Вдаючи жертву

[Tolik_lt]

Оксана Форостина (sonntag, 21. april 2013)

Анатолій Бєлов, Ерос 2012

„А ти добра акторка!“ – сказав мені Лєшек, коли ми закінчили.

Зізнаюсь, почути таке від людини, яка співпрацювала з Анджеєм Вайдою і працює на польській студії Девіда Лінча, нехай навіть звукорежисером, надзвичайно приємно.

Кілька днів ми з Лєшкем вдавали пару. Насамперед для іншої пари – подружжя та напарників зі старшої пані та її чоловіка, які за 40 доларів обіцяли нам допомогти за два дні обійти довжелезну чергу та гарантовано отримати польську візу. Ми вирішили ускладнити завдання тим, що я назвалася безробітною. За легендою, я втікала від чоловіка до Лєшка в Польщу. Переповідаючи цю легенду у дешевому генделику біля консульства, на якусь мить я сама повірила, що тікаю від чоловіка в Польщу з Лєшеком. І мені стало себе неймовірно шкода.

Наше акторське завдання полягало в тому, аби переконати не тільки це подружжя, але й довколишній люд, всіх цих підозрілих неприємних типів у місцевих кав’ярнях, інших “посередників” з анкетами під польським консульством, та й його охорону, що ми звичайні клієнти розгалуженої мережі послуг під Генеральним Консульством Польщі. Тому я старанно вдавала молоду українську безробітну дурепу, яку б’є чоловік і яка зважилася шукати кращої долі в Польщі, а Лєшек – відчутно старшого за мене чоловіка, що балансує між ролями того, хто користається з ситуації, і того, кого використовують.

Подружжя мені співчувало. Коли я отримала паспорт з візою, вони щиро побажали нам щастя. Ми з Лєшком попрощалися, взяли мій паспорт із польською візою та рушили до припаркованого на сусідній вулиці авто. Там нас чекали Кшиштоф та Марцин, фотограф та журналіст “Gazety Wyborczej”. Поки ми з Лєшкем втиралися в довіру до навколоконсульського люду, Марцин та Кшиштоф спостерігали за довколишнім життям із авто. Кшиштоф сфотографував момент, як ми розплачуємося за візу.

Коли це фото та наш спільний матеріал вийшли на першій шпальті “Gazety Wyborczej” та на першій шпальті “Львівської газети”, спалахнув скандал. Генеральний консул сварився зі мною прямо перед камерами на прес-конференції у Львові, поміж іншого, поблажливо закинувши, що я стала частиною передвиборчої інтриги. Хлопці на той час вже повернулися до Польщі, тож на рідному українському ґрунті він почувався досить упевнено. Я була не просто жінкою, я була ще й українкою, тож цілком зрозуміло, що мене просто використали чоловіки-поляки в підступній лівацькій змові “Gazety”.

Наступного дня після публікації я пішла до консульства по коментар - історія тривала. Мої провідники були на робочому місці. Я підійшла і попросила пробачення за те, що брехала їм. Вони, звичайно, були ображені. Трохи згодом колега, значно краще обізнаний у справах кримінального світу, пояснив мені, що за цією системою відліку усі, хто не працює на кримінальну систему, є лохами і перебувають в основі піраміди. Залежно від досягнень, учасники просуваються цією ієрархією вгору. А оскільки я, тобто лохушка, змогла перехитрити подружжя, то вони в мить впали на саме дно.

– Оксано, ти надто добра до них! Вони злочинці, вони забирають гроші в найбідніших! – переконував мене Марцин вже по телефону.

Через рік Марцин запропонував мені ще раз попрацювати разом: тоді була на часі тема примусової праці та захоплення у рабство ґастарбайтерів, і я мала влаштуватися в польську родину прибирати, а потім описати, як до мене ставилися. “Gazeta” гарантувала мені житло та обіцяла подбати про мою безпеку. Адже якщо пощастить, я би стала наживкою для рабовласницької мафії.

Я порадилася з колегою з Комісії з журналістської етики. Він переконував відмовитися з міркувань, знову ж таки, безпеки, але мене не надто й потрібно було переконувати: мені не хотілося брехати і знову вдавати жертву.

Цей старий, ще 2005 року, досвід я згадала минулого літа. Під час Євро-2012 трапилася вкрай неприємна історія з чоловіком, якого я особисто не знаю, і який мені, мушу визнати, подобається попри дурницю, яку він зробив. Цього чоловіка звати Куба Воєвудзький, він дуже відомий польський теле- та радіоведучий, можна навіть сказати, скандальний телеведучий. В Україні його знали хіба ті, хто бодай інколи дивиться польське телебачення і трохи цікавиться польськими справами. Я, наприклад, про його існування взагалі дізналася з літератури – документального роману польської письменниці Мануели Ґретковської “Полька”, й полізла на YouTubeпо записи його телешоу.

Отже, 20 червня 2012 року Воєвудзький разом зі своїм напарником по радіошоуPorannyWF Міхалом Фіґурським на FM-станції EskaRock обговорювали програний українською збірною матч. Прибираючи на себе маску прикрих поляків, вони не змогли вчасно зупинитися: маска приросла, й вони видали в ефір те, що піднятий на глум поляк сказати не наважився б. Перша фраза Воєвудзького, його входження у роль – “Явчинив, як справжній поляк...“ втонула у подальшому несмачному жарті.

