Старались вийти на звірині стежки. Вони заповнені водою, але мілкі. Вечоріло. Вийшли на великий сухий пів-острів в східній частині болот. Тут натягнули тент і стали на ночівку.

До восьмої години сиділи біля вогню, але пішов дощ - залізли під тент.

Ще в сутінках без рюкзаків зробили вилазку в напрямку центра болота. Вона нас дуже вимотала: кочки з глибокою водою між ними...

Дощ йшов цілу ніч. Добре спиться в теплому пуховому натовському спальнику під шум дощу...

[Navigator]

Ранком дощ не переставав, кінчився лише біля часу дня. Ми виспались, розпалили вогонь, зварили каву, почали потроху змотуватись.

Від табору через болото взяли напрям на південь. 

Серед ягід зараз ще зустрічаються лохина, чорниця!, брусниця і дуже багато журавлини.

На південній кромці болота привал. Виглянуло сонце!

Замітили по навігатору, що в болото заходить довгий, порослий лісом, пів-острів. Сховали рюкзаки і пішли туди на екскурсію.

Боброва хатина дає великий огляд!!

На кінці пів-острову трави як у преріях! Все освітило вечірнє сонце.

Це як подарунок!

Далі лісом по південній кромці болота рухались вже в сутінках.

 

[Navigator]

 

Стемніло зовсім. Йшли без фонарів. Навкруги тиша, безлюддя. Криволіся по краю болота виглядає зловісно. Ми про щось розмовляємо. Питаю Діми чи шарахався, якщо йшов би сам, від всяких звуків)) Каже, що так... З шумом піднялась і побігла косуля. Далі вже зовсім темно, включили налобники. Ще пару кілометрів і показалась лісова хатина. До неї ми і рухались.

Тут є пічка, запас дрів, свічі...

Порубали трохи колодки, розпалили, почали готовити їжу і чаї.

В хатині двоє нар, стіл. Тут чергують вдень, а інколи і вночі єгері Черемського заповіднику. 

Не спалось, підкидали дрова, розмовляли до двух ночі. В хатині тепло, спав поверх спальника в одній рубашці і підштаніках. Вночі, десь в болотах, ухкала сова, раз пішов дощ.

 

Зранку лишили рюкзаки в хаті і пішли на екскурсію в західну частину болота. Воно поросло якоюсь карликовою вільхою, зарослі якої повністю непрохідні. Знову виручав навігатор, по ньому шукали чисті, стежки, проходи...

На болотах є лосі, косулі, кабани, єнотовидні собаки, борсуки, видри... 

В одному місці нащупали стежку збирачів журавлини і по ній зайшли далеко в драговину. Верхній шар тут коливався під нашою вагою!

Погода портилась, накрапав поривами дощ. Вернулись в хатину, по дорозі назбиравши зеленушок і підзеленків. Великий обід і шість кілометрів до дороги на автобус. В загальному ми пройшли біля 40 кілометрів.

[Set]

    Є такі місця в які хочеться повертатись, я такі шляхи якими хочеться йти знову і знову, кожен раз вони виглядають по іншому. Щось відкриваєш для себе нове... Один з таких маршрутів це Озерянське намисто, декілька озер на незначній відстані одне від одного, більша частина маршруту це ліс, хоча і без поля не обійдеться та і незначно віддалений від Луцька теж одна із переваг цього маршруту. Та і  цього разу ми стартували фактично як і  минулого року з Нового Двору (воно находиться по дорозі до Турійська, тому дістатись можна маршрутками які курсують раз в годину). О 10:15 висадились на окраїнні села ( в кінці обов'язково буде мапа та трек), дорога вела до першого озера на GoogleMaps (далі буду посилатись лише на цей ресурс в якості мапи) воно називається Перевирське (на справді ж Олеандра) за годину часу ми на місці. Тепло-сонячний день (а це була неділя 9.04) на озері декілька рибалок з вудками, напевно троє, але ні у кого нічого не клює, а у нас клює  -  настрій та сонце додає натхнення, перша зупинка пару фото, декілька хвилин у тиші з озером. Хм хотів добавити пару фото, а потім згадав що тут ми майже не фотографували, напевно озеро було аж надто довго очікуваним, тому лише спогади і ось : (хоча є десь в загашнику відео, але це вже окрема історія) :

