Перейти до змісту

Змінити країну зможуть лише ті, в кого нема потреби побудувати собі хатинку


Tolik_lt

Рекомендовані повідомлення

394156_1_600.jpg

" Змінити країну зможуть лише ті, в кого нема потреби побудувати собі хатинку"

Яка головна риса сучасних українців?

– Я визначив би її як толерантність, що іноді переходить у ізоляціонізм. Українець не бажає втручатися в речі, що не стосуються його безпосередньо. Це дає переваги – приміром, повагу до прав іншого. Але є й недоліки, зокрема, неможливість робити щось послідовно й разом покращувати ситуацію. Окрім цього, на жаль, ми так само толерантно ставимося й до багатьох вад. Як­ от до корупції. Дослідження показують, що українці не те щоб її заохочують, але ставляться до цього найспокійніше серед європейців. Корупція їх турбує, але не всяка. Якщо вона у владі – звісно, її засуджують. А побутову, власну, на своєму рівні – звідки й починається вся інша корупція – ні. Немає нетерпимості. Тому, хоч би які там закони приймали, нічого не зміниться. І це саме через нашу толерантність.

Із початку 1990­х західна спільнота намагається прищепити українцям демократичні правила гри. Чому цього досі не відбулося?

– Українці не змогли швидко змінити світогляд, перейняти нові правила. У момент, коли радянські інститути зникли, стали нелегальними, замість них виникли нові, й це мало би стати чудовим поштовхом до змін. Насправді ж на початку 1990­х ми неофіційно повернулися до радянських правил – і першою це зробила влада. Хоч би який демократичний зовні інститут ми не взяли, всередині будуть старі феодальні порядки. Приміром, комуністична вертикаль перетворилася на президентську, суспільство забезпечило главу держави правом вирішувати будь­які питання. Тому постійно виникає враження, що ми живемо у двох різних Українах.

З одного боку, ми бачимо, що загальний компартійний лад перетворився на всеохопну корупцію. Що владні повноваження порівняно з радянськими розширилися. ­Соціальна й культурна сфери фінансуються за залишковим принципом, суд і прокуратура залежні. У людей розвинулося відчуття соціальної безпорадності.

А паралельно з цією Україною є інша, в якій регулярно відбувається мирна передача влади опозиції. Де суспільно­політичні конфлікти вирішують без агресивної конфронтації та насильницького придушення протестів. Внутрішні війська й спецслужби в політичні події втручаються вкрай рідко – натомість у наших сусідів таке відбувається постійно. Є впливові незалежні засоби масової інформації. Громадська думка не підтримує переслідування опозиціонерів. І, нарешті, є прошарок дрібних і середніх підприємців, що спромоглися двічі відстояти свої інтереси – на помаранчевому й податковому Майданах. Якщо подивитися на цю Україну, то вона вже майже готова бути європейською. А якщо подивитись на першу – то взагалі не готова до існування як сучасна держава.

Яка з Україн почувається краще?

– Зараз ми у стані невизначеності щодо того, яка з країн має перспективи. І та, й інша будуть існувати – це факт. Я не поділяю апокаліптичних тверджень, що Україна зникне, втратить незалежність. Проти цього свідчить хоча б міжнародний рейтинг держав, що не відбулися. Під час його укладання враховували стабільність, можливість забезпечити політичну толерантність, взаємини між різними політичними силами, професіо­нальними й національними групами. Цього року в рейтингу на першому місці Сомалі, на останньому, 177­му – Фінляндія. Україна – на 110­й позиції. Найвище за всі пост­радянські країни, окрім прибалтійських. Це не так уже й погано. І дає нам великі шанси відбутися як країна сучасна, цивілізована, європейська. Але за багатьох умов.

Що завадило нам відбутися тоді ж, коли, приміром, це зробила Польща?

