Авіаційний полігон ( Поворськ ,Ковельський р-н)

[ODZER]

У вересні ходив у цікавий похід по маршруту : с. Бережниця ( Маневицький район) - переправа через плавні та заболочені протоки Стоходу - село Стобихва(Камінь-Каширський р-н) - озеро в урочищі Хатки - болото Бережницьке - урочище Караван та урочище Сліпота - військовий авіаційний полігон - озеро Чорне ( Сліпе-2) - урочище Татарська гора - озеро Поворське - село Поворськ (Ковельський р-н)

Ідея другого маршруту виникла від впливом незабутніх враженнь від сплаву по Стоходу

Ідея маршруту : переправитись через Стохід( ширина Стоходу тут 800 м) - подивитись легендарне село Стобихву, там же оглянути цілюще джерело - далі по узбережжю Стоходу до озера в урочищі Хатки. Одна з важливих цілей подорожі - оглянути австрійські фортифікації першої світової на берегах Стоходу.

Далі болото Бережницьке і огляд військового полігону.

Після полігону оглянути озеро Чорне (Сліпе-2), потім в урочищі Татарська гора подивитись на 50 курганів невизначеного часу і на дивний об"єкт на карті.

Звідтіля була задумка до озера Сліпого (Смоляри), але це не реалізувалось. (На цьому озерін ам вдалось побувати під час сплаву по Стоходу).

А потім до озера Поворського і там пройтись до села Поворськ, де пересісти на електричку.

Ще одна з ідей - знайти залишки 4-ох сіл, які ліквідували при організації полігону та знайти сліди вузькоколійок. Одна з них починалась від с. Грив"ятки, проходила поряд з с. Стобихва та через с. Верхи курсувала до Каміня-Каширського

Ну і в звичайно, насолодитись дикою природою, лісами, болотами та озерами в нетрях Полісся.

Ось нитка цього маршруту

З часом підготую матеріали і напишу про цей похід в темі "Пішоходні походи по Волині"

Але зараз напишу лише про Поворський полігон. Можливо, якщо хтось має додаткову інформацію про цей об"єкт - підкиньте в цю тему. Буду вельми вдячний.

Ось тут є цікава розповідь ( з численними фото) ще одних очевидців http://vk.com/away.p...t=-40748160_113

Полігон цей існував ще за часів Польщі. Щоправда, розміри його були значно менші.

Ось на довоєнній польській карті. Там же позначені вузькоколійки . Дві гілки в різні боки йдуть з Повурська, і ще одна йшла через поліську тайгу аж до Каменя-Каширського. Проходила по окраїні полігону.

Полігон на карті теж позначений

Здивувався, побачивши біля озера Поворського дивний старий будиночок, такого типу, які раніше будувались для обслуговування залізниць.і біля будинку проходила дорога з кам"яною бруківкою . На карті до озера йде гілка вузькоколійки. Швидще за все , ця дорога з бруківкою обслуговувала вузькоколійку

Ось фото польського артилерійського полігону і фото Повурська ( фото вдалось знайти завдяки форумчанину Otto Creer за що йому дуже вдячний)

А ось вже більш сучасна карта (на ній нитка маршруту)

Можна порівняти - і ви не побачите жодної вузькоколійки.

І також не побачите сіл Смоляри, Заріччя, Любарка і Церковка. Тепер ці назви належать урочищам.

У 1954 році тут був створений на базі польського полігону авіаційний полігон. Межі його значно розширились.

А вищезгадані чотири села виселили і ліквідували. А найближчі села Стобихва, Бережниця та інші теж планували ліквідувати.

Але села збереглись, хоча там не дозволяли будуватись і не було проведено світло до початку 90-х.

Місцеві жителі розповідали, як від вибухів дрижали шибки у вікнах. А нерідко селяни на підводах перетинали заборонену зону полігону, щоб знайти парашюти - така річ в господарстві згодиться. На цих парашютах спускали бочки з запалювальною сумішшю для освітлення зони бомбардування.

Пізніш місцеві мешканці тягали звідсіля залишки боєприпасів для продажу на металолом. Декілька років тому навіть стався трагічний випадок - загинув підліток.

Полігон чималенький. Простягнувся на 7-10 км.

Ось можна розгледіти на супутникових знімках ( Обведено червоним)

А ось полігон ще в більшому масштабі. Червоною стрілочкою вказане озеро Чорне (Сліпе)

Зараз тут тихо. Літаки прилітають скинути бомби можливо раз у рік. А в радянські часи прилітали на маневри навіть з ГДР.

Йшов від Стобихви до полігону майже цілий день. Ліси, болота, озера з ягодами журавлини.

За день шляху в грибний сезон зустрів лише одну лісовозну машину і жодного грибника . Місця не самі людні

Трохи заблукавши, все ж вийшов до полігону. На полігоні залишки бойової техніки, мішеней. Все в воронках від вибухів

далі буде...

[denymen]

ммм....моє село)

два роки назад на полігоні 2 людей на бомбу наткнулись(метал там шукають), кажуть порозкідало на добру відстань

[IncvizitoR]

Цікавий сюжет!

Хто-то тут давав оголошення про транспортні послуги, скоро в пунктах прийому металолому намічабться жнива....

[ODZER]

ммм....моє село)

два роки назад на полігоні 2 людей на бомбу наткнулись(метал там шукають), кажуть порозкідало на добру відстань

Якщо Ви з цього села, то розкажіть якісь історії, пов"язані з ціїю місцевістю. Було б цікаво почитати.

