Про речі вищі, а вічні

[Tolik_lt]

не знаю як Ви, а я за останні місяці маю таки досить української політики-стільки в ній двозначного, оманливого, а то й просто відразливо-бридкого.

Тому дозвольте написати сьогодні про щось інше. Про речі вищі, а вічні.

Хочу переповісти Вам пораду, яку колись почув від одного монаха.Він говорив про неї напередодні Великого Посту. мені вона, однак, видалась придатною для кожної пори року.Незалежно від того, віруючі Ви чи не віруючі, тримаєтеся посту чи ні, вона може Вам знадобитися, а навіть, сподіваюся, прикрасити ваше життя.

Що є піст?Це наша особиста жертва,що примушує нас відмовлятися від того, чого нам найбільше бракує.У часи Христа людям найбільше бракувало їжі.А тому постячи,вони відмовлялися від їжі, зрозуміло,рівно настільки, щоб не довести себе до голодної смерті.

Сучасній людині найбільше бракує не їжі.Слава Богу, з тим у нас проблем нема:ми їмо по 3-5, а часом навіть по 8-10 разів на день.Сучасній людині бракує ЧАСУ. Часу не вистачає нам усім. У сучасному світі виробилось щось на зразок правила :що більше ми досягли у своєму житті, то більше нам не вистачає часу.Брак часу став мірилом нашого успіху.

Відтак сучасній людині під час посту краще не голодувати. Це не робить аж такого великого сенсу.Коли ми справді хочемо постити, що найкраще нам пожертвувати своїм часом.

Тому коли прийдете зранку на роботу і побачите свій завалений паперами стіл, скажіть собі:"Стоп.Я не Господь Бог.Я ніколи цього всього не перероблю". А тоді підіть до парку.Ще краще:перед тим зателефонуйте своєму другові, якого не бачили кілька місяців, і запросіть його приєднатися до Вас.Підіть з ним на каву чи на пиво.

Залежно від віку, побавтеся чи порозмовляйте зі своїми дітьми. Віддайте свій час коханій чи коханому.Батькам.Хворим.Сусідам. Кожному і кожній, на кого у Вас ніколи не вистачало часу.

Я не знаю наскільки канонічна ця порада.Сподівюся, однак, що не буде великим гріхом поділитися нею з Вами.Зрештою, якщо Ви людина віруюча і традиційна, можете скористатися нею одразу ж після посту.

Політики приходять і відходять, ми з Вами залишаємося. Пам"ятаймо про це та робімо речі вищі, а вічні, і не даймо політикам та політиці безнадійно зіпсувати наше життя.

Це післямова автора до книги "Життя, смерть та інші неприємності". Автор:історик Ярослав Грицак.

Це збірка есеїв з неподієвої та негероїчної історії. Вони написані з вірою в те, що ми повинні звертати більше уваги на тривалу перспективу, аніж на короткотривалі події, на повільні зміни, аніж на драматичні епізоди.

Рекомендую.

[Luychi]

А я притчу розкажу.

Прийшов чоловік до Бога, та й бідкається:

-Господи, як же тяжко мені живеться! Грошей нема, жінка хвора, діти немиті-нечесані, худоба повиздихала. Так погано - край!!!

-Що ж ти від мене хочеш? - питає Бог.

- Дай мені, Гсподи Боже мій, якусь легшу долю, щоб я зміг жите краще і хрест свій нормально нести.

-Добре. Йди зі мною.

Прийшли вони у велике приміщення де довгими і щільними рядами стояли хрести.

-Ось - каже Бог - вибирай з них, який тобі по силам.

Іде чоловік між рядами. Приглядається. А всі хрести великі, високі, тяжкі. Аж гульк - а здалеку, збоку стоїть такий маленький, низенький - чоловік до нього:

-Ось, Боже хрест який я точно нести зможу!!!

-Бери. Він і так твій - відповів Господь.

Живем і маємось. Тяжко-важко. Все грошей побільше прагнемо. Речей матеріальних. Гонимось за ними.

Маєта. Суєта.

А життя проходить.

І радіти треба кожному прожитому дню.

І дякувати Йому!