Цікаві історії з життя людей

[Ura]

Дуже цікава тема! Скільки всього приховує минуле... Розповім і я. Бабуся розказувала, що під час війни до них у хату прийшли німці. Вона на той час була маленькою дівчинкою. Була люта зима, страшенні морози, не те, що тепер. І от ті німці почали виганяти трьох дітей (бабусю та її сестру з братом) на вулицю. Батько, який на той час був вдома, бо прийшов з фронту поранений, не зміг їх ніяк вмовити. І от вони, троє дітей, лиш у нічних сорочечках, босі, бігли тими страшними морозами через усе село до родичів. Німці деякий час проживали у тій хаті, але незабаром довелося втікати. Коли сім'я моєї бабусі поверталася додому, то батько зайшов перший, а всім наказав сидіти на вулиці. Кілька годин він вичищав усі можливі місця від гранат, яких німці понакидали у всі можливі місця, як наприклад, у пічку, ще й приховали гарно соломою. Я, слухаючи цю розповідь, не раз уявляв, що би було, якби бабусин тато не додумався зазирнути у кожну щілину в тому будинку...

[bodia88888]

А мені моя бабуся (нажаль уже покійна) розповідала, що коли приходили совєтські солдати, то вони (діти) ночували в клуні, а їжа, якої і так майже не було, відбиралась. Підкладали на землю все що було під рукою, сіна ж не було. Відбувалось це в холодну пору року, точно не пам"ятаю коли.

А от коли, як вона казала, німець приходив, то вони ночували на печі. Що залишалось на столі - могли доїсти, а то й так пригощали давали німці їжі, в т.ч. пайки свої та шоколад).

Оттака-то історія. А ще небагато, але розповідав дідусь про "вуйну". Служив він в розвідроті, відать добре їх там намуштрували, тому і не балакучий був. Хіба що після чарки-третьої міг розказати. Тільки от розповідав він, коли я малим був, слухав його "з відкритим ротом". мабуть від того і не пам"ятаю його розповідей))).

ПС. совєтські солдати - то була "банда" Ковпака. В бабиній хаті був їхній штаб на декілька днів.

[fenmix]

А от коли, як вона казала, німець приходив, то вони ночували на печі. Що залишалось на столі - могли доїсти, а то й так пригощали давали німці їжі, в т.ч. пайки свої та шоколад).

Чомусь у Довженка про таке не написано)

[bodia88888]

Чомусь у Довженка про таке не написано)

Напевно, не знав він про таке)

[Ura]

Дорогі мама й тато, наш вожатий сказав нам написати своїм батькам, якщо ви бачили повінь по телевізору і хвилюєтеся. Ми в порядку. Змило тільки одну з наших наметів і 2 спальних мішка. На щастя, ніхто з нас не потонув, тому що коли це сталося, ми всі були на горі й шукали Ваську. Ах так, будь ласка, зателефонуйте мамі Васьки і скаже їй, що він в порядку. Він не може писати з-за гіпсу. Мені вдалося поїздить в рятувальному джипі. Це було кльово. Ми б ніколи його не знайшли в темряві, якби не блискавка. Вожатий Сергій розсердився на Васька за те, що він пішов у гори один, не сказавши нікому. Васька сказав, що говорив йому, але це було під час пожежі, так що він, можливо, і не чув його. А ви знали, що якщо підпалити газ, то газовий балон вибухне?

[cemiynick]

А от коли, як вона казала, німець приходив, то вони ночували на печі. Що залишалось на столі - могли доїсти, а то й так пригощали давали німці їжі, в т.ч. пайки свої та шоколад).

Чомусь у Довженка про таке не написано)

Моя бабця (доречі, з донбасу), вперше спробувала шоколад з рук німця...

Мабуть, у павличок, тичин, (і т.п) це теж не написано.

п.с фенкс поставив випадково.

[Saddy]

мої бабуся та дідусь відвоювали усю війну, були на передовій, учасники бойових дій, потім дідуся серйозно поранили, був контужений (в старості травма дуже давалася взнаки). Після госпіталя повернувся воювати, але вже в тил, був водієм "полуторки", возив провізію, медикаменти та зброю на фронт.

В 50-х роках вони попали в "чистку", отримали по 8 років таборів в Сибіру. Були реабілітовані у 80-х.

