Перейти до змісту

Віршографія


qwadro

Рекомендовані повідомлення

Время не лечит, но все в это верят.

Думают,- Время стирает все грани.

Ждут обречённо, сначала дней девять.

Сорок дней. Год. И потом ждут годами.

След облаков в небе от самолётов.

Рельсы и шпалы, бегущие, лечат.

И буруны за кормой теплохода.

Друг, обнимающий дружески плечи.

Время не лечит. Время калечит

Память, что вместе с годами слабеет,

Чувства, идущие быту навстречу,

Души людей, что порой цепенеют.

Лечит внимание, сон и забота.

Лечат врачи, категории высшей.

Лечит любимая с детства работа,

И, говорят ещё, лечит Всевышний.

Лечимся верой, любовью, надеждой...

Лечит поэзия, музыки звуки.

Лечимся лесом, красивой одеждой.

Изредка лечат нас дети и внуки.

Лечим себя потихоньку мы сами.

Но ощущается Времени бремя.

Вы посмотрите другими глазами –

Время не лечит. Лечит не время...

Борис Неменов

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • Відповідей 1,3 тис
  • Створено
  • Остання відповідь

ЖОРЖИНИ

Уже і вересню кінець,

Настали дні холодні,

До нас, я чула, морозець

Прийде вночі сьогодні.

Впаде на луки, на гаї,

Побілить лист на вишні...

Погасить сонечка мої —

В саду жоржини пишні...

Та я морозцеві тому

Не дам жоржин стоптати:

На руки ніжно їх візьму

І понесу до хати!

Марія Познанська

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Мов грізний привид, осені туман

Ляга на воду, на шляхи, на доли,

І в чорні колії доріг вгрузає поле,

Навкруг — вітрів сполоханий капкан.

Переді мною — сірий океан

І крапель незліченні міріади —

Це розпачу розбурхані каскади

Беруть тебе у свій могутній бран.

Іду по чорних коліях доріг,

Загублений в холодному тумані,

І видається шлях тобі останнім,

І тільки вітер грає в чорний ріг.

І тільки гордість виміряє крок,

І тільки думка надає ще сили:

"Тебе не всі дощі в путі зросили,

Простуй же далі з вірою удвох!".

Верстай свій путь і мовчки добреди

До батьківського рідного порогу,

Але дерзання не згуби тривогу —

До гробу мітить нам свої сліди.

І не скажи, що путь важку верстав ти,

І не скажи — то був даремний шлях,

Бо скоро-скоро знов по трудних днях

На мандрівну дорогу навертати.

В.Стус

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ложится спать пустой трамвай,

Тарелку неба съев на ужин...

- Давай забудем всё.

- Давай.

- Ты мне нужна.

- И ты мне нужен.

Соседка пилит за стеной

Вконец упившегося мужа.

- Моя глупышка.

- Сам дурной.

- Ты мне нужна.

- И ты мне нужен.

Двором крещённые коты

Себя разглядывают в луже...

- О чём ты думаешь?

- А ты?

- Ты мне нужна.

- И ты мне нужен.

На лунном поле ювелир

Посеял пригоршню жемчужин...

- Коньяк?

- Чуть-чуть.

- За нас.

- За мир.

- Ты мне нужна.

- И ты мне нужен.

Огонь, пылающий в груди,

Неразличим порой снаружи...

- Пошли встречать рассвет.

- Веди.

- Ты мне нужна.

