Луцька тюрма

[vasylhrt]

Фото із розкопок жерт луцької тюрми 1941р.

[Otto Kreer]

Вирішив розгорнути цю тему - знайшов трошки нового матеріалу.

А для початку розміщу все що в нас уже є по цій темі :

[Otto Kreer]

План луцької вязниці

[Otto Kreer]

Один з охоронників луцької вязниці

[vasylhrt]

На польських сайтах масса статей про розкопки жертв Луцької тюрми. Поляки здивовані, чому не були вчасно проінформрвані їхні відповідні органи. Вони дбають про своїх земляків. В нас мізер інформації. Нащадки катів не охоче інформують нас про ці події, хоч Україна незалежна 18 років. Краще кормити людей коммуністичними байками.

Із польських джерел списки катів: "..W Łucku, w więzieniu mordowaniem więźniów kierowali enkawudziści Malibow, Gebiuk, Kuchanowicz, uczestniczyli w masakrze również naczelnicy oddziałów więziennych: Stan, Gonczarow oraz enkawudziści: Dworkin, Falkow, Korszunow.."

Десь проскакувала інформація, що всі вони були затримані німцями в районі Новограда та були розстріляні.

Відносно гестапівців, так вони себе так не поводили, як "наші визволителі".

Фото із польських сайтів:

1.Sekretarz Rady Ochrony Pamięci Walk i Męczeństwa Andrzej Przewoźnik wraz z konsulem generalnym w Łucku Tomaszem Janikiem w miejscu ekshumacji ofiar NKWD w Łucku.

2.... Фото польських представників.

[vasylhrt]

ЗАМ. НАЧ[АЛЬНИКА] ТЮРЕМНОГО УПРАВЛЕНИЯ НКВД УССР ПОЛИТРУКУ тов. ДЕМЕХИНУ

РАПОРТ

Доношу до В[ашего] сведения, что 22/VI-41 г. в 3 часа утра по тревоге меня вызвали в УНКВД Волынской обл., где мне Нач. УНКВД поручил принимать сводки Райорганов области о ходе военных действий.

Находясь безотлучно в приемной Нач.УНКВД до 24 часов, в 24 часа мне стало известно, что каркас тюрьмы гор. Луцк попаданием 2-х бомб разрушен в двух местах и охрана тюрьмы осуществляется только наружная, ротой конвойных войск со всем составом охраны тюрьмы.

В 2 часа утра 23/VI-41 г. я получил разрешение у Нач. УНКВД уехать в тюрьму совместно с 18-ти сов. парт. работниками для усиления охраны тюрьмы.

Утром 23/VI-41 г. я установил: во время попадания 2 бомб на территории тюремного двора двери в некоторых камерах и админ. здании повылетали, а в остальных камерах з/к з/к сами выломали все двери. Кроме этого, разграбили склад лич. вещей з/к. з/к, в котором были режущие и колющие предметы, продуктовые и вещевые склады тюрьмы, аптеку тюремной больницы.

Тогда утром я дал приказание нач.тюрьмы мл.лейтенанту госбезопасности тов. ГРИНЕВУ освободить из тюрьмы заключенных указников, малолеток и з/к, осужденных за бытовые маловажные преступления.

Об освобождении которых нач. тюрьмы мне докладывал, но я сейчас не помню сколько, но примерно всех человек 70.

23/VI-41 г. в 11 часов 30 мин. в тюрьму гор. Луцка прибыла опер. группа работников УНКГБ и УНКВД по Волынской области, начальником которой был капитан Госбезопасности тов. РОЗОВ.

Там же около тюрьмы меня вызвал Нач. УНКГБ — Капитан Госбезопасности тов. БЕЛОЦЕРКОВСКИЙ, который мне приказал выдать опергруппе тов. РОЗОВА всех з/к з/к, содержащихся в тюрьме гор. Луцка по статьям УК УССР 54, 2,11, и особенно [членов] ОУН.

Выясняя подробнее обстановку, мне капитан Госбезопасности т. РОЗОВ приказал в течение 20 минут выдать для расстрела всех з/к з/к по 54-2, 11 ввиду того, что противник находится от гор. Луцка в 7 километрах.

Получив такое приказание, я взял с собой нач. тюрьмы ГРИНЕВА, Зам. Нач.тюрьмы ЛЕСКИНА и 4 человек дежурных Пом. Нач. БАШЛАКОВА, ЯНУЩЕНКО, КОВАЛЕВ и БАЛАХИН, при входе во двор тюрьмы Зам. Нач.тюрьмы ЛЕСКИН струсил заходить в тюрьму, тогда мы все ему ЛЕСКИНУ отдали свое оружие, а сами без оружия зашли в тюрьму для подбора з/к з/к.

Отобрали и вывезли на хоз. двор тюрьмы примерно 800 чел., которые немедленно были расстреляны там же на месте вышеупомянутой опергруппой, бойцами роты конвойных войск НКВД и начальствующим и надзирательским составом тюрьмы.

