Ми пам'ятаємо як це було.Про це в школах не говорять.

[zaHARE]

1804 р. Було видано царський указ, який забороняв навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначилися на стані освіти в Україні. Перепис 1897 року показав, що на 100 осіб тут було тільки 13 письменних.

1812 р. Пообіцявши козакам повернути самоврядування, московини закликали їх виступити проти Наполеона. Українці сформували 15 кінних полків, які поповнювалися і забезпечувалися своїм коштом два роки. Але після перемоги над французами московини не виконали своїх обіцянок і повернули козаків у підневільний стан. (На сусідніх землях донські козаки мали певні свободи).

1819-1829 pp. На початку XIX ст. посилюється феодальний гніт закріпачених українців. Селяни відповідають численними повстаннями, які жорстоко придушувалися москалями. Ось лише три з них. Після придушення Чугуївського повстання (1819) до суду було віддано 363 особи, з яких 273 засуджено до смертної кари, решту відправлено до Сибіру. Після придушення Уманського повстання (1826) до суду віддано й жорстоко покарано 150 осіб. Центр Шебелинського повстання (Слобожанщина, 1829) москалі оточили дивізією військ, проти беззбройних селян застосовують артилерію. 109 селян вбито, 143 віддано до суду, багатьох страчено або відправлено до Сибіру.

1822 р. До цього часу Україна виробляла 25 млн. кг вовни щорічно і була головним конкурентом Англії, яка мала дешеву (австралійську) вовну. Але в 1822 р. Москва наклала охоронне мито на іноземні товари, яке доходило до 200% їх вартості. При цьому Москва зняла мито з англійської вовни. Таким чином, введенням високого мита і забороною вивозити вовну в інші країни, Москва знищила цей промисел в Україні. 80% тютюну, що вирощувався в Україні, перероблялося в Петербурзі.

1830 p. Під час польського повстання москалі звернулися до козаків, знову даючи їм надію на повернення автономії. Українці сформували 8 кінних полків. Польське повстання придушили, а козаків знову обдурили. Що більше, їхня готовність іти на жертви задля повернення давнього устрою викликала підозру. Два полки після придушення польського повстання відправили на Кавказ, але розселили не на Кубані серед українців, а серед московинів.

1830-1835 рр. Жорстоке придушення москалями руху українців Поділля, Київщини та Бессарабії на чолі з Устимом Кармалюком проти московської кріпацької системи. Підступне вбивств українського народного героя 22 жовтня 1835 р.

[zaHARE]

1833 p. Московські солдати за наказом з Петербурга в один і той же день в усіх мечетях Криму конфіскували всі письмові документи, книги, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед яких було багато матеріалів, що стосувалися Русі-України та її відносин з південними народами. На центральних площах запалали багаття. "... У XVIII столітті Дике Поле затопило Крим новою хвилею варварів... Ці варвари – московини..." (Максиміліан Волошин). N110

1834 р. Значно зросло вивезення архівних документів з України до Петербурга. Було вивезено старовинні книги та рукописи Михайлівського та Микільського монастирів, Софійського собору, Духовної академії та семінарії, понад 500 актів 1496-1808 рр. З Київської казенної палати – понад 900 актів за 1596-1794 рр. З Чернігівського губернського правління – старовинні українські архіви Горлицької ратуші, Кременецького магістрату, Київської й Перемишльської міських дум.

1839 p. Ліквідація української греко-католицької Церкви на окупованих Московією Правобережній Україні. Сотні християн і багато священиків вбито, а 593 з них заслано до Сибіру. Замість них було прислано московських "батюшок", чиновників-наглядачів у рясах.

1847 р. Московщина позабирала з книгарень в Україні все друковане українською мовою і попалила.

1847 р. Імперський міністр граф А. Орлов у своєму звіті цареві радив покарати Т. Шевченка якнайтяжче, бо він може стати батьком української незалежної держави.

1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою, якої "не было, нет и быть не может".

1864 р. Впроваджений Статут про початкову школу: навчання має проводитись лише московським наріччям.

