Перейти до змісту

Віршографія


qwadro

Рекомендовані повідомлення

Опубліковано

Погода надихнула :)

Люблю весну, та хто її не любить,

Коли життя цвiте, як пишний сад.

I, мов у снi, шепочуть листя губи,

I квiти шлють солодкий аромат.

Люблю весну, коли плюскочуть рiки,

Коли рида од щастя соловейI

І заглядає сонце пiд повiки

У тишинi задуманих алей...

Люблю, коли блукає мiсяць в травах,

Хатини бiлить променем своїмI

І п'є тепло ночей ласкавих,

А на лугах пливе туманiв дим...

Весна вдягла у зелень вiти в дуба,

уже курличуть в небi журавлi.

Люблю весну, та хто її не любить

на цiй чудеснiй, радiснiй землi!

Володимир Сосюра

  • Відповідей 1,3 тис
  • Створено
  • Остання відповідь
Опубліковано

Ліна Костенко

Ми виїхали в ніч. І це було шаленство.

Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч.

Притихлі явори стояли безшелесно.

І зблиснула гроза — як вихопила ніж!

Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму.

Машину повело, і ми згубили шлях.

Усі мої ліси, удень такі приватні,

Схрестилися вночі із небом на шаблях.

Я думала в ту мить: привіт моїй гордині.

Ми виїхали в ніч. Дороги не видать.

Було моє життя — як ночі горобині.

Нічого у житті не вміла переждать.

О, як мені жилось і як мені страждалось!

І як мені навіки взнаки воно далось!

А що таке життя? Чи те, що переждалось?

Чи все-таки життя — це те, що відбулось?

Опубліковано

Отак буває у житті,

Роздумуєм на самоті:

Чи той - це той?

Чи та - це та?

А там і осінь...зморшки...

Ми часто топчемо жита,

Шукаючи волошки.

О.Богачук

Опубліковано

Героям 1812 року присвячується.

Марина Цвєтаєва

Вы, чьи широкие шинели

Напоминали паруса,

Чьи шпоры весело звенели

И голоса,

И чьи глаза, как бриллианты,

На сердце вырезали след, —

Очаровательные франты

Минувших лет!

Одним ожесточеньем воли

Вы брали сердце и скалу, —

Цари на каждом бранном поле

И на балу.

Вас охраняла длань Господня

И сердце матери. Вчера —

Малютки-мальчики, сегодня —

Офицера!

Вам все вершины были малы

И мягок — самый черствый хлеб,

О, молодые генералы

Своих судеб!

Ах, на гравюре полустертой,

В один великолепный миг,

Я встретила, Тучков-четвертый,

Ваш нежный лик,

И вашу хрупкую фигуру,

И золотые ордена…

И я, поцеловав гравюру,

Не знала сна…

О, как, мне кажется, могли вы

Рукою, полною перстней,

И кудри дев ласкать — и гривы

Своих коней.

В одной невероятной скачке

Вы прожили свой краткий век…

И ваши кудри, ваши бачки

Засыпал снег.

Три сотни побеждало — трое!

Лишь мертвый не вставал с земли.

Вы были дети и герои,

Вы всё могли.

Что так же трогательно-юно,

Как ваша бешеная рать?..

Вас златокудрая Фортуна

Вела, как мать.

Вы побеждали и любили

Любовь и сабли острие —

И весело переходили

В небытие.

26 декабря 1913

Феодосия

Опубліковано

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі?

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі...

Кохана спить...

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї?

Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов'ї...

"Я твій" — десь чують дідугани.

А солов'ї, а солов'ї...

Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

Павло Тичина, 1912р.

Опубліковано

Я обидел человека, люди,

Нехотя, лениво, без вины.

Люди, вы - свидетели и судьи,

А защитники мне вовсе не нужны.

Я забыл извечные основы,

Я не захотел себя сдержать,

И свое неправедное слово

В грудь ему всадил по рукоять.

Я забыл про все, я был жестоким,

Это злое слово оброня,

Горных речек чистые потоки,

Вы не пойте песен для меня.

Я нарушил добрые обычаи,

И не знал, что злое слово мстит,

Что сильней обиженных обидчик

Сам страдает от своих обид.

Кайсын Кулиев

Опубліковано

Мы в детстве были много откровенней.

- Что у тебя на завтрак? - Ничего.

- А у меня хлеб с маслом и вареньем.

Возьми немного хлеба моего...

Года прошли, и мы иными стали,

Теперь никто не спросит никого:

- Что у тебя на сердце? Уж не тьма ли?

