Украинский сумоист или великий йокодзуна

[Zerotul]

К сожалению несколько дней назад не стало 32 разового чемпиона сумо Тайхо Кокі. Земля пухом.

Кто- то может спросить "Что интересного может быть в судьбе сумоиста".

Ответ прост-имя этого человека которым нарек его отец было Иван Борышко.

А теперь копипаста

Важко не погодитися з українським народним прислів’ям: «Нашого цвіту по всьому світу». Та не лише вождь індіанців є серед наших славетних земляків. Не менш щирого подиву варта й життєва історія Івана Боришка, багаторазового чемпіона Японії з сумо.

За словами краєзнавців, батько борця Маркіян Боришко народився в селі Рунівщина Полтавської губернії (нині цей населений пункт знаходиться на межі Харківської та Полтавської областей), у якому й до нині майже половина жителів має прізвище Боришко.

У 1900 році сім’я Маркіяна у складі групи переселенців виїхала на Далекий Схід. Тут батько відомого сумоїста служив у царській армії, а після Жовтневої революції, розчарований її результатами, перебрався до контрольованого японцями південного Сахаліну в містечко Сікука (нині — Поронайськ). У 1928 році Маркіян познайомився з молодою японкою Ная, майстринею з місцевого ательє. Попри істотну різницю у віці (18 років), вони одружилися в 1928-му. У цьому шлюбі в них народилося троє дітей: дочка Кацуя (Катерина) та сини Масаесі (Володимир), Кодзі (Костянтин) і Кокі (Іван). Саме останньому з них, Іванові, який з’явився на світ 29 травня 1940 року, судилося прославити свій рід. Сім’я мала велике господарство: самі орали, сіяли, тримали корів, коней, овець, чорнобурих лисиць, пекли і продавали хліб. Ходили чутки, що Маркіян також задля легких заробітків нерідко порушував закон: скарбував монети і займався контрабандою. Селянська підприємливість і працьовитість дозволили Боришку поставити в обласному центрі власну справу – винно-очисний завод.

Отец будущего чемпиона Маркіян Боришко

Боришко-сан, як називали Маркіяна японці, завжди ходив в костюмі-трійці, з тростиною,через що був причиною безсонних ночей багатьох красунь міста. Та розлучницею стала не одна з місцевих жінок, а Друга світова війна. Японський уряд став проводити жорстоку політику щодо іноземців, тому в 1943 році за підозрою в шпигунській діяльності поліція розлучила Маркіяна Боришка з сім’єю і помістила його в резервацію в селі Мікінай на острові Сахалін, де утримували вихідців з України й Польщі. Остаточно зв’язок з родиною було розірвано у 1945 році через окупацію острова військами СРСР. Радянська влада репресувала Маркіяна як колишнього білогвардійського офіцера.

Три роки він відпрацював перекладачем з японської в органах контррозвідки «СМЕРШ». У 1949 році на Боришка було сфабриковано справу і його засудили до десяти років позбавлення волі. Звільнили Маркіяна лише в період «відлиги». У 1960 році (за злою іронією долі – у рік першого тріумфу молодшого сина Івана) він помер у лікарні від запалення легенів, до останньої хвилини мріючи розшукати свою сім’ю в Японії.

Молодой Иван

Дружина ж з дітьми, як і більшість японців, мусила рятуватися втечею до сусіднього Хоккайдо. Коли вона повернулася додому, батьки відмовилися від дочки, адже вона була заміжня за «шпигуном і росіянином». Через ці події юний Іван Боришко не запам’ятав батька, а мати ніколи не згадувала про нього, побоюючись за долю своїх дітей. Родина була змушена полишити материнську оселю і постійно мандрувати Хоккайдо в пошуках заробітку.

Та богатирські гени швидко далися взнаки: Іван виріс могутнім, як батько, — 180 сантиметрів зросту. Японці до нині вважають його одним із найгарніших чоловіків своєї країни.