Ми сплавлялись по цій місцині по Стоходу. Все узбережжя - це майже сцуільна лінія траншей, бліндажів, укріплень німецько- австрійських військ. першої світової, чи як її називали - Великої війни.

І , наскільки я розумію, вузькоколійок було набагато більше. Це була сітка воєнно-польових залізниць, яку побудували австрійці у першу світову.

Так от, сплавляючись по Стоходу, ми перепливали так звані Красні мости ( дорога через ці мости пролягає від Поворська до Черська).

Був такий краєзнавець Якуб Гоффман. Він також був учасником бойових дій у Брусилівському (Луцькому) прориві. І робив записи у своєму щоденнику.

Вельми цікаво і живописно описана паніка, коли російські війська прорвали оборону біля Костюхнівки (оборону тримав Польський легіон).

І як панічно австрійські та польські війська відступали через Троянівку, а далі через Красні мости до Смолярів ( село, якого вже немає). При цьому спаливши ці мости.

Про бойові дії на Волині під час першої світової я неодноразово згадував в цих темах

Якщо тема полігону когось зацікавила, обов"язково не пропустіть цікаву розповідь ( з численними фото) ще одних очевидців http://vk.com/away.p...t=-40748160_113

[IncvizitoR]

В дитинстві любили заглядатись на освітлювальні девайси (вроді термітами звали) які з літаків скидували на парашуті над полігоном, при нічних бомбардуваннях.

В небі світилась яскрава цятка як НЛО. Видно її було на десятки кілометрів. Звуків бомбардувань не було чути.

[napalman]

Цікава історія пов"язана з цією місцевістю відбулась недавно - сільрада включила межі полігону до території села, по цьому ж питанню з місяць тому програла якийсь суд. Бо земля полігону міноборони, здається. Ціна питання 10000 га землі.

[denymen]

Ну я особливо нічого і не знаю, знаю тільки що постіно з полігону метал возили, багато людей там на бомбах і загинуло, а того року бомбу в село привезли ( сім*я п*яниць була, метал їх "годував і поїв") то двоє дітей в дворі підірвались, осколками всю хату попробивало.

Озеро хороше, глибоке, джерела постійно б*ють. Є легенда що воно якимось чином зв*язане з Світязем, та в озері танк затонувший є.

Колись "при совєтах", як каже мама, далі за територію озера не можна було заходити, скрізь стояли солдати, танки були, але їх потім повивозили.

[ODZER]

Зранку, після ночівлі, пішов по дорозі до Чорного (Сліпого) озера

А далі дійшов до командного пункту

Звідтіля по дорозі пару-трійку км до озера Поворського. Наскільки я розумію, це все територія полігону.

Здивувався , помітивши вежу для спостереження неподалік з плесом озера. Вигляд звідти чудовий - озеро та безмежні ліси в усі сторони

Саме там поряд з озером проходила колія залізниці і бруківка, про яку я вище згадував.

Можливо, ця вузькоколійка також обслуговувала артилерійський полігон

[denymen]

В дитинстві любили заглядатись на освітлювальні девайси (вроді термітами звали) які з літаків скидували на парашуті над полігоном, при нічних бомбардуваннях.

В небі світилась яскрава цятка як НЛО. Видно її було на десятки кілометрів. Звуків бомбардувань не було чути.

І люди на мотоциклах відразу старались їх забрати, кому ж не хочеться парашута, стропи хороші та й не тільки.. ( Мій дід так робив )

[vio]

ODZER

Підкажіть, шановний, на скікі болотянистий той район (чи "сухо" пройти можно) і переправа через Стохід до Бережниці - мост?

[ODZER]

ODZER

Підкажіть, шановний, на скікі болотянистий той район (чи "сухо" пройти можно) і переправа через Стохід до Бережниці - мост?

Минулоріч пропливли майже весь Стохід за декілька етапів. На ділянці від Заячівки до Боровне річка розпадається на сотні русел-лабіринтів.

Ширина в більошсті місць 1 км, подекуди до 2 км. Це справжня Амазонія, між руслами болото, острова.

За 5 км до Бережниці русла починають проходити через вільховий ліс. Величезні вільхи серед болот - хто ж їх там зрубає.

Це просто фантастика, щось неймовірне. Як сказав мій знайомий - Властелина Колец там можна знімати без декорацій.

Так от, на переправу біля Бережниці я звернув увагу, коли ми підпливли туди байдарками.

Місцевий дядько нам розповів, що ось нещодавно зі Стобихви приїхала група туристів на велосипедах, і він їх на човнах переправляв до Бережниці.

Ось саме тут мене і заклинило , і одразу виникла ідея цього маршруту.

Ширина русел там метрів 800. Між руслами є кладки. Місцевість заболочена, але пройти можна. Все залежить, в яку пору року Ви підете.

Якщо навесні - то там річка розливається. І на там буде одне велике русло з деревами в воді шириною 800 м .

Як виявилось, поряд з кладками йде прокопаний канал . Можна легко перетнути його на човні.

Мені пощастило, я йшов-чвакав через болото по кладкам, а аж ось пливли місцеві мешканці на дерев"яному човні. Вони мені запропонували пересісти в човен.

