Navigator Опубліковано 25 Листопада, 2013 в 22:20 #1 Опубліковано 25 Листопада, 2013 в 22:20 Так склалось історично, що, майже, у всі свої подорожі я хожу сам. Не виключення становлять і Карпати. Вільний графік роботи дає масу переваг. Я не прив"язаний ні до свят, коли туристи масово ломляться в Карпати і транспорт перегружений, ні до відпустки. Основний критерій - погодне вікно. Вирвати на роботі 3-5, а то і 7-11 днів не складає великої проблеми. Улюбленні місця це Горгани, невисокі гори біля Хуста і Іршави, хребет Чортка, долина ріки Бистриця-Надвірнянська. Недавно відкрив для себе Боржаву, тільки не високу її частину, популярну в туристів, а низьку, південно-східну, яка переходить в хребет Палений Грунь. Є такий чудовий автобус, який відправляється з нашої автостанції - Луцьк-Іршава. Карпати він пересікає по річці Свіча, далі Торунський перевал і ріка Ріка до самого Хусту. Колись він ходив кожен день, зараз, здається, через день. З цього рейсу можна починати багато цікавих маршрутів в тому числі зправа на Боржаву, зліва в Горгани (саму дику їх частину) В квітні 2011 року я поїхав цим автобусом до Боржави. Дорога до села Сойми заняла 7 годин. З села одразу почав підйом на Боржавський хребет. Його добре видно з дороги. Найвищі вершини Великий Верх, Магура, Гимба ще в снігу. В автобусі розболілася голова. Попросив в одній хаті цитрамонку, то хазяйка дала пів пачки. Дорога круто веде вверх. Зправа лишаються села Дол і Тюшка, зліва Лозянське. Всі вони зручно розсташувались на боржавських схилах. Вид на шлях до Торунського перевалу і на село Сойми. Село Тюшка На схилах вільно, без пастуха бродить отара овець і кіз. Над Тюшкою сфотографував себе автоспуском. Вид на село Лозянське Навкруги відкривалися чудові панорами. Різноманітні хмари наповнювали небо. Далеко на сході виднівся засніжений хребет Пішкорня. Села закінчились. В струмку набрав води. Пасовищами і сінокосами почав підйом до кромки лісу. Буковий ліс зустрів безліччю синеньких квіток. Подолавши крутий підйом лісом, вийшов на невеличку полонинку. По полонині піднявся на вершину гори Стовб. Вже сутеніло, до боржавського хребта ще 2-3 км. Вирішив ночувати тут, на вершині Стовба. Огляд на 360 градусів. Розклав на целофані спальник, розпалив вогонь і зварив міцного чаю. Який контраст! Зранку ще був в Луцьку, а зараз на Карпатській вершині! Довго роздивлявся всі околиці в 15-тикратний бінокль. Сонце помалу ховалось за боржавський хребет.
Romek Опубліковано 27 Листопада, 2013 в 10:10 #2 Опубліковано 27 Листопада, 2013 в 10:10 Як же ж гарно!
Navigator Опубліковано 27 Листопада, 2013 в 20:32 Автор #3 Опубліковано 27 Листопада, 2013 в 20:32 Ніч в горах, та й ще в квітні, холодна. Спав вдітий в теплому спальнику, але без палатки. Цілу ніч боки грів майже повний місяць. Вранці приморозок, руки стигнуть зпаковувати речі. Розпалив вогонь і підігрів вчорашній чай. Поверх одежі вдягнув прорезинені штани і куртку. На підйомі зігрівся. Сонце підіймалось вище і ставало тепліше. Поступово скидав речі. В лісі під полониною багато підсніжників, є вони і на самій Боржавській полонині. З вершини Кам"яної пішов верхами в напрямку полонини Кук. Дорога важка, то вверх, то вниз. Часто приходилось переходити сніжники. Перейшов в сідловині участок, поваленого буревійом, лісу. Там і невеличкий привал з вогнем. З полонини Кук відкриваються вражаючі краєвиди! До гори Волосянка йду по сухим травам. Зустрів декілька, зовсім малочислених тут, крокусів. Глибока сідловина між Волосянкою і Коритищем поросла буковим лісом і вкрита шаром підсніжників. Час перевалив за полудень, дуже тепло. За вітром роздягнувся до пояса і приліг на свої речі трохи засмагнути. Сонце приємно гріє. Так і задрімав на тих верхах.