Возьми немного света моего.

Алексей Решетов

Опубліковано

Хочешь, расскажу тебе свой сон?

Сядь спокойно, чай налей и слушай…

Я во сне на свой пустой балкон,

Как белье, развешивала душу.

Но с веревки сорвалась душа,

Резвой птицей белой заметалась.

И надежды все мои круша,

Улетела… и не попрощалась…

Ну а я? Осталась без нее…

Без души я просто – оболочка.

Может, где-то в небе воронье

Растерзало душу на кусочки?

Ну а может, среди птичьих стай

Стала там царицею небесной?

Ты не знаешь, есть ли птичий рай?

Лучше там, чем в этой клетке тесной...

…Снова будет ласковый рассвет

С темнотой украдкой целоваться…

Если встретишь, передай привет!..

Вот такие сны мне часто снятся.

/З нету/

Опубліковано

Летят года, сплетаются в столетья,

И никому не дано отменить

Людскую жажду счастья и безсмертья,

И напряженной видеть жизни нить.

Я точно знаю - путь не безконечен,

Однако надо верить и любить,

Лишатся, спорить, радоватся встречам

И неизменно безкорыстным быть...

И лиш тогда узнаеш вкус победы,

Надежде внемля, вере и любви,

И отметеш невзгоды все и беды,

Когда поймешь достоинства свои.

(Друг подарував мені цей вірш на день народження.. Якщо взяти перші літери вірша то вийде моє імя...)

Опубліковано

Своим нелепым обьясненьем

Безмолвным, как могильный крест

Я вызвал Ваше раздраженье

И необузданный протест.

В своих истериках Вы правы

И мне пора понять одно:

Что Гараджанские дубравы

За мной соскучились давно..

( а цей вірш він написав за пару днів до своєї смерті..)

Опубліковано

Бувають дні, коли потрібна сповідь –

То після ночі згарища пожеж,

Коли у мозку забагато крові,

А спогади і гумкою не стреш.

Бувають ночі – божевільний морок –

У безладі думки, видіння, сни...

А скільки їх було: один чи сорок ?

А може, то були і не вони...

Бувають щастя – нестерпимі болі...

Буває сум, коли імла в душі ,

коли тебе лишає сила волі,

і щастя із нещастям на межі.

Життя летить - воно про нас не знає –

Як астероїд подалік Землі.

І ти в житті моєму лиш буваєш,

Як зморшка на усміхненім чолі.

(dariya_16_05)

Опубліковано

Пісня сивої туги

Стала мати вночі край вікна,

Защеміло в очах мимоволі...

Задивилася мовчки вона

На вершечок тополі.

Сплять з лелеками лелі малі,

Сняться хмари їм білі-білі.

Доти з матір’ю, доки в кублі,

Доки крила безкрилі.

Колихала синів — і нема.

Розлетілись, хто нижче, хто вище.

А тепер серед ночі сама

Сиву тугу колише.

Де ж ви, де ви, сини-силачі?

Хоче мати від вас небагато.

Виглядаючи, кличе вночі:

«Хоч приїдь на свято!»

Стала мати вночі край вікна,

Білить місяць побілені коси.

І ховає в долоні вона

Крик очей безголосий.

Сплять з лелеками лелі малі,

Сняться хмари їм білі-білі.

Доти з матір’ю, доки в кублі,

Доки крила безкрилі.

/Богачук О./

  • 2 тижня потому...
Опубліковано

К чему нам быть на «ты», к чему?

Булат Окуджава

К чему нам быть на «ты», к чему?

Мы искушаем расстоянье.

Милее сердцу и уму

Старинное: я — пан, Вы — пани.

Какими прежде были мы...

Приятно, что ни говорите,

Услышать из вечерней тьмы:

«Пожалуйста, не уходите».

Я муки адские терплю,

А нужно, в сущности, немного —

Вдруг прошептать: «я Вас люблю,

Мой друг, без Вас мне одиноко».

Зачем мы перешли на «ты»?

За это нам и перепало —

На грош любви и простоты,

А что-то главное пропало.

Опубліковано

Мабуть, ще людство дуже молоде.

Бо скільки б ми не загинали пальці, -

XX вік! - а й досі де-не-де

трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно такс?

Не допоможе й двоопукла лінза.

Здається ж, люди, все у них людське,

але душа ще з дерева не злізла.

Ліна Костенко

Опубліковано

Василь Чудик

Чого бракує нам – тепла,

А може світла, може див,

А може слів простих.