Фігурський: Копнув собаку?

Воєвудський: Ні, я вигнав свою українку

Фігурський: А то добра ідея. Мені це ще не спало на думку. Знаєш що? Я зі злості сьогодні

своїй

не заплачу.

Воєвудський: Знаєш що, а я

візьму

свою назад, заберу

в неї

гроші та

й

знову вижену

.

Фігурський: Скажу тобі, що якби моя була хоча б трохи симпатичніша, то я би її ще

й

зґвалтував.

Воєвудський: Е-е.. я не знаю, як моя виглядає, бо вона весь час на колінах

.

Українське МЗС виступило з протестом. У польських соціальних мережах розпочалася кампанія проти “хамства” Воєвудзького та Фіґурського, годі казати про українські, зчинився скандал у медіа обидвох країн. За кілька днів шоу зняли з ефіру. Фіґурський втратив контракт на конферанс з УЄФА. Польська прокуратура порушила справу, і на цей момент ведучі все ще можуть отримати трирічне покарання.

Мені надто багато не подобається у цій історії. А найбільше мені не подобається, що захисники українок викликають у мене значно більшу нехіть, ніж ведучі.

Тут, як завжди буває в таких випадках, є раціональні та ірраціональні складники. Раціональні полягають у тому, що сатира та політкоректність практично несумісні. Що Воєвудзький – починав як панк-музикант і сприймати його слід як панка, хай і має зараз рекламні контракти та їздить на дорогих спортивних автах. Що аудиторія станції – нішева й таки розрахована на людей, які вміють відрізняти жарт у масці від жарту без маски. Що не знайшлося жодної людини у колі Куби Воєвудзького, яка би пояснила ведучим український контекст, зокрема розповіла про події, що передували радійному скандалу: побиття дівчини сином депутата, згвалтування та вбивство Оксани Макар, низка інших жахливих згвалтувань на Півдні України (тоді його вибачення були би адекватнішими).Що Воєвудзький, який протягом багатьох років кпинив із польської правиці, зокрема, з найконсервативніших, найдрімучіших правих, і витримував усі удари, раптом дав їм нагоду до розправи на своїй же території – аж надто натуралістично їх перекривлюючи. Критика з правого боку була вельми симптоматична: колумніст газети Rzeczpospolita Бартош Марчук присоромив ведучих, зокрема, й за те, що ті необачно зашкодили інтересам Польщі: у країні демографічна криза, а східний сусід є постачальником робочих рук: “Україна є для нас природним людським резервуаром”. Спасибі, з такими захисниками й ворогів не треба.

“Образили польського хама” – колонка Пйотра Стаcінського, заступника головного редактора “Gazety Wyborczej”, була чи не єдиним голосом на захист Воєвудзького та Фіґурського, голосом також і на захист сатири, проте найголовніше – показувала, що на польському хамові “шапка горить”. Так ж таки Мануела Ґретковська, хоча ж і насварила Воєвудзького, занурилася у цю ситуацію ще глибше: “важко признатися самим собі у почутті вищості й нечистому сумлінні”. Так, польський середній клас користується із праці українок, і переважно нелегально. Болісна реакція поляків на цей випадок від сорому за власну зверхність і ведучих зробили блазнюватими цапами-відбувайлами.

Проте й улюблена моя Ґретковська, хай і без злого умислу, мовила те, що імпліцитно присутнє й в українських, і в польських текстах: українки – це таки жертви білих людей, просто бувають погані білі, які їх ображають, а бувають хороші, які їх захищають. Ось американський радіоведучий Говард Стерн (на марґінесах можу припустити, рольова модель Куби), пише Ґретковська, ніколи б не дозволив собі жарти на адресу мексиканських заробітчанок в американських будинках. Тобто, українки – це таки мексиканки супроти американців-поляків. У тому таки тексти вона зазначила, що ведучі образили також і польок, бо ті так само є заробітчанками і так само миють підлоги у західноєвропейських країнах: “У заможному Євросоюзі ми, зі Сходу, ми всі є українками до згвалтування”.

А далі у цьому сюжеті починається територія, на якій у мене остаточно забирають голос. Бо єдина можлива позиція, яку мені лишили – солідаризуватися з тисячами українок, які, леґально чи нелеґально, тяжкою працею заробляють на себе та свої родини найважчою, найчорнішою працею за кордоном, переважно в Європі. Це позиція, від якої я не можу відмовитися: європейці потрактують її як елітистську, співвітчизники і Ґретковська (яка під час навчання у Парижі також заробляла на життя прибиральницею) – як зрадницьку. Це ідентичність, яку мені нав’язують, мене не спитавши.

