Добкін vs Жадан

[Tolik_lt]

Добкін:

Українська інтелігенція зникає. Думки вголос

Вдатися до епістолярного жанру для викладу своєї позиції мене спонукала думка Віктора Тимошенка, висловлена ​​на мою адресу. Точніше, вона стала відправною точкою для думок вголос про нелегку долю української інтелігенції, яка покликана генерувати і «відпускати» в маси найсміливіші і креативні думки. Наприклад, про патріотизм, обов`язок, Батьківщину. Про те, що турбує, непокоїть. Про те, що завтра стане комусь життєвим девізом, а комусь - приводом для висловлення власних думок вголос.

Хто він, сьогоднішній мислитель дум? Згадався вираз кардинала Любомира Гузара, який, коментуючи чергові заклики українських діячів культури про відокремлення Криму і східних областей України, зазначив: «Люди мають право говорити правду, але не мають права говорити дурниці». Так і Віктор Тимошенко, людина, яка особисто не чула моїх висловлювань, спробувала їх ретранслювати в маси, подібно придворному пасквіліанту, спраглому навісити ярлики образливі тим, хто має інші, ніж він, думки.

Ви не замислювалися про те, скільки шкоди для майбутнього країни завдає інтелігент, який шипить ненавистю до влади і намагається власною хворобливою уявою, що виражається в пусканні слизу по монітору комп`ютера, відпрацьовуючи грантові вливання, довести, що тільки йому відкритий канал зв`язку з майбутнім? Homo, яка пише, залишає майбутнім поколінням якийсь код пізнання низки подій, осіб в історії через свої римовані і не дуже, рядки. Що дізнаються про наш час наші діти? Наприклад, з творчості Винничука чи Андруховича, кожен з яких по-своєму намагається то «влаштовувати засідки», а то й прямо «вбити п. .. раса». Вони міркують про відсутність свободи слова в країні і продовжують насичувати своїми пасквілями уми молодих і не зміцнілих. Розмірковуючи про «бандитську владу», кажуть вони це не язиком українських геніїв Шевченка і Франка, не римами поетів розстріляного відродження, не езоповою мовою, а грубими, примітивними лексичними зворотами, рясно посипані цвіллю ненормативної лексики та жовчними авторськими неологізмами-фекаліями.

Інтернет наповнений обговореннями опусів братів Капранових, які відкрито закликають «кидати каміння» у «владу, що смертельно небезпечна для для кожного громадянина». Свобода слова? Відсутність відповідальності за сказане слово?

Ніколи не думав, що в цих обговореннях займу позицію Олега Єльцова, який закликає Капранових всю свою «революційну патетику популістських есе спрямувати не на пошуки ворогів народу і боротьбу з ними, а на формування того вже невидимого культурного прошарку».

Тепер кілька слів про державне свято - день Соборності та Свободи Україна, який обов`язково стане всенародним. Навіть всупереч обробці умів жаданами, андруховичами, винничуками і Ко. Ви, панове-творчі інтелігенти, напевно підрахували вартість свята, оціненого вашими соратниками по ідеології - по 40 гривень на руки з щедрих «революційних» запасів. Чи не в цьому ви побачили його всенародність? А ви були в Харкові, коли сотні тисяч людей

, щоб низько вклонитися цим героям - визволителям, котрі принесли Велику Перемогу? Користуючись нагодою, запрошую. Ви побачите, що я мав на увазі, кажучи про всенародне свято.

P.S. Я абсолютно впевнений в тому, що як тільки вищеназвані і навмисне забуті персонажі - псевдопатріотів перестануть розколювати нашу країну, проводячи демаркаційну лінію в умах молоді, цей день обов`язково стане всенародним. Як День об`єднання влади й опозиції, лівих і правих, аполітичних і тих, хто не мислить себе поза політикою. Це завдання будь-якої влади. Це і завдання інтелігенції. Не вважатися, а бути патріотом.

P.P.S. Радянський, український, харківський поет Борис Чичибабін завжди мав власну думку на події, що відбуваються навколо. І не боявся їх висловлювати вголос. Але робив це по-справжньому інтелігентно, з почуттям глибокої Людського гідності. Може, тому і сучасний у всі часи?

До гроба страсти не избуду.

В края чужие не поеду.

Я не был сроду и не буду,

каким пристало быть поэту.

Не в игрищах литературных,

не на пирах, не в дачных рощах -

мой дух возращивался в тюрьмах

этапных, следственных и прочих.

И всё-таки я был поэтом.

Я был одно с народом русским.

