Краєзнавчі велопоходи по Волині

[Navigator]

Вперше пробую пару бубок - на смак дуже терпкі та кислі. 5 - 7 штук починають зводити язик та піднебіння.

Зараз терен трохи прив"яв і став більш-менш їстивним. Можна з"їсти пару десятків штук. Коли його приб"є першими заморозками він стане ще вкусніший.

[NMA]

Виїхавши з полів урочища Болярка їдемо ще кілометр поруч з огорожею. Буквально в декількох метрах від дороги за забором побачили кабаниху з поросятами.

Здивувало, що вона не дуже то й лякалась людей. Повільно відійшла від дороги на 20 метрів і продовжувала слідкувати за нами. Поросята тим часом порпались в листі, вишукуючи щось їстівне, і зовсім не звертали уваги на спостерігачів.

Задоволені вдалим початком дня нарешті доїхали до лісової розвилки в урочищі Майдан. Дуже гарне місце з високими дубами.

Розвилка в урочищі Майдан

Сподобався встановлений на розвилці вказівник з відстанями.

Тут ми звертаємо з кільцевої дороги праворуч в сторону будинків лісництва. Практично відразу ж зустріли працівника лісництва. Розговорились. Розпитали про стан лісових доріг по яким мали рухатись. Виявилось деякі дороги позначені на карті важкопрохідні навіть на велосипеді. Більш конкретно визначились з маршрутом.

Проїхавши ще декілька сот метрів по лісі дістались, власне, до лісничого господарства. Тут на полях урочища заготовляють сіно на зиму для підгодівлі тварин. Також тут закінчується більш-менш нормальна дорога. Далі до Городища веде пряма просіка з великими коліями від авто, в ямах - повно води. Поруч в лісі звивається більш стара закинута дорога. Звернули на неї, хоча як потім виявилось, що одна другої не краща. Подекуди їхали з пішохідною швидкістю, часто обносили велосипеди повз великі калюжі.

Через 20 хв. виїхали нарешті з лісу, проте продовжували рухатись в створеному природою тунелі із заростей кущів та низьких дерев. Там виявили добре накатану стежку. Нарешті можна було швидко проїхатись, а не повзти по багнюці.

Проїхавши кілометр опинились посеред великого поля, де до війни було ще одне поселення - Дерманка.

На полях урочища Дерманка

В радянські часи на полі було колгоспне господарство, про що свідчать залишки корівників, водонапірна вежа, інші господарські споруди. Поле перетинає також декілька меліоративних каналів.

Далі в Городище мчали по класній польовій дорозі.

Околиці Городища

Через 5 хв. ми вже в селі їмо сливки. Поповнивши запаси води в людей, поїхали на північний виїзд з села. Саме Городище, так само як і Сильне, залишились єдиними постійно населеними “оазисами цивілізації” в цій глуші. Місцеві розказали, що лише нещодавно проклали нормальну дорогу з боку Карплівки-Цумані. До цього, щоб дістатись до обласного центру треба було робити великий крюк - їхати через Журавичі-Тростянець.

Вже за селом біля сільського цвинтаря повернули на захід. Лісова дорога прямує через урочище Обиходне і веде до знищеного німцями під час війни містечка Софіївка, відомо також як Трохимброд.

[NMA]

З Городища до Трохимброду їхали по лісовій дорозі. Траплялось багато великих калюж. Більшість з них брали штурмом не злізаючи з сідла. По дорозі зустріли лише двох людей, які збирали гриби, і то неподалік від Городища.

Коли нарешті виїхали з лісу, перед собою побачили величезне поле, на якому колись і були містечка Софіївка (Трохимбрід), Ігнатівка (Лозище, Лозішт). Крім нас тут більше ні душі, важко повірити, що колись на цьому лузі жило десь із 5 тисяч людей - було 7 синагог, костел та церква.

3 - 4 тисячі з них були розстріляні німцями в серпні - жовтні 1942 року. Врятувались одиниці. Всі будівлі були спалені того ж року.

Пам'ятник на місці розстрілів

Два роки тому діти, які вижили в ті часи повернулись навідати батьківщину - ними був встановлений пам'ятний стовп.

Неподалік, там, де колись починалась головна вулиця Софіївки - місце масового захоронення.

Далі ми поїхали на південний захід, вздовж канави та головної вулиці Софіївки. Відомо, що вона вся була покрита бруківкою, проте від неї не залишилось і сліду. Наразі це звичайна польова дорога по якій не так часто і їздять.

Дороги Трохимброду

Там, де трава понижче відкриваються класні панорами на довколишні поля - вони вже давно не обробляються і позаростали високими травами.

