Трийця. Похід.

[odna]

Визначайтеся, хто в курсі. Треба викупити купу білетів. На деяки популярні потяги вже білетів залишилось мало.

Попередньо - 30-го травня чернівецьким потягом віїзджаємо. Повертаємось четвертого червня, рано в ранці. Встигаємо на роботу. З одною пересадкою туда, і одною назад. По чотири білета на людину.

Хто не в курсі, але бажає, - похід буде матрасний. Планується піднятися на Полонину Руну, а там за обставинами. Дивлячись, як довго ми будем підніматись, яка група збереться.

Не затягуйте. У вівторок планую купувати білети.

[odna]

Список закритий. Білети придбані

[m2xxx]

Скатались ми у матрасний похід ... Тепер пару слів.

День 1. Вилізли з поїзду напів варені, спали мало. Відразу зібрали байки та покрутили. Виїхали з Ужгорода, з'їхали з дороги і відразу ж пішли перші горбочки. По грандієнту такі як на Волині тільки значно довші. Проїхали кладовище і мимо якогось готельного комплексу. На території готелю ходили олені , людей зовсім не лякаються.

Жваво спустились з гірки у Циганівці. Проїхали асфальтом у Стрипу, а потім у Ярок. В кінці села звернули на трасу Короля Гір (де поворот на військовий полігон) і покрутили вверх до вишки. Там вже асфальту не було, гравій. Цікаво, що жовта розмітка Короля Гір лишилась до сих пір і нормально читається. Під вишкою знайшли ще одну мешканку місцевої фауни...

Трохи спустились і зупинились на перекус. Після поїзда були потомлені, так що після перекуса позасинали посеред гарного букового лісу.

Спускались по північному схилу, видно було, що ще десь недавно йшли дощі. Частенько доводилось їхати по такому ...

Зупинились посеред лісу біля струмка вже вимотані. Від недосипу і довгих апхілів знепривички в мене та в Студента розболілась голова. Добре, що Таня смикнула взяти аптечку. Скупались, розбили табір і поки зготувалась вечеря вже біль минула. В тій порі якраз був повний місяць. Ось, наприклад, пів першої ночі. Справа знизу від місячного світла блищить струмок....

День 2. Поїхали далі трасою Короля Гір. Трішки підйому і класний, приємний спуск з висоти десь 650 м в село Тур'ї Ремети (200 м). Гальмувати доводилось тільки на розворотах, коли дорога йшла серпантином, а так несешся дорогою по камінню і кайфуєш. Відтормозився, заклав байк, повернув і відпустив гальма.... Вперше зупинився не для того щоб вистигли гальма, а через те, що почали затискатись литки і щоб зачекати решту. Кайфовий спуск!

З Тур'ї Ремети нам треба було на Липовець. Ну ми, звичайно ж поїхали не на ту дорогу. Доїхали майже до Тур'ї Пасіки і зрозуміли що ми їдемо в Сваляву . Розвернулись і назад ... Ітого зайвих 12 км...

За селом Тур'ї Ремети проїхали костел 1885 року.

Від Тур'ї Ремети йде асфальт, а от від повороту від Турчиків знову гравій і по ньому треба посійно крутити вверх ...

Добре що хоч дорога йде мальовничою ущелиною де тече струмок тому їхати цікаво.

В селі Липовець дорога міняється на бетонку. По ній їхати значно легше, але різкішає градієнт.

Вид на с. Липовець. Видно як "звивається бетонка".

Дуже довго цього дня їдемо вгору. Вже враження та відчуття від кайфового спуску стерлись. Починають боліти ноги. На висоті 1050 м. (

а підйом починали з 200 м.

) знайшли гарне місце для ночівлі біля струмка. Розбили табір. Помились у холоднючій воді. На вечерю нас чекав смачнючий борщ (Таня дякую!)...

Смакуючи борщ дивились туди, звідки ще сьогодні спускались...

Далі буде ...

[m2xxx]

День 3. Прокинулись, зібрались і далі поїхали бетонкою.

Бетонка йде до самого верху (1450 м.), на Полонину Руну. Всі місця проїжджабельні та виїжджабельні, хоча ми деколи йшли (похід в нас же ж матрасний). Бетонку будували військові, а з самого верху недобудована і закинута РЛС. Туди ми і прямували ...

Всі дні було досить жарко і підпікало сонечко.

Вилізли ми наверх. Вершина плоска і кругла. В той день стояла димка (дуже висока вологість повіртя), тому краєвидів сильно ми не роздивились. По всі боки йдуть відроги на яких ще трапляється сніг.

Пройшлись трохи по краю полонини і пішли досліджувати розвалини військових об'єктів.

Маштаби того будівництва, звичайно, вражали, а особливо думка про те, як вони той весь бетон та плити сюди сунули...

Знайшли затишне місце та сіли обідати. Здавалося б ще зовсім недавно снідали, а тут ... Матрасність походу зашкалювала.

