Перейти до змісту

Пригоди Бродяги


Navigator

Рекомендовані повідомлення

Весною 1997 року, пропрацювавши всю зиму і березень на пилорамі, звільнився з роботи. Квітень пройшов в вільному дозвіллі. На 9 травня відгриміли в Луцьку салюти. Одразу після свята почав збиратися в велопохід. Пам"ятаю, на питання батьків -" куди? ", відповів - "Десь в Вінницьку область." Мені на той час було 22 роки.

0_8bb71_886c180c_XL.jpg

Серед моїх знайомих велотуризмом не занімався ніхто. Спорядження теж майже ніякого. Велосипед - Україна, недавно получена батьком на зарплату на ВОЛТЕКСі. Ще є Мінськ, але на той час в нього були незначні поломки. Тому вирішив їхати на Україні. Замісь спальника - одіяло. Палатки теж немає. На багажнику звичайний пішохідний рюкзак, який я прив"язував до двух поперечних планок. Досвід походів вже є. Катав в трикутнику Луцьк - Івано-Франківськ - Вінниця.

13 травня старт. В перший день проїхав 85 км і став на ніч в садах за Рівним. Наступний день 115 км. Ночівка на росяному лузі серед комарів. Сильно мерз вночі. 15 травня доїхав до Житомира, там сів на приміський поїзд до Козятина, пересадка і в 23.00 я в Вінниці. По нічному місту взяв курс на південний -захід. Виїхавши за місто, зупинився на ночівку в лісополосі. Спати мішали їжаки і миші. Останніх було особливо багато. На наступний день проїхав сильно-пересіченою місцевістю 110 км. В однієї бабулі попросив 4 картоштни на суп, то вона дала 10. День жаркий. Під вечір завернув на станцію Вапнярка. Спонтанно рішив поїхати нічним поїздом на Одесу, щоб швидше виїхати на море. Сів в загальний вагон, відкрутивши переднє і заднє колеса. Зранку я в Одесі, через пів години вперше в житті бачу море, пробую на вкус сольону воду і купаюсь. Поколесивши по місту, виїхав за його межі в Фонтанку. Тут домовився в одних хазяїв пожити в них на другому поверсі літньої кухні 10 днів. За кухньою город, який частково вже обвалився з величезного обриву над морем. Видно з ліжка кораблі на рейді. Вночі милуюсь їх вогнями, вдень загораю на терасах обриву, читаю, купаюсь, їзджу на велоекскурсії в Одесу.

В хазяїв і їх дітей зовсім інакший менталітет. Англомерат Одеса мені явно не подобається. Але море чудове.

27 травня, розпрощавшись з Одесою, виїхав в напрямку Миколаїва. Проїхав за день 95 км, в наступний день ще 105. Пересік Миколаїв, покатався там по центру, пересік також Херсон. Південні степи України видались мені скучними. Тому за Херсоном сів в приміський поїзд до Феодосії, щоб перемахнути степовий Крим. В поїзді до мене домахались два міліціонера: "Ти їдеш за коноплею!" Обшукали мене всього, перерили всі речі. Я зрозумів, що вони шукають гроші. Але найти не могли - вони були за обкладенкою паспорта. Зрештою за мене вступились пасажири. В Феодосію прибув ввечері, піднявся на гори над містом і став на ночівку. Зазвичай моя ночівка виглядала так:

0_8bb76_c04396de_XXL.jpg

тільки замість Мінська Україна.

Вночі довго дивився на вогні міста і море. Зранку купив карту Крима і атлас автодоріг СССР.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

З Феодосії стратегічний курс на Ялту. Але цим планам на перешкоді стали безкінечні спуски і підйоми. Задня торпеда на спусках сильно перегрівалась і, розправившись, солідол витікав з неї. Доїхав до Судака. Тут зупинився в людей на чотири дня. Море холодніше ніж в Одесі, зато провів декілька екскурсій в гори. На дозвіллі ще раз перемінив плани. Тепер стратегічний курс на Керч. З Судака пересік гори і виїхав в район Білогірська. Далі дорога на схід вздовж гід до Феодосії і горбистим степом до Керчі. В акацієвих лісополосах двічі пробивав колесо, дошкуляв зустрічний вітер. 7 червня на горизонті вималювалась Керченська протока. Мій кілометраж до Керчі склав 905 кілометрів велосипедом і 775 - поїздами. З Керчі позвонив додому і сказав батькам, що переправляюсь на паромі в Росію, перезвоню через дві неділі, ну і приблизно сказав свій курс: Краснодар, Кубань, Кавказ.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

При в"їзді на паром майже не перевіряли речі. Прикордонники сказали, що на днях переправлявся словак з велосипедом, який направлявся в Іран. Після цих слів Словатчина одразу виросла в моїх очах. По графіку, напівпорожній, паром відчалив від порту Крим і взяв курс на порт Кавказ. Переправа тривала 20-30 хвилин. Перехилившись через поручні, спостерігав за синьо-зеленими хвилями протоки. Висадившись на Таманському пів-острові, прогнав кілометрів 10 і спустився до Азовського моря скупатись. Вода мутна і майже прісна - недалеко впадає багатоводна Кубань.

День видався вітряним і прохолодним. Вночі, під горіхом, біля закинутої ферми, тричі накрапав дощ. Від нього захищався, роблячи з великого целофана двускатну палатку. Наступний день видався навпаки дуже жарким. На відкритому сонці важко було находитися. На велосипеді добре - обдуває вітром, тільки зупинишся - піт заливає очі. В селах кругом чути українську мову. Дивина, я ніколи не чув, що на Кубані є багато компактного українського населення. На Тамані познайомився з одним чоловіком, він попросив заїхати в станицю Анастасіївську і передати привіт родині, там можна й заночувати. В Анастасіївську приїхав з дощем, відшукав хату. Там жили тьотя Валя, її розведена дочка Оля з двома малими дітьми. Мене зустріли привітно, накормили жареною картоплею з огірками і кофе з хлібом. Живуть бідно на одну пенсію. З Олею грав карти, довго розмовляли. Їй 24 роки, і не дивлячись на свій стан, дуже весела і енергійна. Тьотя Валя ніяк не могла повірити, що я з України приїхав на велосипеді. Ніч в хаті жарка, душна.

Від Тамані до Краснодару 200 кілометрів, місцевість - рівнина, плоска як стіл. Місцями від одноманітності і втоми став засинати за рулем. Ще зі мною такого не було: крутиш педалі і засинаєш. Помалу розгортається шлях - Темрюк, Слов"янськ-на-Кубані.

На Кубані кругом багато шовковиці, місцями цілі лісополоси. З білим хлібом справжня смакота. Вибираєш тільки на смак, щоб солодка була. І колір шовковиці різний, від білого до майже чорного. В той період свого життя зовсім не вживав м"яса, рибу і яєць. Був вегітаріанцем вже два роки. Варив в поході каші, робив салати з зелені. А білий хліб як лакомство. На день, щоб не пити безвкусну воду, засипав в пластикуву бутилку какао-порошок і сахар і заливав простою холодною водою. Розбовтати, щоб не було комочків важко, але після 10 км дороги рідина ставала однорідною.

Кожен день йдуть дощі, грози. Кубанський чорнозем розкис і стало важко з"їзжати з асфальту в пошуках місця для ночівки. В 15 км від Краснодару біля станиці Мар"янівської добряче обтовкся, шукаючи придатне для ночівки місце. На вечір вишні з кашою. Вночі безжально гризли комарі. Виїхав рано в 6 годин і в 8.30 був в півмільйоному Краснодарі. Орієнтуючись більше по сонцю, пересік його і з попутним вітром направився на південь. До вечора досяг передгір"я Кавказу біля Горячого Ключа.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Великі, переважно порослі лісом пагорби, переходять в могутні гори.