Поля Трохимброду

Більше інформації про справжню, а не кіношну історію Трохимброду в цій темі http://board.lutsk.u...vtrachene-msto/

Не доїжджаючи лісу, переїхали велику канаву і повернули на захід

Відразу ж зустріли сім'ю грибників на Жигулях. Вони вже назбирали повні торби грибів.

Дуже сподобалась дана місцевість: навколо дороги молоді берези та ялинки, затишно, позитивна атмосфера. Трохи проїхавши вперед, вирішили влаштувати собі обід - приготували грибну юшку. Спільними зусиллями кусочок сала, картопля, цибуля та зібрані Андрієм білі гриби за 30 хв перетворились в найсмачнішу походну їжу.

Після відпочинку наша ціль - урочище Добра

По дорозі натрапили на поляну з отакими грибами.

Тут Навігатор сполохав косулю, яка відпочивала у високій траві і випригнула буквально в трьох метрах від нього.

В'їзд в урочище Добра

Залишки хуторів колонії Добра

Зупинились біля одного з хуторів. В закинутому саді безліч сливок, в тому числі і білих - надзвичайно солодких і таких, які тануть в роті. На звичайні вже не звертали уваги.

.

Навігатор розповідав, як ще в 2000-х рр. застав жилими декілька хат. Хтось обробляв ще землю. Було б цікаво застати живих свідків існування колонії Добра, хто міг би розповісти про цю місцевість.

Фотографії хат зроблені Навігатором в 2007 р.. Достатньо двох - трьох років без людського догляду і господарства самі по собі розвалюються.

Наразі цих хат вже немає - від одної залишилось згарище, від іншої навіть сліду не видно.

[Navigator]

ВЕЛОПОДОРОЖ ВЗДОВЖ ЗАХІДНОГО БУГУ

Велоекскурсія здійснена двома луцькими велосипедистами:

NMA Маским

і Navigator Сергій

Нитка маршута (зеленим пунктиром) проходила по Волинській і Львівській областях.

Ця ж місцевість на польских картах 1927-1932 років

Розпочали маршрут на давньому городищі біля села Літовежі. Це високий пів-острів, який ножом вклинився в низьку заплаву Бугу. З трьох сторін він оточений рікою, з четвертого ровом і валом.

Вдалині відніється літовежська церква.

Недалеко є цілий дот, построєний радянською владою перед Другою світовою війною. Далі ми часто зустрічали доти по північному правому березі Буга - цілих і взірваних.

За рікою пам"ятник

Гіганська намивна пісчана коса і поодинокий рибак на крутому повороті.

Вже на львівському боці, напряму вздовж берега пробитись до Старгорода не вдалось - трактори переорали поля з дорогами. Кружком попали в це старовинне село.

Тут в селі побачили такий пам"ятник.

Напис на табличці мені нічого не говорив. Максим більш підкований в таких справах і пояснив. А хто з форумчан без вікіпедії зрозуміє що це? ))

[Navigator]

Західний Буг за Старгородом

Австрійське військове кладовище примостилось на краю річкового схилу. Могили ледь вгадуються під високими травами.

Ріка в місці де колись було село Печогори. Люди жили з ганим краєвидом!

Польовий стан

Вигин ріки

Кладовище Печогор. Тут поруч поховані українці і поляки.

Все що залишилось від промайнувшого життя

[Navigator]

Погода похмура. Сильний вітер в обличчя, зато назад він нас підганяв.

Через перелісок виїхали на відкритий берег Бугу в районі де колись було село Городиловичі.

Тут великий меморіал спаленим українським селам.

Село Городиловичі знищили під час операції «Вісла» у 1946 році. І лише у 1996ому на місці спаленого населеного пункту побудували меморіальний комплекс, встановили 68 хрестів, які символізують стерті з лиця землі села Холмщини. На місці, де стояла церква, збудoвана каплиця, поряд з нею – символічна могила борцям за волю України. На ній викарбувана пам’ятна таблиця на честь начальника штабу групи УПА«Південь» Василя Процюка («Кропиви»), вихідця з Городилович. Поряд з могилою хрестами позначили усі села, які були знищені поляками під час операції «Вісла» та карателями з органів КГБ.

В лісі поруч збереглося велике кладовище. Все воно поросло високими травами.

Біля меморіалу на високому старому дубі гіганські качелі, які, певно, мають якесь символічне значення.

Далі дорога йшла через ліс, понад самий Буг теж тягнулася польова, але вона заросла травою, купинами.

Осіння пастораль

[Navigator]

Залізничний міст біля Ульвівка був нашою найдальшою точкою. Звідси правим берегом дороги і стежки вели назад в Літовеж.

За мостом з крутого повороту відкривались далекі річні простори.

Тут, на Бузі, довгий час проходили кордони. До 1914 року між Російською і Австро-Угорською імперіями. В 1939-1941 і 1944-1952 між СССР і Польшею. Лиш в 1952 під час етнічного переселення поляків і українців, ця частина Львівської області була передана Україні. Взамін Польщі пішло кусок Холмщини.