Після обіду сіли на байки і почали спускатись. Трохи нижче вершини стоїть пам'ятний знак.

Поряд знайшли урвище і посиділи на краю трохи ...

Далі пішов цікавий, класний спуск. Спочатку полониною, потім лісом. Градієнт не різкий, тому спуск не напрягав і класно котився ... Класне місце було де на пагорбі ялівець був змішаний з чорницею і утворювався цікавий плямистий візерунок.

Лісом спуск пішов північним схилом. Трапляються калюжі, на дороці розмиті водою колії, + - нормально можна їхати тільки посередині дороги. Мене Студент випустив вперед з фразою: "Їдь, я дорогу не хочу розвідувати" . Ну я і поїхав... Звернули на дорогу, що йде напряму, там вже градієнт став відчутний. І тут .... "ОЙ-ОЙ-ОЙ" ... Спуск круто різкішає, зліва та справа глибокі вимиті колії, їхати тільки посередині, а там стирчать брили каміння, два треба минути, а з іншого зіскочити або дуже акуратно з'їхати. Зціпивши зуби і з думкою - "В мене ж наколінники, раптом чого завалюсь на коліно" - їду... В такі моменти відчувається де виділяється адреналін... Вліво, вправо, відпустити гальма, спригнути, різко відтормозитись і якось я то проїхав. ... УХ ТИ ЙО-МАЙО ... На тих радощах і адреналіні повертаю в поворот, а там не калюжа, а озеро. Справа якраз, дивлюсь, рівна площина, добре щоб тудою переїхати через колію та об'їхати калюжу ... Скеровую байк туди, опчя і я вже лежу ... і щось так мокро ... Як виявилось то була не рівна площина, а з калюжи намулило багна і його там було вглибину більше ніж покришка з ободом. Колесо, звичайно ж, там загрузло, на швидкості я вийшов з кабіни і тільки встиг згрупуватись що не всьому "скупатись в калюжі" ... ІТОГО вся ліва сторона

Обертаюсь щоб попередити "ззадіідущіх", а там нікого. Встаю, іду назад. На камінні сидись Студент, тримається за коліно, байк лежить ззаду.

- Студент, ти живий? Бо я мокрий ... (то стало фразою дня)

- (мовчанка)

- Студент, що з тобою?

Я підійшов ближче і підняв своїм виглядом Студенту настрій =))) Обстановка розрядилась. Він на камінні вийшов з кабіни, "спіткнулась" вилка, розсік шкіру на фаланзі пальця, забив коліно, шкутильгав ...

Ще трохи погнали з мене ... Підняли байк Студента. БЛІІІННН ... переднє колесо вісімкою, щей такою, що підтирає об вилку. "Студент, ну як так то ... Такого не буває ... "

Підійшли до більш-менш рівного місця, Таня попригала на зігнутому колесі, трохи поправила, тепер у вилку не підтирає. Можна хоч з'їхати до місця зупинки, добре, що до нього не далеко.

Виїхали на дуже мальовничу поляну і стали. В мене почався пральний вечір, а в Студента - ремонтний.

Рівняли колесо як могли і все ж клепаний АлексРім не витримав і тріішечки розійшовся по шву, хоча вісімку майже вирівняли.

В цей день і покупались, і гуляли, і відпочивали, і байки помили ... За цей день проїхали лише 11,5 км, але вони видались дуже інтенсивними.

[m2xxx]

День 4. Мали прокинутись раніше, бо треба було встигнути на потяг. На траві була густюча роса. Ще трохи пофоткав місце стоянки.

Ніби почалось ве добре, але збирались ми трохи задовго. Виїхали на 45 хв пізніше ніж хотіли. В Студента переднє колесо не певне, тому він швидко не їде, в жорстких місцях йде пішки. Деколи його чекаємо.

Об'їхали гору Гостра...

... і далі вздовж річки Люта поїхали в однойменне село. Спуск був ще той, і по брилах каміння, і по воді, і по брилах у воді. Ось лайтовий участок дороги ...

В Люті купили морозива, Змазали цеп і треба гнатись в Ужгород. Далі йде грунтовка перемішана з асфальтом. До села Вишка - ще й асфальтний перевальчик. А потім зльот в Кострину, де ми виїхали та трасу Самбір - Ужгород. На перевалі нас обігнала жіночка на мопеді, на спуску ми її наздогнали, обігнали і вперед не випустили. Зачекали Студента, він більше 40-ка не їхав. І нас чекав доїзд проти вітру в Ужгород по асфальту. Десь на середині дороги нас ще жорстко протролила електричка. Проїхала мимо, постояла на станції перед нашим носом і помахала нам хвостом. В цей день ми проїхали 92 км після вчорашніх 11-ти. Ми ледь за 15 хв до відправлення встигли вскочити в потяг. Цей доїзд нас вкатав в мнясо ... Ось таке вийшло завершення матрасного походу.