Коли почалася дискусія довкола радіошоу (не аж таки широка, бо ведучих засуджували практично одностайно, кожен зі своїх позицій – хтось із національних (“образили українок”), хтось із феміністичних (“образили жінок”), хтось із моралістичних (“не можна жартувати про згвалтування”), – мені докоряли цим браком солідарності, мовляв,мені ніколи не доводилось мити підлоги у польських помешканнях. Так, на відміну відбагатьох співвітчизниць, мені справді ніколи не доводилось і, на щастя, не доводиться, мити підлоги у польських житлах. (Хоча ніхто не знає – може, колись і доведеться.) Але чи це позбавляє мені українськості? Мені також, як і жодному з моїх опонентів та опоненток, не доводиться ночувати в картонній коробці на околицях Мумбая. Чи це позбавляє нас людськості? Чи то тільки українська ідентичність вимірюється стражданнями? Чи тільки стражданнями вона вимірюється?

І таки чому я мушу прикидатися тою, ким не є? Чи не тому, що так всім комфортно, що така, на колінах зі шматкою до миття підлоги, я всіх влаштовую?

Є маленька проблема: мені некомфортно. І не треба мені докоряти браком солідарності. Докори від тих, хто чинить насилля, мало переконливі. Бо ж чим, як не насиллям, примусом, є накидання певного кшталту ідентичності.

Я можу зрозуміти, чому саме заробітчанка є панівним образом українки у світі: просто вони помітні. Саме їх бачить Захід. Інша річ, чому саме їх він хоче бачити насамперед? У цих неприємних роздумах я утвердилася, коли британський журналTheEconomistопублікував колонку, в якій похвалив поляків за кампанію проти ведучих. Сідай, Польщо, п’ять. Хай польки й миють підлоги в британських помешканнях, але вдома у себе заступилися за тих, хто ще слабший. Виявляється, вони там майже дорослі, у цій їхній Польщі, там у себе на Сході, самі розібралися. Ієрархію збережено, і в цій ієрархії мені як українці відведено роль безголосої жертви. Давайте, розкажіть мені, як я мушу страждати.

Випадок з Воєвудзьким виявив неприємну річ: ситуація, коли українок треба захищати, всіх вельми влаштовує. Це ж дуже зручно – нейтралізувати опонентів версією, що їх використали. Дуже зручно стати у позицію захисників, це всіх одразу робить дорослими та цивілізованами, ну майже білими людьми. Якщо не виглядає, що ти стоїш на колінах і миєш підлоги – буває, одразу це видно, – не факт, що тебе не будуть жаліти та захищати. Просто тоді інші люди знайдуть для тебе іншу статтю упослідженості, адже не можна бути жінкою зі Східної Європи й не бути жертвою. Для цього навіть не потрібно буде скандалів чи глибокого знання історії. Наприклад, якщо ти добре виглядаєш – значить задурманена патріархальною культурою, сприймаєш себе як еротичний об’єкт і тебе треба терміново просвітити та визволити з полону стереотипів. Якщо британка або француженка добре виглядають – вони дуже успішні, хочуть подобатися собі та своїм сексуальним партнерам та/або партнеркам, яких вільно собі обирають. Але ж якщо добре виглядає українка – вона хоче заміж, переважно за іноземця, їй треба подобатися іншим, аби її вибрали. Це зрозуміла картина світу, в якій мене легко поставити на місце, запхати у потрібну комірку, знешкодити.

А якщо я не хочу, щоби мене захищали та жаліли? Якщо не хочу прикидатися тією, ким не є? Є тисяча способів раціоналізувати обурення вчинком Воєвудзького і долучитися до грона морально бездоганних. Але я не хочу бути морально бездоганною, я хочу рівності.

У мене є версія: мені це прагнення загрожує виключенням зі спільноти.

Сьогоднішня Україна – це такий середньовічний ландшафт, з культом юродивих, виставленим напоказ каліцтвом, благородними дамами, які цілують прокажених, набігами на сусідні маєтки, це неофеодалізм із кривавими розправами за дрібні крадіжки.

Поклоніння стражданню – зворотній бік цього феодального устрою з його усталеною ієрархією. Так, культ страждання притаманний християнській культурі загалом, і східному її виміру також, але на наших землях, де страждали майже всі й майже завжди, бути щасливим – не просто девіація, а ознака свідомого відчуження, зради. Публічні персони – зірки, бізнесмени, а надто політики – із задоволенням розповідають про важке дитинство, перенесені в юності випробування, “голодні 90-ті” та інші жахи. Це не просто культ self-made, хоча медійне представлення саме цим культом надихається. Це долучення до спільноти сірих та вбогих, не просто індульґенція заднім числом, але й запорука моральності. Адже якщо людина страждала, вона обов’язково “хороша”. Якщо ви страждаєте, вам багато чого можна пробачити. Бідні отримують моральне право брехати, упосліджені – давати й брати хабарі, старі та хворі – хамити.

У цьому лицемірному світі вкрай важко, майже неможливо опиратися насильству та свавіллю. Більшість тих, хто обурювався вчинком Воєвудзького і навіть щось там кудись писав з цього приводу, не здатні – хай би й хотіли – захистити українок від практично безкарних депутатських та ментовських дітей. Мені боляче це казати, але якщо спроектувати ситуацію на мікросоціум школи, скажімо, то цей “лицарський” жест – захистити українок від польських радіоведучих – тільки спроба хлопчиків погратися в лицарів-захисників, демонструючи силу гостроязикому, але таки доволі хирлявому відміннику в окулярах, тоді як гевали-старшокласники й далі безборонно можуть смикати дівчат за коси, бо на них “лицарство” не в змозі знайти управу, їхня владна позиція залишається неушкодженою.