Давай обійдемось без них.

Пуста палітра – дощ всі фарби змив.

Ми лиш безкрилі пташенята,

Ні страху в нас, ні каяття.

Ми лиш чіпляємось за грати,

А нам здається за життя.

Чого бракує нам, тобі й мені.

І не моя вина,

Що сонце ділиться навпіл, на два вогні.

Давай-но сядемо за стіл,

Налий вина собі й мені.

Ми мов безкрилі пташенята,

Ні страху в нас, ні каяття.

Ми лиш чіпляємось за грати,

А нам здається за життя.

Чогось бракує нам, лиш не питай мене,

Бо мабуть завтра все мине,

Разом з цим смутком, з цим дощем.

То все пусте, налиймо ще.

Ми мов безкрилі пташенята,

Підкинь нас – ні, не злетимо.

Ми лиш щороку відзначаєм дати,

А нам здається живемо.

Опубліковано

Я не прощаю

Sep 10th, 2009

by meri :).

Есть вещи, которых я не прощаю

Есть вещи, которых я не прощаю

Я не прощаю обид.

И не прощаю измен.

Я так боюсь серых дней

И белых каменных стен

Я убегаю от жизни.

Ну, а точней, от себя…

Я не хочу быть любимой

Сама его не любя.

Мне надоела неправда.

Точней открытая ложь.

Всегда есть то, что не надо

И то, чего ты не ждёшь…

Друзей так мало надёжных.

Мы никому не нужны…

Я не люблю всё, что сложно

И так боюсь тишины.

И вроде нет же причины.

Писать вот эти слова.

Но много просто не видно.

Ведь наша жизнь такова…

Мері

Опубліковано

Софія Кримовська

Мій погляд загубився на межі...

Відлуння мрій – жахливе кладовище

метеликів, що смерть свою знайшли

в шаленім полум’ї . Їх крила знищив

потужний намір віри у дива...

З дитинства йшла у загадкове місто

По жовтій цеглі в напрямку добра.

Зірки думок збирала у намисто...

Але роки – жорстокий цензор мрій!

В примару перетворюють надію,

Що після низки руйнівних подій

уламки серця я коханням зцілю.

Даремно... Вже нема чарівників!

Знімаю я рожеві окуляри...

Дорослі сни не мають кольорів...

Моя буденність – квіти, що зів‘яли.

Дорослі сни не мають кольорів...

сепійні фото із фігурним краєм...

життя іде, проходить наче краєм...

не зачіпає ні життя ні снів

а може то надумали усе?

зломався снів транслятор випадково?

фарбуй слова! змальовуй кожне слово!

і це багато значить - майже все!

Опубліковано

Пишіть листи і надсилайте вчасно,

Коли їх ждуть далекі адресати,

Коли є час, коли немає часу,

І коли навіть ні про що писати.

Пишіть про те, що ви живі-здорові,

Не говоріть, чого ви так мовчали.

Не треба слів, навіщо бандеролі?

Ау! — і все, крізь роки і печалі.

Ліна Костенко

Опубліковано

Дівчинці з глибокими очима

Дівчинко з глибокими очима,

Пам’ятай, що світ неповторимий!

Хоч складний. І навіть різнолиций.

І легкий.

Як влітку дотик ситцю.

Світ цікавий.

І чим далі - тим сильніше.

І яскравий - хоч у прозі, хоч у вірші.

Все ж холодний…

Наче зібрано всі зими.

І стандартний.

Днень за днем проходять мимо

І лишаються уривки, згадки, строки

Світ насправді є неоднобоким.

Хоч спитай у правди, хоч у кривди.

І у щасті теж бувають біди.

Але з широко відкритими очима

Ти живи, щоби не було стриму.

Бути не кущем у цьому світі

А найкрасивішою в суцвітті.

Мері Кузьменко

Опубліковано

Пишіть листи і надсилайте вчасно,

Коли їх ждуть далекі адресати,

Коли є час, коли немає часу,

І коли навіть ні про що писати.

Пишіть про те, що ви живі-здорові,

Не говоріть, чого ви так мовчали.

Не треба слів, навіщо бандеролі?

Ау! — і все, крізь роки і печалі.

Ліна Костенко

Скорочуймо дистанції до істин.

Даруймо людям крихітку розради.

А коли хто не встиг нам відповісти,

то що ж, на це уже немає ради...

Ліна Костенко

Опубліковано

Вот несколько из личного.

