Не зрадьмо НЕБЕСНОЇ СОТНІ

[BodyLife]

Сергій Гонтарук

24 февраля 2014 в 19:08

Партія понад усе, або моя історія про ВО "Свобода"

Буду писати багато, бо просто накипіло (звинувачення в основному стосуються народних депутатів і всіх хто дорвався до “корита», оскільки серед рядових свободівців є багато патріотів, яких просто зливає їх провід.)

Буду згадувати певними уривками, скачучи по датах і подіях. Почнемо зі згадки про той день, коли впереше вийшла тьма народу і саме тоді захопили КМДА. Хто був тоді на Майдані, може згадати переляк і невпевненість О. Тягнибока коли він оголошував, що активісти свободи захопили КМДА. Отже, КМДА захоплювали без команди проводу, молоді патріоти зі «Свободи» і «Спільної справи» (далі «СС»). Всю заслугу приписала собі «Свобода», а пізніше вигнала активістів «СС», і разом з тим намагалась забрати у них скриньку з грошима (пізніше гроші вкрасти намагались депутати «Батьківщини»).

Поїхали далі. Хто був від початків Майдану згадає, як вдало вводилась технологія "провокатор". Тоді було так, якщо ти активно дієш ти - "провокатор" (дуже цьому сприяла наша люба танцюристка Руслана. Їй провокатори просто снилися). Всі хто не з опозицією - той првокатор, той, хто оголошував Майдан без політиків - провокатор. І "паніслась".

Отже, організовувався Автомайдан в Межигір’я. Організовувався простими людьми, опозиція ні яким макаром не була причетна до організації (хоча б могла надати автобуси, щоб люди швидше доїхали, бо хтось не дочекався і пішов пішки). Все вдалось і десь 10-15 тис. майданівців опинились за 300 м. від Межигір’я, де нас чекав беркут. І тут зявляється на джипах наша "мужня" - апазиция і починає: "бла-бла-бла-бла".

Дехто не витримує і йде шукати обхідних шляхів до резиденції хряка. Такий шлях люб’язно показали місцеві жителі. І ось нас десь 300 провокаторів полем-яром доберається в тил беркуту ( в цей час Алєжка активно кричить: вони провокатори, провокатори, провокатори!!!) Люди добираються до лінії беркуту з іншої сторони. Підходять до них якнайближче і починають кричати: "Слава Україні", щоб люди з того боку зрозуміли, що є обхідний шлях, але як виявилось людей там вже не було, бо «опа» від гріха по далі вирішила запросить Автомайдан до Медведчука.

Далі перенесемось до подій "Кривавого Водохреща". Його я зустрів перед телевізором у Луцьку. Треба було повертатись швидко до Києва. Знайшов групу в контакті "Євромайдан Луцьк" і там були контакти, щодо організації виїзду з Луцька. Як виявилось в основному всім на Майдані заправляла «Свобода». Й поїздку організовувала вона. За автобус вони так і не домовились, тому нам прийшлось довго чекати машин. Ми сиділи вночі в офісі «Свободи» і абсолютно всі висловились, яке Тягнибок гівно. Тут в офіс ввалилось якесь тіло п’яне «в древисину», як виявилось пізніше - це депутат «Свободи», чи то обласної, чи то міської ради і почав командувати. Ну він депутат, йому можна. До Києва ми їхали десь годин 12 (по дорозі прийшлось блокувати луцьких ВВшників ).

По прибуттю в Київ ми заселились в Жовтневий палац. Від початку Революції туди пускали вільно і будь-кого, але в якийсь один прекрасний момент ним вирішила зайнятись «Свобода». Ну нехай. Ми увійшли у склад Волинської сотні. Ну тут я подумав, що ми відпочинем і підем воювати на Грушевського. Але не так сталось, як гадалось. Сотник заявив, що ми на Грушевського не воюємо. Наше завдання захищати Майдан. О, думаю, так, приплили. Шо у висновку: «Свобода» маючи 1500 бійців у Жовтневому, ходила зі своїми шматками (партійними прапорами) постояти під сценою. Ну, звичайно, ми послали такі порядки на … і ходили на Грушевського. На третій день при шикуванні з 90 людей лишилось 13, а всі інші пішли на Грушевського. Наш сотник замість того, щоб з нами шикуватись, постійно заповнював якісь папірці у приміщені. В перші дні на Грушевського захопили 8 свободівців, а їх лідери продовжували кричати, що там провокатори. Після загибелі людей, І. Мірошниченко практично в одному реченні зміг обізвати людей на Грушевського і провокаторами, і героями. Я думав, що то цинізм вищої міри, але все було ще попереду.

Ніхто так і не вибачився за ці слова - «провокатор». Це слово вже давно стало звучати гордо і називало справжніх патріотів.