[ODZER]

фото першої світової

[ODZER]

ось як виглядає заболочений ліс біля Бережниці

[ODZER]

denymen1996, Ви як місцевий, зустрічали у лісі залишки вузькоколійної залізниці?

Мій знайомий турист-водник розповідав, що коли вони сплавлялись по Стоходу, він виходив на узбережжя( приблизно в районі полігону) і помітив залишки залізниці, шпали і тому подібне. А так як все збережжя Стоходу рясно вкрите австрійськими фортифікаціями, то нічого дивного. Бо в їхній армії велике значення зверталось на тилове забезпечення. І вузькоколійки вони прокладали дуже швидко. А вже по колії легше доставити боєприпаси і т д, , ніж підводами по лісових дорогах.

І між іншим, щось від тих ліквідованих сіл лишилось?

[St@S_]

влітку 2011 також ходив по схожому маршруті

Бережниця - ур.Хатки - заболочене озерце - ур Сліпота - полігон Повурськ, і назад.

декілька фото

Стохід біля Бережниці

поліська амазонка

піскарики

дорога до полігону

озерце

полігон, плавлений метал...

залишки техніки

"воронка"

дорога назад

маршрут трохи втомлюючий - 3 години в одну сторону пішки, часом по болоту, піску + походити по полігоні

хоча прохід туда умовно заборонений, але там не зовсім безлюдно як ми уявляли - зустріли зо 5 грибників і 2-3 металошукачів

а загалом сподобалось

[Ha3aP]

ИСУ!!!

[ODZER]

stasis, дякую за чудові фото

Поміркував, і вирішив в цій же темі викласти весь опис походу.

Старт походу – 16 вересня 2012 року. Планувався триденний похід.

Ходив я в цю мандрівку соло. Хто ходив у походи сам, той мене зрозуміє - зовсім інші відчуття.

В группі звичайно веселіше і безпечніше. А коли ти сам серед дикої природи , і ні з ким не спілкуєшся - відчуття, сприйняття сильно загострюються і увага теж. Починаєш краще чути себе і навколишній ліс. Є певна підвищена алертність, як звір , весь час напоготові, що додає адреналіну і гостроти.

Сподіваєшся лише на себе і свої сили. Я вважаю , що соло-похід це своєрідний тренінг, під час якого можна краще себе пізнати і свої можливості, своїх сильні та слабкі сторони.

Отже, з Луцька автобусом до Маневич, приїхав десь об 11 год.

Пересадка на автобус Маневичі – Бережниця приблизно о 13 год.

Дві години вільного часу часу вирішив використати на відвідування місцевого краєзнавчого музею. Але музей виявився закритим.

Фото біля музею

Вчасно зайняв чергу перед автобусом і ледь заліз туди з великим рюкзаком.

Людей напхалося стільки, що одна дівчина знепритомніла…

Сподівався, що автобус прибуде в Бережницю за півгодини – їхали по всім селам біля 2.5 год.

Проїзджали через Череваху ( а про похід через Череваху я розкажу згодом), Черськ

В Бережниці я по знайомій мені стежині рушив до переправи.

Село Бережниця досить велелюдне. Серед місцевих мешканців багато євангелістів, тому село розвивається ( а головне – не спивається) і є багато молоді.

За декілька км від села, в заплаві Стоходу узвищення. Це залишки давньоруського городища. Зараз там кладовище

Вийшов на знайоме узбережжя . Саме тут ми ночували в наметах під час сплаву.

А далі по кладках через русла Стоходу серед величних вільх, які більше схожі на мангрові дерева. Вільхи – дерева, які добре себе почувають на заболоченній місцевості.

А от бобри вільху не дуже полюбляють.

Ось такі на Стоході дерева з корінням, як у мангрів.

До речі, для тих, хто планує сплавлятись по Стоходу по цій ділянці – рекомендую подивитись серію з Беаром Гріллсом про Еверглейдс, заболочені ліси Флоріди

http://www.youtube.com/watch?v=h8G81HvmxLw

Місцеві мешканці на човні люб»язно запропонували підвезти.

І тут я здивувався, що між двома берегами Стоходу через численні русла прокопаний прямий канал.

В хлопців розпитував за дивний насип, який я помітив , пробираючись по кладкам.

Вони знали лише , що це колись насипали військові, а от в які часи і які військові – не знають.

Далі я по стежці пішов у напрямку урочища Хатки, але перед урочищем звернув по лісовій стежці на північ , щоб йти ближче до річки. Адже саме там більше ймовірностей побачити австрійські фортифікації

Дійсно – залишків траншей тут чимало.

Хоча лінія оборони, яка йшла вздовж Стоходу заглиблювалась в тил до 5-10 км.

Зазвичай на першій полосі були пункти для спостереження. Далі могли бути ряди колючого дроту з закопаними фугасами. Потім перша лінія ( в ній могло бути 2-4 ряди траншей на відстані сотні метрів одна від одної). А наступні ліній могли бути за 1-2 км і т.д.

Чим ближче до Стобихви,то ліс змінюється. З соснового перетворився у вільховий з дуже густим підліском, серед якого з тріском бродили дикі кабани

Десь о п’ятій я наблизився до мосту через річку Стобихівка. А місце для мене важливо , адже є ідея сплавитись по Карпилівці.

В с.Стобихва ми були в червні, під час сплаву. Розпитував у мешканця за характер цієї ріки – виявилось, що річка непроста, є боброві запруди з порогами.