Щоб хоч трохи сховатись від комарів, на ніч зупинився на пшеничному полі. Вим"яв квадрат, положив рядом велосипед. Поруч клубнічне поле, але клубніка дуже грязна. Назбирав в кульок і залив водою, побовтав і можна їсти з хлібом. Над рівниною проходять грози, над горами небо чисте. В кілометрах 3-4 піднімається хребет Пшаф, видно ще декілька хребтів.

Від пшениці йдуть сильні приємні запахи, жужать комари і мошка. Ліг спати в накомарнику, серед ночі просинався – накомарник знятий, хоч не пам"ятаю як знімав його. Лице горить від укусів.

Кожну ніч сняться яскраві, самі незвичайні сни.

Вночі над рівниною пройшла гроза, а зранку накрила і мене. Дощ йшов 4 години. Лежав під плівкою і читав свої бортові записи. Після дощу роззувся, щоб не вимазувати сандалі і пішов за клубнікою.

Роздумував над маршрутом по узбережжю до Грузії. Але взнав, що дороги туди через Абхазію закриті і шосейні, і залізничні. Все через Грузино-Абхазьку війну. Вирішив вздовж Кавказа їхати в східному напрямку до Карачаєво-Черкесії. Дорогу на Кутаіс і Хадиженськ відкинув зразу – вона йде не по долині ріки, а пересікаючи під прямим кутом численні річки, стікаючі з гір на рівнину. Це череда безкінечних спусків і підйомів. Вибрав дорогу через передгір"я. В лісах багато грибників і це початок літа!

Раніше я купив карту двухкілометрівку Краснодарского краю і республіки Адигея, по ній добре орієнтуватись. На ніч став під великим дубом над річкою Марта. Аромати степу змішувались з ароматами гірських лісів. Зранку зробив в зошиті такий запис: «Сегодня в час дня будет ровно месяц, как я выехал из дома. По насыщенности событиями он наверное пойдет за три обычных месяца. Ночью видел туманный, яркокрасный закат луны. Утром на меня наткнулся заяц, увидел и как рванул. По высокой траве лазили не то полевки, не то мыши-малютки. Сегодня много ехать не буду, надо постираться...»

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Чоловіче,та тобі книгу пора писати!!!

)) Перечитуючи свої записи, бачу, що багато деталей вже забулось... В цілому непогано, що вів нотатки думок і подій.

В районі хутора Ганжиївського збився з дороги. В крайній хаті спитав бабулю, вона аж руками всплеснула, взнавши, що я з України. Вийшов ще дід, розговорились, набрав води. Дали мені коритце попрати речі і заодно запросили ночувати. Перестірав все, ходив в дідовій рубашці і штанах. День видався жаркий і до вечора все посохло. Тут, якщо село маленьке, то воно хутір, якщо велике - станиця. Хутір Ганжиївський, зажатий двума річками, стікаючими з Кавказу, Біла і Пшиш, меді дуже сподобався. Кругом буйна зелень в садках і на городах. Багато шовковиці і вишень.

Під вечір пройшла гроза. Вночі в хаті душно, виходив і довго стояв під зірками південної ночі.

В Ганжіївському вийшла ще одна днівка. Зранку купався на річці, по дорозі назад мене перестрів міліціонер, спитав паспорта. Вночі хтось в магазині побив вікна, вкрали корову на фермі і один п"яний ходив по селу з обрізом. Привіз на велосипеді паспорт, міліціонер попросив нікуди не їхати сьогодні, а в вечері зайде до мене на розмову. Це мене насторожило, але швидко заспокоївся. Ввечері він так і не прийшов. Серед дня пройшла потужна гроза, потемніло, як в сутінках.

Ранком, 15 червня, виїхав далі. Баба Люба на дорогу капітально накормила, казала, що тепер буде переживати, як я доїду.

Погода хмура, декілька раз накривав дощ, один раз сильно, промочив карти і паспорт. Помогав одному молодому адигейцю випихати машину, точніше пхав з його дружиною. Розговорились, водія так вразило, що я з України, довго жав мені руку своїми двома...

Проїхав в цей день 115 кілометрів. Місцевість дуже гарна. Пересікав багато мутних, вийшовших з берегів, рік. Біля Кужорської і Ярославської впритул підійшов до гір. Там же і заночував. На вечерю взяв кусок хліба, пішов до вишні і вприкуску їв. Так само поснідав. Під ранковим сонцем відкрилась велична панорама гір. Могутні зелені хребти з островами білих скал. Зовсім несхоже на Карпати.

В поході мав фотоаппарат Зміну, свій Зеніт пожалів. Від постійної вібрації в Зміні відвалився об"єктив. По дорозі його підремонтовував. Є десь 20 чорно-білих і 3 кольорових фотографій, але якість нікудишня.

Знайшов в просторах інтернету фотографа, який живе біля ріки Лаба.

Ось вона красуня Лаба. На її берегах я провів багато часу.

5185520_xlarge.jpg

А тут гори навколо цієї великої ріки.

5100577_large.jpg

Вранці пересік річку Лаба і в"їхав в місто Лабінськ. В книжковому магазині купив карти Ростовської і Волгоградської області. Дорога вздовж ріки повела мене на південь в глиб Кавказських гір...

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

За Лабінськом накрила невелика гроза, не встиг виїхати - йде ще одна. На цей раз дощ сильний. Перечікуючи його, зварив рис. З-за непогоди проїхав мало: 67 км. Велолічильника в мене не було, відстань з лінійкою вираховував по карті. Рука на цьому набита, в 1993-94 роках навчався в Київському топографічному технікумі.

Неподалік від табору картопляне поле, на вечерю значить невеличка молода картопля. Спати лягаю - стелю целофан, на один кінець одіяла лягаю, іншим накриваюсь. Ця ніч видалась холодною, вдягнув ще одні штани і кофту. Немилосердно атакують комари, випадає роса.

Вранці довго сидів роздивлявся, як гуляють тумани серед скалистих гір. Голий бік приємно гріє ще нежарке сонце...

Біля Шедока гори тісно змикаються над дорогою. Ще десяток кілометрів і Пшебай. Тут гори зовсім високі. До найближчих трьохтисячників 30 кілометрів.

На в"їзді в Караваєво-Черкесію блок-пост з БТР-ом і солдатами. Мовчки провожають мене поглядом. Тут ще неспокійно. Менше року назад закінчилась Перша чеченська війна.

Гірські дороги важкі. Перевалив через перевал між Малою і Великою Лабами. З 10.00 до 16.00 проїхав 60 кілометрів. Далі ноги не видержують. Став на ночівку на перевалі біля Псемена. Зліва, на півночі, в чотирьох кілометрах найвища точка Скалистого хребта гора Лиса, 1664 метра. Справа, вглиб Кавказа, тягнуться м"ягкі гори з висотами до 2,5 кілометрів. За ними, майже серед цілковитого безлюддя, трьохтисячники і в 50 кілометрах від мене майже чотирьохкілометрові гори.

Скалистий хребет.

5059443_xlarge.jpg

Починаючи з пів-четвертого безперервно гримить. До вечора далеко, поспав, наварив картоплі. Запис в зошиті: "Вечером, часов в семь, меня накрыл сильнейший ливень. Молнии били так, что земля дрожала. Я немного перепугался. Про себя шептал латинскую молитву "Аве Мария, грация плена доминус текум..." Ливень перешел в дождь, который шел целую ночь. Я очень сильно вымок. Мокрыми были одеяло, рюкзак, почти все вещи. Еле дождался, когда в семь утра он прекратится."

На наступний день дорога ще важча. Перевал і долина річки Уруп, знову перевал і долина річки Кяфар. Машин на дорозі немає. Села рідкі. Люди живуть бідно, так як і в Карпатах - в маленьких дерев"яних хатинах. На схилах вільно пасуться багаточисленні табуни коней.

Гори дуже дикі, самому туди краще на лізти. Пропадеш серед тих круч і буреломів.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

На гірській дорозі так проголодався, що на обід з"їв майже буханку хліба вприкуску з шовковицею.