– Повоєнним Німеччині й Італії для виходу на якийсь рівень теж знадобилося кількадесят років – при цьому це вже були розвинені країни. Прибалтиці й Польщі – легше, бо там на момент падіння соцтабору ще були люди, які пам'ятали, як треба жити за умов відносної демократії. Ми ж не мали демократичного досвіду взагалі.

На початку 1990­х ми робили соцопитування, тоді у людей була ейфорія: мовляв, за рік­два все принципово покращиться. 1992 року, коли все посипалося, до мене приходили й питали: "Так коли ж покращення буде? От ми вже незалежні, кілька місяців минуло – а все гірше й гірше". Я казав, що мінімальний строк для покращення – років із 30. А тоді нашим завданням було просто втримати країну, не допустити хаосу, зберегти її для наступного покоління. Зробити щось більше – завдання тих, кому зараз 20.

Був варіант залучити закордонних експертів – із Польщі або Угорщини. Але проб­лема в тому, що на 1991­й вони вже почали реформи й перші три­чотири роки ситуація в них була дуже погана. Ми це знали. І нащо запрошувати Лешека Бальцеровича – тогочасного польського міністра економіки, ідеолога "шокової терапії" – якщо його тоді ненавиділи самі поляки? Інша справа, що минуло кілька років і всі зрозуміли, що Бальцерович правий, що так і треба було робити.

Суспільства на захід від нас виявилися більш готовими до змін і в іншому плані. У 1980­х я співпрацював з угорцями. Директор партійного інституту, з яким ми контактували, – член політбюро угорської комуністичної партії, належав до десятки найвпливовіших людей у країні. Якось він розповідає нам про інститут – а я в цей час намагаюся відкрити пляшку води. Він, нічого не кажучи, підбігає, відкриває, наливає. А тепер уявіть нашого члена політбюро. У нас навіть у ЦК Компартії було три рівні їдалень. Одна для рядових працівників, друга – для завідувачів відділів та їхніх заступників, а третя вже для членів політбюро й секретарів. Ніби касти.

Це те, від чого нам треба було відмовитись одразу. Знаєте скільки чиновників у Сполучених Штатах мають особистих водіїв? 10! Це найвищі керівники, від безпеки яких залежить безпека держави – їх возять, навіть якщо вони самі проти. Спробуймо порахувати, скільки особистих водіїв є в наших чиновників.

Перспектива справжніх реформ – у порозумінні політичних сил, що представляють інтереси регіонів, тобто справді всієї України. "Ширки" – широкі коаліції, що включали провладні й опозиційні сили, які утворювалися до цього, виникали з певних політичних інтересів. А якби вони справді створювалися на розумінні проблем, складності країни, її економічної ідеї, регіональної неоднорідності, врахування інтересів усіх – от такі могли би бути ефективними. Але немає з кого їх створювати. Відсутні політичні партії, що розуміли б невідворотність цього. Їх треба формувати, а їм – знаходити спільну мову з іншими. І досвід української толерантності тут має пригодитися.

Змінювати країну – справа десятиліть. Тому я виступаю за еволюційний шлях розвитку України. Революція може або щось дестабілізувати дуже швидко, або дуже швидко стабілізувати. Приклад останнього – прихід Путіна в Росії. ­Замість багатокланового дестабілізаційного режиму Єльцина приходить людина, яка за рік наводить одноклановий "порядок". Інший приклад – Лукашенко. Посеред хаосу він швидко вибудував автократичну вертикаль, і все – люди нічого вже не вирішують. Це – революції від квазідемократичного хаосу до авто­кратичного ладу. І в нас революція зараз може призвести лише до такої ­стабілізації.

Можемо сподіватися, що нові лідери прий­дуть із громадських організацій?

– Вони мали б прийти звідти, але де в нас сильні громадські організації? 1992­го ми запитували людей: членами яких громадських організацій ви є? Виявилося, що 83 відсотки не належать до жодної. Показник 2011 року – 87 відсотків.