- И ты мне нужен.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Он убегал… в него стреляли люди… Проваливаясь лапой в рыхлый снег, Волк твёрдо знал: спасения не будет... И зверя нет страшней, чем ЧЕЛОВЕК… А в этот миг за сотни километров, Был в исполненье смертный приговор… Девчонка малолетняя там где-то Уже четвёртый делала аборт… Малыш кричал!!! Но крик никто не слушал… Он звал на помощь: «МАМОЧКА, ПОСТОЙ!!! Ты дай мне шанс, чтобы тебе быть нужным!!! Дай мне возможность жить!!! Ведь я живой!!!» А волк бежал… собаки глотку рвали… Кричали люди пьяные в лесу… Его уже почти совсем догнали… Волк вскинул морду и смахнул слезу… Малыш кричал, слезами заливаясь… Как страшно НЕ РОДИВШИСЬ УМЕРЕТЬ! И от железки спрятаться пытаясь, Мечтал в глаза он маме посмотреть. Вот только «маме» этого не нужно… Не МОДНО стало, видите ль, рожать… Она на глупость тратит свою душу… Своих детей «не в падлу» убивать… А волк упал без сил… так было надо… Он от волчицы ВАРВАРОВ увёл… Одна она с волчатами осталась, Когда он на себя взял приговор… Собаки рвали в клочья его тело! Но только душу волчью не порвать!!! Душа его счастливой мчалась в небо!!! РАДИ ДЕТЕЙ ЕСТЬ СМЫСЛ УМИРАТЬ!!! И кто, скажите, зверь на самом деле? И почему противен этот век??? А просто ЧЕЛОВЕЧНЕЕ НАС ЗВЕРИ… И зверя нет страшней, чем ЧЕЛОВЕК...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Останній грім

Останній грім давно скотився з даху...

Стекло по ринві сонце і дощі,

І у саду дерева вже без страху

Вдягають позолочені плащі.

Без боязні вдягають. Бо ніхто тут

За пишноту вже їх не осміє...

Займається на гіллі позолота,

І сад багряним маревом стає,

І закипа гарячим водограєм,

І б'є крильми жаркими у вікно...

Врочисто, гучно листя помирає,

А так вмирати вміє лиш воно!

Григорій ЧУБАЙ

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Эдвард Эстлин Каммингс

"Я несу твоё сердце в своём"

Я несу твое сердце в себе

Твое сердце в моем

Никогда не расстанусь я с ним

И куда не пойду

Ты со мной, дорогая

Все дела и поступки мои

Разделю я с тобой, моя радость

Я судьбы не боюсь,

Ибо ты мне судьба и звезда.

Мне не нужен весь мир

Ты - мой мир, моя истина и красота.

Эта тайна, известная многим

Это корень корней, ствол стволов,

Небо небес, дерево именем жизнь,

Растущего выше мечтаний души

И ума дерзновений

Это чудо, хранящее звезды от смерти.

Я несу твое сердце,

Твое сердце в моем.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Не делай зла - вернется бумерангом,

не плюй в колодец - будешь воду пить.

Не оскорбляй того, кто ниже рангом,

а вдруг придется что-нибудь просить.

Не предавай друзей - их не заменишь,

и не теряй любимых - не вернешь.

Не лги себе - со временем проверишь,

что этой ложью сам себя ты предаешь.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

...із дописів Іздрика на ФБ. такі да, класно. погоджуюсь-повторюю один із коментів - бл*дь, геніально

є така річ – точка неповернення

а є ще кажуть горизонт подій

я раніше був майже впевнений

що людині не варто бути самій

що людина повинна мати пару

бодай пару друзів чи пару калош

бо та котра над чайником пара –

це просто хмара де ховається дощ

нехай несправжній хай потенційний

та попри все – небесна вода

навіть якщо вона кислотна відстійна

навіть якщо вона – чорна біда

так от із чайником я ще можу жити

однак терпіти людину поруч – вже ні

бо в своєму малому приватному світі

почуваюся як на громадянській війні

хоч ніби-то й нема з ким воювати –

все воно майже рідне і навіть трохи своє

але стрьомно бачити у власній хаті

інших вкотре згадуючи що інші таки є

ну й нехай собі будуть значить я не самотній

тут немає поділу на «чужий» і «свій»

але я уже звик сам стелити собі постіль

і зникати вві сні як за горизонтом подій

точку неповернення таки перейдено

хоч невідомо куди цей перехід веде

тож віднині лишаюся жити з дзеркалом

несуттєво – як довго

несуттєво – де

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Вы видели когда-нибудь рассвет,

Стояли у бездонного обрыва

И ощущали кожей солнца свет,

Рожденный из подоблачного дыма?

