СПЛАВИ, ВОДНІ ПОХОДИ ТА МАРШРУТИ.

ODZER · 15 Лютого, 2012 в 10:52

Ще сплав по р. Стир.

Маршрут: Луцьк - Рокині. Протяжність біля 25 км.

Сплавлялись в середині квітня - ледь розпускались бруньки на деревах.

Проблема була з виходом на берег - після весняної повені впав рівень води, і берег був заболочений з мулом.

Цікаві пагорби біля русла в селі Милуші. Біля Жидичина є старе русло, перекрите дамбою. Ми перенесли байдарку ( 50 м) в це русло.

І таким чином підпливли до Миколаївського монастиря (заснований у 1227 році). Поряд з монастирем цвинтар - на місці древнього городища.

Ось тут про монастир http://uk.wikipedia....%82%D0%B8%D1%80

Біля Кульчина поряд з річкою є древні городища. Вздовж річок на Волині в давнину було багато поселень. Криниць у давні часи не копали, а річка - це і вода, і транспортний шлях, і риба.

Перелік археологічних пам»яток Волині можна знайти в книжках волинських археологів Кучинка та Охріменка

За Кульчином гарні крутосхили висотою з триповерховий будинок. Протилежний берег пологий – тому краєвиди там захоплюючі. Особливо весною, коли немає зелені. На крутосхилах ростуть вікові дуби та сосни.

На терасі йде довга лінія напівзасипаних траншей. Це залишки боїв під часів Брусиловського (Луцького) прориву в першу світову.

Фініш в Рокинях – де при бажанні можна оглянути музей-скансен і гарний дендропарк «Байрак»( там зростає багато рідкісних видів дерев ).

Можна продовжити маршрут до Рожищ – це буде 35 км приблизно, . Але після Рокинь нічого особливо цікавого немає. Ми плавали якось – справились за 7 гребних годин – але намахались веслами, це трохи втомлює.

Ось слайд-шоу цього сплаву по Стиру

Lutskforever · 21 Лютого, 2012 в 21:36

2 ODZER

цитата "але зрозуміли, що при такій кількості перешкод краще зупинитись у с. Чорноплеси.Там , поряд з селом є гарне місце для стоянки."

А чи-то раптом не перед дерев'яним містком край села на лівому березі біля спаленої верби (коло старих паль у воді) майже під ліском, га???

ODZER · 22 Лютого, 2012 в 05:40

2 ODZER

цитата "але зрозуміли, що при такій кількості перешкод краще зупинитись у с. Чорноплеси.Там , поряд з селом є гарне місце для стоянки."

А чи-то раптом не перед дерев'яним містком край села на лівому березі біля спаленої верби (коло старих паль у воді) майже під ліском, га???

ночівлю влаштували за містком в с. Чорноплеси, метрів 200 нижче по течії. Гарне місце, невеличкий пляж. На другий день зібрали речі і пішли в село на маршрутку. Аж тут халепа - село поряд, але дороги до села немає, між нами болото, ми ж туди добирались по течії, цього не знали. А маршрутка одна, людям на наступний день треба на роботу.

Часу обмаль, ото ми вже побігали в пошуках стежки. Закінчилось тм, що по пояс в болоті переносили речі на спині, але на маршрутку таки встигли.

ODZER · 26 Лютого, 2012 в 10:24

Вище згадував про маршрут по річці Прип"ять через 5 озер.

Трохи детальніше.

Ідея : з смт Ратного допливсти до заплавного озера Річицьке, далі до озера Стрибуж( ночівля). Зупинки - урочище Острів та урочище Берестя.

На другий день допливсти від Стрибужа до с. Почапи - звідти на північ по Залухівському каналу до озера Святого - далі по каналу до озера Волянського - звідсіля по каналу Хабарище до озера Білого. На Білому відпочинок декілька днів і назад в село Хабарище. А там автобусом в Луцьк.

Карта першого дня

карта другого дня подорожі

День перший.

Старт в смт. Ратно. З Ратного русло каналізоване ще 5 км, один раз робили обнос через дамбу. Пропливали біля устя річки Вижівка ( згадали з посмішкою сплав по цій річці). За селом Комарово( так і хочеться заспівати мотив відомої пісні "На недельку до второго..") є урочище Острів.

Між іншим ,сіл з назвою Комарово на Волині достатньо. Ще два зустрічали на сплаві по Турії та на сплаві по Стиру.

Отже, урочище Острів - це піщане узвищення-дюна. Дуже своєрідна рослинність - пустеля , серед якої ростуть поодинокі сосни та кущики вересу.. Обходимо покинуту хату - залишки хутіра.

Далі серед високого очерету до урочища Берестя. Течія доволі помірна, русло широке.

Урочище Берестя - мальовнича гора-дюна з сосновим лісом. В давнину тут було поселення-городище наших пращурів.

Після урочища надзвичайно гарне узбережжя з рідким вільховим ліском. Берег низький - от де зручно влаштувати стоянку.

Ще трохи , і ми запливаємо в озеро Річицьке на березі села Річиця. Глибина озера більше 30 м.

Після Річицького починаються плавні, серед яких плавають лебеді. . Височенний , як бамбук , очерет - навколо стіна. Зауважте,на берег вийти неможливо! Берега немає - болото. Часом русло розпадається на декілька зовсім вузеньких рукавів.

Вже сутеніє, а ми ще петляємо по протоках. Є єдине місце, де можна зупинитись - за 200 м перед озером Стрибуж близько до русла підходить ліс. Але ми ризикуємо - адже це лише припущення - а якщо там теж болото?

Знаходимо вузенький канал, по ньому допливаємо до узбережжя. Сонце вже сіло, часу обмаль - швидкоруч ставимо намети, збираємо дрова.

На поляні, поряд з лісом - альтанка .

Нарешті вогнище, каша та гарячий чай вже в повній темряві.

День другий.

Стартуємо зранку , запливаємо в заплавне озеро Стрибуж. Гарнюще, навколо заболочений ліс.

Назва Стрибуж явно пов"язана з богом вітру Стрибогом. На певне, на березі десь було капище.

Взагалі, поглянеш на карту , а назви такі чудернацькі - болото Куноведь, болото Кут, болото Старуха, Межисить, урочище Вирла, Караутка, болото Жджар.

А ось про походження цих назв не тяжко здогадатись - урочище Перуни, болото Яреве, село Щедрогір.

За Стрибужем починається дамба . Поряд високий чорний хрест. На хрест-фігуру несхоже... Ага, це пам"ятний знак

Далі очеретяні плавні аж до села Щитинь.По дорозі причалюємо в щитинському порту - поповнюємо запаси питної води.

Від Щедрогора русло нас приводить до мальовничого соснового лісу перед селом Щитинь. Зручне місце для стоянки, тут і влаштовуємо обідній перекус.

Колись це був кордон князівства, тому назви Ратне, Щитинь швидше за все пов"язані з вартовим військом.

Перед мостом до села Щитинь (міст металевий !!!) - устя Турії. Далі течія помітно пришвидшується.

Ось ми в селі Почапи, саме тут починається Залухівський ( Вижівський) канал. Канал почали будувати ще за Польщі в кінці 18 ст. Це була система Дніпро-Бузького каналу. Зв"язок між Чорним морем та Балтикою.

Саме цей канал проходить через озеро Святе , Волянське , далі канал називається Хабарище, і закінчується в озері Білому. А з Білого йдуть 2 канали. По одному з них , Белозерскому, далі по річках можна дістатись Бугу, а там Вісла і випливете біля Гданська в акваторію.

В Почапах дамба - справжній поріг, як на гірській річці. З Захопленням покатавшись( декілька разів носили байдарки назад) - гребемо до озера Святого.

Як ці канали копали лопатами кріпаки, і це все серед боліт? Систему каналів закінчили в 40-х роках 19 ст. Тут курсували баржі з медом, лісом, воском в Пінськ, а може й у Польщу.

Ширина каналу - близько 20м. Перед сплавом мені наговорили різної нісенітниці, що там спускають воду, треба вести байдарки по коліно в воді. А глибина тут 2 метри.

Озеро Святе. Навколо піщані дюни з сосновим рідколіссям, на одному березі ліс. Епітетів не вистачає, щоб передати красу .

Місце для відпочинку - супер.

Потім по течії до озера Волянського. Величезне плесо, розміром 3х2 км. Здебільшого берег заболочений.

Поряд два села - Щитинська Воля та Хабарище.

Біля Хабарища на піщаному узвищенні декілька тисяч років тому була древня стоянка наших пращурів.

Зупинка в Хабарищі - набираємо води та виясняємо подальший шлях. Адже по каналу Хабарище проходить кордон - може нас приймуть за кнтрабандистів.. А озеро Біле теж розділене пополам границею. Ось що довідались - по каналу пливсти можна, але триматись правого берега. На лівий ні в якому разі не виходити. На Білому теж кордон не перетинати - будуть проблеми.

Канал довжиною 5 км - абсолютно прямий, шириною до 30 м, глибина 3 м. Вже сіло сонце, почали давати дрижаків,. За 1 км до озера побачили чудову місцину - величезні дуби біля піщаного пляжу. Вирішили тут ставати на ночівлю. Сиділи біля вогнща - а на іншому березі Беларусь.

Поряд залишки старої пристані - нібито тут була колись дорога до с. Невір.

День третій.

Заходимо в Біле озеро. Ах!!!

Плесо величезне - 3х4 км. Посередині є острів (200 м в діаметрі)

Вітер, хвилі - йдемо по периметру - виглядаємо гарні місця. На східному узбережжі пляж простягнувся на 2 км. Є два будиночки - схоже на лісництво. Адже це територія Національного парку "Прип"ять-Стохід".Біля пляжу зростають 18 півторавікових дубів, висаджених на честь будівництва Дніпро-Бузького каналу.

Пляж мілкий , як на Світязі. Знаходимо чудове місце серед лісу, де й відпочиваємо декілька днів.

Зауважу - комарі тут ввечері дуже привітні . Репелент брати обов"язково. В нас була велика антимоскітна сітка-шатер - теж непогано.

Після декількох днів відпочинку, зібравши речі, рушаємо через озеро до каналу Хабарище, пропливаючи поряд з островом. Погода буля вітряна - байдарки просто літали на хвилях.

Через канал проти течії - і ми в селі Хабарище. На карті там позначений залізобетонний міст. Насправді - гнилий, столітньої давності. Проїхати по ньому неможливо - хіба пройти, та й то обережно.

В Хабарищі поставили намет - і на світанку в маршрутці до Луцька.

Протяжність маршруту приблизно 70 км.

Є гарне відео, але чомусь не грузиться в ютуб...Можливо з часом закину.

А ось слайд-шоу

ODZER · 26 Лютого, 2012 в 11:34

ще хотів додати. Цікаво суміщати сплави з пішоходними вилазками.

З села Комарово можна зробити екскурсію на 4 озера (Мшане, Радожичі, Чисте , Кисобу(Тісобул), хоча на це може піти майже день.

А з села Річиця - на озера Мала та Велика Близна.( туди-назад приблизно 15 км)

ODZER · 11 Березня, 2012 в 07:15

Ще про сплав по Прип"яті.

Маршрут : озеро Люб"язь - урочище Муравина - село Сваловичі - урочище Залиска - дюна Дин-острів - с. Млини- озеро Нобель.

Маршрут пролягав територією Національного парку Прип"ять-Стохід через Волинську та Рівненську область.

Вище я кидав ссилку на розміщений звіт по цьому сплаву, але так як ссилка неробоча, трохи розповім.

Довжина маршруту приблизно 45 км. Легко вкластись в 2 дні.

Люб»язь – заплавне озеро в Любешівському р-ні Волинської обл., розташоване поблизу с. Люб»язь. Довжина 3,8 км, ширина – 2.5 км., площа 5,19 км. кв.,пересічна глибина 2,1 м,максимальна – 3,8 м. Береги низькі, подекуди заболочені, Є два острови, Гідрологічний режим Люб»язя визначається водообміном з р. Прип»ять., яка тече через північну частину озера,Взимку замерзає. Дно вкрите піщано-мулистими відкладами, Розвинута прибережно-водяна рослинність.

В урочищі «Мурашина гора» знайдено археологічні пам»ятки часів неоліту.

( інфо з книги «Озера Волині» Я. О. Мольчак)

Озеро класне. Є дуже гарні пляжі - урочище Мурашина гора чи урочище Лядина, але дістатись туди можна лише човном.

З озера далі по Прип"яті неподалік від села Хоцунь.

Безліч рукавів, проток - навколо стіна очерету висотою 3м. Зауважте - твердого берегу немає! Пр аварійній ситуаціїї прийдеться триматись на воді.

Раз на годину-дві зустрічається твердий грунт у вигляді піщаних узвищеннь-дюн.

Гарне місце - дюна Муравина. Пагорб на 10 м вищий за навколищній ландшафт - дуже гарні краєвиди, Прип"ять в"ється меандрами, соснові ліси вдалині.

На дюні залишки траншей першої світової. Про це я тоді не знав. Але саме ці знахідки спонукали заглибитись в цю історичну тематику.

На кожній висоті чи дюні по руслу Стохода та Прип"яті до самого Пінська йшли військові австрійські укріплення, і бетонні ДОТи в тому числі.

А ще варто згадати, що на Прип"яті дуже висока концентрація пам"яток неоліту - наші пращури шанували ці місця. Сила-силенна риби, дичини та кременю - ось що їх приваблювало.

Далі село Сваловичі, про яке згадував Spasik. Байдужим воно незалишить нікого, небагато на Україні місць з такою архаїкою,

В Сваловичах дельта Стоходу впадає в Прип"ять , і далі справжні очеретяні лабіринти Волинської Амазонії. Великі русла, маленькі рукави, стариці, що закінчуються тупиком.

Місця тут малолюдні, природа справді незаймана, назвичайно чиста вода. Але місцеві жалілись на браконьєрів. Ночами їздять на моторках і вибивають все електровудкою. Тому риби там зараз мало.

Ми вирішили зупинитись на березі одного з численних лісочків - плутали по лабіринту серед - а до лісочків дістатись зась. Метрів 50 очеретів, через які не продерешся. А глибина в тих очеретах чимала - зануриш весло, а воно повністю пропадає в жижі.

Я передбачливо взяв моток чскравої стрічки, яким ми помічали повороти серед зелених тунелів. І правильно зробили - все одноманітне , карта і компас до одного місця.