Скотившись в долину Великого Зеленчука, став рано на ночівку на високому березі. Розвішав на кущах для просушки всі речі. Зварив їсти, гуляв біля річки. З табору, на правому березі ріки, відкривалась широка панорама гір. Вода в річці мутна, після щоденних дощів.

2149031.jpg

Неспішно роздумуючи над планами, вирішую по долині Зеленчука повернути на північ. Вздовж Кавказа я всеодно не проїду - впруся в Чечню, а до неї вже недалеко. Слухи ходять тут нехороші. Викрадають людей в рабство, вимагають викуп...

І так, курс на північ до ріки Кубань і далі в Маничські степи до калмиків.

Вночі дув холодний вітер з гір, роззганяючи комарів. Спав вдягнутий. На ранок доїв кукурудзяну кашу і вперед. Як приємно їхати по більш-менш рівній дорозі! В спину дув сильний попутний вітер і я буквально летів. Дороги майже безлюдні, часом грунтові. Проїхав більше десятка сіл і станиць. Перевалив водорозділ між Зеленчуком і Урупом. В цей день їв дуже багато шовковиці: маленької і великої, чорної і білої. В одному селі достатньо велике дерево завалилось разом зі мною. Придивився, а в нього були хворі корні. Біля кукурудзяного поля дорогу перебігло лисеня. На ходу спригнув з велосипеда і за ним. Ага, як шмигнуло в кукурудзу!

Ночівка в пшеничному полі на березі Урупа, поблизу станиці Советская. Проїхав 115 км, а вчора по горах 83.

Ввечері написав лист знайомій дівчині в Луцьк. З собою возив фотографії трьох дівчат. До двух потім втратив всякий інтерес, а ось третю і зараз би хотів побачити, але в просторах інтернету знайти її не можу. :0006:

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Віддалені силуети Кавказу провалились за горизонт. Прощавайте негостинні сурові гори.

0_8bd61_fcf20e73_L.jpg

Попереду розвертається рівнина. Рідкі хутори і станиці. Між ними поля пшениці, кукурудзи і сонячника, розмежовані лісополосами. Кругом багато шовковиці. Замітив, що коли її багато їсти, то вживання води зменшується до мінімуму.

Проїхав місто Армавір, звідки позвонив додому. Зробив деякі покупки і далі на північ. Під деревами перечекав грозу, сховавшись під целофан. А проїхав метрів 400 - сухий асфальт! Ночівка на пшеничному полі в степу. Щоб приготовити їсти відхожу до лісополоси, де розпалюю багаття, варю горох. Спати серед пшениці безпечніше, бо вздовж лісополос ідуть польові дороги і на мене сонного може хтось наткнутись. Плюс серед поля менше комарів, до того ж подобається запах пшениці.

Пересікаю ріку Кубань біля станиці Кавказська. Далі дорога веде через величезні станиці Ільїнська, Новопокровська і Біла Глина. День видався з сюрпризами, то жара, то дощ. Крутячи педалі, часто відволікаюсь від дороги. Думки летять в далекий Луцьк.

Остання ночівка в Краснодарському краї. Поруч проходить потужна гроза, пів неба чорне. В сутінках знову гроза, насторожено дивлюсь на небо, але теж проходить мимо. Провалився в сон, не чув, як все ж таки закапотіло, не проправив целофан.

За дві неділі перебування в Краснодарському краї і республіках Кавказу не було ні одного дня без дощу! Накрутив на цих територіях 897 кілометрів.

Переглядаю щоденник і в голові крутяться слова з пісні: "Так випала карта, так судьба расставила фишки..."

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Перерахував дистанцію, проїхану в Краснодарському краї . Вийшло 1062 кілометра. Проклав маршрут на bikemap.net - 1004 км. Воно і не дивно, на карті не враховуються всі з"їзди з дороги в пошуках ночівки, чи шовковиці. Тут маршрут http://www.bikemap.n...nodarskii-krai/

Мій велосипед "Україна"

0_8bd5f_963634f0_XL.jpg

Рюкзак прив"язував до двух поперечних планок на багажнику, в передній сумці возив дві пластикові пляшки для води.

Зранку в"їхав в Ростовську область. В Пісчанокопському заліз на шовковицю, щоб поснідати. Вийшла бабуля з сусідньої хати і взнав, що я з України, винесла миску з варениками )). Накрила невелика гроза, пізніше ще одна. Дощ лив цілу годину. Поспав під плівкою і далі було їхати так легко. В цей день 55 років назад почалась Велика Вітчизняна війна.

23 червня середину дня провів в лісополосі, пережидаючи сильний зустрічний вітер, який досягав піку в середині дня. Але час не потратив даром, зварив кашу. Проїхав місто Пролетарск, де закупив трохи продуктів. Пересік Маничські озера. Кругом продають величезних коропів і іншу рибу.

Наступний день один із найважчих. Їхати не дає сильний зустрічний вітер. Вдень валяюсь в лісополосі. Поруч вибілений дощами і снігами череп барана. В голові рояться невеселі думки. В вісім вечора, нарешті, можу їхати. До темноти промахнув 35 кілометрів, в сутінках їхати легко. Ночую прямо на сіні серед горбистого поля. Підйом в чотири ранку, в 4.30 виїзжаю. Так хочу перехитрити вітер. До 8.45 проїхав 61 кілометр. Зварив кашу і ліг спати. Після обіду далі, майже не зупиняючись. До вечора накрутив 140 км, рекорд в поході!

В цей день пересік ріку Дон.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Шлях мій дійшов до Донщини, козацького краю. Аромати нерозораного степу просто вражали. Як у магазині з дорогими парфумами.

Ріка Дон на картинах місцевих художників.

0_8be46_2ca788d6_XL.jpg

0_8be47_a6d01813_XL.jpg

Дощі кінчились. Сухий вітер дув зі сходу, несучи з напівпустель Казахстана і степів Калмикії жару. Восьмидесятикілометровий участок Волгодонск-Морозовськ дався важко. Був такий момент, що думав получу сонячний удар. Вітер висушував шкіру, волося на голові вигоріло. В Морозовську біля вокзала довго розмовляв з однією жінкою. На прощання вона сказала: "Я хочу, щоб мати тебе не втратила."

Пшеничне поле неподалік Морозовська стало місце глибоких роздумів. Довго сидів над картами, прощитував варіанти різних маршрутів. Повертати на Україну, чи далі заглиблюватись в простори Росії?

Вечірня прохолода приємно вистужувала тіло. Поруч гарячий чай, кульок з вишнями і шовковицею, білий хліб. Що ще потрібно для повного щастя!?

Ранком прийшла тверда упевненість - їду далі. Курс до степової річки Чир і вздовж неї до водорозділу на Дон до станиці Вьошенска. Там відбувались усі події книги "Тихий Дон".

Цей день видався з багатьма сюрпризами. Дорога вела дикими степами, часто по хороших накатаних грунтових дорогах. Проїзжав повз дикі степові хутори.

0_8be50_a39c7d6e_XL.jpg

Трави по-пояс. Під вечір далеко в степу наткнувся на пересувну пасіку. Став на ночівку біля неї. Хазяї - два чоловіка по 50 років і хлопець 27 років. Випив три кружки чаю з шалфеєм і медом. На вечерю варили борщ. Хлопець теж вегетаріанець. Ввечері він довго сидів під акаціями, медитував. Вели з ним довгі розмови. Раньше вони жили в Узбекистані і теж кочували з пасікою. Після розпаду Союзу росіяни стали покидати цю республіку і вони перебрались в Краснодарський край. Розпитували мене про Україну, дорогу.

Вранці дали банку з медом. В цих широтах закінчується ареал розповсюдження шовковиці. Окремі дерева ще є, але дуже рідко. Зато стала попадатись в великих кількостях дика смородина. В нас такої немає, на вкус щось середнє між нашою смородиною і порічками. Вперше також попалось поле з дозрівшим горохом.

Із записів в щоденнику: "Я начинаю понемногу понимать красоту степи. Вечером, в верхов"ях балки стал на бивак. Прошелся по склонам и насобирал гербарий из 63 цветков различных видов! Вот это разнообразие!"

