Велопохід квітневим Закарпаттям

[Navigator]

В цій темі плануємо викласти разом з MNA звіт про семидену подорож по горам і рівнинам Закарпаття.

Похід проходив з 25 квітня по 1 травня 2015 року.

Дистанція склала 360 важких кілометрів.

По прогнозу погоди на 5 днів передбачались невеликі дощі, а на 2 дні сильні дощі. Насправді з опадами були лише чотири дні і то переважно вночі і ввечері.

Один день був дуже вітряний з боковим, а потім зустрічним напрямком, який достатньо вимотав.

Далі виложимо схему і більш детальну розповідь про подорож. А так, як ми обоє захоплюємось пейзажною фотографією, то будуть і фотогорафії.

[justice777]

Класні фото. Чекаємо продовження і фотозвіту, і розповіді

До речі, на Закарпаття добирались на авто?

[Navigator]

До речі, на Закарпаття добирались на авто?

Похід планувався спочатку пішохідний і трошки раньше. Але погода в Карпатах була дуже холодна. По вебкамерам в Буковелі постійно спостерігав снігопад і температуру -3С. Потім трошки потепліло, але на верхах ще лежало багато снігу. Тому вирішили вдвох з Максом їхати в велопохід теплими долинами Закарпаття. Спосіб добирання виник спонтано. До Львова ранком за три години доїхали машиною. Її поставили на стоянку на околиці міста. Далі 8 км містом до ЖД вокзалу і на 9.30 електричка до Сянок на Ужицький перевал. Білети дуже дешеві. Їхали 4,5 години. Біля 14.00 були на перевалі. На самому перевалі в мене переламалась стійка кріплення багажника. Скрутив дротом, а в Ужі заїхали до газди, підібрали потрібний діаметер труби, обрізали її і вставили в неї переламану стійку. Щоб не гуляло - скрутили дротом. Так фіксують переламану руку. На цьому "костилі" я проїхав весь похід і знімати-міняти його не збираюсь!

[Navigator]

Перед Ужицьким перевалом природа сурова. В селах мало фруктових дерев, ліси смерекові, листяні дерева ще майже не розпускались. На Вододільному хребті і в польских Бескидах ще лежить сніг.

Дує холодний вітер. В Яворові підкупили дещо з продуктів і до перевалу.

На перевалі перевірка документів - поруч кордон. В електричці також перевіряли паспорти.

За перевалом пейзаж одразу і разюче міняється! Тепліше, набагато більше зелені, ростуть черешневі дерева, біля деяких хат є винограники. Все це завдяки вододільному хребту, який притримує холодні маси повітря з півночі.

Котимо повільно, роздивляючись місцевість. Через декілька сіл завертаєм з долини Ужа на бічну його притоку потік Тихий. Дорога вузька, яка веде до єдиного в цій долині села Тихий.

Панорама Тихого.

Від церкви повертаємо на підйом через хребет, який відокремлює цю долину від долини ріки Люта. Підйом йде по грунтовим стежкам і дорогам.

Їхати неможливо, велосипеди пропихаємо на руках. Поки забрались на верх вже звечоріло. Підшукали площадку для ночівки.

Звідси видно засніжені Лаутанську Голицю і Полонину Руну.

Сонце сідає за скалистий гребінь.

На вогні доварилась вечеря, парує чай.

[NMA]

Варто зауважити, що залізнична магістраль до Ужгорода через Сянки вважається найгарнішою в Україні і це дійсно так.

На вокзалі в Сянках, якому вже 111 років, крім нас висадились ще двоє подорожуючих з великими рюкзаками.

Наздогнали їх на підйомі до сянківської церкви. Виявилось, це польські туристи налаштовані пішки дістатись до г. Пікуй - найвищої вершини Вододільного хребта

Попри сильний зустрічний вітер доїхали до Ужоцького перевалу. Поруч з дорогою памятна стелла і кладовище воїнів Першої світової.

Через поломку багажника у Навігатора затримались. Далі був крутий, проте живописний спуск в долину Ужа. Декілька раз зупинялись, щоб вистигнули гальма. Як вже згадувалось, контраст між північними і південними схилами разючий!

