Хороша стаття про інформаційну війну, плюралізм в "українських" ЗМІ

[romaxa11]

Вже, здається, всі, хто мав бажання, висловились із приводу інформаційної війни, засудивши тоталітарні путінські медіа, що зомбують і промивають мізки. І навіть громадську театралізовану акцію під назвою «Армія брехунів» провели. Україна перебуває у медійному просторі іншої держави, тому інформаційна війна, яку ця держава веде, не може не «рикошетити» по нас. І у ХХІ столітті віртуальна складова війни не менш важлива, а може, й важливіша за реальну.

Те, що під час війни свобода слова та преси обмежується, теж ніби ні для кого не новина. Особливо свобода ворожої преси на своїй території. І хоча сучасні медіа загнуздати майже неможливо, але, позаяк у ситуації війни всі вони перетворюються на засоби пропаганди, їх повсякчас прагнуть – і прагнутимуть – контролювати та обмежувати, а в разі потреби - глушити. Ті, хто легковажить цією брудною, марудною і зовсім не почесною, але потрібною справою, частіше за інших програють війни.

І все ж багато хто з колег-публіцистів не втомлюється робити відкриття: виявляється, йде інформаційна війна! Виявляється, Україна – також поле битви! І знову і знову таврують російські ЗМІ за те, що вони, бачте, брешуть власному і нашому народу, замість казати правду про агресію кремлівської воєнщини на Кавказі. «…російсько-геббельсівська пропаганда, цілковите ігнорування іншої, відмінної від офіційної, точки зору та нічим не виправданий ура-патріотизм…», - пише Богдан Червак на «УП». Щось подібне в тому чи іншому вигляді можна зустріти в більшості критичних публікацій на адресу російських медіа. Геббельса згадують найохочіше. Не сумніваюся: за скандальну заяву Леоніда Кравчука, що, мовляв, нам треба вчитись мистецтва пропаганди і контрпропаганди у росіян, екс-Президента піддали або ще піддадуть обструкції.

Саакашвілі також дісталось за відключення на території Грузії російських телеканалів та блокування доступу до сайтів зони .ru. «RTVI, вещание которого на Грузию впервые запретила местная власть, - едва ли не единственный ТВ-канал, по которому грузины могли ознакомиться со всеми точками зрения. Выяснилось, однако, что такое положение вещей команду Михаила Саакашвили не устраивает», - змальовує недемократичні дії грузинської влади Євген Кузьменко з ProUA. Мені важко судити саме про RTVi, але спостереження за іншим ресурсом медіагрупи Гусинського – сайтом Newsru.com – засвідчили аж ніяк не об’єктивну позицію цього в цілому ліберального видання. Це не путінська пропаганда, але явна проросійська заангажованість очевидна. Зрештою, опосередкована (ретрансльована) пропаганда може бути не менш дієвою за пряму. Усе це нібито абеткові речі, та все ж дії грузинської влади, спрямовані проти російських засобів інформаційного впливу на грузинське населення, не втомлюються засуджувати як тоталітарні. Чути й незадоволені голоси з Грузії, як от в інтерв’ю тамтешнього омбудсмана Созара Субарі.

Найбільше непокоять не самі «наїзди» на російські та грузинські ЗМІ, а те, що їм протиставляється: замість тверезої оцінки і проявів здорового глузду лунають лише виступи на захист тих самих російських або грузинських медіа із намаганнями (щоправда, досить недолугими – на рівні анонімних коментаторів з Інтернету) довести більшу правдивість одних у порівнянні з іншими. Обманутий таким чином громадянин починає вірити в те, що більш симпатична йому сторона говорить правду, тоді як інша - бреше. Хоча насправді категорії правди і брехні належать до дещо іншої системи медійних координат.

На жаль, зустрічати людей, які беззастережно беруть на віру всю інформацію з російських (або, рідше, грузинських – все-таки до них у нас не так легко доступитись) джерел, доводиться на кожному кроці. Думаю, вам також.

