І знову про мову

[Plum]

Раджу почитати

http://pravda.com.ua/news/2007/3/16/55834.htm

[georg]

копия, там не удобно читать - слишком узкий ряд, из-за баннеров...

""Відзначення Міжнародного дня рідної мови та останні політ-філологічні вовтуження деяких люмпен-політиків чомусь залишилися поза увагою наших провідних інтернет-сайтів та їхніх поважних авторів.

Войовниче невігластво у мовній дискусії вже відверто набуває форм спланованої ззовні ментальної агресії.

Складається враження, що в "цій країні" просто нікому щось серйозно протиставити планованій здачі українства на всіх фронтах.

Тому повторюємо, – давайте щось робити…Новости ТаблоID

Почнемо з аксіоми. Формування нової людини нового суспільства, творення міцної, консолідованої української нації є найактуальнішою нашою завданням-проблемою.

Бо саме консолідовані навколо національної ідеї народи створили потужні і стабільні культурні, політичні та економічні системи своїх держав.

Нагадаємо геніально простий вислів батька економіки Рікардо: народ, який не має честі, не матиме і хліба!

Тобто: честь, яку повинен мати успішний народ – це і є сума тих національних гідностей кожного з нас, про яку час від часу так настійливо говорить наша інтелігенція та деякі далекоглядні політики.

Максимально спрощуючи різноманітні складні визначення цьому поняттю, знайдемо єдиний сухий залишок: національна ідея – це прагнення бути кращим, зрефлексоване на рівні окремого індивіда і всієї спільноти.

В основі національного лежить мова.

Мова і патріотизм — це ті Божі та вселенські (ідеалістична і матеріалістична концепції тут збігаються) протосили, які програмують унікальність 1) людини; 2) нації та вмонтовують їх у вселюдський прогрес.

Але чому національно-мовні питання не сприяють, а заважають прогресові сучасного українського державо- та націотворчого процесу?

Бо різний рівень розуміння нашими лідерами, суспільними інституціями і громадянами ролі національного в формуванні держави та, особливо, людини є чи не основою причин постійного протиборства між ними.

І знову ж, - чому? Давайте спробуємо розібратися.

Морально-емоційний фактор: не "всьо равно" і не "какая разніца"

Роль "агітаторів-пропагандистів" у цій надзвичайно делікатній та наукоємній сфері спочатку перехопили вельми емоційні та натхненно-жалісливі поети і письменники.

Суспільна та індивідуальна свідомість українців, як правило, формувалась ними за допомогою напучувань на кшталт: "та любіть же ви, неправильні, нашу мову, бо вона ж така найбагатша, наймелодійніша, найсопілковіша...", супроводжуваних завзятим розриванням сорочки-вишиванки на ніжній і зболеній душі...

Так, безперечно, - ми маємо достатньо підстав вважати українську мову однією з найдосконаліших. Ще у 1663 р. П'єр Шевальє зазначав: "Мова козаків ... дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та незвичайних витончених зворотів" .

Ще раніше турецький мандрівник Ельвія Челебі дав таку оцінку нашій мові: "Українці — стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всякі інші".

Але емоційно-образні заклинання на зразок "мова - то душа народу" не переконають прагматичну людину, яка не завжди відчуває, що таке навіть власна душа.

Такі аргументи не могли стати переконливими для відповіді на класичні банальні (але закономірні!) запитання обивателя: все ж таки, "а яка різниця?", "не все ли равно?", "а яка мені і моїм дітям з цього користь?".

Тобто, якщо, припустимо, німецька, польська чи японська мови менш багаті та "солов'їні", то чому зрадити свою мову для респектабельного німця, поляка, японця, росіянина і т. д. є аморально, тобто, неможливо?!

Ігнорування мови свого народу не було і зараз не є критерієм моралі в жодній із людських цивілізацій. І інтелекту, і культури, до речі, також…

"Ми не можемо ігнорувати і зраджувати мільйони найкращих, що віддали своє життя для того, щоб наш народ був самим собою", - приблизно так звучить моральна заповідь кожного цивілізованого народу, що дбає про власну спадкоємність.

Зазначений моральний аспект мовної проблеми і у нас в Україні міг би досягти багато, якби відповідні суспільні інститути прагнули працювати в цьому напрямку.

Але що можна сказати про державу та її еліту, яка за 15 років не спромоглася створити хоч одного добротного художнього фільму про національно-визвольну боротьбу свого народу та майже "заборонених" безіменних її героїв...