Я с ним ютился по баракам,

леса валил, подсолнух лускал,

каналы рыл и правду брякал.

На брюхе ползал по-пластунски

солдатом части миномётной.

И в мире не было простушки

в меня влюбиться мимолётно.

И всё-таки я был поэтом.

Мне жизнь дарила жар и кашель,

а чаще сам я был нешёлков,

когда давился пшенной кашей

или махал пустой кошёлкой.

Поэты прославляли вольность,

а я с неволей не расстанусь,

а у меня вылазит волос

и пять зубов во рту осталось.

И всё-таки я был поэтом,

и всё-таки я есмь поэт.

Михайло Добкін.

Для В. Тимошенка - «політичний провокатор в мундирі держслужбовця»

Відкритий лист губернатору Харківської області Михайлу Добкіну

Дорогий Михайле Марковичу.

Завжди з непідробним інтересом слідкую за вашими публічними висловлюваннями, щоразу знаходячи в них неабияку насолоду та джерело натхнення. Ось і тепер, прочитавши ваші роздуми про українську інтелігенцію, не зміг пройти повз.

По-перше, приємно, що ви тепер вживаєте моє прізвище в множині («вопреки обработке умов жаданами…»). Очевидно, це свідчить про новий етап стосунків між владою та літераторами. Саме ж написання прізвищ письменників із маленької літери я, з вашого дозволу, сприймаю все таки як стилістичний прийом, а не як припущені вами вкотре помилки.

Ось ви запитуєте, «сколько вреда для будущего страны наносит шипящий ненавистью к власти интеллигент… отрабатывая грантовые вливания». Можна лише позаздрити тому оптимізму, з яким ви ставите поряд майбутнє цієї країни й майбутнє вашої влади. Я би особисто радив вам дещо обережніше ототожнювати ваші особисті кар’єрні шляхи зі шляхами нашої з вами країни. Що ж стосується шкоди, задіяної інтелігентами тому образу країни, який ваша влада намагається нам нав’язати, то тут цілком згоден – її важко переоцінити. Тому цілком розумію вашу стурбованість із цього приводу – інтелігенція напевне не ваш союзник, оскільки бути союзником вашій команді реформаторів просто соромно й непристойно. І найпростіше в цій ситуації, звісно, розцінювати загрозливе «шипіння» на вашу адресу як «відпрацювання грантових вливань».

Цілком згоден також із вашим занепокоєнням «плесенью ненормативной лексики, сдобренными желчными авторскими неологизмами-фекалиями (до речі, суто по-письменницьки, не можу не відзначити барвистість та місткість ваших висловів, особливо там, де йдеться про «желчные фекалии»). «Что узнают о нашем времени наши дети?» - питаєтесь ви, і тут справді є над чим подумати. Гадаю, наші діти, дізнаючись згодом про наш час, ту ж таки харківську владу, хочете ви того чи ні, будуть асоціювати з відомим вам

, два головних герої якого активно користуються згаданими вами «плесенью» та «желчными неологизмами».

Ще ви пишете: «А вы были в Харькове, когда сотни тысяч человек приходят на главную площадь города, чтобы низко поклониться настоящим героям – освободителям, принесшим Великую Победу?». Відповідаю – аякже. Були. Бачили напівоголену Настю Каменських на сцені під орденом Великої Вітчизняної війни. Якщо це і є згадане вами «формирование того уже невидимого культурного слоя», можна лише уявити собі цей культурний шар у фазі повної сформованості.

А на ваше питання, коли ж нарешті «лжепатриоты перестанут раскалывать нашу страну», хочеться сказати таке: можна, звісно, вишуковувати ворогів серед інтелігенції, переймаючись питаннями її продажності й шкідливості для країни. Проте ось я, скажімо, поділяю ту думку, що більших «лжепатріотів», аніж у сьогоднішній владі, годі знайти. Підозрюю, думку цю поділяю не я один. Тому, перш ніж викривати «шкідників», варто можливо пройтися власними партійними списками?

І наостанок, з приводу Бориса Олексійовича Чичибабіна. Розумію – ніщо так не приховує відсутність власного авторитету, як посилання на авторитет іншого. Крім того, ніщо так не виказує вашого справжнього ставлення до розколу країни, як бажання протиставляти одних письменників іншим. Дивно було бачити рядки Чичибабіна поряд із вашими словами про «слиз на моніторах комп’ютерів». Ви хоча б посоромились, чи що.

З побажаннями успішного формування культурного шару,

Сергій Жадан.

Харків, 25 січня 2012 року

[Ko3bMa]

інтєлігєнт нинчє уже нє торт