У розвинених демократіях – у США, країнах Євросоюзу – дві третини громадян є членами принаймні однієї громадської організації. Там це вже узаконено. Примі­ром, коли приймають рішення щось побудувати й це може зачепити інтереси людей, то без офіційної згоди відповідних громадських організацій нічого не роблять. У нас поки що більшість із них існують за принципом: є грант – є організація, нема грантів – нема й ­організації.

На що тоді варто розраховувати?

– Однією з передумов змін є формування певного прошарку людей, для яких на першому місці не власне матеріальне забезпечення, а самореалізація як професіоналів. У 2000­х влада партійних функціонерів і червоного директорату просто змінилася на владу комсомольців, які виросли й вирішили, що вже їхня черга. Подивіться біографії керівників того часу – це все комсомольські активісти, які не були готові щось суттєво змінювати. Діяли за принципами, завченими за радянських часів – і відтворювали ту ж систему.

Чому на той час не сформувалось достатнього прошарку професіоналів?

– Є теорія, що в бідних країнах домінують матеріальні цінності, пов'язані із задоволенням найпростіших потреб і з власними матеріальними благами. А коли країни стають достатньо економічно – а отже й демократично – розвиненими, то в багатьох людей формуються так звані постматеріальні цінності. Якщо сказати просто – суспільство вже нажерлося. На першому місці опиняються цінності самореалізації, взаємодії з іншими людьми, взаємодопомоги. Це дає більше задоволення, ніж просто побудувати собі хатинку в Швейцарії чи в ­Кончі­Заспі під Києвом, їздити на Bentley.

Треба почекати, доки забудують усі столичні околиці?

– Не думаю, що все так просто. Ті, що забудовують, своїх цінностей не змінять. ­Надалі вони будуть тільки охороняти, відбиватися від джерел потенційних проблем. Реально щось змінюватимуть ті, хто не будував – і кому навіть не хочеться. Хто виріс у родині, де елементарні потреби вже якось забезпечено.

Поки що ж наша еліта виростає в загальній атмосфері толерантності до корупції та переважання матеріальних цінностей.

Тобто люди схвалюють чи хоча б розуміють потребу Януковича в маєтку з фонтанами та звіринцем?

– Вони його, звісно, засуджують. Але й розуміють – бо як же інакше? Навіщо ж приходити до влади, якщо не для цього? Коли почнуть усвідомлювати, що нічого цього не треба – інші люди з'являться й у владі. Але вони мають вирости в атмосфері, коли матеріальне не домінує. Поки що ми дуже бідна країна. І люди приходять у владу компенсувати собі моральні та матеріальні збитки, яких зазнали в дитинстві.

Це стосується вже порушеної теми подвійної України. Совкові настрої панують і досі. Та є й просування до суспільства, що прагне приєднатися до європейських структур. Дуже повільне. На початку 1990­х громадянами СРСР вважали себе 16 відсотків українців, зараз таких 7. Тих, хто вважав себе передусім громадянами України, було 34 відсотки, зараз – трохи більше 50. Ми дуже поступово набуваємо національну ідентичність. Досі багато хто асоціює себе передовсім з якимось конкретним регіоном, містом або селом. І для цих людей інтереси України – не на першому місці. Хіба на Заході обирають "Свободу" тому, що та найкраще зможе відстояти інтереси країни? Ні – перш за все через регіональну ідентичність.

Треба ще дібрати критичну масу відповідальних громадян – тоді й почнуть обирати лідерів, здатних відстояти інтереси всієї країни. І ми до цього рухаємося. За 20 років кількість тих, хто вважає себе насамперед громадянами України, зросла із третини до половини. Ще 20 років у такому темпі – і нас буде дві третини, критична маса.

Складність хіба в тому, що багатьом набридло чекати. Життя проходить, а змін дуже мало. У тих, кому 1991­го було 20 років, найбільш активне, найцікавіше життя минуло – а вони й досі в тій же країні, яка їх не влаштовує.

Що можна порадити цим людям?