Возвратившись из внутр. тюрьмы, я зам. нач. тюрьмы ЛЕСКИНА возле тюрьмы не застал, а с помощью работников тюрьмы разыскал ЛЕСКИНА за полкилометра от тюрьмы, куда он от трусости убежал спрятаться.

Тогда же я ЛЕСКИНУ приказал погрузить на тюремную машину документы и ценности тюрьмы гор. В-Волынск (два полных матраса, но что там было, я точно не знаю) и все документы, лич. дела з/к и ценности тюрьмы гор. Луцк и выехать из гор. Луцка до кирпичных заводов, а в случае отхода, тогда будем направляться дальше. (Все документы тюрьмы гор. Луцк при мне на автомашину погрузили 4 матраца, какие документы там были я точно не помню, но знаю, что лич. дела з/к, карточки № 5 и камерная картотека были погружены на автомашину полностью на все наличие з/к, содержащихся в тюрьме).

Через 20 минут после расстрела з/к тюрьмы мы получили указание, что противник находится не в 7 километрах, а в 25 километрах, и мы немедленно приступили к уборке трупов.

Все трупы 70 с лишним осужденных к ВМН и около 800 подследственных нами закопаны и места на местах нахождения трупов полито керосином и выпалено, а после всего эти все места присыпаны известью.

Кроме этого, расстреляно охраной тюрьмы и воинскими частями в окрестностях тюрьмы з/к, пытавшихся бежать из тюрьмы. Для уборки этих трупов по распоряжению Нач. УНКВД, была создана группа с раб. милиции, которая все трупы убрала.

В общем расстреляно в тюрьме и возле тюрьмы около 1000 человек.

Оставлено в тюрьме около 1000 человек, большинство из которых обвинялись по бытовым ст.ст. УК УССР.

Тюрьму гор. Луцк совместно с командиром роты конвойных войск ст. лейтенантом ФАХУРДИНОВЫМ и всем составом работников тюрьмы г. Луцк мы оставили после утери связи с УНКВД воинскими частями 25. VІ-41 г. в 23 часа 30 мин.

Совместно с раб. тюрьмы № 1 всем составом УНКВД мы 29/VI-41 г. прибыли в Мархлевский р-н, Житомирской обл, откуда нас разбили по группам и откомандировали в другие области.

Зам. нач. тюрьмы ЛЕСКИН, как мне стало известно, за городом не остановился, а прямо уехал в Киев и по дороге на Киев пожег все документы, находящиеся на автомашине тюрьмы г. В-Волынск и Луцк.

Чем ЛЕСКИН руководствовался при уничтожении документов, мне неизвестно.

Одновременно отмечаю, что несмотря на то, что ЛЕСКИН уехал из Луцка самовольно, но наказания за это не понес.

В части тюрьмы гор. Ковель сообщить ничего не могу, так как с Ковелем потеряна связь была 23/VI-41 г.

НАЧ[АЛЬНИК] ТЮРЕМНОГО ОТДЕЛЕНИЯ УНКВД ПО ВОЛЫНСКОЙ ОБЛ — СЕРЖАНТ ГОСБЕЗОПАСНОСТИ (СТАН)

3/ІХ-41 г.

(АГІБ МВС України. Колекція документів)

[vasylhrt]

Про розстріл у Луцькій в’язниці 1941 року

http://monitor-press.com/index.php?option=com_content&view=article&id=584%3A-----1941-&catid=76%3A2009-07-20-16-31-42&Itemid=302〈=uk

[vasylhrt]

Західноукраїнська трагедія 1941-го: Луцька тюрма

23.06.11

У часи незалежності України щороку 23 червня вулицями Луцька йде жалобна процесія. Із квітами та вінками у ній найбільше сивочолих людей, проте кожного року приєднується чимало молоді. За останні кілька років у цій процесії відправляють спільне Богослужіння священики усіх українських церков, окрім Української православної церкви Московського патріархату. 70 років уже віддаляють нас від того пекельного дня…

