Етновелопохід "Два береги Вижівки"

[Navigator]

Велопохід в басейні річки Вижівка, здійснений 11-12 жовтня 2013 року. Учасники Navigator і ODZER. Маршрут походу проходив по Любомльському і Старовижівському районах.

Схема маршрута http://www.bikemap.n...4.32544/terrain

Протяжність по велолічильнику 114 кілометрів.

Рано вранці виїхали з Луцька машиною, погрузивши велосипеди в багажник.

Західніше Лукова, в селі Застав"є, домовились з однією господинею лишити машину в неї на подвір"ї. Швидко збираємо і загружаєм велосипеди. Курс на північ вздовж ріки Вижівка. Погода тепла, сонячна. Дорога тягнеться лугами і лісами.

Навпроти села Почапи виїзжаємо на міст. В місцевого пастуха розпитуємо дорогу через ліси на урочище Кізі.

Собачка пастуха

Вижівка

Лісами виїзжаємо на місце виселеного НКВД села Кізі. Виселелили його за тісні зв"язки з УПА. Село так і не відновилось. Ось місце села.

В далині видніються Чорноплеси. В Кізях залишились сади, є одна хатина, но ми її не знайшли.

Дорога на Чорноплеси вела то пісками, то бродами.

Нарешті міст через Вижівку до села.

[Navigator]

Проїзжаємо село Чорноплеси. На Рудню веде стежка заболоченим лугом по багаточисленим кладкам, а далі лісом.

За Рудньою, через річку видніється село Кукуріки. Чому така назва? Місцевий дядько розказав таку історію. По правому березі ріки на хороших грунтах жив пан з своїми холопами. Коли виникли між ними якісь тертя, він сказав "Виселю і будете кукурікати на лівобережних пісках" Так і вийшло.

Вижівка в Кукуріках

В селі

Привал. Нас вгостили яблуками і грушами.

Роздоріжжя за селом

Юний житель Кукуриків.

[ODZER]

Додам ще трохи інфо до нашого велопоходу.

Отже, маршрут першого дня:

село Застав"я(Боремщина) - заплавою річки Вижівка до мосту на село Почапи - заплавними лугами-лісами через річку Став( саме там було ліквідоване село Кізі) - с. Чорноплеси - с. Рудня - с. Кукуріки - с. Черемошна Воля - с. Сукачі - с. Стара Гута - с. Галина Воля - ночівля на узбережжі Вижівки

Нитка частини маршруту до села Чорноплеси

Вражало розмаїття фарб осінньої природи. . Від зеленого та коричневого до всіх відтінків жовтого та червоного.

Ліс в заплавній долині мішаний - хвойні ділянки на піску , дубові , вільхові та березові на заболочених грунтах.

Дороги - то грузький пісок, то багниста дорога, то заболочений луг.

Ліси світяться осіннім золотом, стежки вкриті м"яким жовтим килимом

На старому мості в Почапи через річку Вижівку. Між іншим, в центрі Почап стоїть пам"ятник ...Чапаєву.

Заболочений ліс з вільхами на купинах.

по сусідству з соснами - клени.

інколи низини

інколи високі піщані дюни

а інколи і через болото

На мості до села Чорноплеси

через село Чорноплеси

Безліч цікавої інформації про Волинь можна довідатись, вивчаючи топоніми.

Ось з цієї статті http://www.br.com.ua...ty/62892-1.html

"...про існування в минулому заболочених територій свідчать назви, в основі яких лежать народні терміни: мох, гале, кал, кутіль, бар, плесо, багно, плав, вікно, око, мерва, лють, руда, баба, білиця, топіль, купини та ін. (села: Мшанець, Замшани, Загали, Каливиця, Калька-Струга, Сушибаба, Забара, Чорноплеси, Вікна, Оконськ, Залюття, Рудиця тощо).

Декілька років тому я бував цу цих краях у сплаві по маршруту : с. Руда( це майже там де ми стартанули веломаршрут) - село Чорноплеси.

Планували пройти маршрут сплаву до Старої Вижви, але ця ділянка виявилась настільки складною, що ми , ледве пройшовши за день 16 км, вирішили поставити крапку у Чорноплесах. Прийшлось нам тоді попотіти - чагарники з роями комарів, завалені дерева, містки-кладки - справжня полоса перешкод. Ми і рубали мачете, різали дерева пилками, переносили байдарки через завали.

Ось відео того сплаву

[ODZER]

Далі їдемо з Navigatoroм через заболочену долину між Чорноплесами та лісом біля с. Рудня.

Цитата з книги відомого польського письменника-краєзнавця Юзефа Крашевського, «Спогади з Полісся , Волині і Литви»,1840 р

«…Нам часто розповідають про двоїсту дорогу життя: одна рівна, весела і веде до пекла, друга – тяжка й вузька – на небо. Якщо так, то поліські дороги повинні вести прямо до Царства небесного, і, певно, не одного вже туди завели, хоча хто б це про них сказав?

Уявіть собі, наприклад, путівець, в"юнкий як вуж, прокладений по-чудернацькому возами по корінню через калюжі та броди,серед пеньків і галуззя, заростей, мимо лежачих спорохнявілих колод. Важко ним викрутити, бо повсякчас треба повертати, то наліво, то направо; де-не-де вода повимивала ями з одного боку для тим певнішого перевертання, там-сям гнилий брудний струмок, сочачись, робить вічну багновицю.