Усе життя мені дорікають, що я недостатньо сильно страждаю. І байдуже, наскільки насправді мені легко чи складно, у наскільки заможній чи наскільки бідній родині я виростала, наскільки мені щастило чи не щастило. Правда не важить. Важить лише, що про це думають інші, розмір порції страждань, якою ви готові поділитися зі світом.

Коли я на мить уявила себе безробітною українкою, яка змушена тікати від чоловіка з ледве знайомим поляком, мені було не тільки шкода себе. Мені було бридко, що в цю мить я подобаюся старому подружжю, яке заробляє на життя продажем місць у черзі по візу та домовленостями з охороною, що вони почувають себе хорошими людьми, підштовхуючи мене у хвіртку, за якою починається Євросоюз.

Знаєте, від чого я страждаю? Я страждаю від брехні. Від огидного приховування простих фактів: бідні бувають підлими, випробування не всіх роблять кращими людьми, а у багатодітних сім’ях виростають еґоїсти.

А про інші мої страждання ви не дізнаєтесь. Не дочекаєтесь, як то кажуть.

http://www.prostory.net.ua/de/articles/598-2013-04-21-20-18-28

[kostya]

Начните делать другой продукт для Европы, кроме как продавать свои услуги по уборке урожая и помещений и вы увидите то уважение к которому стремитесь. Делайте высококачественный, высокотехнологичный продукт. И тогда не прийдется доказывать что "я не такая".

Такая такая.

[amadey777]

" Психологія / Філософія / Релігія "

ем.... так до чого воно більше відносится то?)

[Tolik_lt]

підходить до ширшого підрозділу-суспільство

[difoto]

Начните делать другой продукт для Европы

А для нас кто делать будет? Если у меня здесь - отбирают, а там - платят(за то что тут отобрали бы) -это не повод переезжать туда(где платят).

В общем самая крутая отмазка, такой себе лайфхак - работать на Европу или Омерику. Денюх - плотют, в отличие от , а в остальном - та горы воно сыним полумьям.

Короче в чем-то я с Дарвином не солидарен, если честно.

[kostya]

чего то я не понял. зачем куда то переезжать ?

работай тут. делай продукт для Украины, ближнего и дальнего зарубежья.

делай его хорошо.

будут уважать везде.

чо не так ?

[difoto]

Да все так. Не в переезде дело. Давеча читал весьма альтернативное высказывание, что у "Бацька" мол все чинуши равны, счетов в Швейцарии не имеют, на Кайманы отдыхать не ездят и все свое состояние, если имеется таковое, вынуждены хранить внутри страны. Вот поэтому у них дороги идеальные, потому что они по ним ездят, только по ним. К чему это я... К тому, что ИТ-шники украинские - одни из сильнейших и 90% работает на заграницу, зато дороги у нас только турки хорошо сделать могут.

Сумбурно, конечно, но как-то так.

[kostya]

Ну тогда по порядку. Украинские ИТ сильнейшие в мире ? Миф. Ни математической школы, ни даже среднего общеобразовательного уровня. Сильнейшие ИТшники в Штатах и Израиле. Потому что образование ИТ там поставлено очень серьезно. Однако соглашусь и с тем, что отдельные украинские программисты в разы сильнее среднего уровня в штатах. Однако отдельные программисты. Такие же есть в Польше, Германии, Голландии, Испании и вообще в любой стране. Чтобы Украина стала лучшей надо ПАХАТЬ, а также развивать свою образовательную сферу.

Второе: есть внутренний и внешний рынок всегда и везде. В деревне Гороховского района или в стране Украина. И лучшие из лучших в любой географической области работают именно на внешний рынок. Они обеспечивают приток внешних поступлений. И именно от них зависит благосостояние той же деревни или Украины. Ибо от внутреннего рынка (я тебе дал 100 грн, а ты мне и вот наш оборот уже 200) реально мало что меняется. И это не касается только ИТ. Ибо работая на внутреннем рынке ты защищен определенными протекциями. Работа на внешнем ты играешь в глобальную конкуренцию. И уровень там конечно должен быть сильнее. И если ты при этой конкуренции еще приносишь доход в свою вотчину, в свою деревню или свою Украину значит твой уровень достаточный чтобы работать на внешнем рынке. У кого не достаточный - работают на внутреннем и растут. Как дети дома. И это правильная организация, я считаю.

Ратовать за то чтобы всегда работать на внутреннем рынке не имеет смысла. Ибо тогда не то что дорог, тогда даже хлеба в магазине не будет. Ни одна страна в мире не в состоянии обеспечить развитие по всем отраслям. Ни СССР (что было доказано), ни Беларусь. Ибо недостаточно большая. Дело тут в проценте квалифицированного населения, а так же в объеме рынка. Чем выше технология, тем она дороже, а значит чтобы ее мог купить рядовой покупатель себестоимость должна распределиться среди большой массы покупателей (рынка). А значит покупателей этих должно быть много. Больше чем жители одной страны. Возьмем например Китай. Если схлопнется возможность экспорта для этой страны то мы легко увидим то что произошло с союзом. Большие фабрики и глобальные потоки умрут, а резко удорожавшие товары никто не сможет покупать в самом Китае в том числе.