Одного разу з нашої сотні вигнали хлопця з Луцька, який віджав у ВВешника щит, назвавши його «провокатором». То наш десятник трохи не прибив того сотника. На Грушевського лунали вибухи, а людей, які намагались вирватись у ночі на Грушевського не випускали з Жовтневого.

Однієї ночі нас вишукували в швидкому порядку, і я думаю: «ну все, зараз, нарешті поведуть нас на Грушевського». Але побачивши знов розгорнуті шматки з трьома пальцями - засумнівався. Ну щоб хоч якось себе розвеселити почав кричати: «зеку смерть, зека собаку повісим на гіляку і т.п». Підходить до мене сотник чи десятник з сусідньої сотні і каже: «шо це ти кричиш? Всі гасла затверджені радою Майдану». Це в мене викликало істеричний сміх. І ми десятком шидко затвердили нові гасла. Тоді я остаточно почав «боятись причетності до ідіотів». І хоча там було багато хлопців - справжніх патріотів, бійців, які розрізненими групами ходили на Грушевського, вони так і не дочекались згоди проводу на вивід хоч однієї сотні на Грушевського. В чому цього причина? Про це нам розповів один з рядових партійців, яких збирали на збори. Виявляється - риги пригрозили «Свободі», якщо вони виведуть своїх людей на Грушевського їх оголосять екстремістами та заборонять їх партію. Ха! Як легко налякати «мужнього» крикуна Тягнибакса. Згадав собі план Тягнибакса, що він викрикував зі сцени: «Засяє сонце і ця нечисть розтане». Це просто геніально!!! Ось все на що спромігся Тягнибок за 3 місяці.

Ну ось я і вирішив перейти до активістів «СС». Я зателефонував десятнику і повідомив, що відходжу до «СС». Бігати на Грушевсьокго самому, або невеликою групкою без командира якось не по-військовому.

Радикальність «СС» мені подобалась давно. Прийшовши в їх інфоцентр, я побачив кількох хлопців: один був з простреленою шиєю, другий – щокою. В палатці якісь молоді «інженери» жваво обговорювали випробування катапульти. О думаю, це я вдало попав. Старший в інфоцентрі сказав, що сьогодні-завтра буде формуватись національна гвардія. Хлопці активно вносили бушлати, військову форму, берци, каски які потім ділили з хлопцями з Правого Сектору. Я собі подумав: От чому маючи 1500 бійців(!) у Жовтневому не забезпечити їх хоч чимось??? Одразу стало зрозуміло хто приїхав на революцію, а хто на мітинг. Тут згадалось гасло на одній з палаток «СС»: «Революції - так, імітації - ні».

З палатки я переселився до Міністерства АПК, де жив разом з тими підстріляними хлопцями. Після спілкування з ними зрозумів – справжні бійці. Подумав, що з цими хлопцями не страшно буде йти і в вогонь і в воду. Загалом нас (активістів «СС») було не дуже багато. Тому один з поверхів ми надали козакам, інший - ударівцям, ще один – афганцям (але вони потім висилелись), почали заселяти також цивільних. Ця необережність в майбутньому зіграла з нами у злий жарт.

Далі були захоплення інших міністерств, де столи прогинались від елітного алкоголю. Уявляєте яке відчуття, коли ти приходиш в кабінет, а там вино з цінником у 12 тис. грн. Ти козаче мерзни, вмирай, а в нас тут своє життя, свій парельний світ з «блекджеком і шлюхами».

Після захоплення міністерства Юстицій швидко прибіг Віталька і по вже давній традиції обізвав всіх «провокаторами». Всі послали його до лисого дідька. Ми активно будуєм барикади, носячи мішки з снігом. Захекавшись йду купувати водичку. У магазинчику цікавим журналістам з Польщі, своєю ламаною польською пояснюю значення та історію гасла «Воля або смерть», що написане на касці. На ранок під міністерством зявились «доблесні» свободівці, які прийшли захищати міністерство від нас – провокаторів. Наших хлопців почали вихвачувати на Майдані за бейджики «СС». Двох тих підстрілених хлопців намагались побити якісь тварини зі «Свободи». У вечері проти нас розпочали інформаційну війну: якісь невідомі (підозрюю знов «свободівці») роздавали листівки, де Данилюк називався проектом Банкової, а ми ледь не головними ворогами Майдану. Після інформаційної війни мала початись і справжня. Так і сталося. «Свободівці» пішли на штурм міністерства АПК. Ми з хлопцями мирно снідали, вийшовши з кабінету, я побачив дим, почув крики. Пробігши до епіцентру, стало зрозуміло, що хтось штрумує будівлю. Вбігаю в кабінет - кличу хлопців. Ми всі вилітаєм. Люди на сходах душаться від газу. Оскільки я мав протигаз, то побіг вперед. Біжу і думаю: ну деж той Беркут? В районі третього поверху на сходах коли в мене полетіла арматура (Слава Богу встиг прикритись щитком), я побачив вдягнутих «по-майданівськи» людей, що прикривались щитами. Шо за на… подумав я. За допомогою брансбойта та «вагомих аргументів» ми вибили їх в фойє. Двох хлопців сильно постріляли. В одного 6 кульових ран. У ще одного теж поранення від куль. Вони ледь не застрелили двох працівниць міністерства, які з переляку вискочили на сходи. Їх врятував один з наших активістів. Він швидко закинув іх на поверх.

