Як ми провели літо (Активний відпочинок у Криму)

[bohgdan]

День 1 Джанкой – Петрово – Камянське

О 8.30 потягом Ковель – Сімферополь ми прибули у місто Джанкой. Перше що кидається у очі це досить великий як для такого невеличкого міста вокзал. Та ще й розділений на приміський та пасажирський.

FOTO

FOTO

Щоб знайти більш менш пристойне кафе довелось трохи побродити містом. Ще вразив ринок на якому місця де продаються продукти чергуються одежею тоді сантехніка, знову продукти і снасті для риболовлі.

Приміським потягом Джанкой - Керч дістались до станції Петрово. FOTO FOTO . Від станції наш шлях пролягав до села Камянське (7км.). Коли ми пройшли близько двох кілометрів поряд зупинилось авто водій якого запропонував підвезти. Тут ми зрозуміли відмінність менталітету людей у Криму та на Волині. Коли у нас пропонують підвезти то не вимагають за це грошей і будуть раді будь-якій сумі яку даси. Тут же коли я дав водієві (за те що підвіз нас попутно) 10 гривень виявилось що потрібно доплатити йому ще 30 гривень.

По прибуттю у Камянське ми одразу попрямували у сторону каменоломень, правда дуже швидко з’ясувалось що карта з розташуванням каменоломень залишилась у дома. По дорозі зустрілись з двома вело-туристами яку розповіли що домовились з місцевим «гідом» який за 120 гривень з людини провів їх по лабіринтам каменоломень. Ми вирішили самостійно спробувати спуститись у лабіринти. Невдовзі знайшли вхід і спустились, ліхтарі у нас були із собою але щоб не загубитись вирішили іти по до нас уже протягнутій плівці з відеокасети. Так як, ні я, ні дружина, раніше у каменоломнях не бували, то були вражені розмірами коридорів та ходів.FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO По плівці нам вдалось пройти близько 10 залів при цьому спустившись на 3 рівні. Далі «нитка Аріадни» закінчилась і щоб не загубитись довелось повернутись. На поверхню піднялись без особливих проблем зустрівши по дорозі лише декількох летючих мишей. Уже піднявшись зрозуміли що нам мало і необхідно знайти того хто влаштує нам повноцінну екскурсію. Так як уже вечоріло то попрямували на пошуки хорошого місця щоб встановити палатку для ночівлі. Пройшовши селом вийшли на пляж. На Азовському морі ми були також уперше але пляж нам дуже сподобався. Чистий (як виявилось прибирається кожного вечора і досить якісно), встановлені безкоштовні туалети. З недоліків можна назвати те що по пляжу вільно бродять корови, а ще до середини ночі десь за кілометр по берегу щоночі заважає спати дискотека.

Особливо сподобалось море. У місці де ми зупинились лінія берега була подвійною, а саме заходиш у воду приблизно на 50-60 сантиметрів, а тоді знову виходиш на пісок через який перекочуються лише деякі хвилі. Надалі глибина збільшується поступово. Метрів за двадцять від берега глибина моря буде становити один метр. Сама ж вода досить тепла, принаймні у порівнянні з чорним морем..

FOTO FOTO

Палатку встановили прямо на пляжі поряд з ще декількома такими ж відпочивальниками.

День 2 Камянське – Арабатська стрілка – Камянське.

День розпочався з купання у морі та зборів. Як було вирішено учора, необхідно було знайти провідника у каменоломні. Контактну інформацію «гіда» знайшли на рекламному стенді у першому ж кафе. Набрали вказаний номер, але відповідати нам не поспішали . Після декількох невдалих було прийнято рішення іти у сторону Арабатської стрілки на розвалини фортеці.

Від центру Камянського до фортеці приблизно 5 кілометрів, по дорозі вздовж моря. Від самої фортеці залишилось досить мало. Збереглась лише нижня частина стіни.FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO Побродивши кілька хвилин по стінах, та зробивши кілька фото попрямували назад у Камянське попутно набираючи номер «гіда». Нам відповіли коли ми уже були у селі. Зустрітись домовились за тридцять хвилин і за п’ятдесят хвилин ми познайомились з Іреном, нашим гідом.