Стихи

Зачем тебе стихи? они же - просто форма,

Красивое звучанье холодного ума.

И пустота в словах воспримется как норма,

а утром ты заметишь, что всё ещё сама.

Я б лучше указал на сторону рассвета,

маня твой нежный вгляд по следу от комет.

Держа тебя за руку - не ждал бы я ответа,

А молча подарил бы огромнейший букет.

зачем нам эти рифмы, рожденные тоскою?

Писаньем не добиться падения стены.

К тебе я прикоснусь озябшею щекою,

И вдруг ты удивишься, на сколько мы родны.

(с) MuZa, 2010

С тобой

с тобой засыпаю, с тобой просыпаюсь,

с тобой прихожу, также в путь отправляюсь...

с тобой первый лучик врывается в дом,

с тобою всё сердце пылает огнём.

с тобою все мысли, с тобой все мечты,

с тобой в целом мире делю я цветы...

с тобою все дни бегут как минуты,

с тобою совсем нету места для смуты.

с тобою, с тобой... с тобою одной,

"Тебя я люблю, мой котёнок родной!"

© MuZa

Безысходность

"пускай белый останется белым" -

невозможного хочет любой.

всё становится медленно серым,

а потом обретает покой.

мы устало глядим в отраженье,

да по зеркалу водим рукой:

не приемлем лица искаженья,

отвратителен волос седой.

взгляд становится бледно-невзрачным

и упругость уже как желе,

солнце всходит теперь только мрачным,

чтоб пойти - прислонишься к стене.

много тысяч друзей и знакомых -

и лишь сотня осталась вживых,

нет ответов с рожденья искомых,

есть лишь пара советов чужих.

говорят все, внушая насильно:

"пройдёт время и скроются швы",

но мне кажется время стабильно -

постоянно проходим лишь мы...

© MuZa

Общение

есть в арсенале три десятка букв,

и океан словесных сочетаний,

но часто не хватает жестов рук,

и звуковых приятных колебаний.

всё в запятых и смайлах утопилось

мы улыбаемся сквозь доллар и процент,

но пыл и страсть - всё как-то испарилось,

всё превратилось в трафика фрагмент....

© MuZa

Опубліковано

а еще немного любви :)

Ей

я всё таки близко - такой незаметный,

твой взор вникуда и вопрос безответный.

незримою тенью идущий я рядом,

уже не пытаясь поймать тебя взглядом...

отживший я призрак сидящий в душе,

физический образ затёрт мой уже.

забыт я сознаньем, не помнишь и речь -

мне в сердца глубинах осталось залечь.

и в жажды моменты пройду я дождём,

щек'И я в жару коснусь ветерком,

и телом укрою от хищных шипов,

тебя защищу от колючих ветров.

проявлюсь и ищезну - а ты не заметишь,

другому неявно улыбкой ответишь..

наград не ищу я, мне важно сознанье,

что сч'Астлива ты и сбылись все желанья.

за днями - года, потом и десятки,

я так же всё рядом, играющий в прятки..

нев'Идим! и молча с тобой я везде,

пока не окликнешь: "котенок, ты где?"

© MuZa

Напиши мне

напиши мне о том, как ты любишь,

как надеешься, веришь и ждешь,

напиши, что меня не забудешь,

что со временем ты не уйдешь.

опиши свои ночи и будни,

опиши все холодные сны,

и о том как свершаются судьбы.

в ожидании нашей весны

мы с тобой золотое сеченье,

мы с тобою земли полюса,

мы с тобою соседние звенья,

мы с тобою в горах голоса....

(с) MuZa

Без тебя

я в толпе одинок, в одиночестве зол..

все разбитые мысли роняю на пол..

собираю осколки и клею мечты,

безнадёжно надежды сосуды пусты..

я в рисованном круге, а ты за чертой,

ловко кто-то мой контур заполнил тоской..

скомкал в шар бесконечность и бросил в меня,

без тебя ночи нет, также нету и дня...

говорят, время лечит - зачем такой врач?

не хочу я забыть - мне не нужен палач.

я согласен на всё - на мост шаткий ступлю..

ведь тебя больше жизни, котенок, люблю!!

(с) MuZa, 2002

Взаимная любовь

В орудие расправы превратили мы любовь,

с холодною ухмылкой друг другу портим кровь,

рвём общие портреты, со звоном бьём стекло.

я громко хлопну дверью, ты выплеснешь вино.

Бьём сердце на осколки, стараясь вызвать боль,

с печальною улыбкой бросаем в раны соль.