Нарешті, через болото треба греблі, а гребля на Поліссі є чимось невимовним. Байдужий поліщук, якому гуркотіння воза є приємною розвагою, не насипле греблю по-людськи. Наріже дерева, назбирає кілків, назсуває колод і порозкидає все по дорозі, щоб колеса не зайшли в грязюку. Ой! Дорога ж то дорога по таких накотах; хто раз у житті їздив з Самарів до Дивина, може мати уявлення про чистилище в мініатюрі. Якщо винятковим милосердям накладуть зверху хмизу( це вже велика парада) , то він розповзеться, вгрузне в землю, а накоти стирчатимуть, як стирчали.. Часто доводиться по таких вертепах проїзджати безконечні милі. Аж ось і місток: година дороги, надміру високий, жахливо вузький, до того ж дірявий і труситься на палях, якщо ж тільки труситься, бо буває, знагла провалюється з кіньми і з возом. Якби й прірва була під ним на сто саженів і був довгий на милю, не знайдеш ніколи поруччя, це luxus, якого собі тут не дозволяють. Отак постійно поклавшись на Провидіння і трохи на фурмана, мусиш їхати під страхом…»

Кладки

І лісом до села Рудня

У словнику О. Цинкаловського “Стара Волинь і Волинське Полісся” нараховується понад 80 назв, в основі яких лежить “руда, рудня”

Численні топоніми Волині, які походять від спільного слова “руда” (від “руда, рудка” – іржаве

болото, річка, потік) виникали в місцевостях, де болотна залізна руда забарвлювала в червоний

(рудий) колір місцеві ґрунти та прилеглі води, що знайшло своє відображення в географічних назвах:

річка Рудка (п. Прип’яті), річка Рудка (п. Турії), р. Рудка (л. Стиру), озеро Рудка (Ковельський р-н),

села: Рудка, Руда, Зарудчі, Рудиця тощо.

У ХVІ–ХVІІ ст. цей ряд назв доповнили топоніми, що ви-

никли від рудень – примітивних підприємств, на яких видобували в цих місцевостях залізну руду з

болотних ґрунтів: Рудня, Рудники, Рудокопи тощо

У болотяній руді міститься досить високий процент заліза.

З книги " Західне Полісся. Історія та культура" : " ...На Волині здавна знали залізну руду у вигляді бурого та червоного залізняка та болотної руди(лугової та дернової). Найлегше перероблявся на залізо дерновий залізняк. Паливом для рудень слугував ліс, який безжально вирубували

Рудні, як правило, належали поміщикам, а керували ними майстри-рудники. Під їхнім керівництвом працювали ковалі, рубачі, димарі, курачі. Ці фахівці були переважно найманими робітниками, які походили із безземельних або малоземельних селян. Усі вони жили навколо рудні. Рудні люди не займалися сільським господарством, кожний з них добував і промивав на день близько 30 пудів або двох візків руди.

Залізорудні заклади часто влаштовували на річкович гредлях. При них були водяні млини. Розмір такого закладу вимірювався кількістю ковадел, горнів, млинарських кіл.

У другій чверті ХІХ ст . спостерігався певний занепад залізорудного виробництва на Поліссі. Цьогу слугувало декілька причин, а зокрема, посилення конкуренції з боку більших російських заводів

Далі через Рудню до села Кукуріки

міст через Вижівку в Кукуріках

[bodia88888]

Ото Вас занесло!!! с. Черемошна Воля, Кукуріки, Чорноплеси, Рудня та й навколишні села - знайомі до болю місця. В тих краях дитинство літом проходило (рибалка, гриби). Доречі, грибочки бачили в тих краях? Там місця огого які грибні.

Колись по мосту в Чорноплесах машиною легковою можна було проїхати, бачу він вже латаний-перелатаний. Тай заросла дуже сильно під Чорноплесами річка. В дитинстві, пам"ятаю, в певних місцях дно проглядалось, невудом можна було тягнути спокійно.

А дзота біля Черемошної Волі, як через ліс на Кукуріки йти, бачили?

В Кукуріках по праву і ліву сторони моста по річці минулого та позаминулого років повесні ходив спінінгом кидав.

Ой, багато можу пригадати про ті края. Одним словом - краєвиди, природа там суперова!

[ODZER]

  В 14.10.2013 в 09:54, bodia88888 сказав:

А дзота біля Черемошної Волі, як через ліс на Кукуріки йти, бачили?

Дякую за інфо, а що саме за дзот? Другої світової? Якщо у Вас є фото - киньте сюди в тему, будь-ласка. А можете точніше вказати місце знаходження?

[Navigator]

Враження дуже самобутнього села справила Черемошна Воля.

[bodia88888]

  Цитата

Враження дуже самобутнього села справила Черемошна Воля.

Блін, хлопаки, ну ви добили! Ніколи не подумав би, що моє село засвітиться на Борді))))!!!!!!!!! Зараз село виглядає не найкращим чином, спустошеним я б сказав. Дуже багато старших людей вже повмирало, а молодь в основному виїжджає. А хто залишився, то синячить по-чорному(((. Колись, в роки дитинства/юності по селі ввечері кожна друга лавка була зайнята або ж дітворою, або ж дядьками, які махорочку потягували тай теревенили.

[Navigator]

На північ від Черемошної Волі ліси, а далі луга і село Сукачі.

В Старій Гуті.

В Галину Волю ми попали вже на заході сонця.

Ніч пройшла на березі Вижівки. Долину ріки вже в темноті затягнуло туманом. Одзер спав в палатці, я біля вогню.