Декілька годин блукали, вже вечоріло( це була серелдина вересня). А ми мокрі, стає холодно. Я вже морально приготувався до ночівлі в байдарці на воді....

Але , на щастя, дуже вчасно зустріли моторний човен - і нам підказали дорогу. Це був єдиний човен , який ми зустріли за весь сплав.

Ночівля в чудовому урочищі Залиска.

Наступного дня блукання серед очеретів, знову зав"язані стрічки. Неприємне відчуття.. Пливли удвох на одній байдарці. Якби була аварійна ситуація - то був би нам гаплик. Навколо кілометри боліт та заплав, твердого берегу немає, села далеко. В прохолодній воді (навіть при темп 18 гр) через декілька годин втрачаєш свідомість - вода дуже хороший теплопровідник.

Але впливли на чудову дюну острів. Як я потім дізнався - назва Дин-острів. На острові 9 бетонних австрійських дотів ( колись туди була прокладена вузькоколійка,де конкою підвозили боєприпаси)

Між іншим, раніше русло було в іншому місці. А тому , північніше між селом Сваловичі та Дин-островом серед боліт сховалась лінія оборони(напевне теж доти)

Spasik згадував в своїй розповіді про Дин-острів, не буду повторюватись.

Далі до села Млини, а звідтіля до озера Нобель.

"..НОБЕЛЬ - заплавне озеро у Зарічненському paйонi Ровен. обл., біля с. Нобель. Лежить у заплаві Прип\'яті, з якою сполучене протоками. Довж. 3,2 км, шир. до 2,5 км, пл. 4,99 кв.км, глиб. понад 10 м. Улоговина має неправильну серцевидну форму. Береги низьки, дуже розчленовані. Є два острови. Живиться за рахунок водообміну з р. Прип\'ять. Прозорість води в озері до 2 м. Взимку замерзає. Дно піщане. Водяться карась, лин, щука, окунь; є раки. На берегах - гніздування диких гусей, качок та ін. птаxiв. Пром. вилов риби. Озеро та його береги - місце відпочинку.

Навколо озера Нобель знайдено багато археологічних пам»яток часів неоліту. На півострові залишки княжого дитинця..."

На Нобелі походили по острову,далі в село, а наступного ранку маршруткою в Рівне.

Цікава форма озера. Посеред плеса півострів довжиною 1.5 км, шириною 200 м. На цьому півострові і розташоване село.

Карта-нитка маршруту

Повний звіт з фотографіями можна почитати тут(4 сторінки)

http://riverbros.in.ua/Prypjat.htm

Слайд-шоу

Трохи з історії. Під час Брусилівського прориву південніше Нобеля , в районі Кухоцької Волі стояли з"єднання генерала Краснова, які здійснювали партизанські вилазки в тил ворога.

На острові Нобеля був австрійський штаб. Казаки Краснеова здійснили авантюрну вилазку. Кавалерійський загін по льоду озера зненацька заскочив в ворожий штаб. Захоплені полонені генерали, документи...

http://uk.wikipedia....чненський_район)

Слайд-шоу

ODZER · 11 Березня, 2012 в 07:28

Ось як виглядають лабіринти русел на супутникових знімках

ODZER · 11 Березня, 2012 в 08:18

Вище ссилка на звіт знову глючить. Хто бажає почитати - заходьте сюди http://riverbros.in.ua/roots.htm

А там шукайте звіт Прип’ять (оз.Любязь- оз. Нобель) 2009

ODZER · 22 Березня, 2012 в 15:17

Нарешті , «гвоздь програми» серед волинських річок - Стохід.

Тут мають бути овації та аплодисменти.

Чому ? Тому що це унікальна річка не тільки для України, а й для Європи.

Справа в тому , що на деяких ділянках ( довжиною по пару десятків км) русло розпадається на «сто ходів» . Безліч маленьких заплутаних русел, проток, рукавів загальною шириною від 1 до 2 км, а ще плюс заболочена заплава. Між протоками височенні очерети , острівці лісу - справжня Волинська Амазонія. Але про це пізніше.

Річку можна розділити на декілька ділянок:

35]1) від витоку(неподалік с. Затурці, там поряд виток Турії) до перетину з залізницею та трасою Луцьк-Ковель.(поблизу с. Свидники)

Наскільки річка на цьому відрізку придатна для сплаву – не скажу, не сплавлявся і відгуків не чув. Роздивлявся на карті та на супутникових знімках - русло частково каналізоване, інколи зустрічається ліс. Заболочена заплава.

В 1916 році це була ділянка Володимир-Волинського удару (Брусилівський прорив).

Але лінія фронту зупинилась на Стоході, і далі прорив захлинувся.

Саме події на цій ділянці описані в «Тихому Доні" Шолохова:

«… Верст на сорок ниже по Стоходу шли бои. Две недели неумолчно стонал сплошной орудийный гул, по ночам далекое фиолетовое небо кромсали отсветы прожекторных лучей, они сияли радужно-тусклыми зарницами, перемигивались, заражали необъяснимой тревогой тех, кто отсюда наблюдал за вспышками и заревами войны.

На участке, болотистом и диком, разместился 12-й казачий полк. Днем изредка постреливали по перебегавшим в неглубоких окопах австрийцам, ночью, защищенные болотом, спали или играли в карты; одни часовые наблюдали за оранжевыми жуткими всплесками света там, где шли бои.

В это время в землянке, где собрались офицеры сотни, командир, отпустив ординарца, вскрыл пакет и при свете свечного огарка, ознакомившись с содержанием, прочитал:

На рассвете 3 октября немцы, употребив удушливые газы, отравили три батальона 256-го полка и заняли первую линию наших окопов. Приказываю вам продвинуться до второй линии окопов и, завязав связь с первым батальоном 318-го Черноярского полка, занять участок второй линии, с тем чтобы этой же ночью выбить противника из первой линии. На правом фланге у вас будут две роты второго батальона и батальон Фанагорийского полка 3-й гренадерской дивизии.

Обсудив положение и выкурив по папиросе, офицеры вышли. Сотня тронулась.

Пока казаки отдыхали возле землянок, первый батальон черноярцев опередил их и подошел к мосту через Стоход. Мост охранялся сильной пулеметной заставой одного из гренадерских полков. Фельдфебель выяснил командиру батальона обстановку, и батальон, перейдя мост, разделился: две роты пошли вправо, одна — влево, последняя, с командиром батальона, осталась в резерве. Роты шли, рассыпавшись в цепь. Жидкий лес был изрытвлен. Солдаты шли, осторожно щупая почву ногами, иногда какой-нибудь падал, вполголоса тихо матерился. В крайней с правого фланга роте шестым от конца шел Валет. После команды «изготовься!» он поставил спуск винтовки на боевой, шел, вытягивая ее вперед, царапая жалом штыка кустарник и стволы сосен…»

2) другий відрізок

Зручне місце для старту від мосту на трасі Луцьк-Ковель. Далі через с. Угли, де русло робить різкий поворот на північ. І закінчення або в с. Гулівка(міст на трасі Ковель-Київ) або в с. Заячівка( міст на залізниці Ковель-Сарни). В Заячівці за 1 км від русла - залізнична платформа( можна електричкою доїхати до Ковеля).

На цьому маршруті можна вкластись в 3-4 дні сплаву.

Ділянка цікава і порівняно нескладна. До с. Гулівка – одне чітке русло(подекуди невеликі рукави та стариці).

По відгукам туристів , що проходили цей маршрут, від траси до Углів нерідко зустрічається ліс на узбережжі. Течія на Стоході невелика, піщане дно. Час від часу трапляються піщані пляжи, але в цілому заплава заболочена. Багато водяних рослин, латаття, очерети і т.д. Мальовничі поліські пейзажі.

Далі від Углів до с. Гулівка теж одне русло, теж подібний ландшафт. Гарні лісові галявини змінюються очеретяними заплавами. По правому березі розкинувся величезний ліс, то майже торкаючись річки, то відступаючи на декілька км. Це ліс-пуща, чималенький суцільний масив, який простягається на декілька десятків км( зліва цей зелений масив відділяє Стохід , справа – траса Луцьк –Любешів, а на півночі – залізниця Ковель-Сарни).

Серед масиву оазис цивілізації – село Софіянівка .

Після с. Гулівка Стохід починає змінювати характер . Перші ознаки – русло розпадається на десяток вузеньких проток( серед яких немало тупиків-сюрпризів).

Сплавлялись від Угли до Заячівка ,( 40 км) ось детальний звіт (PDF)

http://riverbros.in...._Zajach-vka.pdf

Ось слайд-шоу

Відео.

http://photo.qip.ru/...48981abfc/view/

І , нарешті, шикарний маршрут від с. Зачівка до с. Рудка-Червинська( в Рудці річка перетинається з трасою Луцьк-Любешів, зручно для фінішу- старту).

Протяжність маршруту приблизно 70км.

Теоретично можна вкластись в 3 дні, а реально - треба планувати не менше 5 днів

. Я по цьому маршруту не сплавлявся, але наслухався достатньо відгуків. Люди розповідали, як блудили серед лабіринтів, і як наслідок – проходили за день лише 10 км.

Зауважте, на цьому маршруті в алгоритмі сплаву має бути закладена ймовірність ночівлі в байдарках.

Твердий берег можна просто не знайти!

Чим же цікава ця ділянка Стоходу?

Нижче Заячівки річка поступово розпадається на мереживо маленьких , переплутаних між собою русел. Височенні очерети, болотяні заплави – це царство водоплавної дичини.

Лівий берег більш високий – тому аварійні сходження планувати саме туди.

Сотні русел, стариць, рукавів – багато з них закінчуються тупиком. Течія зовсім мала, тому можна й не помітити, що давно пливеш проти , а не за.

Ширина цього мережива проток від 1 до 2 км (!!!).Чим не Амазонка?

Вийти на берег часто зовсім неможливо – навколо болото.

Подекуди декілька км річка тече серед густого лісу, де за верхів"ями дерев не видно неба.Трапляються перешкоди – повалені стовбури дерев, або рукотворні загати. В нагоді може бути пилка та мачете.

Де ще можна знайти настільки незайману природу? А причина - в важкодоступності і малозаселеності цього регіону. Моторним човном пробувати не варто – попадете в серйозну халепу.

Байдарки – найкращий транспортний засіб для ціє їрічки. Катамарани теж не підходять(як і для більшості річок Волині)

Не забувайте про репеленти. Маю досвід - на Стоході нижче Любешова , коли річка плелась серед лісу, на нас накинулись ненажерливі гедзі. Та такі настирливі, що доведуть до сказу. Ми просто виливали на себе репелент – аж губи німіли.

І про комарів не варто забувати.

Села трапляються рідко. Після Заячівки найближче село за 20 км нижче по течії.

По всій довжині цього маршруту береги покриті майже безлюдними лісами, що розкинулись на 30 км в ширину з кожного берегу. В аварійну ситуацію краще не попадати, добре готуйте-перевіряйте спорядження. Навіть ,якщо виберетесь на берег – далі можуть бути болота і плутанина лісових доріг на десяток-два кілометрів.

На правому березі – це величезний масив–пуща . Зліва цей масив відділяє траса Ковель-Камінь-Каширський, справа – Стохід. На лівому березі така ж картина ( в темі про пішоходні походи я розповідав про Маневиччину).

«..Унікальний природний комплекс, розташований у заплаві р. Стохід — сама ріка, десятки ЇЇ рукавів, заплавні ліси та прибережні ліси на терасах. Серед лісових низькобонітетних насаджень переважає вільха чорна, сосна звичайна. Тут зустрічаються з рослин плаун річний, а з тварин - махаон, лелека чорний, змієїд, скигляк (підорлик малий), глушець (глухар), журавель сірий, пугач, сорокопуд сірий, горностай та видра річкова, занесені до Червоної книги України, а також деркач, занесений до Європейського червоного списку тварин і рослин, що заходяться під загрозою зникнення у світових масштабах. Тут проходять масові міграції птахів, де щорічно пролітає до 50 тисяч птахів, серед них найчисельніші гусеподібні, журавлеподібні, сивкоподі

бні та горобцеподібні. Ця територія віднесена до водно-болотяних угідь міжнародного значення як місце оселення водоплавних птахів…»

Є такий Національний парк у Флориді – Еверглейдс. Заплави Стоходу- Прип"яті чимось схожі.

Для тих, хто готується на Стохід ,рекомендую подивитись серію «Еверглейдс» з серіалу «Выжить любой ценой» з Беаром Грілсом.

Ну дуже подібно, тільки крокодилів немає.

… поки немає…

Ось супутникове фото річки (світлосалатовий колір - заболочена заплава з плутаниною русел, темнозелений - ліс). Ширина заплави 1.5 км:

З пам"яток природи варто згадати джерело в с. Стобихва, а також два озера Сліпе 1 та Сліпе 2 ( вони знаходяться по лівому березі між Заячівкою та Стобихвою).

Там же , неподалік від Стобихви, розташований військовий полігон.

І звичайно, і на цій ділянці безліч слідів першої світової.

Наприкінці Брусилівського прориву, восени 1916, ліня фронту зупинилась на Стоході. Австро-німецькі війська вибрали зручне місце для оборони. Сама річка Стохід з її болотами та заплавами є серйозною перешкодою. Та ще й лівий берег більш високий.

Австрійці влаштували серйозні укріплення аж до Пінська – чимало траншей,бетонних дотів, укріплень, бліндажів, які зараз розкидані серед густих лісів.. Два доти є біля залізничного мосту в Заячівці. До дотів підходила мережа вузькоколійок для постачання.

Російські війська наполегливо довбали в напрямку Ковеля – але при величезних втратах результату не добились. Були намагання обійти з півдня та північніше, але теж марно. Ледь зайнявши плацдарм на протилежному березі, російську армію відкидали на протилежний берег річки.

Села в 20-кілометровій зоні від фронту були геть знищені – хати розібрали на бруствери та бліндажі, а те що не розібрали – знищила артилерія.