Теперь за дороги. Я ЗА то чтобы каждая нация специализировалась в своей отрасли. Пусть китайцы делают одежду, Пусть турки делают дороги. Если себестоимость, а следовательно и цена у них ниже - не вижу в этом никаких проблем - более того вижу только плюс для Украины.

Однако Украина тоже должна производить и экспортировать чтобы было за что платить китайцам и туркам. Я предпочитаю чтобы это была экологически чистая и брендовая еда (в отличии от массовой и дешевой еды Китая), а также очень высокотехнологичные отрасли: ИТ, космос, авиация, вооружение.И именно эта экономическая составляющая, а не псевдо патриотизм и является реальным развитием Украины и возможностью платить достойные зарплаты учителям, врачам и людям которые развивают культуру. А не митинги и переливание из пустого в порожнее и выбор одних или других на политическом поприще.

Как то так.

[difoto]

Ты не совсем меня правильно понял. И я согласен с 90, нет с 95% твоих тезисов. Одно НО. Украина занимает первое(первое бл:*ь!!!!!!!!!!) место в мире по числу налогов. Поэтому риски выше как раз у тех, кто работает на внутренний рынок, естественно речь идет о ЧП, а не о рядовых работниках. И ты немного "перекомпетентен" в этом вопросе, поскольку являешься предпринимателем больше, чем программистом(может быть я и ошибаюсь, но твои суждения говорят именно об этом). А про уровень наших программистов могут говорить размеры экспорта ИТ в Украину из тех же штатов, и не мне тебе рассказывать о советской математической школе, да и некие рейтинги, пусть даже отдаленные от реальной жизни , но слегка намекают.

Все равно я не об этом. У меня родной брат работает программистом в Украине(на американцев, естественно), довольно успешно ( и даже должен был ехать учить китайцев программировать, но, как оказалось - нерентабельно Прикинь, китайские айтишники по прогнозам скоро будут более оплачиваемыми, чем украинские), я тоже ЗА импорт высоких технологий, "Мне за державу обидно". Я против того, чтоб Украина тягалась с Китаем и Таджикистаном в импорте дешевой рабочей силы. В общем ты - об одном глобальном, я - о другом.

А факт в том, что на данный момент без митингов и революций, против которых ты, невозможно развитие высокотехнологичных областей, за которые ты. По крайней мере я выхода не вижу. Нынешняя экономическая модель выглядит примерно как булочка с изюмом за три гривны, цену которой составляют : гривна - доход "государства" в виде налога(а там "Семья" себе возьмет копеек 70, 20 отдаст пенсионерам, а 10 - "на дороги"), еще гривну получит топ-менеджмент (80 копеек уйдет какой-нибудь "Нестле", 20 - нашим), а гривну разделят все остальные, кто ее выращивал, пек, вез и продавал.

Я понимаю, что все это звучитка отмазка, а на самом деле РАБОТАТЬ НАДО, но не всем удается, и тех, кому не удается - большинство.

[kostya]

За последние два года я провел достаточно большое количество собеседований с выпускниками математических факультетов Украины и могу точно сказать что если и встречаются отдельные люди которые математику знают то только благодаря себе любимым, трудолюбию и целеустремленности. А вовсе не благодаря мифической советской школе математики или отличному уровню украинского образования. более того - вопреки.

Точно так же я провел массу переговоров и собеседований со студентами и выпускниками и работающими в Израиле и Штатах. Я жил в этом году в штатах месяц. Я более года работал с программистами из Израиля. Там образование поставлено так, что наверное каждый третий на улице это айтишник, включая девченок. Причем неплохой айтишник. Как правило разработчик на разных языках.

Из этого мои и суждения. Общий уровень подготовки в штатах достаточно высокий. Выше чем средний уровень наших выпускников.

Опять таки - нет не Боги обжигают горшки. Мои ребята в моем офисе в Луцке уже ничем им не уступают, а в ряде вопросов значительно выше.

Но то благодаря ихнему упорству и моему конечно стимулированию

Налоги в Украине для ИТ одни из самых лояльных в мире. Я говорю сейчас и про налоги для бизнеса и для сотрудников. Более того - я знаю контракторов из Европы (Итальянцев и Немцев), которые оформляются как украинские частные предприниматели чтобы платить налоги меньше.

Работают они при этом в Канаде и Штатах по полгода. Если не верите попробуйте составить сводную табличку налогов в том же Израиле, Штатах, Германии и вообще в Европе. Тихо офигеете в какой замечательной стране живете. Поэтому на броневик залазить излишне.

Перестаньте считать чужие деньги. Зарабатывайте свои. Делайте своим трудом свои продукты, услуги. Гордитесь своей страной, а не опускайте ее постоянно в грязь. Как можете поднимайте образовательный уровень местных программистов. Они возможно скажут вам спасибо.

И это единственное, а не вечное нытье что заставит относиться к вам с уважением по эту сторону границы и по ту тоже.

