Пауль Зіберт-Микола Кузнєцов

[vasylhrt]

[vasylhrt]

МИКОЛА КУЗНЄЦОВ І НЕСПОКІЙНА СТАРІСТЬ ЧЕРНІВЕЦЬКОГО ЮВЕЛІРА

Жовтень 4, 2010 | Автор: Maric

Постать відомого радянського розвідника, Героя Радянського Союзу Миколи Кузнєцова, як правило, пов’язують із відомим загоном Ковпака, з Волинню, але майже ніколи – з Буковиною. А між тим, кар’єра Кузнєцова починалася саме із завдання в Чернівцях. Про це перше завдання збереглося чимало свідчень, тож відомо, до кого приїжджав Кузнєцов, що він робив у Чернівцях і навіть де він обідав (до речі, в ресторані готелю “Київ”, який на той час вважався одним із кращих у місті). Очевидно, якби теперішні ресторатори зналися на рекламі, вони б могли повісити над одним із тих столиків пам’ятну табличку про те, хто саме тут закушував.

Отже, молодий розвідник з геніальними мовними здібностями Микола Кузнєцов приїхав до Чернівців, щоб… зробити добрий ґешефт для радянської розвідки і привезти до Москви трохи золота та діамантів для подальшого розвитку комуністичного руху. Принаймні так вийшло. Хоча мета радянської розвідки була зовсім іншою.

Все почалося з того, що один із посадовців німецького посольства у Москві Рудольф Фальке на початку 1941 року виявив дивне бажання відвідати Чернівці. Посилався він на те, що хоче допомогти етнічним німцям, котрі залишилися на Буковині. На той момент майже всі німці організовано виїхали з Буковини згідно з таємним доповненням до угоди Молотова-Ріббентропа у Третій Рейх. Отже, бажання посольського працівника видалося радянській розвідці підозрілим і необґрунтованим. Дозвіл німець отримав, але у купе він їхав із симпатичним інженером, який так само прямував до Чернівців. Радянський інженер, чудовий співрозмовник, який вмів пити не п’яніючи і дотепно жартувати, представився Рудольфом Шмідтом. Дружба з братом по крові та тезкою зав’язалася сама по собі. До кого ж їхав представник німецького посольства?

Як писали у старовинних радянських детективах, під личиною чернівецького ювеліра Досідора Кестнера з часів Першої світової ховався законсервований німецький агент. Проживав Кестнер на вул. Мірона Костін, 11а (Челюскинців) . Невідомо, яким він був розвідником, але ювеліром був напрочуд успішним і статки мав досить великі, тож вивезти його добро з радянських Чернівців було вельми проблематично. Отже, навряд чи його прохання до працівника німецького посольства допомогти було офіційним. Швидше за все, приватним проханням про допомогу. Радянська влада не любила експлуататорів, багатіїв, але любила давати раду їхнім грошам. Кестнер же боявся залишитися під старість на бобах і віддавати зароблене державі робітників і селян дуже не хотів. Отже, згаданий Рудольф Фальке з німецького посольства відгукнувся на прохання чернівецького ювеліра-розвідника. Але у Кестнера очевидно, як сказали б зараз, була обтяжена карма, бо коли Фальке приїхав до Чернівців по допомогу, старого звалив приступ апендициту. І на зв’язок він вийти ніяк не міг. Тоді Фальке і спало на думку завербувати Шмідта (Кузнєцова). Адже знов з’являтися у Чернівцях було ризикованим, оскільки Фальке і без того побоювався уваги радянської розвідки. Спроба вербування Шмідта (який і був Миколою Кузнєцовим), звісно, виявилася “успішною”. І одним із перших доручень до Шмідта-Кузнєцова було владнати проблему з капіталами Кестнера. Шмідту передали пароль, місце зустрічі тощо.

І наступного разу Кузнєцов привіз із Чернівців до Москви золото, коштовні каміння, шуби. Заощадливий старий передав йому навіть скатертини з льону. Що, власне, зайвий раз свідчить про вкрай обтяжену карму Кестнера. Старого чекала бідна і тривожна старість, адже весь його статок потрапив прямісінько на Луб’янку. В свою чергу радянські чекісти збиралися перевербувати Кестнера або вести з його допомогою гру, тож хотіли передати йому десять тисяч доларів для перепродажу у Чернівцях на чорному ринку. Але почалася війна, і старий, так і не отримавши валюту, закінчив своє життя, швидше за все, на подвір’ї чернівецької в’язниці десь так у двадцятих числах червня 1941 року. Що не кажіть, панове, але карма – страшна річ.

Хоча, можливо, старий ювелір був першим, хто тиснув руки німцям, які увійшли у Сzernowitz у липні 1941 р. Хоча і це важко назвати хепі-ендом. Адже, тут, певно, старий і зрозумів, до кого потрапили його золото, шуби та інше нажите непосильною працею. Отже, поки весь радянський народ занудно ходив на службу, Микола Кузнєцов, Рудольф Фальке і чернівецький ювелір Кестнер жили цікавим драматичним життям, красиво випивали у ресторанчику готелю “Київ”, швендяли чернівецькими вуличками і грали у гру, ставкою в якій було життя… і лляні скатертини.

Підготував Сергій ВОРОНЦОВ