(Подивіться фільм «Доктор Живаго» Пастернака – цікаві відеоілюстрації тих подій)

«…Бои, так называемого Луцкого (Брусиловского) прорыва, попытки форсировать пойму р. Стоход летом-осенью 1916 между Луцком и Ковелем, бои за плацдарм унесли жизни сотен тысяч воинов русской, австро-венгерской и немецкой армий. Эти земли политы кровью гвардийських полков царской армии, лучших дивизий стран Тройственного союза. Память об этих грандиозные событиях почти стерта - иногда вспоминают "Брусиловский прорыв", и мало кто знает реальные места сражений, хотя еще существуют едва уцелевшие кладбища погибших, по лесам разбросаны забытые захоронения. В долине реки Стоход можно обнаружить остатки окопов воюющих армий. И, странная вещь, в лесах и зарослях вдоль Стохода на десятки километров тянутся полурозваленные укрепления австро-немцев, иногда целые форты со следом железнодорожных веток, окопов, путей сообщения. Вероятно, нигде на Восточном фронте Великой войны не было пролито больше крови воюющих сторон, чем на Волыни..." http://www.futurus.org.ua/

Ось цитата про характер укріплень:

З книги " Брусиловський прормв на Волині " І. Пасюка:

«..

Австрійська лінія оборони , яку доводилось проривати російським військам, складалася з 2-4 окремих смуг , віддалених одна від одної на 5-10 км. Кожна смуга мала глибину до 1-2 км і складалася з 2-3 ліній окопів і вузлів. Найсильніше була укріплена перша смуга, яка включала сильні вузли опору. Міжд вузлами влаштовувались суцільні лінії окопів. Через 80-100 м влаштовані залізобетонні башточки для кулеметів і піхотних та артилерійських спостергігачів. Перша смуга прикривалася 2-3 смугами дротяних загорож по 5-8 рядів колів і зв"язаних рогатками. Попереду них були закладені фугаси. Через деякі загорожі місцями пропускався електричний струм і були підвішені бомби.

Було багато сховищ з перекриттям до 2-2.5 м з розрахунку 2 на роту, і сховищ за типом лисячих нір – на взвод…

…Важкі бліндажі, бійниці, ходи для зв"язку.

Окопи влаштовувались таким типом, щоб можна було вести перехресний кулеметний та рушничний вогонь

…»

Перша світова призвела до зміни карти Європи – революція в Росії та Німеччині, розпалась Австро-Угорщина. І з небуття виринула Річ Посполита , і добрий шмат Західної України належав Польщі.

Лінію оборони на Стоході поляки ретельно підтримували в бойовому стані, на випадок бойових дій з СРСР. Хоча це їм мало допомогло… В 1939 Польшу розшматували радянські та німецькі війська.

А ось маловідомі факти про бої на Волині біля Ковеля та Шацька між радянськими та польськими військами:

«…21 сентября 1939 г. разведбатальон 45-й стрелковой дивизии вошел в Ковель. Согласно рапорту советского командира «Находящиеся в городе части польских войск организованного сопротивления не оказали и отступили на запад. Разоружить их не удалось из-за отсутствия достаточных сил. Сопротивление оказала полиция, последняя стреляла с чердаков. Солдаты польской армии воевать с Красной армией не желают». Крупное боестолкновение имело место возле селение Навуз. В отчете приводится следующая информация: «21 сентября разведбатальон и танковая рота при входе в деревню Навуз были обстреляны ружейно-пулемётным огнём и огнём противотанковых орудий. Разведбатальон и танковая рота отступили с некоторыми потерями. В бой были направлены подразделения 16-го стрелкового полка, 43-го разведбатальона, 212-го гаубичного артполка и 71-го противотанкового дивизиона. В бою 21−22 сентября на Безымянной высоте в Навуз противник был уничтожен. Остатки преследовались до Боровичи. В результате боя поляки имели 260 человек убитых и раненых и 120 пленных. Потери наших войск составили 99 человек убитыми, 137 ранеными. В 14 часов поляки стали отходить в сторону Колки и на север в Полесье, а около 15 часов их отходящие части подверглись бомбовому удару 9 самолётов СБ». Это были самые крупные потери частей РККА в одном боестолкновении за все время похода. С утра 20 сентября командир 36-я легкотанковой бригады комбриг Богомолов вёл переговоры с начальником польского гарнизона генералом М. Сморавиньским об условиях сдачи города — в течение дня гарнизон сдался и был разоружён. До 23 сентября 36-я танковая бригада оставалась на окраине Владимира-Волынского, разоружая подходящие к городу группы польских войск. Соединения 8-го стрелкового корпуса 19-20 сентября подтягивались к Владимиру-Волынскому и 22 сентября вышли на линию Владимир-Волынский — Сокаль. В ходе продвижения было разоружено до 10 тыс. польских военнослужащих. К исходу 22 сентября войска Северной группы вышли на рубеж Ковель, Рожице, Владимир-Волынский, Иваничи. 23 сентября войска возобновили движение на запад.

28-29 сентября в районе города Шацка подразделения 52-й стрелковой дивизии переданной от Белорусского фронта вели бои с частями польской оперативной группы «Полесье» сформированной из пограничных частей, жандармерии, мелких гарнизонов и моряков Пинской флотилии под командованием генерала Клееберга, которая отходила на запад.(См. Бой под Шацком). Неготовность дивизии к активному сопротивлению польских войск и ряд тактических просчетов привели к затягиванию боев и высоким потерям. 81 человек был убит (в том числе командир 411-го танкового батальона дивизии капитан Насенюк) и 184 ранены (в том числе командир дивизии полковник И. Руссиянов), было подбито 5 танков Т—26, 2 Т—38, 2 трактора и 3 противотанковых орудия. Были взяты в плен 1100 польских военнослужащих, на поле боя противник оставил 524 трупа, трофеями советских войск стали 500 винтовок, 34 пулемета, 60 тыс. патронов, 4 вагона снарядов и 23 ящика взрывчатки. К 29 сентября соединения 15-го стрелкового корпуса вышли на фронт Влодава — Пугачув — Пяски, где были остановлены. 24 сентября соединения 8-го стрелкового корпуса после двухчасового боя заняли Грубешув…»

Про бої під Шацьком :

http://ru.wikipedia....%BA%D0%BE%D0%BC

Знайшов в Google Earth фотоальбоми одного німця та чеха,які сплавлялись по Стоходу.

Цікаво одночасно дивитись фото і знаходити ці ділянки на карті.

Фотоальбом німця (гортайте фото в зворотньому напрямку від ( сторінки № 9 до №4). Німці пропливли на одному каноє від трасиКовель-Луцьк до с. Сваловичі . А це дистанція біля 200 км.

Світлини просто бомбові:

http://www.panoramio...=1&photo_page=9

декілька його фотографій

А це фотоальбом чеха:

http://www.panoramio...=1&photo_page=1

Іноземці добре знають про цю унікальну річку, в поляків є навіть нелегальні маршрути. Зате на Україні мало хто знає…

Ще варто згадати про перегони на байдарках «Стохід-Дербі» та "Поліська регата", які вже неодноразово організовувались на цьому маршруті. В неті є фото та розповіді.

А ось знайшов 2 звіти весняного сплаву по Стоходу:

http://1twymt.livejo...l.com/1820.html

http://gryada.org.ua...y/liter/257-100

До речі, навесні , при високій воді річка сильно розливається, зменшується кількість перешкод. Але вода холодна , берег заболочений – при аварійній ситуації може бути несолодко…

Ще є 2 маршрути по Стоходу:

1)Від с. Рудка Червинська( як я згадував, там перетин з трасою Луцьк-Любешів, зручно для старту-фінішу) до смт. Любешів

2) Від смт. Любешів до с. Сваловичі( саме там Стохід впадає в Прип»ять), а далі по Прип"яті можна проти течії до с. Любязь( там теж зручно фінішувати або стартувати).

Або від Сваловичів вниз по течії до Нобеля або до Прикладників чи Комор( село Комори на острові серед боліт, справжні Коморські острови .

Від Нобеля є варіант для сплаву по Гнилій Прип"яті , далі по р. Ножик до станції Поліської вузькоколійки.

Про ці 2 два маршрути пізніше розповім…

ODZER · 30 Березня, 2012 в 06:48

Далі про Стохід.

До попередньої розповіді додам, що по лівому березі першого маршруту ( Затурці- траса Луцьк-Ковель) є добре збережені два десятки бетонних австрійських дотів. Чимало їх і вздовж маршруту Заячівка – Рудка Червинська. На багатоьох узвищеннях на лівобережжі є укріплення. Взагалі , смуга укріплень в глибину сягає до 5-10 км. Тобто , через кожні пару км – декілька рядів траншей з бліндажами, дотами.

Російським військами спочатку вдалося захопити три десятки плацдармів на протилежному березі Стоходу, але тривалий час протримався лише Червищанський плацдарм.

Третій маршрут починається з с. Рудка Червинська до смт. Любешів.

В Рудці Червинській річку перетинає траса Луцьк-Любешів, що зручно для старту-фінішу. Біля цього села розташовані Тоболи, Старі та Нові Червища.

Саме там і був Червищанський плацдарм.

Про цей плацдарм я писав в сусідній темі http://board.lutsk.u...__fromsearch__1

Звідси планувався удар на Камінь-Каширський , а далі на Ковель. В планах було відкинути австро-німецькі війська за річку Турія.

Лінія фронту після Брусилівського прориву зупинилась у вересні 1916 на Стоході. Наступ захлинувся.

Червищанський плацдарм протримався до 21 березня 1917. Австрійці використали весняну повінь, коли комунікації були затруднені, і після декількох газових атак, відкинули російські війська на протилежний берег. До речі, на Волині в ті часи воював ще маловідомий кавалерист Маннергейм, який потім став національним героєм Фінляндії. Пам"ятаєте , укрєпрайон «Лінія Маннергейма», яку війська СРСР з великими втратами проривали в 1939 році під час фінської війни?

Місцеві розповідали, що на місці переправи закидали «кошки», волокли по дну – декілька гвинтівок зразу чіпляись. Покосили там російську армію добряче.

Про Червищанський плацдарм:

«…Было еще одно уязвимое место — это тет-де-пон на Стоходе, у станции Червище-Голенин, занимаемый одним из корпусов армии генерала Леша. 21 марта немцы, после сильной артиллерийской подготовки и газовой атаки, обрушились на наш корпус и разбили его наголову. Войска наши понесли тяжелые потери, и остатки корпуса отведены были за Стоход. Ставка не получила точного подразделения числа потерь, за невозможностью выяснить, какое число убитых и раненых скрывалось в графе "без вести пропавших". Немецкое же официальное сообщение давало цифру пленных в 150 офицеров и около 10.000 солдат...»

Там також немало залишків укріплень, та й чимало їх до Любешова.

По цьому маршруту не сплавлявся, відстань приблизно 40 км, легко вкластись в дводенку, а то і в одноденку. Розглядав супутникові знімки та карту – на цьому відрізку значно менше русел, хоча ріка розпадається на 3-5 рукавів. Заболочена заплав, час від часу на узбережжі ліси та переліски.

Останній маршрут : смт. Любешів – с. Сваловичі.( відстань приблизно 22-26 км, в залежності від того, по якому руслу попливете).

В Любешові починається Національний парк «Прип"ять-Стохід».

Між іншим, в 30-х з Любешова до Пінська ходив пароплав. А зі Сваловичів ще до 70-х років возили баржами ліс. Потім судноплавство занепало і русло здорово заросло. А це добре для збереження дикої природи. Там і на моторці тяжко проїхати, а місцеві не їздять , бо бензин дорогий.

Історична довідка про цей регіон:

«…Дана територія досить багата на історико-культурну спадщину. Згідно археологічних знахідок перші поселення людини появились тут 20 тисяч років тому – в епоху пізнього кам'яного віку. Знаходили також поселення епохи мезоліту, мідно-кам'яного віку, бронзи, заліза. Через цю територію в давні часи проходив водний торговий шлях “із варяг у греки”.

Серед історико-культурних пам’яток, які поборовши час і досі розказують таємниці минулого цього таємничого болотяного краю , це – колишній колегіум піярів, у якому навчалося багато видатних людей, серед яких найвиразнішою постаттю є польський національний герой Тадеуш Костюшко. Це була одна із перших шести шкіл, яка відігравала важливу роль у розвитку освіти та культури не тільки Любешівщини а й Речі Посполитої.

Іншою прекрасною, культурною спорудою був костел піярів, будівництво якого тривало протягом 17 років. За своїм оформленням костел не мав собі рівних серед подібних споруд Литви. Довгі роки костел піярів був окрасою Любешова і всієї округи. Розміщений над Стоходом, на одній з найважливіших ділянок початку німецько-російського, а пізніше російсько-польського фронтів, він постійно знаходився під обстрілом. 17 липня 1969 року костел востаннє від страшного вибуху поклонився любешівцям і перестав існувати.

Визначним спорудами являються кляштор і костел капуцинів. У 1926 році, коли на західноукраїнських та західнобілоруських землях зміцніла влада Польщі, костел і кляштор було повернуто ордену, і прийнято рішення про їх відбудову. Голандські капуцини слов’янського обряду й відбудували костел та монастир Миколи Чернецького. З 1936 року тут була семінарія для монахів-месіонерів східного обряду.

На території НПП „Прип’ять- Стохід” є ворота садиби-замку (XVIII), які були побудовані в стилі барокко. Історично Любешів у ХVІІ-ХVІІІ ст. мав стати форпостом католицизму на Поліссі. Адже тут протягом 17 років була резиденція нунція – посла Папи Римського в Польщі. Православні церкви того часу були бідними і незахищеними. Незважаючи на це, більшість людей ходили у невеличкі православні храми, а не в розкішні католицькі. 22 травня 1706 році на поліській землі серед боліт та лісів поблизу села Бучин було видіння Божої Матері. На місці видіння був збудований Свято-Миколаївський храм, де і понині Бучинська ікона зцілює фізичні та духовні немочі людей.

Над Стоходом проходила фронтова лiнiя з червня 1916 до серпня 1917 мiж австро-угорсько-нiмецьким i росiйським військом….»

Довідка про флору та фауну району:

На території району серед боліт, лук та лісів зростає 21 вид рослин, що занесені до Червоної книги України: щитолисник звичайний, який ще донедавна вважався взагалі зниклим з території України, альдрованда пухирчаста, сальвінія плаваюча, пальчатокорінники м'ясочервоний, травневий та плямистий, плаун річний, баранець звичайний, лілія лісова, булатка довголистка, зозулені черевички справжні, коручки темночервона , болотна та чемерниковидна, гніздівка звичайна, любка зелеквіткова, любка дволиста, осока затінкова , верба Старке , рястка Буше та береза низька і також близько 20-ти регіонально рідкісних видів рослин

На цій території зустрічається 28 видів фауни, занесених до Червоної книги України - ропуха очеретяна, лелека чорний, казарка червоновола, гоголь, скопа, лунь польовий, шуліка рудий, змієїд, орел-карлик, підорлик малий, беркут, орлан-білохвіст, глушець, журавель сірий, кулик-сорока, коловодник ставковий кульон великий, крячок каспійський пугач, сорокопуд сірий, очеретянка прудка, горностай, норка європейська, борсук, видра річкова, вусач мускусний, махаон, контурниця пишна, а також 8 видів, занесених до Європейського Червоного списку тварин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі - казарка червоновола, шуліка рудий, орлан-білохвіст, деркач, очеретянка прудка, вовк, соня горішкова та видра річкова і 2 види, занесені до Червоної книги Міжнародного Союзу Охорони Природи - ропуха очеретяна та орлан-білохвіст. Територія парку є єдиним місцем гніздування синиці білої.