Що ж, тьху-тьху-тьху і не дай Боже, але уявімо ситуацію, коли «миротворці» сусідньої держави, аби захистити своїх громадян на території України від геноциду та утисків злочинного помаранчевого режиму, вводять війська у Крим, блокують українські порти з моря, скидають бомби на аеропорти і військові бази. Пропоную розглянути саме цю ситуацію, а не зворотну, позаяк уявити введення українських військ на територію іншої держави – навіть із метою захисту своїх громадян, якби останні справді потребували захисту, - проблематично. Гіпотетична ж інтервенція російських військ завдяки передчасній істерії в наших медіа вже сприймається суспільством як цілком реальна перспектива, тому уявляти буде неважко. То що ж робитимуть наші демократичні, плюралістичні, не зовсім вільні фінансово, але нескорені душею медіа, якщо гряне грім над нашим «островом свободи»?

Отже, уявімо.

* * *

- Вторгнення розпочинається у другій половині дня, тому деякі канали повідомляють про початок війни лише назавтра ввечері.

- Попри праведний гнів та патріотичне піднесення, українські ЗМІ не припиняють користуватись переважно російськими джерелами інформації, замінюючи в повідомленнях «Интерфакса» та «РИА Новости» слова «освобождение», «миротворцы» та «воссоединение» на «агресія», «інтервенти» та «окупація». Скерувати власних кореспондентів до місця бойових дій їм не дозволяють обмежені бюджети та недостатня кваліфікація журналістів, а користуватись інформацією міжнародних інформагентств – незнання мов. Найбільш затяті у своїх публікаціях користуються формулюваннями «…як бреше Лента.Ру…» або «…як неправдиво повідомляє “Новый регион”…».

- На другий-третій день після початку війни деякі телеканали організовують інформаційні телемарафони, проте більшість, посилаючись на формат та великі втрати на рекламі, продовжують у прайм транслювати серіали «Спецназ», «Бандитский Петербург» і «На безымянной высоте», програми «Кривое зеркало» і «Русские сенсации», повторювати фільми «Сибирский цирюльник» і «Брат-2». У відповідь на рекомендацію Секретаріату Президента утриматись на час збройного конфлікту від демонстрації бодай тих російських програм, що містять антиукраїнські висловлювання, деякі з каналів оздоблюють свої логотипи символічною синьо-жовтою стрічкою. Галузеві асоціації відкрито критикують владу за втручання у роботу телерадіоорганізацій.

- Передові українські телеканали, що дотримуються професійних стандартів, видають в ефір виключно збалансовані репортажі, в яких обов’язково наявна думка російських військових, українських військових та незалежних експертів. Втрати серед українських журналістів під час спроби отримати коментарі у представників російської армії та записати стендап на фоні ворожої батареї перевищують втрати особового складу армії. У російському Генштабі терміново створюють відділ зв’язків із українськими журналістами, де ні на мить не вмовкають телефони. На ексклюзивне інтерв’ю російського головнокомандувача у «Фактах тижня» «1+1» відповідає бліцом російського прем’єра, а «Подробиці тижня» запрошують у прямий ефір посла Росії Віктора Черномирдіна.

- Увечері першого дня війни у прямому ефірі одного з головних телеканалів збирається позачерговий надзвичайний Савік Шустер. «Чи потрібна Україні війна?» - таку тему найпопулярніший український ведучий пропонує для обговорення своїм гостям, серед яких Нестор Шуфрич, Інна Богословська, Олег Тягнибок, Петро Симоненко, Петро Порошенко та Олег Ляшко, а також співачка Камалія. Аудиторія, нашвидкуруч зібрана соціологами у Києві та околицях, невтомно крутить ручки пультів, поки учасники програми телемостом спілкуються із Костянтином Затуліним, Юрієм Лужковим та Володимиром Жириновським. На глядачів чекає сюрприз – пряме включення із зони бойових дій, де відчайдух Мустафа Найєм опитує місцеве населення. Населення (з околиць Севастополя) палко запевняє, що ніякої агресії не відбулось, а російська армія принесла на півострів мир і злагоду. Найбільшу підтримку аудиторії здобуває сентенція Володимира Литвина про те, що в усьому винні політики-демагоги, які не дбають про свій народ. Наприкінці програми на запитання «Чи варто Україні здатися на милість Росії і видати Ющенка?» ствердно відповідає на 10% більше глядачів, ніж на початку.