P.s. И да: я программист. я программирую на всех тех java, objective c, c# и js, которые мы используем. Наша сфера это мобильные приложения и облачные технологии.

И да, так уж получилось что лет 15 до этого я занимался автоматизацией бухгалтерии, менеджмента и прочего экономического направления на больших и очень больших предприятиях бывшего советского союза. Так что слова типа себестоимость и ценообразование являются мне родными. Потому как в процессе оной деятельности не один раз даже выстраивал всю экономическую модель предприятия.

[Zeuss]

Костя, ну от для чого.. для чого ти вбиваєш ілюзію у людей?!! Хай далі боряться з своїми "вітряками"

Завжди краще звинувачувати владу, кризу, інопланетян в тому що погано живе. Себе "любімого" шкода признати ідіотом, ледарем і нікчемою. Краще молитись на міфічне "євро" і на тісній кухонці булькати і проявляти негодування.. чим тупо працювати і самовдосконалюватись.

[difoto]

Вот ты упорный...

Ладно, разработками моего брата пользуешься ты, Шкодер и еще полмира, у него 250 человек в штате, которые уже пару лет назад представляли на конференции 4Ж в действии, а это 100 МБит по воздуху. Вся олимпиада транслировалась по чипу(или микросхеме, как угодно), разработанному украинцами для американцев.

Ты, с советской школой критикуешь современную систему образования? Кому блин надо работать??? Кого ты тестировал???? Давай ты меня потестируешь в 93-м году?

Простой вопрос: сколько процентов населения Украины смогут стимулировать такие, как ты, если тебя - 0, 000000045% ?

Второй вопрос: у тебя бизнес начинается с крутого компьютера и, может быть, даже офиса. На эти деньги можна купить 6-7 поросят, а для начала нужно хотя бы 60. Нужно закончить физ-мат, чтобы хотя бы иметь возможность начать выращивать свиней?

Zeuss, я спишу це на те, що ти бухий Якщо ні - я розкажу тобі - що таке працювати, вибач.

[Zeuss]

Ді, я вже давненько завязав з глибоким стаканом. Так.. балуюсь час від часу.

Ми можемо поговорити і про роботу і про IT і про дороги (які, на диво, китайці роблять не гірше німців але з цінником в знаменнику 1,5). Але чи є сенс?

ПиСи в повідомленні вище я не мав на увазі персонально тебе, а дещо інший контингент дописувачів на форумі.

[kostya]

Мне не хочется выставлять и меряться какие большие клиенты радуются нашим продуктам в штатах.

Я и без этого глубоко уважаю и тебя и твоего брата. Мой посыл в том, что

а) украинские программисты в массе своей не лучше штатовских. причиной этого является недостаточное образование.

б) благодаря личному упорству и труду украинские программисты могут статьи лучшими и экспортировать свой труд и продукты.

в) за счет дохода от экспорта можно развивать то же самое образование для других украинских программистов. и прочую соц сферу.

как видишь круг не замкнут, а вполне поддается работе с пункта б).

и уж конечно именно это вызывает уважение, а не нытье что нас в европе считают за ничто. нытье не вызывает уважение. никак.

и нытье про уважение тоже. только труд. упорный. старательный и высококвалифицированный.

надеюсь мы не будем бежать снова по кругу ?

[difoto]

Окау.

а) украинские предприниматели в массе своей не могут нормально вести свое дело. Тобишь честно, открыто, по всем правилам. Причины указывать?

б) и в) - не важны.

Мой тезис в том, что в нашем государстве упорство и трудолюбие являются менее важными факторами успеха предприятия, уступая знакомствам, хитрости и прочим фичам, не вписывающимся в "стандартную экономическую модель". Возможно, это сложно понять айтишникам, но в реальности в Луцке людей, которые начинали с нуля и выросли во что-то значимое честным путем можно посчитать по пальцам.

Я , к примеру, начинал свой бизнес с контрабанды. Влетал на таможне на весь оборотный капитал и не попадал под статью лишь благодаря знакомствам. Несколько раз меня обворовывали, в том числе налоговая полиция, в результате чего я лишился не только всего конфискованного у меня незаконным путем, но и кругленькой суммы на услуги адвоката, который, как оказалось позже, даже теоретически не мог выиграть дело у такой организации, как налоговая. Я несколько лет проводил сутками за рулем, очень часто спал 3-4 часа, открыл кредитную линию в банке на 20000 долл, в тенчение пары лет не допустил ни одной просрочки по выплате и полностью закрыл в конце 2008-го. Сейчас имею остатки моего бизнеса плюс новый(который мне, кстати, "отдал" почти даром приятель, так и не сумев его поднять), которые позволяют мне лишь выживать. Я не трудолюбив? Или я недостаточно умен? Наверное и то, и второе

ПС и да, кроме торговли и производства я не брезгую два раза в неделю развозкой колбасы по области. Лично, ага, водителем-экспедитором

ППС у айтишников хорошие налоговые льготы, говоришь? НУ ХОТЬ ЧТО-ТО У НАС ХОРОШО!!!!

[kostya]

Я что то потерял суть разговора. Я думал что разговор о том, почему европейцы не уважают украинцев.