Сотня я метрів - і я в селі Стобихва

Нитка маршруту

Далі буде…

[St@S_]

Далі буде…

тож ходив цим маршрутом в липні 2010 з місцевими хлопчаками з Брежниці

жара, болото, комарі...

декілька фото

початок

залишки австрійських дотів

дорога між Стобихвою і Карасином

приблизно середина маршруту

Стохід біля Стобихви

той самий місток

"панська гора" за оповідями місцевих

бесідка біля дзерела

джерело

якийсь австрійський, або німецький металевий паль недалеко від джерела

[ODZER]

stasis, гарні фото. А ці залишки дота я пропустив - в якому саме місці вони знаходяться?

І до речі, цей стовпчик – це, певно, польський меліоративний знак – таких по Волині можна знайти. На ньому могла бути дата і надпис «MELPOL» Melioracija Polska

Продовжу далі:.

Отже, псля містка зайшов в село Стобихва. Насправді, колись це було містечко з магдебурзьким правом...

Ще трохи згадаю за Бережницю . З книги " Маневиччина - НАША МАЛЕНЬКА БАТЬКІВЩИНА" :

".. На бережку невеличкої річечки заселилися люди ще в далеку давнину. Спочатку жили в землянках. Достаток лісу посприяв звести зруби. Розвели господарство. Так і проживали гуртом.

Та якось пан-володар, побувавши у цих краях на полюванні, доручив місцевим жителям оберігати навколишні володіння від сторонніх людей. Хотіли чи не хотіли, але погодилися вони виконувати таку роботу. Хоча їх і не багато тут було, проте добре берегли селяни багатства лісу, спокій околиць.

Враховуючи місце розташування поселення на березі річечки і те, що жителі сумлінно оберігали панські володіння від небажаних гостей, його так і нарекли Бережницею.

Тепер саме про Стобихву.

На окраїні села одразу звернув в сторону Панської гори.

Піднявся на гору , там , поряд з віковічним дубом ось такі хрести.

Якщо комусь цікаво, про хрести-фігури я відкривав тему http://board.lutsk.u...99-hrest-fgura/

Далі передивився узбережжя Стоходу. Адже коли ми пливли по Стоходу - Стобихву з води не видно, і ми її просто проминули, а треба було звернути в одне з русел.

Підпливсти до берега можливо, В одному місці на окраїні лісочка гарне місце для стоянки з столиком. Для байдарочників в самий раз

Потім повернувся до джерела. Це цілюще джерело. Насправді воно тут далеко не одне.

Ось стаття про джерела в Стобихві http://www.volyn.com...icle=0&arch=395

А зараз підкину трохи історичної довідки з різних джерел :

Село Стобихва відоме до середини ХХ століття як містечко, що існувало вже у XVII ст., хоча перша писемна згадка про нього у джерелах відноситься до 1703 року. Належало воно шляхтичу Стефану-Петру Річицькому, опісля – Чарнецьким, Рачинським, Свірчевським, Кушелям, Станішевським, Леонардам. В ХХ ст. у селі було випадково знайдено скарб із декількома сотнями срібних та мідних монет середини XVII ст.

Назва села походить від річки Стобихівки (до кінця ХІХ ст. називалася «Став»), лівої притоки Стоходу. Навколо села знаходяться мальовничі місця – дубові і соснові ліси, соковиті луки, сінокоси.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку Боровенської волості Ковельського повіту Волинської губернії мешкало 561 особа, налічувалось 86 дворів, існували православна церква, єврейський молитовний будинок, 3 постоялих будинки, 4 лавки, 3 ярмарки на рік.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1214 осіб (593 чоловічої статі та 621 — жіночої), з яких 722 — православної віри, 492 — іудейської

Під час проведення «Стохідської операції» російських військ 1916 р. мешканці містечка були евакуйовані. Повернулися на батьківщину лише частина жителів, а у 1930-х роках їх вже виселила польська влада – оскільки місцевість увійшла до зони Поворського військового полігону. У 1940 р. жителі були переселені у Бессарабію вже радянською владою. Лише у 1946 р. частина жителів повернулася.

У містечку діяла Успенська церква, побудована на початку XVIII ст. На початку 1940-х рр. церква була знищена.

У 1988 р. в селі знімали художній фільм «Микола Вавілов» (студія «Мосфільм», режисер Олександр Прошкін).

Ось цікава стаття про Стобихву http://risu.org.ua/u...o_digest/24431/

Цитата звідси :

— Сто літ тому Стобихва була містечком, — оповідає. — На горі стояла велика церква Успіння Божої Матері. Було шість магазинів, земська управа, поштова станція, водяний млин, кілька вітряків, ґуральня, сірникова фабрика, цегельний завод, церковно-парафіяльна школа. Тричі на рік — ярмарки. 1911 року тут було 1467 жителів. Тепер лише 57. Яка чума обезлюднила наш край? Насамперед війни. У Першу світову всіх із Стобихви виселили на схід. Бої, що йшли на берегах Стоходу, дехто порівнює зі Сталінградською битвою. Кажуть, після одної штикової атаки росіян трупами було перегороджено ріку. Ходили по них як мостом. Після війни, як повернулися стобихівці, поховали всіх в одну братську могилу: і німців, і росіян, і поляків. А села майже не стало: згоріла церква, будинки розібрали на бліндажі...