1870 p. Вказівка міністра освіти Московії Д. Толстого про те, що "...кінцевою метою освіти всіх інородців, що проживають у межах нашої вітчизни, має бути обрусіння". Отже, українців відносили до "інородців". В умовах постійного протиукраїнського терору багато талановитих українців (зокрема, М. Гоголь, П. Чайковський, В. Короленко, А. Чехов) змушені були своєю творчістю збагачувати чужу культуру. Їх московини приписали собі, як і математика М. Остроградського, маляра І. Рєпіна та багато ін.), як і нашу історичну та культурну спадщину.

1876 р. Указ про зобов'язання "прийняти як загальне правило", щоб в Русі-Україні призначати вчителів-московинів, а українців посилати до Петербурзької, Казанської і Оренбурзької округ. Це "загальне правило" діяло і за правління комуністів до проголошення Україною незалежності в 1991 р. Як наслідок, за 100 років з Русі-України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну надіслано стільки ж москвинів.

[zaHARE]

1881 р. Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

1882 р. Московський уряд наказав цензорам не давати дозволу на друкування книжок українською мовою, а особливо дитячих.

1884 р. Заборона Олександром ІІІ українських театральних вистав у всіх губерніях Малоросії.

1889 р. У Києві на археологічному з'їзді дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.

1890 р. "Московские ведомости" писали: "Ми москвини, і наша Московія створили велику Російську імперію. На нас, москвинах, вона стояла і стояти буде доти, доки уряд даватиме першість Московщині і москвинам у всьому й усюди, доки буде розбудовуватися промисловість лише в Московщині і не буде дозволятися її розбудовування на немосковських землях". Такий економічний геноцид Москва творила в Україні з перших днів після 1654 року. Україна мусила назавжди залишитись лише сировинною базою та ринком збуту московських товарів.

1895 p. Головне управління у справах друку заборонило видавати українською мовою книжки для дитячого читання, "... хотя бы по существу содержания и представлялись благонамеренными". Збірку дитячих оповідань цензор заборонив з допискою: "Написано, очевидно, для детей, но они должны учиться по-русски. – Воспретить". На українській граматиці, написаній московською мовою, цензор написав: "Наивно было бы надеяться на дозволение печатать грамматику того языка, который не должен существовать" (В. Лизанчук, С. 105).

1900 p. і наступні роки. Цензурою вилучаються такі слова, як "козак", "москаль", "Україна", "український", "Січ", "Запоріжжя" та інші, які мають український національно-символічний зміст.

XX ст., початок. 90% всього експорту пшениці з Російської імперії вирощувалось в Україні.

1901 р. Під час ремонту порталу Успенського собору Києво-Печерської Лаври, за рекомендацією Московської академії мистецтв, були знищенні всі "нежелательные следы латинского влияния", а це фрески, образи засновників, київських князів, полковників, гетьманів, замалювали стародавній розпис, знищили високої мистецької вартості бароковий іконостас та ін.

[zaHARE]

1906 р. Москвини знищили залишки церкви VI ст. в Херсонесі.

1908 p. Указом Сенату Російської імперії українськомовна культура і освітня діяльність оголошена шкідливою, бо "може викликати наслідки, що загрожують спокоєві і безпеці" Росії.

1910 р. Уряд П. Столипіна циркуляром зарахував українців до "інородцев" і заборонив будь-які українські організації. Боротьба з рухом за відродження Русі-України є історичним завданням московської державности, вважав Столипін.

1913 р. За попередні 30-40 років інвестиції в українську промисловість давали в середньому 23-57% щорічно, тоді як в Московії – 10-12%, а в Європі – 5-6%, але все це вивозилось до Московії. Державний бюджет Московії в 1885 р. становив 765 млн. руб., а в 1913 р. – вже 3240 млн. руб. (українська частка становила 1800 млн. руб.). Весь експорт Московії складався на 85% з українських товарів та українського цукру і лише 15% з товарів, виготовлених в Московії з дармової української сировини, і навіть в таких умовах мала негативний баланс в 100 млн. руб. Москва тримала монополію на всю зовнішню торгівлю, тому кожна нація мусила була брати дозвіл на виробництво та вивіз продукції. Для прикладу Україна платила в московський бюджет:за дозвіл виробляти з власних буряків, на власних заводах свій власний цукор – 40 млн. руб.Тільки на офіційних дозволах (здирстві) з України Москва мала щорічно 1325 млн. руб. А скільки "прихоплювали" різні московські унтерпришибєєви на місцях, один Бог знає.