И что можно было бы сделать чтобы уважали. Не более и не менее.

И уж никак я не гарантировал что все будет в шоколаде.

Страна плохая ? Да поедь в другую и сравни. Там бюрократии, грязи и прочей фигни тоже немеряно.

Думаешь что кто-то тебе где то что-то должен ? Нет. Не должен, не даст и не обязан.

Ни государство, ни вузы, ни мама с папой, ни работодатель. Ни в этой стране ни в любой другой.

Никто не смотрит ни текущий твои заслуги ни прежние. Если твой продукт нужен прямо сейчас - его покупают.

Если нет - не покупают. И будь ты хоть трижды лучший или трудолюбивый.

Это че повод опустить руки и ныть ? Смени сферу деятельности. Найти где ты востребован. И работай.

Ибо там где есть спрос всегда есть конкуренция. А где есть конкуренция - надо пахать. И прикладывать труд.

Вот собственно и все.

p.S. Не знаю ни одной иностранной большой компании и тем более малой компании, где все как ты говоришь "честно".

Везде есть ньюансы. В любой стране. Хватит уже в розовых очках по поводу их и в черных по поводу нас.

Везде серо. И только ты раскрашиваешь этот мир в силу своего оптимизма. Не знал ? Добро пожаловать в реальность.

[difoto]

А я имел ввиду, что неплохо было бы для начала, чтобы украинцев уважали на Украине. И что трудолюбия, знаний и упорства здесь явно недостаточно, чтобы что-нибудь получилось вообще, про шоколад даже не заикаюсь. Ты смотришь с айтишной колокольни, я стараюсь со всех других и тут уж вопрос, у кого очки розовее

Назови пять отраслей малого бизнеса, кроме айти и сборки урожая, в которых возможен импорт "высокотехнологичного качественного продукта" ?

Ну и про опустить руки, сменить сферу деятельности - дык не опускаю, сферы деятельности диверсифицированы по максимуму( торговля, сувениры, фотопечать, брендирование одежды, силиконовые компаунды, аппреты для тканей, грузоперевозки - аж сам офигеваю ) , работаю в общем И как-то мне пофигу, уважают меня за рубежом или нет. Ты прав вот в чем: уважение не важно, если ты востребован, и тем более - если невостребован. Как-то так.

ПыСы замечательная цитатка:

В людях (во всем мире) очень тщательно стараются сохранить веру в нейтральность их социальных институтов. Они должны верить, что правительство, средства массовой информации, система образования и наука находятся за рамками конфликтующих социальных интересов. Такие проявляющиеся время от времени явления, как коррупция, обман и мошенничество, принято относить за счет человеческих слабостей, сами по себе институты выше подозрений. Фундаментальная прочность всей системы обеспечивается тщательно продуманной работой ее составных частей.

а в Украине все прекрасно знают, что наши социальные институты ну нифига не нейтральны и коррупция, обман и мошенничество практически узаконены

(болдом - мое дополнение)

[kostya]

Я через 5 лет собираюсь заниматься кроме айти еще биотехнологиями. И собираюсь экспортировать их. Это к вопросу что еще высокотехнологичного можно делать. У меня знакомые сделали математическую модель аэродинамической трубы для Мерседес. Я уже говорил про авиацию и космонавтику. Тема спутников земли ох как актуальна. В общем кто хочет тот найдет темы.

Ладно; Если честно не очень понимаю что могу еще сказать; На этом и закончим.

[romaxa11]

Передзвонив до тітки Ліди і сказав, щоб верталась в Україну, з тої довбаної Італії, де до нас таке приниження, і нехай вчить Delphi, C++, а вже потім може з спокійним серцем їхати назад і втирати програмні коники "хазяям", замість прибирання - це різко підійме повагу до неї. А Богдану з Португалії (він по стройках), нехай вертається назад і вчиться супутники запускати і взагалі про космос. В Португалії на стройці конче потрібно для самоствердження говорити неграм про космічні швидкості. Про українців загудуть. В вівторок пройдусь по Старому ринку і поясню тим телепням, що замість бульбу ростити програмувати мобілки потрібно і чим швидше тим краще, а то сусідні колгоспи роздупляться і зайва конкуренція на американських ринках з'явиться. Дякую що відкрили очі.

До речі у Львові на СофтСерві, так працює більше 2000 чоловік (всі приватні підприємці, для оптимізації оподаткування). При чому беруть не самі слівки (бо вони в таких кількостях не водяться), а відбирають розумних, адекватних молодих людей і їх для себе ж навчають по конкретній спеціалізації з гарантованим працевлаштуванням і соцпакет там нормальний (стабільно біля 1000-2000$). Щось аналогічне в ГлобалЛоджік і сотні інших компаній. І діють вони вже з 1993 року. І високих технологій в Україні, як бульби в урожайний рік.

[kostya]

Ну раз тебе Ромаха $1000-$2000 не зарплата, то копай дальше свою бульбу.

Летели с Мюнхена вместе с украинской тетей Лидой, проживающей и работающей

по случаю именно в Италии. исходя из математики затрат и зарплат она мне доходчиво

пояснила что ей приходится работать на двух работах чтобы выживать. (да, она убирает).

