Власник автомобіля подав в суд на працівника - водія

[Pr0ektant]

ЛУЦЬКОМУ МІСЬКРАЙОННОМУ СУДУ

Судді Кухтей Р. В.

м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 24

Відповідач: ******** М. І.

м. Луцьк, вул. *************

Позивач: *************

м. Луцьк, вул. ***********

З А П Е Р Е Ч Е Н Н Я

на уточнену позовну заяву про відшкодування матеріальної шкоди, завданою ДТП

03 березня 2010 року ********** Володимиром Миколайовичом (надалі - позивач) було подано позов до суду про стягнення з мене –******** Миколи Івановича матеріальної шкоди у розмірі 12 545 грн. 00 коп.

18 травня 2010 року, позивач подав уточнену позовну заяву, в якій збільшив свої позовні вимоги і просить стягнути з мене майнову шкоду в сумі 23 931грн та моральну шкоду в сумі 10 000грн.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Статтею 134 КЗпП України передбачено випадки повної матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну з їх вини підприємству, установі, організації. Однак, позивач не надав суду у відповідності до положень ч.1 ст. 60 ЦПК України обставин на підтвердження обґрунтованості його вимог, щодо стягнення матеріальних збитків заподіяних при виконанні мною трудових обов'язків у повному обсязі.

Згідно трудового договору № **** від 3 вересня 2003 року, за виконання обов'язків, передбачених договором, працівнику встановлюється щомісячний оклад не менше встановленого законодавством України розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» установлено з 01 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати 630 грн. на місяць.

Також вважаю безпідставними позовні вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди у зв'язку з тим, що:

По-перше: норми КЗпП України не передбачають випадків відшкодування моральної шкоди заподіяної працівником.

По-друге: позивач зазначив моральну шкоду як: «…вимушений був хвилюватись і відчувати фізичну душевну незручність…».

Але вказана позивачем незручність не відноситься до моральної шкоди:

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодження її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи або юридичної особи.

По-третє: Позивач не подав до суду доказів обґрунтування своїх вимог. А тому сума моральної шкоди, яку позивач визначив у розмірі 10 000грн. є такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст.137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Також прошу врахувати те, що я є учасником бойових дій в Афганістані, що підтверджується посвідченням серії АБ № ******

Відповідно до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року № 7-93 «Про державне мито» з подальшими змінами, від сплати держмита звільняються громадяни, які бу¬ли учасниками бойових дій.

На підставі наведеного та керуючись ст.121 ЦПК, ст.132 КЗпП України

П Р О Ш У :

1. Зменшити суму відшкодування матеріальної шкоди до 630грн.

2. У задоволенні позовних вимог ******* В.М. про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Додатки:

Дві копії заперечення.

Дві копії посвідчення учасника бойових дій.

7.09.2010 року ___________ ********* М. I.

Сьогодні подали ось таке заперечення і виграли справу!

P.S. Суддя залишив про себе дуже гарне враження.

P.S.S Доречі позивач згадав цей топік під час слухання і жалівся судді, що його реквізити гуляють по інтенету...

Знаючи що Ви, шановний, тут буваєте, хочу Вам сказати - поцілуйте нас в дупу!!!! Ну і до зустрічі в новому суді - Про невиплату заробітної плати...

P.S.S.S. Тему можна закрити!

[Pr0ektant]

Ну оскільки тема не закрита, розміщу продовження:

Апеляційний суд, апеляційна скарга:

У відповідь склали і подали ось таке заперечення:

Апеляційний суд Волинської області

м. Луцьк, вул. Червоного Хреста 10

Відповідач: ***** М. І.

м. Луцьк, вул. ********

Позивач: ***** В. М.

м. Луцьк, вул. ******

Справа №*****

З А П Е Р Е Ч Е Н Н Я

на апеляційну скаргу від 17.09.2010 р.

У провадженні Апеляційного суду Волинської області знаходиться апеляційна скарга ****** В.М на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у цивільній справі № ***** від 07.09.2010р. «про відшкодування матеріальної шкоди, завданою ДТП.»

