Політична свідомість

[Zeuss]

Свідомість – це вищий рівень духовної активності людини як соціального суб'єкта.

Свідома людина має власну позицію щодо певних процесів, приймає виважені рішення, керуючись власною позицією, об’єднується з іншими людьми для досягнення певних матеріальних і нематеріальних здобутків за принципом паралельності з власною позицією. Але типовим для людини, як громадянина України, є підміна істинної внутрішньої позиції на необхідну для певного кола або групи людей. Сам процес маніпуляції людина не відчуває, але вже після підміни активно реагує на зовнішні «збудники», спираючись на вживлену внутрішню позицію. При чому процес маніпуляції не залежить від регіональної приналежності, для заходу проводять «вживлення» типової позиції класу «А», для сходу – класу «Б», де «А» і «Б» тотожні за суттю і відрізняються лише обгорткою. Чому не спрацьовує система захисту коли відбувається «вживлення», чому процес адаптації надзвичайно короткий, чому після обробки фокусної групи людей «вживлена» позиція передається як вірус, формуючи загальну політичну свідомість?

Невже рівень політтехгологій досяг такого рівня, чи може свідомість пересічного Українця позбавлена систем захисту?

Як приклад візьмемо останню резонансну подію - «Президентські вибори 2010». Впевнений, що зародком зміни внутрішньої позиції, як для заходу так і для сходу, стала «Помаранчева революція», але це тема для окремої статті. Потім, на протязі 5 років, здійснювалась планомірна маніпуляція. Під маніпуляцією я розумію комплекс направлених заходів, а також керовані сумбурні процеси. Лакмусовим папірцем завершеності процесу стали дії щодо призначення героїв, мовні процеси, рекламні заклики щодо подальших кроків, висвітлення реакції світових структур. Далі перший і другий тур – діло техніки. Загальна суспільна свідомість і, як вияв, узагальнена реакція слідуюча:

- на кінець то скинули ярмо,

- ну побачимо, подивимось, якось переживемо цих 5 років.

Чому не виникає позиція – «О’кей вибрали, але я буду контролювати і впливати на політичні процеси в країні, області, місті». Як? Є 100500 методів і тут не діє правило «придуманого велосипеду». Ніхто, поки що, не заважає створити організацію яка б контролювала прийняті закони, укази та інші нормативні акти. В разі коли прийняте рішення іде в розріз обумовленій позиції натискається кнопка «аларм» і відбувається розголошення (куплетність усіх медіа – це «нав’язана позиція» в вік цифрових технологій) і як наслідок суспільна реакція. Хтось скаже: а для чого контролювати вчинки тих кого ми ж і обрали? Відповідь одна: а чи свідомо ми робили вибір? Ще одним методом є «народне вето», щодо стратегічно важливих для держави рішень. Проект закону був прийнятий ВР, де при наявності 3 млн. голосів з 2/3 областей міг скликатись референдум, але вельмишановний демократ Ющенко наклав на нього вето. Зрештою ми на нижчому, але не менш важливому, рівні обласних та міських рад можемо контролювати рішення які безпосереднім чином впливають на наше життя, було б бажання. А от бажання немає, проте є бажання обурюватись «на кухні» чи в нетрях інтернет-ресурсів. Лінь? Ні, замінена або заглушена внутрішня позиція.

І на останок. Я більш ніж впевнений, що у людини яка читає книжки, займається спортом і слідкує за ним, веде активний відпочинок, ходить в театри, відвідує виставки, займається специфічними захопленнями набагато вужча точка для маніпулятивного впливу. Ми всі свідомі, давайте реінкарнуємо власну свідомість.

[MrVes]

Питання не тільки в бажанні.

Не зважаючи на відсутність методів впливу на процес, сама втрата часу рівноцінна зменшенню сімейного / корпоративного добробуту (втраті грошей). Тобто аби займатися цим процесом професійно потрібно аби він приносив гроші за час, який ми витрачаємо на контрольні функції наших обранців того чи іншого щабля влади. З іншого боку наші обранці для того обиралися аби свідомо відстоювали нашу позицію, інакше що вони там роблять?

Якщо прирівняти озвучену думку до наших реалів, то все зводиться до тези, що не тих вибираємо.

[snight]

Та ні, все зводиться до того, що нас взувають бо знають що можна взути, і за це нічого не буде.

Згідно одного дослідження, кому цікаво можу найти, люди найбільш терплячі і найменше нервуються за дрібниць.... під час війни.

А в нас постійна міні-війна проти держави, невиплата зарплат, бюрократія і корупція вже в крові, тут треба не один десяток років, багато озлоблених людей, яким справ абсолютно до тих законів немає.

Поки не почнемо виходити на мітинги, реально щось робити, а не махати плакатами, то те і буде.

В більш розвинутих країнах, вищий рівень захисту своїх прав, якби там відмінили вибори, то почалося би щось на зразок мітингів у Франції.

Не дуріть себе, ніхто не прийде і зробить тут Європу, від вибору звісно багато залежить, але ще більше від нас самих.

Трохи давно, вже десь з півроку тому на мийці, переді мною проскочивз аутлендер, з якого виліз п'янючий мент, і начав мені розказувати, що він тут перший в черзі. Якби нічого такого, але я зробив неправильно, треба було звонити в 102 і сказати про цю ситуацію, і в ДАІ. Вирішуйте самі для себе, але от це що я не зробив, називається громадська позиція, а не він пішов нашохав...

Бо поки всі будуть сопіти в дві дирки і мовчати, то далі п'яні будуть збивати дітей, і творитися те що в нас, але тут є одне але, нам же самим прийдеться відмовитися від способу швидше вирішити питання, подзвонити знайомим, ткнути ксивою...

Але навіщо, якщо це так просто і дієво, а життя нам ускладнюють ці гади політики, які чомусь привселюдно кладуть на всіх, вгадайте чого.

[Zeuss]

snight десь в наших двох тезах є спільний знаменник. Просто описуємо різні ситуації.

Тут більш цікаве питання чи можливо запустити зворотній процес у власній, чи то пак громадській позиції. Автоматично.

[Zeuss]

ответ во всех странах тот же: конкуренция.

Конкуренція в чому, або кого з ким?