- Російські видання «в Украине» та інші відверто проросійські медіа спершу трохи втягують шию, побоюючись закриття. Проте незабаром, пересвідчившись, що ніхто ними не цікавиться, продовжують на повну котушку ретранслювати «голос Кремля». Позиція Москви в їхніх матеріалах балансується думкою видатних українських політиків Ігоря Бакая, Руслана Боделана та Наталії Вітренко. На їхніх шпальтах з’являються нові сенсаційні розслідування із неспростовними доказами знущань над російськомовними немовлятами у таємних катівнях УПА-УНСО. Головна ж тема розслідувань – порушення закону під час виборів 2004 року та Помаранчевої революції, що мають засвідчити нелегітимність Президента Ющенка.

- Президент дає Національній раді з питань телебачення і радіомовлення вказівку припинити мовлення російських електронних медіа на території України. На позачерговому засіданні Нацрада наказує кабельним та супутниковим операторам негайно виключити російські телеканали та радіостанції зі своїх програмних пакетів на підставі порушення якої-небудь статті Закону «Про телебачення і радіомовлення». Того ж вечора рішенням Радивилівського районного суду за скаргою компаній-дистриб’юторів розпорядження Нацради скасовується, і мовлення російських каналів продовжується. Голова Нацради заявляє про свавілля судової влади. У відповідь Спілка кабельного телебачення України пише йому черговий відкритий лист.

- Президент виступає із зверненням до народу, закликаючи не дивитись, не слухати і не читати російських ЗМІ. Інтерес до російських ЗМІ миттєво зростає в декілька разів. Прес-служба Партії регіонів поширює коментар народного депутата Ганни Герман під заголовком «Бджолярі з Хоружівки не вказуватимуть українському народу, які канали дивитися».

- За головну тезу пропаганди інтервентів – «ми воюємо не з українським народом, а із злочинним проамериканським режимом Ющенка» - радісно хапаються ЗМІ політичних опонентів/конкурентів Президента. Вони не те щоб закликають до пораженства, але заголовки передовиць на зразок «Ющенко накликав на Україну війну» виглядають промовисто. Тим часом команда політтехнологів Банкової судомно розробляє план симетричного контрзвинувачення.

- Першою у випусках новин іде інформація про масштаби втрат української армії та відвойованої росіянами території. Далі – блок взаємних звинувачень українських політиків у зраді національних інтересів, мілітаризмі, пораженстві, пособництві Заходу чи Сходу. Далі – стисло – реакція світової спільноти на події в Україні. Потім – кримінальна і світська хроніка, перебіг чергової вагітності Тіни Кароль, як почуваються дитинчата панди-альбіноса у берлінському зоопарку. В умовах надзвичайного стану тарифи на джинсу зростають у декілька разів, тому малобюджетні політичні сили не можуть собі дозволити попіаритись, критикуючи «ющенківську воєнщину» та пропонуючи свої шляхи врегулювання кримського конфлікту, тож змушені розклеювати плакати, роздавати на вулицях листівки та обмальовувати стіни.

- Нарешті Секретаріат Президента домовляється із власниками провідних каналів, і головні редактори отримують «згори» вказівки щодо певних акцентів у висвітленні війни. У редакціях миттєво назріває нова журналістська революція. Низка журналістів та ведучих підписує відкритий лист із зобов’язанням працювати об’єктивно та подавати у своїх матеріалах усі точки зору, зокрема й позицію російської сторони та українських опозиційних політичних сил. Глядачі із вадами слуху отримують від сурдоперекладачів послання: «не верьте, вам лгут, Ющенко развязал войну, русские – наши братья». Опозиційні політики щодня демонструють із трибуни Верховної Ради темники з Банкової, Міністерства оборони України та Пентагона.

- «Що робити, якщо вашого сина намагаються послати на фронт?» - тема програми «Ваш вихід» на Першому національному.

- Наприкінці другого тижня війни Віктор Янукович робить першу після тривалого мовчання заяву: Партія регіонів завжди виступала за те, щоб в Україні не було війни, і знає, як її уникнути. У відповідь Блок Юлії Тимошенко у своїй заяві пропонує поміркувати, кому вигідно за допомогою війни відволікати суспільства від невпинного зростання добробуту українських громадян. Секретаріат Президента звинувачує обох у державній зраді. Російські ЗМІ виходять із заголовками про остаточний колапс української влади.

- Тема другого спецвипуску програми Савіка Шустера – «Чи вплине збройний конфлікт у Криму на перспективи України щодо проведення Євро-2012?».