 

Одна з кладок на Олеандрі  

Hide  

 

   "Не переймайтесь розповідь не була б повною, чи то взагалі її б не було якби не було фотографій тому далі будуть обіцяю"

    

 

    Цього разу ми вирішили бувати у населених пунктах по мінімуму, тому озеро яке поруч з селом Озеряни  і має однойменну назву Озерянське було пропущено, чомусь у спогадах воно не було якимось особливим, можливо виною всьому те що воно майже в селі, хто зна? Але ми йдемо далі минаючи село Сушибаба, відразу до лісу до одного із справді неймовірних озер Озерянського намиста. Воно у зі всіх сторін оточене сосново-березовим лісом,з піщаним пляжем та кладками для заходу у воду. Бережисте саме так називається озеро (на мапі Бережне) по заду близько 12 км дороги та пусті животи, час обідати. Сьогодні у нас в меню гречка з тушонкою, та трав'яний чай з бубликами приготовлена на вогнищі, як же я полюбляю їжу приготовлену на природі, і готувати там же ж. Повітря настільки чисте і збагачене киснем що, після обіду і відпочинку у нас обох починають боліти голови та це нас не спиняє...

 

 

Бережисте  

 

 

 

 

 

Hide  

 

 

  Огинаємо Екотабір розташований на березі (здається він називається Аміла ), можливо завдяки тому що він тут розташований то біля озера немає сміття. Рухаємось у напрямку наступних двох озер що розташовані майже поруч Пісочне та Болотне .Виходимо між ними в першу чергу відвідуємо пісочне озеро з багатьма заходами та можливими місцями для встановлення наметів та відпочинку на базах що розташовані на його берегах.

 

 

Пісочне  

 

 

Hide  

 

   Далі дике можливо з єдиною цілою кладкою (підходом до води) озеро Болотне, та і до кладки шлях йде через чагарники, але він вартий того. На кладці у нас привал на чай, та декілька хвилин насолодитись краєвидами та тишею. Тут ми просиділи напевно хвилин 30 розмовляючи про що я вже і не пам'ятаю, та і не важливо! Настрій, емоції, натхнення писати цю оповідь ось що важливо, адже його можна отримати лише завдяки таким місцям...

 

 

Болотне  

 

 

 

Hide  

 

 

   В планах було провести час на природі до 17ої години, але ми настільки втягнулись і нас не відпускало бажання побачити більше, відправляємось у напрямку озера Панського (на мапі Пересіка). Навколо  пташки не затихають а  вітер продовжує розбавляти сонячний день, роблячи його комфортним для пішої прогулянки. Весь час від Бережистого рухались лише лісом (найкращий шлях на думку мого друзяки, я і не сперечаюсь ). Ну ось за пару кілометрів, а то і менше ми на березі озера, тут декілька рибалок і трохи шумна атмосфера, ми не затримуємось. Декілька фото і далі вперед (насправді вертаємось назад обабіч села Пересіка). 

 

Панське  

 

 

Hide  

 

   Лише від села можна попасти до наступних двох озер,минулого разу через затоплений шлях  так і не вдалось добратись. Перше озеро саме воно Данилове так його називають місцеві (на мапі Гнялбище). Але і цього разу невдача кладка розвалена, а вода надто холодна що б пробувати вибратись далі і оцінити озеро у повній мірі. Розчарування підсилене втомою, нас не зупиняє адже далі ми за декілька хвилин вже на Бенедиктовому озері (на мапі Погоріле) , де і проводжаємо сонце за обрій лісу.