Життя повернулося сюди. Але містом Стобихва так уже й не стала. В 1940 році біля сусіднього Поворська зробили полігон для бомбометання, і нас знову виселили. Цього разу в колишню Ізмаїльську область, у колишні німецькі села. Друга світова теж не пожаліла Стобихву. Постраждали і ті, хто залишився на Волині, і ті, кого силоміць вивезли на південь. Німці знищили майже всіх євреїв Стобихви, багато односельчан загинуло на фронтах війни, у партизанах, у боївках УПА. 1947 року, пройшовши пішки понад тисячу кілометрів, женучи з собою худобу, стобихівці повернулися додому. Та ненадовго. Через чотири роки їх знову стали виганяти із села. Військовий полігон був потрібніший. Люди перебралися в сусідній Великий Обзир, в інші села. Лиш кілька десятків родин не покинули рідної домівки. Жили під вибухи бомб на полігоні, на території якого була Стобихва. Кажуть, сюди літали навіть бомбовози з Східної Німеччини і Польщі. В 1956 році наш колгосп ім. Чапаєва приєднали до Великого Обзиру. Розібрали школу-семирічку, перевезли в село Оленине, клуб і ферму віддали у Великий Обзир. Село стало «безперспективним». Лише 1989 року провели нам електрику. Серед подій того часу згадуються зйомки 1988 року в Стобихві фільму про Миколу Вавилова. Я тоді вручала хліб-сіль Богдану Ступці... Але заговорилася з вами, мені ж скоро виступати, треба на репетицію. Побачимося ще біля кринички.

Поповнивши запас води, прогулявся по селу. Деякі фото зроблені влітку, під час нашого сплаву по Стоходу.

Поряд зі старими будинками, криницями-журавлями зовсім сюрреалістично виглядали ці дорожні знаки. Причому , їх чимало по всьому селі.

Дорога в селі піщана, автобус сюди не ходить…

Далі помітив біля однієї хатини молоду сім»ю ,що порались по господарству. Розпитав , як дійти до озера в урочищі Хатки, адже саме там я хотів переночувати в наметі. А це середина вересня, о сьомій вечора вже сутінки, в мене було хвилин 40 запасу до заходу сонця.

Жінка всплеснула руками: « Та Ви шо, не ходіте туди, там гиблі місця! Ви шо там сам хочете ночувати?» Я цікавлюсь , а що ж там такого гиблого. « Ой, та мій батько Вам розкаже, не йдіте туди, там і звірів диких багато, і місце там недобре... ліпше переночуйте у нас на Панській горі..»

Я розпитав про хрест –фігуру, чи це там не кладовище. Втявилось, що цей хрест на місці старої церкви.

Остання її фраза мене добила : « Ой, не йдіт на те озеро, Вас же навєрно дома ждут !»

Пішов я на Панську гору, поряд з дубом поставив намет, розпалив вогнище.

Вночі по черзі мене будили , як вартові, то сова-пугач, то якась нічна птаха з противним криком. Облюбували вони цей дуб.

Село стоїть на піщаному узвищенні, тут проводились археологічні та етнографічні експедиції .

Ось зі статті про результати археологічної експедиції в Стобихві http://istvolyn.info...id=1588〈=po

« …Отже, за результатами археологічної експедиції у село Стобихва можна стверджувати, що мальовничі берега річки Стохід на території сучасного села почали заселюватися вже у добу енеоліту та бронзи. У Х-ХІ ст. на території Стобихви існувало селище, яке у ХІІІ-XIV ст. було перенесено на схід – можливо під загрозою татаро-монгольського вторгнення. На місці цього селища у XVII-XVIII ст. і виникає відоме за історичними джерелами містечко, яке поступово забудовується у напрямку зі сходу на захід.

Археологічні пам'ятки на території сучасного села потребують не лише подальшого дослідження, але й збереження, внесення у Реєстр пам'яток археології України. Сучасне село може стати і своєрідним музеєм «під відкритим небом» з комплексом пам'яток археології, історії та етнографії….»

І ще http://vf-ndc-oasu.u.../2010-07-05-100

20-століття стало трагічним для цього села. Понівечене першою світовою, село так і не відновило свої сили.

В селі жило багато євреїв, але гітлерівці зробили свою чорну справу. Євреїв розстріляли, як і в багатьох населених пунктах Волині

Поряд з селом проходила вузькоколійна залізниця, що теж було важливим для розвитку села.

В першу світову всі висоти на Стоході мали стратегічне значення – от і дісталось Стобихві.

Між іншим, в цьому селі знімали багатосерійний фільм «Николай Вавилов» з Богданом Ступкою в ролях.

Стаття про ці події «Ступка вчив танцювати гопак…» http://www.day.kiev....ancyuvati-gopak

«Якщо і сьогодні стати у центрі Стобихви, у тій її частині, яку називають «містом», стати лицем до Панської гори, з котрої відкривається фантастичний краєвид на первісну природу — то, не напружуючи особливо думки, можна легко уявити, як звучала команда «Мотор!», а з-під гори виїжджав на підводі Богдан Ступка у ролі академіка Лисенка...

Через 13 років ніщо не змінилося у селі, яке було живими декораціями для зйомок фільму «Микола Вавилов». Хіба що зробилося воно ще глухішим і запущенішим…»

Зранку накинувши рюкзак на плечі, покрокував в село. Поспілкувався з однією жінкою .

Вона з усмішкою розповіла, як приймала участь у масовках фільму.