Katarinka Опубліковано 28 Листопада, 2013 в 17:38 #4 Опубліковано 28 Листопада, 2013 в 17:38 нічого собі, так гарно. А такі поля підсніжників я ще ніколи не бачила. Заради такого варто сходити в гори.
MACCEN Опубліковано 28 Листопада, 2013 в 18:48 #5 Опубліковано 28 Листопада, 2013 в 18:48 і як самому не стрьомно ходити?
Navigator Опубліковано 28 Листопада, 2013 в 21:47 Автор #6 Опубліковано 28 Листопада, 2013 в 21:47 і як самому не стрьомно ходити? Ну як сказати... Щоб зовсім було не стрьомно не завжди вийде. Є безліч чинників, які мають вплив на людину, відірвану від свого зручного середовища. Нирнути в невідомість багатьом буде важко. Особисто мені тривожно напередодні подорожі. А як тільки рушив - тривога зникає. Є радість від подорожі, приємне відчуття, що ти молодий і сильний, що всі дороги перед тобою відкриті... Можна цілий трактат написати. Води на хребту мало, але є сніг. Наштовхую його в пляшку, він там тане і тоді п"ю снігову воду. Скоро попалось два полонинських табора для корів, кіз і овець. Колибами їх назвати не можу, скоріше це навіс від доща для пастухів. В разі непогоди можна спокійно тут ночувати. Дрова поруч в буковому лісі. М"яка краса цих невисоких хребтів зачаровує. Дикі Горгани видаються тепер колючими і холодними. Місцями в лісі багато в"язів. Їх легко впізнати по корі, яка висить клаптями. Починає сутеніти. Температура одразу падає. Пора знайти місце для табору. Пройшовши ще одну залісену сідловинку, зупиняюсь на м"ягкій траві невеличкої полонинки. Звідси гарний огляд по обидва боки хребта. В стороні під деревами зварив чай. Довго ходив навколо з біноклем і фотоаппаратом. Вид навколо на десятки кілометрів. Беру по карті азимути і визначаю де яка гора і хребет, а також віддаль до неї. Місце де я ночую - хребет Палений Грунь. На південь, в долині, села Нижній і Верхній Бистрий. Там народився один відомий закарпатський письменник. Його сім"я за короткий час перемерла в тому селі і йому порадили тікати звідси подалі, щоб лишитись живим. Що він і зробив, подавшись в Хуст. Ніч знову видалась холодна. Сплю без вогню. Весь вдягнунтий, на голові шапка і капюшон. Боки гріє місяць. Перші проміні сонця освітлюють східні схили гір. Бр-ррр, холодно збиратись. Але сонце все вище і вище. Йду ще трохи хребтом, поки він стрімко не обривається в долину Ріки. По схилах вільно розкинулись симпатичні хатки з хлівами. Внизу, на дорозі, сідаю в автобус Іршава-Луцьк. Ввечері я вдома.
BARAKUDA Опубліковано 30 Листопада, 2013 в 20:25 #7 Опубліковано 30 Листопада, 2013 в 20:25 КРАСОТА... хоч ці фотки піднімуть настрі після новин
kompanjonka Опубліковано 30 Листопада, 2013 в 22:03 #8 Опубліковано 30 Листопада, 2013 в 22:03 Гарні фото. І в чоботах гумових ходите по горах, як заправські місцеві туристи. От тільки автобуса "Луцьк - Іршава", здається, більше немає?