 

Бенедиктове
 

 

 

Hide  

 

   За цим всім ми і забули за час, і за те як будемо добиратись до Луцька , була ідея рухатись до Ковельської траси у напрямку Голоб, і там або встигати на "якусь" маршрутку до Луцька або ловити попутки. Діставшись до Гончого Броду змінили напрямок і направились до Волі-Любительської, адже до неї було близько 8 км, та і шлях йшов дорогою а не лісом як у напрямку Голоб до яких було близько 10 км, а тимчасом темніло. Два рази коли вже "закипали" ноги і втома давалась взнаки невідомо звідки але з'являлись підводи одна на шляху до Гончого Броду, інша на підході до Волі-Любительської (нам вдалось проїхати не більше 3-4 км дороги, але це був час відпочинку, який так був необхідним для ніг). Вже на другій підводі ми дізнались що буквально на 30 хвилин спізнились на потяг до Луцька, який проходив через переїзд Воля-Любительска, розчарування.... Але тут нам вдається замовити на Бла_Карі машину, теж несподівано адже як потім дізнались водій не збирався виставляти поїздку, і зробив це за півгодини до від'їзду. Ми їдемо додому....

 

 

Одноденний похід був Мега-позитивним, ті ж місця які виглядали по новому, заряджали. Несподіваними подіями та гарним завершенням. Якщо вірити трекеру товариша пройдено 40 км, мій трек каже 37 км (хоча я інколи втикав його запустити після паузи, та і не відразу запустив при старті) . Цікавих та позитивних мандрівок!!!

 

Трек  

Сам трек ТУТ

 

 

 

Hide  

 

 

 

[ODZER]

Класний звіт! Молодці

Додам ,що озеро Олеандра насправді звучить Голендра.

Звідкіля така назва? Все дуже просто - там проживали колоністи-голандці, які називали себе holender (голандець). Отже множина - голєндра.

Такий топонім нерідко зустрічається на Поліссі - це місця проживання голандців. А крім голандців на Волині були числені колонії німців, чехів з середини-кінця 19 ст.

[Set]

 

      Пропоную Вашій увазі розповідь про Поліській потяг, так звану вузьколійку "Кукушка". Кому цікава історія залізниці тисніть тут, я ж особисто мандрую за враженнями та емоціями, і лише потім якщо мені цікаве стало історично місце, починаю шукати історичну інформацію по ньому. Постараюсь стисло та лаконічно, та кого я обманюю знову там видумаю і напишу “книгу”.  

 

“Випадковості не  випадкові”

 

    Ну що ж поїхали. Самим основним нюансом завжди було питання добирання, в даному випадку воно було підв'язане під розклад "Кукушки".

• Мій Варіант 1 добирання, я планував останньою маршруткою доїхати до Ковеля, а звідти потягом Львів - Київ попасти до Антонівки. За часом це виглядало так: Луцьк 21:10 - Ковель 22:30.

           Ковель 2:10 - Антонівка 4:00 “Кукушка”

           Антонівка 6:40 - Острівське   ( Початок мандрівки із місця старту самої вузькоколійки,нічні переїзди.)

• Варіант 2, Луцьк - Вараш - Володимирець - “Кукушка”

• Варіант 3, Луцьк - Любешів - Зарчіне

• Варіант 4, Луцьк - Рівне - Антонівка.(Як на мене найкращий варіант для того що б дістатись дому)

      

