toj_tu Опубліковано 15 Грудня, 2022 в 13:51 #1 Опубліковано 15 Грудня, 2022 в 13:51 Ода українській мові І Повів мене до церкви Тато У світле Великоднє свято Він нахиливсь мені до вуха Й сказав: «Ти добре слухай, Щоб слово Боже в твоїм серці Цвіло, як квітка на стебельці. Ти ж народивсь у вірі давній, Хрестився в церкві православній» ІІ І я стояв, і пильно слухав, Щоб благодать Святого Духа, Засіяна у рідне слово, Сіяла в думах барвінково. Аби в роки важкі, похмурі, Коли я буду у зажурі, Душа не лізла ув окови Чужих богів, чужої мови. ІІІ Та із високого амвона Не падали слова, як грона, — Не линула, немов обнова, Священна українська мова, Така, як Матір Божа в храмі, Всевладна пані над серцями, І мудрості широке море — Бурхливе, ніжне, неозоре. ІV Там замість золотого слова У груди сипалась полова Чужих словес незрозумілих І від пихи аж потемнілих. Вони, нещирі і холодні, Немов пливли із преісподні. З очей ікон святих одразу Скотилася сльоза образи. V І я спитав: «Чому це, Тату, У гойне Великоднє свято Пан отець править службу Божу, А я збагнути слів не можу? Чи сила Господа звеліла, Щоб наша мова заніміла У нашім прадідівськім храмі, Що вже віки стоїть між нами?!» VI Мій Тато більше не молився. Він спалахнув і розгнівився, Й серед людей словами сіяв: «Цей піп не наш, його привіяв Ворожий вітер, аби пилом Туманних слів, як дим кадила, Зміцнити рабськії вериги І в пеклі мовної хурдиги. VII Він знає добре по-вкраїнськи, Та мовить тільки по-чужинськи, Бо в кожнім чужинецькім слові Є вирок українській мові. Якщо її у нас не буде, То нас історія забуде, Прийшлюк назавжди стане паном Над нашим лісом, нашим ланом. VIII Гей, люди, чом це наша мова, Така шляхетна й гонорова, Тремтіти має, наче сарна, Як мчить за нею ціла псарня Хортів? Чом неукам-забродам Й копилюкам свого ж народу Дозволено чинить розправу — Душити мову величаву?! ІХ Таж українська дивомова — Похідний марш і колискова, І жайвір під травневим сонцем, Щедрівка в Батька під віконцем, Гірських потоків дзюркотання, І соловейкове лещання, І шелест жита і пшениці, В ній ритм дощу і громовиці. Х У нашій українській мові Живе освідчення в любові І люта ненависть до ката, Погорда і гнів до ренегата, Поезів степів і моря, Жага незвіданих просторів, Державний гімн і і спів молитви, І гук війни і скрегіт битви. ХІ В ній — доля наша, в зло закута, І клич Дніпрового могуття, І духу нашого твердиня, Краси скарбниця і святиня, Що працю осяває і дозвілля, У свята наші і весілля, Сторожева несхитна вежа, І єдність нашого безмежжя. ХІІ У світі ми окрадені і бідні, А в церкві ранять нашу гідність І оскверняють нашу душу, Я нині всім сказати мушу, Що нам не честь і нам незмога Молитись до такого «бога», Який не знає і не хоче знати, Що славна українська мова — Це наша люба рідна Мати. Михайло Івасюк,1995 рік. Батько Володимира Івасюка.
Podorozhniy Опубліковано 16 Грудня, 2022 в 21:30 #2 Опубліковано 16 Грудня, 2022 в 21:30 Дякую. Дуже гарний вірш не зустрічав раніше. Шкода що в Україні стількі затурканих московською церквою людей. 1 до коринтян 14:19 - Bible Gateway. В церкві я краще скажу п'ять слів з розумом, щоб інших навчити, ніж десять тисяч слів іншою, незнайомою їм мовою! Коринтян 14:1-19 -Українська Біблія. Переклад Огієнко 1962 р. В Церкві волію п'ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою!
Рекомендовані повідомлення
Заархівовано
Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.