1914 р. Указ московського царя Ніколая II про заборону української преси.

1914 p. Заборона друкування книг, газет, журналів українською мовою в окупованій російською армією Галичині і на Буковині, розгром товариства "Просвіта", гоніння на Українську Церкву. Губернатор Галичини Бобринський заявляв: "Східна Галичина і Лемківщина – невіддільна частина єдиної великої Росії; на цих землях місцеве населення завжди було російське, тому їхня адміністрація має бути основана на російських началах. Я буду тут заводити російську мову, закон і порядки".Звільнили тих вчителів, які не могли або не хотіли нею викладати; вислали у Московщину сто тисяч українців, головним чином вчителів, священиків, вчених, активістів "Просвіти", Пласту та інших українських організацій. Багато українців загинуло по дорозі до Сибіру від голоду, холоду та хвороб. Коли Брусиловські війська у 1914 році захопили Львів, козача команда відразу поскакала до бібліотеки Наукового товариства імені Т. Шевченка – і вона була знищена. Звертає на себе увагу той факт, що російська військова адміністрація в Галичині і на Буковині заборонила всю українську пресу, навчальні заклади тощо, однак вона не чіпала німецьких, польських, єврейських інституцій. Воістину дивна, на перший погляд, російська любов до України! А річ у тому, що "український рух є для Росії більш небезпечним, ніж усі інші національні рухи, взяті разом", як писала газета "Киевлянинъ" у 1914 році.

1914 р. Нотатки щодо доповіді полтавського губернатора фон Багговута Міністру внутрішніх справ про заходи проти українського народу 1914 р.:

1. Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.

4. Составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснить, что "Украина" – это "окраина" государства в былые времена.

5. Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.

9. Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т. д. с целью борьбы против украинцев. В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка. Разъяснить, что "украина" означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было. Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного, и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.

11. Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать новых местечек и мешать экономическому росту еврейства.

1915 р. Зайнявши Галичину, московіти палили українські бібліотеки та вивозили українські архіви.

1915 р. Відступаючи під натиском австрійсько-німецьких військ, московські окупанти, як справжні ординці, вивозили з України мистецькі та культурні цінності, виганяли українців з осель, палили комори, оселі, збіжжя, знищували посіви, забирали худобу, перетворювали Україну на випалену землю.

1917 р. До 1917 року навколо м. Єлисаветграда (Кіровограда) існувало багато паперових фабрик, які виробляли папір з соломи. Після окупації Москвою фабрики були знищені, а технології втрачені.

[zaHARE]

1917 р., 7 листопада. Внаслідок контрреволюційного перевороту до влади в Московській імперії прийшли більшовики. Початок геноциду (планомірного фізичного винищення) українців. За час комуністичної москвинської окупації загинуло понад 30 мільйонів наших співвітчизників. Ще 10 млн. були виселені або змушені були покинути рідну землю. Русь-Україна планомірно заселялася московинами. За 70 років більшовизму кількість українців в Русі-Україні не збільшилась, а число москвинів зросло у п'ять разів. Для переліку злочинів комуністичних окупантів в Русі-Україні потрібен грубезний том. Вони нищили все, що за духом або змістом було національним, українським. Тому більшість злочинів буде подано інтегрально, особливо в період між 1917-1953 pp.

1917 р., грудень. Отримавши нищівну поразку на 1-му Всеукраїнському з'їзді Рад у Києві, більшовики, агенти Москви в Русі-Україні, переїздять до Харкова, де проголошують "Українську республіку Рад" та створюють "уряд" України, більшість у якому становили не українці, і який опирався на інтервентів (з понад 3000 делегатів 1-го Всеукраїнського з'їзду Рад більшовиків було 83, з них лише 27 не погодилися з рішеннями з'їзду й перебралися до Харкова).