Майже всі найпопулярніші ЗМІ та інші засоби формування суспільної свідомості скуплені людьми і силами, яким, у кращому разі, "всьо равно".

Себто, такі фундаментальні фактори буття людини і нації, як моральний обов’язок, емоційна пошана до національних героїв тощо у нас, фактично, залишаються не задіяними, а точніше – заблокованими.

Політичний фактор: чия мова - того і влада

Фактор мови в політиці (як зовнішній, так і внутрішній) відіграє далеко не останню роль. Мова - важливий державотворчий фактор.

Політичний аспект мовної проблеми найточніше висловили ще древні римляни: "чия мова, - того і влада".

Навіть політики-початківці будь-якої держави, окрім нашої, добре засвоюють це правило.

Згадаймо офіційні заяви керівників Росії щодо методів і форм захисту російськомовного населення епохи колишнього міністра Козирєва (нагадаємо, - мова тоді йшла про можливість застосування ядерної зброї) …

Неофіційні ж судження таких осіб взагалі зводяться до формули: російськомовний - значить росіянин (ідентифікаційна функція мови). А, отже, де більшість населення російськомовні, - там і Росія.

Такі ілюстрації є хорошим аргументом для політично свідомих громадян України на користь україномовності. Проте, не основним.

Навіть фанатичні російські шовіністи дивуються тій сліпій хохляцькій затятості і недалекоглядності, з якою певні політичні сили в Україні зачаровано слідують за їхньою дудкою-обманкою у пастку остаточної русифікації відповідних регіонів.

Яку б фінансову і політичну підтримку за це не отримували зараз ці хлопці – вона є сиром у новоімперській мишоловці "щедрих" російських "спонсорів".

І кожного українського "господаря (Донбасу, Криму, Харкова чи Дніпропетровська)" вони потім легко перетворять на російського "васала (далі за текстом)"...

І на кожного олігарха в них давно вже є свій мега-олігарх!

Якби ці люди були хоч трішки грамотніші і далекоглядніші, саме вони мали б взяти у свої руки процеси повернення "своїх" регіонів до української мови. І культури.

І, - що найголовніше, - в них би це вийшло набагато успішніше, ніж у всіх "поетів" разом взятих!

А поки що ми маємо свіжу заяву cекретаря Донецької міськради, очевидно, ненайостаннішого функціонера Партії регіонів і, мабуть, найпровіднішого фахівця з мовних питань у цій партії. І не просто заяву, а симптом-явище.

Отже, ця людина (з красивим українським прізвищем, до речі) докотилася до глибоких світоглядних переконань, що українська мова, виявляється, ні на що не здатна, особливо на науку, окрім фольклору, і скоро відімре.

"Я не знаю і не хочу знати. Але знаю краще!" - ось інтелектуальна матриця виштампуваних радянською імперією кадрів.

Ну, звідки таким "аккадемікам" знати, що перші книги українською мовою були надруковані ще в кінці 15 сторіччя, - задовго до книг Скорини, і тим більше, Федорова?

Чи про українські братські школи та колегіуми? Чи про видатних українських вчених минулого і сьогодення, біля 85% – вихідці з нашого україномовного села…

В цій, за оцінкою навіть Герман, "зарозумілій і немудрій заяві малоосвіченого чиновника" містився ще один цікавий симптоматичний ракурс: категорична переконаність заявника в тому, що практично всі мешканці України при мовленні українською мовою все-одно перекладають її "в голові" з російської!

Насправді ж все є навпаки.

До речі, підкреслимо, - надмірна, неадекватна антагонізація – одна з головних вад політичного аспекту мовної проблеми в Україні.

І цим грішать не тільки дрімучі нацисти-шовіністи чи особи з совково-малоросійськими комплексами.

Насмілимося порадити і нашому президентові: поменше акцентувати на статусі мов, а зосередитися на моральних і функціональних аспектах даної проблеми.

І запросити собі нарешті грамотних гуманітарних менеджерів без тіні переляку на вічно комсомольському обличчі…

Наприклад, - явно передчасний, але наполегливий переклад українською російських фільмів та передач (та ще й із збереженням автентичних голосів) – або свідома провокація, або ж крайній вияв нерозуміння даної проблеми.

Не варто постійно протиставляти українську мову російській: яка з них краща, яка державніша чи "ворожіша".

Цим ми тільки створюємо собі зайвих ворогів. Та й корінь зла - не тут.

