ДУБНІВСЬКІ ВИСОТИ

[Navigator]

В ЦЬМУ МІСЦІ БУЛИ ЗАМОРДРВАНІ І ВКИНУТІ В КРИНИЦЮ

ЮРЦУНЬ ОМЕЛЬКО

ЮРЦУНЬ ТЕКЛЯ

ЮРЦУНЬ МАРІЯ

КУСАК ПАРАСКА

КОСІНСЬКИЙ СТАС

[Navigator]

Вид на Дубнівські висоти, а конкретно - на Повчанську висоту, з долини ріки Іква.

[Romek]

Повчанські гори. Околиці Яблунівки і Миколаївки (жовтень)

[Navigator]

Морозяний ранок 19 жовтня 2014 року на околицях Клина.

Дорога на Підбрусинь. Долини в густому тумані. На вершинах проглядає сонце.

Західна окраїна Підбрусиня.

Дорога на Будеражські хутори.

[Navigator]

ТАЙГА ПІВДЕННОЇ ВОЛИНІ

Осінні ліси на схилах Повчанської висоти (жовтень 2013, жовтень 2014)

Над усім!

[Navigator]

Серед лісів і полів, на крутих схилах, в глибоких долинах і на високих горах сховались небаготочисленні тут села і хутори. Часом проїзжаєш в пізню пору, коли немає на деревах листя і бачиш нову для себе хатку, яку серед листя в теплу пору зовсім не було видно.

Клин і навколишні хутори.

Козирщина

Підбрусинь

Повча

Будераж

Яблунівка і навколишні хутори.

[Navigator]

ВЕЛОЕТЮДИ

Подорожувати по пагорбам Дубнівських висот найзручніше велосипедом. Велика маневренисть і проходимість!

Пішком напряму ходити буде важкувато - високі трави. Зрозуміло, що по снігам можна рухатись тільки пішки, на лижах, особливо коли сніг положить і придавить траву.

Невелике відео.

Ліс між Клином і Підбрусинем.

Спуск до Яблунівки через виходи крейдяних порід.

"Тунель закоханих"

Лід

Іній

По осіннім просторам

На узліссі біля Сінокосів

Над простором

Дорога до гори Колиха

[Navigator]

Найвища вершина Волинської височини - гора Колиха, інші місцеві назви: Хохлиця, Біла гора. Висота над рівнем моря 358,7 метрів. Луцьк, для прикладу, розташований на висотах 180-210 метрів.

На вигляд це зовсім не гора, а хребет довжиною 7 кілометрів. Він витягнувся з сходу на захід від села Мильча, де він повільно набирає висоту, до села Яблунівка (колишня Едвардівка), де він обривається різким уступом в глибокі яри. Практично весь він покритий лісом.

На цій фотографії Колиха видніється в лівому кутку. Тут добре видно наскільки вона підіймається над навколишньою і так не низькою місцевісттю.

Вид на хребет з півдня. Верхи затягнуті туманом.

Дорога на хребет з Будеражських хуторів.

Північні схили хребта.

Літні фотографії Колихи. Вид з Будеража.

Ліс на вершині гори.

Глибокі яри на північних схилах поблизу Яблунівки.

За хребтом в селі Буди.

[laska]

Це останнє фото, як картина столітньої давнини! Вражаюче!

[Navigator]

Це останнє фото, як картина столітньої давнини! Вражаюче!

Дякую. Один баранець і трое овечок з здивуванням роздивлялись на вивернувшихся з туману велосипедистів.

Цікаво, що вищеописаний хребет розділяв погоду на дві частини: з півночі сонце, на горі туман, а з півдня дуже густий туман з видимісттю менше 50-и метрів.

[NMA]

Підтримаю тему

В Клин приїхали о 8 ранку. До нього веде дорога-соша, на цьому роздоріжжі вона закінчуються - далі лише вкатані грунтовки. Сюди ще можна дістатись автобусом з Млинова. Місцеві мешканці якраз починали сходитись з різних хуторів.

Перехрестя в Клині - кінець соші

Далі лише грунти

За пагорбом ховається ціла вулиця

За Клином відразу піднялись на доволі крутий хребет. Попри заморозки тут добряче нагрілись. Лише вже на самій вершині виїхали з лісу.