[ODZER]

доповню розповідь Navigatorа про ділянку маршруту від Кукуріків до місця нашої ночівлі на узбережжі Вижівки неподалік Галиної Волі

трохи цікавої інформації про село Кукуріки.

На лівому березі р. Вижівка( неподалік села Кукуріки), в урочищі Панська гора - стоянка часів неоліту. За 2 км на північ від села , при дорозі до Старої Гути, на піщаному узвищенні серед боліт - стоянки мезоліту і неоліту.

Взагалі, всі узвищення вздовж річок Полісся завжди були заселені ще прадавні часи. Річка - це і питна вода, і риба, і артерія для пересування та торгівлі.

З книги " Поліські села в народних переказах" ще одна версія походження села:

" На тому місци, де зараз село, річка Вижівка розгалужувалась, видаючи дивні звуки : "Ку-ку-рр". От того й сило почало називатись Кукуріки."

Покидаємо село з загадковим " Ку-ку-рр" і рухаємося лісами-пісками до села Черемошна Воля.

Знайшов цікаву інформацію про роботу розвідувальної групи у цьому районі під час другоїх світової . Закину в кінці звіту

Проїзджаємо через Черемошну Волю. По даху однієї з хатин неквапливо бігала білочка.

“...Поліська хата ніколи не була добротна не тільки тому, що всю силу й піт поліщук полишав землі, а ще й тому, що її завжди ставили,

оглядаючись на те, чи надовго вистачить у землі сили, щоб прогодувати, чи не доведеться невдовзі шукати собі нового притулку – серед викорчуваних соснових пнів, що дають тепло і світло на золотавому сирому корінні. А згодом, коли земля відпочине, з’являлися поселенці і в старому селі..."

Далі лісом в напрямку села Сукачі.

Перед Сукачами височина, з якої відкриваються величні краєвиди - поля, сінокоси, череди корів і десь на обрії золоті ліси зливалися з блакитним небом.

В голові закрутилась стара пісня БГ " Золото на голубом":

Те кто рисуют нас, рисуют нас красным на сером

Цвета как цвета, но я говорю о другом,

Если бы я умел это, я нарисовал бы тебя

Там, где есть зеленые деревья и золото на голубом.

Место, в котором мы живем, в нем достаточно света,

Но каждый закат сердце поет под стеклом.

Если бы я был плотником, я сделал бы корабль для тебя,

Чтобы уплыть с тобой к деревьям и к золоту на голубом.

Если бы я мог любить, не требуя любви от тебя,

Если бы я не боялся и пел о своем,

Если бы я умел видеть, я увидел бы нас так, как мы есть,

Как зеленые деревья с золотом на голубом.

Далі через село Сукачі гравійкою до села Стара Гута. Декілька фото з цих сіл .

[ODZER]

Трохи краєзнавчої інформації:

Над заплавою лівого берега річки Вижівка, неподалік села Стара Гута - сліди багатошарового поселення доби неоліту, бронзового та залізного віків та давньоруського часу Х-ХІ ст.

Версія про походження назви Сукачі з книги " Поліські села в народних переказах" :" Коло лісу посилився один чоловік. Звідки він прийшов, нихто ни знав. Жив вин у малий хатени і вельми бідно. На прожиттє заробляв тим, що сукав мотуззє, шнури, вужища і продава на базари.Прозвали того чоловіка Сукач. Яворницкій пан, коли взнав, що коло лісу живе такий чоловік, наказав, щоб Сукач научив людей сукати шнури. Сукач согласився і учив людей теї роботи. Місце , де жив Сукач, було хороше, то люде посилелися коло його. Так стало сило Сукачі."

А от про походження назви села Стара Гута.

З книги " Західне Полісся. Історія та культура" : На Поліссі також розвивалося скляне виробництво, для чого були сприятливі умови - наявність потрібної якості пісків і запасів лісів. Скляні підприємства , які називались гутами, були невеликими.Потужність гути визначалась кількістю печей. Кожна піч містила одну або кілька так званих дойниць, тобто вогнетривких горщиків для топлення в них скляної маси. Асортимент виробів був достатньо широким. Крім простого скла, гути Полісся виробляли штофи, склянки, пляшки та чарки

В Україні є близько 90 населених пунктів, що називаються Гута, Нова гута або мають назви, похідні від слова гута."

Далі гравійкою до Галиної Волі, а потім до заплавних лугів річки Вижівка

Саме в цьому місці археологи знаходили сліди стоянок доби мезоліту та неоліту.

Стоянку зробили тут і ми, на узліссі з видом на панораму заплави Вижівки. Скоро всі луги заповнились густим молочним туманом.

Темніє рано, ми ще довго сиділи біля вогнища, розповідаючи всіляки бувальщини.

Я заліз в намет, а Navigator, як бувалий спартанець, спав біля вогнища просто неба.

Закінчився перший день походу...

[Navigator]

Наступний день видався похмурим, але теплим. Вернулись в Галину Волю.

Далі шлях на схід, до Семенової гори.

Проїхали Стару і Нову Вижівку, Брідки, Мельники, пересікли ріку Вижівку.

Останнє село перед великими лісами Хотивель.

Дикуватого вилу будка для цуценяти з Хотивля.

[Romek]

До чого ж чудові краєвиди і барви поліської осені!

Мандрівникам і Авторам фото браво.

[Spyke]

Невероятно красивые фото. Даже не верится, что в нашем уголке Украины есть такие красивейшие места. Я в восторге.