Вы видели когда-нибудь грозу,

Бежали под дождем как будто в сказке,

А капельки стекали по лицу

И скатывались за ворот рубашки?

Вам снились разноцветные поля,

Укутанные мокрым покрывалом

Предутренней росы из хрусталя?

Такого с Вами разве не бывало?

Дотроньтесь до тумана над рекой,

Поймайте луч, запутавшийся в листьях,

Прижмитесь к тонкой яблоне щекой,

Потрогайте рябиновые кисти.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

***

дівчинко ти пахнеш конваліями дівчинко я пахну тобою

світ переминається — з ноги на ногу — непевний цей світ

можна вірити можна не вірити але з такою любов’ю

краще літати аніж переривати політ

це — відчуття безпеки, це — тонкі капіляри

які я виводжу в тобі своїм язиком

ходять вечірнім містом наші примари

ніби гортають давній фотоальбом

всі ці світлини всі ці дивні обличчя

всі ці листи які написав наперед…

я кілька разів дізнавався — що таке відчай

пив з ним на брудершафт бідкався тет-а-тет

знаєш, ти поряд — і я забираю слова, віддаю їх —

так, задарма — нехай вигинається мить…

наші прощання — мережать бентежать лютують…

наше сонце на кінчиках пальців бринить

можна вірити можна не вірити але з такою любов’ю

солодко перетинаються — видих і вдих…

дівчинко ти пахнеш конваліями дівчинко я пахну тобою

шкіра тремтить від дотику пальців твоїх

Дмитро Лазуткін

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

  • 2 тижня потому...

Шёл по свету великан

Под названием -

Туман.

Был он серым,

Непроглядным

И к тому же

Очень жадным.

Съел он речку

С берегами,

Поле - вместе

Со стогами,

Пять избушек,

пять старушек,

Двести сорок пять

Лягушек,

Съел дорогу

Целиком,

Закусил грузовиком

И опять пустился

В путь,

чтобы съесть

чего-нибудь.

А внутри кричат

Старушки,

Громко квакают

Лягушки,

И Шофёр грузовика

Всем гудит издалека.

А туман всё ел и ел

И толстел,

Толстел,

Толстел.

Раздувался, раздувался -

И внезапно

Разорвался.

Вот и речка

С берегами,

Поле- вместе

Со стогами,

Пять избушек,

Пять старушек,

Двести сорок пять

Лягушек,

И дорога целиком,

И шофёр с грузовиком.

Только нет нигде тумана,

Нет его, пропал туман...

Плохо даже великану,

Если жадный великан!

В.Орлов

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Григорій Вагапов

Есенин

По снегам ли зимой иль по хляби осенней

Возвращался домой от Сергея Есенин

Посмотреть бы в глаза да хоть успеть улыбнуться

Он из тех кто всегда обещают вернуться

Сиплым голосом в микрофон

Поют вороны песни звонкие

В этом городе испокон

Снег с листовками

Мы из тех кто не дорожили

Медалями далями

Дружно жили прекрасно жили

При Сталине

На маршрутных такси за безропотным солнцем

Возвращался один от Володи Высоцкий

Новоспетый солдат как потомственный воин

Он из тех кто всегда теребил беспокоил

Бледным фоном на силуэт

Самой вечности

Тех кто не верил что он поэт

До беспечности

Неба дали к земле прижали

Акацией

Тот которого отпевали

Всей нацией

По стихам ли зимой иль по хляби осенней

Возвращался домой на разбитых коленях

Здесь никто не у дел здесь забьют сапогами

А я просто сидел упиваясь слогами

В здешнем климате не приходят

Слетаются

Кто-то скажет что был влюблен

Не считается

Время в счет мой обратный отсчет

Начинается с ударом часов

- щелк -

Здравствуйте чудо я к вам так долго шел

Опять не навсегда вопросы на ответы

Взрослеют города стареют дети

Попробуйте взглянуть сквозь роковые тучи

Ты выбрал верный путь хоть и не лучший

Снова вечность в цвет янтаря

Да успеем ли

Что ж выходит мы снова зря

Ветер сеяли

Бури нет но простыл и след

Сожаления

Ложь взаправду ветреность

Во спасение

http://v4.kiev.ua/i/nvideo/9.mp3

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Гриць Вагапов

Гімн мотоклубу "Нічні Птахи"

Як прожить мені без тебе,

Мотоцикле, друже?