З аргументами, що викладені в апеляційній скарзі позивача, не згоден з наступних мотивів:

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що: «Задовольняючи позов частково у даній справі, суд першої інстанції застосував норми матеріального права, які не регулюють спірні трудові правовідносини між мною, як фізичною особою і відповідачем, а установ і організацій з фізичними особами (працівниками), у зв’язку з чим прийшов до помилкового висновку у цій справі.» та «Задовольняючи даний позов суд першої інстанції допустив, як доказ у справі, договір про трудову діяльність, який був укладений між мною фізичною особою і відповідачем 03.09.2003р., який не підлягав для цього, оскільки для такого вирішення справи міг впливати лише укладений трудовий договір між установою чи організацією із фізичною особою.»

Трудовий договір є основною правовою підставою, що породжує трудові правовідносини найманої праці. Відповідно до ст. 3 КЗпП України: законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до діючого законодавства України працедавець - приватний підприємець нічим не відрізняється від працедавця - юридичної особи. Ця рівність установлена ст. 2 Кодексу законів про працю України.

В ст. 51 ЦК України вказано: до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Апелянт також зазначив: «На якій підставі позивач та суд вирішили, що я, як власник транспортного засобу, повинен був укласти договір добровільного страхування «Каско.» Дане речення є незрозумілим, оскільки ****** В.М. виступає в ролі позивача. Якщо мався на увазі відповідач, тоді:

Згідно ст. 323 ЦК України: ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом. У об'єктивному сенсі ризик у цивільному праві — це загроза виникнення негативних наслідків майнового або немайнового характеру. У суб'єктивному сенсі ризик у цивіль¬ному праві — це усвідомлення особою можливого виникнення шкоди внаслідок вчинення нею правомірних дій, спрямованих на досягнення корисного результату. Таким чином, випадковим знищенням або пошкодженням майна у сенсі ст. 323 ЦК слід вважати повну або часткову втрату майном його споживчих якостей внаслідок дії чинни¬ків, які трапились незалежно від волі та свідомості суб'єкта цивільних відносин. Ризик таких наслідків лежить на власникові відповідного майна. Покладення ризику випадкового знищення або пошкодження (псування) майна на власника означає, що відпо¬відальність за це, за загальним правилом, покласти на іншу особу не можна. Проте власник може перекласти повністю або частково ризик майнових втрат на страхувальника, застра¬хувавши своє майно. До того ж усі транспортні засоби відносяться до категорії джерел підвищеної небезпеки, що також потрібно враховувати.

Вважаю, що в процесі розгляду цивільної справи суд першої інстанції не припустився порушень норм ні матеріального, ні процесуального права. Рішення суду законне та обґрунтоване, тому відсутні підстави для його скасування чи зміни.

На підставі наведеного та керуючись ст. 2, 3, 132 КЗпП України, ст. 51, 323 ЦК України, ст. 128, 308 ЦПК України

П Р О Ш У

- Апеляційну скаргу приватного підприємця ******* В.М. - відхилити.

- Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 7 вересня 2010 р. - залишити без змін.

Додатки:

Дві копії заперечення.

9.10.2010 року ___________ ****** М. I.

Апеляційний суд задовільнив наше заперечення - залишив рішення Луцького міськрайонного суду без змін.

Тепер наша відповідь колишньому працедавцю:

Луцький міськрайонний суд

43025, м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 24

Позивач: **** Микола Іванович

43000, м. Луцьк, *****

Відповідач: приватний підприємець

**** Володимир Миколайович

43000, м. Луцьк, *****

Ціна позову: 18 582,01 грн.

Позовна заява

про стягнення заборгованості з заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не виплаченої компенсації за невикористану

відпустку та виплату вихідної допомоги і відшкодування моральної шкоди.

Я, ***** Микола Іванович, працював на посаді водія у фізичної особи-підприємця ***** Володимира Миколайовича (надалі відповідач) з 3 вересня 2003 року по 18 січня 2010 року.

Звільнений у зв’язку з невиплатою заробітної плати за ст. 38 ч.3 КЗпП України. Під час роботи відповідач виплачував заробітну плату не в повному обсязі, у зв’язку із чим утворилась заборгованість по заробітній платі з січня 2009 року.