PS закапал всю клаву слюной

[Navigator]

Південніше Хотивеля простягнувся великий ліс. Від узлісся до узлісся вийшло по лічильнику 11 кілометрів.

За лісом невелике село Сьомаки. В село не ходить ні один автобус. До найближчого асфальту - 6 кілометрів. Цієї зими було дуже сутужно.

Вид на село з пожарної вишки.

Далі через ліс на село Зачернеччя.

Фрагменти польських карт 1927 року з місць походу.

Вже під вечір дорога вивела нас в Луків. Зайшли на старе кладовище. На ньому руїни костелу і могили в формі дерев з обрізаними гілками.

За 6 кілометрів в Рудій теж цікаве кладовище з старою каплицею і старими дерев"яними хрестами.

В Застав"є підїхали до машини. Довго розмовляли з господарями, грузили велосипеди. Перед грунтовим залізничним переїздом зупинились попити какао. Проїхав нарядний освітлений приміський дизель-поїзд Ягодин - Ковель. Згадалось скільки разів скористався його гостинними вагончиками...

[Dima 07]

Дивлюсь фото,і жалкую,чому я не поїхав,фото просто вражають,атмосфера незвичайна,в них є щось таке яке тянгне передивлюватись знову і знов.

[ODZER]

Доповню розповідь Navigatora про другий день походу

Маршрут другого дня:

с. Галина Воля - смт. Стара Вижва - с. Брідки - с. Нова Вижва - с. Хотивель - урочища Сологуби та Циганка - с. Семаки - с. Зачернеччя - с. Біличі- смт. Луків - село Руда - село Боремщина

Спочатку ми планували від Галиної Волі проїхати понад річкою до мостів в с. Рудка , а далі лісом або узбережжям до Чорноплесів, а потім Почапи- Руда і вийти на фініш в с. Боремщина.

Але маршрут коректувався майже щогодини.

Отже , через Галину Волю прямуємо асфальтом до Семенової гори.

Що ж це за така Семенова гора?

Урочище Семенова гора – унікальна археологічна пам"ятка, залишки стоянки пізньомезолітичного часу. Шкода, але ця пам"ятка пертворилася в кар"єр для добування піску і може невдовзі зникнути.

Ось цитата з цієї статті « Пам"ятку археології «Семенова гора» на Волині розкопували …як кар'єр»

http://visnyk.lutsk....10/12/15/11053/

« – А що скажете про Семенову гору поблизу Старої Вижівки, адже Ви також там проводили розкопки?

– Її треба досліджувати й надалі і при бажанні місцевої влади надати статусу пам’ятки археології. Я працював там 15 років тому і заявляю, що пам’ятка унікальна. Принаймні була (не знаю, як зараз). Це період кінця мезоліту і початку нового кам’яного віку. Про цю місцевість я розповів у своїй книзі “Кам’яна доба на території північно-західної України (XII-III тис. до н.е.)”. Семенова гора – це дуже своєрідна пам’ятка. Ніде в Україні такої я більше не бачив, як і науковці з Києва. Зверху на горі жили люди, ми знаходили їх житла, знаряддя полювання, фрагменти кісток тварин. Скребки, різці, наконечники стріл, пластини... Одне з жител я розкопав, деякі були знищені, бо люди брали з гори пісок. Зараз знахідки зберігаються у Києві в інституті археології.»

Перед Семеновою Горою на сотні метрів дороги сумна картина - десятки розчавлених вужів. Більш ніде на маршруті ми такого не бачили.

Чому вони повзли до цього урочища?

Колись в давнину на Волині був потужний язичницький культ поклоніння вужам. Наші пращури влаштовували великі святилища з священними дубами, в корінні яких тримали священних вужів. Поліщук ні в якому разі не мав права вбити вужа, навіть якщо зимою вуж заповзе в хату - жили разом.

фото Семенової гори

Далі асфальтом їдемо через Стару Вижву, Брідки, Нову Вижву і повертаємо гравійкою на село Хотивель.

Ось дуже цікава краєзнавча стаття: " Нова Вижва: злет і падіння" http://incognita.day...i-padinnya.html

І цитата звідси про місцеву загадкову "шнайдерську" мову :

"...Кожен майстер має свої секрети. А якщо це ціле село майстрів? І якщо вони чітко протиставляють себе навколишньому люду? Напевно для того, щоб зберегти професійні секрети, поспілкуватися із земляком на чужині, не боячись бути підслуханим, і вигадали нововижівські міщани цілу мову — суміш німецьких, єврейських та інших слів на основі української граматики. І лилися слова «шнайдерської» (так її називають донині самі нововижівці) мови, яку ніхто не міг зрозуміти. А як же зрозумієш, коли пиріг — це «пуйман», груші — «пикузи», церква — «галилея», кіт — «гац», ковбаса — «рахманка», кінь — «ферт» і так далі. Можливо декого й наведе на думку, що «бекавиця» — вівця, а «газда» — господар, але в суцільному потоці слів хто здогадається про що мова. Про те, що «шнайдерська мова» виникла найперше для спілкування кравців-заробітчан свідчить «кравецька» тема — найповніше розроблена (оскільки далеко не всі слова мають відповідники). Назви одяг, нитки, голка, латка, тканина — ці слова «по-шнайдерському» і зараз вам назвуть старіші нововижівці. «Махтиш гелт? Купчи книплахи до мурнілів», — лунало чи то в Кракові, чи то в Луцьку, чи то в Новій Вижві. І непосвячений ніколи б не здогадався, що це всього лиш невеличке прохання до товариша, який ішов до крамниці: «Маєш гроші? Купи гудзики до штанів».»