с. Ужок

Дорога до Тихого на всій протяжності обсаджена яблунями

[NMA]

В Тихому

В селі звернули вверх до церкви і далі з годину штовхали велосипеди на грунтовий перевал

Ще з годину шукали краще місце для ночівлі з гарною оглядовістю на самій сідловині. І таки знайшли.

Внизу останні промені над селом Люта

На горизонті гора Лаутанська Голиця - 1375 м.

Хребет Великий Рожданів на південному заході.

25 квітня проїхали всього лише 26 км.

Карта

[justice777]

Цікаво, на який велосипедах (моделі) відправились у таку важку подорож?

[Гість rl72]

Цікаво, на який велосипедах (моделі) відправились у таку важку подорож?

обидва Canondale, на фотці на вокзалі Сянок видно.

[Navigator]

Цікаво, на який велосипедах (моделі) відправились у таку важку подорож?

На двох, майже однакових, найнерах Кенондейл з самою простою бюджетною підвіскою.

Ніч в горах при чистому небі була холодна. Температура впала майже до нуля. Макс мерз в двух літніх спальниках, вночі вставав вдягав рукавиці на ноги)). А спали просто під відкритим небом. Макс на карематі, я на куску поліетилена. В пуховому НАТОвському спальнику не мерз.

Ранок з видом на полонину Руну.

Спуск до села Люта досить крутий. Втрата висоти понад 200 метрів.

Декілька етнозамальовок з самого села, розташованого далеко від доріг і туристичних стежок.

Місток через ріку Лютянку. Вона починається між Руною і Лаутанською Голицею. Північні схили цих гір ще завалені снігом. Місцеві казали, що там ще може бути по пояс снігу.

Під час повені в 1998 році Лютянка знесла автомобільну і вузкоколійну дороги вздовж своєї течії на участку між Лютою і Чорноголовою. Руйнування були настільки тотальні, що зв"язок між цими селами повністю перервався. Туди немає навіть пішохідної стежки! А колись це була головна дорога в районий центр і в Ужгород. Знову ж місцеві відговорили нас пробиратись до Чорноголови. Дорога до цього села для нас стала довшою раза в чотири. Прийшлось через перевал виїзжати на Уж, а потім через перевал знову на Лютянку.

По мірі наближення до Ужа, стає все більше зелені. Попадаються перші цвітучі дерева: черешні і алича.

В селі Кострицька Розтока

Ріка Уж

Весняна дорога

[NMA]

Зранку, під час спуску з хребта, перед нами відрились ще кращі краєвиди. Йти було слизько через росу

Натрапили на таку хижу-укриття для пастухів

Там під Полониною Руна та Лаутанською Голицею починається річка Лютянка.

Стосовно коней педальний

Cannondale SL 29' та Cannondale Trail 7 29' на фоні Полонини Руна

На останніх хатах номери десь за 900

На верху села доволі багато закинутих пусток

Кожна нова вуличка радувала око. Потічки на кожному боці. Часто вулиці проходять прямо по струмках

За Лютою повернули на село Вишка, на невеликий перевал. Там на спуску гепнувся, коли поїхало на гравію переднє менш навантажене колесо. Здер коліно і трохи пальці. Далі їхав обережніше)

В селі Костринська Розтока

Далі вкрутили 15 км вздовж річки Уж по трасі до Великого Березного. Долина Ужа дуже гарна, плюс хороше асфальтове покриття.

[Navigator]

Проїхавшись недовго по дорозі вздовж Ужу, в Великому Березному повернули наліво. І вже до самого вечора стежки і дороги водили нас через перевали і невеликі долини з, зажатими в них, рідкими селами. Був цілий куст сіл за однаковою назвою Пастіль. Так виглядає з невисокого перевалу Берендянська Пастіль.

А це дорога на Костеву Пастіль

І ще декілька пейзажів з цього віддаленого села.

Загальна панорама Костелевої Пастілі з найдальшої точки улоговини. Макс дереться вгору.

