laska Опубліковано 5 Вересня, 2009 в 18:53 #1 Опубліковано 5 Вересня, 2009 в 18:53 Помітила по собі, що час від часу мене тягне відвідати місця де виросла, провела яскраві дні в дитинстві чи юності. Походити вуличками, торкнутися рідних стін. І коли відвідую такі місця, відчуваю приємне хвилювання.Звернула увагу, що існують люди, котрі з легкістю лишають батьківські стіни, чи з обжите місце і можуть не повертатися туди, і не тяжіти за старим місцем проживання, містом, країною.Чи існує у вас такий зв'язок?
Tolik_lt Опубліковано 5 Вересня, 2009 в 18:54 #2 Опубліковано 5 Вересня, 2009 в 18:54 існуєЛюблю Тернопіль, де вчився в інституті. Люблю Делятин, де народився і проводив канікули. Завжди тихо радію, коли за Надвірною з"являються перші гори, і серце хвилюється, повторюючи останні вигини, спуски і підйоми дороги перед поворотом на нашу вулицю.
fenmix Опубліковано 5 Вересня, 2009 в 18:56 #3 Опубліковано 5 Вересня, 2009 в 18:56 Я хочу назад.. в Львів...в квартирку з акваріумом, рибками...
qwadro Опубліковано 5 Вересня, 2009 в 19:07 #4 Опубліковано 5 Вересня, 2009 в 19:07 Колись в студентські роки написав от таку от пісеньку:Знову вітер підганяє стежку польову,Знову я шепочу травам: "Ну бувайте, йду..."А вони не відпускають просять все: "Зажди..."Обнімаю я як друзів квіти польовіГул мотора знову кличе у далеку путь,Знов дитинство засміялось, котре не вернуть...А луги не відпускають й тануть за вікном,В мареві доріг зникають з ніжним холодком... П-ів:Я повернусь до вас, я обіцяю!Через години, дні й роки я вас згадаю.І в найтемнішу ніч у сні тривожнім.Прийдіть і душу огорніть - у снах все можна...Сірий шум щоденних буднів й сонце за вікном.Квіти міста - це будинки й мовчазний бетон...Тут луги безмежно довгі - це асфальт доріг,Все життя отут прожити нізащо не зміг.Знову сон мені наснився, кликав хтось мене...Хтось до вій торкнувся ніжно й запитав: "Ти де?..."Я прокинувсь... Вже був ранок - і весь світ мовчав..."Зустрічайте, я вже їду", - квітам я сказав. П-ів:Я повернусь до вас, я обіцяю!Через години, дні й роки я вас згадаю.І в найтемнішу ніч у сні тривожнім.Прийдіть і душу огорніть - у снах все можна...
lumax Опубліковано 5 Вересня, 2009 в 19:12 #5 Опубліковано 5 Вересня, 2009 в 19:12 Только что вот вернулся из такого места. Был во дворе, в котором жил с 1981 по 1991 год. Долго не мог понять, почему же он мне сегодня показался таким маленьким. А потом понял - я же раньше смотрел на него глазами ребенка!
voldf Опубліковано 6 Вересня, 2009 в 12:39 #7 Опубліковано 6 Вересня, 2009 в 12:39 м-да... затронули за живе.... напевно то стосується кожного - у всіх же є ті особливі місця, про які не забудеш, в яких відбувалось те що важливо для нас! а в принципі це все описується одним словом - НОСТАЛЬГІЯ.
Hexus Опубліковано 6 Вересня, 2009 в 18:10 #8 Опубліковано 6 Вересня, 2009 в 18:10 А мене вже притягнуло назад
Tolik_lt Опубліковано 6 Вересня, 2009 в 20:07 #9 Опубліковано 6 Вересня, 2009 в 20:07 про двічі в одну ріку : Цитата двічі за останні декілька місяців це дивне відчуття..відчуття міражу, відчуття, що ти мав знайти щось важливе на місці, куди повернувся, але його там нема.. лиш прозоре видіння, що розтало від погляду, руки торкнулись пустки і видиво розтануло.. це були зустрічі випускників у школі та інституті. я мав зустрітись зі своїм дитинством, юністю...але.. на зустрічі я приходив іншим, і люди, що прийшли зустрітись теж, стали інші...ми не гірші, ми кращі, ніж були.. але не такі..і в душу уповз сум.. світлий сум за тим, що вже ніколи не повернеться, що так і лишиться прекрасним міражем за моєю спиною..напевно, так відбувається прощання..
REDAKTOR Опубліковано 6 Вересня, 2009 в 21:01 #10 Опубліковано 6 Вересня, 2009 в 21:01 Не сказав би, що тягне туди, але неодмінно відчуваю в собі певні ностальгічні нотки, коли буваю в тих місцях. Дивишся, а майже нічого не змінилося: той самий невеличкий, милий дворик, старе, добре, розлоге дерево, будинок часів перебудови, те ж унікальне, велике вікно… і все ж таки не твоє з якихось пір ): Ці місця інколи навіть сняться. Мабуть, вони назавжди лишаються десь в нетрях підсвідомості, адже в тих місцинах вона(підсвідомість) і наповнювалась
Harvester Опубліковано 7 Вересня, 2009 в 07:54 #11 Опубліковано 7 Вересня, 2009 в 07:54 Мене тяне, деколи навіть сильно... А приїду, ловлю себе на думці "а що я тут забув" Вже ті місця не викликають особливих емоцій.
Forever Autumn Опубліковано 7 Вересня, 2009 в 08:06 #12 Опубліковано 7 Вересня, 2009 в 08:06 в мене дєцтво ще не кінчилось)))
Djas Опубліковано 9 Вересня, 2009 в 10:57 #13 Опубліковано 9 Вересня, 2009 в 10:57 Даааа... Дєцтво - ето карашооо!!!! І коли вже придумають машину часу?!....