і на додаток краєзнавча довідка про Нову Вижву з вікіпедії http://uk.wikipedia....wiki/Нова_Вижва

Ми сплавлялись восени байдаркою з Navigatoroм зі Старої Вижви до Ратного. Тут можна почитати і глянути фото ( пости № 15 та 16)

http://board.lutsk.u...entry1052847134

Між іншим , від села Рудня і далі вниз по течії територія гідрологічного заказника «Вижівський»

Гідрологічний заказник „Вижівський”

Цінний природний комплекс, що включає заплаву р. Вижівки на відрізку 41 км, лучно-болотяні та чагарникові угіддя. Вздовж річки проходить шлях масової міграції птахів

на мості через річку Вижівка

Шукаючи інформацію про село Хотивель знайшов і таку статтю "Полесская школа выживания: в 18 лет пошел на лося"

http://www.volynnews...ishov_na_losya/

в селі Хотивель поряд з новим хрестом-фігурою залишки старого.

В Хотивлі один мешканець порадив нам не їхати з Рудки на південь – дорога сильно розбита лісовозами.

Тому з Хотивля ми поїхали лісами на південь в напрямку села Семаки через урочища Сологубівка, Циганка. На роздоріжжях поглядали на компас, притримуючись потрібного азимуту.

На польовій дорозі неподалік села Семаки

[ODZER]

Семаки треба було назвати Дубовим чи Дубечним. Уздовж головної вулиці величні дуби з розлогою жовтавою кроною.

Поспілкувались з бабцею , поки набирали води - та бідкалась, казала, що немає рейсового автобуса через село, школи теж немає , а є троє школярів. А зимою геть тяжко коли засипає сніговими заметами дороги.

Посеред села висока пожежна вежа.

Планували поїхати на Вигнанку , і потім На Почапи та Руду, але знову змінили маршрут , і полями-лісами помандрували в Зачернеччя, а звідти через село Біличі в смт. Луків.

За 1км на північ від села Вигнанка - група курганів невідомого часу.

[ODZER]

Луків це окрема тема і заслуговує оремої екскурсії . Потім в кінці звіту допишу в додатках краєзнавчу інформацію про це містечко.

Ми ж оглянули лише старе занедбане польське кладовище з руїнами невеликого костелу, схожого на Дом Ашерів Едгара По.

Кладовище справляє гнітюче враження, геть заросле деревами та чагарниками. А серед них чудернацької форми хрести.

маленька вежа серед чагарників кладовища

[ODZER]

В селі Руда цікаве кладовище з часовнею-каплицею. Navigator вище викладав цікаві фото.

На кладовищі багато старих дерев"яних хрестів-фігур.

Хрести фігури масово знищували в хрущовські часи. Щоб врятувати , люди переносили хрести на кладовища. Можливо, це саме тому їх тут так багато? Сучасні хрести фігури – це переважно нові, поставлені в часи незалежності.

Ось, я згадував вже нещодавно в одній темі.

хрести-фігури почали ставити на Русі за часів Володимира Великого на місці язичеських камнів-святовидів. Згодом їх почали ставити на в"їздах в село, на перехрестях, на кладовищах, біля струмків та криниць, на роздоріжжях, де зазвичай ховали померлих від наглої смерті або самогубць, на спомин про події, добрі чи страшні, на захист від епідемій і т.д..Цікаво , що після польського повстання в 1865 році було заборонено ставити хрести-фігури. Їх переслідувано, нищено адміністративною владою по підозрінню в польсько-католицькому походженні, через те, що на території Росії вони мало зустрічались.

Ось, з цікавої статті 30-х років архітектора Леоніда Маслова:

"...на Поліссю і на Волині в її північно-західньому куті, серед глухих сіл, непрохідних болот, куди рідше доходили всякі на­кази, де нарід жив своїм, здавен давна усталеним життям - заховались деревляні старі хрести придорожні; не є вони ріжноманітні у формах, е од­ностайні як ця земля волинська, є бідні в декораціях, як бідний нарід, що їх ставив. Одначе мають свій вираз: стільки в них смутку, журби, стільки народньої віри...

Придорожні хрести північно-західньої Волині є дуже прості. Основою такого хреста с дві перехрещені під прямим кутом поперечниці, творя­чи прямий чотирьохкутний хрест , в якому нижній кінець є значно довший від позосталих. Далеко рідше зустрічаються хрести шостираменні, повсталі через додання ще одної поперечниці в місці, де була табличка з написом над головою Христа чи де було Його підніжжа. Осо­бливо рідкі є хрести восьмираменні.

Величина хрестів є дуже ріжна: можна зустріти придорожні хрести заввишки півтора метра, а часом дев’ятиметрові, а навіть більші, і такі хрести не є зовсім рідкістю, особливо на північній Любомльщині і Ковельщині. Чим дальше на північ, тим хрести не тільки вищі, але і більша їх кількість: стоять при дорозі, на нивах селянських, на підмоклих багнистих полях, чорніючи на тлі сірого неба, в селах при кожній стежині, криниці, а часом навіть на кожнім дворі.