   Ну а далі вже самі мандри, на цю вилазку зі мною підписався товариш з Києва, стартували ми 4го числа. Він з Києва потягом Київ - Львів, а я з Луцька. По плану я мав виїхати крайньою маршруткою з Луцька в напрямку Ковеля. Напевно лінь чи розрахунок мене направили на вулицю Ковельську на зупинку біля еклектротермометрійї. Коли я зрозумів що маршрутки на Ковель тут не проходять було пізно і остання маршрутка вже поїхала в сторону Ковеля. На той момент я розумів що у мене немає іншого варіанту як перемістить у сторону виїзду з Луцька, і спробувати щось застопити. За півгодини стопа, єдине що зупинилось маршрутка до Рожища, сідаю виходжу на зупинці Копачівка, тут принаймні світло і водії можуть візуально оцінити хто їх зупиняє. За півгодини добре промокши (другий “fail” за вечір куртку виявилась ще й яка водопроникна), зупиняється перше авто за вечір, і тут вдача водій прямує до Ковеля. А потім взагалі запропонував мене закинути на вокзал, при цьому не взявши з мене грошей. На певний час я подумав що вдача повернулась до мене передом, поки не сів у потяг і мий квиток не виявився на 3.05 (як так не розумію і досі, зазвичай я до цього ставлюсь дуже відповідально)і ось прощаюсь із . 4:00 розжившись окропом пригощаю свого товариша запашною кавою (в потягах біля провідників він доступний будь кому). Зустрічаємо світанок, це зігріває більше ніж кава і тепла кофта. Адже по прогнозу погода не певна. 6:40 підїжає потяг “Кукушка” ці два маленькі вагончики, і ще менший паровоз. Коли ми опинились в середині я наче повернувся у дитинство, якщо хтось катався на нашій дитячій колії той зрозуміє про що я. Перший час сидимо в середині потяга з нами декілька людей, для них це єдиний спосіб  дістатись до дому.Мовчки роздивляємось краєвиди, обидва стомлені, хочеться спати.  Але потім якось промайнула ідея вийти у тамбур, а тут ми вже на даху потяга. Це щось, і страшно і серце калатає як навіжене,але заворожує  - тіж краєвиди стали іншими ти наче вліз у них, ти наче став їх частиною, вітер пронизує тебе навскрізь, ти одне ціле з ним... Так ми їхали до наступної станції, поки якийсь дядько не почав волати як навіжений що ми там робимо, прийшлось спустись. Але у вагон ми не повернулись їхали у тамбурі, я розмістився на балкончику переходу між потягами а товариш був збоку інколи зависав над мною(у тамбурі троє двирей, фактично три сидячих місця). Я не міг надивитись, це було щось гіпнотичне стукіт колес і краєвид який постійно пропадав в далі, лише ради цього я готовий повернутись і не один раз, то була наче магія яка тримала в полоні до пункту призначення...

 

Антонівка і пару фото з потяга..  

Схід Сонця на станції Антонівка

На даху..

Пару фото по ходу потяга, фоткав на кусок мила від самсунга...

 

 

 

 

 

Hide  

 

  Ну ось ми і у Острівську, перше село і перше озеро по плану, йдемо на  східний берег озера,у крайній хаті поповнюємо запаси води. Недалеко натрапляємо на піщаний берег та гарну галявинку (як потім з'ясую у місцевої бабці тут часто зупиняються з наметами), але аж надто загиджено, попід берегом купа пляшок пластику і скла. Вирішуємо спробувати пройти берегом, а потім вернувшись на лісову дорогу на західну частину острову але марно тратимо години дві часу, постійно впираючись в болото, комарі (яких були напевно 1000 якщо не 10000) добивають і вирішуємо повернутись до початкового місця. Якби не сміття ми там би і зупинились, адже там є просто мега-чудове місце для гамака над водою (прибрали що змогли, пластик спалили, довели трохи до ладу). Та і взагалі дуже гарно, ставимо намет перекус, завалюємось в гамаки у двох спільне бажання подрімати декілька годин адже обидва провели майже безсонні ночі. Вечеря за планом, проводжаємо сонце, ще довго сидимо за полум'ям, ділимось історіями про мандри.

 

Острівське  

Одна із 10ка кладок,на озері Острівське (відразу за магазином)

Рибалити тут фактично немає сенсу адже місцеві ще в нерест ходять з сітками на лодках.

Гамак не розкіш в поході, а чудовий варіант вздрімнути після обіду...

ще одна кладка з човном

від села до нашого місця можна йти вздовж берега

Острів на озері, думаю можна було б перейти, або перепливти точно(але вода аж надто холодна щоб робити запливи)

вид на острів із іншого місця

 

Hide  

   Другий день почався із сходу сонця, сніданок виручає турбо-пічка (чесно кажучи не заради реклами але це одне із самих найкращих придбань), кава додає наснаги а сніданок сил.  Пакуємось і рухаємось у напрямку наступних озер, не знаючи що і як з водою на озерах, крайня хата поповнюємо запаси. Дорога не довга можливо від сили година (рухаємось не швидко оскільки сьогодні дуже спекотно і у кожного по 3 літри води).

