Перейти до змісту

смішні історії з нашого життя


oyoyoy

Рекомендовані повідомлення

  • Відповідей 110
  • Створено
  • Остання відповідь
Опубліковано

Dorothy, ризиковано :) . Добре, що пронесло, а то ж від невідомого щеплення, що хочеш могло бути.

Ой... у сімнадцять років думаєш тим місцем, в яке уколи колють :)

Опубліковано

Взагалі-то, хворим щеплення робити ЗАБОРОНЕНО! Можна не раніше як через 2 тижні після одужання.

Опубліковано

Схоже це була "нагорода" вітаміном від лікаря за вин*хідливість :)))

Ви її надурили, а вона вас.

P.S. вин*хідливість - яка у нас Борда цнотлива :_07:

Опубліковано

Історія трапилась з моїм знайомим. Після святкування дня народження друга, пізно вночі, добряче підпитий він прийшов додому. Щоб не будити батьків тихенько відкрив двері та вирішив не включати світло. Роззувся, зняв куртку та повісив її на вішак. Як на зло, куртка з вішака впала на підлогу, він навпомацки її підняв і повісив знову на вішак, куртка впала знов і так повторювалось декілька раз. Нарешті з енної спроби всетаки її вдалось повісити і з спокійною душею він пішов спати... Зранку в кімнату заходить батько і запитує - Ваня, ти що вчора напився? Почувши відповідь, що син був тверезий, як скло, батько кличе його в коридор. Вийшовши туди Ваня побачив "картину" - на підлозі лежала його куртка, а на вішаку вісів половик...

Опубліковано

Боюсь сглазить, но скажу, что мне кажется, как для Борды, очень дружелюбный и позитивный топик. ТС - молодец.:)

Опубліковано

Боюсь сглазить, но скажу, что мне кажется, как для Борды, очень дружелюбный и позитивный топик. ТС - молодец. :)

ой-ой-ой

спасибо, спасибо, спасибо - поддержите меня :_08: , похвалите, я так старался- так старался )))).

А вообще было позитивное настроение- рад что я им заразил еще несколько человек.

Так что всем- побольше в жизни веселых историй

Опубліковано

Спробую і я.

Колись,коли ще був малим,сестра з Франції товаришу привезла дві маски.Одна з них Фантомаса (саме така http://www.latex-mask.com.ua/?wpsc-product=maska-fantomasa) інша,ще якогось бабуїна.Діло було перед св"ятами.Різдво минуло,Василя на носі. Маски спеціально на 13-те Січня,для перебіранців.

Була гопа дітвори.Частний масив,власні будинки.Хокей,сніжки,крепость з снігу,коротше хто в темі,зрозуміє. Погонилися ми з цими масками,пофотографувалися.Стало нудно.До св"ята,ще декілька днів.В товариша в голові ідея Фікс. Мол:"Сходи,батьків налякай" .Пф-ф,які питання? Сказано-зроблено! В кухні світло не вмикав,після того,як зайшов першу кімнату гукнув матір...О Май Гад!!!! Що було. Дітвора стояла під забором,від криків (казали потім) перелякалися і думали вже втікати. Найбільше відгріб я. Справа в тому,що мама любить квашені помідори.Коли я стояв в очікуванні тріумфу,вона вийшла в руці з помідором.Після того,як Фантомас був детектед, нього полетів цей самий квашений.Кидок прийшовся під око.Після такого,прийшлося ретируватися,аби не відлупила,чим під руку попаде.

Потім звісно все розказав,маску зняв.Прийшли друзяки,теж сміялися.Але на перебіранці фофан бід оком вже був.Ну,фофанчик невеличкий...:)

Опубліковано

Смешных случаев в жизни много, но не все можно изобразить на бумаге, и не только из-за цензуры, а просто не все в описании выглядит так смешно, как было в жизни. Есть, правда, мастера-разказчики, они и обыденный случай опишут так, что кишки порвешь от смеха.