От про ті роки вони розповідали дуже багато історій, в переважній більшості сумних, але були і оптимістичні.

Бабуся розповідала, як їхній жіночий загін виганяли валити ліс в 40-градусний мороз. Снігу було дуже багато, він був втрамбований та твердий. Але для ефективної вирубки треба було розгрібти його аж до землі і зрізати дерево біля коріння, щоб пень був якнайменший. Але не маючи навіть рукавиць вони не могли цього зробити, тому викопували лише невелику ямку та зрізали дерево. Потім те місце засипали снігом. Весною на тому місці, де вони різали дерева, була галявина з метровими та півтораметровими пеньками.

Уже в 90-х, ми з батьками приїжджали в гості, привозили різні гостинці, серед них була і червона риба. Бабця з дідом сказали ніякої риби більше їм не возити, бо наїлися рибою в тих же таборах. Дід казав, що той смак не забуде до смерті. Розповідали, що давали їм багато гнилої та дуже солоної риби, якої там було дуже багато, йшла промилова ловля. Але їм давали лише відходи, або те, що згнило. Так вночі люди не могли спати від страшої спраги, чекали ранку, бо на роботі можна було б їсти сніг, бо води давали надзвичайно мало.

[HelloBoy]

мій дідусь розказує багато чого про своє життя... зараз звичайно почнеться кидання "гнилих помідорів в мою сторону" але всеж розповім... так як я довіряю своїм родичам більше ніж книжкам чи інтернету чи ше комусь...

отож... були то холодні і голодні післявоєнні роки... мій дідусь разом зі своїми братами (а в нього їх було 5) почали відбудовувати спалену німцями хатину, так як його батько(мій прадід) був дуже кволий (серйозні проблеми зі спиною ходити толком не міг, і тому його не забрали на фронт)... потихеньку відроджувалось село.... проживала вних дівчина років 15-17 дуже хорошої вроди... дуже чемна одним словом "ангел".... але як оказалось

під час війни вона врятувала важко раненого красноармійця... виходила його і той вернувся на фронт.... про це взнали так звані Бандерівці, одного дня хотіли вчетвером згвалтувати її але це їм не вдалося так як йшли жінки з поля і відігнали їх.... вечором мій дідусь ходив з братом в ліс по хворст... проходив повз хатину тої дівчини... все я не буду розповідати що саме бачив дідусь.... але зранку бідну дівчину найшли порубану на 6 частин в колодезі....

В 46 чи то в 47 році відбудували школу в дідовому селі, і прислали молодого вчителя десь з Росії... одного вечора він йшов придорозі.... тай його бідолагу обмотали колючою проволкою і закололи штиками ... скинули в кувейт помирати.... і запхнули в рота клаптик паперу на якому написали шось на зразок : "Так буде з кожним хто допомагає режиму"...

П.С. можу розповідати дуже багато..... і не треба розводити демагогій....

а на рахунок червної риби та ікри мій дідусь прослужив 16 років на о. Ітуруп так він сюди родичам в 3=ох літрових банках ікру закатану привозив

Даний острів являється вулканічного походження і по суті діла це не острів а 3-4 вулкани...

так ось в день там буває 15-20 маленьких землетрусів) 1-2 рази в тиждень добрих таких))

Добирався туди мій дідусь аж місяць) погрузили його в поїзд на станціїї Маневичі і катали по всьому СССР) потім з Хабаровська на пароплаві на до самого острова)

розказував шо на другий день (як приїхав в частину) всіх солдатів послали на розвантаження сухогруза.... встали вони десь о 5:00 поснідали і о 6:00 вже розгружали... не встигли вони його до кінця розвантажити як підняли тривогу! до осторва наближається цунамі!!! всім кораблям вийти в море а солдатам піднятися на сопку... більше пів дня розвантажували а цунамі менше ніж за 4 хв з пірса все вимило у відкритий океан... отаке))

[Гість rl72]

Очередная байка...

Один мой знакомый где-то слышал, что перхоть можно лечить хной если намазюкать голову не более чем на 10 минут. (Для незнающих хной голову еще и красят в рыжеблондинок(ов) если оставить хну на более долгий срок)

Дело было зимой, знакомый брюнет. Пришел домой, намазал голову хной, одел на нее полотенце, выпил бутылку пива, завернулся в плед, лег на диван смотреть какую то нудную передачу (набор против бессоницы).