родное рвём словами, в душе слепой оскал,

я в зеркало ударю,ты разобьёшь бокал.

Час от часу не легче, все чувства гоним прочь,

казалось станет легче, когда наступит ночь.

Взойдёт ведь снова солнце, но будет всё равно -

я вскрою себе вены, ты бросишься в окно.

© Muza, some moment of depression

Надежда

Подари мне надежду, я бы в ней утонул,

Я прижался бы к ней, и в объятьях уснул.

Я б до света звезды тянулся во сне,

Я забрал бы её погулять по луне…

Подари мне надежду - я бы нянчил её,

И растил бы я это благое дитё.

Пригласил бы на танец, легонько обнял,

Посвятил бы стихи и ладонь целовал…

Подари мне надежду, я б ей путь осветил,

От ветров бы колючих её оградил,

И ладошкой укрыл бы от розы шипов,

Я не дал бы набросить неволи оков.

Подари мне надежду, я ей стану рабом,

Пусть подпишут тобой её знак над челом,

Не щади уходя – в ожиданьи замру,

Лишь надежду оставь – без неё я умру.

(с) MuZa, Some time, Somewhere

Если строить планы

никому не расскажем о планах

и забудем о наших мечтах.

пускай лЮди в сдружившихся странах

не узнают о красочных снах.

если скажешь - допустишь ошибку,

а огласка рождает провал.

вмиг с лица удалят нам улыбку,

если враг о всех планах узнал.

так давай мы подавим безумье,

сохраним молчаливый секрет.

и когда враг утонет в раздумье,

ты на ушко мне скажешь "привет!".

© MuZa

  • 4 тижня потому...
Опубліковано

Евгений Евтушенко

* * *

Пора вставать...

Пора вставать... Ресниц не вскинуть сонных.

Пора вставать... Будильник сам не свой.

В окно глядит и сетует подсолнух,

покачивая рыжей головой.

Ерошит ветер зябнущую зелень.

Туманами покрыта вся река,

как будто это на воду присели

спустившиеся с неба облака.

И пусть кругом еще ночная тишь,

заря с отливом розовым, нездешним

скользит по непроснувшимся скворешням,

по кромкам свежевыкрашенных крыш.

Пора, пора вглодаться и вглядеться

в заждавшуюся жизнь. Все ждет с утра.

Пора вставать... С тобой рассталось детство.

Пора вставать... Быть молодым пора...

1950

Опубліковано

Старесенька, їде по тій дорозі.

Як завжди. Як недавно. Як давно.

Спинилася. Болять у неї нозі.

Було здоров'я, де тепер воно?

І знов іде... Зникає за деревами. ..

Світанок стежку снігом притрусив.

Куди ж ти йдеш? Я жду тебе! Даремно.

Горить ліхтар - ніхто не погасив.

Моя бабусю, старша моя мамо!

Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!

Якими я тобі скажу словами,

Що ти в мені повік не одболиш!

Земля без тебе ні стебла не вродить,

і молоді ума не добіжать!

Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,

і насіння у вузликах лежать!

Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни,

А ті казки, те слово, ті сади,

І так по крихті, крихті Україна

іде з тобою, Боже мій, куди?!

Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!

Ще й час є в тебе, пізно, але є ж!

Зверни додому з білої доріжки,

Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?

Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.

Тоді був травень, а тепер зима.

Зайшла б, чи що, хоч сльози втерла.

А то пішла, й нема тебе, й нема...

Л.Костенко

Опубліковано

Когда вы стоите на моем пути,

Такая живая, такая красивая,

Но такая измученная,

Говорите все о печальном,

Думаете о смерти,

Никого не любите

И презираете свою красоту -

Что же? Разве я обижу вас?

О, нет! Ведь я не насильник,

Не обманщик и не гордец,

Хотя много знаю,

Слишком много думаю с детства

И слишком занят собой.

Ведь я - сочинитель,

Человек, называющий все по имени,

Отнимающий аромат у живого цветка.

Сколько не говорите о печальном,

Сколько ни размышляйте о концах и началах,

Все же я смею думать,

Что вам только пятнадцать лет.

И потому я хотел бы,

Чтобы вы влюбились в простого человека,

Который любит землю и небо

Больше, чем рифмованные и нерифмованные

Речи о земле и о небе.

Право, я буду рад за вас,

Так как - только влюбленный

Имеет право на звание человека.

Александр Блок

6 февраля 1908

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.


Hosting Ukraine
AliExpress WW


×
×
  • Створити...