В цей час «доблесні» козачки (яких було біля сотні і яким ми віддали 3 поверх) в бронежилетах, обвішані шаблями, топірцями закрились в себе на поверсі і тихо «посцикували» в куточку. «Ударівц»і бігом почали втікати з будівлі іншим виходом. Ще якісь здорові мужики зі щитами в повній амуніції теж втікали (говорячи, що вони цивільні). Втікачів було багато(біля 300-400). Залишився кістяк: чоловік 40-50, які відбили атаку 100 свободівців і залишались у міністерстві, чекаючи наказу. З тієї сторони попросили переговорів. До нашого штабу зайшов Леонов, Швайка і ще якийсь не знаю, шо за він. Леонов казав, що то не вони стріляли, то якісь провокатори. Коли ми сказали, що покинемо міністерство, Леонов до когось звонив: і весело шкірився. Я стояв промоклий до нитки, дивився на цього виродка, міцно зжимаючи аргумент в руках і про себе нагадував: « у нас переговори, у нас переговори, у нас переговори…». Нам пообіцяли місце в Українському домі. Я ще в цього «невідомого мені депутата» перепитав, чи точно буде місце, бо в нас багато промоклих до нитки людей. - «Та так, ми гарантуємо». Але з щурами вести переговори, то себе не поважати. Якийсь такий собі депутат від батьківщини Андрій Сенченко, заперечив, що це був штурм будівлі й те, що застосовувалася зброя. Це було командно-штабні навчання. Щодо поранень, так на війні без подряпин не буває. Ах ти сучий син: шість травматичних куль в тілі це подряпини. Ти ще відповісиш за свої слова.

Ми залишились боронити свої палатки, бо хто знав, що в тих шакалів на умі. Я швидко змінив мокрий одяг, бо на вулиці було -20. Ми ще стояли на постах і переночували в палатках. Місця в укр. домі так ніхто не запропонував.

Після такої пригоди я отримав запалення легень. Далі був місяць лежання у ліжку. 15 з них із температурою 39, купа ліків, уколів, капельниць. І як підсумок рахунок на 2500 грн за лікування. Спочатку батьки дуже засмутилися, але потім тихенько дякували Богу, бо коли почалась справжня бійня, я лежав у лікарні, а не стояв на Майдані. Я дивився відео ковтав сльози і молив сусіда по палаті віддати мені свою гвинтівку. В мене було якесь відчуття зради. Але я відчував не зраду по-відношенню до себе. Я відчував, що зраджую тих хлопців з якими мав би боронити Майдан. І цього відчуття я не позбудусь доти, доки не переконаюсь, що їхня жертовна кров була не марною. Доти доки не побачу тієї України про яку мріяли вони. Зараз певно час паломництва на могили Героїв, на яких ми маємо поклястися, що доведемо почате до кінця.

Слава Небесній Сотні!

[snouden]

хоч і була тут, але справді хороша стаття про суть во свобода.

[PPArhangel]

нажаль такі люди є в кожній організації, і вони будуть поки організації не почнуть люстрації з власнх рядів.

як кажуть старші люди: спочатку вони викорінюють зло насиллям а потім стають самі тим злом бо їм за це нічого не буде, і якщо буде мир то в них не буде можливості проявляти агресію.

[keepo]

Тут не чекати коли організації самі себе люструвати почнуть треба, а постійний контроль кожного громадянина над будь-якими організаціями, що декларують служіння нашому народу.

А ланцюжок впливу має бути приблизно таким: керівник організації - дільничий - прокурор - СБУ (зараз ще єлюстраційний орган, але незнаю ні їх повноважень, ні законного татусу). З постійним підвищенням громадського тиску в разі відсутності реакції в попередній ланці. Тільки так, коли кожен буде знати, що він вносить вклад в побудову нової України, ми зможемо побудувати краще суспільство. Влада (будь-яка) має зрозуміти, що простий народ тепер завжди в опозиції до неї і треба дуже добре попрацювати, щоб заслужити довіру українців.

Я вже піднімав питання про порушення елементарних ПДР веломайданівцями. Нещодавно став свідком порушень тих же правил представником автомайдану. Саме з нехтування простими правилами і свободами людей беруть свій початок тіньові схеми і кулуарні домовленості

[BodyLife]