   Ще до 12 години ми на другому  з чотирьох озер.  Озеро Велике зустріло нас теплою та рудою за кольором водою, перша за все ліземо купатись, товариш відкриває сезон а мій ще на Паску почався. Натішившись водою і змивши втому від спеки та переходу, беремось снідати. Дорога що йде повз озеро є дорогою що пов'язує Отстрівськ і  Новоріччицю, тому тут час від часу проїжджають місцеві на мопедах (в подальшому це стало критерієм що б не ставити намет поруч цього озера).

Дорогою і озеро Велике  

Гадюка (жива)

Перші фото озера Великого

Велике

привал на озері.

Бесідка у воді, в прямому значенні. 

Hide  

 

   Після обіду вирушаємо далі на пошуки наступних озер що поруч, як виявилось до них взагалі рукою подати, можна було переповзти. На відміну від Великого, наступні два Середнє і Хромове рибацькі озера, і хоч і мають заходи але не практичні для купання і замулені. Але далі ми відкриваємо для себе рибацьку базу, де є вода тому для тих хто буде йти на ці озера беріть мінімальний запас, тут ви зможете його поповнити. На базі на той момент був лише наглядач, земляк наш (якщо пам'ять не зраджує наче Вадим, привіт йому при нагоді). Озера в оренді, тому там чисто і риболовля заборонена (хоча самі домовились і ловили, та і потім бачили місцевих що теж там рибалили). Ставимо намет ось тут , закатуємо святкову вечерю привід ДН яке я вирішив зустріти у оточені озер та лісів. Сидимо до години 2гої, потягуючи домашнє винце ведучи при цьому задушевні розмови,не дивлячись на те що завтра зустрічати світанок о 5:30 і рибалити.

Озера Середнє і Хоромне  

Ознро Хоромне

Озеро Середнє (з права видніються будівлі рибацької бази)

 

Панорама із озера Великого

Озеро Велике(якщо не помиляюсь)

Захід Сонця над Середнім

Схід Сонця над Хоромним

Найсмачніша в світі..

 

 

Hide  

   Прокинулись за розкладом, але не без зусиль, кава рятує - на природі це напій Богів, у місті вона не така смачна і бажана, а тут вона робить дива. Рибалимо поки не починає припікати (незначний улов, дрібна риба не дає підступити до наживки чомусь крупному, риболовля спортивна все що зловили відпустили). Снідаємо та збираємо намети, була ідея відправитись до зупинки на вимогу (про яку дізнались у наглядача Вадима(хоча всі у кого питали, навіть у провідників казали в один голос потяг стає якщо махати, але по прямій і заздалегідь)). Але оскільки до приходу потяга в нас ще просто купа часу, і рюкзаки майже пусті вирішуємо не ризикувати і відправляємось в сторону Острівська де купаємось і перевдягаємось у “людей”. Далі до зупинки, цього разу ми знаємо як і де будемо їхати.

   Ну ось і потяг, рюкзаки закинули в середину, звільнили два місця а самі на позиції. І так 4ри години за які я так і не встиг надивитись у даль, ту даль яка мене буде манити щоразу коли буду згадувати цю мандрівку . А потім був вокзал мій потяг до Ковеля, і потяг товариша до Києва. Підбиваючи підсумки, мандрівка була цікава, магічна і наповнена чогось для кожного з нас особливого. Погода, не знаю нам напевно завезло на всі 100 тому що у дощ я туди їхав, і у дощ повертався, а весь час було сонце( можливо то такий дарунок від природи мені на ДН). Як потім дізнались у місцевих, у Антонівці ще є Панський Садок, так що можете зазирнути по приїзду.

 

 

 

З.І.: На питання чи Варто їхати, однозначно так.Лише заради потяга, потяга з дитинства… у якому були нові знайомства нові друзі, але це вже інша історія яка буде лише моєю))

 

Нових мандрів Вам, нових відкриттів і лише Сонця у них...