За селом стежка на крутий перевал до Чорноголови. Далі річка Люта і потік Бачівський, з якого ми почали підйом на хребет Петиговець. Висота підйому понад 400 метрів. Для кінця дня це заважко.

Погода хмуриться. Під смерекою перечікуєм дощик. В селі Смереково похмуро, полосами йдуть дощі.

Далі різкий підйом.

Саламандра

На хребет видираємось з дощем. Ложимо велосипеди і натягуємо над ними тент. Поруч розпалюємо вогонь, де готуємо чай і вечерю. Спальники розстеляємо між велосипедами.

В нас йде дощ, а над недалекою Словакією постійно просвітляється чисте небо.

По тентові шумить дощ. Поруч горить жаркий вогонь з березових дров. В долинах з"являються тисячі вогнів. Добре видно Перечин, а на дальньому плані проглядає Ужгород, до якого нам завтра їхати.

[NMA]

На одній з вулиць у Великому Березному побачили картину, яку неодмінно очікували зустріти в Закарпатті. З річки і далі вверх вгору тягнулись нетрі з хищ, сараїв, прибудов в яких жили цигани. Земля скрізь витоптана, бігають замурзані циганчата разом з кучею собак. Такий собі табір-гето на іншій стороні Березного довжиною в пару кілометрів. Так як був підйом, то ми не зупинялись, а вкручували доки дозволяв нахил.

За перевалом потрапляєш вже в зовсім інший світ - світ Пастілів. Кожна наступне село мальовничіше розташоване за попереднє. Від самої їзди по дорозі отримуєш задоволення - трохи верх, потім вниз і так багато раз. Ця долина залишила найприємніші враження. І що найбільш радувало, що тут туристів бачать дуже рідко.

В Костевій Пастілі

Через деякий час село закінчується в тупикові - гори невисоким хребтом обступили його з усіх сторін. Перед останньою хатою місцеві, які йшли на перевал показали нам дорогу до сусіднього села Чорноголови. Дорога більш пішохідна, ніж для проїзду. Спочатку дуже крута. Хоча на карті позначена як авто. Насправді, ще за часів Союзу в планах було об'єднати ці села серпантином через хребет, що безсумнівно зіпсувало б такі краєвиди.

По хребту рухались по вузькій стежині над урвищем. На велосипеді це ще те задоволення! Іноді дуже стрьомне.

Крутий спуск до Чорноголова

[NMA]

Недовга зупинка на мості при виїзді з с. Чорноголова і цікава бесіда з дідом, який чекав транспорт в тупикове село Буківцьово. Наскільки до нього важко дістатись я зрозумів не відразу. Лише потім, коли долав ті 8 гірських крутих кілометрів до сусіднього Смерекового.

По дорозі на одному з поворотів нас мало не зачепили групи мото- і квадроциклістів. Загалом більше 20 райдерів-камікадзе.

Підйом до Смерекового

В Смерековому ховались від дощу під смерекою)

В селі немає жодної рівної та прямої вулиці. Лише пагорби.

За селом, вже під кінець дня, осилили декілька важких підйомів та спусків, постійно втікаючи від дощу.

В якості нагороди, побачили саламандру та неймовірний захід сонця з вершини Петиговця.

В другий день проїхали 65 км.

(Фіолетовим позначив маршрут по якому планувалось проїхати, однак дорога там розмита ще з повеней 1998 року. Сам "каньйон" річки Лютиця дуже цікавий, хочеться по ньому пройти пішки)

[Navigator]

(Фіолетовим позначив маршрут по якому планувалось проїхати, однак дорога там розмита ще з повеней 1998 року. Сам "каньйон" річки Лютиця дуже цікавий, хочеться по ньому пройти пішки)

Декілька фото з панораміо: каньой Лютиці і залишки дорог.

З цих фото зрозуміло, чому ми не ризикнули тудою пробиратись з велосипедами.

[Navigator]

Перші промені над хребтом Петиговець. Внизу, закутані в туман, долини Ужа і Тур"ї.

По верхівках хребтів цвітуть черешні.

Минулорічна шипшина

З"являється вітер

Дорога на схилі гори Діл Вільшинський

Потічок на околиці села Вільшинки

Пейзажі в Вільшинках. Село незвично розташовано поперек південого схилу гори Діл Вільшинський на висоті 600-700 метрів.