Проснулся через два часа. Он говорил, что когда проснулся то начал догадываться, что он не только вывел перхоть. Снял полотенце, подошел к зеркалу и увидел свое лицо рыжезолотоогненноволосым. Время было позднее.

Жена задерживалась на работе. Погрустил он немножко и решил лечь спать, успокаивая себя мыслью утром что нибудь придумать. С детства у него была привычка укрываться с головой. Не изменяя привычке, он лег лицом со

своей новой внешностью к стеночке, укрылся с головой и не дожидаясь жены уснул.

Утром 9-ти этажный дом проснулся от женского крика "ТЫЫЫЫЫЫЫ ХХТТТТТООООООООО!!!!!!!!!! В соседней комнате от крика проснулся ребенок и тоже закричал. На улице залаяли собаки. То есть крик был очень громким. Жена которая пришла когда борец с перхотью еще спал, тихонько легла рядом, а утром проснулась первая, потянула одеяло с головы мужа и увидела голову (как она тогда подумала) совершенно незнакомого мужика, с которым проспала всю ночь рядом в своей квартире. Когда она увидела новое лицо своего мужа, она еще долго держась за сердце мотала справа налево головой.

Внешность свою он вернул купив краску для волос своего первоначального цвета. А утро вечера мудренее, но иногда все же проблему надо решать все-таки с вечера....а перхоть таки Да вывел....)) (с)

[Гість rl72]

18+

 

Любов Бурак

Вчора о 19:42 ·

 

ШУБА

 