– Дуже багато з тих, хто критикують владу, вважають: якщо нічого принципово не змінюється, то й робити нічого не ­треба. Це хибна логіка. Правильна логіка така: якщо у нас погана влада, якщо в нас усе занадто повільно робиться і ніякого просування не бачимо – то треба збільшити власні зусилля.

Це можна навіть на рівні теорії пояснити. Є суспільства стабільні й нестабільні.

Наше – після надзвичайного інституціонального зламу, коли в один день скасували державу, економіку, ідеологію, політичний устрій – стало дуже нестабільне. На початку 1990 років 80 відсотків населення України перебували в стані підвищеної деморалізації. Не було усталених правил життя, а людям у таких умовах дуже важко. Зараз здеморалізованих 63 відсотки. Усе­таки трохи менше. Але головне в іншому.

У стабільній системі всі приймають правила, що давно склалися. і ніхто не думає, чому вони саме такі. Так було за радянських часів: лише дисиденти тоді думали. А в нестабільному суспільстві значення має тільки особиста ініціатива. Які порядки запровадиш –

так воно й буде. На жаль, лідерами в нинішній ситуації безладу й хаосу найчастіше стають циніки – ті, хто взагалі не визнають правил. Але якщо ти – людина, яка хоче жити

за правилами, то твоя особиста ініціатива має полягати в тому, щоб створювати і відстоювати такі, які саме ти вважаєш справедливими. Зараз ці люди мають можливостей для свободи дій більше, ніж 20 років тому.

Які найкращі шляхи втілення цих намірів?

– Починати треба з професійних спільнот. Тому перший шлях – професійне самоствердження. Відстоювати у своїй сфері правила, які вважаєш прийнятними.

Другий шлях – іти в політику й управління, якщо в тебе є свої правила й сили почати щось змінювати. Не можеш – створюй громадські організації й тисни з іншого боку. Уже за 10 років у нас буде зовсім інше суспільство. Хоча й це лише початок цивілізованого розвитку.

записали: Наталя МЕЛЬНИЧУК, Антон СЕМИЖЕНКО

Журнал "Країна"", №83 від 12 серпня 2011

Євген Головаха: Якби відкрили таємні архіви КДБ, нам би довелося люструвати «святих» людей

new adriver("adriver_banner_780425199", {sid:142102, bt:52, sz:'politics', bn:3, pz:1});

Євген Головаха десятиліттями проводить соціологічні наукові дослідження, вивчаючи суспільні настрої українців. Євген Іванович зажив слави найглибшого знавця того, які вони українці, чого вони хочуть, куди вони йдуть і чому все, що вони побудували, виглядає так плачевно. Про все це ми вирішили поговорити з соціологом напередодні двадцятиріччя нашої незалежності.

НАШОМУ ЩАСТЮ ЗАВАЖАЄ І ВІДЧУТТЯ ЗАЗДРОСТІ Євгене Івановичу, українці в дослідженні «рівня щастя», яке проводиться в рамках проекту «Світове дослідження цінностей», - п`яті з кінця. Чому ми відчуваємо себе такими нещасними?

1312983343.jpgЄ дві теорії. Перша - цілком об`єктивістська. Для європейської культури рівень щастя тісно пов`язаний з рівнем надбань і досягнень. Це так звана «здобуткувальна культура». І, оскільки ми останні в Європі за рівнем добробуту, то ми й серед останніх за рівнем щастя.

Другий погляд пов`язаний з історією культури і релігією. Є такий симптомокомплекс, пов`язаний з драматичною історією народу, коли всі спроби правити собою і стати самостійними призводили до невдач. І ще є релігійний комплекс, пов`язаний з православ`ям. Ортодоксальне православ`я не орієнтує людину на задоволення: у православ`ї щастя не самоціль, воно результат правильного життя.