ЗА НИМИ ПЛАЧУТЬ НЕБО І ЗЕМЛЯ

"Боже! Що вони роблять? Іроди? Розстрілюють, рвуть гранатами. Хто б міг подумати! Варвари, душогуби! Світ такого не бачив, не чув... Люди, рятуйтеся, хто як може!" На західному подвір'ї хвилин 10-15 клекотіло, як десь у розжареному котлі. Тарахкотіли кулемети, рвались гранати. Тим часом на східному подвір'ї група в'язнів, приблизно 40–45 чоловік, кинулась до дерев'яної брами, яку хотіла повалити, але по втікачах застрочив кулемет. Подвір'я встелялось трупами, запливало гарячочервоною кров'ю. Далі невідь звідки посипались кулі на нас усіх. Бачу, як до східного муру, який був найдовшим, спритні хлопці ставлять дошки, що тут валялися із розбитої кошари, і тими дошками піднімаються на мур, пролазять через чотирирядний колючий дріт і перестрибують на той бік, на волю. Багатьом з них вдалося переплисти Стир і зникнути з очей катів. Я теж підбігаю до муру, піднімаюсь по дошці вслід за якимсь юнаком, але його скошує куля, і він мертвий падає на мене. Ми обидва летимо вниз. В цей час енкаведисти зорієнтувалися в ситуації, і увесь вогонь скерували по втікачах. Я ще встиг піднятися, відбігти кілька кроків з нахиленою головою вниз від свистячих куль. Впав. Притих. Чую, як на мене навалюються трупи розстріляних в'язнів. Один накрив мою голову животом. Його кров потекла на моє обличчя. Потому знову – трупи, трупи, трупи... Деякі з них непосильним тягарем падають на мене. Я подумав: "Якщо куля не влучила, то трупи задушать..." Моя ліва рука була так причавлена, що потім я ще довго лікував її. Кати увесь час стріляли по людях, які бігали туди-сюди, наче загнані олені, збиваючи з ніг одні одних, рятуючись від смерті. Поранені благали добити їх. Хтось милостиво просив Бога прощення і царства небесного, а хтось безперестанку закликав до помсти. Помсти катам, вбивцям, варварам. Саме під час такого передсмертного волання поранених над нами з'явилася хмаринка, і з неї сипнув краплистий дощ. В цей момент, немов з небес, почулися чиїсь голоси: "Люди! Люди! Дивіться, небо плаче за нами!"

Ці моторошні спогади про розстріл у Луцькій тюрмі написав Микола Куделя, якого Бог дивом врятував, щоб він проніс цю правду через усе своє життя.

Із початку 1940-го року на Волині розпочалися масові депортації, арешти, вбивства. До Луцька звозили "неугодних" з усіх куточків Волині. Архівні документи свідчать, що на 10 червня 1941 року у Луцькій в'язниці утримувалося 2117 ув'язнених. Серед них – патріотично налаштована молодь, активісти Організації українських націоналістів, священнослужителі, представники наукової та творчої інтелігенції. Усіх їх планувалося евакуювати у Вологду та Астрахань. Для цього виділялося 75 вагонів.

22 червня приблизно о 14.00 Луцьку тюрму бомбардували німецькі літаки. Після бомбардування в'язні вчинили бунт. Але втекти пощастило одиницям. Навздогін утікачам були вислані наряди НКВС, які розстрілювали їх на місці або повертали до тюрми.

Сержант держбезпеки Стан та інші працівники НКВС у доповідних записках начальнику тюремного відділення УНКВС у Волинській області зазначали, що 23 червня 1941 року в зв'язку з бойовими діями біля Луцька з-під варти було звільнено малоліток, "указників" та засуджених за малозначні злочини, всього 84 особи, а решта ув'язнених чисельністю до 2000 осіб було розстріляно на території Луцької в'язниці. Цю чорну справу робила оперативна група працівників УНКВС у Волинській області під керівництвом капітана держбезпеки Розова, особовий склад 233 конвойного полку військ НКВС, керівний склад та наглядачі в'язниці. Розстріли здійснені на підставі директиви народного комісара Держбезпеки СРСР Меркулова №2445-М від 23 червня 1941 року, згідно з якою на осіб, що утримувалися в тюрмах західних областей України, складались списки, за якими вони підлягали розстрілу за місцем їх утримання у зв'язку з початком війни з Німеччиною. Розстрілювались не тільки особи, щодо яких були винесені вироки про вищу міру покарання, але і засуджені до позбавлення волі та ті, щодо яких тільки розпочалося слідство.

Усю ніч і до самого ранку 23 червня, поки німці не увійшли в місто, в Луцькій тюрмі розстрілювали арештантів, поспіхом прибирали їхні тіла. "Мы немедленно приступили к уборке трупов. Все трупы 70 с лишним осужденных к ВМН и около 800 подследственных нами закопаны и место на местах нахождения трупов полито керосином и выпалено, а после этого все эти места посыпаны известью…", – із рапорта сержанта Стана начальству. Земля і стіни тюрми були просякнуті кров'ю. У Луцькій тюрмі розстріляно понад 2000 мешканців сорока міст і сіл Волині. У в'язниці залишалося ще 625 живих людей.

ЗА ЩО? ЗА УКРАЇНУ!