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Є така книга "Чир - казачья река". Це дійсно так. Повільна степова ріка і біля неї один за одним йдуть хутори і станиці. В порівнянні з краснодарськими - вони невеличкі. В очі кидається велика кількість солом"яних стріх.

artlib_gallery-17630-b.jpg

Ця ніч в степу безсонна. Ніби немає комарів, не холодно, немає роси, а не спиться. Погляд блукає від зірки до зірки. Заснув тільки в 1.30

Дорога цілий день іде вздовж Чіра. Жарко, вітер попутно-боковий. Ввечері за станицею Каргінська звернув з дороги в балку в пошуках місця для ночівки. Одне місце гарніше за друге. Вже віддалився від дороги на чотири кілометра. В одній із яруг побачив польовий стан. Будка, шалаш, машина, ліжко під деревами, вкопаний столик з лавками. Завернув туди, поговорив з хазяями і став табором поруч. В польовому стані живуть чоловік з дружиною, їх дочка старшокласниця і старий дід. Поруч бахча, яку вони посадили і обробляють. Живуть так від весни до осінні. Самі з Ростова-на-Дону.

Ввечері запросили на вечерю. Допізна сиділи під акаціями. В кінці Олег запропонував пожити в них з тиждень, відпочити, від"їстися. В них запланована культивація і треба в дечому помогти, за роботу заплатять. Одразу погодився. Місце мені виділили на ліжку під деревами.

Ночі стали дуже теплими. Сплю в одних трусах під своїм одіялом. Вдень жара досягає 36 градусів.

Працюють на бахчі тільки рано вранці і ввечері після сьомої. З хутора Рогожкіна приходять робітники. Одного вечора принесли три літри бражки. На вигляд як шампанське, має десь 5 градусів. Випили все, розказували всякі історії. В них тут був випадок. Зустрічались двоє десятикласників: хлопець і дівчина. Їм хтось забороняв це робити. Літом вони втекли. Знайшли їх пізньої осені мисливці в степу по димові. А вони вирили там землянку і жили. Потім їм вже ніхто не забороняв одружитись.

До стану майже кожний день в сутінках приходить заєць. По схилам балок живуть великі сурки і юркі суслики. Вночі якась птаха через рівномірні інтервали видає високий звук. Всі гадають хто це?

artlib_gallery-18103-b.jpg

Часто гуляю по схилах яру. Там дуже багато крупної польової суниці.

Спокійне розмірене життя і хороша їжа гарно впливають на мене. Спочатку пропали западини на вісках, потім округлились щоки і ягодиці.

З останньої дньовки в Краснодарському краї минуло 13 днів. І всі ці дні я добряче шпарив.

Багато розмов веду з дідом. Він народився в Комі АССР. Мені все цікаво про цей регіон. Одні назви чого вартують Печора, Мезень, Пінега.

5 липня намітив виїзд. В балці провів шість повних днів. Під кінець вже став томитись - хотілось в дорогу. Плани намітив такі: пересікаю Дон біля Вьошенської і повертаю на схід до Волги.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ранком 5 липня виїхав далі в дорогу. Горбистим степом доїхав до річки Дон. В степу біля дороги пам"ятник козакам.

0_714ee_25bf7139_XL.jpg

Згадалось, як один з робітників в балці казав, що його прабабка - Аксін"я з "Тихого Дона". Але це не правда, в неї було двоє дітей, вони померли малими. Загинула вона недалеко від нашої балки біля Каргінської. Була ніч і вони з Григорієм на конях хотіли перейти Чір. Куля червоноармійця влучила їй в ліву лопатку і вийшла під правою ключицею. Григорій, побачивши, що вона завалюється з коня, піддержав її. На дні яру вона померла в нього на руках. Саме страшне, що могло статися в його житті, сталось. Поховав він її тут же, виривши шашкою неглибоку могилу.

Цей епізод з "Тихого Дона" я добре пам"ятав. І коли кричала невидима нічна птаха, здавалось, що то душа Аксін"ї літає над схилами яруг.

Пересік Дон. Тут його середня течія. Правий берег крутий, лівий спочатку пологий, а далі теж ідуть горби. Не схожий на нижній Дон, де я його переїхав під Волгодонськом.

artlib_gallery-18104-b.jpg

Місцевість настільки гарна, що в мене шия боліла крутити головою. За Доном кінчились асфальтовані дороги. Хутори і станиці пішли дуже бідні. Повсюду очеретяні дахи, часто бачу стіни з шифера. З хутора Терновського степом переїхав в Волгоградську область до хутора Дубовський. Людей кругом мало, все більше степи і балки.

Пересік найбільшу притоку Дона - річку Хопер. На крутих берегах глибокі балки. В одній пасеться отара овець. Яка гарна картина! Вся ця місцевість просто вразила мене. Через 7 років, одружившись, я знову приїхав сюди. Наш медовий місяць пройшов на Хопрі і Дону. Спочатку ми 15 днів плили на надувному човні по Хопрі, а потім 10 днів ходили понад Дон з рюкзаками пішки. Одне фото з нашого походу. Табір в заплаві Дона.

65340056.jpg

На лівому низькому березі Хопра досить велика напівпустеля. Трави і кущів мало, все більше піски. На них добре читати сліди звірів. За річкою Кумилга знову піски. В безлюдному місті стаю на ночівку. Навкруги проглядається вся околиця. На вечерю рисово-ячнева каша. Спати жарко, атакують комари.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Річка Хопер

0_8c272_9cbcb929_XL.jpg

Вранці на хорошій швидкості взяв курс на станицю Михайлівка. По дорозі нагнав велотуриста. На багажнику велорюкзак, сумочки на рамі, рулі, на шиї. Поруч біжить лайка. Заговорив до нього. Це виявився француз, та ще який! Звати Крістоф. В дорозі вже 15 місяців. Стартував з свого міста - Бордо. Зиму провів в Румунії, проїхав також Україну... Їхали , розмовляли цілий день. В Михайлівці довго сиділи під козирком педагогічного коледжу, перечікували дощ.

Розпитував його про походи. Він непогано розмовляв по-російськи. На рулі закріплені сторінки самовчителя мови, їде і на ходу вчить. Крім рідної французскої вільно розмовляє на англійській, іспанській. Пару років назад він проїхав з Франції в Індію через Турцію, Іран, Пакистан. Розказував як йому важко було в іранських пустелях. Зараз він знову направляється в Індію і далі в Індонезію. Зимувати планує в долинах Киргизії і Узбекистану.

Лайку йому подарила перед походом знайома дівчина ще цуценям. Звати Міккі. На вид вона достатньо замучена. Крістоф каже, що жара доконала собаку. Коли їде з горки каже: "Міккі, алє!" і він сам запригує на велорюкзак. А от зігнати його буває важкувато.

Ночувати вирішили разом. Спустились в долину річки Медведиця, це теж велика притока Дону. Набирали воду в одній із хат. Нас запросили переночувати. Ми погодились. Дуже хороша сім"я. Вечеряли, допізна вели жваві розмови. Я ще потім слухав радіоприймач. А то відрізаний від інформації про те, що робиться в світі.

Серед ночі проснувся і не міг зрозуміти де я. Шарив кругом руками, наткнувся на Крістофа. Він спав поруч на розкладному дивані. Зранку питав, що мені снилось.

Ріка Медведиця.

0_8c278_b40a553f_XL.jpg

Вранці хазяї дали на дорогу яблука, огірки, сала (звісно не для мене), молока, сира з сметаною. Ось такі люди!