По дорозі на Підбрусинь

Перша хата в Підбрусинні

[NMA]

Підбрусинська церква ледве проглядається

На Будеражських хуторах

Підйом на гору Колиха

Роздоріжжя на перевалі

Село Буди, яке знаходиться відразу під горою Колиха. Перше враження - це як потрапити в загублений світ. Село з трьох боків оточене лісом. Довкола глибокі яри. До сусідніх сіл - 4 км по лісах

Такі ж враження від частини Яблунівки, яка розташована в ярах під горою

Крайня жила хата Яблунівки

Яблунівські яри

Шлях до "цивілізації"

Пагорби з крейди і вапняків

[St@S_]

ось наш трек

[Navigator]

ВИД НА ЗАСНІЖЕНУ ПОВЧАНСЬКУ ВИСОТУ З ДОЛИНИ РІЧКИ ІКВИ

Війниця і пагорби

Баболоки

З берега Ікви

Великий кругозір відкривається з південних пагорбів Ікви

Вид через Остріїв

Вечір. Вдалині пагорби Козирщини

[Navigator]

Бачив як ви проїздили через наші села на роверах...як раз в полі працював в тестя. Так тобі скажу за цю землю годен вмерти був щоб нею милуватися вільною людиною. Вперше потрапив сюди на сайт. Дуже файні фото. Для мене це не просто краса - це моя любов. Моя дідівщина.

[Дмитро Волиняк]

Просто нема слів!!! Сергій Ви неперевершений!!! Як завжди дуже цікаво, повчально, чудові фото!!! Дякую Вам!!! Все більше і більше, завдяки Вам, дізнаюся про такі гарні і не далекі місцини!!! І ще більше хочеться побувати в таких чарівних місцях!!! Дуже чудова розповідь про "Дубнівські висоти"!!! Щиро вдячний Вам!!!

[Navigator]

Із мотопоїздки з ночівкою в район Козирщини, Підбрусиня, Колихи і Яблунівки.

Вид з висоти 358. Біля великого дерева залишки житла: сходинки ганка і великий, на дві кімнати, льох.

Хребет Колиха.

Долина Яблунівки. Облазивши верх гори, спустився в долину Яблунівки. Проїхав по селу туди і назад. Поговорив з місцевим дядьком. Дітей в селі немає. В сусідніх Будах лише десять жителів. На Колисі стояла дерев"яна вишка, вже впала. Раніше до неї щовесни приїзжали військові.

Квітковий схил

Захід сонця

Ніч тепла, без роси. Пройшла швидко, бо зі сходом сонця поїхав далі. В чистому нічному небі безліч зірок. Туманою смугою протягнувся Чумацький шлях. Місяць лиш звечора показався тоненьким серпом. Спав між молоденьких сосенок на схилі гори. Крізь них проглядала Колиха. Ввечері і вранці чай з бутербодами.

Ранок.

Дорога на Миколаївку.

Ранкове сонце освітило далекий Мізочський кряж. До його найближчих вершин 27 кілометрів.

Дорога верхами

Пагорби Підбрусиня

Козирщина

Під Бокіймою

[Navigator]

Після війни на Повчанській висоті в районі сіл Підбрусинь, Миколаївка, Ільпибоки, Калинівка, Повча діяв спецзагін НКВД, переодітий в форму УПА. Нерував ними Сафат Панасюк. Згадує Анна Гуздюк:

Замучив він і мого рідного брата Антона Гудзюка, воїна УПА. Разом з ним закатував ще Артема Сидорука, Панаса Пащука, Віру Пащук та Івана Гутюка. Усі вони були воїнами УПА, скерованими в цю боївку, щоб з’ясувати причини масових убивств мирного населення, але ніхто з них не повернувся живим. Їх роззброїли, повиколювали очі, вирізали язики, вуха та носи, поламали руки й ноги і напівживих повкидали у криницю в "Долині смерті". Тільки в одному селі Парисі цей "спєцотряд", очолений Сафатом Панасюком, умертвив тридцять чотири людини упродовж 1944 - 1946 років. Ось імена цих жертв: Павло Борделюк, Софія Борделюк, Любомир Волянюк, Павло Вдович, Андрій Вдович, Петро Заморотько, Іван Гутюк, Богдан Зборовський, Надія Пащук, Олександр Пащук, Віра Пащук, Володимир Павлюк, Пантелій Пащук, Олексій Приндецький, Павло Приндецький, Марія Пащук, Панас Пащук, Михайло Пащук, Василь Левонтюк, Борис Левонтюк, Григорій Левонтюк, Юлія Столярчук, Пилип Самолюк, Володимир Сидорчук, Артем Сидорчук, Максим Кримінський, Василь Тселюк, Іван Тселюк, Володимир Чижук, Антон Гудзюк, Олексій Гундзюк, Петро Яшковський, Євген Чиж...
В "спєцотряде НКВД" налічувалось більше п’ятдесяти чоловіків, добре озброєних, одягнених в обмундирування УПА із тризубами на шапках. Деякі із них ще сьогодні живі.
Що ж це за "Долина смерті" і чому нічні упирі обрали це місце для захоронення своїх жертв?
Під самим лісом, на межі Калинівки та Пащихи, проживали сім’ї польських колоністів. Вони й не гадали, що колись настануть жахливі часи, коли їхні садиби будуть спалені, вони разом з дітьми знищені, а їхні криниці з джерельною водою стануть братськими могилами, в яких недолюдки ховатимуть сліди своїх мерзенних злочинів.