Попытаюсь изложить еще один очень для меня смешной случай. Не знаю, как получится.

Сидим дома вечером, смотрим телевизор. Родители, сестры и я. Мир, тишина, только младшая сестра разикалась. Ей лет 13 было. Достала икота и она плаксиво попросила: «Ну, напугайте меня», - (где-то слыхала, что испуг помогает от икоты). Ну пропищала, так пропищала, сидим смотрим дальше, как бы, всем пофигу. Но наш отец, человек был веселый и очень артистичный, отнесся к просьбе добросовестно. Он все делал в жизни добротно и качественно, за что б не брался. Пугать, так пугать. Он затаился. Сидим, смотрим че-то, сестренка икает. Вдруг, отец взвивается с дивана, раскинув руки и с таким демоническим воплем, который сложно описать. У него был певческий баритон. В общем, это был звук, если бы дракона укусил Тарзан за жопу. Во всяком случае, нам так слышалось. Я на какой-то момент потерялась и нашла себя уже уползающую на четвереньках из комнаты в коридор, вторая сестра тоже забилась где-то между креслом и диваном, а младшая так и осталась сидеть, где сидела, только глаза ее увеличились в три раза, а сама она, как бы, уменьшилась на столько же. Она какое-то время, казалось, не дышала. Мы все проржались, вернулись по местам, а она, когда начала дышать, продолжила и икать, только намного чаще, чем до того.

Опубліковано

Довго думав чи розповідати, але все таки розповім. Сталося це на одному весіллі знову ж таки із моїм знайомим. В самому розпалі дефіляди "чіпляє" він одну з гостей, розкручує на секс і вони видаляються із ресторану. Так як свято продовжувалось, сенсу їхати додому чи в готель не було. Поруч вони запримітили недобудований будинок і вирішили що це буде підходяще місце. Але хто ж міг подумати що в самий непідходящий момент, дівчина візьметься рукою за оголений провід під напругою) Від такого переляку вона випорожнилась знайомому прямо на живіт)))))) Добре що поруч була водойма, де вони привели себе в порядок.

Якщо не проходить цензуру, прошу модерів видалити.

Опубліковано

Сглазила :D

коли створював тему- думав історії будуть всякі- але це жесть

:0156: :0156: :0156:

позивного мало після того як її прочитав

Опубліковано

Однажды, я столкнулась с одним странным для меня явлением.

Мы хоронили папу. Он заболел, быстро сгас и мирно умер. Он был романтиком неисправимым и умер, как истинный романтик - тихо, собрав всю семью, и на руках старшего сына. А собрать нас тогда было сложно, нас раскидало сильно, в Луцке тогда оставались только я и самая младшая из шестерых детей. Я раньше до того никого не хоронила и не знаю, случается так обычно, или нет, но, не смотря на невыносимую боль и скорбь, мы очень много смеялись в те холодные январские дни.

Гроб с папой стоял три дня. Мы проводили все время рядом с ним. В первый день вечерком старший брат взял отцовскую гитару и мы пропели весь вечер, как раньше с папой. Потом поставили гитару у изголовья гроба и, кто пошел спать, а я, две сестры, мама и младший из братьев, остались возле папы. Нас всех постепенно сморило, не спали несколько суток. В один момент я, вдруг, проснулась от треска упавшей свечи и увидала, как огонь моментально перекинулся на ближайший венок. Расплавленный пластик накапал на гитару, несколько струн лопнуло. Мы вскочили, стали гасить, мать схватила этот венок и потащила его из комнаты, сначала на кухню, потом в ванную, потом, почему-то, обратно в кухню. Пока мы гасили остатки пожара, в дверном проеме мелькала мать торжественно неся, на вытянутых руках полыхающий венок. Она не могла решить сразу, куда его лучше, в ванную, или на кухню. Брат в это время продолжал спать, сидя на стуле в углу. Одни раз, в самый «разгар», он открыл глаза, спросил: «Что ты делаешь?» - и заснул дальше. Вспоминая все это утром за завтраком, мы все смеялись до слез, буквально, падали со стульев.