Москалям треба було "возвратіть Украіну Россії. Без Украіны нет Россії. Без украінского угля, железа, руди, хлєба, солі, Чьорного моря Россія существовать нє может: она задохньотся, а с нєй и совєтская власть, і ми с вамі", – повчав Троцький своїх головорізів, у черговий раз відправляючи їх убивати українців, грабувати Україну та насаджувати окупаційний устрій під виглядом "совєтсткой власті". До Першої світової війни Україна займала перше місце в світі щодо вивозу пшениці та ячменю, а її участь у експорті цих культур з імперії в 1909-1913 pp. становила 98%; у 1913 p. Україна видобувала кам'яного вугілля 25,3 млн. тонн, а Московія – 3,8 млн. тонн; залізної руди – 7 млн. тонн, а Московія – 2,2 млн. тонн (В.Кубійович. Цитовано за В. Лизанчуком, С. 164).На теренах Русі-України, куди під вивіскою "українського радянського уряду" увірвалися москалі, встановлюється жорстокий терор, були закриті українські школи та культурно-освітні установи, знищувалися свідомі українці.

1917-1960 рр. В Україну переселилося понад 6 мільйонів московинів.

1917-1941 рр. В Україні було знищено біля 8000 церков. В тому числі Десятинна церква – Х ст., Михайлівський Золотоверхий собор – ХІІ ст., Храм Успіння святої Богородиці – ХІІ ст., Пустинний монастир святого Миколая ХІІ ст.

1918 р., квітень. Сталін надсилає В. Затонському записку-вказівку, в якій визнає, що Ростов і Таганрог є українськими містами, а також те, що більшовицький "український уряд" – то лише "гра на публіку": "Я рішуче протестую проти Вашої політики втягування Донської області у війну з Німеччиною... Ми всі тут вважаємо, ЦВКУк повинен, морально зобов'язаний залишити Таганрог та Ростов. (За Брестським договором, москалі зобов'язані були вийти з усіх окупованих ними теренів України й передати владу Центральній Раді. – Авт.). Досить гратися в уряд і Республіку, здається досить, пора кинути гру" (С.Королівський. Укр. іст. журн. – 1963. – N5).

1-й – учредительный – съезд КП (б) Украины состоялся 5-12 июля 1918 года в Большом театре в Москве, и все руководящие "украинские" коммунисты были привезены в Украину В ОБОЗЕ КРАСНОЙ АРМИИ, причем подавляющее большинство из них были даже не марионетки-малороссы, а чисто московские люди, либо "интернационалисты". (Коваленко В. Сосед с камнем за пазухой: В каких случаях национальное меньшинство становится пятой колонной? // "Дружба народов".- М., 1995. – Ч. 10 – С. 161-172).

1918 р. Знаючи, що М. Грушевський має багато історичних документів, москвини розстріляли з гармат його будинок і спалили те зібрання.

1918 р. У Маріїнському парку Києва московські війська під командуванням Муравйова розстріляли 200 учнів (дітей) гімназій і училищ лише за те, що вони були у списках українських юнацьких організацій.

1918 р., 7 січня. Наступ більшовицьких військ під проводом В. Антонова-Овсієнка на Лівобережжя та Південну Україну.

1918 р. 17-22 жовтня. У Москві відбувся II з'їзд КП (б) У, який оголосив об'єднання України з Росією. Від імені політбюро ЦК РКП (б) Л. Камєнєв заявив на цьому з'їзді, що у Фінляндії, Польщі та Україні "гасло самовизначення націй перетворилось на зброю контрреволюції".

1918 р. Більшовик Зинов'єв заявив, що "...соціал-демократія – крило фашизму", і оприлюднив більшовицькі плани знищення 10 млн. осіб. Плани щодо нищення, як завжди, більшовики перевиконують, головним чином за рахунок українців.

1918 р., 26 січня. Захопивши Київ, московсько-більшовицькі інтервенти за кілька днів знищили 5 тис. осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг, або у кого в хаті висів портрет Т.Шевченка...

"...Влада в Києві встановлена за допомогою багнетів і передана совєтам України" (телеграма 9 лютого Леніну від командувача московсько-більшовицькими військами Муравйова, колишнього жандармського полковника царської армії). Захопивши Одесу, цей же душогуб вимордував понад 10 тис. осіб. 17 лютого сам Ленін подякував катові українського народу Муравйову "за братську допомогу Україні": "... Ми ні на хвилину не маємо сумніву, що доблесні герої визволення Києва виконають свій революційний обов'язок".