[Ромко]

Після тривалого планування нарешті таки зібрались прокататись вузькоколійкою Антонівка-Зарічне і відвідати кілька озер. Отже, в п'ятницю ввечері сідаємо на поїзд Львів-Київ, по дорозі до нас приєднується ще один учасник, і ми під стукіт коліс котимось до станції Антонівка. Рівненщина зустрічає нас прохолодою, комарами і неймовірним галасом вороняччя. Довго терпіти його важко, тому йдемо подивитись на депо.

Після прибуття дизеля Ковель-Сарни "кукушку" подають на посадку. Прошмигнути в вагон з рюкзаком через вузький тамбур не вдається. Все здається дуже мініатюрним, хоча до кінця поїздки це враження вже згладжується. Виходжу в тамбур, відкриваю двері і спускаю ноги на підніжку. Трава час від часу шелестить по підніжці і ногах, роса збивається на кросівки. Зранку ще досить свіжо, тому довго не сиділось.

Вид з вікна дуже псують місцеві "клондайки". На одній з зупинок навіть застали посеред білого дня дві бригади на старті: трактор, за трактором віз з гастербайтерами і завершує процесію помпа. Виходити надумали в Млинку, щоб подивитись на міст і поснідати біля Стира.

Легкий сніданок, щоб не важко було йти, символічних 20 грам і ми йдемо до озера Освицького. Не міг його проминути, бо однойменне з назвою моєї вулиці.

Далі курс вдзовж колії на село Борове, дорога трошки нуднувата, якби не кілька мостів, то взагалі одноманітна. Але ми хотіли перевірити свої сили: дійдемо чи ні. Місцеві дивляться на нас явно не без цікавості.

Десь до кілометра вдалось під'їхати на возі.

Далі знову пішки. Стаємо на привал, п'ємо каву, зроблену на газовому пальнику, і рушаємо далі.

Розмірений хід подій змінила одна невеличка подія. Побачили при дорозі хатину з криницею - вирішили набрати води. Господар вийшов не скоро, всі вікна веранди заставлені порожніми пляшками, як головами здобутих трофеїв. Чомусь коли він почув що ми йдемо з Млинка, то якось дивно зреагував. Аж вирішив показати нам коротшу дорогу. І вона таки була коротша - від хутора села Перекалля навпростець до озер. І нам пощастило пробратись крізь мереживо каналів до Великого. Емоції зашкалювали, ноги прямо оживали від прохолодної води. 

Але ми мали зайти з колії зі сторони Хоромного, тож повертаємось на схід. І це було нашою фатальною помилкою. Стежка вела до мисливської вишки, і впиралась в зарості кущів.

По навігатору залишалось якихось 400 метрів до цілі, тож ми вирішили пробиватись. Але запалу вистачило ненадовго. До того ж спрацював інстинкт самозбереження - дівчата позаду були явно не в захваті від нашого маршруту. Дивом нам вдалось переконати їх спробувати просунутись ще східніше - і там нас спіткала та сама історія. Не обходьте Велике східною стороною, і до озер з півдня проходу немає, або ми його не знайшли. Повернулись назад, вже добряче вимучені. По гуглмапс наміряв 28 км, а якщо зробити поправку на випрямлені дуги, то може й всі 30. Розбили намети.

Прийшли пізно, тому табір поставили на Великому, а не  так як хотіли - на Хоромному чи Середньому. А до них залишалось пройти якихось кількасот метрів. Це ми усвідомили вже зранку. Ввечері на березі озера знайшов два гриба.

Враження вляглись, дівчата подобрішали, на вогні вариться каша... Повечеряли, стоїмо біля вогнища і тут - бабах! Ми не могли зрозуміти що сталось, а потім дійшло. Ми вирішили спалити сміття в вогні, а в пакет потрапив балон від спрею проти комарів. Наробили такого шуму, що за кілька хвилин до нас приїхав єгер з "Маралу" і виясняв що сталось. Поговорили, розказав про озера, про винищене Острівське, хотів навіть подзвонити до машиніста поїзда, щоб підібрав нас в лісі, але виявилась не та зміна. На ранок при наступній зустрічі єгер назвав нас стрілками.