За селом різка втрата висоти (біля 200 метрів) і скочування в долину ріки Турієчка.

[NMA]

Село Вільшинки знаходилось відразу за цим пагорбом. На його вершині, обабіч дороги, капличка.

З боку каплички неймовірний огляд на всі 4 сторони

На заході зеленіє хребет Петиговець, з вершини якого ми приїхали

На півночі - одна з вершин Ділу Вільшанського (899 м)

На сході і півдні розкинулось довкола Ділу затишне село Вільшинки.

Декілька замальовок з самого села

Біля церкви

Останні хати формують ніби ворота в село. Далі 3 кілометри крутого серпантину вниз до річки Туриця

А це вже вид на село і гору Діл Вільшанський знизу, після спуску від річки Туриця.

Далі вже рухались вздовж притоки Ужа, річки Тур'я. Понад трасою насаджено безліч яблунь, які цвіли червоним та рожевим.

Перед Перечином переїхали Уж. Справа видно місце впадіння Тур'ї.

[Navigator]

Вогні Ужгорода світили вночі ніби не так далеко, а прийшлось пиляти здорово. Погода сонячна, вітряна. В долині Тур"ї машин на дорогах ще мало, чого не скажеш про передмістя Ужгорода.

Ріка Тур"я

В Ужгород прибули перед обідом і надовго задержались в місті. Цвіли дерева сакури і магнолії. Відвідали ужгородський замок і етномузей, центральні вулиці і набережну Ужа.

Макс застряв в замку, я - в музеї. Етнографія моє захоплення. Колись подумував поступати в московський ентнографічний інститут.

Вид з замка на музей, вони там поруч.

В самому музеї до 15 старовинних хат. Тут є що подивитись. Сам музей, судячи по датам переносу хат, організували в 1965-67 роках.

Пізній обід на набережній Ужа. Далі прикупили продукти і виїхали з міста в південно-західному напрямку з метою проїхати рівнинне Закарпаття, максимально притискаючись до держкордону. Ціль - ознайомлення з архітектурою і побутом угорців Закрпаття.

[NMA]

Пост про Ужгород і його замок.

Всередині і ззовні виглядає дуже навіть достойно і доглянуто. Вхід в середину здається 15 грн.

Вважаю, що кінець квітня - початок травня найкращий сезон для відвідування Ужгороду. В місті цвіте безліч кущів магнолії, японської айви і що найбільш незвично для України - це сакура.

У замковому подвір'ї міні ботанічний сад. На кожному дереві прикріплена табличка з назвою. Є досить цікаві екземпляри, такі як кримська сосна, псевдотсуга Дугласа, різні види кленів і звісно сакури.

Турул — міфічний птах стародавніх угрів. Скульптурі більше 100 років.

Фундамент церкви Св. Юрія

В замку ще багато роботи можна зробити для покращення його привабливості. Наприклад, доробити, як в Луцькому деревяні сходи і галереї, які колись тут були теж і т.п.

Загалом походили і покатались по різним ужгородським закуткам десь 4-5 годин.

[Navigator]

Від Ужгорода ще проїхали 5-6 сіл і стали на ночівку в полі неподалік села Сюрте.

В високих травах натоптані фазанячі стежки. Кількість цих птах вражає. З кущів і трави постійно долітають їх різкі крики. Розміром вони з курку, тільки бігають раз в п"ять швидше.

Двома важливими умовами для проживання фазанів на території є наявність достатньої кількості води влітку та невеликих сніговий покрив взимку. Якщо літо надто сухе і поблизу немає води, то фазан мігрує до джерел води. Може переселятися на великі відстані. Якщо взимку товщина снігового покриву більше 15 сантиметрів і тримається такою більше 10 діб, то фазан також відмігровує з тієї території.

Доходило до того, що ми варимо вечерю, а поруч б"ється два самця )) Макс не хотів лягати на їх стежці - казав, що вночі затопчуть.

Під ранок пішов дощик. Натягнули тент. Наступний день видався похмурим, надходили важкі хмари і нас поливало дощем.