Отец научил нас во всем видеть смешное…

Опубліковано

Я в свое время 8 лет занималась плаваньем в нашем бассейне на проспекте Грушевского, и так было принято, когда кто то выполнил разряд на соревнованиях, приносил торт. И вот моя лучшая подруга выполнила, какой не помню, разряд, еще не КМС и т.д. , а что то из юношеских, ну и принесла торт. Испекла она его сама, печь вкусные торты она научилась еще в лет 10, он был с кремом, коржи отличные, в общем вкуснотень. Украсила она его вишнями из варенья, отличный домашний торт, все ели и нахваливали. И уже через несколько лет, мы вспомнили почему то этот торт, и она раскрыла мне свою страшную, детскую тайну: чтоб выложить на торт красиво вишни из варенья, их нужно либо обмыть, либо...правильно, облизать, что она с успехом и сделала. Хохотали мы долго, и не было ни капельки противно, разве чуть обидно, что остальные, кто ели этот торт, не знают столь пикантную деталь в его приготовлении!!! До сих пор, когда вместе едим сладкое, я всегда эту историю вспоминаю)

Опубліковано

Про дощових черв'яків.

Якось після дощу дзвонить мені син (тоді десь 8 років) йдучи зі школи і каже:

- Мама, ти не переживай, я трішки пізніше прийду, бо тут стільки черв'яків, мушу їх обминати, щоб не роздавити.

Через пару років веду дочку з садочка, відкрила двері під'їзду, а вона затрималась, підганяю.

Доця: - Зачекай, мама, тут стільки черв'яків, мушу їх пороздушувати.

Отакі бувають різні діти в одних батьків :D

Опубліковано

історія не моя, але Луцька от і щоб розшевелити тему ))

Всі памятають коли в Луцьку оносним транспортним маршрутним засобом був автомобіль РАФ, в якому щоб доїхати куди треба, потрібно було простояти раком впершишь в зад людини котра зайшла перед Вами.

Проїзд тоді був 1 грн. І нагадую маршрутки спиняли на кожному кроці.

Ну значить повна маршрутка людей несеться з моста в сторону пр. Перемоги. За мостом молода, вишукана панянка махає ніжною ручкою спиняючи маршрутку. Підкриває бокові двері і дивлячись на людей які там стоять зігнуті в три погибелі, обурливо говорить:

"Я Што, тут за Рубль, раком стоять буду?"

Молодий і винахідливийводій відразу і вигукнув:

"А за скільки будете?"

Почервоніла дівчина добре брязьнула дверима, а маршрутка в якій вже всі повзали від сміху, полетіла далі.

Опубліковано

Только в РАФиках мы за рубль уже не ездили, если мне память не изменяет. Помню, за 10 коп, потом за 25, а дальше на Мерсы пересели :)

Опубліковано

Історія з села Чаруків. Хто їздить туди на рибалку, знає, що за поворотом з траси, дорогою до ставків є кладовище, а напроти нього лінія будинків.

От в одному з тих будинків живе собі такий чолов'яга-гуморист, який частенько напідпитку.

Якось сидить він собі у своєму дворі, а повз проходить бабця, яка славиться в селі сварливим характером. Живе вона в іншому кінці села. Чимчикує собі до крамниці.

Чолов'яга і гукає:

- Добрий день, сусідко!!!

- Добрий день. Але яка ж я тобі сусідка?

Чоловік:

- Ну так скоро ж будете! (киваючи головою на цвинтар)

Кажуть в селі довго чули прокльони тої бабусі... :D

Опубліковано

трохи зі студентського життя..

Вчився я на початку 90-х в водному інституті в Рівному. Зимову сесію завалив, лишився підтягувати хвости, перездавати.

В гуртожитку на поверсі ще десяток таких самих баламутів - а всі інші студенти щасливі поїхали додому на канікули.