Залишки взірваного радянського доту.

Вид на осінню ріку. Тут вона тече великими прямими участками.

Вдалині постійно димів лісовий пожар. Коли загорялись молоді сосни вогонь на багато метрів звивався вгору.

Місце, де колись був міст через ріку.

Навпроти нього пам"ятник бійцям 12 застави 90-ого прикордонного загону, які прийняли бій 22 червня 1941 року.

Застава знаходилась лише в 50-75 метрах від Бугу і була знищена в перші часи війни. Зберігся її малюнок.

З особового складу вціліло лише декілька бійців, які були в дальних нарядах.

Навпроти пам"ятника на березі ріки стоїть самотній радянський прикордонний стовб.

[AnimaNoir]

Там від Лютки і Дубечного декілька кілометрів до мальовничих сіл Кримне та Яревище. Теж дуже гарні озера, та природа. Жаль що трохі не доїхали.

[ODZER]

Там від Лютки і Дубечного декілька кілометрів до мальовничих сіл Кримне та Яревище. Теж дуже гарні озера, та природа. Жаль що трохі не доїхали.

планувався маршрут цьогоріч від Лютки через кримненські та згоранські озера( всього через 25 озер).Але у зв'язку з подіями всі маршрути відклали на кращі часи

[Navigator]

Стариця Бугу

По розораному полі над Бугом з металошукачами ходило 6-7 чоловік. Думаю тут можна знайти воєнні знахідки, а також металічні вироби черняхівської і тшинецької культур.

Тшинецька культура — археологічна культура середнього періоду бронзового віку, поширена в середній смузі Польщі (від річки Варти на заході) і в Україні (від Бугу на заході, до Десни на сході і від Прип'яті на півночі до півдня Волині). Назва від села Тшинця (Trzciniec) на Люблінщині.

Основні заняття носіїв тшинецької культури: скотарство і хліборобство, а також полювання і рибальство. Житла — землянки і наземні споруди. Пам'ятники поховань: могили з обрядами трупоспалення і трупопокладення; також колективні поховання. Знахідки: численні керамічні вироби (серед іншого посуд з рожевуватою підлискованою поверхнею, здебільшого оздоблений), крем'яні серпи, шкребки, наконечники стріл, вироби з кістки і бронзи. Тщинецька культура існувала з 16 до середини 12 ст. до н. е.

На високому мисі корінного берега річки і його найближчому оточенні відкрито кілька поселень. Біля північного схилу мису знаходилося поселення тщинецької культури. В свіжо виритій траншеї виявлено частину заглибленої споруди довжиною 3,5 м по лінії стінки траншеї і глибиною 1,3 м від сучасної поверхні. На дні ями залягав шар деревного вугілля та перепаленої глини, окремі уламки кількох посудин, орнаментованих горизонтальними борозенками по шийці. В східній частині мису, в стінці силосної ями виявлено культурний шар з посудом стжижовської культури і лежницької групи ранньозалізного часу. Ще одне аналогічне поселення ранньозалізного часу знаходилося на сусідньому, меншому, мисі. Тут виділяються уламки рустикованих ззовні і лощених зсередини біконічних посудин із защипковим орнаментом по ребру та насічками по краю вінець.

Реконструкція житла черняхівської культури.

Повороти Бугу

Випас

Радянський дот

Озеро в заплаві

Намивний пісчаний берег

Вздовж Бугу ми виїхали в район Літовежу і замкнули кільце. Велоподорож закінчилась.

Вечірній Буг

[ODZER]

фотодоповнення до посту #49 http://board.lutsk.u...entry1052933857

а саме, про озеро Глухівське ( Старовижівський р-н)

Є декілька пляжів, хоча на незначній частині берегової лінії. Дно піщане. Вода не кришталева, але досить чиста.

Переважно узбережжя більш підходить для рибалки, ніж для купання

Влітку приїзджали туди на два дні. Фото

[Navigator]

ОДНОДЕННА ВЕЛОПРОГУЛЯНКА СОНЯЧНИМ БЕРЕЗНЕВИМ ДНЕМ: "УРОЧИЩЕ НЕЧИМНЕ - ТУРІЯ - ВИЖІВКА"

В подорож вирішив відправитись, як зазвичай спонтанно, але по зазделегіть продуманому і припасеному маршруту. Ввечері напередодні зустрівся з Шпіоном і ми, обговоривши завтрашній наш вільний день і півтора десятків різних місць і варіантів подорожей, зупинились на урочичі Нечимне, де бувала Леся Українка і де живуть всі персонажі безсмертної "Лісової пісні". До нашої подорожі вирішила приєднатись Іра (Irni).