Це розумів ще Шевченко, у 1847 році спокійно радячи нам: "...на москалів не вважайте, нехай собі пишуть по-свойому. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди"

Таким чином, у подібних "поетично-політичних" дебатах щодо мови ми мучимося вже вісімнадцятий рік її "державного" статусу.

А результатів малувато. Чому?

Ми вже зазначали, що проблема мови і мовлення є надзвичайно наукоємкою, багатогранною і різнокомпонентною. І вивести її із запустіння можна тільки глибоко усвідомленими, аргументаційно вивіреними та прорахованими засобами.

Незважаючи на численні академічні філологічні та мовознавчі установи, в інформаційному просторі нашої держави майже зовсім не чути аргументів з точки зору функціонально-психологічної сутності мови.

А саме вони у цій сфері є визначальними і вирішальними

Олег Надоша, Володимир Гонський""

Первый вопрос, который так и просится: а нац. ідея вже є?

[kudrom]

georg

Зітри, якщо можеш, кілька рядків, що скопіювалися з ТаблоID, починаючи з "Стиліст "Шансу" Залевський натяг на всіх шоломи", бо трохи текст стає незрозумілим ))

Я теж так колись щось копіпастив з Української Правди, потім дивувася, де воно взялося

[Rock]

georg

Зітри, якщо можеш, кілька рядків, що скопіювалися з ТаблоID, починаючи з "Стиліст "Шансу" Залевський натяг на всіх шоломи", бо трохи текст стає незрозумілим ))

Я теж так колись щось копіпастив з Української Правди, потім дивувася, де воно взялося

це в Жори така шютка юмора.

[Alice]

Национальная идея в интерпретации авторов статьи - Украина должна быть крепким, консолидированным государством, главная роль в консолидации - язык.

Будет все говорить по-украински - и будет нам счастье.

(упрощаю, авторы так не сказали, но это мысль пронизывает всю статью).

Почему не получается крепкого государства - разные уровни понимания важности думанья по-украински у лидеров и отдельных граждан. Не все одинаково сознательны.

Почему? Не действуют аргументы о мелодичности, а призывы к совести не эффективны.

Далее авторы аргументировано показывают, что наличия русскоязычного населения на территории Украины грозит опасностью защиты его (русскоязычного населения) руководством соседнего государства вплоть до применения ядерного оружия.

Даже мне страшно стало.

Олигархи Востока Украины неграмотны и близоруки, и не видят преимуществ украинизации своих регионов.

Дальше разбирают Левченко. Язык фольклора и анекдотов? Спорно, но корректнее чем язык попсы и блатняка. Что не помню возмущения сознательных по этому поводу.

С дубляжом фильмов и программ поторопились, вероятно, происки врагов и провокаторов.

Корень зла не тут. Где - авторы так и сказали.

Результатов маловато. Еще один вопрос почему, и опять у авторов нет ответа.

Статья написана для воздействия на подсознательном уровне, смысл старательно зарывается в общих фразах, но национальная идея вырисована.

Я ответила на твой вопрос, Георг?

[Ukrod]

Національна ідея, в уявленні авторів, чітко сформульована в 9-му абзаці :

Максимально спрощуючи різноманітні складні визначення цьому поняттю, знайдемо єдиний сухий залишок: національна ідея – це прагнення бути кращим, зрефлексоване на рівні окремого індивіда і всієї спільноти.

Особливо вишукувати її не доводиться.

Всі подальші розмірковування призначені в першу чергу для самих українців.

Основний "лейтмотив" складається з двох частин :

1) не засуджуйте і не злословте на чуже. Творіть своє і краще :

Це розумів ще Шевченко, у 1847 році спокійно радячи нам: "...на москалів не вважайте, нехай собі пишуть по-свойому. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди"

2) не цурайтесь свого, мови та культури в першу чергу. Приділяйте увагу їх відродженню :

Ігнорування мови свого народу не було і зараз не є критерієм моралі в жодній із людських цивілізацій. І інтелекту, і культури, до речі, також…

Нормальна але дещо банальна агітаційна стаття, без претензії на універсальність.

[lu4nik]

А не набридло? стільки безцінного часу осіло непотрібним вантажем в цих мертвих темах. Стільки розумних і не дуже слів було кинуто з кожної сторони... але чомусь жодне з них не досягнуло мети. Деякі впали напівдорозі і були затоптані, інші розбились, розламались в крицю броні впертості, непоступливості, нерозуміння...

