Маленькі люди і диктатура

[kudrom]

http://www.pravda.com.ua/articles/2010/09/15/5385178/

Ми - про маленьких людей.

Хто у тридцяті вивозив хліб з села? Чубар з Якиром? Ні, звичайний солдат.

Солдат - людина маленька. Що сказали, те і зробить. Стоїть на стражі зіпрілого зерна, не підпускає до нього спухлих від голоду людей. І не за гроші, не за квартиру чи машину, не за партсанаторій, спецрозподільник - за линялу форму, чоботи і пайку. Бо він - людина маленька.

А потім на зміну солдату прийшов чиновник. Тутешній чи приїжджий. Він - теж людина маленька. Тому робить те, що скажуть, та ще й за мізерну зарплатню. Усім своїм виглядом демонструє: це не з моєї волі, служба така, що поробиш. Я - тільки гвинтик у величезній машині. Від мене нічого не залежить.

І так по всій країні. Як вас щось не влаштовує - будь ласка, їдьте до Києва, протестуйте під Верховною Радою. Там ухвалюють рішення. А внизу - тільки виконують. Внизу - люди маленькі.

Ну а ми з вами хіба великі? Тому розуміємо їх, місцеве начальство та навіть трохи побоюємося - все-таки влада. От і киваємо при зустрічі, навіть п'ємо сто грамів і слухаємо від них вдесяте і всоте: "А що я можу зробити? Я - людина маленька. Що скажуть, те і роблю."

В результаті утворюється цікавий психологічний парадокс - місцевий чиновник для нас зникає. Тому що він - тільки місцевий прояв київської влади. Зміниться щось нагорі - він буде добрим і чуйним, а поки влада така, яка є - він покидьок.

Покидьок за посадою. Робота така.

і далі по тексту

Досить цікава, слушна і відносно нова думка, як на мене. Обговоримо?