Наше життя - день

[Юлямпочка]

В гостях у бабусі

От, ми приїхали, світ, приймай нас! Ой, бабусю, скільки ж у тебе місця! І ручки в шафках ніде не скручені, о, і вазончик на підлозі! А там в кухні ціла тарілочка маленьких коричневих кульок, які часом їсть ота чорна, мохната, мнявкаюча... Вона ж поділиться, навіщо їй стільки?! А ще, там, в кімнаті стоїть ціла купа коробочок, а в них такі кругленькі, блискучі, з дірочкою посередині, їх часом ще в іншу, велику коробку вставляють і щось там дивляться, туди теж доберемось. А в кімнаті дідуся і бабусі так низько-низько багато коробочок, з яких можна довго витягати таку тоненьку плівочку, а дідусь потім побивається, що не буде з чого музику слухати (при чому тут музика?)

- Марчику, синочку, ну не лізь туди! Марку, бабуся того вазона десять років ростила, припини!

- Так... Глянемо на маму чесними очима: матусю, а чому ти думаєш, що мене цікавить цей вазон? Я просто тут проповзав, ну і випадково зачепив листочка... рукою, ну що ти зробиш, що я ще маленький і рука в мене інколи стискається сама. Ти ж розумієш, що я не завжди ще контролюю власні рухи? От. Вазончик.

- Марку, геть від вазона! Ну-ну-ну!

- Мамо, як тобі не соромно! Сваритися на хлопця при людях? Як яких? А он, бабуся, Оленка! Я аж сяду, щоб на тебе глянути. Мамо! Подивись скільки в того вазона листочків, всі такі величезні, бабуся ж не помітить, як одного не стане, а для твого солоденького синочка буде втіха! Ну то й що, що відірву і викину, але ж як потішно буде відривати. Мам, ну яких п’ять? Всього навсього, три зачепив. Не переживай так! Хочеш, я тобі одного дам? Ну, добре, поки що ліземо далі, а там подивимось, може, відволічуться, повернусь. Оленка, ти зі мною?

- Я сама по собі! Ти не бачиш я її ловлю! А вона від мене тікає! Ну хоч би трохи повільніше йшла, і зупинялася, коли я її зловити хочу! Мняв-мняв! НУ, СТА_А_А_А_АНЬ! Я тебе тільки трошки помну і відпущу. Мам, я не буду видирати з неї половину шерсті, для чого мені половина? Мені вистачить дві жмені, я її і на смак, і на дотик досліджуватиму, потім понюханю, покатаю. Якраз вистачить дві жмені, от вони, жменьки, бачиш, не дуже навіть і великі. Мам, ну які «ручки-липучки»? Ти мене ображаєш? В мене акуратненькі такі пальчики? Я й не казала, що мої жмені, я своїми буду смикати і в твої складати! Подивись, наскільки в тебе більші!

- Марк, ти куди поліз? Оленка, залиш кицьку в спокої, вона ж вже ричить, як тигр! Марко, не допомагай сестрі ганяти кицю! Пошкодуйте тваринку, вона жива! Бідна киця аж під диван залізла, тепер її звідти, напевно, до вечора не витягнеш!

- Як це «не допомагай сестрі»? А хто мені поможе, як не він? Ти ж згадай, як він мені вчора ввечері допомагав? Я стояла біля плитки, трималася за якусь ручку, хиталася, танцювала, пісеньку співала, нудно було. А як приліз Марко, все одразу змінилося! Як ми стали двоє хитатися! Спочатку вилили воду, а потім... потім вияволося, що це не просто ручка, а дверцята, ох і покотилися ми обоє!!! Крику було! Зате всім весело: і нам, і тобі, і татові! Я б сама так не справилась! А як без Марка розкидати іграшки або розмазувати хлібчик по килиму?

- М-дя, мам, ми ж разом сила, ти ж сама так кажеш. Ну, добре, я поліз. Там в кухні без мене ще мисочка з кульками стоїть, але по дорозі...

- М а р к! Ану залиш ці тапці в спокої, віддай!