Я - прихильник першого підходу. Ми мало досягли - ми мало щасливі. Хоча історичні й культурні чинники можуть відіграти свою роль у нашому усвідомленні себе щасливими або нещасливими. Наприклад, в 2000 році зростав добробут і соціальне самопочуття людей (яке ми вимірюємо доступністю соціальних благ), а рівень щастя не ріс. Хоча у східних слов`ян є психологія прибіднення. У нас соромно говорити, що ти багатий. В американській культурі прийнято тримати усмішку, хоч як тобі погано. У японській культурі зберігати обличчя - теж частина традиції. А в нас люди не люблять удачливих і співчувають нещасним. Крім того, заздрість теж одна з наших рис. У нас навіть, якщо людина має що їсти, вона почуватиметься нещасною, порівнюючи себе з іншим.

Є дві форми заздрості. Англосакси не пережили таких революцій, які пережили ми. Зокрема, тому, що в них успіх іншого є стимулом вдосконалюватися самому. У нас успіх іншого - це формування комплексу меншовартості щодо себе. Чесно грошей заробити не можна, отже, в багатому є вада. Він багатий, оскільки зміг зробити щось, на що я не можу піти.

Але хіба ця думка не справедлива для українського суспільства?

Не можна сказати, що наша дійсність не дає підстав саме так сприймати успіх. Хоча є приклади і чесного успіху, але забагато прикладів протилежного. Ті, хто вмів красти, порушувати закон і заповіді, ті і досягли успіху.

РЕЛІГІЯ ДАЄ УПРАВЛІНЦЯМ ТЕ, ЩО ВОНИ ВТРАТИЛИ У РАДЯНСЬКИЙ ЧАС

Питання про релігійність еліт. Іноді дивлюся: наші міністри публічно - побожні люди. Вони хрестяться, моляться і читають церковні новини. Але при цьому в них трусяться руки, коли їх, наприклад, просять дати перерахувати українські газові свердловини і подивитися, хто видобуває, скільки там газу, куди він іде. Як персональна релігійність поєднується з аморальністю у сфері управління державним майном?

Хреститися, молитися - це ритуальна сторона. Але тих людей, хто приймає релігію з її принципами, лише кілька відсотків. І навіть, якщо наші можновладці ходять в церкву, сповідуються, стають одне одному кумами, це не означає, що вони - люди, які поділяють етичні принципи. Серед бандитів у лихі 90-ті побожних було набагато більше, ніж серед простих людей. Вони на церкву жертвували, панахиди один одному замовляли.

Релігія дає управлінцям те, що вони втратили в радянський час. Вони раніше стояли на трибунах, махали капелюхами, вручали передовикам червоні прапори і грамоти. У них забрали старі ритуали, а нових не придумали. Тому взяли з релігії ритуал, не приєднуючи до неї моральність.

Я ось думаю, чому наш віруючий президент не показує в Межигір`ї свою другу половину?.. Чи живе вона там? А якщо не живе, то який священик благословив віруючого президента жити окремо від дружини?

Ми ж точно цього не знаємо. Але відповідно до нашої традиції, дружина повинна вбоятися чоловіка. Брежнєв теж без дружини завжди їздив.

У нього для таких поїздок була медсестра...

Думаєте, що нині медсестер мало? Головне, що наша напіврозкладена патріархальна свідомість ставиться до цього цілком лояльно. Історичний і культурний традиціоналізм плюс радянська система, за якою багато хто ностальгує, не припускає відвертості й публічності в таких відносинах.

Я НЕ ПЕВЕН, ЩО В НАС БУВ ІНШИЙ ШЛЯХ...

Як Ви вважаєте, чому тема олігархії в ЗМІ припинила мати виразно негативний відтінок?

Існування олігархії стало аксіомою, з якої виходить подальший розгляд. Усі чудово розуміють, що країною управляють кілька десятків сімейств, і вони пов`язані круговою порукою. Вони рекрутують нових членів з самих себе, з своїх родичів, кумів і прислуги. Це стало аксіоматичним положенням.

Народ міг у 90-х роках вплинути на вибір моделі державного розвитку?