Kusya Опубліковано 9 Вересня, 2009 в 11:37 #14 Опубліковано 9 Вересня, 2009 в 11:37 нє не тяне вапще. шось нема в дитячих спогадах ніц цікавого. Чомусь житя тільки зараз набуло кольорів дитинства.
Forever Autumn Опубліковано 9 Вересня, 2009 в 11:58 #15 Опубліковано 9 Вересня, 2009 в 11:58 Djas сказав: Даааа... Дєцтво - ето карашооо!!!! І коли вже придумають машину часу?!....Її вже придумали!!!!Вона в тебе в голові. Правда, єнто чрєвато 7б )))
pura Опубліковано 11 Вересня, 2009 в 07:33 #16 Опубліковано 11 Вересня, 2009 в 07:33 http://www.novyrozdil.lviv.uaМоє рідне місто, частенько тяне, як тільки випадає можливість одразу вирушаю туди...багато друзів залишилось там...
qwadro Опубліковано 11 Вересня, 2009 в 20:45 #17 Опубліковано 11 Вересня, 2009 в 20:45 Djas сказав: І коли вже придумають машину часу?!....Коли буде доведено, що час це дискретна величина ))) А поки вона офіційно безперервна і безповоротна величина. Як співає дядько Скрябін:[...]За гроші не купити тільки часВін всіх нас методично поділивКогось він опустив, когось піднявА є на кого взагалі забив[...]Годинник вперто роки рахувавІ кожен так, як мів, так і зробивІ тільки у альбомі всі підрядМи будемо такими, як тодіДа, хороша пісенька...
President Опубліковано 14 Вересня, 2009 в 18:53 #18 Опубліковано 14 Вересня, 2009 в 18:53 как пел этот ваш Высоцкий :где мои семнадцать лет - на большом каретномгде мои семнадцать бед - на большом каретнома где мой чорный пистолет - на большом каретном
laska Опубліковано 10 Грудня, 2012 в 21:53 Автор #19 Опубліковано 10 Грудня, 2012 в 21:53 Сьогодні волею долі потрапила по справах в приміщення колишнього дитячого садочка, що відвідувала в дитинстві. Аж ніяк не очікувала від себе таких емоцій, аж до сліз, й досі комок в горлі... Здавалось, що я відчуваю і запах ясель. І хоч приміщення з ремонтом, але досі лишились впізнавані повороти, сходи, вікна, двері.Закривала очі, подумки згадувала, що маю побачити і коли відкривала, зі щемом переконувалась наскільки добре все пам'ятаю.Якесь двояке відчуття. З одного боку цікавість і спогади дитинства, а з іншого відчуття безповоротності і стрімкості життя.
sweetlena Опубліковано 13 Січня, 2013 в 15:50 #20 Опубліковано 13 Січня, 2013 в 15:50 Мені завжди буде затишно у домі, дворі, де пройшло дитинство...там добре і спокійно...У тому будинку нечутно снує домовик:тоді, коли спиш, він тобі підправляє волосся.Там сни – невагомі, там вірші – первинні, там крикдитячих очей з фотокартки про все, що збулося.На тому порозі завжди зустрічатиме кітсліди черевик, що сходили „бутіки” і храми, -отой, чорно-білий, як твій навіщований світ.А ще – там сніги на віконницях й зачісці мами.Нагрій собі чаю із травами пізніх степів.Присядь коло батька, відчуй, як зникає утома.Не треба ні масок, що кольору хакі, ні слів.Ти вдома.Наталка Білецька
klikl Опубліковано 13 Січня, 2013 в 16:27 #21 Опубліковано 13 Січня, 2013 в 16:27 Свідоме дитинство вже в Луцьку було, але іноді з"являється думка: що там в тому Бірофельді зараз P.S. поки писав повідомлення знайшов дещо... http://www.kit-dv.su/news/garnizon_birofeld/2012-08-07-136
Arven Rivendell Опубліковано 14 Січня, 2013 в 14:40 #22 Опубліковано 14 Січня, 2013 в 14:40 Вчера проходила со знакомыми мимо дома, где живут мои родители, на меня там всегда ностальгия накатывает, но вчера у меня были слушатели))))Вот я и давай рассказывать-показывать на каком дереве с друзьями сидели, где в снег закапывались, какой памятник казался бооольшим, а теперь обычный, ну и т.п. Так здорово было вспомнить, а знакомые всю жизнь на ГПЗ прожили и на мой рассказ ответили:"А мы думали тут у вас в центре скукота...все видно, никуда не влезешь, оказывается нет.")))
eveline Опубліковано 21 Лютого, 2013 в 17:28 #23 Опубліковано 21 Лютого, 2013 в 17:28 колись була ностальгія за місцем, де народилася.за містом, де жила до 20 з копійками років не доводиться скучати, бо часто там буваю. навіть бажання не виникає приїзжати.а за містом, де виросла й достигла душа...його ніколи не забути.. і сподіваюся на повернення...через роки, через віки....
Skalyan Опубліковано 21 Лютого, 2013 в 17:54 #24 Опубліковано 21 Лютого, 2013 в 17:54 Дуже полюбляю бувати на районі де виріс, відвідувати ті місця, з якими пов'язано багато спогадів ... Особливо приємно знаходитись в батьківській хаті, де виріс, звідки розпочалась моя життєва дорога ... Іноді сумую за дитинством та за тими безтурботними митями ... Шкода, що не можна знову туди потрапити хоч на декілька хвилин ...
Рекомендовані повідомлення
Заархівовано
Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.