1918-1920 pp. Масові розстріли військовополонених. Початок виселення українців у створені місця масового ув'язнення і винищення населення – концтабори. Вони були створені декретами РНК Московії від 5 вересня 1918 р., ВЦВК – від 15 січня та 17 травня 1919 р. для масового ув'язнення та знищення населення, спочатку учасників визвольної боротьби, незадоволених та заможних верств (головним чином "куркулів"), а згодом усіх інших. "...Необхідно убезпечити Радянську Республіку від класових ворогів шляхом ізоляції їх в концентраційних таборах" (Декреты Сов. власти. – М., 1964 -. Т.3.- С. 291). "Ми повинні карати на смерть не лише винних. Страта невинних вражає маси", – заявив у вересні 1918 р. М. Криленко, який пізніше став прокурором та міністром юстиції москвинсько-більшовицької імперії. "Нещадне придушення куркулів, цих кровопивців, вампірів, грабіжників народу. Смерть їм!" – істерично верещав В. Ленін у серпні 1918 р. (ПЗТ. – Т. 38. – С. 38-40).

1919 р., березень. Під тиском більшовицької Росії приймається Конституція Радянської України і спеціально наголошується: "Українська Соціалістична Радянська Республіка заявляє про свою тверду рішучість увійти до складу єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки, як тільки створяться умови для її виникнення".

1917-1959 рр. Загальні людські втрати в СРСР перевищили 110 млн. осіб. З них 66 млн. 700 тисяч було страчено в мирний час.

1919-1921 pp. Кожна інтервенція московських окупантів супроводжується негайним тотальним пограбуванням Русі-України. 17 лютого 1919 p. окупанти видають постанову про організацію маршрутних поїздів для вивезення хліба, цукру, солі та вугілля з України. В першій половині 1919 p. планувалося вивезти 50 млн. пудів хліба. "Якщо не підвезете до 1.VI – ми пропадемо всі", – писав Ленін О. Шліхтеру у березні. План пограбування на 1919 р. передбачав вивезти з України 130 млн. пудів хліба, на 1920 р. – 160 млн. Апетит зростав. Звертаючись до командувача окупаційних військ в Україні М. Фрунзе, головний кат Ленін писав 18 травня 1921 р.: "Тепер головне питання всієї Радянської влади, питання життя й смерті для нас – зібрати з України 200-300 мільйонів пудів". Порівняйте: за звільнення України від більшовицьких окупантів у 1918 р. німці мали отримати 60 млн. пудів, а встигли вивезти лише 10 млн. А скільки було галасу про пограбування України німецькими окупантами!

1919 р. 13 червня денікінці вбивають голову Кубанської Військової Ради Миколу Рябовола, а 7 листопада – священика І. Калабухова. Обидва були українськими патріотами й домагалися створення фронту спільної боротьби козаків Дону, Терека, Кубані та матірної України проти більшовиків. Але ненависть Денікіна та москалів з Добровольчої армії до українців була більшою, ніж до більшовиків.

[zaHARE]

1920 р. Вся щойно організована українська кооперація підпорядкована (привласнена) більшовиками. Всі кооперативні українські центри ліквідовані, а майно привласнене. Для прикладу: Дніпросоюз мав річного торговельного обігу 60 мільйонів золотих крб., Централ мав майна на 17 мільйонів золотих крб., Українбанк мав щорічно кредитових операцій на 2,5 мільярди золотих карбованців.

1920-1922 pp. Звіряче придушення комуністами селянських повстань у Східній та Південній Україні. "Викочувалися кулемети, встановлювалися гармати, відгвинчувалися балони з отруйним газом... і часто ні в кого навіть спитати, що було в тім селі. Ні жінок, ні дітей, ні старих", – по-гвардійськи вихвалявся Генріх Ягода. Український селянський рух комуністи вважали небезпечнішим, ніж рух білогвардійців.

1920 р., 15 липня. Спеціальна директива Л. Троцького агітаторам, яких відправляли в Україну, з такою вимогою: "...Ні на хвилинку не забувайте, що Україна мусить бути нашою. А нашою вона буде лише тоді, коли стане радянською, а Петлюра буде назавжди вибитий із пам'яті народу".

1921 р. Москва таємно вбила українського композитора М. Леонтовича в хаті його батька у селі Марківка, Гайсинського повіту, Вінниччина. Він був геніальним українським композитором, автором знаменитої мелодії-колядки "Щедрик". Ця мелодія під час різдвяних свят звучить по всьому світі. В англійській мові вона звучить як "Carol of the Bells".