З її слів , у село була проведена розмітка вузькоколійки, і ніби австріяками ще в першу світову.

Це були такі самі металеві стовпчики. Адле нещодавно приїхали якісь незнайомці, і всі стовпчики викопали – добре якщо не на металолом…

Є в селі одна жінка, Галина Іллівна, вона збирає цікаві історії про село, пише вірші. Але мені не вдалось з нею поспілкуватись – грибний сезон, всі у лісі

Зі Стобихви пішов назад через міст до урочища Хатки...

ще для повноти картини статття про оновлену ікону в Стобихві

Стобихвицьке диво http://arhiv.orthodoxy.org.ua/uk/2007/10/17/10846.html

Далі буде…

[ODZER]

stasis,так все ж таки, в якому саме місці знаходяться залишки дота на ваших фото? Я саме цей дот пропустив.

Трохи інфо про Стохідську операцію 1916 р. звідси http://www.voskres.r...chkin11.htm

....Наступление началось 28 июля по всему фронту. Больше всего внимания привлекла серия сражений на все том же Стоходе. Сражений неудачных. Как их только не называли – «Трагедия на Стоходе», «Избиение Гвардии», «Ковельская бойня». Каких только «собак не навешивали» на командира Гвардейского корпуса генерала от кавалерии В.М. Безобразова, обвиняя его в безволии, полной профессиональной непригодности. Он, конечно, не был Брусиловым или Лечицким, но полностью соответствовал основной массе русских фронтовых военачальников. Гвардия у него уступала своим предшественникам 1914 года, но это по-прежнему были лучшие войска императорской армии. Дело не Безобразове, не в лощеных гвардейских офицерах, не в качестве подготовки войск. Приведу лишь один пример: « Почин в этом славном деле принадлежит лейб-гвардии Кексгольскому полку барона Штакельберга, первым прорвавшему фронт врага и взявшим 12 орудий. Развившие этот успех литовцы захватили 13 орудий и штаб 19-й германской дивизии. Леб-гвардии 2-й стрелковый Царскосельский полк взял 12 орудий, 4-й Императорской Фамилии – 13, а 3-й взял пушку, двух германских генералов и одного поднял на штыки. Всего группой Безобразова в этот день взято 2 генерала, 400 офицеров, 20000 нижних чинов, 56 орудий и огромная добыча». Успешно наступать по болотистому дефиле стоходских позиций было просто невозможно теми силами, которые остались у русского командования после почти двухмесячных, затяжных боев летней кампании. Вынужден повторяться, но еще раз напомню. Мы имели перед собой супер укрепленные германские позиции, насыщенные войсками, которые командующий всей германской группировкой Восточного фронта Гинденбург снимал откуда только мог. Мы не имели достаточного количества тяжелой артиллерии и боеприпасов к ней. Мы не имели должных путей маневра войсками и подвоза боевых средств. Мы просто устали. Это наступление далеко не равнозначно битве на Сомме. Как тут не согласиться с участником тех сражений военным теоретиком и историком генералом императорской армии и красным командиром А. Зайончковским: «И если мы сравним то, что одновременно происходило на западе Европы и на востоке, где русские корпуса пускались у Риги, Барановичей и на Стоходе без помощи тяжелой артиллерии и при недостатке снарядов на вооруженных с ног до головы германцев, то неудачи русской армии примут иной колорит, который выделит качества русского бойца на высшую ступень по сравнению с западными союзниками...».

[ODZER]

Продовжу розповідь далі.

Отже, зі Стобихви попрямував назад, на південь, до урочища Хатки.

Від Стобихви є лісова дорога до Поворська. Саме цим шляхом місцеві мешканці тримали зв»язок з цивілізацією. Адже через Поворськ іде залізниця Ковель-Сарни

Невдовзі був в урочищі .За сотню метрів від дороги крізь гілляччя поблискувало плесо озера. На багатьох картах воно взагалі не позначене, а як позначене - то назви не знайдете. Місцеві називають його Заріччя. Саме така назва була у села,ліквідованого при утворенні полігону.

Залишків села я не помітив – все поглинули волинські джунглі.

Озеро позначене стрілкою

Навколо озера болото з кволими деревцями. Справжнє тундрове озеро.

Щоб дійти до водойми, потрібно пройти через трясовину.

Скинув рюкзак, , балансуючи та обережно притримуючись за маленькі сосни, перепригуючи з купини на купину , дістався до краю водойми.

Грунт під ногами вібрує та похитується – саме звідсіля походить назва «трясовина».

Насправді – це лише певний прошарок-килим грунту, а під ним озеро.

Серед яскраво-салатового морху-сфагнуму все всіяне червоними намистинами журавлини(клюкви).Саме в вересні-листопаді вона достигає.

Об`ївся журавлиною прямо «з грядки»

Саме озеро загадкове, але ніякого пригнічення в цій місцевості я не відчув. Може, дарма послухався жительки Стобихви, і треба було тут переночувати?

Потім мені розповіли, що вчені досліджували це озеро, і насправді воно значно більше за розміром. Чи то під ним ще одна карстова пустота, чи малось на увазі, що значну частину займає болотисте покриття на водоймі.

Далі покрокував в напрямку болота Бережницького

Не перестає дивувати краса поліського лісу. Насправді, у нас є декілька десятків різновидів лісу. Соснові, сосново-ялинові чи сосново-березові, сосново-дубові і т.п.