Navigator Опубліковано 3 Грудня, 2013 в 22:11 Автор #9 Опубліковано 3 Грудня, 2013 в 22:11 Гарні фото. І в чоботах гумових ходите по горах, як заправські місцеві туристи. От тільки автобуса "Луцьк - Іршава", здається, більше немає? Ага, гуцули по півроку в них виходжують. Думав в середині весни буде багато болота, плюс сніг. Але хребти видались сухими. Автобус на зиму може й відмінили, бо дійсно немає в розкладі. Через двадцять днів після боржавського походу, 10 травня, знову сідаю в автобус Луцьк-Іршава. На цей раз схожу ще перед Торунським перевалом в селі Людвиковка. Моя ціль - Горгани. Від дороги звертаю в долину ріки Свіча. Вверх по течії вже немає жодного села. План на сьогодні вийти на водорозділ між притокою Свічи -рікою Правич і притокою Бистриці-Солотвинської - рікою Мшанка. Вздовж Свічи тягнеться лісовозна дорога. Йти по ній легко. Навколо смерековий ліс, густий, похмурий. Ріка Свіча. Поволі набираю висоту. Згодом покидаю Свічу і завертаю на Правич. Підйом све крутіший. Часто зупиняюсь перевести подих. Перед самим водорозділом ріка пропадає. В останніх джерелах набираю воду. Досягши водорозділа - полонини Мшана, оглядаюсь, оцінюю час і дистанцію. Полонина Мшана. Полонина зажата лісом. На півночі довжелезний хребет Аршиця, на півдні гора Яйко-Ілемське. Тут мені щось не подобається, чомусь тривожно. Час ще є, вирішую підніматись на хребет перед Яйком-Ілемським і там заночувати. Підйом іде по північному схилу. Тут ще багато сніжників. Важкувато, раз за разом зупиняюсь відновити дихання. Зовсім близько взлетів глухар. Навколо ні душі. Останній ривок і я на хребті! Тут сонячно, відкриваються величні краєвиди. Хребет і гора Яйко-Ілемське. Після Боржави все навколо дуже сурове. Це вже окраїна кам"янистих Горган. По бокам смерекові ліси, попереду непрохідне криволісся жерепу. Величний хребет Аршиця Вид на гору Поганець. Завтра буду її штурмувати. В 30-40 кілометрах звідси, там де сідає сонце, розташована Боржава. В бінокль можна навіть визначити окремі її вершини. Навкруги десятки безіменних хребтів. Підшукав місце для табору. Розпалив вогонь, розклав речі. Неспішно пив гарячий чай і дивився, як сонце ховається за вершини.
Navigator Опубліковано 12 Грудня, 2013 в 14:41 Автор #10 Опубліковано 12 Грудня, 2013 в 14:41 Ніч холодна. Вершину хребта шмагав вітер. Ранок сонячний, здається, що день буде погожий. Весь хребет і навколишні гори залиті сонцем. По гребню підхожу до Яйка-Ілемського і починаю підйом. Схили затягнуті жерепом, доводиться йти вузькою прорубаною стежкою. Чув, що її прорубали львівські і польські пластуни. Прямо на камінні знайшов металеву кружку. Видно ще зимою гіляки криволісся здерли її в когось з рюкзака і вона впала в сніг, не видавши ні звука. Криволісся жерепу і далекий хребет де я ночував. Розсипи каміння серед жерепу. Вершина гори гола, навколо одне каміння. Місцями його поскладано в кучі, в лінії. Це або залишки угорських укріплень з Другої світової, або їх виклали туристи, для захисту наметів від вітру. Попереду довгий спуск в сідловину до гори Поганець і одразу підйом на цю гору. Між жерепом на північних схилах ще багато снігу. Мої кроссівки постійно мокрі, в одному починає відвалюватись підошва. Підв"язую її шнурком. Сильно не переживаю, так як є ще запасні кеди. Цекоти Поганця. Перестрибуючи з камня на камінь і обходячи жереп, починаю спуск до полонини Солотвинка. Її добре видно внизу. Ноги на спуску підкошуються, хожу лібіринтами жерепу і камня. Добре, що схил південний і снігу тут немає. Нарешті полонина Солотвинка. Її висота 135-1400 метрів. Привал, поповнюю запаси води і оглядаюсь на пройдений шлях. Попереду чекає крутий підйом на гору Молода висотою 1723 метра.
Navigator Опубліковано 26 Березня, 2014 в 07:53 Автор #11 Опубліковано 26 Березня, 2014 в 07:53 Підйом на Молоду крутий. На верх веде вузька стежка по західному схилі. Навколо острови жерепу міняються смерековими перелісками, далі ідуть кам"яні схили. Зустрічаються сніжники. Під кінець підйом дуже крутий. нарешті вершина! За моєю спиною Яйко-Ілемське, під яким я ночував. Зараз вже за полудень, на сонці тепло. На схилі хтось виклав вежу з камінням. За нею видно гору Грофа. Як не дивно, навіть на південному схилі величезні сніжники. Починаю важкий і дуже довгий спуск в долину річки Молода. Дорога часто іде вирубками, по лісовим дорогам-рікам. Не скоро я вийшов до ріки! Вздовж Молоди йле лісовозна дорога. На ній ні душі. Вже вечоріє. Ночувати вирішую в місці злиття річок Мшана і Молода. З сухої трави зробив собі лежак, поруч розпалив невелике багаття. З ріки долинав шум перекату, до нього добавлялись голоси різних пташок. На протилежний берег вийшли дві олениці. Хотіли попити води, але побачили мене і втікли в ліс. Поволі сутеніло. Прогулявся берегом. З темнотою прийшов холод - все-таки гори! Небо чисте, може бути заморозок.