1921 p. Під містом Базаром (на Житомирщині), за наказом Котовського та Фріновського, комуністи розстріляли 359 полонених українських вояків. "Коли їх поставили над довжелезною ямою, коли у груди їм націлились кулемети, почувся голос комісара: "Кто хочет служить в Красной Армии, два шага вперед!..." Завмерли на мить довгі ряди вояків у нерішучості... Ось-ось похитнуться слабші, і станеться найганебніше – зрада. Але тут почувся гучний, твердий голос козака Степана Щербака: "Ми служимо тільки Україні!..." А із сотень дужих грудей майже одностайно – "Ще не вмерла України... ". "Аго-онь!" – заволав оскаженілий комісар. Падали, падали під кулями, але ті, хто ще стояв, продовжували співати..." (Б. Тимошенко. Другий зимовий похід. – К., Фундація ім. О. Ольжича, 1995, С. 10).

1921-1922 pp. Перший за всю історію Русі-України голод як наслідок пограбування селянства московськими окупантами. Хлібозаготівельні плани визначалися за принципом найбільшого вилучення хліба в українських селян з метою забезпечення зерном неврожайних москвинських губерній. Зокрема, на Запоріжжі, на пропозицію голови ЦСУ Московії П. Попова, збирався продподаток, розмір якого дорівнював валовому збору. Загинуло два мільйони українців. "Після планово проведеного голодомору практично обезлюдніли більшість волостей і уїздів Таганріжжя, Донеччини, Запоріжжя, Херсонщини, Миколаївщини, Одещини" (Віктор Шкуратюк. 1993 р.).Незважаючи на те, що восени 1921 року вже мільйони людей хлібовирощувальних районів почали голодувати, і кількість голодуючих у 1922 році досягла 10 мільйонів, окупаційна московська влада продовжувала забирати в Україні хліб і вивозили його до Московщини. На це звертали увагу навіть іноземці, які займалися допомогою голодуючим у Радянській Росії.

1921-1922 pp. За вказівкою з Москви, в Русі-Україні винищено близько 150 тис. українців – учасників національно-визвольної боротьби.

1922 р. Голова ВЧК Ф. Дзержинський видав наказ виловити українських дітей-сиріт і знищити. Баржі з сиротами були затоплені у Чорному морі (Віктор Шкуратюк, 1993 р.).

1922 р. В. Ленін підписав "Декрет об изъятии церковных ценностей". 3 розбоєм, який після цього почався, не зрівняються і найстрашніші навали монголів. Повний перелік вкраденого, вивезеного, знищеного займе кілька сот сторінок.

Загалом, усі предмети становлення нашої національної духовності вивезені москалями з України й зберігаються в Москві чи Петербурзі (В. Кирневич, С. Грабар, "Наше слово" – Варшава, 1996, N30). Багато художніх цінностей, вивезених з України під час Другої світової війни до Німеччини, повернуто не в Україну, а в Московію.

1922-1934 pp. Хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української та світової культури – кобзарства. Українські національні музичні інструменти – кобзу, бандуру та ліру оголошують націоналістичними і знищують. Натомість в Русь-Україну завозять десятки тисяч примітивних ("общепонятних") балалайок та гармошок. Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються. "Багато кобзарів тоді пропало, – свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко. – Кого ловили на базарі, кого – на помешканні. Де б вони не з'явилися, їх забирали". Щоб спотворити пам'ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВД, а керівництво ними передається в руки чужинців. Щоб остаточно покласти край "кобзарському націоналізму", у грудні 1934 p. комуністи підступно звезли до Харкова близько 300 лірників та кобзарів, більшість яких були незрячими, нібито для участи в заключному етапі Республіканської олімпіади міста і села, а потім перебили в одному з ярів на Харківщині, багатьох вивезли до Сибіру. (П. Черемський, "Щедрик". Харків, 1994 р.)