На наступний (а це було вчора) день збираємось на вокзалі і в 4.28 ранку електричкою виїзжаємо в бік Ковеля. На вулиці прохолодно і темно. За Голобами починає світати. На станції Любитів, де ми сходимо, показується великий червоний круг сонця.

Карта місцевосці з проложеним маршрутом.

Швидко доїхавши до Волошок, переїхали бетонку і гарним ранковим лісом поїхали до Стеблів. В лісі по дорозі є броди, що заставляли Діму і Іру шукати обходи. Я вздягнув гумові чоботи і рухав напряму. Вони не раз виручали. Приходилось навіть на спині переносити Іру по заболоченій стежці.

Ранковий ліс пронизаний низькими промінями сонця, по-весняному співають багаточисленні птахи.

Дороги лісові і польові, часто приходиться обходити заболоченні місця.

Скоро прибули в Стеблі. Село ще не зовсім проснулось.

Перед Нечимним - велике село Скулин. В селі є 26-и метрова вишка, на яку ми всі троє вилізли. З більшості сторін протягнулись величезні ліси. До самого горизонту нічого крім верхушок дерев.

Добре проглядається і Скулин.

З села лісова дорога через п"ять кілометрів вивела нас до Нечимного, де нас зустрів дуб дядька Лева.

Їхали ми на різних велосипедах. Це Джайнт 1996 року з ще рідною підвіскою. Псевдо Келіс 25 раз крадений і сто раз перекрашений. І вигідно вирізнявшийся серед них (як рисак-скакун серед двух віслюків) - новенький мій кенондейл. Насправді ж бо я завжди плівся позаду, безкінечно возячись з своїм фотоаппаратом і змиваючи в струмках солений піт з обличчя.

А ось і озеро, де живуть потерчата, русалки, водяник, той що греблі рве і страшна пропастниця!

А ще тут є море бобрів. Подорожуючи по березі озера, відчуваєш коливання нестійкого хиткого грунту. Тонкий шар болотної трави прогинається під ногами. Двухметровий шест весь йде в вікна з відкритим болотом.

На зручному містку довгожданний сніданок з гарячим чаєм! (Діма взяв туристичний примус)

Далі буде...

[Navigator]

Від Нечимного наш шлях йшов на північ до річки Турія в село Тойкут. Дорога через ліс пісчана. Часто приходилось тягнути велосипеди.

В лісі тихо і сонячно. Поза дорогами багато стоячої води.

На річці Закревщина невеликий привал.

Шпіон, побарахтавщись в пісках, завалився на мох в тіньку під деревами з словами: "Да ну його, я що спорцмен?!" Мох теплий, легкий південний вітер остужує...

Ліс кінчився і ми виїхали на цілий кущ сіл на Турії.

В Заріччях пішохідний місток.

Тут переправились на інший берег.

[Navigator]

Часу багато. Вирішуємо від Турії їхати через багаточисленні села в Стару Вижівку, а вже звідтам поїздом на Ковель і Луцьк.

Біля містка перепочили і вперед!

Дорога бруківка, потім грейдер, а після Серехович - асфальт.

Куточки Грабового.

В Серховичах виїхали на берег великого озера і влаштували обід.

На сонці жаркувато. Сама загартована Іра їде майже всю дорогу в одній футболці.

Мені навіть вдалось подрімати на теплій кладці.

Бруківка, грейдер, і особливо піски, забрали багато сил. Далі покотили по асфальту. Погода і настрій чудові, сили прибавилось. В Вижівці до поїзда лишалось дві години, то поїхали на одноіменну річку. Зварили чай з річкової води.

В Ковелі між пересадками покатались по місту. В центрі тусується багато молоді, дуже багато велосипедистів.

Електричка на Луцьк майже порожня. В 23 годині були в Луцьку. По лічильнику проїхали 94,2 км.

[ODZER]

Перш, ніж розповісти про свою веломандрівку, подумав, що варто включити в цю тему ось цей маршрут:

Етновелопохід "Два береги Вижівки" http://board.lutsk.u...beregi-vizhvki/

А тепер про одноденну велопрогуляну по маршруту: смт. Клевань – Білівський монастир (село Білівські хутори) – с. Пересопниця – с. Радухівка – смт. Олика – с. Горянівка- с. Ромашківка – с. Дерно

Протяжність: 50-55 км

Дата: 31 травня 2015 року

Карту відкривайте в новому вікні, щоб побачити деталі

Врешті-решт знайшов час на одноденну велопрогулянку.

В Луцьку сів на електричку (8.40 ранку) , вийшов на станції «Ветеранів» в Клевані, Там поруч військовий госпіталь, де я провідував свого товариша–нацгвардійця, який проходить реабілітацію.

Після відвідин вийшов на маршрут о 13.00.

В Клевані чимало історичних пам»яток, адже колись це була резиденція князів Чорторийських-Клеванських.

