Віршографія

[Tolik_lt]

Олександр ІРВАНЕЦЬ

КОРОТКИЙ ВІРШ ПРО КІНЕЦЬ СВІТУ

А завтра знову буде просто день.

Звичайний день, під назвою “останній”

У цьому світі, теж останнім, де й

Ми, разом – одностайні, як у стайні.

Де все востаннє, та ніхто про те

Не інформує – то ніхто й не знає,

Тож не кує, не меле, не мете

І з перехожих мірок не знімає

На те, також останнє, убрання.

Тож, видно, наго підемо в колонах

Тим шляхом, що у небо – навмання,

Лиш з пальмовими гілками в долонях…

[talja]

Пацифік

Сергій Жадан

Не знаходячи перешкод,

не втрачаючи висоти,

каравани підземних вод

пробиваються

під мости.

Оборонні цехи, цехи

обступає пустка, гілля.

Землероби і пастухи

покидають спати

поля.

Навіть голосу тихий сплеск,

ніби рух механізму, коліс,

доторкнувшись твоїх небес,

залишає гострий

надріз.

І тонка структура зими

розпадається повсякчас

на дороги, вікна, доми,

що ростуть невпинно

між нас.

Так, немовби зрушено міст,

і кружляє сонце вини,

наче ми спричинили цей ріст

мовчазної

садовини.

Наче все, що буде й було –

кимось вирощене зело,

і вмовкає глина дзвінка

під стопою

садівника.

[lilechka]

ЗБУДУЮ ХРАМ

Збудую Храм із квітів і дерев.

Назву його блаженним садом.

Не буде там лунати крик і рев.

Всіх благодать зустріне радо.

Прийде лиш той, кому Господь велів,

Хто, справді, сам собі – не ворог.

Збудую Храм з думок і почуттів

І ними чийсь розвію морок.

Збудую Храм із віршів і пісень

І поселю Добро у ньому.

Настане час. Настане світлий день!

До Храму йтимуть, як додому.

ЛЮБОВ МІЛЕВИЧ

[talja]

Оксана Забужко

...І солод слів,

І холод сліз,

І дотик чистий і шовковий...

Візьми мене у темну вись-

Я легша пасем цигаркових.

Повільні очі підніми

(Чи так розводять райські брами?)-

І душу в мене одніми,

І обніми її губами...

...Розломом-ох!-у листопад

Підлогу й стіни закрутило,

Текуче сяйво проступа

Крізь контур той,що звався тілом!

І-відхились...

І-відпусти...

Бо в чорнім космосі даремно

Гудуть натужно,як дроти,

Дві долі,строго паралельно.

А цей потріскуючий шум-

То шерех крил поза спиною...

Любов!Не прихистку прошу-

Свободи,

світлої й страшної...

[talja]

Зимові дні гойдають сон і кволість,

А сніг притрушує надії марні,

Відвічний крук на висохлій тополі

Нанизує на дзьоба хмари.

А сніг летить вже стільки днів крізь сито

Нікчемних наших душ - холодний сніг...

І мерзне на вустах блідих молитва,

А з кожного кутка лунає сміх.

В снігах заметено слова прокльонів,

Серця загублено в заметах і завіях,

І ми тепер у сніговім полоні

Бредем в кайданах смутку й безнадії.

Та все ж бредем - зневірені прочани -

У пошуках якоїсь правди...

Під ноги стеляться сніги мовчання,

І ноги ковзають на кризі зради.

Ю. Винничук "Мальва Ланда"

[Tolik_lt]

Травень, а так, понімаєте, холодно.

Так, понімаєте, все навпаки.

А за вікном починається поле

І видно за полем село Бармаки.

В час, коли бідній душі одиноко,

А поряд дорога гурчить об'їздна,

Я плащ одягаю і йду на дорогу -

А може, полегшає, хто його зна...