Крім того тут зустрічається: 220 видів хребетних, віднесених до Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі; 49 видів птахів, віднесених до Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотяних птахів; 1 вид кажанів, віднесених до Угоди про збереження кажанів в Європі; 27 видів хребетних, віднесених до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення.

Територія парку є місцем масових сезонних міграцій птахів (120-150 тисяч особин). Частина території відноситься до водно-болотних угідь міжнародного значення

За міжнародними критеріями ІВА-територій (території, важливі для збереження видового різноманіття та кількісного багатства птахів), ця територія віднесена до українського та Європейського каталогів ІВА-територій відповідно до показників чисельності окремих видів, зокрема лелеки чорного, підорлика малого, журавля сірого, деркача, пугача, а також таких видів, як бугай, бугайчик, лебідь-шипун, чирянка велика, лунь лучний, погонич звичайний, погонич малий, грицик великий, коловодник звичайний, крячок чорний, крячок білокрилий, кобилочка річкова, кобилочка солов’їна, очеретянка лучна..."

Ось загальна карта регіону подорожі

Про цей маршрут докладно написав Spasik, тому лише додам деякі деталі.

Ми сплавлялись з Любешова до Сваловичів, далі біля урочища Заліска , ночівля на острові-дюні, потім до озера Омит і фініш в с. Прикладники( протяжність 51 км)

В Любешові русло знову розпадається мереживом проток, легко заблукати. Виділяються три основні русла. Одне, ліве – найкоротший шлях до с. Бучин(через с. Селісок). Два інших русла трохи пізніше об»єднуються в одне русло , яким також можна дістатись до с. Бучин( через хутір Пожог та урочища Капустяна та Попівка)

Сплав по першому руслу описав Spasik .

Ми ж, коли пливли, помилились, і втрапили на інше , праве русло(через хутір Пожог).

За місяць до нашого сплаву на цій території проводились перегони на байдарках «Поліська регата» і лишились вказівники маршруту. Саме вказівникам ми і довірились.

Але насправді ми вважали, що пливемо саме по першому руслу. По моїм розрахункам, до лісу пливти 2 години, а ми пливли 4 години заплавами та очеретами. Лише потім зрозуміли свою помилку.

Увага - твердої суші немає. Зате безліч чапель, та різного роду орлині супроводжували нас конвоєм,

Нарешті мальовниче місце – урочище Капустяна. Там облаштоване місце для відпочинку. І , нчм-ням, ягідні поляни та кущі ожини.

А ось і причина походження назви урочища – все всіяне маленькими кущиками молодила паросткового. Ця дивна рослина схожа на капустину , а на доторк тверда, як кактус.

Молодило паросткове. Звичайна рослина сухих і світлих соснових лісів. Вічнозелений морозостійкий багатолітник. Утворює розетки діаметром до 10 см. На великих розетках виростають довгі пагони, що несуть на собі дочірні рослинки. Розселенню молодила допомагають… соснові шишки. Від раптового удару шишки дочірні розетки відриваються й відкочуються вбік. Потім у них відростає коріння, й молодило виявляється надійно прикріпленим. Так воно й розселяється .

Нерідко молодило можна зустріти в Карпатах.

З молодила в давнину варили борщ. По смаку воно нагадує брюссельську капусту.

До речі , наші пращури використовували в харчуванні немало рослин, про які зараз забули.

Ось тут я відкривав тему про підножний корм

http://board.lutsk.u...__fromsearch__1

Русло в цьому місці розширяється до 40-50 м. Пропливши 700 м, підпливаємо до урочища Попівка. Різко змінюються краєвиди – замість очеретяного моря навколо ліс.

За урочищем, як ми потім довідались – є невеликий хутір Заозер`я. З річки його не видно. Але там можна зробити аварійне сходження – є дорога по дамбі.

Невелика пристань з соснових колод з драбинкою. Табличка з написом «Попівка» , знову альтанка, кострище. Піщаний грунт рясно всіяний сосновими шишками і блискучими кремінцями.

Звідси можна влаштувати прогулянку до озера Задовжжя ( воно знаходиться за 5 км від русла на правому березі)

Далі маршрут до самої Прип`яті пролягає через лісові хащі.

Русло різко звужується, петляє. Це справжня Амазонія. Все змінюється на очах.

Стохід рясно заріс лататтям та різаком алоєвидним (осотом)

Серед річки час від часу трапляються загати, споруджені місцевим жителями для рибальства. Ми їх бачили більше десятка.

У воді стирчать загострені кілки, які можуть пошкодити човен.

Зо два рази ми застрягли на цих підступних підводних гостряках. І якись час байдарка не могла зрушити ні вперед, ні назад. Повільно, щоб не пробити днище, виільнялись від цієї пастки.

Ситуація ускладнюється тим, що твердого берегу немає – навколо болото. Навіть якщо пробиратись через ці джунглі,то куди?

Населені пункти далеко, доріг немає… В аварійну ситуацію тут краще не потрапляти.

Справжній волинський Еверглейдс.

Після урочища Попівка наступна тверда земля – це село Бучин. Тому на цьому маршруті точно треба розраховувати місця зупинок

В одному місці стовбур, точніше гнила колода, насичена водою, повністю перекрила русло. Так як твердого грунту немає, я намагався стати на обломки пенька і веслом якось відштовхнути дерево. А воно не піддавалось, пружинячи, ставало на своє місце назад.

Думав, прийдеться пригати двом у воду і вплав якось перетягувати човен над стовбуром. Пилка тут була б не зайвою. Після того випадку без пилки та мачете на сплав не ходжу.

. Ледве протиснулись, я ще встиг стрибнути по колоді в байдарку.

Ось і тут і починаєш розуміти різницю між справжнім життям, і життям «ідентичним натуральному» - диванно-телевізійним

Нерідко можна відчути п`янкий запах розігрітої на сонці річкової м`яти, що росте над водою

Інколи вузьке, петляюче русло змінювалось просторими плесами. На плесах Стоходу глибина до 10м .

Якщо вірити позначкам на карті, середня глибина Стоходу на ділянці від Капустяного до Припяті 2-5 м

Зрідка серед очерету можна побачити очеретянку прудку.. На території національного парку живе третина світової популяції цієї рідкісної пташки

Місцеві зголоднілі ґедзі…

Ціла ескадрилья зраділа свіжому обіду.

До самої Прип`яті ми рясно поливали себе репелентами через кожні півгодини. І це враховуючи, що одяг у нас був щільний і руки та ноги повністю закриті. Від репеленту аж губи німіли.

Часто з`являються рукави, протоки, які збивають з пантелику

Вказівники допомагають, дякуючи організаторам регати. Течія слабка, в сумнівних місцях рух течії можна визначити лише по водяній рослинності.

В деяких місцях русло зовсім звужувалось,ми вже просто продирались через густі зарослі осоту. Недарма він називається різаком . Листки в нього дуже цупкі, гострі,як леза, та вкриті колючками. Це спричиняє неприємний свист, коли треться об корпус байдарки

Увага! перед селом Бучин русло знову розпадається. Ні в якому разі не пливіть по правому руслу . Там починається дельта Стоходу – знову безліч проток. Протоки катастрофічно заросли – пройти неможливо!

село Бучин

В храмі неподалік русла знаходиться чудотворна ікона.

Ось коротка довідка про це село і легенда про ікону:

Населення становить 218 осіб.

Перша письмова згадка про Бучин датована 1555 роком в "Писцовой книге Пинскаго и Клецкого княжеств,составленной Пинским старостою Станиславом Хвальчевскимв 1552-1555 г.»

На той час в селі мешкали три великі родини ("дворища"): 1.Микита Мелехович із синами Сидором, Пилипом та Парфеном 2.Іван Соболевич із синами Григорієм, Іваном, Василем та Лазарем. 3.Родина Долбницьких

Імовірно що назва села походить від назви рибальських плетених кошів "Бучи", тому що рибальство було і є до сьогодні основним заняттям жителів села Бучин. На думку відомого історика-архівіста *Володимира Рожко слово "бучи" походить від готського слова «буши» (кучі), видозміненого в часі на «бучи».

У місцевому Свято-Миколаївському Храмі зберігається Бучинська ікона Божої Матері, особливо шанована православними християнами Волинського, Рівненського та Пінського (тепер Білорусь) Полісся. Щороку 22 травня відбувається 15-кілометровий (з початком в селі Зарудче Любешівського району) Хресний Хід до Бучинської ікони Божої Матері.

Навесні 1706 року на острівку, серед заплави річки Стохід, жителі села Бучин помітили незвичне сяйво, яке випромінювала явлена Ікона Богородиці. Чудесні зцілення, котрі почали відбуватися перед Образом Цариці Небесної, надихнули бучинців спочатку збудувати для неї на місці з’яви капличку, а згодом і церкву. За давньою традицією, щороку 22 травня до села Бучин Любешівського району Волинської області прямують прочани з Волинського, Рівненського та Пінського Полісся в надії бути почутими Богом і отримати благословіння перед Чудотворним Бучинським Образом Богородиці. В Інтернеті можна знайти документальний фільм «Бучинське диво» http://pravda.lutsk.ua

Далі входимо в дельту Стоходу. Пейзажі поступово змінюються, все менше дерев, дельта утворює обширнi плавнi з плесами, протоками та островами.

Десь тут знаходиться найнижча точка Волинської області – 139м над рівнем моря.

Дерева і чагарники майже зникають - навколо лише очерет та водяна рослинність. І ґедзі також покидають нас, хай їм грець

(сиными крапками позначений нагш маршрут від Бучина , піщаного кольору плями - це узвищення-дюни села Сваловичі)

Далі , вже десь о сьомій вечера входимо в Прип"ять і причалюємо в Сваловичах.

Сваловичі – село унікальне. Машина часу…

Будинок , і якому знаходиться Франкфуртське зоологічне товариство. Періодично сюди приїжджають вчені-орнітологи з Німеччини.

Докладніше про Сваловичі можна прочитати тут http://www.radiosvob...le/2174205.html

( Стаття «Чи є майбутнє в унікального села Сваловичі ?»)

http://www.simya.com...icles/42/35640/

Під час Другої світової війни село повністю спалили нацисти, запідозривши тут перебування партизанів. Але воно відродилося у такому ж автентично-дерев’яному стилі, до якого звикли ще прадіди селян.

Далі пливемо до урочища Заліска , і ночівля на острові–дюні. На карті це висота 145,2

Ця ділянка серед плавнів складна для орієнтування. Майже немає зовнішніх орієнтирів, лабіринти проток, за трьохметрової стіною очерету нічого не видно, як і повсюди, твердого грунту немає. В 2009 році ми тут поблукали.

і те ж саме на супутниковому знімку

(червона крапка- місце впадіння Стоходу в Прип"ять, синя - село Сваловичі, жовта - урочище Заліска, оранжева - острів-дюна)

Острів-дюна (Дин-острів) - місце з унікальною еоловою рослинністю. Справжній дендропарк.

Тут поряд ростуть і ялівець, і береза, і дуби та чорноплідна та звичайна горобина.

А на вершинах пагорбів – австрійські доти першої світової. При думці про австрійську армію згадується бравий солдат Швейк.

Ось Додаткові відомості про Брусилівський прорив

http://osvita.ua/vnz...ts/history/4034 ( стаття «Волинь у першій світовій війні» )

http://www.firstwar....s/index.shtml?4 Брусилівський прорив

Як описував Spasik, вони пішли через село Млини до озера Нобель.

А наш маршрут далі відрізняється : наступна ціль – село і однойменне озеро Омит.

Є два варіанти маршруту– перевірений через село Млини , і невідомий, але в два рази коротший.

Північніше села Млини є широка заплава, від якої на північ відходить вузеньке русло в напрямку заплавного озера Омит.. На карті воно чомусь називається Стоходом…

Нам потрібно знайти вузенький потік, який виходить з затоки в північному напрямку.

( на знімку червона крапка- це острів-дюна, синя - протока Стохід, яку ми шукали, оранжевим - село Млини, зелена крапка - канал до озера Ніговище)

Як не дивно, але це знову Стохід,шириною від 4 до 10 м. Пливемо серед очеретяних плавнів, нас супроводжує шуліка, граціозно

малюючи в небі кола.

В деяких місцях глибина по коліна.

Бачимо по лівій стороні канал до села та однойменного озера Ніговище.

Через годину сплаву русло розширюється. По правій стороні також зеленіє соснами острів-дюна – урочище Татарка.

http://zarichne.libr.rv.ua/page3.html Легенда про урочище Татарка інфо з сайту легенди Зарічненського району.

Вода надзвичайно чиста, сміття та пластикових пляшок в воді упродовж всього маршруту взагалі немає.

http://gazeta.ua/index.php?id=234629 ( а тут зовсім фантастична стаття про це урочище «Поліські амазонки чоловіків тримали за невільників»)

Запливаємо в озеро Омит.

Озеро Омит - заплавне озеро у Зарічненському районі Рівненської області, на березі якого розташоване с. Омит. Лежить у заплаві р. Стохід – так, саме Стохід, бо ліве розгалуження р. Прип’ть, яке відходить в районі с. Млин має назву Стохід. Озеро має площу – 0,37км², глибина понад 11м. озеро видовжене з півдня на північ. Береги низькі, тільки у північній частині берег високий . Живиться озеро за рахунок водообміну з р. Стохід. Вода прозора. Взимку озеро замерзає. Дно піщане, є багато риби. На берегах гніздяться водоплавні птахи.

На лівому західному березі розташоване село Омит. Вздовж берега мажорні хати з пірсами та пляжами.( з розповіді місцевих – все узбережжя викупили багатії).

Набираю в каністру води з криниці – вона жовто-рудого відтінку, цей колір надає їй залізна руда з торфовищ.