Варто оглянути замок,

Старе фото замку

поряд з замком надзвичайно цікавий міст-віадук (колись навколо замку текла річка Стубла) , а також за сотню метрів стара православна церква.

Також варто оглянути костел. Цього разу я не заїзджав туди, адже бував там чимало разів.

Детальніше про історичні пам"ятки та безпосередньо про історію Клеваня:

http://ukraine.kingd...n/17/klevan.php

http://www.castles.com.ua/?klevan

http://uk.wikipedia....rg/wiki/Клевань

Вдалось навіть сплавитись на байдарках по р. Стублі , починали неподалік замку, раніш річка йшла навколо замку, створюючи вагому перешкоду для штурму.

http://board.lutsk.u...entry1052773514

Відео сплаву ( там можна роздивитись замок)

Я поїхав до «Тунелю кохання» . Там було біля сотні туристів, серед них і іноземці, навіть пара з Японії. Тунель довжиною біля 1 км, поряд продаж сувенірів і всякої всячини для туристів.

Місцевий шоумен «під градусом» показував всякі викрутаси, ледь тримався на ногах, добре, що хоч баян поставив на землю.

Далі, проїхав до села Зоря, і по центральній трасі виїхав на околицю, а там поля, духмяне різнотрав»я, співи пташок.

Грунтовка плететься ген-ген до лісу на обрії. І відчуття свободи та пригоди…

[ODZER]

Згодом, проїхавши через ліс, по величних пагорбах доїхав до Білівських хуторів, на сонці грали купола Білівського монастира.

Старенька церква , побудована на місці хати, де в 20-х роках обновилась чудотворна ікона.

Саме це і стало причиною встановлення тут монастира.

[ODZER]

Автобусом сюди можна дістатись лише з Рівного, та й то , рейс лише двічі на день.

В Білівських хуторах живе трохи більше сотні мешканців.

На подвір`ї монастиря майже нікого не було, хоча це було свято Трійці.

Мені порадили зайти в монастир і піднятись до храму на другому поверсі. Енергетика в монастирі надзвичайна.

В монастирі є чудотворна ікона, яка допомагає знайти безвісти пропавших. Віряни замовляють в монастирі молебен, і згодом, якимось чином, приходить звістка про зникшу безвісти людину, або , принаймі, знаходять тіло померлої зниклої людини. Мені там розповіли немало подібних історій

Трохи інфо про історію монастиря та ікону:

http://archive.visny...dyvytysya-kino/

http://istvolyn.info...99:---&catid=25

https://vk.com/album-6155914_105793319

Поряд хрест фігура ( на табличці вказана дата – 1944 рік).

Цікавий елемент хреста, про який я чув, але ніколи на Поліссі не бачив, адже більшість хрестів –фігур встановлені нещодавно, за часів Хрущова їх нещадно різали, або переносили на кладовища.

Це табличка внизу, один з символів страстей Христових, на дерев`яній табличці 30 кружечків - це символ 30 серебреників.

Далі їду по старій поганенькій бруківці з рваного каменю, яку намагались латати асфальтом, але лишились лише невеликі латки.

Згодом, я вирішую зрізати польовими дорогами. Дороги рівненькі, колії немає, їздять по них нечасто. Тому лечу на всіх вітрах з гори вниз. Нехілий даунхільчик….

На кукурудзяних полях хазяйнують десятки лелек, проїзджаю через покинуті хутори.

Аж ось видніється будівля музею «Української першокниги Пересопницького Євангеліє» в Пересопниці.

Саме на Пересопницькому Євангеліє приносять клятву на вірність українські президенти.

Мені пощастило, музей в неділю працює !

далі буде...

[ODZER]

Пересопниця – поселення на річці Стублі за 25 км від м.Рівне та 50 км від м.Луцьк .

Назва поселення походить від слова «пересип», «гребля».

Археологічні знахідки свідчать про проживання тут первісної людини від доби пізнього палеоліту.

Про значимість волинських давньоруських міст свідчить кількість літописних згадок про них.

Так, Володимир згадується 105 разів, Луцьк – понад 30, Пересопниця 17.

Вперше про Пересопницю згадується в 1149 році в літописних рукописах Київської Русі.

У 1149–1246 роках тут правили князі з роду Рюриковичів: В'ячеслав Володимирович (брат Юрія Долгорукого) , Гліб, Мстислав і Андрій (сини Юрія Долгорукого), Ізяслав Мстиславович, Володимир Андрійович, Володимир Мстиславович, Мстислав Ярославович (Німий),Василько Романович.

1240 року Пересопницю та князівство спустошили монголо-татари під командуванням Батия.

Пересопницьке князівство повністю було зруйноване монголами.

Фото з експозиції иузею, мені дозволили фотографувати за 5 грн.