Разом з нами у Каменоломні крім Ірена відправились ще двоє його друзів та двоє підлітків років десяти. Екскурсія тривала близько 3 годин. Пройшли безліч залів та коридорів при цьому опускаючись на декілька рівнів. По ходу набрали з підземного колодязя дуже смачної води. Ще наприкінці екскурсії Ірен запропонував похід з екстримом, тобто злазити у хід який він знайшов напередодні. Щоб потрапити у нові коридори довелось протискуватись у досить невеликий практично вертикальний хід. У коридорах до яких ми потрапили і справді не було видно ніяких принаймні свіжих слідів перебування людей. Жодних надписів на стінах чи закопчених смолоскипами стель. Побродивши трохи по коридорам та подолавши кілька завалів усі зрозуміли що не знаємо куди нам іти. Паніки не було але кількість адреналіну у організмі збільшилась у кілька раз. Побродивши ще хвилин 20 вдалось усе ж таки вибратись у уже ходжені коридори десь за кілометр від місця де спускались. На цьому наша екскурсія каменоломнями в Каменському закінчилась. Моя порада якщо будете у цих краях то обов’язково походіть каменоломнями.

FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO

Так як більше ніяких планів у нас не було то попрямували на пляж, відпочивати та насолоджуватись азовським морем.

День 3 Камянське –Петрово – Керч

Прокинувшись в ранці зібрали табір та рушили на Петрово відстань у 6 кілометрів подолали приблизно за півтори години зупиняючись лише щоб попити води так як незважаючи на ранні години, а виходили ми десь о 7 ранку, сонце палило нещадно.

Потяг прибув вчасно.

Прибули у місто Керч за графіком і одразу вирішили здати рюкзаки на зберігання. Дізнавшись ціну були дещо м’яко кажучи шоковані, вартість кількагодинного зберігання 2 рюкзаків становила 40 гривень. Здавши рюкзаки та пообідавши у кафе поряд вирушили на пошуки Аджимушкайських каменоломень. Від місцевих дізнались що для початку нам потрібно дістатись до автостанції а уже звідти на Аджимушкай. Змінивши 2 маршрутки Дісталися до каменоломень. FOTO FOTO FOTO Тут одразу зрозуміли що поспішили здавши речі на зберігання температура у каменоломнях 9 градусів тепла а теплі речі залишились у рюкзаках. Як завжди виручили підприємливі продавці з ларька поряд які здавали куртки на прокат по 5 гривень за штуку. Придбавши квитки дізналися ще одну неприємну новину, фото та відео зйомка у каменоломнях заборонена. Якраз цього обмеження я не розумію до сих пір, нічого секретного там немає і для чого встановлене це обмеження не зрозуміло. Екскурсія розпочалась з повідомлення що у Каменоломнях зникло освітлення і нам на 12 чоловік видали 2 ліхтарі один з яких періодично гас та не включався плюс ще 1 у екскурсовода. Щодо самої екскурсії то можу сказати що екскурсовод розповідала історію оборони каменоломень досить цікаво та розгорнуто. Нажаль через брак освітлення (ліхтарі давали мало світла) оглянути експонати вдалось частково але проникнути атмосферою вдалось повністю. Після основної експозиції нас провели на додаткову експозицію присвячену дослідженню каменоломень, де уже було дозволено робити фото. FOTO

Вийшовши на зовні ми для себе з’ясували що приблизно на відстані у пів кілометра знаходиться ще одне цікаве місце, а саме «Царський курган». Чесно скажу враження залишились лише від його архітектури. FOTO FOTO FOTO Більше нічого цікавого там не має. Доречі від каменоломень маршрутка їде лише у одному напрямку тому зупинка одна і та ж сама. Маршрут просто проходить далі по селищу і уже тоді повертає у місто.

Одразу по поверненню на автостанцію попрямували на Гору Митрідат. Гора височіє над містом тому промахнутись не реально. На самій вершині знаходиться пам’ятник захисникам міста, а з майданчика біля пам’ятника відкривається прекрасний вид на усе місто. З іншої сторони гори розташувались руїни стародавнього міста Пантікапеї. Зважаючи на вік поселення збереглось досить мало руїн, але про розміри міста та його інфраструктуру враження можна скласти. При вході на руїни встановлено кілька колон щоправда скоріш за усе це уже реконструкція так як видно сліди залізобетону. FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO

Так як на ранок наступного дня планувався виїзд у місто Судак то ми зрозуміли що якраз гора Мітрідат буде оптимальним місцем для ночівлі. Тому прогулявшись ще раз на залізничний вокзал і забравши рюкзаки ми обрали місцем ночівлі невеличкий рівний майданчик практично на вершині гори. Щоправда виникали думки що нас прожене звідти перший же патруль, але чи то нам пощастило чи то заборони на розміщення там не має, отже так ніхто до нас і не підходив. Уже коли сонце сховалось я спробував зробити кілька фото нічного міста. Не врахував лише того що для такої зйомки потрібен штатив, тому фото вийшли не дуже. FOTO FOTO FOTO FOTO

День 4 - 5 Керч – Судак.