Декорації їх бідні і не вибагливі; немає навіть на перехрещенні рамен деревляної таблички з вирізаним хрестиком, намальованого на блясі, або вирізбленого з дерева святого Розпяття, що досить часто можна спіткати в південній і східній частині Волині. Часто прибивають до хрестів символи Господньої муки: до бічних рамен з одної сторони мо­лоток, з другої кліщі, нижче перехрещені спис і трость з губкою, під ними маленька драбинка, а ще нижче іноді табличка з трид цятома вирізаними кружками: тридцять серебряників означати мають; часом малюють їх срібною фарбою. Кінці рамен хрестів бу­вають декоровані. Найпростіше закінчення у вигляді простої деревляної обвідки навколо..."

Фото з цього кладовища старого хреста з дерев"яною обводкою

"...Кожний з придорожних хрестів північних по­вітів Волині завершується

маленьким залізним хрестиком.

Залізні ті хрестики, ковані місцеви­ми ковалями по усталеній народній традиції, мають багату і ріжноманітну, хоч сталу, від давна означену форму . Починаючи від найпрості­шого хрестика, збитого з двох кавалків заліза з розплюснутими кінцями, попри цілу їх гаму, кінчаючи найбільш розвиненим, з вибагливо вигнути­ми лініями і великою кількістю маленьких хрестиків. Всі вони мають свій характер, своє власне обличча, властиве тільки для цього роду хрестиків. Помимо своєї ріжнородности на придорожних хрестах волинської півночі вони повторюються дуже часто, одначе ідентичних кованих хрестів надба­них - немає, принаймні я ніде не зустрічав і навіть тільки зближені форми зустрічаються рідко. Під всіма згаданими хрестиками завжди буває пів­місяць, який часом, на хрестах найбагатіше розвинених, переходить в два маленькі, уставлені до себе під певним кутом, хрестики

Походження півмісяця над хрестом є ще й досі не достаточно висвіт­лене: припускають, що хрест на півмісяцю має означати перемогу хрис- тіянства над ісламом; добачують в півмісяцю змінену форму дракона, дві стилізовані галузки процвітшого хреста чи упрощене листя аканту...."

Фото старого хреста з цього кладовища з металевим хрестиком

А ось фото такого хрестика вже на сучасному хресті біля Руди.

Хрестів-фігур я бачив на Поліссі дуже багато, а от такі металеві хрестики побачив тільки в цьому поході

І ще , з тієї ж статті Маслова :

"...Ці величезні хрести придорожні, зчорнілі, похилені, мохом оброслі, часом навіть вітром, бурею звалені, це один з багатьох проявів багатої народньої творчості. Це галузь релігійного мистецтва частини нашого на­роду. Це його смуток, радість, надія. Тут стільки найчистіших почувань, віри, мрій... багато традиції, консерватизму. Це взірці мистецтва дідів на­ших, документи давніх днів...

Документи розкидані, понищені, незнані...."

Біля села Руда є теж декілька старих курганів невизначеного часу.

Цікаво, що в цьому маршруті ми були біля сіл Руда, Рудня, Рудка. Про походження цього топоніму я вже згадував вище. Можливо, у всіх цих селах були залізодобувні рудні.Адже рудні найчастіше розташовувались на березі річки , поряд з млином, а всі ці три вищевказані села саме на березі Вижівки.

[ODZER]

Через Луків, Руду йде залізнична гілка, також гілка йде через Стару Вижівку, тому цей маршрут легко адаптувати під дизеля-електрички.

А тепер трохи додаткової краєзнавчої інформації по цьому маршруту.

Смт. Луків – окрема цікава тема.

Історична довідка про Луків в вікіпедії http://uk.wikipedia....iki/Луків_(смт)

Дуже цікавою є гіпотеза відомого історика Бориса Возницького про існування в минулому в Лукові замку ордену тамплієрів.

Рекомендую подивитись ось цей фільм про можливість існування замку в Лукові, де ця тема детально розкрита.

http://www.youtube.com/watch?v=qO-sXRz4hAs

З тієї ж вікіпедії :

"...Але найбільшу цікавість викликає гіпотеза відомого вченого львівського історика Бориса Возницького, який 10 років досліджував історію лицарського ордену тамплієрів, у XIII столітті у Лукові лицарі заснували фортецю. У книзі англійської дослідниці Гелен Ніколсон ^]науковець натрапив на дані, що 1239 року тамплієри оселилися на Волині. За його словами, місце для замку лицарі вибрали невипадково: село Луків - на шляху з Києва до Варшави. А тамплієри саме поверталися з хрестового походу. У Чехії та Польщі цей орден з'явився на століття пізніше.

Від фортеці залишилися тільки глибокі рови та мережа підземель. Замок не зберігся, бо він був дерев'яний. Нині на місці замку - туберкульозний медичний заклад, який розміщується у палаці XIX століття. Тут лікують понад сотню хворих із семи районів. Для з’ясування цієї гіпотези потрібні розкопки, але вони неможливі, оскільки в лікарні знаходяться хворі з відкритою формою туберкульозу. Що робити з медичним закладом - наразі вирішує обласна влада.

Поки перебування тамплієрів у Лукові підтверджують лише документи. Правки до історії ордену можна вносити тільки після археологічних розкопок. Борис Возницький сподівався знайти тут уцілілу зброю та предмети побуту тамплієрів. Адже болото, на якому був розміщений замок, дуже добре зберігає історичні пам'ятки.

Піддання гіпотези сумнів.