Масові репресії, що охопили більшість населення західноукраїнських областей, насильницька колективізація породжували антикомуністичні настрої серед людей, які йшли в Організацію українських націоналістів і піднімалися на боротьбу за Українську самостійну соборну державу. Поява ОУН (а згодом і УПА) на політичній арені України була закономірним наслідком поразки національно-визвольних змагань перших десятиліть ХХ ст., чергового поневолення України іноземними державами, актуалізації українського питання у політиці країн Європи напередодні та на початковому етапі Другої світової війни, а у зв'язку з цим – активізації боротьби за державну незалежність та соборність України. Період із вересня 1939 р. до червня 1941 р. супроводжувався утворенням достатньо потужної підпільної організації ОУН. За відомостями з архівних документів Волинського проводу ОУН, націоналісти розпочали підготовку до повстання, яку мали завершити до весни або літа 1941 р. Керівник обласної екзекутиви ОУН Іван Скоп'юк отримав завдання посилити військову підготовку серед всіх членів ОУН, сформувати бойові групи. До 20 березня 1940 р. в Україну перебазувалася частина провідних кадрів ОУН, які на місці мали визначити прерогативи організаційної роботи на найближче майбутнє. Передислокація керівників підпілля до УРСР стало результатом рішень, ухвалених Революційним проводом ОУН на нараді 10 березня 1940 р. Планувалося, що новоприбулі кадри стануть організаторами штабів національного повстання на Галичині та Волині.

Занепокоєні помітною активізацією ОУН та підігріті повідомленнями від своєї закордонної агентури про підготовку націоналістами загального повстання на квітень-травень 1940 р., радянські спецслужби провели масові арешти всіх запідозрених у причетності до підпілля. Найсильніші удари були завдані осередкам ОУН у Львові, Тернопільській, Рівненській і Волинській областях. До тюрем потрапило 658 оунівців, з них шестеро членів Крайової Екзекутиви, члени обласних і районних проводів, керівник Львівського міського проводу. Ці "успіхи" НКВС пояснювалися насамперед майже повальними арештами серед суспільно активної молоді, зокрема серед осіб, які згідно з наказом командування НКВС СРСР від 11 жовтня 1939 р. "Про введення єдиної системи обліку антирадянських елементів, виявлених агентурною розвідкою" підлягали спецреєстрації. До "ворогів радянського ладу" належали всі колишні члени діючих за часів панування Польщі легальних партій, національних, релігійних і молодіжних організацій, раніше засуджені радянською владою, та члени сімей розстріляних більшовиками "контрреволюціонерів", громадяни, які мали родичів за кордоном, та інші.

Функціонування тюрем визначалось наказами НКВС СРСР від 11 грудня 1939 р. та НКВС УРСР від 25 грудня 1939 р. "Про оголошення штатів загальних в'язниць НКВС СРСР". Зокрема, станом на квітень 1941 р. в УРСР було 62 в'язниці, з них 26 тюрем у Західній Україні. Ховаючись за тезою про "загострення класової боротьби", органи НКВС розгорнули в західних областях широкомасштабні заходи з їх "ізоляції", що супроводжувалися арештами, розстрілами, виселеннями за політичними, національними, релігійними та соціально-становими ознаками. У 1939 році, відступаючи перед гітлерівськими нацистами, поляки просто залишили тюрми так, як вони були, внаслідок чого багато політичних в'язнів того часу змогли врятуватися. Відступаюча у 1941 році радянська влада знищувала своїх в'язнів у Луцьку, Тернополі, Львові, Добромилі, Самборі, Дрогобичі, Станіславі (Івано-Франківськ), Дубно, Ковелі – у 35 містах, де понад 20 тисяч осіб було розстріляних.

ПАМ'ЯТЬ І ПЕРЕСТОРОГА

Колишній в'язень Луцької тюрми Іван Гедз згадує, що, прийшовши в Луцьк, німці від побаченого остовпіли: "Німці одразу нічого не зачіпали, натомість багато фотографували. За годину привели католицького священика, який відправив службу за убитими. Викопали під стіною яму й поскидали туди тіла. Свої замордували, а вороги хоронили... Тих в'язнів, кому пощастило вижити, німці не затримували". За кілька днів, коли позиції німців у Луцьку зміцнилися, вони дозволили пройти до кривавих тюремних ям. "Від Троїцького собору люди, чиїх родичів розстріляли, із більше ніж 70 священиками пройшли процесією до в'язниці. Там відправили панахиду і поклали вінки", – розповідає лучанка Надія Кліщук. Була створена комісія, яка в липні 1941 року за допомогою громадськості та національно-патріотичної інтелігенції Волині зробила насип над могилами, обклала їх дерном, встановила дубові хрести-фігури, обгородила низенькою огорожею, встановила таблички з написами, де вказувалась кількість похованих в'язнів – відповідно 1200, 800, 300, 1800. З ініціативи комісії в останню неділю серпня 1941 року відбувся офіційний похорон, покладання вінків і відправа панахиди. Це була остання панахида на цьому місці до 1991 року, коли з ініціативи громадськості в трьох місцях, де були поховані в'язні, встановили пам'ятні знаки та меморіальні дошки.

Після визволення Луцька в 1944 році тюрма знову використовувалась радянською владою за призначенням до 1958 року. Микола Куделя у своїй книзі посилається на розповідь І.Мануйлика, який в 1944 році був в'язнем Луцької тюрми, бачив ці могили і був свідком того, як за наказом енкаведистів на чотирьох могилах хрести-фігури були зрізані, а могили зрівняні з землею і заасфальтовані.