В ранці ми поснідали зібрали речі та попрямували на автостанцію щоб відправитись у місто Судак. Ще напередодні ми дізнались що у Судак ходить лише одна пряма маршрутка. Діставшись автостанції були розчаровані коли касир повідомила що місць на маршрутку немає. Натомість нам запропонували їхати у Феодосію а уже звідти у Судак. Так як варіантів у нас не було довелось купувати квитки до Феодосії а там робити пересадку у інший автобус що прямував у Судак.

Дорога запам’яталась лише величезною пробкою у Коктебелі та прекрасними краєвидами уже після Коктебеля.

У Судак ми прибули десь об 11 годині ранку. Ще на під’їзді до міста бачили у далині фортецю, тому прибувши обрили приблизний напрямок та рушили до фортеці. Ішли ми вулицями міста десь протягом години попутно пообідавши у літньому кафе (досить таки нормальні ціни). Коли дістались до входу у фортецю постала потреба десь залишити рюкзаки так як територія фортеці досить велика а рюкзаки у нас не легкі. В касі порадили звернутися до продавця амулетів, ларек називається «У ЛУКОМОРЬЯ» (можливо комусь стане у пригоді з такою ж проблемою). Територія у фортеці досить велика але будівель дуже мало. Найкращі види відкриваються з самої верхньої вежі. Доречі при підході до цієї вежі стоїть табличка з попередженням що по скелям лазити заборонено. Правда ця табличка практично нікого не зупиняє. Щоправда більшість людей усе таки зупиняють досить важко доступні виступи скелі, на них забираються лише відсотків 3-4 відчайдухів. Щоб видертись на самий верх правда довелось роззутись але усі затрачені зусилля винагороджуються красою виду що відкривається перед тим хто усе таки туди дістався.

На території фортеці також бажаючі можуть сфотографуватись у костюмах вікінгів і тд.

FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO

Закінчивши огляд фортеці ми забрали із «зберігання» наші рюкзаки (до речі коли я запитав скільки ми винні за зберігання то продавець крамнички дав зрозуміти що не вимагає з нас нічого і коли я заплатив 15 гривень то отримав натомість його щиру вдячність) та попрямували на набережну. Набережна у Судаку сподобалась, усе досить чистенько і акуратно а пляж достатньо великий та просторий як для міста таких розмірів.

Запитавши місцевих дізналися, що з палаткою можна зупинитись за мисом Алчак-Кая. Доречі пляж за мисом не зовсім дикий. Там є туалет та смітники, при бажані можна орендувати лежак, пляж постійно прибирається, а неподалік знаходиться палатка де можна придбати пиво та до пива. У порівнянні з міським пляжем відпочиваючих тут не дуже багато більшість приходять з міста але вистачає і людей з палатками.

FOTO FOTO

Доречі у камінні біля берега ховається велика кількість крабів. У вареному вигляді прекрасно ідуть під пиво.

На наступний день вирішено було відвідати аква-парк у місті, але прибувши туди ми по-перше побачили ціну 290 гривень а по-друге біля кожної гірки черга з бажаючих спуститись складала приблизно 30 чоловік. Побачивши усе це було прийняте логічне рішення відмовитись від такого сумнівного задоволення, і краще провести день на пляжі.

День 6 Судак – Сімферополь – Перевальне – Чатир-Даг.

День розпочався зі зборів та підготовки до дороги. Перехід від пляжу до автостанції зайняв приблизно хвилин 40-50 і уже через годину після того як залишили пляж, ми їхали автобусом у місто Сімферополь. Прибувши до залізничного вокзалу (саме звідти відправляються тролейбуси на Алушту та Ялту) зайнялися поповненням продуктових запасів, так як планувалось 3-4 дні автономного походу. Закінчивши з покупками придбали квитки та сівши на тролейбус попрямували до села Перевального.

Маркований маршрут на Чатир-Даг розпочинається практично одразу ж за мостом через річку. Сам маршрут пролягає спочатку лісом а далі коли ліс закінчується то уже по відкритому простору. Якщо у лісі маркерами слугують круги нанесені фарбою на дерева то там де лісу немає викладені пірамідки з каміння. Ідучи по маркованому маршруту ми вийшли на дорогу яка вела від обладнаних печер до групи будівель яка на карті позначена як «Точка». Пізніше уже біля печер ми дізнались що там можна поставити палатку та переночувати з певним комфортом (туалет, вода).

