Пеня: політичні й економічні виміри

[Bus]

Пеня: політичні й економічні виміри

Те, що впровадження пені аж ніяк не підвищить якість цих послуг (тарифи на які невпинно зростатимуть упродовж поточного року), - висновок, який випливає з досвіду українських громадян, яким уже неодноразово розказували, що тепер, коли ціна послуг житлово-комунального господарства й енергоносіїв стала ринковою, все буде на європейському рівні. Не буде. Через кілька причин. Вони елементарні й усім (у тому числі й владі) добре відомі.

По-перше, громадяни не мають реальних важелів впливу на структури, які входять до ЖКГ або безпосередньо пов’язані з ним. Що можна зробити за умов монопольної влади однієї партії майже у всіх регіонах країни та підконтрольності їй усіх центральних владних органів? У радянські часи можна було скаржитися до партійних комітетів відповідних рівнів, інколи це давало позитивний результат, бо партія мала дбати про імідж "першої в світі соціалістичної держави". Як дбає нинішня влада про імідж України й чи дбає вона взагалі про нього, загальновідомо.

Проводити масові акції протесту? До потенційних організаторів ще заздалегідь прийдуть представники силових структур і займуться їхньою "профілактикою". Якщо вже Марію Матіос, лауреата Шевченківської премії, так відверто "пресують" через скаргу котрогось із депутатів на "неправильні" художні образи її останньої книги, то що ж тоді робитимуть із пересічними українцями?

По-друге, повзуча прихватизація структур ЖКГ вже призвела до того, що одній і тій самій людині чи фірмі можуть належати й ТЕЦ, й обленерго, й газотрейдери, й постачальники вугілля та мазуту. І ця людина однією рукою встановлює "ринково обгрунтовані ціни", за якими продає енергоносії іншій своїй руці, яка перекладає оплату забаганок цього персонажа-монополіста на плечі міського простолюду. Навіщо ж щось поліпшувати й витрачатися на це? Все одно городяни заплатять стільки, скільки буде сказано, бо ж ідеться про монополіста, прикритого владою.

По-третє, за минулі роки в керівників ЖКГ істотно посилився існуючий ще з радянських часів комплекс непогрішимості (згадайте, хто був об’єктом цілком умотивованих фейлетонів та карикатур у тогочасному "Перці"?). Щоб його зламати, потрібні справді серйозні зусилля як із боку влади, так і з боку громадськості. Чи можливі такі зусилля нині, коли на всіх більш-менш важливих посадах розставлені "свої" хлопці - питання суто риторичне.

Існують й інші причини, які унеможливлюють зростання ефективності ЖКГ у зв’язку із впровадженням пені, але варто відзначити ще кілька моментів.

Найперше, насправді майже всі українські громадяни акуратно сплачують за послуги ЖКГ. 2007 року рівень платежів становив 94,1%, 2008 - 95,5%, 2009 - 92,4% (це кризовий рік, між іншим), на 1 грудня минулого року - 103,2% (понад 100%, бо населення сплачувало борги попередніх років). Водночас загальний рівень плати за житлово-комунальні послуги постійно коливається навколо позначки 70%. Де береться така різниця? За послуги ЖКГ не сплачують вчасно (чи взагалі не сплачують) передусім бюджетні організації, які живляться із місцевих бюджетів. Тобто ні пеня за невчасну оплату послуг ЖКГ громадянами, ні занижені тарифи тут ні при чому. Бо найбільшими боржниками є структури, які не мають коштів через органи влади, а також приватні фірми, які певний час працюють, не платячи за послуги ЖКГ, а потім банкрутують; при детальнішому розгляді з’ясовується, що практично всі ці фірми працюють "під дахом" влади того чи іншого рівня. Тож і виходить, що ЖКГ в Україні має серйозні проблеми не через несплату громадянами грошей за його послуги, а передусім через неефективність та корумпованість як влади, так і керівництва цього господарства. Ба більше: істотне підвищення тарифів упродовж цього року насправді є спробою перекласти на пересічних громадян оплату отих 20-25% коштів, які не платяться державою чи фірмами, що перебувають "під дахом" чиновників різного рівня.