Я не певен, що в нас був інший шлях. Як ми вже з`ясували, у людей, які дотримуються основних норм моралі, не було жодних умов, щоб стати заможними, створити свою справу. Вони б просто не змогли розпорядитися тими можливостями, які б їм надала приватизація. Навіть якби така приватизація була чесною. У них не було навичок. У багатьох не було здібностей. Здібність до підприємництва далеко не в усіх. Але навіть ті, у кого є і здібності до бізнесу і при цьому моральні принципи, явно програвали тим, у кого були здібності і зв`язки, але не було принципів. Дуже мало людей з етичними принципами могли вистояти в той період.

Крім того, у всіх наших сусідів з Центральної Європи було покоління, яке могло транслювати цінності ринкової економіки і відносної демократії як живу пам`ять. Це було покоління 30-х років. У нас такого покоління не було. Ми були приречені, що найцинічніші, ті, хто нехтує мораллю, переможуть у боротьбі за власність і владу.

Ми з одним економістом написали велику доповідь на тему розуміння реформ, дослідивши приклад двадцяти восьми країн. Там ми досліджували, що найпростіший шлях швидкого збагачення - використання ренти. Рента - це ресурси, за які не треба платити. Вугілля, нафта, газ. Це те, що тобі не потрібно створювати. Їх потрібно вміти використати. Просто треба налагодити видобуток. Фактично безкоштовний доступ до корисних копалини і можливість продати. І все! - Ти багатий...

З іншого боку, такою ж рентою був бюджет. Доступ до бюджету, коли розчерком пера хтось міг одержати монополію над рентоутворюючим джерелом.

ЛЮСТРАЦІЯ? - НЕ ПЛЕКАЙТЕ ІЛЮЗІЙ!

Я говорила з різними порядними людьми, батьками незалежності. І ми дійшли висновку, що якби Україна пройшла через люстрацію, усуваючи від влади тих, хто співпрацював з КДБ, то і капітал, і наші правителі мали хоч би національні амбіції. Ви не згодні?

Якби ви проводили люстрацію, то вам би довелося усунути від влади половину націонал-демократів. І хай. У країнах Балтії пройшла люстрація. Естонія і Латвія заборонили голосувати мешканцям-росіянам (етнічна батьківщина, пробач - Авт.) і подарували їм зрештою громадянство ЄС в країні біля моря.

1144828287.jpgВ Україні ця ідея не видається здоровою. Країни Балтії мали єдину громадську думку. Прибалти хитро сформулювали цей закон про голосування, їм же треба було перед Європою якось звітувати. Це йшло не за етнічним принципом, а за вкоріненістю. Якщо ти жив у Латвії і Естонії до окупації, ти як громадянин голосуєш, а якщо після окупації, то ти повинен пройти період, вивчити мову. Навіть якщо ти латиш, але приїхав сюди після окупації з СРСР і ніколи не жив у Латвії, то пройди період. Хоча частково там є дискримінація. Але вона врешті пішла на користь росіянам, які житимуть у європейській країні біля моря. У нас би це призвело до громадянської війни. Не плекайте ілюзій. Якби у нас відкрили потаємні архіви КДБ, нам би довелося люструвати "святих" людей. Найвпливовіші в країні люди опинилися б серед люстрованих.

Ви прихильник історичного детермінізму, а як же роль особи в історії? Етично і політично відповідальної особи?

У 1991 році в України було право вибору. Але українці проголосували за компартійного функціонера Кравчука, а не за Чорновола. Кажете, що люстрація потрібна? Але кого люструвати, якщо не секретаря з ідеології Кравчука? А за нього 60% проголосували.

УКРАЇНА ПРИВ`ЯЗУЄ СЕБЕ ДО РОСІЇ

Іноді чуєш таку думку: для того, щоб побудувати громадянське суспільство, необхідно відірватися від Росії. Ви згодні?