Barugan Опубліковано 26 Березня, 2014 в 08:53 #12 Опубліковано 26 Березня, 2014 в 08:53 що нравиться що в струмках в горах води можна напитися і не боятись. а ось літом ходити по полонинам і вершинам з відкритими частинами тілами просто небажано, ми коли були, то в наших дівчат плечі погоріли ( що з них візьмеш міські панянки), то них потім півночі мазали пантенолами різними.
Navigator Опубліковано 27 Березня, 2014 в 07:53 Автор #13 Опубліковано 27 Березня, 2014 в 07:53 Ніч в горах холодна. Ранком розпалюю вогонь, зігріваюсь гарячим чаєм. Продовжую спускатись вниз по течії Молоди. Через деякий час вона впадає в річку Ломниця. По Ломниці повертаю вверх по течії. В ту сторону одні дикі малохожені гори без сіл. Навколо долини Ломниці розмістились такі вершини: Сивуля, Ігровець, Кінець Горгану, важкодоступна Берть, Странжул, Попадя, Студенець. Ця величезна місцевість - серце Горган. Довго йду вздовж Ломниці. 7 кілометрів вздовж Ломниці, далі повертаю на її притоку Бистрик і по ньому ще 8 кілометрів до перевалу між горами Кінець Горгану і Сивулею. За перевалом вже Закарпатська область і басейн ріки Тересва. Навкруги дикі смерекові ліси. Інших порід дерев майже немає. Тут суровий клімат: довга сурова зима і прохолодне коротке літо. Від витоку Бистрика по азимуту піднімаюсь на перевал. Тут невеликі полонини, але на них ще немає нікого. По водорозділу повертаю наліво до Сивулі. Колись тут проходив кордон між Польшею і Словакією. Ще стоять стовпчики з буквами "S" i "P". З перевалу відкривається вид на Свидовецький масив. Швидко дохожу до підніжжя Сивулі. Трохи в стороні, на відкритій полонинці стаю на ночівку. Часу до заходу сонця ще багато. Збираю дрова і роблю екскурсії. Вид тут на всі чотири сторони. Видно навіть Чорногору з Петросом і Говерлою, хоч до них по прямій близько 50-ти кілометрів. Поруч велика поляна з крокусами. На північі розташоване круте підніжжя Сивулі. В бінокль майже цілий вечір роздивляюсь близькі і далекі гори. Між смереками перелітають і співають мілкі пташки. Навколо ні душі. Поступово долини покриваються вечірніми тінями. Температура починає різко падати і я вдягаю на себе все, що є.
Navigator Опубліковано 5 Травня, 2014 в 22:52 Автор #14 Опубліковано 5 Травня, 2014 в 22:52 Ранок холодний. Недовгі збори. Останній погляд на Сивулю. Повз скелю Пекло починаю спуск в теплі долини Закарпаття. Тут на річку Пляйську чехи построїли гарну лісовозну дорогу. По ній на зустріч піднімається повна грузова машина дітей - їдуть садити ліс. Дуже довгий шлях в долину Пляйськи. Вже попадаються стани пастухів, обороги з сіном. Змінюється і рослинність. Замість сурових смерек - зелені широколистяні ліси. Долина ріки повністю безлюдна. Пляйська впадає в Брустурянку. Тут вже пішли села. Мене трохи підвозили фірою, трохи швидкою допомогою. В Усть-Чорній сів в лісовоз і ним долинами доїхав до Хуста. Люди ходять в шортах і футболках, дуже тепло. А як було холодно на верхах! Від величезного лісовоза люди по селах і містечках шарахаються. В Хусті купив на базарчику біля автостанції поїсти, подивився коли їде на Луцьк автобус і пішов на Тису ночувати. Припоймений ліс Тиси дуже густий, заріс вже великою травою, місцями вона вище мого росту. Продерся на дикий берег і став на ночівку. Внизу, під обривистим схилом, потужна течія чистої води. Вже вечір, сижу напівроздягнений біля вогню і дивлюсь на річку. А вчора в цю пору вдягав на себе все, що міг! Ніч спокійна і тепла. Ранком сонце освітлює зелений схил гори навпроти. Все, похід закінчкно. Лишилось тільки дійти до автостанції і сісти в автобус на Луцьк.