За день проїхали 17 угорських сіл понад кордоном з Угорщиною. Дистанція склала біля 80 кілометрів.

Вулиця в Есені

Костел і пам"ятник солдатам Першої світової в Есені

На в"їздах в села стоять таблички

Костел в Соловці, до кордону 200 метрів.

Після дощу

Стара хата

Типова угорська вуличка

На околиці

Черепичні дахи і гострі шпилі - характерний тутешній пейзаж

На подір"ї старої хати

[NMA]

Практично в перших селах за Ужгородом з'явилась вже зовсім інша сільська архітектура, характерна для Угорщини: довгі будинки об'єднанні з сараями та високі католицькі костели, греко-католицькі та протестанстські церкви.

Угорці компактно проживають на півдні Закарпатської області. В селах, де ми побували мадярів 90-98%.

На цій карті зеленим виділено територію їх розселення.

с. Паладь-Комарівці

Практично із будь-якої частини рівнини в гарну погоду вдалині видно гори.

Величезні поля з лісосмугами неподалік Сюрте - ідеальне місце для фазанів.

Третього дня, спустившись з гір на рівнини, проїхали 76 км.

Вранці невеликим дощем нас зустрів Чоп - найзахідніше місто в Україні. Практично нічого цікавого в місті немає. Виділяється лише великий вокзал. На вулицях часто зустрічали людей у формі прикордонників. Хотілося б, щоб колись у Чопі був можливий доступ до Тиси.

Четвертий день подорожі був повністю присвячений угорським селам та краєвидам.

Село Есень. За дамбою прикордонна зона і Тиса.

Село Соловка

Сподобався сквер за церквою і це в невеликому селі!

Гори все далі...

У всіх цих селах незвична для України компактна сільська забудова, відсутність хуторів. Довгі будинки тісно туляться один до одного.

[NMA]

В другій половині дня погода покращилась. Далі маршрут пролягав через такі угорські села: Горонглаб, Гетен, Попово, Косонь, Запсонь, Дийда. Старі будинки тут виглядають як нові. Такої різноманітності кольорів хат я не бачив ще ніде.

В деяких селах ще траплялась стара, проте дуже якісна австро-угорська бруківка.

С. Попово

Костел в Попово

Вуличка в Косоні

Що сподобалось ще, так це дитячі садочки у звичайних будинках. Дуже затишно, все доглянуте, відремонтоване. І так у кожному селі.

Аж тут раптом серед угорського степу...

Проїхавши Косонь і її курорт з термальними водами обабіч, на горизонті бачимо вершини поряд з Береговим. Ночівля запланована на одній з них.

Перше враження від Берегового не дуже приємне - переповнений циганами вокзал. Проте далі в центрі, емоції змінюються. Цікава архітектура, маленькі вулички. Доволі все затишно.

[Navigator]

Ввечері піднялись на гору над північною окраїною Берегово. Звідси відкриваються далекі види. Видно навіть словацькі гори.

Саме Берегово як на лодоні.

На горі, крім пастуха овець, немає нікого. Один раз пройшлись, завітавши до нас, четверо голандців: чоловік і три дівчини. Вони працюють в місії реабілітації циган. Казали, що ми на циганів не похожі. ))

По небу гуляють важкі хмари. Де-не-де видно, що йде дощ. В нас вариться вечеря. На всякий випадок натягнули тент. Вже в темноті посипав дощ. Над кордоном з Угорщиною, до якої сім кілометрів, помалу рухається промінь надпотужного прожектора. Навіть звідси видно, як він вихвачує з темряви поля і переліски.

Під ранок здійнявся шквальний вітер. Швидко змотав хлопаючий тент. За ніч в Макса спустило колесо. В шині виявили колючку терена. Поміняли камеру.

Сильний боковий вітер поступово змінився на зустрічний. Холодно. Закупили в придорожному базарчику вина, угорського копченого сала, зелені. Обідали за Іршавою в садку. Подрімали, поскручувавшись від холоду між деревами.