Крістоф планував їхати на Волгоград, я на Саратов. На Волгоград треба було їхати по дуже загруженній дорозі Москва-Астрахань, та ще й проти вітра. Таких дорог я старався уникати, їхав весь час другорядними, де мало машин. Не доїзжаючи 10 км до Фролово, стали на обід. Я довго і палко переконував його змінити курс. Він піддався моїм аргументам і вирішив їхати зі мною до Саратова.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ночівка на березі степової річки Арчеда. Проїхали небагато - 68 км. З Міккі багато і не проїдеш. Вибирав місце для табору Крістоф. В полі зору село на другому березі ріки. Я в таких місцях не стаю. Щоб спокійно спати, стараюсь вийти з поля зору Homo sapiens.

Ввечері Крістоф майстерно грає на сопілці. Натягує тент. В кострищі запекли картоплю.

Вранці спав довго, бо вночі було багато комарів, крутився. А Крістоф вже зібрався і делікатно так грає "Happy Birthday to you!". В мене сьогодні День народження. 23 роки.

Дорога йде пустинним степом. На рівних участках я їду швидше, на підйомі він швидше. Велосипед в нього, наскільки я зараз розумію, МТБ. На грудях вісить сумка в якій зеркалка "Мінолта". Фотографує рідко, виваженно. В одному місці зупинився і каже: "Сергей, здесь как Индия." Видно ландшафт нагадав йому Індію.

0_8c40d_f334b405_XL.jpg

Ввечері я роблю записи в зошиті, він надиктовує на диктофон. Я займаюсь своїм і слухаю довгі монологи на французському. На якомусь радіо раз в тиждень виходить передача про його подорож. В містечках веде себе розкуто, п"є пиво з місцевими. Одежа дуже строката. Я стараюсь побистріше звалити з таких місць. Каже: "Ты много стрес". Певно так і є.

До обіду досягли Ольховки, проїхавши 70 км. Тут для Міккі ремонтують взуття. В Ольховці пробули довго. На ніч стали біля річки Іловля. Завернули на берег, а тут двоє пацанів ловлять рибу і купаються троє дівчат. І ми покупались. Дівчата гарно співали, в тому числі хіт цього літа від Натальи Сенчуковой "Не плачте девочки, что лето отцвело. В Росии погода за нас." Музики мені в поході явно не хватало. Часто зупинявся послухати, якщо десь грала, чи з відкритого вікна, чи з магазина. Ще популярна була Лінда, а новий диск Сенчукової зовсім на ура. Доречі, деякі пісні їй написав наш покійний земляк Хурсенко, в тому числі "Запела осень за окном".

На ніч Крістоф поставив угорську палатку, а я вклався на самому березі під зірками...

Наступний день стоїть жара. Бачу, що Міккі дуже важко її переносити. На обіді заліз в воду і не хотів з неї вилазити. Крістоф розказує, що зимию в Румунії собака легко переносила сильні морози і пробігала в день інколи по 100 кілометрів.

Дорога йде весь час вздовж Іловлі. В одному місці дикого вигляду кошара з високопіднятим рваним червоним прапором. Хтось скучає за Союзом. Проїхали залізничну дорогу на Волгоград. Якраз йшов пасажирський поїзд. Куда він? Може на Душанбе, чи Ташкент.

В другій половині дня показалась на горизонті могутня Волга. Скоро почався спуск з водорозділу в місто Камишин. Курс на порт, щоб на паромі переправитись на лівий берег ріки.

Широка Волга біля Камишина

4780870_large.jpg

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Чисто женский вопрос Дома ждала какая-нибудь зазноба?

Всерйоз ніхто не ждав. Були якісь симпатії... але вони часто мінялись.

Покатались трохи по місту, ближче до вечора переправились на паромі через Волгу. Проїхали десь 5 кілометрів вверх по течії і стали на ночівку на низинному березі. Біля Волги хмари комарів. Допізна палили вогонь, дивились через ріку на вогні Камишина.

Літо в розгарі. 9 липня. Для мене це 58 день подорожі.

Дистанція від Краснодарського краю до Волги склала 983 км, по bikemap.net 915км. Перша дистанція точніша, бо я враховував всі з"їзди. Тут цей маршрут http://www.bikemap.n...8/google_hybrid

Спали обоє в палатці. Міккі теж старався підлізти під днище, сховатись від комарів...

Вранці дорога йде вздовж Волги на північний-схід. Через 20 кілометрів дороги став, як вкопаний Міккі. Точніше ліг в траві. Вмовляння і погрози Крістофа не дали ніякого результату. Попробував тягнути на шворці, впирається. Бачимо що йому погано. Крістоф вирішує везти його на багажнику в Саратов і там продати. Ложимо його на багажник, він завалюється. Крістоф пробує прив"язати. І тут Міккі хватає його зубами за долоню. Вся кисть в зубах, Крістоф кричить: "Сергей, помоги!" З трудом розжали зуби. Тече кров, багато глибоких ран. В Міккі судороги, він помирає. Крістоф пробує робити масаж серця, але це безрезультатно. Міккі мертвий. Обробляєм і перев"язуєм рани з обох сторін кисті. Крістоф зі злості хватає мертву собаку за передні і задні лапи і швиряє з усієї сили в придорожну лісополосу. Шкіряні капці порозлітались...

Всю дорогу далі їхав похмурий. Мовчали. Не було привичного шурхотіння лап по придорожній траві.

Безперечно, вся провина за смерть собаки на Крістофу. Міккі вже давно пора було залишити десь в людей. Собака породиста і хтось би погодився його прийняти, особливо в сільскій місцевості, де треба і сторожа, і пастуха.

Маленьким цуциком він покинув Францію, пробіг всю Європу і знайшов свою смерть в приволжських гарячих степах.

В середині дня ще одна переправа через широкий розлив степової річки Торгун. Коли побудували Волгорорадську ГЕС, вода піднялася і затопила низинні участки степу. Щоб не робити величезний об"їздний круг степами, була налаштована паромна переправа в самому гирлі ріки-затоки. З парома відкривається широкий вид на Волгу, на її крутий лісистий правий берег.

volga.jpg

А в 80-и кілометрах на сході тягнеться кордон з Казахстаном.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Невдовзі після переправи завернули в прибережне село Курнаєвка. Крістоф пішов переговорити,щоб десь попрати речі. В першій же хаті дали нам миску, воду. Потім лишились в них на ніч. Дід з бабою і два їх внука з Волгограда: Антон 10 років і Альоша 13 років. Ходили за мною як хвости, казали, що як виростуть теж підуть у похід на велосипеді. Я їх сфотографував і потім вислав їм фотографії. Дід казав, що ми як бомжі і він не бачить ніякого сенсу в цій подорожі. Я з ним довго говорив і він трохи пом"якшав.

В саду багато яблук і абрикос. Наготував собі на дорогу майже відро фруктів, я ж вегетаріанець!

Ввечері пішли на Волгу. Сонце сідало за рікою. Проплила баржа.

d0b1d0b0d180d0b6d0b0-d0bdd0b0-d0b2d0bed0bbd0b3d0b5.jpg?w=640&h=244

Дорога з Курнаєвки тягнеться прямо на північ. Скоро, як це часто буває в Росії, асфальт кінчився і пішла грунтовка. Кінчалась Волгоградська область і починалась Саратовська. Чому вони не роблять закольцовку між областями? Я трохи нервував, бо поруч гриміло, пройшли недалеко грози. Не хотілось їхати по розскисшому чорноземі. Крістоф поламався, щось з цепом, дав йому плоскогубці, а сам пішов збирати смородину. Робив "варення" - насипав в банку, м"яв і пересипав сахаром. Їв його, коли не було інших фруктів.

На ніч завернули на берег Волги. Влаштувались на обривистому невисокому березі. На вечерю собі зварив чай і пив його з сахаром і хлібом. Потім довго сидів, звісивши ноги з обрива. Думки несли в вже близький Саратов. Протилежний берег дуже горбистий, видно в пониженнях пшеничні поля. Проплили дві баржі.

Крістоф вирішив поспати ніч, як я - без палатки. Його дуже покусали комарі і він був явно не в захваті )) Крістофу 30 років. Тонкі, правильні риси обличчя, довге курчаве волосся, зібране взаді в хвостик. Носить окуляри в тонкій оправі.