Також мною не були використані щорічні відпустки починаючи з 3 вересня 2003 року по 18 січня 2010 року.

Згідно ч. 7 ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ст.83 КЗпП України та ст.24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 p. N 100 нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Згідно трудового договору № **** від 3 вересня 2003 року, укладеного між мною та відповідачем, за виконання обов'язків, передбачених договором, працівнику встановлюється щомісячний оклад не менше встановленого законодавством України розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» установлено розмір мінімальної заробітної плати на:

січень – 605грн., лютий – 605грн., березень – 605грн., квітень – 625грн., травень – 625грн., червень – 625грн., липень – 630грн., серпень – 630грн., вересень – 630грн., жовтень – 650грн., листопад – 744грн., грудень – 744грн., всього за рік – 7718грн.

Кількість невикористаних днів відпусток – 153 (2003р – 8днів, 2004р – 24дні, 2005р – 24дні, 2006р – 24дні, 2007р – 24дні, 2008р – 24дні, 2009р – 24дні, 2010р – 1день) .

Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення, а саме за 2009 рік складає:

7718грн./ 355 днів = 21,74 грн.

153дні х 21,74грн. =3326,22 грн.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Тримісячний середній заробіток - 1956,6 грн. (21,74 грн. х 90 днів)

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Всупереч законодавству України, при звільненні з роботи відповідач не виплатив мені заборговану заробітну плату, вихідну допомогу, грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки та не видав письмове повідомлення про нараховані суми, належні при звільненні. Оскільки мої права були порушені, я був змушений звернутися зі скаргою до прокуратури.

В ході проведення перевірки із залученням територіальної державної інспекції праці в області встановлено, що приватним підприємцем **** В. М. в ряді випадків порушуються вимоги чинного законодавства України про працю:

- порушення вимог ст. 115 КЗпП України, в день мого звільнення зі мною не проведено повного розрахунку на суму 3385 грн.

- порушення вимог ст. 95 КЗпП України, в листопаді та грудні 2009 року мені не забезпечено мінімального розміру заробітної плати 744грн., тобто недораховано за листопад 94грн. та за грудень 74грн.

- порушення вимог ст.83 КЗпП України, при звільненні мені не нараховано та не виплачено компенсацію за невикористані мною дні щорічних відпусток за відпрацьований час з 3.09.2003 року по 18.01.2010 року.

- порушення вимог ст. 94 КЗпП України, мені не нараховувалась заробітна плата за період з 1 по 18 січня 2010 року.

На усунення виявлених порушень державним інспектором праці приватному підприємцю ****** В.М. внесено припис.

За допущення вищевказаних порушень прокуратурою м. Луцька відносно приватного підприємця ******* В.М. порушено провадження про адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.41 КУпАП.

Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» установлено розмір мінімальної заробітної плати на січень – 869 гривень.

Відповідно заробітна плата з 1 по 18 січня 2010 року складає 411,63грн. (9 робочих днів)

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню заробітна плата: 3385грн.+ 411,63грн + 94грн + 74грн = 3964,63грн.

Проте відповідач не виплатив належних мені сум і до теперішнього часу. Мої законні права були порушені і це призвело до моральних страждань , оскільки я не можу розпорядитися своїми грошима, використати їх за своїм розсудом. Дана ситуація порушила нормальний ритм мого життя, змусила вжити заходів для усунення порушеного права, спричинила душевні хвилювання, поставила мене та мою сім’ю в скрутне матеріальне становище, що призвело до напруження відносин у родині , виникнення конфліктів, у зв’язку з чим я перебуваю у пригніченому стані. За вини відповідача я був змушений звільнитися і по сьогоднішній день не можу працевлаштуватися, оскільки мені, ветерану Афганістану, в 51 рік дуже важко знайти нову роботу. Сама по собі ситуація, за якою я вимушений просити видати зароблені мною ж гроші, є принизливою. Згідно вимог ст. 2371 КЗпП України, відповідач зобов’язаний відшкодувати завдану мені моральну шкоду, яку я оцінюю в розмірі 3000грн. Визначаючи розмір шкоди, вважаю, що саме така сума буде справедливою та достатньою для відновлення нормального (звичного) способу життя.