Хрест з табличкою в Підбрусині

Письменник і краєзнавець Микола Руцький приходить у долину Смерті не вперше. Поряд – його рідне село Ільпибоки. Про одного із перевертнів – Сафата – дізнався від батька. Чоловік розповідав, що Сафат був в УПА простим бійцем. Після Гурбівського бою з енкаведистами він став зрадником і очолив боївку ворогів. Спочатку земляки про це не здогадувались.
Сафат господарював на хуторі біля села Пащиха, в якому за польських часів жили заможні люди. Це було одне з націоналістичних сіл, понад 80 дворів. Волинянин Юстим Омельчук організував тут значний осередок мельниківців. В цьому селі і жив також Сафат Панасюк, який потім стане катом для свого народу.
Жителька сусідньої з Пащихою Калинівки Ніна Столярчук переконана, що в цій долині, в одній із криниць, лежить і її батько, Тимофій Самощук.
«Тато був великим столярем, а був такий час, що хто прийде, мусив підкорятися, йти. Робив криївки, – розповідає Ніна Столярчук. – А потім Сафат ходив. Сказали йому, що то тато робив. Прийшли, коли тато був на селі, забрали його звідти, привели додому. Мама каже: «Треба перевдягтися» – «Не треба, вберемо його». До однієї тітки завели, вбили їх, наклали всіх побитих. А потім взяли коней, і так, як дрова, наклали і повезли. А тата живого спочатку вивели – він дуже плакав. Посадили наверх на ті трупи й повезли туди, в криницю. І більш ми тата не бачили. А розповіла про все тітка, в хаті якої вони катували».

В мае сорок пятого вблизи Адамовки погиб в схватке с энкаведистамы
районный комендант СБ Николай Метельский-"Петр" а вскоре Сафатова банда
расправилась с подрайонним СБ Григорием Гуменюком-"Олесем" с Черной Лозы.
Его окружили на Козирщине в xaтi Вилецких вместе с эсбистами - козирщанцем Владимиром Шереметом i Андреем Гордиюком с Клина. Вcе они погибли в бою вместе с хозяином. Практически на этом тэрэни с СБ было покончено.

Хрест на місці польских колоній Адамівка і Чорна Лоза

Он станет Каином для своего народа в этом крае,им будут пугать
детей, о нем все еще ходят ужасные рассказы, от которых в жилах стынет
кровь.Сафат Панасюк жил на хуторе Подбрусинь.
Летом сорок третьего года он приложил руку к грабежам своих соседей -
польских колонистов.
После псевдоздачи в НКВД Панасюк был назначен головой сельской рады в Ильпибоках. И здесь он отметился грабежом чешских колонистов.

Вечером в дом Пащуков зашел вооруженный боевик и позвал Марию. Они о чем-то пошептались в горнице, и Мария начала одеваться. Вдруг дверь открылась, и на пороге вырос Зборовский-"Сыч":
- Чего так долго? - Раздраженно спросил он боевика.
- Сейчас идем, - отмахнулся тот.
Они вышли с Марией из дома и отправились в ночь. А семья легла спаты. Родители уже привыкли, что Мария ночами куда-то исчезала. Зная, чем она занимается, они ни о чем не спрашивали, а Мария ничего не рассказывала.
Утром она не вернулась. Отец надел тулуп, сунул под полу топор и
вышел во двор. На снегу заметил трое мужских и одни женские следы.
Авксентий пошел по следам. Они вывели к запустелому подворью поляков
Пачковских, а дальше к колодцу польского осадника Дзежика, которого ограбил Сафат еще при немцах, убив хозяина. Внизу с Кудкудакового дома вышел вооруженный мужчина и позвал Авксентия. Тот зашел в дом, чтобы расспросить о дочери. В комнате сидели незнакомые боевики ...
Авксентий вернулся ночью окровавленный, с синяками под глазами.
Сел у стола и грустно опустил голову.
- Где же ты был? - Спросила испуганная жена Лидия.
- Попался иродам в руки. Нет уже нашей Мани, убили. Это не наши
ребята, то какая-то банда.

