сумний вірш

[Юлямпочка]

Її життя невиразно тривожне...

То сірий смуток, то глуха стіна.

Заманить обріями заворожить,

Покине вкотре, а вона одна.

Ніхто ніколи, певно, й не згадає

Про чорні очі, про сріблястий сміх

В думках найближчий навіть не вгадає

Яка безвихідь той для неї гріх.

Сама, сама, сама повсюди, Боже!

Ні брата, ні сестри, ні ворогів,

Хто стерпить се? Хто пережити зможе?

Вона не схоче... відверни ж свій гнів.

Прости її в самотності нещасну,

Візьми до себе десь на небеса,

За нею дощ сльозами ллється рясно,

І завжди разом смерть, життя, краса...

[Yarchik]

Оце насмілився відповісти дешевенькою і примітивною пародією:

Її життя невиразно тривожне...__________Тепер життя вже виразно тривожне:

То сірий смуток, то глуха стіна.________Між Альбіоном і стремліннями – стіна!

Заманить обріями заворожить,____________От сучі діти ті англійці – хіба ж можна

Покине вкотре, а вона одна._____________Щоб за слов’ян усіх страждала лиш вона?!!

Ніхто ніколи, певно, й не згадає________Вона ж везе вам не лише, що має –

Про чорні очі, про сріблястий сміх______Не чорні очі, і сріблястий сміх –

В думках найближчий навіть не вгадає____Знання везе! Від себе відриває!

Яка безвихідь той для неї гріх._________Для вас і ваших чад тупих…

Сама, сама, сама повсюди, Боже!_________Вона сама. Та і саму не пустять,

Ні брата, ні сестри, ні ворогів,________Не кажучи про брата, про сестру…

Хто стерпить се? Хто пережити зможе?____Та хай ті всі англійці луснуть,

Вона не схоче... відверни ж свій гнів.__Й залишаться без спокою і сну!

Прости її в самотності нещасну,_________Юлямпочка, ти зовсім не нещасна –

Візьми до себе десь на небеса,__________Навіщо в Англію, чи десь на небеса?

За нею дощ сльозами ллється рясно,______Розслабся, і повір: життя прекрасне,

І завжди разом смерть, життя, краса...__Допоки у душі живе весна!

Так що не гризись.

[Юлямпочка]

Цьом

[Banzai]

зач0т!

[Юлямпочка]

зач0т!

[Mala]

Думаю Юлямпочка не образиться, якщо я не відкриватиму іншу тему, а продовжу тут. Пропоную сюди долучати поезію , яка сподобалась ( не обов"язково свою , не у всіх же талант і не обов"язково сумну). Одна з моїх улюблених:

"Жінка" Ганна Чубач

Нехай мені доля вготовила муки.

Не камінь на плечі, а цілий обвал.

Я буду до щастя простягувать руки,

Я буду молитись на свій ідеал.

Нехай моя доля знедолена плаче,

Карає і мучить нестерпним життям,

Я – все-таки сильна, я щось таки значу,

Я світ цей дивую красивим дитям.

Накотяться біди – повинна здолати,

Підкориться туга- повинна змовчать

Немеркнуче світло: я – жінка, я – мати,

Запалена Богом остання свіча.

І хто мене кине – покинутий буде.

І хто словом осудить – осудиться сам.

Земна і небесна – такою прибуду!

Такою достанусь грядущим вікам.

[laska]

А це мій улюблений...

Ліна Костенко

І як тепер тебе забути?

Душа до краю добрела.

Такої дивної отрути

я ще ніколи не пила

Такої чистої печалі,

Такої спраглої жаги,

Такого зойку у мовчанні,

Такого сяйва навкруги.

Такої зоряної тиші.

Такого безміру в добі!..

Це, може, навіть і не вірші,

А квіти, кинуті тобі.

[Юлямпочка]

Все, що лишила з Богом, лишай - не шкодуй і миті.

Все, що було святого, лишай - проминуло літо.

Все, за чим плаче серце, лишай, що пройшло - забуте.

Все, за чим раптом стерпнеш, лишай - промине і смуток.

Все, що весна дарує, - брехня, не сумуй за травнем.

Все, що загадєш всує, - брехня - найсолодша правда.

Все, що сказали очі, - брехня - переможець вбитий.

Все, чого гірко хочеш - брехня - відпусти за літом.

Скоро настане завтра - чекай на мрійливу осінь.

Скоро, душа - не камінь - чекай на майбутнє в гості.

Скоро... усе на краще - чекай, час зціляє рани...

Нова дорога.

Плачеш?

Чекай!

Змінить ніч світанок.

Юля Смаль