В селі помітив поштове відділення. Автобусна зупинка біля дороги зі старезною бруківкою.

Гребемо до протилежного східного узбережжя.

Місцевий житель підсказав, що тут також є декілька дотів австро-німецьких військ часів першої світової на північному та східному берегах.

Знайшли поки один. Дот розібраний – лише бетонний фундамент лишився.

Доти були розташовані на всіх висотах вздовж Прип`яті-Стоходу. Як ми довідались, до дотів навіть була прокладена вузькоколійка для підвезення боєприпасів. Місцеві називають ці споруди «бліндажами».

Випливаємо з Омита . Наша ціль – пройти по каналу Сторожицькому проти течії в озеро Нобель.

Озеро Нобель заплавного типу . Довжиною 3,2 км, шириною до 2,5 км, глибина до 10 м. Озеро Нобель має цікаву серцеподібну форму. Посеред озера дво кілометровий півострів, тонкої продовгуватої форми, десь до 2 км довжиною. На ньому розмістилось село.

http://www.polissya....mii-ezeras.html

В Нобелі плануємо зробити дньовку, а далі по Прип`яті до села Сенчиці.

Знаходимо русло-канал Сторожицьке. Воно виявляється вузькою і страшенно зарослою протокою.

Намагаємося пропливсти через гущавину водяної рослинності. Насправді ми не пливемо.,а

пересувайємося по зіллю, яке зі всіх сил чіпляється за весла та байдарку. Проповзши так сотню метрів,

розуміємо, що далі рухатись марно – застрягнемо, та й до Нобеля не допливемо, а до смеркання вже не так і далеко.

Вирішивши не ризикувати, йдемо по запасному маршруту до села Прикладники.

Вздовж лівого берегу йде дамба з дорогою по ній. На деяких ділянках по правій стороні ліс виходить впритул до річки.

Русло шириною до 30м.

У воді стояли, як африканські гіпопотами, корови. Виглядали лише спини та голови.

А по них бігали маленьки пташечки і викльовували мошку.

Спочатку я подумав пливсти до села Прикладники, далі в місці сполучення Стоходу і Припяті піти проти течії в Сенчиці і так дійти до Нобеля. Але реально, там може бути не дуже зручне місце для стоянки. Тому закінчимо в Прикладниках.

А ось вже й видніється міст в селі Прикладники і чути гул автомобілів.

Село Прикладними – це митниця , тут іде траса на Бєларусь.

Відстань від Омита до Прикладників 8 км.

Місцеві погодилися взяти нас на нічліг. Ще й допомогли нести речі до хати. Нас радушно прийняли місцева сім»я. Вечеря, горілочка. Через півгодини ми вже були «своїми».

Слово за слово, і нам розказали про місцеві доти, чи бліндажі, як їх тут називають.

Вже в темряві з ліхтариком йдемо подивитись на них.

Один бетонний приземистий дот знаходиться на межі двох городів, зверху по ньому йде дерев`яний паркан-штахетник.

Ще один дот за сараєм однієї з хат. І ще декілька дотів ми не змогли побачити. Між ними була лінія траншей . І зараз частенько , перекопуючи город, знаходять то багнет, то рушницю.

Завершили екскурсію прогулянкою до освітленої прожекторами митниці.

О 04,40 на маршрутці їдемо до Рівного через Зарічне та через Сарни.

В Зарічному ледве не піддались спокусі вийти і продовжити подорож по вузькоколійці ( довжина 103 км, найдільша вузькоколійна залізниця Європи)

Офіційний сайт Поліської вузькоколійки ( є вся інформація від розкладу до історії )

http://polissya-tour...ge-railway.html

І вже опівдні ми були в Луцьку.

Загальна довжина сплаву була приблизно 51 км.

Слайд-шоу сплаву

Відео сплаву

Маршрут по національному парку можна комбінувати в різних варіаціях.

Наприклад, після Прикладників , в місці де Стохід впадає в Прип’ять, проти течії через Сенчиці догребти в Нобель, а від Нобеля через с. Млини, Сваловичі по Прип`яті до села та озера Люб`язь.. Чи навпаки, з Люб`язя в зворотному варіанті.

Ще цікава варіація – після Нобеля, біля села Дубечне,в південному напрямку від основного русла відходить стариця – Гнила Прип’ять. Ось якщо по ній пливсти до с. Морочне, далі по річці Ножик, можна допливсти точно до станції вузькоколійки, де і благополучно пересісти на поїзд.

Ще один спокуслива можливість продовжити подорож – кінцевий пункт село Комори (населення 65 чоловік). Село серед численних непрохідних боліт – на піщаному острові. Зв`язок з селом – єдина дорога-дамба серед плавнів. От лише проблема – треба пливсти по пограничній зоні.

Висновки та рекомендації:

Для сплаву краще використовувати двомісні байдарки – вони маневреніші в петлях вузьких русел та заплав,

Для більшої безпеки йти декількома екіпажами.

Маршрут вимагає навиків орієнтування в річкових заплавах, відповідної екіпіровки

ОБОВ`ЯЗКОВО мати роздруківку знімків Google Earth та карту, і не забудьте компас (в зарослях височенного очерету не видно ніяких орієнтирів). За GPS не можу нічого сказати, не користувались.

Продукти брати заздалегідь – в селах можуть бути проблеми з магазинами. Місця дуже малолюдні.

Рідко коли бувають місця з твердим берегом – варто планувати стоянки заздалегідь.

Згодиться кольорова стрічка або щось для міток на очереті в лабіринтах.

Вода в річці дуже чиста, сміття та пляшок майже немає. Думаю, воду можна вживати після кип’ятіння.

В кінці серпня відкривається мисливський сезон на водоплавну дичину – будьте обережні!

Рекомендовано мати протикомарний засіб та москитну сітку, оскільки місцевість болотиста і можлива велика кількість комарів та гедзів. На маршруті трапляється невелика кількість перешкод штучного та природного походження – повалені дерева та загати. Варто включити в спорядження пилку.

Від села Омит до кордону з республікою Білорусь трохи більше 2-ох км – це прикордонна зона. Рекомендовано мати паспорти або посвідчення особи.

Під час літньої межені рівень води різко падає і деякі русла заростають , перетворюючись в непрохідні.

1.

Довідка про річку Стохід

(використана інфо з книги « Річки Волині»)

Стохід – права притока Прип'яті. Довжина її – 188 км, площа басейну – 3155 км кв. Ріка бере початок поблизу с. Семеринське Локачинського району, і вся протікає в межах Волинської області. Стохід – типова поліська ріка з дуже повільною течією, заболоченою заплавою і нечітко вираженими корінними берегами. Лише в деяких місцях висота берегу сягає 1-3 м.

Від витоків до с. Угли Стохід тече в широкій заболоченій долині з пологими берегами.. Від с. Заячівка русло ріки розгалужується на багато рукавів, проток, стариць – «стоходів».Заплава в значній мірі заболочена, поросла лугово-болотною рослинністю, чагарниками, місцями заліснена. У межах заплави є невеликі грядоподібні підвищення, зайняті, мішаними лісами. Як правило, це сосново-вільхово-березові ліси.

Густота річкової сітки – 0,27 км/км кв. У басейні р. Стоходу налічується 144 річки, з яких 12 довжиною понад 10 км і 132 – менше 10 км.Основні притоки – річка Осина, річка Черева та стариця Стоходу . Ширина річки у межень на перекатах – 5-15 м, на плесах – 20-60 м. Глибина на перекатах – 0,5-1,5 м, на плесах 8-10 м. Найбільша глибина 11,2 м за о.5 км нижче села Гулівка.

Грунти супіщані, піщані, в верхній частині - з дерново-підзолистим покривом , в нижній - з покривом глеєвих, торф’яних та болотних грунтів.

Стохід належить до рік змішаного живлення з перевагою снігового. В рівневому режимі ріки є яскраво виражена весняна повінь, що порушується літніми дощовими та зимовими паводками.

Щороку спостерігається весняний розлив ріки та її приток. Ширина розливу інколи доходить до 5 км, а глибина затоплення – становить 0,5-1,5 м.

Льодоутворення починається в кінці листопада – на початку грудня і триває чотири-шість тижнів. Льодостав встановлюється у першій половині грудня. Найбільш раннє замерзання виявлено 8.XI, а найбільш пізнє – 1.III. Тривалість льодоставу 3-3,5 місяці. Середня товщина льоду – 20-40 см.

У першій половині березня на річці починає танути крига, а 18.III починається весняний льодохід. Найбільш раннє скресання було відмічено 6.II.1923 p., а найбільш пізнє – 11.IV.1929 р. Тривалість льодоходу – 3-10 днів.

У кінці березня ріка звільнюється від криги. Весняна повінь протримується один-два місяці.

У липні, серпні і вересні часто трапляються дощові паводки. Середня висота їх на р. Стохід змінюється над умовним рівнем в межах 0,4-1,8 м, а найбільша становить 3 м. У зимовий період під час тривалих відлиг бувають зимові паводки, висота яких над умовним рівнем досягає 0,7-2 м.

Найбільша витрата води за рік на р. Стохід спостерігається в квітні – 39,6 м куб/сек, найменша – у вересні (3,58 м куб/сек). Середній річний модуль стоку – 4,51 л/сек·км кв.

. Довідка про річку Прип’ять

Данні Географічної Енциклопедії України (ГЕУ)

ПРИП'ЯТЬ - рiка в Українi (у Волин., частково у Рiвнен., Київ. обл.) та у Бiлорусi, найбiльша за площею басейну, довжиною i воднiстю; права притока Днiпра (впадае в Киiвське водосховище). Довж. 761 км (на тер. Украiни - 261 км), пл. бас. 121 тис. км.кв.. Бере початок поблизу с. Голядина Любомльського р-ну Волин. обл. Тече переважно Полiською низовиною у низьких заболочених берегах. Долина П. у верхiв'i виявлена слабо, у пониззi чiткiша, шир. 5 - 8 км.

Заплава розвинута на всьому протязi, видiляють двi надзаплавнi тераси. Ширина заплави у верхній течii 2 - 4 км i бiльше; в окремi роки затоплюеться на кiлька мiсяцiв. У пониззi ширина заплави досягае 10 - 15 км. Рiчище у верхiв'i, до смт. Ратне каналiзоване; нижче - звивисте, утворює меандри, старицi, багато проток (однiєю з них сполучена з озером Нобель); є пiщанi острова. Ширина рiчки у верхній течії до 40 м, у середнiй - 50 - 70 м, у пониззi переважно 100 - 250 м, при впадiннi у Киiвське водосховище - 4 - 5 км. Дно П. пiщане та пiщано-мулисте. Похил рiчки 0,08 м/км.

Басейн П. має добре розвинуту гiдрограф. сiтку (10,5 тис. рiчок та ручаiв). Бiльшiсть приток повнiстю або частково каналiзовано. Серед правобережних приток, що течуть тер. Украiни, - Турiя, Стохiд,Вижівка, Стир, Горинь, Ствига, Уборть, Словечна, Солонь, Уж (правi). Живлення мiшане. Для водного режиму характерна тривала весняна повiнь, короткочасна лiтня межень, що порушується дощовими паводками та майже щорiчними осiннiми пiдняттями рiвня води. На весну припадає 60 - 65 % рiчного стоку, вода пiдiймається на 1 - 4 м, на дiлянках iз звуженою заплавою - на 7 м. Пересiчна витрата води в гирлу 450 м3/с. Замерзає на поч. грудня, скресає наприкiнцi березня. Колiр води визначаеться переважанням у бас. рiки торфово-болотних грунтiв. Судноплавна на 577 км, Днiпровсько-Бузьким каналом сполучена з р. Мухавцем (бас. Зx. Бугу). 1986 у зв'язку з аварією на Чорнобильськiй АЕС рiка та iї басейн зазнали забруднення; уздовж берегiв П. споруджено десятки кiлометрiв дамб для захисту рiчки вiд радiоактивних речовин. На П.- мiста Пiнськ, Мозер (Бiлорусь).

Основну частину басейну займає рівнина, яка нагадує дві злегка нахилені одна до одної площини., Серед боліт Полісся(заболоченність – його характерна риса) густо розкидані невисокі піщані гряди і дюни-острови.

Рослинність – чагарники, поодинокі дерева, подекуди ділянки лісу впритул підходять до річки.

Швидкість течії 0,3 - 0,4 м/с. В руслібагато рухомих перекатів , мілин і кос.

ODZER · 30 Березня, 2012 в 11:08

Знайшов фото Національного парку Еверглейдс у Флориді. http://www.holidaym....glades_park.php

"...Национальный парк Эверглейдс во Флориде включен в список Всемирного Наследия ЮНЕСКО. Парк изобилует богатейшей флорой и фауной. Некоторые виды животных, обитающих здесь, находятся под угрозой исчезновения..."

А наш Націрнальний парк "Прип"ять-Стохід" теж унікальний не тільки для України, а й для Європи. Коли питали в поляків, чому в нас сплавлялись,ті відповіли:" Та це ж самі великі заплавні болота Європи!"

Отже , фото Еверглейдсу:

Блін, від Стоходу-Прип"яті мало чим відрізняється! Тільки немає укріплень першої світової.

ODZER · 3 Квітня, 2012 в 08:43

I ще трохи про річки Волині.

1) Річка Луга, притока Бугу.

Не сплавлявся, але чув відгуки. Стартувати можна або з Павлівки або з Локач. Ширина русла 10-25 м. Заплава заболочена, схожа на Чорногузку.. Жирний мінус - відсутність лісових насадженнь. З дровами будуть проблеми - треба брати пальник. Кладки , містки, особливо в верхній течії - треба робити обноси.

Завершити маршрут можна в Володимирі -Волинському або в Устилузі (але там близько до кордону, зауважте).Легко вкластися у 2 дні.

Перед Володимиром русло , петляючи, проходить біля монастиря в Зимному, можна вийти на екскурсію.

карта району маршруту

2) Річка Цир

Теж не сплавлявся. Теоретично можна стартувати в Каміні-Каширському. Ширина течії та 7-10 м. До села Бірки русло каналізоване, дамби, обноси. Неподалік від русла (за 1.7 км) є лісове озеро Бурків.