Дорога так само, як я, неприкаянна,

Дорога мене обтікає, мов каменя,

Байдужа, хоч губи собі прокуси.

Дорога мене приведе до лікарні -

В дощі рожевіють її корпуси.

В мене тут зараз ніхто не вмирає,

Так що й сумління знеболено спить.

В мене тут є санітарочка Рая,

В Раї для мене знайдеться спирт.

Підем гуляти? Рая не проти.

Станем в садочку під деревце.

Віршів читати Рая не просить,

І дуже вдячний Раї за це.

Рая сама говоритиме більше.

Каже:"Наравицця дуже мині

Амириканський писатель Селінджер".

Знаєш, - питає, - такого чи ні?

Я відповім (не те, що подумав).

Пахне мовчання, як шоколад.

Голдена Колфілда постать сутула

Ген у вікні однієї з палат.

Я відчуваю - підходжу до краю,

Вже й бісенята стрибають в очах.

Я обніму санітарочку Раю

Прямо в холодних і мокрих кущах.

Далі вже слів не знаходиться в мові,

Тільки - що ми молоді і живі.

Буде як острів в зеленому морі

Плащ мій, простелений на траві.

Скоро вмирати я ще не збираюсь.

Я ще існую,

бо я ще люблю

милу мою санітарочку Раю

І мокру - під нею - вітчизну мою.

Але таки коли прийде по мене

Баба безноса з косою в руках,

Хай би росли такі темно-зелені,

Мокрі й холодні кущі в головах...

Ірванець, Травнева Балада

[talja]

ЛІНА КОСТЕНКО

Майже переклад з провансальської

Я лицар і поет, не схожий на ханигу.

Я не служу чужому королю.

У відблиску меча читаю древню книгу

і даму серця здалеку люблю.

І хоч у мене приятелі щирі,

але я знаю, що таке любов,

і не хвалюся друзям у трактирі ,

як я заліз до неї у альков!

А наш король, а ми його васали,

а чорт візьми, я теж його васал.

Усі йому вже оди написали,

лиш я йому ще оди не писав.

І хоч живу я з королем не в мирі,

бо не люблю присвячувати од,

я друзям не підморгую в трактирі -

мовляв, який король наш ідіот!

Мене куплять і спродувать не раджу,

моя душа не ходить на базар.

А не клянусь, тому що я не зраджу,

і вже не раз в боях це доказав.

І хоч на світі сторони чотири,

я тут живу, бо я цей край люблю.

І не боюсь донощика в трактирі,

бо все кажу у вічі королю!

[talja]

Така, як всі - босоніж по калюжах,

Промокла під брудним дощем,

Між сірих стін і сірих прерхожих,

Така, як всі, - з накинутим плащем.

Збирала мрії, дотики і миті,

Холодні ранки і пророчі сни,

Обіцяні зірки й волошки в житі,

Така, як всі, втікала від весни.

Хотіла волі, щастя і тепла,

Просила в світу спокою і тиші,

А боса під дощем до нього йшла

Така, як всі, а може, трохи інша.

Любила осінь, вірші й молитви

І дивні очі кольору ночей,

Розмови з небом, з серцем битви,

Така, як всі, - лиш крила з-за плечей.

[lilechka]

Така, як всі - босоніж по калюжах,

Промокла під брудним дощем,

Між сірих стін і сірих прерхожих,

Така, як всі, - з накинутим плащем...

Люблю цей віршик! Speaker ще 05 вересня 2010 - 04:09 встиг його опублікувати

Але пройшло більше року і його приємно прочитати знову!

— Что происходит на свете?— А просто зима.

— Просто зима, полагаете вы?— Полагаю.

Я ведь и сам, как умею, следы пролагаю

в ваши уснувшие ранней порою дома.

— Что же за всем этим будет?— А будет январь.

— Будет январь, вы считаете?— Да, я считаю.

Я ведь давно эту белую книгу читаю,

этот, с картинками вьюги, старинный букварь.