фото реконструйованого житла культури шнурової кераміки ( жили на теренах Волині 2 тисячі років до н.е.)

Опис милоградської культури.

Милоградська культура – це міфічне плем`я неврів, які жили тривали час на Поліссі ще 2500 тисячі років, у скіфську добу. .

Навіть Полісся тоді називалось Невридою .

Неври – найімовірніші пращури слав`ян та балтів. Останні декілька років тема неврів мене сильно захопила. Дуже вірогідно, що в крові поліщуків гени неврів.

Історична довідка про неврів :

На жаль, про неврів відомо дуже мало, в основному , це згадка Геродота і археологічні сліди милоградської культури.

Основним письмовим джерелом є свідчення Геродота:

Згідно з Геродотом землі неврів на заході межували з агафірсами, на півдні — зі скитами, на сході — з андрофагами, на північ від неврів Геродот поміщав безлюдну пустелю]. Є його згадка і про те, що цар (царі) неврів поряд з іншими царями Великої Скифії брали участь у славнозвісній Раді царів Скифії 512 (514) р. до Р. Х.:

"Думки учасників (Ради) розділилися: царі гелонів, будинів і савроматів прийшли до згоди і обіцяли допомогти скитам. Царі ж агафірсів, неврів, андрофагів, а також меланхленів й таврів(кримчан) дали скитам таку відповідь: «Якби ви раніше не завдали образи персам і не почали війни з ними, тоді ми вважали б ваше прохання правильним і охоче допомогли б вам. Але ви без нашої допомоги вторглися в землю персів і володіли нею, доки Божество допускало це. Тепер це ж Божество на їхньому боці, і перси хочуть відплатити вам тим же. Ми ж і тоді нічим не образили тих людей і тепер першими зовсім не будемо ворогувати з ними. Якщо ж перси вступлять і в нашу країну і нападуть на нас, то ми не допустимо цього. Але поки ми цього не бачимо, то залишимося у нашій країні. Нам здається, що перси прийшли не проти нас, а проти своїх кривдників».[5].

У кінцевому підсумку, скіфи, вимотуючи персів, пройшли по царствах Північної Скіфії, відступивши в землю неврів, які тікали на північ у пустелю[6].

Геродот також повідомляє, що неври за одне покоління до походу Дарія (тобто в середині VI століття до Р. Х.) змушені були переселитися зі своєї батьківщини в землю будинів через «людей-змій» . Чи це згадка про балтські племена, де поширений був культ змії, чи інша причина – незрозуміло. В нас на Поліссі теж дуже поширений був ( та і лишився) культ змій, зокрема вужів. Були капища, наповнені священними вужами, за якими доглядали жерці,

Геродот наводить також скифську байку про неврів, яка займала уми багатьох дослідників: «Ці люди, очевидно, чаклуни. Скити й елліни, що живуть серед них, стверджують, що кожен невр щороку на кілька днів перевертається на вовка, а потім знову набуває людського вигляду». Це повідомлення дозволило простежити слов'янські уявлення про перевертнів углиб історії. Пізніше, провівши аналогії з тотемними культами індіанців (особливо племені квакіютль — у сучасній Канаді), вчені дійшли висновку про наявність серед неврів культу вовка.

Чи неври дійсно володіли побутовою магією, чи це згадка про тотем вовка, про це вже ніхто не довідається.

Геродот також згадує про диких білих коней (тарпанів), що пасуться навколо великого озера у землі неврів. Ймовірно, що цим озером були Прип`ятські болота. Існує версія, що тобі ці болота і Шацькі озера були як одна величезна водойма. Цікава версія в нашого волинського письменника В. Лазарука, він описує її в своїй книзі «Сині очі Волині»

Геродот наводить також скифську байку про неврів, яка займала уми багатьох дослідників: «Ці люди, очевидно, чаклуни. Скити й елліни, що живуть серед них, стверджують, що кожен невр щороку на кілька днів перевертається на вовка, а потім знову набуває людського вигляду».[9] Це повідомлення дозволило простежити слов'янські уявлення про перевертнів углиб історії. Пізніше, провівши аналогії з тотемними культами індіанців (особливо племені квакіютль — у сучасній Канаді), вчені дійшли висновку про наявність серед неврів культу вовка.

Чи неври дійсно володіли побутовою магією, чи це згадка про тотем вовка, про це вже ніхто не довідається.

На околиці Пересопниці було знайдено ось таку бронзову фігурку коня , фігурка належала культурі неврів

Шкода, але знайшов лише малюнок

А з цих глеків неври пили молоко аба квас.

на другому поверсі музею експозиція присвячена старим книгам та літописам.

З православним монастирем у Пересопниці пов'язана історія створення Пересопницького Євангелія.

У 1561році тут завершено переклад, переписування і оздоблення книги.