Світанок на озері.

По дорозі в Острівськ таки побували на Середньому й Хоромному, попаслись в чорницях, суницях, поперевертали на лапки жуків-оленів по стежці.

В Острівську купили холодного пива і сіли на пірс помочити ноги, поки залишалась годинка до поїзда. Місцеве населення в той час гасало п'яне мотоциклами, машинами, так ніби ми сіли на сільській площі. Як тільки ми пішли - всі пропали. Озеро з сміттям, в воді пляшки... Люди як свині.

Дочекались поїзда, назад їхало вже більше людей. Нас наздоганяла гроза, час від часу накриваючи дощем. Потім виглянуло сонце і ми знову пішли в тамбур. Місцевий пацан їхав зайцем на підніжці останнього вагона, тій, по якій йде перехід між вагонами. В жарку погоду люди висять зі всіх дверей. Той самий пацан відмотав дріт, яким ззовні були зачинені задні двері вагона. Замотали, бо хтось вилазив на дах. Нікому нікого не нагадує?  Тепер то легенда між місцевими бабцями. Хоча може це вже був тренд.

В Антонівці ще кілька годин почекали поїзд за мівіною і чаєм та кавою в альтанці Антонівського лісництва. там на території є криниця. Зранку ми знову у Львові і потрібно йти на роботу... Контраст з недавніми подіями та враженнями аж трохи гнітить. Обов'язково треба поїхати в схожу поїздку ще раз, на щастя озер залишилось багато.

[Ромко]

14 годин тому, Ромко сказано:

Не обходьте Велике східною стороною, і до озер з півдня проходу немає, або ми його не знайшли.

Поправка, з південно-східної сторони до озер Середнє і Хоромне. До Великого є дорога, якою ми й підійшли.

[Set]

Ну не знаю, не знаю я точно був не першим, і не останнім, можливо з місцевих хтось захотів повторити, або були нещасні випадки...

До речі, хлопчина не цей, ім'я на жаль не пам'ятаю... 

фото  

Hide  

[Ромко]

Той самий, до Володимирця їхав. Він мені і розказав чому двері закрили.

[Set]

Графік руху... Антонівка_Зарічна (віднайшов нарешті)

 

 

 

З.І.:Так, у футбол грає, воротар)) Обіцяв йому фото скинути його покатушок, але втратив контакти його(

[Ромко]

Щоб не створювати нову тему, спитаю тут. Хто знає що за рови в лісі в цьому (координати приблизні) районі? Рови 1,5м шириною і такої ж глибини, між ними метр-два, і кінця через ліс не видно. І скільки їх паралельно один за одним теж не видно. Води в ровах немає.

[Jimi Jamison]

On 24.09.2017 at 21:34, Ромко сказано:

Щоб не створювати нову тему, спитаю тут. Хто знає що за рови в лісі в цьому (координати приблизні) районі? Рови 1,5м шириною і такої ж глибини, між ними метр-два, і кінця через ліс не видно. І скільки їх паралельно один за одним теж не видно. Води в ровах немає.

В кінці грудня розвідаю і дам знати

[Jimi Jamison]

Як на мене,їхати до Антонівки саме краще потягом із Ковеля,Львів-Київ о 20.23. Прибуття 22.19.В лісі біля Антонівки переночувавши,вранці із повними силами в мандри.

[Polehan]

1 час назад, Jimi Jamison сказал:

В кінці грудня розвідаю і дам знати

 

1 час назад, Jimi Jamison сказал:

В лісі біля Антонівки переночувавши

в грудні?

 

[Ромко]

18 годин тому, Jimi Jamison сказано:

Як на мене,їхати до Антонівки саме краще потягом із Ковеля,Львів-Київ о 20.23. Прибуття 22.19.В лісі біля Антонівки переночувавши,вранці із повними силами в мандри.

Недавно цей потяг прибував в Антонівку десь біля 4 ранку, було набагато зручніше. Може то не остаточно.