1923-1925 pp. 19 жовтня 1925 року вийшла постанова: "Про врегулювання кордонів УРСР, РСФСР та Білорусії". Московини відтинають від Русі-України понад 50 тис. кв. верст землі Воронезької, Курської, Кубанської та Ростовської областей з населенням 2,4 млн. осіб, 70 % яких становили українці. Від України до Московії відійшли: Гайворонський, частина Суджанського, Бєлгородського, Путивльський, Новооскольський повіти Курської губ., Острозький, Богучарський, Бірточенський повіти Воронезької губ., Таганрозький та Шахтинський повіти Донської обл., Темрюкський, Єйський повіти Кубанської обл. Серед українського населення, яке відійшло до Московщини, прокотилися хвилі невдоволення. Люди збиралися на сходи, обирали ходоків до центральних органів УРСР. Так, мешканці Валуйського повіту на зборах 5 січня 1925 р. зазначали у постанові: "Ніхто нас не запитував про бажання до України чи до Московщини, а судьбу нашу вирішували о прилученні до України русаки різних руських губерній... Ми, громадяни, просимо... о визволенні нас від Московщини і прилученні до рідної матері України... Хай наші діти будуть вільними українцями. Хай вони розвиваються на своїй рідній мові".

Сількор П. Самоорало із села Червоного Валуйського повіту писав: "Ми всі кричимо і простягаємо свої мозолясті руки до рідної України". Москалі відповіли на це залякуваннями, арештами, репресіями. Так, жителі Добровського повіту Воронезької губернії писали: "Нещодавно в нас було постановлено питання про перехід до України... було проведено мітинг, на якому зібралося тисячі людей. І що ж ми з цього одержали? Ті люди, які виходили на трибуну, захищали наші національні звичаї, на другий день були заарештовані й передані до суду... Наше 12-тисячне населення одноголосно ухвалило приєднатися до України, були обрані делегати, але тепер вони заарештовані". Незважаючи на репресії, потік скарг не припинявся до 1928 р. (В. Ложкін. "Пам'ятки України" 1991. – Ч.88.).

Далі буде?

[Dream]

Далі буде?

2014 Хутін пуй. Крапка.

[host1303]

Незалажність після розпаду "вєлікава і магучєва" була лише формальність, а зараз нам її потрібно вибороти.

Але те, що отримується важко - тримається довго...

[laska]

Процитую Гузара:

«Кажуть, що ми «братні народи». Ну, який мені брат Іван Грозний, чи яка мені сестра Катерина ІІ? Те саме з Петром І… Треба знати історію і не плекати собі ілюзій про якийсь утопічний «один народ». Чи ми повинні бути добрими сусідами? Так, але не більше»

zaHARE, усе підтримую, усе правда, тільки кого в чому бажаєте переконати?

Освічена людина і не знаючи окремих фактів історії, може робити висновки про політику Московії за останні роки власного життя і не треба далеко ходити.

Ну і не варто так ображати вчителів історії, принаймі місцевих, це я Вам, як вчитель історії в тому числі, кажу.

[zaHARE]

Нікого ні в чому не переконую.Я показав послідовність дій московитів по відношенню до України і українців. І починаючи від Боголюбського і закінчуючи Путіним нічого не змінилось.

Вчителів не ображаю,знаю,що деякі про це розповідають,але більшість-ні.

Якщо образив когось з вчителів,вибачте. Зараз можете говорити про московитів-загарбників відкрито.

[zaHARE]

"На землю Украины зло пришло под видом самого добра" и оно не исчезло до сих пор", писал Дж. Мейс в конце прошлого века. И вот еще одна его цитата:" Чтобы централизовать полную власть в руках Сталина, необходимо было сгубить украинское крестьянство, украинскую интеллигенцию, украинский язык, украинскую историю в понимании народа, уничтожить Украину как таковую. Калькуляция очень проста и примитивна: нет народа, значит нет отдельной страны, а в результате — нет проблем».

[zaHARE]

30 листопада 1918р.,у прикордонному місті Суджа,що на Курщині "комндукр" московської орди Антонов-Овсєєнко наставляв червоноармійців як поводити себе на завойованих територіях. Настанова В. Антонова–Овсєєнка була чіткою: «Против нас стоит тридцатимиллионный народ, имена которых невозможно выговорить, внешность их такова, что их надо убивать без всякого милосердия и пощады. Это звери... У нас кровь лучше, сердце — тверже, нервы — крепче... Мы должны выжать все возможное из Украины, чтоб усилить военный потенциал России».

(трохи згодом,майже слово в слово, це повторить Гімлер)

В 1938 році Антонов-Овсєєнко був розстріляний.