— Чем же все это окончится?— Будет апрель.

— Будет апрель, вы уверены?— Да, я уверен.

Я уже слышал, и слух этот мною проверен,

будто бы в роще сегодня звенела свирель.

— Что же из этого следует?— Следует жить,

шить сарафаны и легкие платья из ситца.

— Вы полагаете, все это будет носиться?

— Я полагаю,что все это следует шить.

— Следует шить, ибо сколько вьюге ни кружить,

недолговечны ее кабала и опала.

— Так разрешите же в честь новогоднего бала

руку на танец, сударыня, вам предложить!

— Месяц — серебряный шар со свечою внутри,

и карнавальные маски — по кругу, по кругу!

— Вальс начинается. Дайте ж, сударыня, руку,

и — раз-два-три,

раз-два-три,

раз-два-три,

раз-два-три!..

Юрий Давидович Левитанский

[Tolik_lt]

Останній грім

Грицько Чубай

Останній грім давно скотився з даху...

Стекло по ринві сонце і дощі,

І у саду дерева вже без страху

Вдягають позолочені плащі.

Без боязні вдягають. Бо ніхто тут

За пишноту вже їх не осміє...

Займається на гіллі позолота,

І сад багряним маревом стає,

І закипа гарячим водограєм,

І б'є крильми жаркими у вікно...

Врочисто, гучно листя помирає,

А так вмирати вміє лиш воно

Юрій АНДРУХОВИЧ

* * *

Травень є травень. І ми неповторно живі,

й наші сади мов ліси з непролазною тінню.

Скільки тепла подаровано цьому камінню,

світла — цим вікнам, підземного тління — <P class=in9> траві?

Скільки увімкнуто в нас кольорових вогнів?

Травня несем на собі неспокійну відзнаку:

тут, між великістю каменя й малістю злаку,

чи не обернеться милість природи на гнів?

Скільки на наших очах облетіло кульбаб?

Що залишається — стебел пусте безголів’я?

Мислячих стебел розкішно-густе пустослів’я?

Стежмо за вітром, і промінь — мов поданий трап.

Кров переміниться. Цвіт на каштанах мине.

Ми поспішаємо жити, немов після мору.

Може, у тім і спасіння — пізнати цю пору,

ніби останнє цвітіння. Єдине. Одне. ***

[talja]

Така, як всі - босоніж по калюжах,

Промокла під брудним дощем,

Між сірих стін і сірих прерхожих,

Така, як всі, - з накинутим плащем...

Люблю цей віршик! Speaker ще 05 вересня 2010 - 04:09 встиг його опублікувати

Але пройшло більше року і його приємно прочитати знову!

А я то думала-гадала чого він мені такий знайомий

[talja]

Неначе переповнена душа

Вирує річка ранньою весною.

Вона біжить, бурлить і поспіша

І покриває береги водою.

Так і в людини інколи бува,

Що почуття виходять з-під контролю

І вже не може мислить голова

Й не володієм ми собою.

Але коли спадає біг води

І у душі втихає вихр крилатий,

Погляньте ви назад, на береги,

Чи щось бува не встигли поламати?

[lilechka]

Михаил Лермонтов

МОЛИТВА

В минуту жизни трудную

Теснится ль в сердце грусть:

Одну молитву чудную

Твержу я наизусть.

Есть сила благодатная

В созвучьи слов живых,

И дышит непонятная,

Святая прелесть в них.

С души как бремя скатится,

Сомненье далеко —

И верится, и плачется,

И так легко, легко…

[Amelie]

Моя душа, ядро земли греховной,

Мятежным силам отдаваясь в плен,

Ты изнываешь от нужды духовной

И тратишься на роспись внешних стен.

Недолгий гость, зачем такие средства

Расходуешь на свой наемный дом,

Чтобы слепым червям отдать в наследство

Имущество, добытое трудом?