Принаймні, постаратися встановити паритетні відносини. Але Україна своєю некомпетентністю і користолюбством прив`язує себе до неї. Тільки наша провина в тому, що ми вимагаємо преференцій і вимушені йти на політичні поступки. Якби ми забезпечили нормальне функціонування економіки, то це було б можливо.

Чи вірите ви в демократичне майбутнє Росії?

Складне питання. Це було б на користь України. Але у віддалену демократичну її перспективу хочеться вірити. У найближчу - ні. Але я не бачу підстав, чому Росії не стати в майбутньому демократичною країною. Багато імперських держав долали свій імперський комплекс. Британія такий комплекс подолала.

І за великим рахунком залишилася великою державою...

І Росія залишиться. Вона найбільша за територією і в неї колосальні ресурси.

Ви стежите за судом над Тимошенко?

Мені здається, що це захід Юлії Володимирівні треба було тонше використати. Їй не треба було дискутувати з Кірєєвим. Це дрібна людина, яку за блатом перевели до Печерського суду. Значно вище вона виглядала б, якщо до цього патронованого хлопчика із зв`язками вона б звернулася «Ваша честь», а потім вступила в діалог з Януковичем. Треба розуміти свій масштаб. Ти лідер для половини країни. Ти лідер опозиції, ти на це претендувала. Цей майданчик стає цінним, якщо ти хай іронічно, але підкреслено ввічлива з судом і нещадна з опонентом. І не треба було заземляти конфлікт на Кірєєва...

ЯНУКОВИЧ БУДУЄ НЕОКУЧМІЗМ Як би ви назвали той лад, який будує нова команда?

1312983787.jpgЗа Ющенка була керована охлократія: «Коли знадобиться народ, то викличемо». Але народ нині не викликається. Нині важко назвати те, що відбувається одним словом. Але якщо подумати... Напевно, неокучмізм. Тому що є єдиний арбітр Янукович, інші відстоюють свої інтереси. І він стежить, щоб це було рівномірно. Навіть у Кучми не було класичного авторитаризму. У нього було своєрідне пострадянське управління на підставі радянських методів. Він був директором заводу, знав, як керувати ракетним заводом. Мене часто питають, чи вірю я в можливість реформ при авторитаризмі. Я говорю, що мало вірю, але не внаслідок авторитаризму. Реформа - це система взаємозв`язаних заходів. Кожна система повинна бути вбудована в систему інших. А у нас кожний захід - результат тиску міжнародних інституцій. У цих реформах немає істиної внутрішньої інтенції. Їх продавлюють під зовнішнім тиском в очікуванні траншу.

Я ось іноді думаю про жителів південного сходу. Вони носять на руках олігархів за те, що ті будують футбольні арени, але не розуміють, що все це, за великим рахунком, будується за їх гроші. Вони нескінченно ховають своїх шахтарів, але голосують за Януковича...

Вони вважають, що їм ніхто, крім їх представників, не забезпечить зайнятості. Усім буде наплювати, а ось «донецьким» не буде. Їм ніхто не зміг довести зворотнього. Проросійськість Януковича нічого не означає. Більш того, в 90-і роки я робив дослідження, де показував, що етнічні росіяни в Україні були набагато ближчі до українців, ніж до росіян у Росії. Справа тут не в етнічному чиннику. Росіяни і російськомовні жителі України самі по собі цілком приймають позицію громадян України. Але радянськість у громадянах того регіону навіть зросла. Індустріальні райони страшенно постраждали від розвалу. Треба усвідомлювати цей чинник. Западенці раніше їхали до Тюмені, тепер їздять до Іспанії. А шахтар, металург були найважливішими людьми в Союзі, а потім виявилися викинутими. Для них розпад Союзу і загибель соціалізму - неймовірно болісний процес. Подібні процеси об`єднання в постіндустріальному суспільстві переживали і країни Європи.

Про які успіхи ми зможемо говорити 24 серпня в день двадцятиріччя Незалежності?