[zaHARE]

1. У той час, коли ОУН–УПА воювали проти німецьких загарбників, сталіністи стріляли їм у спини. Карпатський рейд Ковпака було здійснено за особистим наказом Сталіна для боротьби проти українського національно-визвольного руху, адже комуністи боялися втратити Україну. І в той час, коли УПА билася проти нацизму, совєцькі партизани проти німців не воювали, а тероризували, грабували і ґвалтували місцеве населення. Партизани не звільнили від німців жодного населеного пункту, таких даних просто немає.

2. ''Ми повинні визнати, що радянські партизани на Волині і Поліссі з німцями практично не боролися, а боролися з ними лише українські націоналісти". Вершигора 1944рік

3. 6 травня 1947 р. СРСР, Польща та Чехословаччина підписали договір про спільну боротьбу з Українською Повстанською Армією. Не маючи змоги самостійно придушити опір українців, Радянський Союз, фактично, був змушений звернутися по допомогу до своїх сателітів.

4. Щодо дивізії "Галичина", то тут варто підкреслити, що дивізійники відмовилися складати присягу Рейху і Гітлеру, а присягнули Українському народові і згодилася воювати тільки за умови, що воюватимуть лише на антибольшевицькому фронті. Багато воїнів дивізії "Галичина" згодом потрапили до "макі" – французьких партизанів і разом з ними билися проти німців.

[Tolik_lt]

Цитата Де Голля нічим не підтверджена.

[zaHARE]

Цитата Де Голля нічим не підтверджена.

ок,поправив.

[zaHARE]

Вячеслав Педос

Пусть россияне опровергнут эти 10 фактов:

1. Державу с названием Московия царь Петр I переименовал в Россию аж в 18 веке, в 1721 году.

2. Племя Мокши назвало свою речку Москва, а перевод этого названия, с языка Мокши, звучит как «грязная вода». Любые другие языки Мира не могут перевести слово Москва. Слово «кремль» — татарское и обозначает укрепления на возвышенности.

З. В средние века все картографы Европы писали и проводили границу Европы вдоль границ Руси (Русь — это территория нынешней Украины). Московия — улус, со своими финскими народами, всегда была составляющей Орды, и ее Европа справедливо относила к Азии.

4. Московия (Россия) платила дань Крымскому Хану, своему СУВЕРЕНУ и ХОЗЯИНУ, который был правопреемником Золотой Орды, вплоть до 1700 года. Царь Московии встречал крымского посла на Поклонной горе, садил его на своего коня, сам пешим, под узду, вел коня с крымским послом в Кремль, садил его на свой трон и вставал перед ним на колени.

5. В 1610 году, в Московии на Борисе Годунове (мурза Гудун) закончилась династия Ченгизидов (родственник Чингисхана), и на трон возвели Алексея Кошку из финского рода Кобылы, а при венчании его на Царство церковь дала ему фамилию Романов, который якобы прибыл из Рима править Московией.

6. Екатерина II, после оккупации последней свободной Руськой Державы — Великого Княжества Литовского (территория Беларуси) в 1795 г., своим приказом велела назвать угро-финские племена Московии какими-то великороссами, а украинцев — истинных русичей — малороссами.

7. Никто и никогда не видел в оригинале договор о воссоединении между Московией и Украиной, якобы подписанный Б. Хмельницким и Царем А. Романовым.

8. Уже несколько столетий археологи Московии ищут артефакты, подтверждающие достоверность Куликовской битвы, но пока безуспешно, вот только басню о победе Д. Донского над Мамаем распевают до сих пор, на все голоса.

9. Псковская, Новгородская, Смоленская области России, — это бывшие славяно-руськие Княжества, и к угро-финской Московии не имели никакого отношения, покуда Московия-Орда не оккупировала их соответственно в 1462, в 1478 и в 1654 годах. А в других областях России (Московии) никогда не обитали славянские племена и народы.

10. Золотая Орда и ее дочь — Московия, — это единственные страны мира, которые держали в рабах собственный народ. Это и объясняет вечную отсталость богатой на природные ископаемые Московию от сравнительно обделенных на природные ресурсы европейских стран. Ведь эффективность работы свободных людей гораздо выше, чем рабов.

[laska]

Цікавий ресурс - ГРОМАДСЬКИЙ ПРОЕКТ «LIKБЕЗ. ІСТОРИЧНИЙ ФРОНТ»