Гроші майже закінчились, продукти теж , додому ніхто не їздив. Та ще й початок 90-х...

Зібрались ми разом, скинулись картоплею, посмажили.

З кухні один несе урочисто пательню, зачіплюється за поріг ....і вся картопля розсипана по кімнаті.

Нічого, сіли на четвереньках все визбирали, Пам"ятаю, як картоплю з тапочка витягував... Було смачно :)

З тієї ж сесії.

завтра перездача заліка, один з наших баламутів приносить пластиковий ... бумеранг.

Каже - пішли запускати. Ми ввечері йдемо на студентський стадіон в світлі ліхтарів запускати бумеранг. Якись сюрреалізм : сесія і бумеранг...

Наступного дня, здаючи залік , він шукає заліковку - а її немає! Побіг в гуртожиток ,все перерив - теж зась.

Де він тільки не шукав, нарешті вирішив піти на стадіон, а там під сніжком заліковка примерзла до гумової бігової дорожки. :)

Завжди в гуртожитку на підвіконні стояли банки з тушонками- продуктами. Час від часу падаючи вниз з четвертого поверху. :)

Так от ,чув таку історію. Якісь волоцюги перед Новим роком вирішили затаритись продуктами. Взяли драбину, і зимовим вечером ставили до підвіконнь на другому поверсі і продукти клали в мішок. Тут з"явився міліціонер, поцікавився що вони роюлять.

Ті не розгубились , сказали, що хочуть влаштувати сюрприз і розкладають на підвіконні подарунки до Нового Року :)

Опубліковано

Цю історію про луцьку маршрутку, яка трапилась кілька років назад, розповів мені товариш.

Люди проходили по салону, передавали гривні. І от коли водій вже зачинив двері і почав вирулювати від зупинки, раптом в когось з пасажирів трапився постсвятковий форс-мажор. Коротко кажучи - "гази". Неприємний запах досить швидко дійшов до водія. Водій, будучи мабуть холериком, не втримався і вигукнув в нікуди: "Та хто ж це ... так ДАВ???"

Десь з задніх крісел пролунала відповідь на це, здавалося б, риторичне запитання: "Це я ДАВ!!! За себе і за доцю!"...

p.s. Мабуть ні тато, ні доця так і не зрозуміли чому від сміху вибухнули пасажири маршробуса...

Опубліковано

Так вышло, что в начале 90-х мы много семьей путешествовали, хоть и не было денег, и еды было мало. В то время, кто не знает, на ЖД тоже были 90-е. Ставили на рельсы обратно списанные поезда, те, что не списали еще, на ладан дышали.

Чаще нас носило зимой. То едем в теплом вагоне, но без света, то со светом, но без отопления, а если уж топят, то такие тропики, что угареть можно. Однажды нас даже посадили в вагон, в котором уже все, что можно было снять, было снято, остались одни каркасы, мы сидели на дюралевых нижних полках без обивки, а верхние уже были сняты. Вагоны вернули прямо из под автогена.

Как-то отец был в командировке на Востоке. Ночью все по замерзали, укрывались лишними матрацами. В Знаменке пассажиры взбунтовались и не пустили поезд дальше, пока не пригнали бригаду и не развоздушили систему.

Однажды, едем мы в плацкарте, в купе у туалета. Со светом, но тепло держится только до середины вагона, крайние купе промерзают. Конденсат стекает по стенам. Сестра оторвала от стены примерзшую шубу. Сток в туалете в полу замерзает, там накапливается вода. Мимо нас регулярно бегает в туалет проводница то с ломом, то с грелкой, наполненной кипятком. Мы за всем этим уже привычно наблюдаем, вяло комментируем.

По вагону шастают торгаши. Одна тетушка громко предложила нам мороженное. Мы, укутанные в матрацы, как в пледы, начинаем истерично хохотать. И тут из под локтя той тетушки проворно выскакивает шустрая бабулька и заговорческим шепотом: «А водочки, девочки?»

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.



×
×
  • Створити...