Пекучий біль донині лежить каменем у серцях людей, котрі пережили ті жахливі ночі відвідин упирів й очі виплакали за своїми рідними і близькими. Ще й нині, здається, із 60-метрової глибини ,,Сафатових криниць'' плач і стогін згвалтованих дівчат , закатованих воїнів УПА та їх рідних, старих людей і немовлят.
Там нині стоїть хрест і щорічно в останню неділю липня відправляється панахида по безвинно убиєних.
Земля ще й тепер волає до живих про злочини, а в повітрі, здається, ще й досі висить нудотний запах людської крові, і як би дехто волів не згадувати про ці жертви нашого народу, цього не дадуть зробити ріки невинно пролитої крові українського люду, загачені трупами наші рідні криниці.
		 Історія українського народу зберегла гіркі свідчення про дії тих років , коли під личиною бандерівців, енкаведисти катували і знищували мирне населення. Це були загони зрадників українського народу, озброєних до зубів молодиків із навколишніх сіл, так звані спєцотряди НКВД’’, створені для винищення українського населення, для очорнення авторитету УПА й дискредитації національно-визвольного руху в Україні.

[Navigator]

ДВОДЕННИЙ ВЕЛОПОХІД ПО МІЗОЧСЬКОМУ КРЯЖУ

10-11 жовтня з Дімою-Шпіоном здійснив велопохід по Мізочському кряжу. Даний район знаходиться на півдні Рівненської області, на межі з Тернопільщиною.

Маршрут кільцевий. Старт і фініш на великій вузловій станції Здолбунів, куди ми добирались електричками.

Накрутили по 50-55 кілометрів в день. Дистанція ніби невелика, але потрібно враховувати великий перепад висот і 80% шляху по грунтовим дорогам. Так, як ми обоє захоплюємося пейзажною фотографією, етнографією - то постійно ставали в цікавих місцях: обслідували закинуті хутори, лазили по чужих садах)) в пошуках слив, груш, яблук і горіхів, балакали з місцевими...

Далі розміщу фотографії в хронологічному порядку, з невеликими підписами-поясненнями.

Після нічних заморозків лід, в підтопленому бобрами лісі, не тане і в полудень.

Діма фотографує пейзаж в Точевниках.

Дорога на Бущу

По лісистим пагорбам

На бущинських хуторах

Далі буде...

[Navigator]

Поповнення запасу води.

Сади в Бущі

Низинна вулиця в Бущі, розташована в долині ріки Свитенька.

Ще одне село в долині - Мости.

На підйомі в село Будераж

Село Будераж. Верхня частина.

На закинутому хуторі.

На високій горі поруч з Будеражом я побачив рукотворні вали. Вже на стоянці в інеті прочитав, що це будеражське городище, жили тут давні слов"яни.

На схилі цієї гори стали на ночівку.

Сонце сідало в долині ріки Свитенька, яка відділяє Мізочський кряж від Крем"янецьких гір.

Спали біля вогню в лісі. Тут затишніше, не так холодно, як на відкритій місцевості.

Листя сухе і вночі добре чути, як хтось пробіжить по лісі. Поруч бачили нори борсука і чули, як він важко ходить в сутінках. Швидко прошмигали миші і полівки. На ранок навколо гуляла-шаруділа білка. А ввечері на хуторі відкрив стару борть. Там зробили собі кубло дві великі лісові миші. Оце хата! Накрив кришку борті назад і ще й придавив камнем - хай зимують!

[Navigator]

Ранком стужа. За межею лісу все в інії. Долина затягнута туманом.

Долина Будеражу покрита інієм.

На білій траві чітко відбивається слід велосипеда.

Іній в садах і на полях.

З долини піднялись на пагорб в село Суйми. Звідси відкривається панорама на долину Свитеньки і Кремінецькі гори за нею.

В Суймах.

[Navigator]

З Суйм відкриваються далекі горизонти.

Дорога на Мощаницю

Разом тепліше

Іній в долинах, де вночі буй найсильніший мороз.

На пагорбах Старої Мощаниці. Колись тут було 800 дворів, зараз 300.

В лісі зустрічаєм грибників. Хто возами, хто пішки. Але гриби є. Обідаєм і до п"ятої години через Мізоч виїзжаєм до Здолбунова. Похід закінчено.

[Jimi Jamison]

Хутір в Клині

[Jimi Jamison]

Пейзажи Підбрусиня та Клина