Після переобладнання у приміщенні Луцької тюрми до 1998-го розміщувалося музичне училище. Увесь цей час над неодспіваними душами лунала музика. Коли музучилище перейшло в іншу будівлю, ця залишилась пусткою. 25 вересня 2001 року на цьому місці засновано монастир Різдва Христового. Для облаштування церкви виділили три невеликі кімнати, а перша Літургія відбулася 18 грудня 2001 року.

Восени 2009 року на території Луцької тюрми розпочалися ексгумаційні роботи щодо виявлення останків в'язнів, розстріляних 22–23 червня 1941 року, які здійснювало комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій "Доля". Проведенню ексгумації передували тривалі дослідження, пошукові заходи, збір свідчень очевидців тих подій. Начальник відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради, який був одним з ініціаторів розкопок, Сергій Годлевський зазначив: "У ході розслідування фахівці опрацювали книгу спогадів колишнього в'язня Миколи Куделі "Під мурами Луцької тюрми", звіт про археологічне дослідження під керівництвом Святослава Терського, яке провели ще у 1991 році. Також організували приїзд свідка тих трагічних подій Григорія Покотила, який дав свідчення у прокуратурі Луцька, вивчили архівні документи. Нині відомо про чотири масові могили на території Луцької тюрми та численні поодинокі поховання. Окремі відомості нам подала обласна прокуратура, адже в липні 1989 року там порушили за заявами громадян кримінальну справу за фактом розстрілу в'язнів Луцької тюрми. Серед інших "речових доказів" справи – фотокартка, що зображує мітинг на подвір'ї тюрми у червні 1941 року, під час якого там було поставлено хрест".

Ексгумаційні роботи у червні 2010 року були припинені, їх продовження планується у квітні 2012 року. У зазначених місцях масових поховань не було віднайдено. Пошукова група в одному місці знайшла окремі людські кістки, що дозволяє стверджувати, що у післявоєнний час поховання могли знищити, а остеологічні залишки вибрані і вивезені у невідомому напрямі. В іншому місці було виявлено масове захоронення загальною кількістю 281 чоловік. За словами С. Годлевського, експертиза підтвердила, що рештки належать радянським військовополоненим, які перебували в нацистському концтаборі в Луцьку і загинули на початку 1942 року від виснаження і хвороб. 22 червня 2010 відбулося перепоховання цих тіл на Гнідавській гірці в Луцьку.

Леся БОНДАРУК, кандидат історичних наук

«Нація і держава», № 23-24, 23 червня 2011 р.

http://cun.org.ua/ukr/content/view/3331/31/

[vasylhrt]

Книга (ел. версія) Микола Куделя

ПІД МУРАМИ ЛУЦЬКОЇ ТЮРМИ

(спогади колишнього в'язня)

http://exlibris.org.ua/text/kudela.html

[vasylhrt]

Знищення в’язнів у Луцькій тюрмі. 70 років бійні НКВД

Автор — Леся Бондарук

Чую, як навалюються трупи розстріляних в'язнів. Один накрив мою голову животом. Його кров потекла на моє обличчя. Непосильний тягар усе збільшується. Подумав: "Якщо куля не влучила, то трупи задушать..."

"Історична Правда" продовжує серію публікацій про масове винищення ув'язнених і заарештованих, здійснене співробітниками Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) СРСР у червні 1941 року. В першій частині ми розповідали про знищення органами радянської влади людей у тюрмах Львова, у другій - про братську могилу в соляній шахті на Львівщині.

Сьогодні - про побоїще у Луцькій тюрмі.

За ними плаче небо і земля

У часи незалежності України щороку 23 червня вулицями Луцька йде жалібна процесія. Із квітами та вінками у ній найбільше сивочолих людей, проте кожного року приєднується чимало молоді. 70 років уже віддаляють нас від того пекельного дня...

"Боже! Що вони роблять? Іроди? Розстрілюють, рвуть гранатами. Хто б міг подумати! Варвари, душогуби! Світ такого не бачив, не чув... Люди рятуйтеся, хто як може!" На західному подвір'ї хвилин 10-15 клекотіло, як десь у розжареному котлі. Торохкотіли кулемети, рвались гранати.

Тим часом на східному подвір'ї група в'язнів, приблизно 40-45 чоловік, кинулась до дерев'яної брами, яку хотіла повалити, але по втікачах застрочив кулемет. Подвір'я встелялось трупами, запливало гаряче-червоною кров'ю. Далі невідь звідки посипались кулі на нас усіх.

Бачу, як до східного муру, який був найдовшим, спритні хлопці ставлять дошки, що тут валялися із розбитої кошари і тими дошками піднімаються на мур, пролазять через чотирирядний колючий дріт і перестрибують на той бік, на волю. Багатьом з них вдалося перепливсти Стир і зникнути з очей катів.