Після села Бірки русло входить в заплавні болота Прип"яті, які простягаються на добрий десяток кілометрів в радіусі русла., після села Цир русло звичайне, не каналізоване впадає в Прип"ять, а далі по Прип"яті і до мальовничого озера Люб"язь, де можна відпочити і звідсіля легко дістатись до Луцька. Від Бірок до Люб"язя - територія Національного парку "Прип"ять-Стохід", безлюдні місця,загублені світи Волині. Десь там, серед боліт, між руслом Прип"яті та Циру,є озеро Добре ( не путати з озером Добрим біля с. Каменя-Каширського)

Там треба бути обережним, аварійна ситуація може бути небезпечною, населених пунктів майже немає, на десяток кілометрів болота, вибратись звідти буде ой як нелегко.

З Каменя до Люб"язя можна допливсти за 2-3 дні.

карта району маршруту

3) річка Липа

Теж не сплавлявся. Теоретично можна стартувати від с. Мар"янівка

(неподалік Горохова), через село проходить залізниця, з Луцька електричкою зручно добиратися.характеру річка схожа на Чорногузку.Заплава заболочена. По величині та характеру річка схожа на Чорногузку. В багатьох місцях русло каналізоване, лісових насаджень майже немає.Впадає в Стир, а саме - в Хрінниківське водосховище, далі сплав можна продовжити по Стиру. До Мар"янівки до Хрінників можна дістатись байдарками за день.

4) річка Кормин

Бере початок в Цуманській пущі. Теоретично можна стартувати на трасі Цумань-Берестяне. Але русло там зовсім вузьке 2-5 м. Заплава заболочена, часом русло випрямлене. Але дуже велика перевага - річка упродовж 30 км в"ється серед безлюдних місць Національного парку "Цуманська пуща". Бував в тих місцях в пішоходному поході, проходили вздовж Кормина - річечка вузенька, кришталево чиста, піщане дно. Але думаю, що до села Гораймівка буде чимало обносів, адже на річці немало бобрів і русло плететься серед лісових дібров, тому буде багато завалів

Але це все компенсується прекрасною незайманою природою.

Саме тут, під древнім містком Кормину, вчені декілька років тому виявили реліктову рослину – кальдезію білозоролисту.

Цю рослину вважали зниклою в Європі вже 34 роки. Для росту їй потріна кришталево чиста вода і ідеальні умови.

вздовж річки Кормин розташований ландшафтний заказник загальнодержавного значення »Кормин»:

"...Лісовий масив дубово-березових і вільхових насаджень, переважно 1 -2 бонітету, віком 20-90 років, довжиною до 15 км, розташований вздовж р.Кормин. Понад 21.5% лісової площі займають болота і луки. Окрасою ландшафту є наявність в складі лісів ділянок ялинників, соснових борів. Серед рідкісних видів флори тут зустрічаються: молочай волинський, коручка болотяна та товстянка звичайна,а з фауни – махаон, лелека чорний, чернь білоока (на прольоті), крех середній (крохаль довгоносий) -на прольоті, скопа, скигляк (підорлик) малий, журавель сірий, сорокопуд сірий, видра річкова, горностай, які занесені до Червоної книги України. Крім того, тут зростають малочисельні та рідкісні види рослин, в тому числі і лікарські, а також зустрічається ряд регіонально рідкісних видів тварин, зокрема, часничниця, шуліка чорний, лунь очеретяний, лунь лучний, курочка мала, дятел чорний, дятел сивий, бобер річковий..."

Вздовж русла чимало археологічних пам"яток, курганів. Після Гораймівки русло стає більш широким, каналізованим, і далі , річка впадає в Стир за Ст. Чорторийськом. Де можна далі продовжити сплав по Стиру.

Відстань від траси(Цумань-Берестяне) до устя Стиру більше 50 км, можна допливсти за 3 дні( вважаючи кількісьть перешкод)

"..Цуманська пуща – це величезний лісовий масив на крайній південній межі Полісся , в Ківерцівському та частково Манєвицькому районі Волинської області, в межиріччі річок Стир та Горинь. В давні часи льодовикові води досягали цієї території, в місцях їх накопичення утворились болота. Через тисячоліття тут поступово сформувався оригінальний природний комплекс із переважанням лісових масивів. Ліси формувалися в Цуманській пущі на більш багатих, ніж на півночі Полісся, ґрунтах. Внаслідок цього , тут переважають дубові, дубово-грабові та сосново-дубові ліси, які утворюють своєрідний комплекс із болотами різних типів, ділянками лук по водотоках, чорновільшняками.

Дубові насадження займають четвертину території пущі. Саме такі праліси покривали цю територію до того, як почалося інтенсивне використання їх людиною. Збереглися тут і незаймані або малодоторкані ділянки лісу. Окремі з них мають вік 150-170 років. Ми тільки йдемо до цього, а от у Європі праліси вже давно охороняються по-особливому.

Слід зауважити, що в інших заповідних об`єктах Полісся переважають соснові ліси.

Цей природний комплекс зберігає багате біорізноманіття - види рослинного і тваринного світу пристосувалися до мешкання в цих різних екологічних умовах. Давно відомо, що в пралісах зберігаються рідкісні види рослин та тварин, а біорізноманіття боліт відзначається високою своєрідністю

Назва пущі походить від назви селища Цумань

Цуманська пуща охоплює не лише ліси навколо Цуманя , а й увесь більш-менш збережений лісовий масив ,який простягається приблизно на 40 км з заходу на схід, і приблизно стільки ж з півдня на північ...."

Ну от на цьому екскурс по річкам Волині закінчується. Ще є чимало маленьких річок, але думаю, що вони малопридатні для сплаву...

ODZER · 14 Квітня, 2012 в 04:26

Доповнення до мого посту # 29 у цій темі.

Відео, яке добре передає емоційну атмосферу сплаву.

Маршрут: по річці Прип"ять через 5 заплавних озер ( смт Ратне - озеро Річицьке - озеро Стрибуж - Залухівський канал - озеро Святе- озеро Волянське - канал Хабарище - озеро Біле)

ODZER · 19 Квітня, 2012 в 06:10

Сложности, которые могут возникнуть во время водного путешествия.

http://www.survivalb...viya/#more-3833

Специфика преодоления заболоченной местности

http://www.survivalb...osti/#more-2315

ODZER · 6 Червня, 2012 в 06:37

Є надзвичайно цікава річка на Житомирщині-Рівненщині - а саме Случ.

Хоч річка і поліська - але на ній достатньо порогів, перекатів, гранітних скель.

Случ - щось середнє між рівнинною та гірською рікою.( 2 категорія складності)

В неті безліч звітів, розповідей, фото-відео про сплави цією рікою.

Найцікавіша ділянка річки Случ – це , так звана, Надслучанська Швейцарія. Місце, де кристалічний щит виходить на поверхню, утворюючи серед Полісся неповторний ландшафт – скелі, граніти з унікальною рослинністю.

Місце знаходжнення – берег з обох сторін р. Случ на відрізку довжиною 17 км від с. Устя до смт. Соснове.

Рослинність на території ландшафтного парку найрізноманітніша – червонокнижні орхідеї, плауни, високодекоративна смілка литовська,

занесена до Європейського червоного списку, комахоїдна рослина росичка середня, степова рослина ковила пірчаста. Вченими-ботаніками тут виявлено близько 400 видів рослин. Це по праву «ботанічна Мекка» України. Серед рідкісних рослин – 19 з Червоної книги України.

Подарунком для прийдешніх поколінь є : верба чорнична, рододендрон жовтий, кадило сарматське, плющ звичайний.

Фауна «Надслучанської Швейцарії» також різноманітна. В річці Случ водяться в’язь, плітка, лин, пічкур звичайний, лящ, верховодина, окунь, золотий і сріблястий карасі, сом, щука, судак, червонокнижний вид марена дніпровська.

Територія парку цікава не лише для натуралістів, але й для геологів,

археологів. Вона багата своїми легандами, переказами, історичним минулим, пам’ятками історії, археології, архітектури.

На території Надслучанської Швейцарії є родонові джерела, пам"ятка природи - "Соколині гори" (25-метрові величні гранітні скелі над руслом), а також залишки-руїни Губківського замку на скелі висотою 32 м.

Стартувати зручно з Новограда-Волинського. Але там досить багато перепон. Підводні каміння, міст зі зливом у Курчицях, декілька порогів та безліч перекатів. Річка досить широка, місцями до 80 м, чимало мілин, особливо після Надслучанської Швейцарії.

До с. Більчаки ( початок ландшафтного парку) можна пройти за 2-3 дні.

Можливо скоротити маршрут лише по Надслучанській Швейцарії (Більчаки- Соснове), цю ділянку легко пройти за день, враховуючи прогулянки та відпочинок.

Далі можна пливсти аж до Сарн.

Але вже після Соснового річка змінює характер, менше каміння, стає більш рівнинною, багато мілин. Хоча перекати ще будуть зустрічатись аж до с. Бистричі.В Бистричах досить небезпечне місце за мостом. Прольоти моста вузькі і кидає прямо на кам"яні брили,там треба спритно веслувати.

Від Новограда до Сарн можна пройти за 10-12 днів.

Декілька років тому ми мандрували від смт. Городниця до м. Березне.(3 дні, протяжність 70 км)

Ось слайд-шоу

ODZER · 12 Червня, 2012 в 06:46

Розроблений новий сайт Національного парку "Прип'ять-Стохід" http://pripyat-stohid.com.ua

І саме там є інформація про міжнародний фестиваль

з екстримального водного туризму "Поліська регата"

http://pripyat-stohid.com.ua/uk/dijalnist/massovi-zahodi/poliska-rega

Romek · 10 Липня, 2012 в 06:24

Опис маршруту, який я хочу навести вже є у цій гілці. Вище були описані майже всі ці місця та наведено багато корисних та цікавих фактів. Але, вважаю, буде не зайвим ще раз нагадати про місця, які обов'язково треба відвідати.

Національний парк "Припять-Стохід". Човном з Люб'язя до Свалович

Бувають подорожі, які складно описати, оскільки враження від них складаються з цілого спектру звуків, кольорів, запахів та їх поєднань. Окрім того, підчас таких подорожей тебе ще й супроводжуватимуть відчуття загубленості в часі та просторі. Тому у перші хвилини вразливим мандрівникам навіть складно впоратися з емоціями, які просто захоплюють їх свідомість.

Щось подібне маєш нагоду відчути, відвідавши національний парк «Прип’ять-Стохід» на Волинському Поліссі. Неймовірні краєвиди, чисте повітря і вода, захоплююча історія, автентична етнографія, країна безлічі рідкісних тварин та рослин - все це знаходиться майже поряд.

Таке часто можна побачити у зарубіжних документальних фільмах про дику природу чи рекламних буклетах про закордонні природні парки. Дивно, але про цей край в інтернеті більше інформації іноземними мовами, а в місцевих селах, кажуть, більшість туристів розмовляли польською, німецькою чи французькою. На жаль (а можливо, і на щастя), широкому загалу українських туристів поки що невідомі такі місця, а туристичні агенції оминають їх у своїх пропозиціях, надаючи перевагу популярним (як правило, попсовим) маршрутам.

Якщо Ти не дуже досвідчений турист або не готовий до тривалих переїздів, байдарок та наметів, таку подорож можна зробити і одноденною. Власне так зробили і ми з друзями, попередньо ознайомившись в Інтернеті з цікавими місцями та особливостями національного парку, репортажами та відгуками туристів, детальними мапами, а також замовивши послуги місцевого провідника з моторним човном. Відразу зауважу, якщо плануєш пройти нижчеописаний маршрут, провідник необхідний, оскільки заблукати у десятках кілометрів звивистих каналів серед плавнів між трьохметровими очеретами надзвичайно просто.

Дорога з Луцька до села Люб’язь зайняла приблизно 2,5 години. Раджу запастися порожніми ємкостями для смачнючої води з Оконських джерел, які знаходяться просто на трасі приблизно на півдорозі до Люб’язя.

Взагалі, дорога на Маневичі та Любешів – одна з найбільш мальовничих на Волині. Після Маневич вже стає помітними поліський колорит – величні ліси, вологі луги, долини заплави річок, ще збережена дерев’яна архітектура - хати з темного дерева та синіми вікнами.

У Люб’язі зустрічаємо працівника національного парку Юрія, який має нас відвезти прип’ятськими плавнями до Свáлович. Відстань від села Люб’язь до Свалович приблизно 17 км в одну сторону.

Траса маршруту Люб'язь - урочище Муравина - Сваловичі

Якщо Ти потрапив туди у сонячну погоду – обов’язково подбай про накриття голови та легкий одяг з довгими рукавами. Сонячне проміння на воді досить інтенсивне і після кількох годин в плавнях можна перегрітися.

Човен відчалює від берега і ми несемося майже дзеркальним плесом озера до русла Прип’яті. Озеро насправді велике, східний берег видніється на горизонті вузенькою стрічкою.

Над нами синє небо, під нами таке ж небо, відбите у воді.

Через кілька кілометрів починається русло Прип’яті і багатокілометрові плавні – справжня „поліська Амазонія”.

За кожним поворотом захоплює подих від нових краєвидів та справжнього пташиного і рослинного раю.

В перші хвилини взагалі не хочеться нічого говорити, лише поглинати усе навколишнє. Один з нас стверджує, що Бог є, якщо існує така краса. Наш гід кілька разів глушить мотор, аби ми могли почути звуки плавнів, роздивитися житло бобрів та колонії рідкісних птахів.

Через кілька кілометрів за лабіринтами очеретів з’являється високий ліс, ми підпливаємо до нього. Урочище Муравина. Тут чи не найгарніші місця на всьому маршруті.

Підпливаючи до затишної пристані за кронами дерев навіть не помічаєш, що відразу за ними жовтіє 10-метрова піщана дюна з надзвичайно стрімкими схилами. Справжня гора посеред нескінчених плавнів. На вершині дюни є альтанка, де наш гід частував нас ароматним чаєм з місцевих трав (ну, а ми його – кавою та мацою). Звідти відкривається фантастична панорама долини Прип’яті.

Знову у човен, знову круті віражі і нові краєвиди.

далі буде....

Romek · 10 Липня, 2012 в 06:44

...продовження

За кілька кілометрів минаємо дельту Стоходу і перед нами мета нашої мандрівки – Сваловичі.

Це, напевно, найбільш фотографоване та описане в Інтернеті село Волинського Полісся. Просто сказати, що потрапляєш тут на 100 років назад – значить не сказати нічого. Відразу біля пристані височіє дерев’яна вишка (не то пожежна, не то орнітологічна), з якої відкривається широка і дуже мальовнича панорама околиць.