Моє спорядження, нагадаю, просте. Катрулька на 2,5 літра, одіяло, два целофана і всякі дрібні речі. Все це складаю в рюкзак.

Вранці виїхали з метою досягнути сьогодні Саратова.

178387758.jpg

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ранком в субботу, 12 листопада виїхали пізно, біля 9-ої години. В 11.30 зупинились перепочити на зупинці в селі Тарликовка. Біля нас зібралась куча пацанів 20-30 років. Рознакомились. Один з них, Вікентій, запросив нас на чай. В нього ще два брата, сестра і мати. Видно ми їх дуже зацікавили, запросив нас залишитись в них на вихідні. Обіцяв рибалку на Волзі, дискотеку в сусідньому селі. Крістоф був не проти і ми погодились.

Три рази ми ходили на рибалку, вірніше на ловлю раків. Біля села затока Волги в яку впадає річка Тарлик. Ниряли в масках і ганялись під водою за багаточисленними раками. Зверху плаває сітка з м"ячиком-поплавком, вловив і на верх, вловив і знову на верх. Вода чиста, багато водоростів і різної риби. Я умудрився руками влапати рибу-голку. Дивно, завжди думав, що вона водиться тільки в морях. Раків вони продають в Саратові. Поїли раків ми теж достатньо. Вікентій постійно вгощав нас пивом. Сам не пив - закодований. З п"янства розвалилась його сім"я, він потім показував свою "бувшу" - симпатична казашка. Хоча чомусь тут усі на них кажуть кіргізки. Зрозуміло, що вони ніякі не кіргізки. До Вікентія прибилась десь з інших сіл Надя. Їй 18 років, дуже бойка, мене загружає своїм "базаром" в дві хвилини.

Вікентію 25 років, служив на тихоокеанському флоті. З п"яти салаг, які попали на корабель, чотирьох опустили одразу, крім Вікентія. Казав здоров"я в них не хватило. Один салага вночі заколов свого діда. Списали, як душевнохворого. Після флоту Вікентій зупиняв фури, заставляв водіїв "ділитись " товаром. Менший брат казав, що в селі Вікентія ніхто не поб"є, навіть самий здоровий, на дві голови вищий, пацан. Дійсно, мене він завалив би і з двома зв"язаними руками. Але взявся за розум. А ось на два роки менший брат - гіркий п"яниця. З третім, ще меншим братом я проводив найбільше часу. Сестра Галя - вилита копія своєї гарної матері. З їх мамою я вів довгі розмови. Вона багато розказувала про своє життя, як попала з забайкалля на береги Волги. Який контраст - народитись в гірській тайзі, а потім жити в майже голому степу!Тут їй важко. Такі непутьові старші сини.

Давно замітив, що випадковій людині, якщо вона хороший слухач, люди розказують таке, що і близьким би не розказали.

В субботу пішли на дискотеку. Пацани всі поголовно п"яні. Музику хто хоче, той і включає. Тут теж рулить Сенчукова. Ну не диво, пісні, які гремлять на всю Росію, написані в Луцьку В"ячеславом Хурсенком.

http://www.youtube.com/watch?v=txhquiItams

Багато гарних дівчат. А пацани... Вікентій каже:"Там зарізали, там повісився, той в армії, той в тюрмі."

Із записів: "Отношения между ребятами и девушками ужасны. Ребята бьют девушек, мужья - жен. Девушки намного бойче наших украинских. Я очень-очень далек от всех этих нравов и отношений. И все это для меня очень дико."

На дискотеці познайомився з Володьою. Він просидів в обнімочку з своєю дівчиною всі танці. Живе сам. Мати померла, батько поїхав жити до іншоЇ, брат повісився. Осінню мають поженитися. Вікентій каже, що він п"є по-чорному, кожен день.

Питав в Вікентія, пішла би яка з французом. Каже - ні, а якби пішла, то получила б потім.

Ввечері Христоф і Надя видали концерт. Підвипивший Христоф ліз приставати до Наді, а вона його криє самими останніми матами. Він не розуміє, лізе далі, а всі ми валяємся від сміху! Луплять один одного, хватають за непристойні місця!

Кормлять нас верлішелю, домашнім хлібом. Я більше хліб з чаєм. Вікентій справжній фанат чаю. П"ють його з молоком. В саду є абрикоси, вишні і малина.

У Вікентія склалось погане враження про француза. Я теж вже трохи втомився від нього. Розстались ми під Саратовим прохолодно.

Тарликовська затока і Волга.

tarlykovka-481947.jpg

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

В понеділок виїхали. Одним ривком досягли Енгельса - міста-супутника Саратова на лівому березі Волги. Тут з Крістофом ми розстались. Він далі лівим берегом поїхав на Самару, а я завернув на трьохкілометровий міст через Волгу до Саратова.

2821991_large.jpeg

З мосту відкрилась широка панорама міста, прижатого до Волги високими пагорбами. Саратов сподобався мені одразу. Проїхався по набережній, заїхав в центр. Потрібно тут пожити трохи, а як? На готель грошей малувато. Вирішив в когось пожити на квартирі, для цього придумав легенду: я приїхав поступати і мені треба житло на 15 днів. Звісно, що 15 днів я тут сидіти не збираюсь, хватить неділі. Поїхав в приватний сектор і хожу від хати до хати. Результат невтішний. Приїхав знову в центр, сів на лавці біля фонтану, їм хліб, макаючи його в сахар. Чую починаю засинати. Сів на велосипед і поїхав далі шукати житло. Після довгих пошуків знайшов зовсім дешево в хаті однієї бабулі в п"яти хвилинах від центру. Була четверта година дня. Ліг поспати. Проснувся о дев"ятій. Пішов прогулявся по нічному місту.

В Саратові провів цілу неділю. В мене з"явились улюблені місця. Це проспект Кірова і набережна Волги.

1378467343general_pages_i26293_v_prazdnovanie_dnya_goroda_budet_vovlechen_ves_prospekt_kirova.jpg

Саратов велике місто - 900 тисяч жителів. Моя хазяйка все життя тут прожила. Багато всього розказувала. Чоловік її ніби і не воював, але сильно постраждав у війну. Його з великим десантом зимою скинули в степу. Багато солдатів замерзло насмерть. Він сильно перемерз і хворів потім усе життя.

Приїзжала до неї проїздом родина з Москви, за стіл мене не кликали, але пригостили. Там була напружена ситуація. Молодого гарного мужчину закрутила старша стервозна жінка. Всі постійно виходили на перекур, шушукались. Я й сам вийшов подивитись на "молодят". Дійсно - не пара.

На вулицях любив сідати десь на лавку в людному місці і спостерігати за обличчями перехожих. На Волгу їздив велосипедом, бо туди далекувато. Багато читав. В хороших книгах шукав якоїсь підтримки. На головпочтампі получив по паспорту листа з дому. Я попередив рідних, що буду проїзжати це місто в одній із телефонних розмов.

Погода стояла більше похмура, вітряна, з дощами.

В книжкових магазинах докупив декілька карт областей. Загальний стратегічний напрямок намітив на Нижній Новгород. Це майже прямо на північ. Дистанція близько 1000 кілометрів. Звісно, якщо їхати прямими магістральними трасами - дорога буде коротша. Але я завжди їду другорядними. По дорозі запланував відвідати віддаленні райони Пензенської області, Мордовії і Нижньоновгородської області.

Саратов столітньої давності.

08870.jpg

281.jpg

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Виїзд з Саратова запланував на понеділок. Недільний вечір в місті дуже запам"ятався. Пішов гуляти в центр на проспект Кірова. Гуляв, сидів на лавках. В одному із кафе грав новий, мій улюблений, альбом Лінди. Прослухав його всього.

Роздивлявся молодь. Багато високих струнких гарних дівчат. Риси обличчя якісь особливі, в нас такий тип трапляється рідко. Напередодні одна молода жінка, продавець книг, яка навчалась на бібліотекара в Львові, сказала, що як побачила мене, то одразу на неї війнуло чимось тамтешнім, українським. Це мене неприємно вразило. Невже в мене на чолі стоїть тавро західноукраїнця!? Я схожий на діда, а він з Полтави.