Я теж підбігаю до муру, піднімаюсь по дошці вслід за якимсь юнаком, але його скошує куля і він мертвий падає на мене. Ми обидва летимо вниз. В цей час енкаведисти зорієнтувалися в ситуації, і увесь вогонь скерували по втікачах. Я ще встиг піднятися, відбігти кілька кроків з нахиленою головою вниз від свистячих куль. Впав. Притих.

Чую, як на мене навалюються трупи розстріляних в'язнів. Один накрив мою голову животом. Його кров потекла на моє обличчя. Потому знову - трупи, трупи, трупи... Деякі з них непосильним тягарем падають на мене. Я подумав: "Якщо куля не влучила, то трупи задушать..."

Моя ліва рука була так причавлена, що потім я ще довго лікував її. Кати увесь час стріляли по людях, які бігали туди-сюди, наче загнані олені, збиваючи з ніг одні одних, рятуючись від смерті. Поранені благали добити їх. Хтось милостиво просив Бога прощення і царства небесного, а хтось безперестанку закликав до помсти. Помсти катам, вбивцям, варварам.

Саме під час такого передсмертного волання поранених, над нами з'явилася хмаринка і з неї сипнув краплистий дощ. В цей момент, немов з небес, почулися чиїсь голоси: "Люди! Люди! Дивіться, небо плаче за нами!"

Ці моторошні спогади про розстріл у Луцькій тюрмі написав Микола Куделя, якого Бог дивом врятував, щоб він проніс цю правду через усе своє життя. Микола Павлович Куделя - людина, яка чудом вижила під час знищення людей у Луцькій тюрмі. Всі фото надані Лесею Бондарук

Із початку 1940-го року на Волині розпочалися масові депортації, арешти, вбивства. До Луцька звозили "неугодних" з усіх куточків Волині.

Архівні документи свідчать, що на 10 червня 1941 року у Луцькій в'язниці утримувалося 2 117 ув'язнених. Серед них - патріотично налаштована молодь, активісти Організації українських націоналістів, священнослужителі, представники наукової та творчої інтелігенції. Усіх їх планувалося евакуювати у Вологду та Астрахань. Для цього виділялося 75 вагонів.

22 червня приблизно о 14.00 Луцька тюрма була піддана бомбардуванню з ворожих німецьких літаків. Після закінчення бомбардування в'язні вчинили бунт. Але утекти пощастило одиницям. Навздогін утікачам були вислані наряди НКВС, які розстрілювали їх на місці або повертали до тюрми.

Сержант держбезпеки Стан та інші працівники НКВД у доповідних записках начальнику тюремного відділення управління НКВД по Волинській області зазначали, що 23 червня 1941 року в зв'язку з бойовими діями біля Луцька з-під варти було звільнено малоліток, "указників" та засуджених за малозначні злочини, всього 84 особи, а решта ув'язнених чисельністю до 2000 осіб була розстріляна на території Луцької в'язниці.

Цю чорну справу робила оперативна група працівників УНКВД по Волинській області під керівництвом капітана держбезпеки Розова, особовий склад 233 конвойного полку військ НКВД, керівний склад та наглядачі в'язниці.

Розстріли здійснені на підставі директиви народного комісара Держбезпеки СРСР Меркулова №2445-М від 23 червня 1941 року, згідно з якою на осіб, що утримувалися в тюрмах західних областей України, складались списки, за якими вони підлягали розстрілу за місцем їх утримання у зв'язку з початком війни з Німеччиною.

Розстрілювались не тільки особи, щодо яких були винесені вироки про вищу міру покарання, але і засуджені до позбавлення волі, та ті, щодо яких тільки розпочалося слідство. Панахида за загиблими. Луцьк, літо 1941 року

Усю ніч і до самого ранку 23 червня, поки німці не увійшли в місто, в Луцькій тюрмі розстрілювали арештантів, поспіхом прибирали їхні тіла.

"Мы немедленно приступили к уборке трупов. Все трупы 70 с лишним осужденных к ВМН и около 800 подследственных нами закопаны и место на местах нахождения трупов полито керосином и выпалено, а после этого все эти места посыпаны известью...", - із рапорта сержанта Стана начальству.

Земля і стіни тюрми були просякнуті кров'ю. У Луцькій тюрмі розстріляно понад 2000 тисячі мешканців сорока міст і сіл Волині. У в'язниці залишалося ще 625 живих людей.

За що? За Україну!

Масові репресії, що охопили більшість населення західноукраїнських областей, насильницька колективізація породжували антикомуністичні настрої серед населення, яке йшло в Організацію українських націоналістів і піднімалося на боротьбу за Українську самостійну соборну державу.

Поява ОУН (а згодом і УПА) на політичній арені України була закономірним наслідком поразки національно-визвольних змагань перших десятиліть ХХ ст., чергового поневолення України іноземними державами, актуалізації українського питання у політиці країн Європи напередодні та на початковому етапі Другої світової війни, а у зв'язку з цим - активізації боротьби за державну незалежність та соборність України.