А ще , в залежності від грунту та висоти, відрізняється підлісок. На піщаних узвищеннях дивна еолова рослинність, а варто спуститись в низину - все встелене сфагнумом або іншими мохами, чи чорничниками або брусничником, або заростями багна(багульника)

До речі, чорниця, брусниця, багно, журавлина та багато інших суто волинських рослин прийшли до нас після відходу льодовика. Це бореальні, тундрові рослини. А на території Волині тривалий час була тундра, на якій випасались мамонти та шерстисті носороги.

Тундра з мамонтами зникла, але ці рослини на болотах залишились

Картина Шишкіна " Болото. Полесье" 1890г, холст, масло, 89,5x142 см

Национальный художественный музей Республики Беларусь, Минск

Вздовж дороги залишки австро-німецьких фортифікацій. Траншеї в болотистій місцевості не копали, але робили великі вали, які і слугували захистом, перед валами були викопані рови.

Залишки дота.

Через болото Бережницьке є стежка, але я повернув ліворуч. Зацікавила піщана дюна-узвищення. Адже всі висоти мали стратегічне значення. І не помилився.

Все перекопане чорними археологами.

Теж залишки доту. Майже повністю розбитий - місцеві мешканці використали на каміння. Поруч були два села Церковка та Смоляри.

Ще трохи фото дотів на Стоході та Прип»яті з наших походів-сплавів

Біля залізничного мосту в с. Заячівка

Залишки доту за с. Стобихва

Фортифікації в лісі біля с. Старі Червища

С.Нові Березичі. Вже з доту намагались зробити господарську споруду

Цікава карта з позначеними дотами на ділянці Стоходу перед Любешовом.

І фотоілюстрації до карти http://ukrfort.io.ua/album217336_0

Багато дотів в с. Седлище. Один з них прямо на подвір»ї школи.

А це дот на острові біля с. Старі Червища .

Дістатись з берега туди дуже тяжко – болото. По річці теж легко заблукати – там лабіринт переплетених русел.

Невеликий острів , перетворений в оборонний форт.

Неподалік села Млини , на острові –дюні на Прип»яті.

Залишки дота в с. Омит на Стоході

Далі буде …

[ODZER]

Завершу розповідь про маршрут.

Отже, пообідавши на піщаній дюні біля болота Бережницького та поповнивши там запас води, рушив далі.

Це перше місце після Бережниці, де з узбережжя легко дістатись до русла річки.

Для сплавів на байдарках це знахідка, адже від Красних мостів до Бережниці немає жодного місця , де можна вийти на берег, тому неодноразово чув, як люди ночували в байдарках на воді в заболоченому лісі.

Та ще й можна поповнити запас води, а води на цьому маршруті малувато.

Далі пройшов поряд з болотом Бережницьким. Мимоволі згадуються слова Ватсона з "Собаки Баскервілей" " А орхидеи еще не зацвели..."

Прийняв рішення зійти з основної дороги і піти стежками ближче до Стоходу, Місцина тут ще та...

Далі йшов по азимуту переплетеними стежками.

Після двох годин ходу відчув, що я можу просто пройти мимо полігону, і зрозумів , що приблукав. Тому вирішив іти на захід, де й невдовзі зустрів лісовозну машину. Це були єдині люди, які я зустрів в поході після Стобихви цього дня.

Очі в них дуже округлились, коли вони побачили мене на стежині з рюкзаком. Напевне, приїхали "позичити" лісу...

Я здивувався, коли ці люди відповіли, що до полігона ще кілометрів вісім. Адже по моїм розрахункам я десь був поряд... і, як пізніше з"ясувалось, не помилявся.

Вони направили мене по дорозі, порадили ніде не звертати: " А там побачиш будку в лісі - то від неї ще кілометр-два і будеш на полігоні."

На шляху неодноразово бачив траншеї, лінії оборони,

І біля будки, точніше альтанки , мене чекав сюрприз. На дорозі була розвилка... Так куди ж йти? По карті я вже давно не йду...

Поміркував, піду спочатку по правій дорозі, якщо за півгодини не буде полігону - повернусь. Полігону не було, дорога майнула десь на північ, зовсім в протилежному мені напрямку.

Ліва дорога була більш вдалою, за болотом насичено-салатового кольору виднівся полігон, точніше це була поверхня місяця, вся в кратерах-воронках.

Я вийшов на саму західну окраїну полігону, зробивши чималий крюк.

Про полігон я розповідав, тому повторюватись не буду.

Вже вечоріло, треба розбивати бівак, і ідея була переночувати біля озера Сліпого(Чорного).

Спочатку дорога була, потім я пробивався через густі і височенні зарості папороті-орляка. А вважаючи, що висотою папороть була мені по груди, стало зрозуміло, що по цій дорозі давненько ніхто не ходив. Далі густі темні зарослі, дамба через болото і дуже понурий, гнітючий ліс. Аж ось побачив тінь серед дерев.

Там стояла зелена будка, знята з військової машини.

Висів замок на дверях,все заросло гущавиною ліщини. І в мене з"явилось таке неприємне , гнітюче відчуття, аж мурашки по спині побіжали.

Щось в цьому місці не те...

Я зрозумів, що до озера я сьогодні не дістанусь. До сутінків лишилось 20 хв, а ночувати мені тут ой як не хотілось...

Блискавкою майнула думка "НАЗАД !!!"