- Але ж ти, мамо. Відібрала, і нє, сама погризти, – заховала! Як так можна. Мисочка, ось вона мисочка. Бабусю, не переживай так, я ж тільки трошки, я не буду все в киці відбирати, я ж розумію, що їй теж їсти треба. Бабусю, чого ти хуліганиш? Куди ти мене несеш? Ну, при чому тут мама? Вона бігла за Оленкою – рятувати коробочки з цими, як їх? Дисками. Мама, що ти робиш? Закриваєш двері? А-а-а-а! Як це: мені туди не можна?! Що це ви придумали? НЕ МОЖНА? Ви самі винні! А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А_А!!! Ну як? Тепер можна? Ще не можна? Ну, нє, то нє. Поліз я в іншу кімнату. Коробочки-коробочки-коробочки! Диски-диски-диски! Щось хресний зблід. Щось трапилось? Тобі ж не шкода похреснику кілька коробочок? Дивись скільки їх в тебе? Комп’ютер новий? Д...р...а...й...в...е...р...и? А! То й що? А що це, взагалі, за штука? Потрібна? Та, не переживай так, хресний, ну подумаєш, кілька коробочок – одну погриз, одну покидав... ну, ще на одній посидів... Мам, тут хресному погано, я за нього переживаю, може, ти з ним поговориш? Він щось дуже розчулився через якихось пару коробочок. Хресний, не переймайся так, он, в тата попросимо, в нього ж тих коробочок ціла купа – сам бачив, він тобі все дасть! Мам, заспокой хресного... чи вже бабусю кликати? Так, я пішов, ну його, ці нервові дорослі. Я ж казав, що прийшов – не заховали, самі винні! Пішов до дідуся в кімнату, він мені все дозволяє! О-па! Тут мами нема, бабуся на кухні (як же їсти хочеться, а палець щось не того, не поживний), хресний б’ється в істериці в себе в кімнаті. Що, вазончик, залишилися ми сам-на-сам? І тікати тобі нема куди! Ти не переживай, жити я тебе залишу. Підмітай, матусю, підмітай, тут я й сам справлюсь! Дивись, як я гарненько сиджу, півником граюся! Нічого собі горщик, тут і мене посадити можна! А що це в ньому? Чорне, розсипчате, фу, не смачне! Як тепер від нього позбутися? В килим витерти чи що? Фу, фу, фу, повний рот.

- Марку!!! Ти навіщо їсиш землю? Марк, я ж тебе тільки що вмивала, підмела тут! Ти ж збиток повзаючий! Оленка, сиди в кімнаті не вилазь, ну, не кричи, зараз бабуся зробить їсти.

- ................................................................................

.............................................................

- Що, додому? Пора? Ну, поїхали. Тільки ж одягатися треба! Але як не хочеться! А потім спати... Цілу дорогу, хіба ж можна боротися з цими горбочками, по яких їдеш-трясешся, а тебе колисає.

- ................................................................................

..............................................................

- О, татко? Ти коли з’явився і де взявся? Куди ти мене несеш? Рідний під’їзд. Ми приїхали. Так... тату, ти куди? Я стільки маю тобі розказати! Бе-бе-бе. Пішов, а потім скаже, що ходив за Оленкою.

- Мам, ти мене, звичайно, принесла, але хто сказав, що я прокинулася в гарному насторії?! Мам, мам-мам-мам-мам! Ручки! Я хочу на ручки. Ти ще в пальто? А хто тобі сказав, що мене це цікавить? Я хочу на ручки-и-и-и-и-и! І що це мене ще не роздягають, я ж в цьому скафандрі, який ви називаєте «комбінезоном» навіть ворухнутись не можу – хіба в відкритий космос виходити, щоб політати, посміхнутись людям в камеру. Так, мамо, правильно, знімай це все. Марко, чого кричиш? Тебе не роздягають!!! Ото трагедія. Та якби ти весь час був так одягнений, то я б менше падала! Не було б кому мене весь час перевертати. Що? Це не правда! Я гарно вмію сидіти, тільки ти тяжчий!

- Так, наша коробочка... Оленка, ти помітила, що ніхто не звертає на нас уваги – коробку з іграшками дали, телевізор ввімкнули і, скориставшись нашою зайнятістю, втікли на кухню, типу, «тата годувати», а ми шо... заважаєм? Полізли-но, подивимося, чим там тата годують. Тато... А дай-но глянути, що там в тебе в тарілочці? Мам, ну то й що, що тільки-но їли, то ж не те, що в тарілці в тата, а, може, в нього щось інакше. Ну от, я так і думав, Оленко, підповзай, тут щось надзвичайне!

- Масіки, вам такого не можна, ну де це видано, таким діткам – макарони з сиром! Ну, добре, по одній, відкривай ротик.

- По одній чи не по одній, це, мам, мені видніше, яка ж смакота! Мене якоюсь кашею годують, а тут м а к а р о н и! Шкода тільки, що животик вже повний! А ротик, це ми завжди, будь ласка, можем і багато раз відкрити, аби було що в той ротик класти!