Період із вересня 1939 р. до червня 1941 р. супроводжувався утворенням достатньо потужної підпільної організації ОУН. За відомостями з архівних документів Волинського проводу ОУН, націоналісти розпочали підготовку до повстання, яку мали завершити до весни або літа 1941 р.

Керівник обласної екзекутиви ОУН Іван Скоп'юк отримав завдання посилити військову підготовку серед всіх членів ОУН, сформувати бойові групи. До 20 березня 1940 р. в Україну перебазувалася частина провідних кадрів ОУН, які на місці мали визначити прерогативи організаційної роботи на найближче майбутнє.

Передислокація керівників підпілля до УРСР стала результатом рішень, прийнятих Революційним проводом ОУН на нараді 10 березня 1940 р. Планувалося, що новоприбулі кадри стануть організаторами штабів національного повстання на Галичині та Волині. На ймовірному місці захоронення

Занепокоєні помітною активізацією ОУН та підігріті повідомленнями від своєї закордонної агентури про підготовку націоналістами загального повстання на квітень-травень 1940 р., радянські спецслужби провели масові арешти всіх запідозрених у причетності до підпілля.

Найсильніші удари були нанесені осередкам ОУН у Львові, Тернопільській, Рівненській і Волинській областях. До тюрем потрапило 658 оунівців, з них шестеро членів Крайової Екзекутиви, члени обласних і районних проводів, керівник Львівського міського проводу.

Ці "успіхи" НКВД пояснювалися насамперед майже повальними арештами серед суспільно активної молоді, зокрема серед осіб, які згідно з наказом командування НКВД СРСР від 11 жовтня 1939 р. "Про введення єдиної системи обліку антирадянських елементів, виявлених агентурною розвідкою" підлягали спецреєстрації.

До "ворогів радянського ладу" належали всі колишні члени діючих за часів панування Польщі легальних партій, національних, релігійних і молодіжних організацій, раніше засуджені радянською владою, та члени сімей розстріляних більшовиками "контрреволюціонерів", громадяни, які мали родичів за кордоном та інші.

Функціонування тюрем визначалось наказами НКВД СРСР від 11 грудня 1939 р. та НКВС УРСР від 25 грудня 1939 р. "Про оголошення штатів загальних в'язниць НКВД СРСР". Зокрема, станом на квітень 1941 р. в УРСР було 62 в'язниці, з них 26 тюрем у Західній Україні.

Ховаючись за тезою про "загострення класової боротьби" органи НКВД розгорнули в західних областях широкомасштабні заходи з їх "ізоляції", що супроводжувалися арештами, розстрілами, виселеннями за політичними, національними, релігійними та соціально-становими ознаками.

У 1939 році, відступаючи перед гітлерівськими нацистами, поляки просто лишили тюрми так, як вони були, внаслідок чого багато політичних в'язнів того часу змогли врятуватися. Відступаюча у 1941 році радянська влада знищувала своїх в'язнів у Луцьку, Тернополі, Львові, Добромилі, Самборі, Дрогобичі, Станіславі (Івано-Франківськ), Дубно, Ковелі - у 35 містах, що становить понад 20 тисяч осіб розстріляних.

Пам'ять і пересторога

Колишній в'язень Луцької тюрми Іван Гедз згадує, що прийшовши в Луцьк, німці від побаченого остовпіли:

"Німці одразу нічого не зачіпали, натомість багато фотографували. За годину привели католицького священика, який відправив службу за убитими. Викопали під стіною яму й поскидали туди тіла. Свої замордували, а вороги хоронили... Тих в'язнів, кому пощастило вижити, німці не затримували".

За кілька днів, коли позиції німців у Луцьку зміцнилися, вони дозволили пройти до кривавих тюремних ям.

"Від Троїцького собору люди, чиїх родичів розстріляли, із більше ніж 70 священиками пройшли процесією до в'язниці. Там відправили панахиду і поклали вінки", - розповідає лучанка Надія Кліщук.

Була створена комісія, яка в липні 1941 року за допомогою громадськості Волині зробила насип над могилами, обклала їх дерном, встановила дубові хрести-фігури, обгородила низенькою огорожею, встановила таблички з написами, де вказувалась кількість похованих в'язнів - відповідно 1200, 800, 300, 1800. Могили біля Луцької тюрми. Літо 1941 року

З ініціативи комісії в останню неділю серпня 1941 року відбувся офіційний похорон, покладання вінків і відправа панахиди. Це була остання панахида на цьому місці до 1991 року, коли з ініціативи громадськості в трьох місцях, де були поховані в'язні, встановили пам'ятні знаки та меморіальні дошки.