Navigator Опубліковано 13 Жовтня, 2014 в 11:12 Автор #15 Опубліковано 13 Жовтня, 2014 в 11:12 Відео з другого походу. Урочище Пекло під Сивулею. Весна, травень-місяць
Romek Опубліковано 13 Жовтня, 2014 в 17:29 #16 Опубліковано 13 Жовтня, 2014 в 17:29 Кольоровий жовтень на Закарпатті (10-12.10.2014) Боржава, Великий Верх, Кичера, Негровець, Колочава, Теребля
Navigator Опубліковано 14 Жовтня, 2014 в 11:18 Автор #17 Опубліковано 14 Жовтня, 2014 в 11:18 Кольоровий жовтень на Закарпатті (10-12.10.2014) А де цікава розповідь? )) Як про поїздку на вузкоколійку і озеро Нобель.
Romek Опубліковано 23 Жовтня, 2014 в 16:13 #18 Опубліковано 23 Жовтня, 2014 в 16:13 Кольоровий жовтень на Закарпатті (10-12.10.2014) Боржава, Великий Верх, Кичера, Негровець, Колочава, Теребля У ці жовтневі вихідні стояла така золота осінь, що якщо не їхати у Карпати, то лишалося б лише мріяти про поїздку у Карпати. На щастя, вже по обіді за вікнами авто - залиті сонцем карпатські схили. Я вперше в житті під Боржавою. Коротка довідка: Боржава – найдовша високогірна полонина в Українських Карпатах, яка розташована на гірському хребті південніше головної гряди між закарпатськими містечками Воловець та Міжгір’я. Головна принада Боржави – її мальовничий хребет, з якого на усі сторони відкриваються приголомшливі гірські краєвиди. Тут пролягають кілька туристичних маршрутів, тут улюблене місце туристів, парапланеристів та, мабуть, найбільша в Україні плантація чорниці. Ми зупинилися у Пилипці – відомому гірськолижному курорті біля підніжжя Боржави з великою готельною базою. Обрали симпатичну садибу з видом на гори та помірною ціною, запитали у господарів, чому так мало туристів у таку чудову пору. На що вони здивувалися: «Так не сезон же. Хто ж їздить у Карпати у жовтні?!» Не знаю, чого там хтось не їздить в гори у жовтні, але кращої пори на гори, напевно, немає. Зранку вирушаємо на Гимбу, яка височіє над Пилипцем. На її вершину можна підійматися скориставшись канаткою (довжиною 1700 м), яка долає десь 60% підйому. Ще дорогою починають відкриватися безмежні гірські краєвиди на долини, ще вкриті ранковими хмарами. А з вершини гори відкривається панорама Боржави. Здається, у природі не лишилося фарб, які б не були на її схилах. Я навіть не беруся описувати усю цю палітру! З вершини Гимби можна мандрувати ліворуч – на гору Магура-Жиде, чи праворуч – на вищі вершини – Стій чи Великий Верх. Йдемо на Великий Верх. Кожні наступні сто метрів відкривають нові запаморочливі краєвиди. Дивіться самі, але фото не передають всього того, що бачиш Здолавши Великий Верх можна осягнути поглядом пів-Боржави Стає майже спекотно – понад 20 градусів! Спуск до канатки видається не легшим, ніж підйом. І фантастичний імбирний чай в знаменитій «Чайовні» сприймається, як нагорода. Наступного ранку вирушаємо до Синевирського національного парку, хоча на озеро не їдемо. Якось не лягло до серця. Перші яскраві враження після туманного ранку - від Синевирського перевалу через хребет Кичера. Дорога піднімається вище ранкових хмар і вся долина нагадує величезне молочне озеро – напевно, більш вражаюче, ніж сам Синевир. Крутою (в прямому значенні) дорогою їдемо до славної Колочави, оточеної надзвичайно мальовничими горами. Але найгарніші з них Пішконя – монументальний гірський хребет вздовж сіл Синевир, Негровець, Колочава Саме розрекламоване село Колочава, де я надцять музеїв і пам’ятників, якось трохи розчарувало – ніякої тобі карпатської автентики. Вражають лише навколишні гори! Стовідсотково, Висоцький мав рацію! У Колочаві їдемо до найбільшого сільського музею – скансену «Старе Село». Варто. До вечора якось треба ще доїхати до Луцька, але давно хотілося побачити водосховище Теребле-Ріцької ГЕС. А воно зовсім поряд – якихось 9 км. Але якби ви знали, які ці 9 км! Після кожного кілометра зароджувалося тверде рішення повертатися назад, але наполегливість і цікавість перемагала. Дорога хоч і зруйнована, зате дуже мальовнича – пролягає вздовж річки Теребля Нарешті ми дісталися бетонної греблі, біля якої зібралася небачена мною маса пластикового сміття (прямо як якась сучасна мистецька інсталяція). Саме водосховище надзвичайно мальовниче в оточенні гір, якщо не помічати гір сміття на берегах.