думаю ты Ромаха даже не представляешь как это весело.

А с СофтСервом если чо, мы пиво в Калифорнии пили и в гугл HQ на экскурсию ходили.

И общались много, так как с детства давно не виделись. Так что я немного в курсе сколько

ИТ бульбы в Украине в урожайный год. И какого она сорта.

[Tolik_lt]

Костя, а якщо вчитатись, то тваої твердження і твердження авторки статті перегукуються.

Сьогоднішня Україна – це такий середньовічний ландшафт, з культом юродивих, виставленим напоказ каліцтвом, благородними дамами, які цілують прокажених, набігами на сусідні маєтки, це неофеодалізм із кривавими розправами за дрібні крадіжки.

Поклоніння стражданню – зворотній бік цього феодального устрою з його усталеною ієрархією. Так, культ страждання притаманний християнській культурі загалом, і східному її виміру також, але на наших землях, де страждали майже всі й майже завжди, бути щасливим – не просто девіація, а ознака свідомого відчуження, зради.

Тобто, будь іншим, кращим. і таким себе утверджуй- це ж те, що пишеш ти. тільки ти, як практик економіки, пишеш це саме з точки зору економіки. вона- чуть загальніше. А поки у нас нема критичної маси таких людей- ми всі для них як маса, народ- "такие такие", і навіть ти. Лише при ближчому знайомствіна особистісному рівні можлива зміна думки.

П.С. Радий твоєму поверненню

а в Украине все прекрасно знают, что наши социальные институты ну нифига не нейтральны и коррупция, обман и мошенничество практически узаконены

Діма, а в соціальних інститутах не люди сидять?? інститут- це ніщо, і він лише такий яким його роблять люди.

[romaxa11]

Не тільки класний айтішнік має перспективи в світі, класні художники, письменники, фізики, хіміки, математики, лікарі, бойовики, також отримають визнання в світі і вони потрібні світу. Не проблема з кращими, з ними проблем немає і не потрібно багато розказувати про їхні перспективи. Як бути з людьми які орієнтуються не на закордон, а на внутрішній ринок. І тут вже йдуть не тільки персоналії, а система. Бо ж в америках не всі генії, не всі мають навіть школу закінчену, але живуть і машину мають, і будинок і сім'ю можуть забезпечити. Їм далеко до ІТ-геніїв, юристів, лікарів, політиків і їх абсолютна більшість, але ж живуть вони при цьому нормально. Великого розуму не потрібно щоб сказати людині "будь успішний", "будь найкращий" і в тебе все буде чікі-пікі. Найкращі будь-де гарно живуть, але система повинна принаймі не заважати жити чи виживати всім іншим.

[romaxa11]

Як діє система, яку описував Ді, я покажу на прикладі:

Колись показували як в Ізраілі хлопчина з тяжкою формою ДЦП (міг ледь ворушити пальцями рук і трохи головою, все решта паралізоване) став непоганим програмістом. Питання - це геніальність хлопчини, чи система держави дозволила йому реалізувати свої обмежені можливості по максимуму? Хтось в державі розробив систему реабілітації і реалізації людей, які в нашій країні, в нашій системі є unvisible.

[difoto]

Діма, а в соціальних інститутах не люди сидять?? інститут- це ніщо, і він лише такий яким його роблять люди.

Толік, ти неуважно читав цитату. Німецький філософ пише, що "насправді" влада, ЗМІ і інші заставляють думати, що "в них" це просто деякі люди в системі корумповані, а інститути непохитні і нейтральні до того, а "в нас" всі чітко знають, що оті інститути - дійсно люди, вони дійсно корумповані через одного, від верха до низу. Якщо підсумувати, то у єуропах, коли чиновника ловлять з хабарем - це "Вау!!! Факін щіт!!!" і на всіх телеканалах, а в нас це - "пффф, теж мені новина!"

Я через 5 лет собираюсь заниматься кроме айти еще биотехнологиями. И собираюсь экспортировать их. Это к вопросу что еще высокотехнологичного можно делать. У меня знакомые сделали математическую модель аэродинамической трубы для Мерседес. Я уже говорил про авиацию и космонавтику. Тема спутников земли ох как актуальна. В общем кто хочет тот найдет темы.

Ну, молодец, чё, правда математическая модель - это те же айти, токо в профиль. Авиация и космонавтика? Что именно имеется ввиду? У меня брательник работал инженером в КБ Антонова около года, после женитьбы нахер смотался сначала в сисадмины, потом в программисты. И ты со своим умищем восьми пядей во лбу и со своим упорством и целеустремленностью тоже смотался бы. Поскольку пахать, создавая высокотехнологичный продукт(а брат в КБ делал революционные на те времена вещи), имея уважение коллег, а само КБ - уважение всего мира, но жить от зарплаты до зарплаты - не комильфо. Поэтому вернусь к своему тезису: для начала нужно сделать так, чтобы тебя уважали на Украине, государство чтобы уважало. Вот тогда мы будем производить высококачественный, технологичный продукт.

ПС хотя, с другой стороны, брата очень уважают омериканцы А их уважение автоматически делает его уважаемым и на Украине.... дальше каламбурить не буду, ибо войду в рекурсию