Шукаю майстра для ремонту гітари

[Nokian]

Гітара семиструнка, гиф не тримається на місці. Потрібно зафіксувати, трохи підшаманити деку

Хто знає такого спеціаліста

[Kompolom]

За волинською друкарнею 2хповерховий дім, заходиш в підвал і бачиш офігенного майстра

[Deemon]

підтверджую, кращого спеціаліста ніж Богдан Гембік в Луцьку точно не знайти

[Nokian]

А телефон тудиє, щоб знати, коли він буває.

[Andriy_L]

Колись вчився в 1 музичній школі (вул.Кривий вал). мій вчитель ремонтував все. від баяна до гітари. він там ще працює, це точно. телефону не маю. завти його Чухланцев Анатолій Петрович

[vitali]

була вже схожа темка - може модери об'єднають.

[vitali]

http://simya.com.ua/articles/53/50449/

Душа Карпат живе... у волинській гітарі

Богдан Гембік захворів музикою понад 35 років тому. Хвиля західного року, незважаючи на залізну завісу Радянського Союзу, накрила весь світ. Слухати та захоплюватися – це одне. Хотілося вчитися і грати ту музику. Хорошим інструментом він завдячував рідним, які жили за кордоном. Така гітара була на вагу золота. Натхнення творити подібне власними руками навіяло «вітром змін». На гітарах, які тоді можна було купити в Луцьку, годі було зіграти музику, яку виконував весь світ. «Хіба що копати город чи гребти листя», – жартує майстер. Він створював гітари за світовим стандартом, іронізуючи над п’ятикутним радянським «веслом» з пафосним написом: «Наше – лучшее в мире». Гітарні майстри завжди були по всьому світі, саме майстри, а не конвеєри, які мали виконувати план. Що стосується останніх, то про якість тут годі й казати: «заводські» гітари та фортепіано спалювали вагонами, згадує Богдан Гембік. У Луцьку була фабрика музичних інструментів, де ніхто не переймався якістю деревини – корпуси для гітар робили просто з металу. Та найбільш шокує у волинському виробництві музичних інструментів те, що над гітарами працювали глухонімі люди... Як може людина, яка не чує звуків, створювати музичні інструменти? Це видається насмішкою. Одна така «лопата» досі зберігається у філармонії в музеї Павла Завади.

У кінці 1990-х, намагаючись заробити копійку, Гембік малював невеликі картини та вивозив за кордон. Польські галереї охоче купували «картинки із пташечками» (так називає ті роботи автор). Під час однієї з таких поїздок знайомий поляк запропонував задешево купити японську гітару. Попередній власник помер, інструмент потребував конкретного ремонту й реставрації. Узявши її до рук, Гембік зрозумів, що справа варта зусиль, і він не може дозволити чудовому інструменту так просто згнити у якомусь підвалі. Повернувшись додому, віддав її у ремонт знайомому майстру, а коли побачив результат, то був шокований. Адже той майстер переробив тендітний закордонний інструмент на зразок радянської «лопати». «Здирав ту фурнітуру просто на вокзалі...» – згадує Богдан Гембік. І вирішив реставрувати її самотужки. А опанувавши це непросте ремесло, наважився виготовити гітару з нуля. Деревину для корпусів шукав у Карпатах. І досі користується заготовками, які привіз із карпатських лісів ще 20 років тому. Перевагу віддав традиційному для виготовлення музичних інструментів клену. Дерево має висохнути природним шляхом. Для цього потрібні умови та не менш як три роки терпеливості. Дбайливо висушена, зріла деревина звучить чисто і прозоро. Майстер Гембік показує заготовку гітарного грифа – дерево надзвичайно легке, коли стукаєш по поверхні нігтем, видає дзвінкий приємний звук. Відомі європейські майстри використовують деревину сторічної просушки, але ціна на такі інструменти лякає навіть найбагатших клієнтів.

За першу продану електрогітару Гембік придбав англійський електролобзик для роботи. «Стартом для дії є натхнення, але й без хорошого інструмента нічого не буде». Найдорожча гітара Богдана Гембіка вартувала усього тисячу доларів. Дуже дорого коштують матеріали, а праця майстра... Шкода, що у нас дуже мало грошовитих людей та фахівців, які могли б купити унікальні гітари Богдана Гембіка за ту вартість, на яку вони заслуговують.

Богдан Гембік оздоблює свої гітари також власноруч – золотом, сріблом, слоновою кісткою, перламутром. Першу акустичну гітару, що посідає в майстерні Гембіка почесне місце, оздоблено перламутром зі... старих ґудзиків! «Різне було. Це сьогодні можна все купити, а тоді – шукай, де хочеш». Слонова кістка, яку майстер використовує для позначення гітарних ладів, потрапила до нього випадково. Чоловік знайшов і придбав у секонд-хенді стару дерев’яну скриньку, коли відкрив її вдома, всередині знайшов антикварне доміно з коштовного матеріалу, якому 300 років. Дерево, з якого майстер виготовляє накладки для гітарного грифа, також має цікаву історію. Товариш Гембіка працював на багатого генерала, у домі якого клав паркет не з ясена, навіть не з цінного дуба – з чорного африканського дерева. От зайві дошки переїхали до майстерні. На гладенькій поверхні – візерунок, ніби пір’я птаха. Аж не віриться, що таку красу можна топтати ногами.

Сьогодні є 37 гітар авторства Богдана Гембіка. Усі вони тепер звучать не лише на батьківщині, а й у багатьох європейських країнах. Майстер не виокремлює якийсь один інструмент. Пояснює це просто: художник усе своє життя прагне досконалості і каже, що ідеальною гітарою, напевно, колись стане остання. Потрібно усвідомлювати різницю між гітарою станковою та майстровою. «Уявіть собі сережки, які вручну зробив майстер, глянеш – і побачиш на дорогоцінному металі свій портрет, така якісна й особлива ця робота. А прикраси з укрювеліру – штамповка та й годі. Їх тисячі, однакових, створює машина. Скільки душі в такій прикрасі?»

Окрім виготовлення та ремонту гітар, Богдан Гембік має ще одну справу. Уже понад десятиліття він допомагає учням опанувати гру на інструменті. За їхніми словами, навчатися грі у майстра набагато цікавіше, ніж у музичній школі.

Софія ПРИХОДЬКО