FOTO FOTO FOTO FOTO

Першою у нас на шляху була печера «Эмине-Баир-Хосар» ціни можна подивитись тут Знову ж таки так як раніше ми у подібні печери не спускались то були зачаровані її красою та розмірами залів, а екскурсовод дуже цікаво розповів про те як формувались ті чи інші зали, як вони були відкриті та обладнанні для прийому туристів. Доречі середня температура у печері 9 градусів, необхідно тепло одягатись. Описувати саму печеру не буду краще викладу фото. FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO

Наступним пунктом була печера «Мраморная» відстань до котрої якщо іти по дорозі становитиме приблизно 2 кілометри, для бажаючих скоротити є стежка що веде практично напряму через ліс. FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO Закінчивши огляд попрямували до «точки»і дістались туди уже на заході сонця. Доречі на півдні сутінки набагато коротші ніж на Волині тому ніч наступає практично одразу після заходу сонця. Також несподіванкою стало різке падіння температури. Буквально за декілька хвилин температура впала десь на 15 градусів, так що вечерю довелось готувати уже одягнувшись у теплий одяг. FOTO FOTO FOTO

День 7 Чатир-Даг – Ангарський перевал – Долина привидів

Як і попередній, цей день розпочався зі зборів у дорогу. Вирішено було спускатись до ТС «Сосновка», а звідти тролейбусом доїхати до Ангарського перевалу. Дійшовши до схилу де закінчується плато Чатир-Даг стало зрозуміло що спуск буде не легким FOTO FOTO FOTO Прямуючи понад краєм схилу зустріли туристів (батька з сином років 10) які повідомили що стежка яка є надто складна для спуску. Через декілька хвилин ми дійшли до стежки і зрозуміли що стежка справді не проста але спуститись тут цілком можливо, хоча і досить небезпечно. Основною складністю під час спуску є велика кількість дрібних камінців «сипучка», на яких можна в будь-який момент послизнутись. Сам спуск до «Сосновки» зайняв близько 1 години, та минув без пригод.

До Ангарського перевалу дістались на тролейбусі. Одразу за зупинкою розпочинається стежка по якій і пролягав наш маршрут до підніжжя гори Дімерджі. FOTO FOTO FOTO FOTO Маршрут практично повністю за виключенням уже околиць гори проходить лісом. Приблизно на середині маршруту є облаштоване джерело з смачною водою. Уже практично біля підніжжя гори Димерджі доведеться продиратись маленькими стежечками але це суттєво скорочує шлях. FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO Наприкінці маршруту ми вийшли до руїн фортеці Фуна. FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO Цікавого там особливо нічого немає але ми вирішили що раз ми уже тут то потрібно подивитись усе. Закінчивши з оглядом фортеці попрямували до туристичної станції «Дімерджі». FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO Чесно кажучи до сих пір пригадую околиці тур-станції з певною огидою. Досить красиве місце, поряд облаштоване джерело, ставочок та фруктові дерева. Але разом з тим усе страшенно загадженно кінськими фекаліями. Коні тут бродять де забажають. З однієї сторони це можна зрозуміти, тому що шкоди рослинам це не приносить, навіть навпаки, але більш загадженного і відштовхуючого місця ніж околиці Димерджі я не пригадую. Якщо врахувати що 1 година катання на конях коштує більше двохсот гривень то я думаю прибирання околиць (хоча б тих місць де масово ходять туристи) необхідно зробити обов’язковим.

День 8 Південна Дімерджі.

На цей день був запланований підйом на південну вершину гори Димерджі. Тож зібравшись ми вирушили у дорогу. Маршрут пролягав по добре наїждженій дорозі тому, незважаючи на підйом, був не дуже складний. Декілька раз нас обганяли УАЗіки з туристами, і було досить цікаво поглянути як вони долають підйом. Коли ми уже підійшли до вершини то побачили навіть як на гору заїхала «Волинянка» ніколи б не подумав що вона зможе туди підійнятись. Раджу води багато не нести, тому що по дорозі, десь приблизно на половині є обладнане джерело.