Слід сказати, що у цьому селі протягом кількох років діяла наукова станція Франкфуртського зоологічного товариства. Сваловичі – готовий знімальний майданчик для історичного кіно. Я все ж перепитую гіда, чи не звозилися спеціально всі ці „експонати”, бо дуже вже схоже на музей. У відповідь він лише посміхається.

У селі нині живе лише 35 осіб похилого віку. Про це нам розповіла вже донька однієї з місцевих мешканок, яка приїхала на вихідні з Любешова. Заодно вона розповіла нам про поїздки до сина у Лондон, перекинулась з нами кількома реченнями англійською та німецькою, похвалилася, що возила Україною групу іноземних фанів Євро-2012 та як в дитинстві лазила на дерев’яний маяк (!) за селом, який не зберігся до наших днів. На завершення пані Лідія люб’язно запросила нас відвідати її у Любешові ще сьогоднішнього вечора. Люди там взагалі дуже приємні, відкриті і привітні.

Прогулянка Сваловичами – суцільне задоволення, яке точно собі не дозволиш на щодень.

Весь цей нагрітий сонцем дерев’яний музей у поєднанні з водою, зеленню та піском створює якийсь унікальний клімат, у якому ловиш себе на думці, що хочеш тут залишитися. Але за годину повертаємося до човна і знову заглиблюємося у прип’ятські нетрі у зворотному напрямку до Люб’язя.

Зворотна дорога зовсім не здається знайомою, хіба що корови, які ще зранку насолоджуються соковитою травою та річковими ваннами, нагадуючи здалеку стадо буйволів посеред африканської савани.

По дорозі зупиняємося кілька разів, аби прибрати сміття, кинуте туристами (а може і місцевими) посеред води або на берегах і відчуваючи від цього певну моральну сатисфакцію, знову впливаємо на дзеркало Люб’язя.

Вже на березі Юрій пропонує нам приїжджати ще – є багато інших туристичних маршрутів (по Стоходу, до озера Нобель, вверх по Прип’яті), можна організувати сплав на байдарках або кількаденне перебування десь у Сваловичах.

Повертаючись, заїжджаємо до Любешова – сонного поліського райцентру з неймовірно багатою історією. З цієї історії до сьогодні лишилися лише діючий костел капуцинського монастиря з 1761 р., в’їзна брама зруйнованого палацу Чарнецьких та приміщення колегії монастиря піарів, де у середині XVIII століття навчався національний герой Польщі та США – Тадеуш Костюшко. Сам же величезний костел піарів безглуздо був зруйнований комуністами у 1960-их роках кількома закладеними вибухівками.

Та ми вже й самі почали мріяти про повернення десь восени, коли повітря стане прозорим, а природа вибухне новими кольорами.

Шпщк · 9 Серпня, 2012 в 13:28

Порадьте, будь-ласка, маршрут відстанню 100-120 км для 8-ми місних катамаранів по Волинській чи Рівенській обл? Бажано, щоб не було завалів та низьких містків. А якщо маршрут буде проходити через озеро з піском і чистою водою - то взагалі чудово. Ми сплавлялись з Хрінників до Луцька по Стиру. Було не погано, дрова важко знайти. Кажуть, що є гарніші місця.

На перед дякую,

Ігор

ODZER · 12 Серпня, 2012 в 16:14

Порадьте, будь-ласка, маршрут відстанню 100-120 км для 8-ми місних катамаранів по Волинській чи Рівенській обл? Бажано, щоб не було завалів та низьких містків. А якщо маршрут буде проходити через озеро з піском і чистою водою - то взагалі чудово. Ми сплавлялись з Хрінників до Луцька по Стиру. Було не погано, дрова важко знайти. Кажуть, що є гарніші місця.
На перед дякую,
Ігор

Волинські річки дуже специфічні. Можуть бути плеса шириною до 100 м , які переходять в багато дрібних рукавів, кладки та завали теж не рідкість.

Відверто кажучи, катамарани для цих річок не підходять, лише байдарки. Можна лише по Стиру, наприклад, від Луцька до с . Новосілки ( в Новосілках та перед Ст. Чорторийськом понтонні мости). Але зараз бобри наробили чимало завалів і на Стиру...

ODZER · 22 Серпня, 2012 в 06:44

Вдалося реалізувати декілька цікавих сплавів:

1) сплав по річці Стубла ( від замку в Клевані до р. Горинь)

2) сплав по річці Стир ( с. Щуровичі - Берестечко- с. Перемиль)

3) сплав по Стоходу (с. Заячівка - с. Рудка Червинська) - фантастичний маршрут !!!

4) Сплав по Стоходу ( с. Рудка Червинська - смт. Любешів)

Спочатку про сплав по Стиру( 30 квітня - 2 травня).

Старт в с. Щуровичі ( Львівська обл) - Берестечко - с . Перемиль

Перша ночівля біля лісу перед Берестечком (в лісі була закинута ракетна частина).

Друга ночівля за с. Пляшева.

Ця ділянка Стиру описана в звіті http://www.riverbros.in.ua/Styr.htm Тому не буду вдаватись в деталі.

Планувалось піти далі по Хрінниківському водосховищу, але був нерест і заборона руху водним транспортом.Тому фінішували в Перемилі.

Стир до Хрінників однозначно цікавіший, ніж далі в межах Волинської області.

Більш пологі береги, що давало можливість спостерігати навколишні пейзажі. Адже на багатьох ділянках Стиру триметрові круті береги, і пливеш як в тунелі, що доволі швидко набридає.

Цей маршрут цікавий, і чистіша вода, чимало ділянок з лісом, гарні місця для стоянок. Лебеді, чаплі , дикі качки... і пригода - все це було присутнє.

Але краще подивитись відео та фото, і самому в цьому переконатись

Ось відео :

Ось слайд-шоу

ODZER · 8 Лютого, 2013 в 08:00

Сплав по річці Стубла.

Стубла - річка в Рівненській області, притока Горині.

Розпочати сплав вирішили в Клевані. Це на трасі Луцьк-Рівне, немає жодних проблем із транспортом.

Задумка була така: оглянути замок князів Чарторийських у Клевані, а далі сплавитись по Стублі до устя, до річки Горинь.

Це була своєрідна розвідка для більш тривалого сплаву по Горині .

Замок знаходиться за сотню метрів від русла. Але треба зауважити, русло на багатьох ділянках випрямлене- каналізоване.

А колись річка протікала навколо фортеці. А під мостом-віадуком текли води Стубли.

Ось старе фото.

Клевань та Олика в давнину були процвітаючими економічними центрами, постійно змагаючись за першість.

Олика на річці Путилівка (теж притока Горині) - була володінням магнатів Радзивілів. http://tutbuv.com/?p=1918

Олицький замок

Ось трохи про Клевань

http://ukraine.kingd...n/17/klevan.php

http://www.castles.com.ua/?klevan

Отже, оглянувши замок , сотня метрів і ми поряд з Стублою.

Хоч ріка і рівнинна, течія достатньо стрімка, круті високі береги.

Ширина в середньому 10 метрів.

Є декілька перешкод на початку маршруту . Автомобільний та залізничний мости, під ними навалено каміння і утворились перекати. Можна розпороти днище байдарки

За декілька км нижче Клевані вздовж узбережжя тягнеться мальовничий ліс.Гарне місце для привалу.

В цілому, до села Руда Красна значних перешкод немає, декілька завалених дерев, які вдалось обминути без обносу.

А ось після Руди Красної почалось.... Річка виявилась з прихованими сюрпризами...

Численні завали з топляка, кладки. Спочатку ми все благополучно обминали та обносили. Але ближче до Горині утворилась лінія перешкод.

Запитали у місцевого рибалки , чи далі багато завалів. "Багааато..."- відповів хлопчина. " Три..., а може п"ять ? " - запитав я з надією. "Ні більше..."

Далі ми рубали дерева-гіляччя мачете, різали пилкою, де можна обносили. Але узбережжя круте, в більшості місць навіть на берег вилізти неможливо, я просто сповзав у воду, судорожно чіпляючись за траву. А про обнос і мова не йшла.

Виснажені такою пригодою, з полегшенням запливли у Горинь в селі Жобрин. Звідтіля ледь встигли на останню маршрутку до Клевані.

Як виявилось, починати сплав по Горині від Клевані не дуже вдала ідея.

Протяжність маршруту 17 км.

Найкраще проілюструє сплав відео

А доповнить слайд-шоу

ODZER · 8 Лютого, 2013 в 08:48

забув згадати про один цікавий факт. За селом Руда Красна звернули увагу на абсолютно прямий насип-дамбу. Насип різко обривався на узбережжі.

Як потім виявилося, вивчаючи старі карти, по цьому насипу проходила вузькоколійна залізниця, і тут був міст для колії.

Далі залізниця йшла через Цуманську пущу біля села Скреготівка і закінчувалась поряд зі зниклим єврейським містечком з трагічною історією Трохимбрід.

Про вузькоколійку поряд зі Скреготівкою я вже згадував в темі "Пішоходні походи по Волині" у пості про похід по Цуманській пущі.

Привиди вузькоколійок нас не покидають...

Між іншим, у цій місцевості проходила лінія фронту у першу світову.

Ось зі спогадів генерала Денікіна :"...Я развернул дивизию по обе стороны шоссе и после долгих поисков вошел, наконец, в телефонную связь со штабом армии. Узнал, что положение серьезное и штаб предполагал было эвакуировать Ровно, что у Клевани спешно формируется новый корпус (39-й) из ополченских дружин, которые, по словам Брусилова: «впервые попадают в бой и не представляют никакой боевой силы». Начальнику этого корпуса, ген. Стельницкому, я входил в подчинение. Брусилов добавил, что он надеется, «что фронт все же получится довольно устойчивым, опираясь на Железную дивизию, дабы задержать врага на речке Стубель ..."

ODZER · 21 Березня, 2013 в 06:35

В постах вище, в розповідях про маршрути по річці Стохід, я згадував Червищанський плацдарм. (читайте пости #34 ,35, 36 в цій темі)

Знаходився він в районі сіл Рудка Червинська, Старі Червища , Тоболи та Оленино(Гелєнино)

Так от, сьогодні річниця.

21 березня 1917 року( рівно 96 тому) відбулись запеклі бої за Червищанський плацдарм. (по старому стилю це 3 квітня). Штурм плацдарму німцями був вдалий – їм достатньо було одного дня, щоб отримати перемогу. Втрати російських військ були величезні.

Плацдармів на лівому березі було декілька, але російська армія вже була виснажена, і заглибитись далі не вдалось. Тому більшу частину цих дрібних плацдармів до осені 1916 або якщо не скинули в річку австро-німці, то ліквідували самі росіяни.

Червищанський плацдарм – єдиний плацдарм російської армії на лівому березі Стоходу, який утримався півроку.

Німецько-австрійські війська використали самий вразливий момент – весняну повінь. Стохід сильно розлився, затруднивши комунікації, і плацдарм виявився відрізаним.

До цієї атаки німці готувались всю зиму.

Цитата з книги «Русская армия в Великой войне: Брухмюллер Г. Германская артиллерия во время прорывов в мировой войне» :

«..Захват предмостного укрепления у д. Тоболы 3-го апреля 1917 г. . Предмостное укрепление отделялось от русских позиций долиной р. Стохода, имевшей в ширину от1,5 до 2-х километров. Через реку были наведены четыре больших проезжих моста и несколько пешеходных мостиков. Наступившая незадолго до атаки оттепель превратила всю долину Стохода в озеро, шириной почти в 1.000 метров.

Все мостики были затоплены. В тылу предмостного укрепления создалось, таким образом, грозное естественное препятствие.

Само предмостное укрепление было расположено на песчаных холмах между дд. Гелениным и Тоболы. Холмы большею частью голые, значительно командуют над лесистым восточным берегом. Предмостное укрепление уже давно находилось в руках неприятеля. Наши австро-венгерские союзники были атакованы там неприятелем и отброшены назад, если память мне не изменяет, в 1916 году в день рождения императора Франца-Иосифа. Русские тогда же сильно укрепили свои новые позиции.

Наши позиции против середины, а также к северу и югу от предмостного укрепления подходили вплотную к русскому расположению; к северо-западу и юго-востоку расстояние между противниками было более значительно; местность для развертывания, местами болотистая, была большею частью покрыта лесом, кустарником и кочками…»

Детальніше про цю бойову операцію читайте тут

http://www.grwar.ru/...lery/BG_06.html

(там шукайте розділ "Действия артиллерии дивизии при значительном усилении", саме там описується ця бойова операція)

А ось інфо з книги « Західне Полісся. Історія та культура»:

« …Найзапекліші бої на цій ділянці фронту відбувались у районі Червищенського плацдарму, який зайняли російські війська на західному березі р. Стохід між селами Оленино та Рудка Червинська. У боях на Стоході німецькі та австрійські війська застосовували найсучасніші бойові засоби: артилерію, авіацію і навіть зброю масового ураження – отруйні гази. Про це згадували учасники бойових дій волиняни Ткачук Ф. та Чайка Ф. Після газових атак потерпілі впродовж п»яти місяців лікувалися у київському військовому лазареті.

Потужну газову атаку із 13 хвиль застосували німці підчас бою за Червищанський плацдарм 21 березня 1917 року. Кожна хвиля тривала близько 20 хв.

Багато російських солдатів були отруєні газом, оскільки захисна маска могла захистити лише від 2-3 хвиль.

До речі, під час боїв на Стоході у лютому-березні 1917 року на російських позиціях в районі села Угли перебував із 34 корпусом

генерал П. Скоропадський, майбутній гетьман Українскої держави, про що він писав у своїх спогадах.

Внаслідок позиційних боїв на Стоході обидві сторони зазнали величезних втрат, проте жодна не здобула переваги. Лінія фронту, встановлена по річці Стохід утрималася до лютого 1918 року. …»

І ще з вищезгаданої книги «Русская армия в Великой войне: Брухмюллер Г. Германская артиллерия во время прорывов в мировой войне» :

«…На основании отзыва метеорологов, атака была назначена в 3 часа 3-го апреля.

После поверки суточных влияний в 6 ч. утра начался обстрел химическими снарядами всех газовых прямоугольников. Одновременно телефонные станции, наблюдательные и командные пункты и лагери войск были обстреляны химическими снарядами. Самолеты и шары первое время не могли подняться из-за слишком сильного ветра в верхних слоях атмосферы.

Общая стрельба на поражение по пехотной позиции началась, согласно приказа, в 7 час. 30 минут утра.