Расти, душа, и насыщайся вволю,

Копи свой клад за счет бегущих дней

И, лучшую приобретая долю,

Живи богаче, внешне победней.

Над смертью властвуй в жизни быстротечной,

И смерть умрет, а ты пребудешь вечно.

У. Шекспир

перевод С. Маршак

* * *

Гляжу на будущность с боязнью,

Гляжу на прошлое с тоской

И как преступник перед казнью

Ищу кругом души родной;

Придет ли вестник избавленья

Открыть мне жизни назначенье,

Цель упований и страстей,

Поведать — что мне бог готовил,

Зачем так горько прекословил

Надеждам юности моей.

Земле я отдал дань земную

Любви, надежд, добра и зла;

Начать готов я жизнь другую,

Молчу и жду: пора пришла;

Я в мире не оставлю брата,

И тьмой и холодом объята

Душа усталая моя;

Как ранний плод, лишенный сока,

Она увяла в бурях рока

Под знойным солнцем бытия.

М.Лермонтов

[lilechka]

Любимые уходят не из дома,

Любимые уходят из души…

Проклятый телефон со зла изломан,

Ломаются в руках карандаши.

Кому звонить? Кому писать? Все тщетно.

В пустой квартире эхом бродит звук.

В углы, как в паутину, незаметно

Вползает одиночество – ПАУК.

Ты вдруг поймешь отчаянно и странно,

Что ты один! Один среди теней

И что в воспоминаниях вчерашних

Блуждать придется очень много дней.

До новой встречи будет путь не ближний

Отринь скорее прошлое свое.

Бывает, не хватает целой жизни

Понять душой, что вот оно- твое!

Услышьте все, кому печаль знакома!

ЛЮБИМЫХ НЕ ТЕРЯЙТЕ НИКОГДА!

Любимые уходят не из дома,

Они ИЗ НАС уходят навсегда…

[Olesya]

Бостон-джаз

Сонні Роллінз

старий бородатий як бог

зі своїм саксофоном

і шалений як вітер

що б'ється у двері

симфонічної зали

провістив

що весна має шанс

на цвітіння

і джазовий безум

і моя невтоленність

і кров

небезпечно нуртують у жилах

я іду

я танцюю

лювлю синкоповані ритми

джазовий господи

благослови нам

Великдень

Мар'яна Савка

[Liberta]

Лілічка, сподівайтесь на те, що якщо вродженого смаку немає, то, можливо, він сформується з віком...

Кому звонить? Кому писать? - ці знаки оклику, одиночество-паук, причому капсом - банальщина і несмак, причому яскраво виражені.

П.С. А Лермонтова Ви просто для контрасту запостили чи дійсно подобається?

[lilechka]

Лілічка, сподівайтесь на те, що якщо вродженого смаку немає, то, можливо, він сформується з віком...

Кому звонить? Кому писать? - ці знаки оклику, одиночество-паук, причому капсом - банальщина і несмак, причому яскраво виражені.

П.С. А Лермонтова Ви просто для контрасту запостили чи дійсно подобається?

Тот, кто постоянно задается вопросом: «А это в хорошем вкусе?» — наверняка обладает плохим вкусом.

Джо Ортон

[Tolik_lt]

ми нє задайомся вопросом- ми констатіруєм.

[lilechka]

Если ты поступаешь не правильно, а тебе никто не делает замечаний, это значит, что на тебя просто махнули рукой.

Ремарк

Дякую за Вашу критику! Приємно усвідомлювати, що комусь є до мене діло

[talja]

В. Слапчук

Я просто був. Хоч все було непросто,

а дечого i зовсiм не було.

Я жив, як мiг: молитвою i постом,

Впадав у грiх, приносив зло...

На вишнi iз Антоничем-хрущем

ховавсь вiд свiту й вiд самого себе.

Я просто був. А ти була дощем.

I ти жила тодi на небi.

Мої слова, наче кров із горла

після поранення в груди:

– Я не можу без тебе жити!..