Я продираючись через джунглі та поглядаючи на годинник, встиг таки до сутінків повернутись до полігону.

Ще трохи, і сидів біля вогнища, їв кашу з тушонкою, та попивав духмяний чай з вересом та хвоєю.

Темрява була абсолютна, адже це був новий місяць(новолуние), ще й хмари закрили зорі. Стало так легше на душі, що не прийшлось ночувати в тому гнітючому місці біля будки. Звідкіля вона тут взялась? Напевне, військові колись завезли або мисливці. До села тут добрий десяток кілометрів, та ще й бездоріжжя в гущавині.

Десь в серед ліщини з тріском, як танк, ходив лось. А дичини тут чимало. Думаю, не буде дивиною тут зустріти зграю вовків...

Нещодавно в цих місцях бачили рись з дитинчам.

Цих кішок можна зустріти і в Черемському заповіднику . http://www.mobus.com/volyn/178059.html

Ніч пройшла абсолютно спокійно.

Поміркувавши над картою,поснідавши, рушив до озера Чорного в обхід.

Зустрів грибника на велосипеді, той порадив мені дорогу, зауваживши, що навколо озера зарості, навряд чи я його знайду.

Невдовзі, я був поряд з зарослями. Виявилось, що цей високий і густий чагарник повністю закриває плесо від людського ока.

Помітив стежинку, далі через гіляччя, повалені гнилі дерева. . Аж ось зачепився рюкзаком за гілки та намагаючись визволитись з полону , підслизнувся на покритій мохом колоді і зі всього маху довбанувся лобом в іншу. Та так довбанувся, що щелепа клацнула і зірочики перед очима..

Лежу , та намацую лоб – чи не розкроїв собі череп та чи не тече кров.

І в цю секунду дзвонить мама – питає, як в мене справи. Вона не знала , що я в поході, але серце відчуло. Відповів, що в мене все чудово, відпочиваю. J

На диво , крові не було, лише кругленька шишка .

Піднявся, потрохи, переплигуючи через купини ,по щиколотки в воді , доскакав до озера

Озер я бачив немало, але не перестає радувати дивне відчуття , коли серед гілок поблискує дзеркальне плесо.

І повірте, кожне озеро на Волині своєрідне, має свій особливий характер.

Ймовірно, що узбережжя водойми заболотилось з часом – на березі стовпами стоять мертві дерева.

Від озера пішов до командного пункту полігону. Це місце називається Татарська гора, саме тут є 5 десятків курганів невизначеного часу.

Порозмовляв з військовими, які поглядали на мене з підозрою. І покрокував до озера Поворського, де зробив декілька фото з оглядової вежі

Про це озеро я згадував. Чудове, з кришталево чистою водою, піщаним пляжем серед соснового лісу – ідеальне для відпочинку.

Від озера йшла бруківка, далі бруківка зникла, зате виникла жахлива польова дорога, з розбитою колією. машиною сюди не доїдеш. Але поряд була стежина, можна проїхати велосипедом.

З Поворська можна доїхати електричкою або автобусом до Ковеля або до Маневич.

Фініш...

а для повного колориту викладаю відео нашого вищезгаданого сплаву по Стоходу( с. Заячівка- РудкаЧервинська), який надихнув на цей похід

та слайд-шоу

[ODZER]

Розшукав цікавеньке фото.

Дот на Стоході , 1934 рік, село Смоляри.

Смоляри - це ліквідоване село , яке існувало до 50-х років , саме там зараз східна окраїна полігону.

а це фото фортифікацій австрійської армії

[Navigator]

Собі знову захотілось побувати на Стоході... Гарна розповідь. Ще мені сподобалось відео на ютубі з сплаву по Стоході від жд моста, повз Бережницю. Хороший музичний супровід.

В 1999 році на стежці з Повурська до Стобихви зустрічав людей. Одні йшли пішки, другі на велосипеді. Розказували, що коли на полігоні стрільбища - стежку перекривають, але люди все-одно ходять. Стежка місцями йде по насипних окопах серед боліт. Навпроти Бережниці на річці побачив човни, якими плили молоді жінки. Вони переплавлялись на правий бік за журавлиною. Це було в кінці серпня. На містку через Стобихву відпочивав. Біля мосту копиці сіна, сам міст сильно зруйнований.

В 1993 році, я вже розказував, ночував на острові)) Цього ж року пройшовся по маршруту Нуйно - далі промахнувся з Верхами - Карасин - ночівка біля озера Стобихівського - Радошинка - Доротище. Це був вересень-місяць.

В 2004 під час походу по волинському і рівненському поліссю проїхав велосипедом Ломачівка - Черемошне - Карпилівка - Верхи - Піщане - Житнівка - Боровне.... Ночував в лісі між Карпилівкою і Верхами.

Великі суцільні масиви лісів! Є де походити.

[ODZER]

Ух ти, супермаршути ! А розкажіть , будь-ласка, детальніше: перешкоди, ночівлі, цікаві місця чи цікаві ситуації і т.д, все що може згодитись для тих, хто піде по Вашому маршруту

Ми з Вами однаково мислимо. ))

Нуйно - далі промахнувся з Верхами - Карасин - ночівка біля озера Стобихівського - Радошинка - Доротище - в мене теж є подібний запланований маршрут , тільки початок в Сошичному. Якщо цей маршрут правильно прокласти , то можна побачити більше десятка озер.