Тої зими наші з Питровною предки внєзапно попрозрівали на тєму того, шо ми виросли.
- Пошті дівки, - сказала моя мама.
- На зиму вдіти треба, - зітхнула мама Питровни.
- Опять видатки, - вловила вялобюджетний дзен бабця.
Але, в ітогє, вони таки порішали, шо нада дітей одіти прилічно, но недорого і , шоб на вирост.
І ми з Питровною начали мічтати про шубки.
Не норкові, канєшно, бо норки в наших краях не водились, а полювать на когось, хто міг би її подарить, ще було і ранувато, і, вопше - гибле діло. Бо, даже, в Таньки, котра чорно бл@дувала з командіровочними, шубка була з крашеної фретки.
Так шо мічтали ми про обичні кролячі.
- Будем шить, - сказала моя мама.
- Тобі добре, ти кролів тримаєш, а в мене нема з чого - занила мама Питровни.
- Не !б#сь, як кролиця, - скривилась бабця.
- Тьотко, я лічну жизнь пробую построїти.
- Х%# - не кірпіч. Для стройки не годиться! Хазяйство нада держати, мужика неп`ющого - шоб, як кінь робив,худібку тримати, а не !б$нів розводити!
Вопшим, після таких от шкурних діалогів, з мене зняли мірки з расчотом, шо я буду рости, як на дріжджах, і обіцянку, шо цей процес затягнеться. На всякий случай, пообіщали ще знять три шкури, єссі шо. Но шубу заказали.
А мама Питровни купила їй пальто. В клєточку. В магазіні уценьонних товарів. Пальто щиталось, шо воно в шотландському стілє, но було таких роскошних попугаїстих тонів южних Канар, шо з першого погляду визивало розслоєніє сітківки глаз, немислиму оскому і бажання накатіть скотча. Питровна ж читала "Бурду". Тому її високі естетичні смаки при відє пальта випадали в осад і заходились тошнотними спазмами.
Питровна дивилась на мір нещасними очима, а я тихо тішилась тим, шо скоро в мене , всьо-таки, буде шубка.
І вот за тиждень до Різдва це случилось. Мені вшили не тіко шубку, но ше в придачу до неї і шапку- ушанку. Я дивилась на це мєхове сооруженіє в стилі розпушистого барокко і понімала, шо получаю перший сексульний опит. Мене жорстко на!б@ли.
Шуба була з некрашених шкур, вся пятніста, на три розміра більша і важила стільки, шо тягати її на собі могла людина або дуже сильна, або відморожена на всю голову.
В комплєкті з ушанкою я, вопше, була похожа на недолинялого зайця-переростка.
Питровна, коли побачила це чудо, полегшено зітхнула. ЇЇ канарєєчне пальто виглядало просто красочним пятном на фоні моєї сіро-рябої гори мєха.
Сказати, що я плакала - то не сказати нічого.Я ревіла білугою, завивала вовком, трубила, шо труба єрихонська. Но мама з бабцею були невблаганні і шуба висіла на дверях старого шифоньєра, як огромна предківська дуля.
Хто-зна, чим би то всьо скінчилось. Но настало Різдво. Поз`їжджалась родина. І, вперше, за два роки перебування в монастирі, приїхала тітка Надька.
В такій розкішній, просто аж блискучій, чорній кролячій шубі...
Дома тітка була худюща, як дримба. А в монастирі розрослась вторинними статевими ознаками так, шо ми з Питровною і собі надумали завязати з мирським життям і податись в той монастир, де вирощують великі цицьки і задницю, котора виглядає, як прилічні бьодра.
Вопшим, тітка смотрєлась , капєц як класно, пашіла здоров`ям і православієм, постоянно хрестилась і поривалась всіх виховувати на ґрунті вєри. Одне но... Говорила вона принципово руским язиком, від чого у всіх відібрало мову, а бабцю вкурвило так, шо інакше, як "кацапська короста" вона тітку не називала. І. коли стикалась з нею ніс до носа, то з любов`ю перепитувала, чи тій часом язик в писку не муляє.
Тітка пробувала щось пояснити на тєму божествєнного мовного бар`єра, но бабця посилала її щебетать курскім соловйом у куревских єбєнях і не портить людям празника.
А потім приїхала моя хресна. Бабця получила союзника по тролінгу тітки Надьки, а я кучу подарків. Стали накривать на стіл.
- Нєльзя в Сочєльнік ссорітца, - сказала тітка.
- То хто ж з тобою свариться?- Спитала бабця. - Ми по рускі принципово не понімаєм - та й усьо.
- Ой! Ето божествєнний язик. Ну, ладно. Давайтє я чьота памагу. Чьо дєлать нада?
- Та ми самі вже якось. - Сказала бабця. - А ти, доцю, візьми та й сходи на цвинтар.
- Зачєм? Да єщьо в Сочєльнік рождєствєнскій?
- А там, доцю, тато твій в гробу перевертається. То ти сходи розкажи старому, як то бандерівська дочка на кацапську коросту заслабла...
Вопшем, посиділи ми так якось, повечеряли, та й зібрались з Питровною колядувати.
При відє пальта Питровни у моєї хресної началась просто дізайнерська ікота. Но, коли бабця дістала з шкафа мою шубу і ушанку, ми всі почули, як тріщать внутрєнні лєкала, кришиться цвєтовий спєктр і ламається внутрєння гармонія. А чувтство прекрасного начинає танцювать лєзгінку з кінджалами.
Хресна взревіла, як реактівний самальот, дістала цигарки "ТУ- скількисьтам" і присіла нєрвно курить в грубку.
- Всьо правільно. Нада усмірять дєтєй і воспітивать в целомудріі. А ти, Сянька, в ад пойдьошь із-за курєва. - Сказала тітка Надька.
На що хресна, пустивши красиве кільце в піддувало, відповіла, що , якби тітка сходила нах%#, коли її туда кликали, то не прийшлось би ходить, коли посилають.
Тітка образилась і пішла в дальню кімнату замолювати собствєнну візуалізацію.
А хресна... Зняла з вішака тітчину шубу і до ранку сотворила з нею чудесне превращеніє в полушубок з капюшоном і муфтою для мене і опушку на пальто для Питровни.
Утром тітка Надька поїхала в Почаївську Лавру в тому, шо мала вдягати я. Поїхала після того, як згадала рідну мову і виспівала хресній все, що про неї думала. І то були, геть не колядки з віншуваннями.
На шо хресна їй зауважила, що усмірятись, упокорюватись і ви#обуватись лучче в ужасній шубоподобній хламиді. Потому шо в прилічній шубі дуже легко впасти в іскушеніє і потірять целомудріє.
Така вот історія, друзі.
Сидимо ото з Питровною. І шо? А то, шо хочу я шубку. Таку, як у неї... В дєцтво впадаю, навєрно. Чи шо?