Samhayne Опубліковано 28 Травня, 2009 в 11:25 #1 Опубліковано 28 Травня, 2009 в 11:25 О-да!За віконцем весна розквітала Небо повнилось першим дощем. Я стояв і нарізував сало Величезним кухонним ножем Ніж ходив у руках методично І чомусь пригадалось мені Безневинне таке й симпатичне Ніжне тіло тієї свині Пролетіло життя мов хвилина Добрим словом ніхто не зігрів, Що ти бачила, бідна скотина, Лиш корито та засраний хлів. І тоді, мов обрікши на муки, Хтось встромив в твоє серце ножа Ти збагнула, що люди тварюки, І твоя відлетіла душа. Ти далеко тепер, моя бджілко, У своїм, у свинячім раю, Я ж на кухні сиджу, П'ю горілку І тебе потихеньку жую. Я не злодій, не кат, не злочинець. В мене друзі, робота, сім'я, Та який же я, бля, українець Якщо сала не їстиму я.
laska Опубліковано 13 Липня, 2009 в 10:47 #2 Опубліковано 13 Липня, 2009 в 10:47 О ти, що на ймення і прізвище Сало! О ти, що недавно ще бігло й скакало! О ти, що ще вчора і рохкало й рило, Що хвостиком куцим бездумно крутило! О ти, що іменник середнього роду! О ти, що в харчах не утратило моду! О ти, на долоню або на п’ять пальців,О ти, що міняєшся в шкварках і в смальці! Ти вуджене димом, топлене вогнем,І шкіркою вкрите неначе брилем!О ти, без паперу білюський пломбір!О ти, що на тобі зриває кіт зір!Ти купане в солі, ти щедро солене!О ти, поперчене і почасничене!О ти, дуже давнє і вічно класичне!О ти, найрідніше і патріотичне!О ти, що спокійно лягаєш під ніж!О ти, що людина від тебе сильніш!Хтось бреше, що ти в нас є холестеринне,Ти, бідне, у наших хворобах не винне!О ти, що кохають тебе хлібороби,Прем’єри й поети, свої і заброди!O ти, що мені тебе мало і мало! О, сало, мене ти навіки зассало!Де Ленін стояв на міцнім п’єдесталі — Поставимо, браття, шмат сала на салі.I хто Президентом Вкраїни не стане — Народ сало їстоньки не перестане!Микола Савчук.Сиджу я за столом (робочим, звісно) і пишу. На краєчку стола, вільного від паперів-книжок-дискет-газет-дисків-зошитів-листів-рахунків-папок-ручок-маркерів-ножиць-конвертів-скотчів-коректорів-олівців-стейплерів... на таці стоїть джазва із гарячою чорнезно-солодкою кавою, мініатюрне горнятко і така ж мініатюрна тарілочка. А на ній — світло очей моїх, радість шлунку мого, пісня надхнення мого — сало! Воно таке ніжно-біле і тоненьке, що крізь нього можна розгледіти дірочки на чорному житньому хлібі під сподом. Воно має такі делікатні рум’янці по собі, що крізь них можна дивитися на Канаду чи Америку, і бачити Україну. Воно дивовижним чином уміє перетворюватися із фізичної поживи на духовну. Особливо, якщо з цибулькою...Скільки чули ми, українці, в Україні і не в Україні сущі, кпинів та єхидних знущань над нашим національним продуктом — салом! Але нашу любов до сала ніхто не перекреслить. Самі їмо, друзів пригощаємо, сусідам даємо і ворогам рекомендуємо. Бо в чому ж сила? В салі сила! Чим більше у нас сала, тим легше нам пережити знегоди!Сало копчене, солене, мариноване, запечене і варене, свіжісіньке чи добре просолене й вистояне, з перцем і часником, з паприкою чи тміном... А як неповторно увінчують гору вареників чи галушок у полумиску ароматні, рум’яні та хрумкі шкварочки! Вже від самої уяви починається, по науковому висловлюючись, салівація (себто слиновиділення).Оксана Соколик (Сидорчук)
Рекомендовані повідомлення
Заархівовано
Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.