Таким образом, при этой атаке борьба с неприятельской артиллерией началась раньше обстрела пехотных позиций, так

как часть батарей "Ика" участвовала вместе с батареями "Ака" в усиленной борьбе с артиллерией, а несколько других батарей "Ика" были заняты обстрелом командных и наблюдательных пунктов, телефонных станций и лагерей.

Все же стрельба химическими снарядами по неприятельской артиллерии началась после рассвета, дабы позволить батареям "Ака" и тем из батарей "Ика", которые должны были открыть огонь одновременно с ними, произвести предварительную проверку суточных влияний.

Между тем, самым благоприятным временем для стрельбы химическими снарядами является ночь, которая в принципе и использовалась для этой цели при позднейших атаках.

В первые часы неприятель вовсе не отвечал. Но так как сила ветра и в нижних слоях атмосферы все возрастала, то газ стал быстро относиться от батарей, и неприятель открыл огонь. Однако, все русские батареи, открывшие огонь, удалось скоро привести к молчанию. В виду большой силы ветра, группа А увеличила число снарядов осколочного действия, доведя их число до 50%, вместо предположенных 10%. К полудню ветер спал, и самолеты и шары могли начать свою удачную во всех отношениях работу.

В начале штурма, в 13 ч. 15 м., русские вовсе не открывали заградительного огня. Во время штурма отдельные батареи, занявшие новые позиции, открыли безрезультатный огонь по нашей наступающей пехоте. Слабый огонь ложился теперь и по нашим передовым окопам, из которых пехота давно успела выйти. Но большая часть и этих батарей вскоре также прекратила стрельбу. С этого момента русские отвечали совсем слабо. Огневая работа всех групп против южной части предмостного укрепления протекала вполне планомерно. Несмотря на неблагоприятную погоду, штурм этой части укрепления увенчался блестящим успехом. Наша пехота, следовавшая вплотную за огневым валом, в большинстве случаев застигала неприятеля в убежищах.

Не только южная часть укрепления попала в этот день в наши руки; пехота в неудержимом порыве продолжала атаку и на северную часть и имела здесь неожиданный успех. Благодаря осмотрительным действиям начальников групп, удавалось, руководствуясь выработанным для атаки северной части планом, взять под обстрел позиции во время штурма этой части предмостного укрепления и прикрыть атакующую пехоту огневым валом. Распределение огня во время атаки северной части указано на схемах 23—25. К вечеру мы овладели уже всем укреплением.

Круглым счетом 150 офицеров и 10.000 солдат были взяты в плен, захвачено много военного материала и сбережено около 100.000 снарядов. Наши потери были незначительны.

Этот успех, который можно считать одним из самых блестящих в этой войне, является доказательством того, что войска, имеющие твердую волю к победе, добиваются этой победы. Пехота вела себя великолепно, но не хуже действовала и артиллерия!

Император обратился со следующей телеграммой к группе армий Линзингена:

"Всем начальникам, подготовившим стройной работой мысли блестящий успех на Стоходе, и всем войскам, неудержимым натиском добившимся его достижения, выражаю свою благодарность и признательность.

(Подп.) Вильгельм".

Генерал Людендорф в своем труде говорит о числе пленных и поведении войск на Стоходе:

"Число русских пленных было настолько значительно, что я был удивлен. Имперский канцлер обратился ко мне с просьбой как можно меньше говорить об этом успехе. Хотя и неохотно, я все же исполнил его желание. Войска, участвовавшие в атаке, этого не заслужили"……»

Ось теж цікаві карти та схеми цих бойових дій http://www.supotnits...rilogenie10.htm

Ще стаття «Як Тоболи дві війни пережили» http://visnyk.lutsk....10/11/24/10972/

І ще трохи про газову зброю в першій світовій

http://www.supotnits...rilogenie12.htm

http://www.supotnits.../book5_3_10.htm

Борьба с удушливыми газами http://www.supotnits...prilogenie1.htm

Як я згадував, вдалось реалізувати два сплави саме на цій ділянці Стоходу, про що я розповім трохи згодом

ODZER · 1 Квітня, 2013 в 07:54

Розповім про сплав по Стоходу.

Маршрут : с. Заячівка –с. Бережниця –с. Великий обзір – с.Боровне –с.Оленине – с. Рудка Червинська

Протяжність : 65-70 км

Дата 15-19 червня 2012 р.

Про маршрути по Стоходу я згадував у постах вище #34 ,35, 36 в цій темі

Це , напевне, один з самих захоплюючих сплавів. Складний, сповнений пригод та несподіванок маршрут.

Ідея маршруту :

оглянути узбережжя Стоходу, лінію фронту першої світової між австро-німецькими та російськими військами, прогулянка до озера Сліпого (Смоляри) , оглянути реліктове село Стобихву (там є цілюще джерело), острів–дюна між селами Великий та Малий Обзір, устя річки Череваха, а також місцевість в районі села Старі-Червища-Тоболи (Червищанський плацдарм, про який я згадував постом вище)

день перший

Виїхали з Луцька маршруткою до Ковеля, звідтіля пересіли на ранкову електричку до с станції Заячівка, куди прибули близько 11.00.

В Заячівці від станції до річки йти 1 км вздовж залізничного полотна.

Зручне місце для старту поряд з залізничним мостом. (це стратегічний напрямок Ковель-Сарни).

Біля мосту австрійські доти першої світової. Саме тут російські війська здобули величезних втрат, довбали в одному напрямку і все безрезультативно. Намагались захопити у 1916 р. Ковель (вузлова станція). Ця операція так і називалась «Ковельская м’ясорубка»

Вийшов на міст, поглянув на звивисті русла Стоходу, які десь губились вдалині серед дерев та очерету, і відчув внутрішній трепет,аж мурашки по спині.

Що ж нас чекає там попереду, які пригоди? Я добре знав, що це маршрут непростий, рівняння з багатьма невідомими…

Вийшли на маршрут десь о першій. Погода була понура і похмура, час від часу накрапав дощик.

Одразу за мостом Стохід розпадається на 5-6 рукавів. Ширина заболоченої заплави 800 метрів

На цьому маршруті твердий берег зустрічається рідко, тому краще пливсти декількома екіпажами – буде легше вибратись при аварійній ситуації. Села зустрічаються нечасто , тому треба бути готовим до несподіванок.

На маршруті обов»язково мати роздруковку гуль мапс (супутник), причому в хорошому масштабі. Тоді є шанс, що ви зможете якось зорієнтуватись у лабіринтах русел. Нам це вдавалось лише на певних ділянках.

На карті русла виглядають як варикозне розширення вен. J Сумніваюсь, що ЖПС тут допоможе…

13.30. Наступна зупинка – урочище Заволоки на лівому березі. Велика поляна, столики – хороше місце для стоянки. Пройшлись сотню метрів глибше у ліс – траншеї, траншеї, траншеї….

Серед піску – яйця вужів

Взагалі , на цьому маршруті краще триматись русел ближче до лівого берегу. Там більше узвищень,а правобережжя більш заболочене

14,30. Далі зупинка – ледь помітне узвищення на лівому березі. Заглиблюємося у ліс на триста метрів – чудове озеро Сліпе (Смоляри). Поряд з озером величезна кількість траншей, фортифікацій, ями від бліндажів. Так тут ціле австрійське містечко було!

Плесо сховане за деревами, на узбережжі серед чорниці та суниці – реліктова червонокнижна рослина - плаун річний.

Над плесом з сніжно-білими квітками латаття ,як винищувачі, літала зграя стрижів, розсікаючи димку над озером.

Неквапливо пообідавши на узбережжі,після декількох годин відпочинку, рушили далі.

18.15. Наступна зупинка – Красні мости. Це дорога через ліс (хоча тут можна проїхатись хіба мопедом) між селами Поворськ та Черськ. Колись тут було село Смоляри, але його ліквідували в 50-х при утворенні авіаційного полігону. Полігон займає значну площу на лівому березі.

Зустріли місцевого дядька на мопеді – підказав, що десь поряд на правому березі є джерело.

Був такий краєзнавець Якуб Гоффман. Він також був учасником бойових дій у Брусилівському (Луцькому) прориві. І робив записи у своєму щоденнику.

Вельми цікаво і живописно описана паніка, коли російські війська прорвали оборону біля Костюхнівки (оборону тримав Польський легіон).

І як панічно австрійські та польські війська відступали через Троянівку, а далі через Красні мости до Смолярів ( село, якого вже немає). При цьому спаливши ці мости.

Про бойові дії на Волині під час першої світової я неодноразово згадував в темі

http://board.lutsk.u...ohodi-po-volin/

Поки причалили , знайшли у воді кований тризуб (острога для ловлі риби).

Я саме тому згадую всі місця стоянок, бо більше місць для виходу на берег немає – болото серед височенного очерету.

18.40. За Красними мостами причалюємо до правого берегу в урочищі Замостя.

Де і зупиняємося на ночівлю. І це було мудре рішення – адже далі, за майже цілий день шляху, суші не було, не було жодного місця для стоянки.

Велика поляна,освітлена сонцем, поляна , а в лісі чимало ягід.

День другий.

Сонячний ранок, Назбирали ягід у вівсянку, на поляні нарвали чебрецю та соснових бруньок для туристичного суперчаю.

Старт в 10.30

Саме тут починається великий лабіринт з русел та рукавівНемало з них – тупики. Колись знайомий розповідав, як вони блукали серед цієї плутанини, ледве пройшовши за день 10 км.

Зразу втратили орієнтування по карті. Повертаємо в більш широкі русла та орієнтуємось по водяним рослинам , саме вони вказують напрям течії. Це допомагає, адже течія невелика, можна не помітити , як вже пливеш у протилежному напрямку.

З»являються поодинокі вільхові дерева, потім вільхові переліски-острови серед русел.

Пливемо, знаючи лише приблизно, де саме ми знаходимося. Ширина заплави на ділянці між Красними мостами та селом Бережниця в середньому 1км.

Ми пливемо десь по центральним рукавам – до кожного берегу півкілометра болотяних острівців, десятків русел. Не варто попадати в аварійну ситуації – до твердого берегу вибратись буде майже неможливо , ремонтувати чи клеїти байдарки ніде. Та й якщо до берега проберетесь - там десятки км глухих лісів та боліт, справжня волинська тайга. . Причому на двох берегах.

Час від часу з»являються перешкоди у вигляді загат ( будьте обережні , там гострі підводні кілки) , завали з дерев та гілляччя. Тут нам дуже допомагає пилка та мачете – без цих інструментів на Стоході буде важко.

Русло то сильно звужується, що треба продиратись через очерет, то розширюється в просторі плеса-омити. Глибина в омитах може бути десяток метрів

А саме через ці заплави російські війська переправлялись, аби захопити плацдарми на лівому березі. Не уявляю, як можна було тут переправлятись…А як потім постачати боєприпаси, харчі, коней з обозом , про гармати взагалі мовчу.

Саме тому, декілька десятків плацдармів або ліквідували царські війська, або ж їх легко скинули у воду австріяки.

Через три години сплаву переліски змінюються суцільним вільховим лісом.

Височезні вільхи, коріння,як у мангрових дерев, висить над болотом.

Дерева такі високі, що закривають небо над нами. Це створює неповторну гру світла й тіні Через кришталеву воду видно піщане дно з водоростями, по жовтому дну бігають сонячні бліки. Місцина фантасмагорічна… Амазонія….Потойбіччя

Завали стають частішими, але ми поки даємо ради, все минаємо. Дякуючи змаганням «Стохід-Дербі» , які проводились тут два роки тому – в деяких колодах у воді прорізані бензопилою проходи.

Ятері, плетені з лози. Напевне, ще десяток тисяч років тому користувались такими же.

Звертаємо у більш повноводне русло , і через півгодин усвідомлюю, що ми зробили помилку. Русло чим далі, тим вужче - чагарники, гілки , завали. Повертати назад уже пізно.

Добрячу годину ми рубали, різали, по пояс у воді та болоті – а ледь-ледь пройшли пару сотень метрів. Спробував вийти на заболочений бере і волокти байдарку , як бурлак, за чалочну мотузку. Очерет висотою два метри, пересуватись дуже тяжко. А попереду гнилі колоди перекривають русло. Комарі нас там теж не шкодували…

Попали ми в мишоловку…

Не дивують розповіді, що людям у цьому лісі приходиться ночувати у байдарках…

15.30. Біля одного з завалених дерев вилажу на високий пеньок – і що я бачу? За пару десятків метрів від нас іде паралельне і більш повноводне русло….

Ми зраділи, переносимо туди через болото байдарки.

Далі все піщло веселіше.

Мій знайомий турист –водник казав , що тут можна знімати «Властелин колец» без декорацій. І в цьому я на 100 відстоків погоджуюсь.

Декілька перешкод і ми біля системи кладок через русла поряд з селом Бережниця

17. 20. Човни, а поряд велика поляна, де ми і зупинились на ночівлю

Десь з лісу лунав гучний спів. Ми слухали –слухали , і теж вирішили хором заспівати. Пауза…невідомий співак прислухався до нашої пісні. Аж ось знову заспівав. Ми йому у відповідь! Так і співали , сміючись. Я к потім з»ясувалось – це поряд з лісом на косовищі співав місцевий хлопчина, може готувався на Х-Фактор.. J

Тим , хто готується на сплав по Стоходу – раджу переглянути серію з Беаром Грілссом, де він намагається вижити серед боліт Флориди, у Національному парку Еверглейдс. Дуже схоже на Стохід, тільки без крокодилів.

http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=h8G81HvmxLw

Саме на ділянці «Заячівка- Седлище» знаходиться ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Стохід»:

«..Унікальний природний комплекс, розташований у заплаві р. Стохід — сама ріка, десятки ЇЇ рукавів, заплавні ліси та прибережні ліси на терасах. Серед лісових низькобонітетних насаджень переважає вільха чорна, сосна звичайна. Тут зустрічаються з рослин плаун річний, а з тварин - махаон, лелека чорний, змієїд, скигляк (підорлик малий), глушець (глухар), журавель сірий, пугач, сорокопуд сірий, горностай та видра річкова, занесені до Червоної книги України, а також деркач, занесений до Європейського червоного списку тварин і рослин, що заходяться під загрозою зникнення у світових масштабах. Тут проходять масові міграції птахів, де щорічно пролітає до 50 тисяч птахів, серед них найчисельніші гусеподібні, журавлеподібні, сивкоподібні та горобцеподібні. Ця територія віднесена до водно-болотяних угідь міжнародного значення як місце оселення водоплавних птахів…»

Далі буде…