Це був перший відомий такий переклад Святого Письма з церковнословянської на тодішню письмову староукраїнську мову.

Пересопницьке Євангеліє переписали на 482 пергаментних аркушах і по-мистецьки оздобили малюнками (зображеннями 4 євангелістів), заставками та рослинним орнаментом.

Нині Пересопницьке Євангеліє зберігається в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського.

Саме на ньому складають присягу на вірність Україні її Президенти.

[ODZER]

Ось ще про музей та про історію села Пересопниця.

https://llevchenko.w...хеологічно-кул/

Навколо музею невеликий парк, поряд макет давньослов`янського житла, частокіл, хатина, хлів, сарай, криниця-зруб.

Взагалі, на мою думку, хати мали б бути криті або дерев"яною гонтою( а не дошками) або сіном чи очеретом.

А скляні вінокнця теж мене смущають, адже на Поліссі до кінця 19 століття люди жили в куних хатах , навіть без димарів. Вікна були без скла, зкривались дерев"яною ставнею-засувом.

А ось ворота, нагадують мені подібні (сучасні) в селі Сваловичі ( відгомін віків).

Ворота в селі Сваловичі, 2009 рік ( Любешівський р-н)

[ODZER]

Трохи поодаль кам`яний хрест.

[ODZER]

Далі я виїхав з музею до древнього городища.

Майданчик міста розміром 130Х220м , обнесений валом, над річкою Стубла.

Площа 4.8 га.

Проведено неодноразові розкопки, виявлено напівземлянкові та наземні житлово-господарські та виробничі будівлі, знаряддя праці, предмети побуту та культу , озброєння XII-XIV ст.

Останнім самостійним князем з 1211 по 1226 р. тут був Мстислав Ярославлвич Німий, а далі Пересопницьке князівство увійшло до складу Волинсько-Галицького.

Реконструкція міста в музеї

Муляж шматка оборонної стіни Пересопниці в натуральну величину.

[ODZER]

На городищі стара церква в автентичному волинському стилі.

Шкода, але зараз священники нерідко старі церкви реставрують так бездарно, що втрачається автентика.

Зустрічав архаїчні дерев`яні церкви на Поліссі, криті пластиковим сайдингом (!!!)

Дзвінниця

Поряд розкинувся мальовничий пейзаж, комплекс ставків, десь в очеретах гукав чудернацьким звуком пташка –бугай (выпь).

Поряд, в селі Білів, залишки мисового городища Х-початку ХІІ ст, розташоване на мисі правого берега р. Стубли.

Майданчик городища, розміром 50Х80 м, оточений валом звввишки 4 м, з в`їздом з північного боку.

Також, в районі Пересопниці та Біліва є декілька десятків курганів, багато з них досліджені.

Як свідчать археологічні знахідки, на території Волині в ІХ – Х ст. побутував ритуал кремації покійника, а згодом почав домінувати обряд тілопокладання.

Звідтіля по хорошому асфальту поїхав в напрямку села Радухівка.

Вигляд на Пересопницю з Радухівки

Хрест-фігура біля мосту і пам`ятна табличка.

Посидів на лавочці поряд, з`їв пару пиріжків, що мені в дорогу поклала дружина.

В Радухівці знову звертаю по польовій дорозі в напрямку Олики. Крутий і тривалий підйом поряд з яром.

Гарна панорама відкривається з пагорбу, внизу Радухівка

До самого лісу вздовж яру зустрічались поодинокі затишні садки з хуторами. Звідти на мене як на чужинця наскакували собаки, намагаючись цапнути за гомілку.

Узлісся (ліс Жуковщина).

Як приємно заїхати зі спеки в холодний вологий ліс, враження таке, що зайшов в сирий підвал!

В лісі повісив мій походний гамак, трохи відпочив. Гамак займає мінімум місця, а от для відновлення сил саме те.

Далі знову полями.

[ODZER]

Аж ось відкривається прекрасний краєвид. Внизу княжий град Олика.

Можливо, в давнину хто так само виїзджав на підводі, а внизу блищали купола церков та костьолів.

По горці знову даунхілл з надзвуковою швидкістю Порозганяв всіх ворон з поля .

Зупинився біля містка перед Оликою

Далі буде…

[ODZER]

…Продовження.

Зупинився біля містка через річку Путилівку.

Декілька років тому виникла ідея сплавитись по Путилівці до устя, стартанувши саме в Олиці. Але виявилось, що до Цуманя річка дуже заросла чагарниками. Тому починали сплав з Цуманя і до устя, а саме до водосховища, де знаходяться санаторії «Пролісок» та «Червона калина». На цій ділянці теж було безліч перешкод – завали, кладки і т.д.

Відео сплаву

За містком починається стара бруківка з рваного каменю, їду по Олиці, час від часу зустрічаються старі будівлі.