Іван, який на той час носив материне прізвище, бере собі прізвисько Тайхо, що означає Великий Птах. Це прізвисько дав майбутньому чемпіонові його вчитель в Академії сумо. «З таким розмахом крил до перемоги він не йтиме, а летітиме», — так пояснив своє рішення наставник. І це пророцтво справдилося: уже у 1960 році Кокі переходить до вищого ешелону японської професійної ліги сумо – макіноуті. До речі, він – єдиний, хто впродовж дванадцяти років щорічно перемагав у ній. Тоді ж, у листопаді, спортсмен виграв свій перший Імператорський кубок, а наступного разу став йокодзуною (це найвищий довічний ранг в сумо). За свою непереможність Івана прозвали «великим йокодзуною XX століття». І це не дивно, адже він – єдиний сумоїст, який вигравав імператорський кубок 32 рази.

Закінчивши кар’єру в 1971 році, Тайхо одержав ліцензію і очолив школу свого імені, одну з кращих у світі, а також на громадських засадах головує в Асоціації сумо Японії.

У спілкуванні з близькими Тайхо був строгий і небагатослівний. Свої корені він не любив згадувати, людей із Росії взагалі не сприймав. Та за що було любити країну, від якої втік спочатку батько, а потім і вся родина?

Чемпион в пике

На Сході вважається, що людина, яка прожила шістдесят років, вступає в своє друге життя. Так, мабуть, сталося і з Тайхо. Він став мудрішим, терплячішим до того, що не визнавав в молодості. Його стала цікавити батьківщина й історія предків. У 2002 році Кокі Тайхо приїжджав в Україну. У Рунівщині зняв на відеокамеру місце, де стояв дідівський будиночок, набрав води з колодязя, взяв рідної землі. У селі Кокі Тайхо не менш популярний, ніж у Японії: на уроках в школі з першого класу дітям розповідають, ким був Іван Боришко. До кінця дев’ятого класу учні володіють майже енциклопедичними відомостями про знаменитого земляка. У шкільному музеї є навіть куточок борця, де розміщені фотографії та статті про знаменитого земляка. Побував Тайхо і в Харкові на турнірі з сумо, який організували місцеві ентузіасти стародавнього єдиноборства і з благословення чемпіона присвоїли змаганню його ім’я. Відтоді Кубок Кокі Тайхо відбувається в Україні щорічно.

Нині він – 70-річний мультимільйонер, якого вважають національним надбанням і не дуже охоче випускають за кордон, піклуючись про здоров’я одного з найважчих і найповажніших людей Японії. Та й сам чемпіон чемпіонів не надто прагне відриватися від улюбленої справи, тому нечасто виїздить навіть за межі своєї школи.

Наприкінці травня 2005 року Tokyo Royal Palace Hotel, найпрестижніший готель в столиці Японії, ледве вміщував численних гостей. Серед запрошених були політичні лідери, президенти найбільших компаній, громадські діячі, посли Монголії, США, Франції, Україні, Чехії, Болгарії. Усі вони визнали за високу честь бути присутніми на проводах на пенсію живої легенди великого сумо.

Уже на пенсии

У японському суспільстві сумо зараховують до одного з пластів традиційної культури, який має вирішальний вплив на розвиток національного світогляду. Протягом багатьох століть це бойове мистецтво й естетичне видовище притягувало загальну увагу. Імператори і всемогутні сьогуни, прем’єр-міністри та лідери світового бізнесу, службовці та клерки, все японське суспільство пильно стежило за перипетіями долі відомих богатирів сумо.

В Японії з покоління в покоління передається безліч міфів і легенд, пов’язаних з великим сумо і великими богатирями. Про це написані тисячі творів літератури та мистецтва, що мають величезний вплив на світогляд суспільства. Найпопулярнішою, мабуть, є легенда про зародження цієї боротьби. Вона розповідає про те, як посланник богині Сонця, яка породила японські острови, бог Такамікадзуті, поклавши на землю всіх ворогів, став першим правителем країни Сонця, що сходить. Отож, чи варто пояснювати, що 32-разовий володар кубка Імператора – своєрідного «гран-прі» в галузі сумо – Іван Боришко в очах японців є якщо й не «живим божеством», то вже точно – живою легендою?

Сорс

http://orenda.pl.ua/read/koki-tajxo--japonskij-bogatir-iz-poltav