Як асфальту не бентежу –

Напиватись мушу.

За життя одне багатство –

Чорні знамена,

Погляньте, віру в братство

Ми повертаєм вам.

Воду – руками – під лежачий камінь,

Плечі нам треба, – щоб тримати небо.

Живий допоки – лечу – не руки-в-боки,

Споко, братику, братику, споко.

Як прожить мені без тебе,

Кулемете, брате?

Сила слова не бентежить

Тих, хто ділить владу.

Заправляймо, хлопці, коней,

Батько впереза,

В нас тут одна колона, –

Це не колонний зал.

Воду – руками – під лежачий камінь,

Плечі нам треба, – щоб тримати небо.

Живий допоки – лечу – не руки-в-боки,

Споко, братику, братику, споко.

Як прожить мені без тебе

Брате, нічний птах?

Одному самотньо в небі...

Порожньо в листах.

Та коли уздовж дороги

Рідні імена...

Погляньте, віру в Бога

Ми повертаєм вам.

Воду – руками – під лежачий камінь,

Плечі нам треба, – щоб тримати небо.

Живий допоки – лечу – не руки-в-боки,

З Богом, братику, братику, з Богом.

http://v4.kiev.ua/i/nvideo/69.mp3

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Идет без проволочек

И тает ночь, пока

Над спящим миром летчик

Уходит в облака.

Он потонул в тумане,

Исчез в его струе,

Став крестиком на ткани

И меткой на белье.

Под ним ночные бары,

Чужие города,

Казармы, кочегары,

Вокзалы, поезда.

Всем корпусом на тучу

Ложится тень крыла.

Блуждают, сбившись в кучу,

Небесные тела.

И страшным, страшным креном

К другим каким-нибудь

Неведомым вселенным

Повернут Млечный путь.

В пространствах беспредельных

Горят материки.

В подвалах и котельных

Не спят истопники.

В Париже из-под крыши

Венера или Марс

Глядят, какой в афише

Объявлен новый фарс.

Кому-нибудь не спится

В прекрасном далеке

На крытом черепицей

Старинном чердаке.

Он смотрит на планету,

Как будто небосвод

Относится к предмету

Его ночных забот.

Не спи, не спи, работай,

Не прерывай труда,

Не спи, борись с дремотой,

Как летчик, как звезда.

Не спи, не спи, художник,

Не предавайся сну.

Ты вечности заложник

У времени в плену.

Борис Пастернак

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Нічого такого не сталось.

Бо хто ти для мене? Сторонній.

Життя соталось, соталось

гіркими нитками іронії.

Життя соталось, соталось.

Лишився клубочок болю.

Нічого такого не сталось.

Ти просто схожий на Долю.

© Ліна Костенко

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Пред тобой опять пути-дороги,

звёзды в поднебесье золотеют,

ты отбрось ненужные тревоги,

повтори: "Я всё преодолею."

Закружатся листья в вихрях снова,

и от страха даже руки млеют.

Снова жизнь сломать тебя готова,

но шепчи: "Я всё преодолею."

Друг ли вновь предаст, тот, самый лучший,

иль разочаруешься ты в вере...

Но и в этот день твой наихудший

повтори: "Я всё преодолею."

Пусть гремят грома и почва гнется,

пусть тебе страшнее и страшнее,

но в конце тоннеля свет зажжется,

лишь тверди: "Я всё преодолею."

Заучи молитвой бесконечной

фразу, от которой столбенеют -

ведь она была и будет вечной:

"Я всегда и всё преодолею".

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Над Поліссям займається ранок.

Юні трави у срібній росі.

На широких озерних екранах

Миготить панорама лісів

Попливли позолочені води.

І підняте завмерло весло.