- «Україна без Ющенка – Україна без війни» - із таким слоганом виходять в ефір всеукраїнських та регіональних телеканалів ролики на правах соціальної реклами. Телеканали воліють не розголошувати замовника. Спроби Секретаріату Президента натиснути на них, аби рекламу зняли з ефіру, завершуються черговим скандалом. Міжнародна федерація журналістів попереджає українську владу про неприпустимість цензури.

- Запитання, виставлене на інтерактивне голосування в програмі «5 копійок» на 5 каналі: «Хто, на вашу думку, переможе – Росія чи Україна?».

- Серед українських військовослужбовців вільно поширюються газета «Народна армія» та журнал «Військо України», а також газета Кримської групи військ збройних сил Росії «Братская помощь», часописи «Война за мир», «Россия без предрассудков» і фронтовий листок «Освободитель». «Асоціація фронтових розповсюджувачів преси» реєструється як спільне українсько-російське підприємство.

… За весь цей час у районі станції метро «Дорогожичі» не падає жодної бомби. Навпаки, росіяни дбають про те, аби не пошкодити ретрансляційні вежі навіть у районах бойових дій. Незабаром медіа-параноя повністю охоплює боєздатні рештки української армії…

* * *

Росія веде війну. І цього разу – аж ніяк не «священну», «вітчизняну» чи «визвольну», а війну на чужій території, війну з розряду тих, які не роблять державам честі, псують їхню карму та репутацію. Пересічному росіянину доводиться узгоджувати у своїй свідомості сумнівну і явно притягнуту за вуха справедливість цієї війни з тим фактом, що її розпочав всенародно і законно обраний президент за згодою прем’єра-«лідера нації». Народам, які ведуть подібні війни, пропаганда необхідна – як психотерапія, яка допомагає заспокоїти сумління, відкинути сумніви щодо адекватності дій влади й повірити в те, що все робиться правильно, причини поважні, а втрати - виправдані. Цей захисний рефлекс медіапростору – обов’язковий атрибут інстинкту самозбереження нації, надто ж такої неспокійної та войовничої, як сучасна російська.

Протягом активної фази кавказького конфлікту в деяких російських медіа – опозиційних та дисидентсько-інтелігентських – можна було бачити «іншу, відмінну від офіційної, точку зору». Але цілком природно, що в умовах настільки потужного соцзамовлення на пропаганду-самозаспокоєння комариний писк критиків Кремля було чути переважно за межами Росії. Ми, до речі, й собі «прийняли заспокійливого», обмінюючись посиланнями на статті Віктора Шендеровича та Юлії Латиніної, інтерв’ю Євгена Кисельова – дивіться, мовляв, є голос розуму, не всі там путінці! (Загалом, наш «комплекс брата» подекуди нічим не кращий за російський).

Я не думаю, що Україна буде наступною, хоча серйозна загроза є. Остання публікація на «Обкомі» додає оптимізму щодо обороноздатності наших збройних сил навіть у разі, якщо із колективною безпекою в нас не складеться. Щодо заступництва світової демократичної спільноти ми, здається, вже все зрозуміли на прикладі Грузії. В усякому разі ми ще маємо час. І якщо Україна хоче залишитись незалежною, цілою і відносно неушкодженою, їй конче необхідно використати цей таймаут, аби на випадок війни навчитись мистецтва пропаганди. Цинічної, брехливої, безсоромної, єзуїтської, жорстокої, окозамилювальної – такої, якою тільки й може бути пропаганда під час війни. Якщо хтось має приклади успішної, але гуманної і правдивої пропаганди – наведіть.

Звісно, в той самий час нашій владі доведеться боротися із спокусою використовувати пропаганду у «мирних» цілях. Хоча деякі її теперішні заходи (наприклад, повільне винищення політичних ток-шоу та аналітики на телебаченні) не кращі за пряму «геббельсівську» пропаганду, тільки, на відміну від неї, нічим не виправдані і шкідливі для суспільства. Але це вже наш із вами головний біль – як тримати цю владу під контролем або при нагоді обрати нову, адекватнішу.

Усе це жахливо, цинічно і неправильно, як сама війна. З Днем Незалежності вас! Нехай він буде не останнім.

Отар Довженко

От така у нас демократія, у всіх її проявах.

[difoto]

http://ibigdan.livejournal.com/3761905.html?page=1#comments

веселуха сплошная! КП жжот нипадецки, вот она - российская пропаганда украинофобии со всеми вытекающими.