День інваліда.

[igorock]

Странно что сегодня за целый день никто так и не поднял тему "День инвалида", хотя чему здесь удивляться? Равнодушие окружающих к людям с ограниченными возможностями уже давно стало нормой в этом "Государстве"!!!

Да и не только окружающих, сама страна за всю историю независимости не только не улучшила положение инвалидов, а наоборот поставила их на самую низкую ступень социальной лестницы.

Интересно что думают по этому поводу уважаемые форумчане?

[vrm]

На жаль словами тут не зарадиш. А відносно равнодушия то згадались слова Александрова: "Беззубый не поймёт чужую зубную боль"...

[igorock]

"Беззубый не поймёт чужую зубную боль"...

А не ужели, никто не задумывается о том, что несчастье может в любой день прийти и к нему, ведь неизвестно что будет с тобой или твоими близкими завтра.

[NashLutsk]

конечно... грустно... что нет или так мало людей которые вспоминают о людях ограниченными возможностями! (

[mymbox]

А не ужели, никто не задумывается о том, что несчастье может в любой день прийти и к нему

скільки Вам рочків?

[igorock]

скільки Вам рочків?

Причем здесь годы? Загляните в профиль.

Ну а вообще 40, и что с того?

[mymbox]

дуже хороші думки як для 40-карічного чоловіка, ось що. Кругом же циніки, я от...

[Arden]

День інваліда.

Назва теми теми звичайно класна

А Ви не знали, що людям не подобається слово інвалід? І, можливо, їм не хочеться про це згадувати.

[igorock]

Назва теми теми звичайно класна

А Ви не знали, що людям не подобається слово інвалід? І, можливо, їм не хочеться про це згадувати.

А Вы сами общались хоть с одним инвалидом?

Интересно как можно об этом не вспоминать, когда болезнь сама о себе напоминает. И какое слово не примени, диагноз от этого не изменится.

[mymbox]

какое слово не примени, диагноз от этого не изменится.

я аутист (діагноз психіатра), але мені неприємно, коли черговий "психолог" починає мені "відкривати", що, "Саня, та у тебе ж риси аутиста"! І при цьому їм ще тільки не вистачає трубки з табаком

[Oksana04]

А не ужели, никто не задумывается о том, что несчастье может в любой день прийти и к нему, ведь неизвестно что будет с тобой или твоими близкими завтра.

Ні, бо не дуже хочеться приміряти на себе такі речі. Кожен вірить в те, що ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ.

И какое слово не примени, диагноз от этого не изменится.

Від наших пустих балачок тут - також нічого не зміниться...

[mymbox]

це я до того, що нікому лишній раз неприємно відчувати себе "особливим"

[Arden]

А Вы сами общались хоть с одним инвалидом?

Интересно как можно об этом не вспоминать, когда болезнь сама о себе напоминает. И какое слово не примени, диагноз от этого не изменится.

Общался и что?

Болезнь это не конец... Люди борятся продолжают жить и, Вы неповерите, даже радуются жизни...

Їхав раз в маршрутці, заходить людина, а з переднього місця піднімається дядя лет 40 - 45 и говорит: "Я смотрю вы инвалид, присаживайтесь"... Знаєте, лице тої людини було просто дуже "щасливе".

Ну це так...

Я рахую, що якщо піднімати цю тему, то якимись конкретними діями, щоб покращити життя того чи іншого. А то що наші люди люблять поплакати аля: "Ой який нещасний інвалід, життя закінчилось і т.д. і т.п", то це просто

Якщо нічим не можеш допомогти людині, то краще промовчати і просто поспівчувати.

[Scabiosa]

Взагалі-то "люди із особливими потребами". Так коректніше.

[max]

Scabiosa, так, але подивимось на це з іншого боку, слово ін-валіди ображає в першу чергу нормальних, якщо подумати. Дивись сам - якщо вони ін-валіди, тобто непридатні (інгліш, валід - придатний), значить "нормальні" - придатні - але придатні для чого? Все це більше подібне на класифікацію болванок на заводі. І тих і інших.

[Luychi]

День інваліда, 3 грудня, відмічається у всьому світі. І дуже радує, що про нього згадали і на цьому форумі. І не лише тому, щоб пожаліти чи поплакатись - від інвалідності дійсно ніхто не застрахований. Багато людей родиться з особливими вадами і все життя бореться з ними і вважає себе повноправними членами суспільства. Інші стають інвалідами в ході життя.

Навіщо скепсис. Давайте просто згадаємо, що в нашій країні живуть мільйони людей, котрі мають посвідчення інваліда. І не потрібно цього соромитись - що є то є (це я про себе теж).

А на рахунок того, що життя продовжується - кум у мене в інвалідному візочку займається боротьбою на рапірах. Весь світ об'їздив, купа медалей. А все було сумно - у 22 роки пошкодив хребет, коли стрибав у річку, перестав ходити, наречена кинула. Зате тепер він має вірну і люблячу дружину і він чемпіон.

"Contra spem spero" - завжди сподівайтесь!

[Scabiosa]

Не хотів продовжувати, але ви мене примушуєте.

Так от, сьогодні довелось бути в Луцькому інституті розвитку людини Університету "Україна".