На південний захід від вершини розташовуються скелі на одній з яких вивішено поряд державний прапор та червоний стяг колишнього СССР, сумнівний симбіоз але це ж Крим. На самій вершині ніхто навіть не зупиняється усі фотографуються біля скель. Звідти ж відкривається прекрасні види на Алушту та околиці. FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO

Спускатись з гори вирішили по іншій стежці щоб не проходити уже пройденим маршрутом. Одразу ж скажу що спуск виявився набагато складнішим за підйом. Стежка проходить по досить похилим схилам гори і місцями є досить важко прохідною. Нагромадження каменів «сипучка» та дерева також не полегшують маршрут. Приблизно на половині спуску є велика практично горизонтальна площадка, на якій судячи по залишкам багать періодично ночують туристи. FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO Далі спуск триває серед скель які і утворюють «долину привидів». Сам маршрут маркований а на стиках стежок навіть підписаний тому заблукати практично не можливо. FOTO FOTO

Спустившись до низу ми потрапили на фестиваль який відбувався біля «Фуни». Кілька слів стосовно самого фестивалю. На невеличкій сцені з надписом «Партія регіонів» відбувалось шоу одного артиста. Одна «співачка» виконувала пісні різних артистів, а у цей час відвідувачі за столиками їли шашлик з пивом та алкоголем. Навіть вдалось побачити нажаль не дуже рідкісну для нашої країни картину. За столом сиділо декілька правоохоронців у формі і спокійно пили горілку. На ночівлю ми зупинились на тому ж місці що й попереднього дня.

День 9. Долина привидів – Алушта – Гурзуф – Ялта – Боткінська тропа.

Ще спускаючись з Димерджі у нас виникла ідея піднятись на гору Аю-Даг. Тому з самого ранку зібравшись ми попрямували у сторону «Фуни». За руїнами фортеці виявили стежку яка вела з плато до дороги на село Лучисте. Спуск виявився досить простим і уже хвилин через 30 ми впевнено прямували по асфальтованій дорозі до зупинки тролейбуса. З тролейбусами стався невеличкий промах. Напевно штук 5 проїхали не зупиняючись, пощастило лише що в одному з тролейбусів їхали туристи до нашої зупинки і водію довелось усе ж таки зупинитись. Тролейбусом через Алушту дістались до повороту у сторону гори Аю-Даг. Підійшовши ближче до гори побачили шлагбауми та досить цікаву табличку на якій було зазначено що дана територія належить мисливському господарству «Кедр» (Уже при написанні статті натрапив на цю статтю )

Дізнавшись від охоронців що це уже приватна територія і вхід платний, вирішили не підніматися на гору і іти до зупинки тролейбуса, FOTO а потім їхати до Ялти. Прибувши у Ялту, пересіли на міський тролейбус і доїхали до зупинки маршруток що прямують до «Поляни сказок», яка була нашою метою. Експозиція «Поляни» сподобалась, але разом з тим виникла підозра що сучасні діти більшість з цих героїв не впізнають. Загалом же усе зроблено дуже цікаво та красиво. FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO Закінчивши огляд «Поляни» попрямували до початку «Боткінської тропи» благо вона починається практично поряд.

Подорож «тропою» перш за все запам’яталась красивим сосновим лісом та залишками труб якими колись була об лаштована стежка. Чисте наповнене сосновим ароматом повітря ніби придавало сил і навіть не вірилось що тут же поряд знаходиться багатолюдне місто, до того ж з великою кількістю транспорту. FOTO FOTO Так як наближався вечір то основною задачею було знайти місце придатне для ночівлі. Це виявилось не так уже й легко зважаючи на крутизну схилів по яким довелось підійматись. Уже майже у сутінках ми вийшли до русла річки «Водоспадної», де виявили декілька горизонтальних майданчиків придатних для встановлення намету. FOTO FOTO Досить приємною також виявилось купання у холодному струмку. Доречі несподівано для себе у тому ж струмку на висоті 500 метрів над рівнем моря я виявив крабів, точно таких же яких ловив у морі біля міста Судак. Так як дуже швидко смеркало, довелось вечеряти уже під світло ліхтарів.

День 10. Тропа Таракташ – Айпетринське плато – тс. Баш-Дере.