Після визволення Луцька в 1944 році тюрма знову використовувалась радянською владою за призначенням до 1958 року. Микола Куделя у своїй книзі посилається на розповідь І. Мануйлика, який в 1944 році був в'язнем Луцької тюрми, бачив ці могили і був свідком того, як за наказом енкаведистів на чотирьох могилах хрести-фігури були зрізані, а могили зрівняні з землею і заасфальтовані.

Після переобладнання у приміщенні Луцької тюрми до 1998-го розміщувалося музичне училище. Увесь цей час над неодспіваними душами лунала музика. Коли музучилище перейшло в іншу будівлю, ця залишилась пусткою. 25 вересня 2001 року на цьому місці засновано монастир Різдва Христового. Для облаштування церкви виділили три невеликі кімнати, а перша літургія відбулася 18 грудня 2001 року.

Восени 2009 року на території Луцької тюрми розпочалися ексгумаційні роботи щодо виявлення останків в'язнів, розстріляних 22-23 червня 1941 року, які здійснювало комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій "Доля".

Проведенню ексгумації передували тривалі дослідження, пошукові заходи, збір свідчень очевидців тих подій. Начальник відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради, який був одним з ініціаторів розкопок, Сергій Годлевський зазначив:

"У ході розслідування фахівці опрацювали книгу спогадів колишнього в'язня Миколи Куделі "Під мурами Луцької тюрми", звіт про археологічне дослідження під керівництвом Святослава Терського, яке провели ще у 1991 році. Також організували приїзд свідка тих трагічних подій Григорія Покотила, який дав свідчення у прокуратурі Луцька, вивчили архівні документи.

Нині відомо про чотири масові могили на території Луцької тюрми та численні поодинокі поховання. Окремі відомості нам подала обласна прокуратура, адже в липні 1989 року там порушили за заявами громадян кримінальну справу за фактом розстрілу в'язнів Луцької тюрми.

Серед інших "речових доказів" справи - фотографія, що зображує мітинг на подвір'ї тюрми у червні 1941 року, під час якого там було поставлено хрест". Настя Волчкович шукає серед розстріляних прізвище свого прадіда Володимира Бондарука

Ексгумаційні роботи у червні 2010 року були припинені, їх продовження планується у квітні 2012 року. У зазначених місцях масових поховань не було віднайдено. Пошукова група в одному місці знайшла окремі людські кістки, що дозволяє стверджувати, що у післявоєнний час поховання могло бути було знищене, а остеологічні залишки вибрані і вивезені у невідомому напрямі.

В іншому місці було виявлено масове захоронення загальною кількістю 281 чоловік. За словами С. Годлевського, експертиза підтвердила, що рештки належать радянським військовополоненим, які перебували в нацистському концтаборі в Луцьку і загинули на початку 1942 року від виснаження і хвороб. 22 червня 2010 відбулося перепоховання цих тіл на Гнідавській гірці в Луцьку.

Леся БОНДАРУК, кандидат історичних наук

http://www.cdvr.org.ua/content/%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B2%E2%80%99%D1%8F%D0%B7%D0%BD%D1%96%D0%B2-%D1%83-%D0%BB%D1%83%D1%86%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B9-%D1%82%D1%8E%D1%80%D0%BC%D1%96-70-%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2-%D0%B1%D1%96%D0%B9%D0%BD%D1%96-%D0%BD%D0%BA%D0%B2%D0%B4

[vasylhrt]

На мою думку це залишки вишки охоронця. Чи помиляюсь?

[vasylhrt]

Декілька фото із нової книги "МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ ВОЛИНІ ТА ПОЛІССЯ: Луцьк в історії Волині та України"

[kotykS]

що то за книга така?

[vasylhrt]

що то за книга така?

Науковий збірник

Випуск 35

Матеріали XXXV Міжнародної історико-краєзнавчої

наукової конференції,

м. Луцьк, 15 – 17 вересня 2010 року

м. Луцьк,

2010

[vasylhrt]

Ще одна вирізка про розстріл в’язнів. Більш офіційне подання інформації.

[lu_da]

підскажіть, будь ласка , де можливо отримати інформацію про в"язня тюрми в 1941 ? куди звертатися? дякую

[Otto Kreer]

підскажіть, будь ласка , де можливо отримати інформацію про в"язня тюрми в 1941 ? куди звертатися? дякую

якщо мова про кримінальні справи на в"язнів так їх спалили далеко від Луцька - десь і документ в інеті є відповідний

Зам. нач. тюрьмы ЛЕСКИН, как мне стало известно, за городом не остановился, а прямо уехал в Киев и по дороге на Киев пожег все документы, находящиеся на автомашине тюрьмы г. В-Волынск и Луцк.

[lu_da]

дякую!

ситуація така -- мого прадіда , який займав посаду в селі (не скажу точно яку) наклепом змістили і забрали до тюрми, до Луцька, бабуся ніби казала, що її мама ще до нього приїзжала , а потім вже нічого не відомо, хоча б взнати де похований!

[vasylhrt]

Хто може прокоментувати.