Бачу дно

[Knight]

Бачу дно

Після щомісячних істерик Газпрому, квартальні візити місії МВФ — друга за значимістю подія, що впливає на фінансовий ринок України. Липневий приїзд представників Фонду — не виняток. І справа навіть не в рішенні виділити Києву черговий транш кредиту (у цьому ніхто сумнівів не мав), а в коригуваннях макроекономічних прогнозів. МВФ озвучив три цифри — дефіцит бюджету 6%, інфляція — 13%, падіння українського ВВП — 14%. Показники значно погіршилися порівняно з оцінками Фонду піврічної давнини (дефицит бюджету — 4%, інфляція — 16%, падіння ВВП — 8%). Але хоч як парадоксально, у такому погіршенні прогнозів криються позитивні новини для економіки, що передвіщають вихід із кризи вже через півроку. А може, й раніше — ще

в IV кварталі 2009-го.

Збільшення дефіциту бюджету свідчить про небажання скорочувати соціальні витрати. Наявний рідкісний випадок збігу політичної й економічної доцільності. Стабільні соціальні витрати є одним зі способів підтримки купівельної спроможності. Безперечно, йдеться не про середній клас і тим більше не про заможну частину населення, а про наймасовіших споживачів — бюджетників, пенсіонерів і підростаюче покоління. Власне, вони і є тією межею, за якою «позаду Москва» у прямому й переносному розумінні слова. Якби люди похилого віку, а це третина населення країни, не змогли витрачати гроші, тоді всі січневі прогнози експертів у депресії, які пророкували розвал економіки, уже стали б реальністю. Строго за сценарієм 1991 року. Зараз же, сидячи на плечах бабусь і дідусів, торгівля й виробництво товарів повсякденного попиту можуть повільно виповзати із кризової ями. Перші ознаки уже є — харчова промисловість перевищила свої торішні показники. Хай там як, а регулярна виплата пенсій — гарний антикризовий крок.

Друга цифра — інфляція на рівні 13% — закатує в асфальт компетенцію мегаекспертів інститутів усіх форм власності, які рекомендували (залежно від політичної кон’юнктури) то включити друкарський верстат для пожвавлення внутрішнього попиту, то негайно його знеструмити, щоб уникнути неконтрольованої інфляції з девальвацією на додачу. Насправді невисока інфляція — мрія міністра фінансів будь-якої європейської країни, що зіштовхнулася зі зниженням цін і падінням виробництва. Європейці, втім, як й американці, не поспішають збирати гроші та вкладати їх в економіку, оскільки вартість грошових знаків зростає сама по собі. Навіщо щось купувати або кудись вкладати, якщо завтра на ті самі EUR100 можна буде купити більше товарів?

Зростання цін на 13% означає, що інвестувати в Україну вигідно. Особливо після того, як закордонним інвесторам стане нудно від збитків за наднадійними доларовими активами. Не секрет, що дохідність американських держпаперів близька до нуля. У деяких випадках реальна ставка взагалі від’ємна. Щоб вкладати гроші в таку країну, як Україна, і заробляти щонайменше 13% річних, потрібні не лише низькі ціни, а й курсова стабільність. Ніхто не заходитиме на наш ринок з валютою, якщо курс може в будь-який момент полетіти за межі галактики. Але в тому й справа, що 13%-ва інфляція не дозволить розгулятися долару.

У країні вже немає зайвих грошей, відтак не з’явиться й спокуса заробити на валютних коливаннях. Звісно, газпромівська «гойдалка» розхитає курс ще не раз, та й нервово-паралітичні атаки політиків на курс гривні триватимуть. Проте нинішні резерви Нацбанку дозволяють фінансувати імпорт у найближчі п’ять-шість місяців навіть за нульових надходжень від експорту. Деякі експерти вже заявили про марність чергових траншів МВФ, мовляв, у країні і так багато валюти. В уряді вважають, звісно ж, інакше. Але як змінилася риторика за останні півроку? Якихось шість місяців тому багато хто гарантував повну блокаду з боку зовнішніх кредиторів, зокрема й міжнародних організацій. А зараз з’явилися перші угоди держкомпаній із залучення кредитів за кордоном.

Розбірливішими в аргументах стали песимісти, які все ще розраховують на рекордне падіння економіки. Їхнє основне посилання — падіння сповільнилося, але дна все одно не видно. Може, не туди дивляться? Навіть найголовніший опонент економічного блоку уряду — екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник — заявив про те, що показники спаду (а чого ж іще) за IV квартал будуть значно нижчими, ніж у першому й другому. А ось прогнози МВФ, позбавленого політичних комплексів, свідчать про інше. Щоб за підсумками року вийшло 14% падіння ВВП при обвалі на 20% у

І кварталі, наприкінці 2009-го має бути або нуль, або невеликий плюс. І те, й інше означають завершення кризи.

Про поліпшення економічної ситуації свідчать і свіжі дані Держкомстату. Промислове виробництво в червні збільшилося порівняно з травнем на 3,1%. І це не випадковість, не погрішність і не надбання зайвого дня в місяці. Попередній показник — плюс 1,3%. Так, дивись, стрімке падіння зміниться швидким зростанням. Традиційно оптимістичний у своїх оцінках керівник групи радників Нацбанку Валерій Литвицький поквапився заявити, що відновлення економіки є перспективою четвертого кварталу, а в третьому спад значно сповільниться, позитивні тенденції окресляться й у галузях-аутсайдерах — торгівлі та транспорті. Не здивуюся, якщо МВФ поліпшить свій прогноз розвитку економіки на 2010 рік. Зараз він обіцяє 3% зростання ВВП.

Джерело http://kontrakty.com.ua/show/ukr/article/26/29200911864.html

[qwadro]

В грудні-січні побачимо що то за дно..

Я думаю, що уже в перші місяці осені розставлять усі крапки над "і"