В росіян в характері є якась широта. Ця риса мені дуже подобається. Ми більш вузьколобі, зажаті. Це географія накладає на них цей відбиток, майже безмежні простори на всі чотири сторони.

Ранком покинув мою хазяйку. Вже не пам"ятаю сказав їй, чи ні, хто я насправді. Піднявся на пагорб за містом, оперся на раму і довго дивився на залите сонцем місто. На сході виблискувала широка Волга.

Саратовська область займає площу 100 тисяч квадратних кілометрів, це вп"ятеро більше за Волинь. Шлях мій йшов на північний-схід в базарно-карабулацький район. Правобережжя Волги - це не лівий пологий берег. Перепад висот ого-го!

5049846_xlarge.jpg

Ноги дуже втомились, бо ще дошкуляв сильний зустрічно-боковий вітер. Став на ночівку в 17.00, проїхавши 75 кілометрів. Табір на схилі великого пагорба. Видно навколо дуже далеко. В полі зору і два села.

Майже одразу самим краєм зацепила гроза. Переждавши її, в одних шортах, босий, по мокрій траві, спустився до найближчих дерев. Там розпалив вогонь і зварив картоплю в мундирах, яку дала мені на дорогу баба Нюся.

Розпогодилось. Повечерявши, довго сидів на одіялі, обклавшись картами областей, через які мав іти мій шлях. На картах в очі кидалось різке збільшення зеленого кольору. Це означало одне - степи закінчуються, я в"їзжаю в лісову зону.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Ніч була дуже холодною. Натягнув на себе двоє штанів, кофту, куртку. Снились якісь топокарти. Збудив дощ. Так цікаво - одна половина неба суцільна хмара, інша - чиста. Зібрався і вдорогу. До побачення Волга, я ще з тобою побачусь, більш ніж через тисячу кілометрів, в Нижньому Новгороді.

0_8c8bb_2c7d4ec3_XXL.jpg

Вітер в спину підганяв і допомагав пересікати безкінечні пагорби. З"явились ліси і переліски. Під березами перечекав саму жару. Місцевість нагадала Волинь і від того цілий день просто чудовий настрій. Як завжди водиться в Росії, грунтовками переїхав з Саратовської в Пензенську область. Горбистість зменшилась.

За першим пензенським селом побачив гарне березове узлісся і завернув до нього на ночівку. Поруч пройшла сильна гроза, під вечір найшла ще одна хмара, але вже без блискавок. Перечекав легкий дощик, навіть не натягуючи целофан, - захищали берізки. Поруч горохове поле, в лісі є гриби і суниця. В дорозі накопав молодої картоплі, назбирав яблук двух сортів.

Наварив повну каструлю картоплі, а потім суп з молодого гороху, підберезовиків і картоплі. Миски не мав, з"їв три кружки супу. І стало так класно!

"Хорошо меня встретила Пензенская область. Соскучился я уже по лесам. Шутка ли, почти два месяца степи да степи. А здесь домом пахнет... Рядом горит костер. На душе спокойно. Любуюсь сквозь деревья закатом, дальними облаками. Они как горы. Солнце уже село, но их еще освещает. От такой красы немножко грустно. В воздухе похолодало. Он наполнился запахом земляники, леса."

Вночі поле і ліс освітлював яскравий місяць. Часто просинався, підкидував дров в вогонь. Встав рано, босим по росі пішов за суницями, потім в горох. Зварив компот з яблук. Ліквідував шат в передньому колесі, натягнув цеп, заштопав сумку. Пішов за грибами, зустрів грибників, розпитував їх про деякі грибочки, яких не знав. Самі вони збирали білі грузді на засолку, я їх не брав - гірчать. Переробивши ці справи ліг і заснув. Довго не полежав - кусали оводи. Пора в дорогу. Їхав і обертався на свій перелісок.

Пейзаж в Пензенській області. Ріка Сура.

0_8c8bd_dda1818b_XXL.jpg

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Їхав непоспішаючи. Дорога безлюдна. Біля Російсько Камешкира спитав дорогу в однієї жінки. Розговорилися. Вона теж багато мандрувала, але на машині. Казала, років сім назад в Псковській області, зустріла велотуриста, який їхав ночами, а вдень відпочивав. Під кінець зовсім неочікувано дала мені трохи грошей. Сама вона їхала до подруги помогати готовити на весілля.

Проїхав в цей день небагато - 51 кілометр. В 16.30 став табором на ніч. Місце вибрав на великому полі серед лісу. Довжина поля 3, ширина 2 кілометра. Все воно під випасом. Довго крутився, шукаючи гарне місце. Став в 50 метрах від группи дерев. Дрова поруч і огляд широкий. Місцевість далеко проглядалась на північ, куди рельєф понижався до долини рік Кадала і Сура.

Ріка Сура.

390e08ab8862809c964fc3087b0669cf.jpg

Під деревами назбирав дров і зварив супу з молодого гороху, картоплі і грибів. З"їв три кружки.

Спав вночі добре. Проспав, не міняючи положення і не просипаючись від заходу до сходу сонця. Ще так крепко в поході я не спав.

Вранці пересік ріку Сура. Дорога повернула на захід до Пензи. В однієї бабулі попросив солі, то вона дала і солі, і картоплі, напоїла чаєм з булкою. Її сусідка дала огірків.

Частину дороги їхав загруженною трасою Москва-Самара. Оминути її не міг. На ніч став вже поблизу Пензи в сосново-березовому лісі. З близьких дач доноситься собаче гавкання, чути гул далекої автостради.

Треті вечір підряд варю грибний суп. На десерт хліб з цукром. Ніч видалась холодна, палю цілу ніч вогонь. Міцно заснув лиш на світанку.

За 73 дня походу проїхав 3445 кілометрів велосипедом і 775 приміськими поїздами. Ось мій шлях від Луцька до Пензи на карті. Відкривайте.

0_8cc3d_a4b2a83d_XXXL.jpg

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Вранці приїхав в Пензу. Велике, півмільйонне місто. Довго катав по ньому. Купив карту, хліба, масла, цукру. З міста дорога повела вздовж Сури на північ. Одразу зіштовхнувся з потужним зустрічним вітром. Небо затягнуте димкою, але сонце і через неї добре припікає.

Проїхавши біля 30 кілометрів, звернув з дороги на захід. Через три кілометра став на ночівку під групою з декількох десятків дубів, серед оброблених полів. Заготовив на ніч дві кучі сухих дубових гіляк. Ох і жар від них!

На ніч небо затягнуло ще більше. На заході вікно. Вечірній захід сонця - яскравого малинового кольору, похоже завтра знову буде вітер.

Природа Пензенської області.

Надеждино-Облака.jpg

Часи поламались і спішать на 7 хвилин за годину. Але я завжди точно знаю час, бо вираховую і перевожу стрілки пару раз на день, інколи звіряю в перехожих.

Інколи задумуюсь: "А, що як втрачу велосипед і гроші?" До крайньої точки України, а це Луганська область, напряму 550 кілометрів і я зараз віддаляюсь ще більше. Такі думки не дуже лякали. Є впевненість в своїх силах. Дійду пішки. Зароблю на велосипед. В крайньому випадку - вкраду. Зараз кругом можна накопати картоплі., є багато різноманітних фруктів. Часто згадував випадок описаний Солженіциним в "Архіпелазі ГУЛАГ". В 30-тих роках одна дівчинка з репресованої сім"ї пішки дійшла з Комі АССР до Ростовської області. А це більше 2000 кілометрів. В своїй станиці її одразу заарештували і знову вислали.

Ніч видалась теплою. Спав легко одітий. Періодично підкидував дрова. Біля вогню комарів не було, але варто було відійти - атакували.