А ти оповідаєш мені,

як любиш сутінки

й закохана у дощ.

Опиняюся перед вибором:

перетворитися у дощ

чи розчинитися у сутінках?

Вiд дiвчини з волоссям

кольору соломи,

гречки та вiвса,

котра живе за межами

чужого розумiння

i виклала з очей,

якi стрiчалися з її очима,

мозаїку прозрiння

на тильнiм боцi неба,

а всi її слова

помiряно в каратах,

чекаю жайвора,

аби принiс її мовчання,

що адресоване менi

вiд дiвчини,

котра не любить телефонiв.

[Tolik_lt]

Бостон-джаз

Сонні Роллінз

старий бородатий як бог

зі своїм саксофоном

і шалений як вітер

що б'ється у двері

симфонічної зали

провістив

що весна має шанс

на цвітіння

і джазовий безум

і моя невтоленність

і кров

небезпечно нуртують у жилах

я іду

я танцюю

лювлю синкоповані ритми

джазовий господи

благослови нам

Великдень

Мар'яна Савка

http://www.youtube.com/watch?v=Nm9S5hGFPEU&feature=related

[talja]

Василь Слапчук

***

Кінь був старий, а конюх п’яний.

Лихий, як ніж, бо не допив.

Не так кінь став, не так поглянув,

Собою світло заступив...

Кінь був старий, та добрий чоловік,

А конюх п’яна і лиха тварина.

Не так болів коневі бік,

Але пекла образа, мов жарина.

Губами не торкнувся злаків.

Не бік болить йому — душа.

Кінь був старий. І кінь той плакав,

Немов малесеньке лоша.

наші діти ходять до школи

випрошують у нас

грошей на сніданки

жувальні ґумки та цигарки

ми їздимо в автобусах

які бразкають з-під коліс

грязюкою в обличчя перехожим

зустрічаючись

ми запитуємо одні в одних

котра година

ми всі маємо годинники

а гадаємо що маємо час

[talja]

ПЕРЕМОВИ: ЗАМІЖНЯ ТРАВА

В. Слапчук

Хлопчика образили.

Зачинився в темній кімнаті.

— Люди не заважайте

мені вас любити.

— Де бабця? —

звертаюся до хлопчика.

— До церкви пішла.

— А ти чому не пішов?

— Я в Бога всюди вірую.

Не пишеться.

Йду шукати хлопчика:

— Чи знаєш ти,

що таке творча криза?

— Ні, не знаю, —

продовжує колупати

палицею в землі. —

Якби ти вмів

криниці копати,

то й ти не знав би.

[Amelie]

Посвящается памяти

моей покойной сестры

Ангелины Александровны Блок

О, я хочу безумно жить:

Всё сущее - увековечить,

Безличное - вочеловечить,

Несбывшееся - воплотить!

Пусть душит жизни сон тяжёлый,

Пусть задыхаюсь в этом сне, -

Быть может, юноша весёлый

В грядущем скажет обо мне:

Простим угрюмство - разве это

Сокрытый двигатель его?

Он весь - дитя добра и света,

Он весь - свободы торжество!

5 февраля 1914

***

Тропами тайными, ночными,

При свете траурной зари,

Придут замученные ими,

Над ними встанут упыри.

Овеют призраки ночные

Их помышленья и дела,

И загниют еще живые

Их слишком сытые тела.

Их корабли в пучине водной

Не сыщут ржавых якорей,

И не успеть дочесть отходной

Тебе, пузатый иерей!

Довольных сытое обличье,

Сокройся в темные гроба!

Так нам велит времен величье

И розоперстая судьба!

Гроба, наполненные гнилью,

Свободный, сбрось с могучих плеч!

Все, все — да станет легкой пылью

Под солнцем, не уставшим жечь!

3 июня 1907

А.А.Блок, ямбы: «Злоба - самый чистый источник вдохновения»