Гіпотеза піддається сумніву, можливо, не дане селище згадується у книзі англійського вченого, а якийсь інший населений пункт з такою ж назвою. Лише у Волинській області - два Лукова: селище Луків Турійського району і село Луків Рожищенського району. Окрім волинських населених пунктів з назвою "Луків" місто з такою ж назвою є в Польщі - місто Луків Луківського повіту Люблінського воєводства. Це місто є значно давнішим за селище Луків (вперше згадується у 1537 році), воно згадується ще у листі Папи Римського Іннокентія IV від 1254 року. Тому, можливо, саме це місто і згадується у книзі Ніколсона. Безумовно, розкопки у селищі Луків розв'яжуть питання - вони доведуть чи опротестують гіпотезу Возницького..""

Хоча , якщо переглянути фільм, зрозуміло , що інформація , ніби цей замок знаходився під палацом XIX cт ( туберкульозний диспансер) невірна, адже Возницький згадує про велике городище з ровом поряд з Луковом, де саме і могла існувати дерев"яна фортеця.

і ще "...Ігор Жук, що є один із ініціаторів пошуку тамплієрів на Волині повідомив присутніх, що головне джерело таких пошуків - не книжка Х.Ніколсон, а каміння вагою по 6 тон, виявлені Б.Возницьким у Закарпатті з таємничими написами. "Ми зламали шифр, прочитали написане, але поки не розкриваєм всі карти, не публікуємо - щоб чорні археологи не знищили тамплієрську пам'ятку... Це відриття, -заявив він, - буде більш вагомішим, ніж відкриття гробниці Тутанхамона". На його думку, у смт.Луків тампієри заховали Грааль. ..."

Вся ця інформація досить неоднозначна, шкода, що Борис Возницький рік чи два тому загинув в автокатастрофі, тому як далі розвертались дослідження я не знаю. І звичайно, Возницький - це не рядовий історик чи журналіст жовтої преси, який шукає сенсацію. Завдяки його діяльності відновлені замки Західної України. http://uk.wikipedia....орис_Григорович

Якось я вже підіймав на форумі цю тему http://board.lutsk.u...-tamnic-lukova/

Ще статті про Луків

http://www.castles.com.ua/lukiv.html

http://mr-brut.livej...com/257975.html

Графський палац у Лукові , споруджений Мйончинськими у 18 столітті. Поштова листівка, 1938

А тепер ще трохи інформації часів другої світової

Коли ми зупинились біля дерев"яного містка на Почапи, ми розпитували у пастуха за ліквідоване НКВД село Кізі за співпрацю з УПА.

Він розказав, що десь у лісі є пам"ятник воїнам УПА, було багато криївок.І нещодавно знайшли криївку, склад зброї та мін.

У 1944 році 127 днів тривали запеклі бої за Ковель.

http://uk.wikipedia....овель_(1944_р.)

Спочатку невдала спроба партизан зі сторони Несухоїже захопити Ковель. Потім 18 березня Ковель був взятий в кільце радянськими військами.Але гітлерівські війська не збирались здавати місто. Не зважаючи на протидію радянської авіації, німецькі літаки скидали оточеному гарнізону боєприпаси та продовольство.

Бої на лінії Торговище - Стара Вижівка ( а це саме ділянка маршруту) ставали все напруженішими

В другій половині березня і на початку квітня фашисти перекинули на ковельський напрям чотири піхотні і три танкові дивізії, два дивізіони штурмової артилерії і окремий танковий батальйон

Перекинення під Ковель танкової дивізії СС "Вікінг" та інших добірних з’єднань значно посилило противника. Зосередивши на зовнішньому фронті потужний бронетанковий кулак, німецькі дивізії в перших числах квітня прорвалися з району Лукова- Тупали вздовж залізниці до Ковеля, деблокували гарнізон і відтиснули радянські війська.

Але згодом радянські війська звільнили Ковель, 8 липня з’єднання 47-ї армії вийшли на запланований рубіж Стара Вижівка-Смідин-Торговище. Попереду були укріпленні противником позиції, для прориву яких потрібна була певна підготовка.."

І ось цікава інформація про роботу розвідгрупи в районі Кукурікив

http://www.vrazvedka...aharkin_01.html

"...Пример, который мы приводим ниже, характерен с точки зрения работы штаба и особенно начальника разведки дивизии по организации разведки в период наступления и преследования.

Части 5 лпд противника, отброшенные на западный берег р. Выжувка, продолжали оказывать упорное сопротивление наступлению наших войск.

К исходу 18.7.44 г. передовые части 2-й стрелковой дивизии с боями вышли на рубеж: Рудня, Чернополесы. Дивизия с приданным самоходным артиллерийским полком продолжала наступление, имея ближайшей задачей овладение рубежом: ур. Кукурики, Билево, в последующем она должна была выйти на рубеж Черемошна Воля, Язовица. Мшанец.

По решению командира дивизии 5 и 6 стрелковые полки наступали в первом эшелоне, 7 сп наступал во втором эшелоне за 5 сп, прикрывая правый фланг дивизии и находясь в готовности развить успех.

К этому времени дивизия имела следующие разведывательные подразделения, полностью укомплектованные по штату: дивизионная разведывательная рота и по одному взводу пеших разведчиков в каждом полку.

С выходом на рубеж Рудня, Чернополесы разведка была организована следующим образом (схема 1). От каждого стрелкового полка первого эшелона действовала разведывательная группа в составе взвода пеших разведчиков.