Якщо в 1990 році було 80% деморалізованих людей, то тепер лише 63. Все-таки на 17 відсотків нижче. Соціальне самопочуття істотне вище. У людей немає відчуття абсолютної безпорадності. Після 1991 року у людей було відчуття непристосованості до умов. Суспільство зараз більш інтегроване і стабільне. Накопичено позитивний досвід мирного вирішення соціальних конфліктів, без насильницького придушення акцій мирних протестів. Це винятково важливо для перспективи. Окрім тих пострадянських країн, де був встановлений жорсткий авторитарний режим, в жодній іншій не обійшлося без кровопролиття.

Чи буде можливість на виборах самим вибирати лідера, а не того, кого нам підкинуть мільйонери?

Громадянського суспільства не було і поки немає. Але масове голосування не проломить навіть дубина. Фальсифікація можлива в межах кількох відсотків. Тому виключно важливою є роль інтелектуальних еліт і журналістів. У них є можливість вплинути на виборця. Формується покоління менеджерів. Є люди, що пройшли некорупційну західну школу, є люди, які хочуть реалізуватися саме тут. Вже на цих виборах можна привести до влади інших. Ми можемо цим шансом користуватися. Розмовляла Лана Самохвалова

УНІАН

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

хороше написано, так воно мабуть і є. Текст вище збуджує надію і дає віру в те, що не марні зусилля докладають ті, хто вірить в свою країну, але завжди є але

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

хороше написано, так воно мабуть і є. Текст вище збуджує надію і дає віру в те, що не марні зусилля докладають ті, хто вірить в свою країну, але завжди є але

мда, я шото думав, шо ти умнєє...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Значна більшість Українського Народу, без різниці живуть за принципами:

1. Моя хата зкраю я нічого не знаю..

та

2-й. В мене корова здохла то не хай і в сусіда здохне..

це притаманне всім вихідцям з колишнього СРСР, тому що за Совєтів викорінили в людей з голови приватну власність з голови і з рук, візьмемо до прикладу країни Східної Європи (Польща, Чехія , Словаччина ) всі які були ближче кордонів СРСР вони більше були під вливом іделогії "Калхоза" як в прямому так і в переносному розумінні.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

мда, я шото думав, шо ти умнєє...

я не кажу, шо то 100% інфа, але немає диму без вогню

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

додам, шо мене, як неєврея, завжди цікавило: звідки такі негативні відгуки про цих людей? як кажуть, "без дураков", ну от звідки?? яка їх причина, цих відгуків, поясніть мені, Tolik_lt, а я буду вдячний

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

а я буду вдячний,якщо ти дрочитимеш на цю інтєреснєйшу тему у других мєстах.порийся на борді,тут були твої брати по розуму,поналишали "артефактів".

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

мене не цікавить їх писанина, їхню думку я апріорі знаю, адже ж вони мені "брати по розуму". мене цікавить Ваша думка

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

само собою, це твоє право. Просто завжди хотів ясності, і поки я її не матиму, я буду підозріло ставитись до цих людей, і звичайно ж, це моє особисте горе

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

вони теж підозріло сталвяться до тебе- адже ти розкрив їхні жахливі плани!

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

' timestamp='1313175632' post='1052429730']

ти головне вір - це набагато легше ніж мазгами думать

я чудово тебе розумію, тобто те, шо ти хотів вищепроцитованою фразою сказати. На рахунок того, що я передумав і прочитав, виходить, що це міф все, бо фактичних підтверджень немає. Мене дивує лише, звідки він пішов.

З.І. вибачаюсь за вброс, він не вдався

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

мені цікаво дивитися як Ви панове "ihorkalm" та "Tolik_lt " між собою ведете цікаву бесіду але Ви відхиляєтеся від теми "Змінити країну зможуть лише ті, в кого нема потреби побудувати собі хатинку Два інтерв"ю Євгена Головахи, соціолога" ніби тут нікого будь-ласка перепалки в особисту переписку

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.



×
×
  • Створити...