Крім того, в українській економіці існують сектори й регіони з серйозною заборгованістю із зарплат. У легальному секторі ця заборгованість сягає, за різними даними, від 1,1 до 1,3 млрд. грн., а якщо врахувати ще й тіньовий сектор економіки, то розмір цих боргів коливається між 2,5 та 3 млрд. грн. Скажімо, в акурат у день ухвалення закону парламентом, 17 грудня 2010 року, в селищі Солотвино (Закарпаття) застрайкували шахтарі соляних копалень, бо ж 130 робітників уже півроку не отримували зарплату. Тоді ж трудовий колектив філії ТзОВ "Луганськшахтобуд", який є головним підрядником з гірничих робіт на будівництві шахти № 10 "Нововолинська", звернулися з листом де обласного й міського керівництва, повідомляючи, що їм заборгували заробітну плату за жовтень та листопад на суму майже 3,5 млн. гривень. А напередодні підписання закону главою держави (це сталося 22 грудня), через п’ятимісячну заборгованість із заробітної плати, не вийшли на роботу працівники харківського "Міськелектротрансу". У середньому борг одному працівникові становив там десять тисяч гривень. І такі ситуації в різних регіонах України непоодинокі. Іншими словами, загалом по державі йдеться про десятки тисяч людей, яким заборговано зарплату за кілька місяців, часом півроку.

Що ж стосується затримки заробленого на місяць, то є сумнів, чи статистика взагалі відображає цю ситуацію. Тож на тих, кому й без того непереливки, хто не може одержати чесно зароблене, влада наклала додаткові санкції у вигляді пені за неминуче прострочені за таких обставин житлово-комунальні платежі. І навіть якщо Кабмін виконає доручення Верховної Ради та забезпечить до 1 квітня цього року погашення боргів із зарплат (що, чесно кажучи, виглядає ненауковою фантастикою), кожен із потерпілих від невчасної виплати заробленого буде обкладений штрафом у кількасот гривень (бо ж до 0,1% за день, згідно з ухваленим уже в першому читанні Житловим кодексом, додаються ще й 3% річних та інфляційні...).

Так і хочеться сказати: нечесна гра, панове депутати, спершу виплатіть бодай довготривалі борги із зарплат, а вже потім вимагайте на законодавчому рівні вчасної сплати грошей за послуги ЖКГ.

Але й це ще не все. Щороку в багатьох бюджетних установах перші гроші працівники отримують тільки наприкінці січня - на початку лютого. Така вже специфіка розподілу бюджетних коштів в Україні - навіть тоді, коли держбюджет депутати ухвалюють вчасно, а не так, як торік. Чим перекрити комунальні платежі в січні? Очевидно, з усієї сили економити на святкуванні Нового року та Різдва Христового? Хронічними є й затримки з літніми виплатами освітянам - часом зарплату й відпускні затримують на місяць-півтора. Знов-таки, не зі своєї провини доведеться економити на відпочинку, щоб вчасно заплатити за житло...

Звісно, ті, хто розробляв закон, хто його ухвалював і підписував уже багато років не мають жодних проблем ні зі вчасним отриманням зарплати, ні з достатньою кількістю грошей на власних банківських рахунках. Тому їм не зрозуміти тих українських громадян, які опинилися під загрозою фінансових санкцій не тому, що не хочуть вчасно платити за спожиті послуги ЖКГ, а тому, що держава чи приватник вчасно їм не віддають чесно зроблені гроші.

Але проблема для переважної кількості "безвинно винних" розв’язується дуже просто: пеня має нараховуватися не з наступного після несплаченого місяця, а ще через місяць, тобто тільки тоді, коли пішов другий місяць несплати; цей часовий лаг дав би можливість уникнути безлічі проблем, але в Україні персонажі, які ухвалюють життєво важливі для десятків мільйонів громадян рішення, зовсім не цікавляться життям цих десятків мільйонів...

А головне, повторюся ще раз, від усього цього в оселях не стане тепліше, вода у водогонах не перетвориться на придатну для пиття, а вулиці й двори - чистими від снігу та криги. Ясна річ, у деяких містах й у деяких місцях існують винятки, але вони існували завжди, незалежно від пені. І ще одне: чи не виникне спокуса у тих, хто формує та надсилає платіжки, якось пригальмувати їхню відправку або влаштувати так, щоб вони раптово зникли на шляху до споживача, і той виявився не в змозі вчасно оплатити житлово-комунальні послуги, автоматично ставши боржником? Безпідставні припущення, скажете ви? Хотілося б, щоб вони були такими. І щоб пересічні громадяни мали реальні важелі впливу на цінову політику в країні, і щоб монополісти не диктували свою волю людям, і щоб якість усіх послуг ЖКГ поліпшилася, і щоб в Україні якість життя була на європейському рівні.

Сергій Грабовський

Посилання на джерело інформації.