Прокинулись вранці під спів птахів та шум потічка. Після сніданку і недовгих зборів продовжили наш похід. Через неуважність пропустили поворот з Штангеївської тропи на тропу Таракташ. Коли це помітили довелось повертатися близько кілометра. Перше що кидається у очі коли ступаєш на тропу так це її складність. Постійно їде досить крутий набір висоти, а сама стежка проходить практично понад горизонтальними схилами. Достатньо 1 необережного кроку і падати доведеться довго. Не полегшує проходження також наявність відрізків з «сипучкою». Єдиним плюсом можна вважати те, що від сонця частково захищають крони дерев. FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO FOTO На самій тропі є 2 облаштованих джерела але щоб набрати з них воду необхідно спускатись у середину бетонної коробки. Підчас підйому нам зустрілось декілька груп туристів що спускались, але лише декілька з них ішли з рюкзаками. Піднявшись на плато Ай-Петрі зробили привал щоб відпочити та помилуватись краєвидами що відкривались з висоти 1200 метрів над рівнем моря. FOTO FOTO

Далі наш шлях пролягав через татарську стіну понад Ай-Петринським перевалом до тс. Баш-Дере. Уже практично біля лісу що вів до тс. Баш-Дере зустріли двох молодих людей які ніяк не могли зорієнтуватись щоб іти на Ай-Петрі. За допомогою GPS показали їм маршрут та розійшлись. Маршрут до тс. Баш-Дере пролягав старим лісом з великою кількістю повалених дерев. Але сама стежка була досить добре протоптана туристами та мала маркування на деревах. Єдиним недоліком у цьому лісі була величезна кількість дрібних і дуже набридливих мошок, яку постійно сідали на обличчя та відкриті частини тіла. Заночувати вирішили на тс. Баш-Дере благо поряд був струмочок і місць для встановлення намету також вистачало. FOTO FOTO

День 11. тс. Баш-Дере – ВКК – Соколине – Сімферополь – Алушта.

День розпочався з уже звичних справ та зборів у дорогу. Планувалось подолати досить великий відрізок шляху, тому вирішили не затягувати. Від тс. Баш-Дере до тс. Бойко дістались досить швидко а уже звідти вийшли до початку ВКК у районі Коров’ячого гроту. Зупинившись на кілька хвилин для фото сесії продовжили рух верхом ВКК. FOTO FOTO FOTO Даний маршрут проходить лісом тому на красиві краєвиди розраховувати не доводиться, але цей же маршрут дозволяє зекономити по 40 гривень з людини при відвідувані ВКК. Так як ми похід по самому каньйону не планували, то лише набравши води з річки що протікає по каньйону попрямували на вихід. Пост на якому з туристів збирають (незрозуміло на які цілі) гроші проминули без пригод, благо за вихід ще коштів не беруть. Надалі наш маршрут пролягав до села Соколине і минув без особливих пригод. Прибувши на автостанцію були розчаровані повідомленням що автобуси з Соколиного до Ялти не ходять. Ще тут же на автостанції зустріли групу україномовних туристів що готувались до підйому на ВКК (приємно було тут на півдні почути рідну мову). Поспілкувавшись підказали їм де стоїть пост по збору грошей з туристів. Ті у свою чергу сказали що спробують обійти. На цьому і розпрощались.

Так як надалі планувалось три дні що залишились до кінця відпустки провести у Алушті, то прийняли рішення їхати туди через Сімферополь. Автобусом Соколине – Бахчисарай –Сімферополь дістались до столиці автономії, а уже звідти тролейбусом у Алушту.

У Алушту приїхали коли сонце уже ховалося за обрій. Основною проблемою стало знайти місце для ночівлі. Вийшовши на набережну зрозуміли що потрібно рухатись вздовж берега у сторону Судака. Тут же на набережній сталась несподіванка. Нас серед тисяч відпочиваючих знайшли ті двоє молодих людей яким ми напередодні показували дорогу на Ай-Петрі. Вони також шукали де переночувати, тому разом з нами рушили на пошуки місця для ночівлі. Навпроти пляжу санаторія Славутич наша процесія натрапила на кемпінг де ми з дружиною вирішили залишитись, а наші супутники попрямували далі так як хотіли заночувати прямо на пляжі у спальниках (романтика).

Декілька слів про кемпінг. FOTO За 25 гривень з особи, нам запропонували досить непогане місце під намет, необмежену кількість чистої прісної води, душ та туалет. Вечорами також працював генератор що дозволяв зарядити телефон та освітлював частину кемпінгу. На цьому і закінчилась активна частина нашого відпочинку.

[BuTaP]

Молодці, гарно відпочили!

[bohgdan]

Тут додаю декілька треків для навігаторів Garmin по даній подорожі

[Dream]

Багато тексту, але хоча б однієї КДПВ на початку не вистачає

Тим не менше - добавив в меморіз на випадок якщо ще колись надумаю їхати в Крим