Ночувати вирішили бля села Керецьки. Ледь туди доїхали, вимотував вітер і погані дороги. Звідси відкривалась панорама на хребет Боржаву.

На вечір вперше виглянуло сонцу, став стихати вітер. Піднялись достатньо високо на схил хребта Діл.

Над горою Стій видно як вигнулись атмосферні лінії.

Знайшли затишну від вітру площадку. Поскидали і стали сушити мокру від поту одежу.

Останні лучі освітлюють Боржаву.

Сонце сідає в районі гір Даунака, Середній Верх.

Температура швидко падає. В сухих речах залазим в спальники і засинаєм під відкритим небом.

[NMA]

З гори, де ми заночували краєвид на всі 4 сторони.

Карпати, на жаль, в невеликій димці, тому видно лише хребти Хат та Великий Діл. Засніжена Боржава сховалась. А ось в сторону Угорщини та Словаччини - огляд на 50 км. Освітлені дальні гори на горизонті, аж не віриться, але це Карпати за Кошицем!

Вид з гори на виноробне село Кідьош

Окремі будинки-садиби на схилах гори Керек

Скрізь на схилах виноградники: старі і такі що ще використовуються.

Вулички Берегового, по угорськи - Beregszász (Береґсас)

Наш табір

Так завершився 4-ий день подорожі. Проїхали 83 км.

[NMA]

Вранці, коли спускались з гори, заїхали в закинуту садибу, яка стоїть на схилі. Я її запримітив ще минулого дня. Довкола старі виноградники. За 200 метрів великий перлітовий кар'єр. На жаль, жодної достовірної інформації про садибу не знайшов, але це місце мені надзвичайно сподобалось.

У дворі колись було дуже гарно. Помітні сходинки і тераси.

Зайшли всередину. Там 3 кімнати. Старий кахлевий камін. З кімнати вихід на балкон-веранду.

Внизу - винний підвал, сферичної форми. Напевне тут було чудове виноробне господарство ще за часів Чехословаччини. Цікаво як будинок використовувався за Союзу.

Садок і дорога до будинку

Діючий перлітовий кар'єр зовсім поруч

До Іршави їхати було цікаво. Мальовнича дорога. З однієї сторони пагорби з садибами і виноградниками.

Село Нижні Ремети.

З іншої - долина річки Боржава і Боржавська вузькоколійка, вздовж якої ми їхали цілий день.

Чим далі в гори, тим більше закинуте полотно, подекуди на ньому вже поросли кущі та дерева. Є ділянки, де воно вже розібране. Дуже шкода, що в такій красивій місцевості більше не можна проїхати на потязі. Маршрут і краєвиди такі, що хочеться все сфотографувати.

Відразу за Хмільником, між дорогою і вузькоколійкою, давне єврейське кладовище.

Вид на с.Богаревиця

В цей день дорога дуже вимотала нас. Їхали з швидкістю 13-20 км проти зустрічного вітру.

Обід у величезному саду. Яблуні прищеплені своєрідними "руками"

[NMA]

На кінець 5 дня піднялись на невеликий перевал біля села Росош. Після тяжкого підйому велосипедів на схил хребта знайшли чудову терасу з видом на Боржавський хребет. Хмари перед заходом сонця розсіювались і сонячне проміння створювало чарівну атмосферу.

Внизу на перевалі Росош

Ночували знову на висоті 760 метрів.

Захід сонця над Великим Ділом.

Вид на Росош та г. Стій 1681м

З Берегового проїхали 78 км.

Вночі було близько нуля. Замерз. Цілий наступний день їхав з температурою. Спустились до Сваляви. Дочекались електрички до Воловця. Ввечері знову крутий серпантин вгору на перевал Менчул і ночівля на вирубці лісу вище 700 метрів.

Вид на Великий Верх (Боржава)

В протилежний бік видно гострий Пікуй (1408 м) - найвищу вершину Вододільного хребта.

Зранку час додому. О 10 годині електричка до Львову.

Встаємо рано, достатньо часу для сніданку та споглядання краєвидів.

Внизу Воловець

На одному схилі халупи-бараки

Останні 26 км на велосипеді (червоним) та 30 на потязі (фіолетовим)