Режисер всього світу - природа

Витирає натхненне чоло.

Віктор Лазарук

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Порив

Нічних метеликів горбаті павучища

Допитують у темному куті.

Колишуть тихо в сітях на горищах,

Викручують їм крила золоті.

ПАВУК

Куди летиш? Навіщо світлом мариш?

Я осліплю тебе для тьми!

МЕТЕЛИК

О, як горять Волосожари,

Як їх торкнутися крильми!

Віктор Лазарук

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Сніжинка

Летіла сніжинка в молочній імлі

І мріяла стріти весну на землі,

Березовим соком бродити у квітні,

Гойдатися в полі туманом досвітнім,

Згоряти росою на травах, житах,

Змочити знесиленим спраглі уста.

Та впала на північ, де вічні сніги,

Де тільки пустеля німа навкруги...

Віктор Лазарук

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

«це — єдине чого я хотіла» — говорить вона

поки знову шукаєш причину лишитися на

кілька днів за умови погоди і пляшки вина

у незамкненій спальні де чути відлуння ще: «мила»

оминай оминай вогких пальців солоні сліди

теплий смак піднебіння брунатну прозорість води

що змиває із пам’яті довгі уявні ряди

тих кому вона вірила тих кого досі любила

пелюстки матіоли розтерта між пальців трава

ці обличчя і постаті кожна з яких ожива

доторкнися промов лиш терпкі невловимі слова

це — єдине чого я хотіла

Наталка Пасічник

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Осінні акварелі

1

На отавах - біла паморозь,

Став за ніч ледь-ледь зашерх.

Сонце в лісі, мабуть зранилось,

Поки вибралось наверх.

Піднімається червоне ще,

Сходить кров"ю на луги,

Розпалили в полі вогнище

Задубілі пастухи.

2

Чуєте, як тихо,

Тихо у долинах,

Як важкі горіхи

Осипа ліщина?

Як зітхають віти,

Як струмок дзюркоче:

Прощавайте , квіти,

Теплі літні ночі!

А берізки босі

Вийшли на узлісся

Запросити осінь

В гості на Полісся.

Віктор Лазарук

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Золоте руно

Сниться море мені,

Золотий корабель,

Молодий капітан

З невідомих земель.

А на тім кораблі

Ні сигналів-вогнів.

Ніч шумить за бортом,

Хвилі чорні, страшні.

А йому - хоч би що,

А йому - все одно.

у каюті сидить,

П"є заморське вино.

Судна в море ідуть

По тріску, по кита.

Зрозумілі усім

І дорога, й мета.

Він же йде крізь вітри,

Крізь тумани густі,

Йде на всіх парусах,

Цілу вічність в путі.

Не заходить в порти,

Не спочине ніде,

Він по руно пливе,

Не просте - золоте.

Він шукає, горить,

Рветься вдаль. І дарма,

Що шукає того,

Чого, може, й нема.

...Сниться море мені,

Сниться ніч-карусель.

І прошусь я, прошусь

На отой корабель!

Віктор Лазарук

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

З ГІРКОТОЮ...

Коли ти спробуєш себе перервати,

а я спробую перервати себе —

жодному з нас не вдасться

бути одночасно собою

і кимось іншим.

Як колоті рани, ми прагнемо вигоїтись.

Але рани були раніше нанесені?

То ж, зустрічаючись разом,

ми тільки гамуємо вічний біль.

Завжди пробуєм доростати до себе

(одвічний егоїзм людського серця!),

але ніхто не може подвоїтись.

Нас двоє.

Завше двоє.

(самітники,

запраглі кохання, як пластиря,

вінчаєм червоний гребінь плоті

дешевою мішурою з універмагу).

Перериватись ніхто не може з нас:

наш крик: безсилий.

Довго очікувана попереду, минає молодість,

лишаючи тугу німого — за словом,

тугу каліки — за ампутованими кінцівками.

Коли нас облишає голодний біль,

ми, нахиляючись над собою,

прозріваємо в полисках

синю вічність.

VII. 1964

В.Стус

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.




×
×
  • Створити...