РГ № 1 от 5 сп - вела разведку по маршруту Кукурики, Красна, Билево, Черемошна Воля; РГ № 2 от 6 сп - по маршруту вдоль дороги ур. Кукурики, Мшанец. Разведку правого фланга дивизии вела РГ № 3 от 7 сп.

Кроме того, полки первого эшелона штурмовыми группами в составе стрелковых взводов с приданными отделениями сапёров от каждого батальона вели разведку "на себя". Разведку вели также нештатные отделения разведчиков от каждого стрелкового батальона.

С утра 19.7.44 г. противник, прикрываясь арьергардами, начал отход за р. Западный Буг. Дивизия получила задачу: преследовать отходящего противника и к исходу 20.7.44 г. выйти на восточный берег р. Западный Буг. Полоса для наступления, соседи, средства усиления и разведывательные органы остались без изменений.

Командир дивизии решил преследовать отходящего противника передовыми отрядами от 5-го и 6-го стрелковых полков, действовавших в первом эшелоне; 7 оп наступал во втором эшелоне за 5 сп.

Разведка была организована следующим образом (схема 2): от стрелковых полков первого эшелона действовали два передовых отряда в составе усиленных стрелковых батальонов.

Взводы пеших разведчиков 5 и 6 стрелковых полков вели разведку в границах наступления сп, РГ 7 сп вела разведку на правом фланге дивизии. Нештатные отделения разведки стрелковых батальонов вели разведку в боевых порядках наступающих частей.

Разведывательная рота дивизии составляла резерв штаба дивизии. С выполнением дивизией ближайшей задачи и началом обозначившегося отхода противника из этой роты была выделена разведывательная группа в составе двух взводов, получившая задачу вести разведку впереди передовых отрядов по маршруту Черемошна Воля, Нудыже, Крушинец. Возглавил группу начальник разведки дивизии майор Карускевич.

Двигаясь по заданному маршруту, разведывательная группа в 1,5 км восточнее Нудыже обнаружила до роты пехоты противника, производившего земляные работы. Сообщив эти данные передовому отряду 6 сп, командир группы продолжал движение вперёд в обход Нудыже с юга.

В 14.00 разведывательная группа достигла дороги Нудыже, Кучаны и обнаружила движение в направлении на Нудыже пяти автомашин с пехотой, двух автомашин с орудиями на прицепе и двух самоходных орудий.

К этому времени передовой отряд 6 сп овладел лесом, что юго-восточнее Нудыже, и завязал бой за Нудыже. Командир разведывательной группы, уточнив обстановку, решил содействовать передовому отряду в овладении Нудыже и атаковал юго-западную окраину последнего. К 17.00 19.7.45 г. передовые отряды дивизии овладели Заблоце, Мельники, Нудыже и захватили пленных 5 лпд, которые показали, что части дивизии, прикрываясь арьергардами, отходят за р. Западный Буг.

Из рассмотренного примера можно сделать следующие выводы:

1. Штаб дивизии правильно организовал разведку в период наступления, организовав в каждом стрелковом батальоне штурмовые группы, действовавшие впереди наступающих подразделений, и нештатные отделения разведчиков, действовавшие в боевых порядках. Достаточен был и резерв разведки на этом этапе - разведывательная рота дивизии.
   
   
2. В период преследования противника штаб не располагал необходимым резервом разведки: в резерве имелся только один взвод в количестве 12 человек. При наличии такого резерва штаб по сути дела не мог продолжать ведение разведки.
   
   
3. Командование дивизии не использовало подразделений приданного самоходного артиллерийского полка для усиления действующих разведывательных органов и придания им подвижности.
   
   
4. Использование начальника разведки дивизии в качестве командира разведывательной группы, на наш взгляд, является неправильным: оно ослабило руководство разведывательной службы в соединении в этот период.
   
   
5. Командир разведывательной группы принял неправильное решение, ввязавшись в бой по овладению Нудыже совместно с передовым отрядом. Этим он по существу приостановил дальнейшее выполнение своей задачи по разведке...."
   

І на додаток стаття про село Зачернеччя http://purplefog.ru/....2011-17.50.php

[bodia88888]

  Цитата

Дякую за інфо, а що саме за дзот? Другої світової? Якщо у Вас є фото - киньте сюди в тему, будь-ласка. А можете точніше вказати місце знаходження?

Не прошло й півроку... . Зфоткав я того "дзота" . Чого сміюся? Бо і Вас і себе в оману ввів. То не який не дзот, а овочесховище на колишніх колгоспних полях))). А здалеку геть як він. Так що, вибачте за дезінфу). ну і фото:

На двох останніх фото трохи видно рік побудови - 19...4, роздивлявся-роздивлявся, ніяк не міг ідентифікувати третю цифру.

[Tanichka]

Який приємний перегляд рідних місцин. Моя мама з села Хотівель. Наразі одна тітка живе в селі Брідки, друга в Старій Вижві, та покійного дядька жінка в самому Хотівлі.

Дякую за перегляд.

[Navigator]

  В 20.04.2015 в 06:39, Tanichka сказав:

Який приємний перегляд рідних місцин. Моя мама з села Хотівель. Наразі одна тітка живе в селі Брідки, друга в Старій Вижві, та покійного дядька жінка в самому Хотівлі.

Дякую за перегляд.

І як давненько там були останній раз? )) Що там ще є цікавого поблизу? Ще раз хочеться проїхати приблизно від станції Скиби ягодинського напряму, до станції Краска заболотського напряму.

[Jack]

можу приєднатися на ВOne