Перша пам`ятка архітектури – старий занедбаний цвинтар.

Велична брама, на ній видно залишки залізних ворот, все кладовище заросло травою та бур`яном, хоча площею з чимале футбольне поле.

Цвинтар огорожений цегляним парканом, майже всі надгробки знищені, розбиті .

В центрі руїни костелу… Гнітюча картина занепаду і колишньої величі…

В свій час Олика була процвітаючим містом , резиденцією магнатів Радзивилів, одного з самих древніх і найбагатших родів у Великому Литовському князівстві, а згодом і Речі Посполитій

Польський "Tygodnik Ilustriwany" у 1856р. захоплено описував в'їзд до міста з боку Рівного:

"...чудові костел, замок та ратуша, білесенька церква, скрізь охайні, прикрашені садками будиночки міщан, сріблясті поверхні спокійно куняючих ставків, горбки, а поміж ними звивисті річечки прегарний творять вид".

За часів Волинсько-Галицького князівства поряд був укріплений град Чемерин, але згодом центр міського життя перемістився в Олику.

Олика мала чудові перспективи. Свого часу вона лише трохи поступалася Луцьку за чисельністю населення та вважалася дуже багатим містом.

Наприклад, при костелі діяла колегіата, де п’ять професорів викладали логіку, риторику, граматику, теологію та основи наук.

А на центральній площі Олики було збудовано міську ратушу. Тут урочисто обирали урядовців, на площі проходили торги, а в підземеллі відбували покарання в’язні.

Був свій шпиталь та кат, що вважалося ознакою заможності міста.

.

У 1564 році Олика отримала Магдебурзьке право. Воно захищало міщан, однак суворо карало за недотримання звичаїв. Наприклад, за вироком магістрату 25 січня 1782 року труп самовбивці – міського голови Івана Рисецького волочили вулицями, прив’язавши до кінського хвоста. А у 1781 році місцевого мешканця Ониська Яблонського було довічно ув’язнено в замку за наклеп на місто. Втім, вільному самоврядуванню настав кінець з входом Олики у 1793 році до складу Російської імперії.

А ось тут про судові процеси міжд Клеванем та Оликою ( конфлікт між князями Радзивілами та Чарторийськими ) http://www.castles.com.ua/olyka.html

Далі їду по місту ( населення Олики зараз 3 ти. чол), видніється старий величний костел Святої Трійці.

Величнішої картини я давно не бачив, чудова архітектура і залишки багатого оздоблення, не дивлячись на цілковиту руйнацію та занепад...

малюнок костелу 19 ст.

Малюнок містечка Олики Наполеона Орди, 1874 р

Дзвіниця находиться позаду костелу. Цегляна, складається з п'яти хрестових у плані пілонів висотою 15,8 м, об'єднаних напівциркульними арками. Пілони декоровані вузькими плоскими нішами, три середніхпілона прикрашені ліпним маскароном і рослинним орнаментом. Дах покритий черепицею.

Один краєзнавець мені казав, що в свій час це був один з найнарніших та багатштх храмів Речі Посполитою ( принаймі на Волині це був найгарніший храм)

Додаткова краєзнавча інформація про колегіальний костел Святої Трійці

http://uk.wikipedia....ї_Трійці_(Олика)

Костел був побудований у 1635—40 роках коштом пожертвувань Альбрехта Станіслава Радзивілла на взірець римського храму Іль-Джезу. Проект храму належить італійцям Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна. Свій внесок в будівництво внесли також скульптори Мельхіор Ерленберг і Міхал Германус. Костел був освячений в 1640 р. єпископом Анджеєм Гембіцьким, а через рік піднятий до рангу колегіального.

У 1638 році фундатор костелу заснував при костелі колегію — філію Замойської академії та духовну семінарію. Капітула олицької колегії проіснувала до 1945року.

Радянська влада зачинила її, а чудова пам'ятка поступового почала руйнуватися.

Бароковий костел являє собою тринефну базиліку з нартексом, хорами та півциркульним презбітерієм (апсидою). Головний фасад розділений вертикальними коринфськими пілястрами, над якими поміщено масивний напис латиною «DEUS DE TUIS DONIS TIBI OFFERIMUS», що в перекладі на українську означає «Тобі Боже цей дар жертвуємо».

[ODZER]

Між пілястрами встановлені фігури Святих Войцеха, Станіслава, Петра і Павла роботи Мельхіора Ерленберга.

Фасад увінчаний фронтоном, завершеним тимпаном і двома бічними вежами, що примикають до нього

Велике прямокутне поле фронтону заповнене барельєфом «Коронація Пресвятої Діви Марії» із зображенням Пресвятої Діви в повний зріст, що стоїть на півмісяці серед хмар і голівок херувимів.

У напівкруглому фронтоні знаходиться барельєф «Бог-Отець».