Там була конференція якраз приурочена до цього дня. Не скажу, що є великим любителем таких заходів, але на цій дещо взнав корисне для себе і з ділюсь із всіма.

По-перше, ці люди - не інваліди, і самі себе вони таки просять називати "людьми із особливими потребами" через деякі їх ФІЗИЧНІ обмеження.

По друге, від нас їм треба переважно "нє таращиться на нас" - буквально слова однієї візочниці.

По-третє, на конференції науковці доводили, що в студентському колективі люди із особливими потребами найкраще себе почувають не серед собі подібних, а саме в звичайних групах/колективах (звісно, студентів треба готувати трішки до такого спілкування саме через стереотипи суспільства). Всі студенти крім фаху отримують і практичні уроки гуманізму.

По-четверте, саме поява ПК та інтернету перед людьми із особливими потребами відкрила вікно в світ спілкування, освіти і роботи (чи знаєте ви, що на Волині є мінімум один 3Д-дизайнер-візочник?).

По-п'яте, було показано відеофільм, на якому здорова дівчина на колясці спробувала відтворити один день життя студента із особливими потребами: дім-магазин-вуз-дім (це жах для візочника, проспект Відродження (дім-магазин) та ВНУ (вуз), про "подорож" окрема мова взагалі), а також (вважаю, головне!) - показали, як здорова людина повинна допомогти візочнику переїхати перешкоди або підняти/поправити випавшого із візка. І цей фільм бачила молодь, що, вважаю, цінно і корисно.

По-шосте, взнав, що саме вуз, який проводив конференцію (і його київська "мама"), навчає найбільше у відсотках студентів із особливими потребами, котрі після навчання, зміцнілі духом і розумом, не "сидять інвалідній на пенсії", а стараються чогось добитись у житті. Головне для таких людей - не впасти духом, а ми їм в цьому маємо допомагати не жалісливим співчуттям, а дієвою допомогою. Ну і звісно, все вищевказане не стосується тих, хто, демонструючи каліцтва, лиш жебракує і/або пиячить/курить/колеться.

[igorock]

Если человек хоть и с ограниченными возможностями, но работоспособен, то конечно он может учится и даже сделать карьеру. И ему совсем нет необходимости жить на нищенскую пенсию.

Но ведь есть и совершенно другие случаи. К примеру, мать - одиночка на руках у которой инвалид детства 1ой группы,

требующий постоянного присмотра ( То есть на работу она устроится не может). И в результате оба вынуждены выживать на нищенскую пенсию в размере 1063гр. Правда государство еще представляет помощь по уходу за инвалидом в размере 11гр 80коп в месяц. В суме выходит так что на двоих человек не припадает даже прожиточного минимума. А ведь львиная доля уходит на лекарства и оплату коммуналки.

[Scabiosa]

К примеру, мать - одиночка на руках у которой инвалид детства 1ой группы,

Згоден із вищенаписаним. Але на конференції піднімались в основному питання інвалідизації в молодому віці. Прозвучала цифра, що людьми із особливими потребами (звертаю увагу, що не дітьми! то окрема дуже важка мова!) переважно стають саме у віці 16-30 років. А це найдієвіша частина населення. І тій людині, яка усвідомлює, що все її життя кардинально змінилось через якесь невдале пірнання, аварію, падіння з велосипеда (всі факти були у переглянутому фільмі), є про що подумати "як далі жити".

P.S. Описаним в цитаті мамам найважче в селі, бо в місті (в Луцьку - точно) такі мають свій центр, де гуртуються, діляться досвідом, їм можна централізовано допомагати. Та і санаторій в Дачному, кажуть, допомагає діткам, і путівки туди виділяють.

[Luychi]

Моя сестра вже 13 років виховує майже сама дитину-інваліда з церебральною недостатністю. І живучи в смт, та отримуючи 1000 з копійками пенсію, вважає , що це є непогані гроші (в селі тяжко заробити більші). Та й в Дачне її дитина їздить регулярно. Але, наскільки я знаю, циркулюють вперті чутки, що цей санаторій закрити хочуть. Мовби якийсь депутат хоче його приватизувати і зробити там якийсь розважальний комплекс. Хто що чув? Я от думаю куди і до кого йти щоб цей заклад відстояти і залишити для дітей-інвалідів?

[Гетто]

я чё то не допонял? какие инвалиды ?

вот точная фраза:

По-перше, ці люди - не інваліди, і самі себе вони таки просять називати "людьми із особливими потребами" через деякі їх ФІЗИЧНІ обмеження.

у меня достаточно много знакомых и с ДЦП и колясочники, и ампутированные, так вот что я вам скажу, они живут счастливее, чем много кто из полноценных граждан. И учатся, и работают на достаточно престижных работах.Главное - желание.Естественно, речь не идёт о тех, кто просто физически не может влиться в общество.

Лично для меня не существует такого понятия как "инвалид", когда я общаюсь с этими ребятами, я чувствую себя на равных, и какая разница, что я иду по улице, а мой собеседник (собеседница) едет рядом на коляске, или же что меня две руки - ноги, а у него (неё) одна.

И не понимаю "День инвалида", а что, остальные 364 дня в году что ? маразм ...

[Гетто]

Интересно как можно об этом не вспоминать, когда болезнь сама о себе напоминает.

Вы не поверите, но можно... подробности я изложил выше...