Аргументи і контраргументи. Все надарма. Комуністи помруть комуністами, демократи демократами, соціалісти соціалістами. Російськомовні будуть говорити своєю і плюватись в сторону української, україномовні обливатимуть їх брудом і будуть пишатися собою...

Вас щодня годують цим лайном, ви його їсте. вас обманюють кожного дня, ви вірите. Ходите голосуєте, мітингуєте, піднімаєте повстання. Приводите до влади "народні сили".

А не набридло......?

[Alice]

Надоело, это точно. Очень жаль, что мы не слышим или не хотим слышать друг друга…

А так хочется, что бы тебя поняли…

Но все же в который раз начинаешь рваться, путаться, биться, ошибаться, опять бросать, и опять начинать. А спокойствие - душевная подлость

[lu4nik]

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про надання в Україні мові програмування C++ статусу офіційної

Цей Закон відповідно до статей 10 та 22 Конституції України визначає статус мови програмування C++ в Україні як офіційної мови, що застосовується поряд із державною мовою, та забезпечує її вільне використання з врахуванням потреб чисельного та багатонаціонального населення України.

Стаття 1.

Визначення статусу мови програмування C++ як офіційної означає визнання її мовою міжнаціонального спілкування та мовою спілкування між національними меншинами на всій території України.

Стаття 2

Розповсюдження і використання державної мови не може бути підставою для дискримінації та обмежень щодо вільного використання мови програмування C++ в усіх сферах суспільного життя , так само як розповсюдження і використання мови програмування C++ не може обмежувати використання державної мови.

Ніщо в цьому Законі не може бути витлумачено та використано як підстава для дискримінації чи обмеження природного поширення якої б то не було мови, створення привілеїв або обмежень прав громадян за мовною ознакою.

Стаття 3.

Всі терміни, які містяться в цьому законі, вживаються в значенні, визначеному Європейською хартією регіональних мов або мов меншин.

Стаття 4.

Мова програмування C++ , поряд з державною українською мовою, є офіційною мовою органів влади, місцевого самоврядування, установ, організацій, підприємств, незалежно від форм власності у веденні документації і діловодства, при проведенні офіційних засідань, а також у відносинах з громадянами.

У межах відповідної території органи місцевого самоврядування можуть вирішувати питання щодо використання у своїй роботі, роботі свого виконавчого органу, офіційних зібраннях, поряд з українською та мовою програмування С++, мову, що традиційно вживається на певній території, якщо це не мова програмування „Паскаль”.

Стаття 5.

Закони України, акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування приймаються державною мовою.

Публікація офіційних текстів актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування здійснюється державною мовою та мовою програмування С++.

У межах території, де мова національної меншини має статус широкого поширення, акти органів місцевого самоврядування, за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування, поряд з українською чи мовою програмування С++ можуть публікуватися цією мовою меншин, але лише у випадку, коли вони не використовують мову програмування „Паскаль”.

Стаття 6.

Держава забезпечує право громадян на вільний вибір мови навчання та гарантує право отримання освіти мовою програмування C++ .

Стаття 7.

В Україні гарантується вільне використання мови програмування C++ у сфері освіти та науки.

Держава гарантує вільне використання мов у сфері культури, невтручання у творчу діяльність діячів культури і реалізацію прав і культурних інтересів всіх мовних груп в Україні, але зайве нагадувати: „Паскаль”- сакс!

Стаття 8.

Громадянам України гарантується право використовувати інформаційну продукцію засобів масової інформації мовою програмування С++ та іншими мовами меншин, що відрізняються від „Паскаля”.

Телерадіоорганізації України ведуть мовлення державною мовою, мовою програмування C++ , а також регіональними мовами і мовами меншин, або ні.

Стаття 9.

Поштово-телеграфна кореспонденція в межах України приймається і розповсюджується українською мовою чи мовою програмування С++. Кореспонденція за межі та із-за меж України приймається і обслуговується згідно з прийнятими міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 10.

Судочинство в Україні здійснюється державною мовою або мовою програмування C++ у межах території, де мова національної меншини має статус широкого поширення.

Стаття 11.

Органи влади, місцевого самоврядування, керівники установ, організацій, а також підприємств, незалежно від форм власності, в межах своєї компетенції організовують і забезпечують виконання цього закону .

Особи, винні у порушенні цього закону, несуть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства України.

Стаття 12.

Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом, та подати до Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законів України з метою приведення їх у відповідність з цим Законом.

До приведення законодавства у відповідність до цього Закону, Закони та інші нормативно – правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.