Ранком 26 липня поїхав грунтовками на захід. Вітер майже не мішав. Проїхав небагато. В дорозі їв вишні, їх мало і вони вже перезрівають. Накопав картоплі. В дорозі згубив розкладний ножик і бейсболку. Від поту лопнули ззаду шорти. Треба зашивати. Їхав деякий час з дівчинкою 12-13 років. Розпитав дорогу і так поговорили.

Ночувати вирішив в глибинні великого лісового масиву. Заглибився приблизно на три кілометра. Основні види дерев тут клен, дуб, вільха. Грибів мало, але назбирав з десяток моховиків. В лісі багато мошки і комарів. Розкладенний вогонь розігнав їх.

Розтягнувся вздовж поваленого дерева. Зварив повний котелок картоплі з грибами, злив воду і добавив масло. На полі перед лісом надьоргав п"ять цукрових буряків. Згадав, як дід розказував, що печенні вони дуже вкусні. Накидав багато дров, коли вони перегоріли закопав буряки в жар. Пік їх 50 хвилин. Три з"їв одразу, а два більших лишив на завтра. Вкуснятіна!

В лісі малий огляд. Декілька десятків метрів. Але життя тут вирує: то миша прошмигне, то кричить канюк, співають малі пташки. Навкруги зелена стіна. Вночі поруч горів вогонь, освітлюючи величезні стволи і крони дерев. Час від часу підкидував великі поліняки.

На Саранск, столицю Мордовії, вирішив не їхати - від нього мене відрізає сильний зустрічний вітер. Зміщаюсь на північний-захід, в мордовський районий центр Інсар.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Зранку невірно визначив напрям вітру. Виїхавши з лісу, зрозумів, що помилився. Вирішив їхати не на Інсар, а на Іссу, районий центр Пензенської області. Вітер сильний, прямо в лоб. Через 35 кілометрів пересік річку і містечко з однаковими назвами - Ісса. Далі повернув на схід. По дорозі їв вишні і набрав цілий пакет дуже вкусних яблук.

В селі Знамено-Пестровка побачив, як з поля йде бабуля з трьома дітьми і несе повний мішок чогось. Я подумав, що там гриби. Зупинився, підождав і заговорив до них. Потім спитав, чи можна в них переночувати, бабуля одразу погодилась. Був тільки час дня. Хата виявилась крайня в селі. Мене напоїли чаєм з медом і домашнім хлібом і я ліг спати на ліжку в саду. Проспав чотири години.

Бабуля живе сама з трьома внуками: двома дівчатами і хлопцем. Мати, непутьова і гуляща, їх покинула і десь живе в сусідніх селах. На літо приїхала ще одна дочка з чоловіком і дівчинкою. На подвір"ї сім вуликів. Коли бабуля по стану здоров"я не змогла працювати дояркою, її перевели помічником пасічника. Так і навчилась доглядати за бджолами.

Мені сподобались всі, і діти, і дорослі.

0_8ce33_bd0e4dd2_XL.jpg

Спалося в хаті погано - душно. Зранку поснідав, сфотографував всіх і в дорогу.

Курс проти вітру на північ. Грунтовками переїхав в Мордовію. В 12 годин приїхав в Саранск - столицю Мордовії. Купив карту двухкілометровку області. Орієнтувався в місті, як завжди, майже виключно по сонцю. З Саранська повернув на Рузаївку - теж велике мордовське місто. Вітер тепер в спину. Заночував під Рузаєвкою на дачах. Там було багато закинутих участків. Став в вишнево-сливовому садку. Навколо багато агрусу, малини, помідорів, яблук, картоплі... Зварив вермішелевий суп і їв його з часником і цибулею. Спалось на дачах добре.

День 29 липня видався дуже жарким. Їхав на захід з попутним вітром. Пересік знову річку Ісса. Завернув на неї покупатись. До вечора доїхав до річки Мокша (це головна ріка народу мордва) і став на краю її широченної заплави. Корінний берег спускається крутим схилом. Розмістився на самому верху. Під вечір прилетів рій якихось літаючих мурах. Спочатку вони гуділи зверху, а потім почали сідати навколо, ще й боляче кусатись. Не поміг і розпалений вогонь. Я втік до городів їсти малину і смородину. Прихожу, а всі мої речі і велосипед вкриті товстим шаром тих мурах. Вихватив целофан і одіяло і пішов спати в сторону. Але вони і сюди стали перелітати. Закутався з головою і заснув, не буду ж бігати цілу ніч. Проснувся пів першого. Мурахи пропали. Перейшов назад до речей. Дошкуляли комарі, тому час від часу підкидував в вогонь дрова.

Ріка Мокша

4874741_large.jpg

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Відсканував чорно-білу похідну плівку. Для більш повної картини виложу декілька більш-менш якісних фотографій.

До попереднього посту - сім"я в Пензенській області, в якої я ночував

0_8cf45_f059fe5c_XXL.jpg

Ночівка десь в Краснодарському краї в пшениці. Видно, що просушую речі після дощу.

0_8cf4d_de9c6b4_XXL.jpg

Крістоф роздумує над картами

0_8cf46_4bed1a6e_XL.jpg

Крістоф і Міккі

0_8cf44_b25e0a07_XXL.jpg

На ночівці з Крістофом в Курнаєвці на березі Волги.

0_8cf4e_831b98ee_XL.jpg

Я з Міккі

0_8cf4b_c949098a_XXL.jpg

З велосипедом Крістофа. Волгоградська область.

0_8cf48_169791d_XL.jpg

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Сергію, чи не пробували знайти Крістофа через стільки років?

Пробував шукати через інтернет, але безрезультатно. Задавав ключові слова і по-російському, і по-французському. Є один Крістоф, який на велосипеді проїхав з Берліна в Саратов, але то не він. Може він вже неживий, а може десь хіпує в Індії. По його маршруту треба було пересікати північно-східну частину Афганістану, а в ті роки там правили таліби. Найти його було б класно - він багато фотографував хорошим фотоаппаратом, в тому числі і мене. Може з форумчан хтось більш натасканий на пошуках...

30 липня день видався знову дуже жарким. Зранку сходив до городів і поснідав агрусом, малиною і смородиною. На вечір нарвав повний котелок. Виїзжав в 10 годин. Від жари весь мокрий. Їхати легше - обвіває вітерець. Курс на захід до мордовського міста Торбєєво. Дороги пішли грунтові, зовсім неочікуванно для мене. Головне вони були сухі і добре накатанні.

4861340_large.jpg

В селі Самаєвка зустрів дуже добру немолоду вже жінку. Спитав в неї про дорогу, а вона одразу: "Заезжай, заезжай к нам! Попьеш молочка." Живе біля самої залізниці. До неї приїхала куча родини з Москви. Я так і не розібрав хто ким доводиться їй. Накормили до "отвала" блінами і пирожками з молоком. Син у неї загинув на заробітках в підмосков"ї.

В дорозі випив величезну кількість води - це все від жари. В полудень ліг в березовій посадці відпочити. До голої спини приклеїлось багато листя, так і їхав з ними розплямований.

Після Торбєєво повернув на північний-захід. На вечір вітер стих. Він цілий день дув мені в спину. Проїхав 88 кілометрів. Завернув в селі набрати на ніч води. Мордовська сім"я, почувши, що я з України крім води дали багато огірків і великий кусок домашнього хліба. Мордовець так скликав родину: "Идите все сюда! Здесь интересный человек." Можна було б ночувати в них, але я рвався далі. Зупинився, коли весь горизонт на заході і півночі закрила стіна лісу. Тут починалися великі ліси в басейнах рік Цна, Виша, Парца, Вад.

Розмістився в полі біля островка дерев. На вечір зварив лише компот і пив його з домашнім хлібом. Більше нічого не готовив. Думав, якщо проголодаюсь зварю щось вночі, або вранці. Захід яскраво-червоний - на вітер. Тіло приємно остужувалось після жари.

Посилання на коментар
Поділитись на інші сайти

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.


Hosting Ukraine
AliExpress WW


×
×
  • Створити...