Преса про "Партизан"

[difoto]

Для Андрія Охремчука, Вадима Куриловича й Андрія Хая волонтерство розпочалось із допомоги військовим 51-ї ОМБР доїхати на полігон у Рівне.

Саме з таким закликом звертається до волинян один із бійців волонтерської армії Андрій Охремчук. Каже, зараз кожному потрібно максимально допомагати військовим, аби згодом не довелося воювати на нашій землі. Він же з друзями створили об’єднання «Поліські партизани», щоб разом робити нашу армію міцнішою. Такі собі тилові «партизани» збирають кошти і закупляють найнеобхідніше для хлопців на передовій. Що особливо важливо, допомогу роблять адресно — окремо для кожного бійця.

Для Андрія Охремчука, Вадима Куриловича й Андрія Хая волонтерство розпочалось із допомоги військовим 51-ї ОМБР доїхати на полігон у Рівне. Як розповідає Андрій Охремчук, старезна техніка військових ламалася просто посеред поля. Хлопці хоч і самі не автомайстри, та лишити бійців на дорозі не змогли. Тож почали шукати деталі до іржавеньких машин і підтягувати професіоналів, котрі б дали їм друге життя.

Коли ж техніку так-сяк поставили на ноги, вирішили не зупинятись. Утворивши угруповання волонтерів «Поліські партизани», взялися за адресну допомогу волинським військовим. Зрозумівши, що бійцям не вистачає таких елементарних речей, як «розгрузки», на базі одного волинського підприємства налагодили їх пошиття, до того ж вклались у доволі приємну ціну — 200 гривень за штуку. На сьогодні одних лише «розгрузок» пошито понад чотири тисячі. Виготовляють ще й кобури під зброю, патронташі, наколінники, тактичні рукавички й підшоломники.

— Зараз найбільше коштів витрачаємо на придбання рацій. Окрім того, забезпечуємо хлопців одягом і взуттям, різними оптичними пристроями: приборами нічного бачення, тепловізорами, снайперською оптикою, біноклями. Мости для придбання цих спецтоварів уже наведені. Для багатьох особливо важко діставати тепловізори, втім, нам поки це вдається, — ділиться пан Андрій.

Окрім 51-ї бригади, допомагають і бійцям із 24-ї та 80-ї, «айдарівцям».

Ще одна особливість «партизанів» — свої передачі військовим вони доставляють на самісіньку передову. Двоє людей із їхньої групи постійно їздить у гарячі точки, щоби передати воякам необхідне. Зі слів Андрія Охремчука, його друзі вже двічі потрапляли під обстріл, але це їх не зупинило.

— Знаєте, терористам там за волонтерів платять більше, як за офіцерів. Тож мало хто їде аж на саму передову, а наші хлопці роблять це, бо ми хочемо, щоб наша допомога на 100% потрапила тим, кому вона потрібна. Звісно, вони їдуть спеціально складеними маршрутами, в амуніції, частково озброєні, — розповідає волонтер.

Поки розмовляємо з Андрієм Охремчуком, до «схрону» приносять компаси. Звичайне туристське приладдя коштує лише 17 гривень. Утім, у нинішніх умовах для військових річ украй необхідна, оскільки з компасом куди впевненіше почуватиметься боєць, самотужки вибираючись із котлованів, подібних до Іловайська.

— Є хлопці, що потрапили в засідку, і ми їх ще досі виводимо. Їм же держава не дала ні карти, нічого, вони там одні в чужих, незнайомих краях, — розповідає пан Андрій.

Найближчим часом «Поліські партизани» планують готувати наших бійців до холодної пори. Отож завдання № 1 — закупити побільше термобілизни та розпочати пошиття білих маскхалатів. Одночасно не припинятиметься й закупівля різної оптики та іншої техніки.

Тим часом волонтери вже втомилися від протистоянь із бюрократичною системою. Як розповів Андрій Охремчук, одна київська команда розробила спеціальні програми для артилеристів, що дають можливість навчитися працювати з новітньою технікою. Навчання за цими програмами хотіли розпочати для 51-ї бригади. Але ніяк не можуть запустити проект, бо влада не йде назустріч, усе відтягується, активістів ганяють із кабінету в кабінет.

— Влада ніби живе в паралельній реальності. Хоча багато простих лучан теж не розуміє, що в країні війна. Іноді вийду ввечері в місто, то хочеться кидатися на людей. Звісно, не варто ходити і нарікати, що війна, просто вже давно пора вимикати байдужість, — каже волонтер.

Із усією серйозністю говорить пан Андрій і про потребу створювати на Волині партизанський рух. Каже, що коли в березні таку його ідею просто підняли на сміх, то нині по всій області частково готуються до «партизанки». Тож волонтер радить хлопцям навчитися хоча б поводитися зі зброєю, дівчатам же рекомендує освоювати правила надання першої медичної допомоги. Каже, звісно, краще б ці знання не згодились, але нині готовим треба бути до всього.