Пленум Верховного Суду України в Постанові від 31 березня 1995р №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» (із змінами та доповненнями) роз’яснив, що, відповідно до ст. 2371 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно вимог ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України “Про оплату праці”, порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Заробітна плата позивача за два відпрацьованих календарних місяці перед звільненням становить : за листопад 2009 р. і грудень 2009 року : 744 грн. + 744 грн. = 1488 грн. Кількість відпрацьованих годин за листопад 2009 р. і грудень 2009 року становить 351 відпрацьованих годин (168 відпрацьованих год. + 183 відпрацьованих год. = 351 відпрацьованих годин). Середньогодинний заробіток позивача становить 4,24 грн. в 1 годину ( 1488 грн. : 351 год. = 4,24 грн.).

Згідно трудового договору встановлено 5-ти денний робочий тиждень з 8-ми часовим робочим днем. Строк затримки розрахунку за період з 18.01.2009 р. по 15.10.2010 р. складає 1494 годин (січень – 80год., лютий – 160год., березень – 176год., квітень – 167 год., травень – 136год., червень – 168год., липень – 176год., серпень – 167год., вересень – 176год., жовтень – 88год.).

Середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.01.2010 р. по 15.10.2010 р. складе – 6334,56 грн. (1494 робочих годин х 4,24 грн. середньогодинний заробіток позивача).

Таким чином, вважаю, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці особа має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-якими строками.

Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про випла¬ту працівникові середнього заробітку за час вимушеного про¬гулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачува¬ної роботи (ст. 235 КЗпП України), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належ¬них сум без обмеження будь-яким строком.

Відповідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» робітники і службовці звільняються від сплати судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у справах про стягнення заробітної плати.

Зважаючи на вищевказане, керуючись ст. 44, 83, 94, 95, 115, 116, 117, 233, 237, 238 КЗпП, ст. 24, 27, 32 Закону України «Про оплату праці», ст. 23 ЦКУ, ст. 57, 118, 119, 120, ЦПК України,

ПРОШУ:

1. Стягнути з фізичної особи-підприємця ****** Володимира Миколайовича на мою користь заборгованість по заробітній платі, що становить 3964,63грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3326,22 грн., вихідну допомогу у розмірі 1956,6 грн. та компенсацію за час затримки розрахунку 6334,56грн.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ******* Володимира Миколайовича на мою користь 3000 грн. моральної шкоди.

3. Витребувати з фізичної особи-підприємця ******* Володимира Миколайовича довідку про заборгованості по заробітній платі помісячно та компенсації за час затримки розрахунку.

4. Витребувати у Територіальної державної інспекції праці у Волинській області матеріали перевірки фізичної особи-підприємця ******* Володимира Миколайовича.

5. Витрати по справі покласти на відповідача.

Додатки:

1. Копія паспорта та ідентифікаційного кода.

2. Копія трудової книжки.

3. Копія трудового договору.

4. Копія відповіді прокуратури.

5. Копія позовної заяви з додатками.

15.10.2010 року

P.S. Шановний Володимир Миколайович, хотіли по-закону - буде Вам по-закону!!! Ласкаво просимо в світ трудового права.

[Pr0ektant]

"Да здравствует наш суд, самый гуманный суд в мире!"

[Pr0ektant]

не довго ми раділи - апеляційний суд скасував рішення міськрайонного суду і зменшив суму до 2519грн.

те що судді були куплені взагалі немає сумнівів. наше заперечення і доводи проігноровані на всі 100%.

Справа рухається в Київ до Верховного суду.

P.S. було 2 суда і винесено два різні за змістом рішення, причому 2-ге рішення взагалі таке безглузде шо ппц... наприклад суд обгрунтував частину свого рішення тим, що працівнику надавалась відпустка без збереження зарплати на 3 місяці, хоча ніяких бумажок ніхто не підписував, та й в законі вказано, що такі відпустки мають тривати не більше 2 тижнів... короче

бабло рулить. Шкода, що суддів ніхто не контролює.