NMA Опубліковано 23 Жовтня, 2014 в 17:30 #19 Опубліковано 23 Жовтня, 2014 в 17:30 Romek оце вже ділоНабагато цікавіше не просто дивитись на гарні фото, а дізнаватись, що на них зображено, читати повязані з ним історії та враження автораP.s. Фото чудові, сам дуже хотів на ці числа потрапити в Карпати, одним з варіантів якраз була осіння Боржава, однак не вийшло. Дякую, що відродили в памяті вже трохи забуті пейзажі
Navigator Опубліковано 4 Липня, 2015 в 21:44 Автор #20 Опубліковано 4 Липня, 2015 в 21:44 Для мене знайомство з Карпатами почалось в віці 21 рік. Ніколи не бувши в горах, приїхав в Надвірну і, не довго думаючи, пішки направився в Хуст. Йшов багато днів через хребет Чортку, гору Сивулю, старим кордоном, попід Берть, Брадол, Колочаву і т.д. Попадав в сильні дощі, блудив в туманах, пробирався через гіганські повалені смереки, йшов руслами рік, багато раз падав на слизьких схилах і річних камнях. Під кінець ліва нога перестала згинатись в коліні - витягував на правій. Дощі підняли рівень річок. Невеликі струмки стали небезпечними в форсуванні. Нище колочавського водосховища бокові потічки позносили асфальтову дорогу - хліб переносили з машини в машину в мішках по кладкам. Ночував двічі в людей: на лісоучастку Брадол і в долині ріки Хрепилів. Всі інші ночівки під відкритим небом. Туристів, дуже рідких в 90-их роках, бачив здалека лиш раз - під Сивулею.
Navigator Опубліковано 17 Грудня, 2015 в 08:17 Автор #21 Опубліковано 17 Грудня, 2015 в 08:17 КІНЕЦЬ ЛІТА НА СВИДОВЕЦЬКОМУ ХРЕБТІ Полонина Браїлка Схили гори Унгаряска Світанок над Малою Куртяскою Витоки річки Турбатський Звор Вечірні тіні в долині ріки Яблуниця - притоки Тересви. Вид на гору Курпень і полонину Великий Бичків. Південні нижні схили Унгаряски Колиба на хребті Шанта Захід Сонця на хребті Бедевляска. на дальньому плані полонина Красна. На середньому плані вершина Плеска Унгурська Хребет Шанта Боривітер, або пустельга. Закінчення Свидовецького масиву - хребет Шанта. Вдалині проглядається Красна.
Navigator Опубліковано 22 Грудня, 2015 в 10:52 Автор #22 Опубліковано 22 Грудня, 2015 в 10:52 ПОЛОНИНА КРАСНА В КІНЦІ ЛІТА І НА ПОЧАТКУ ОСЕННІ Кошари на полонинці поблизу гори Угорської. Схили хребта Плавк. На вершині Климової. Боковий хребет Климової. Кошара на західному схилі гори Климова. Ночівка на схилі полонини. Вид на гору Менчеліна. Вид на Карпати в сторону Манчула. Вечір
Рекомендовані повідомлення
Заархівовано
Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.