Воловець - Свидовець - Яремча

[Navigator]

m2xxx де продовження? Ждем опис штурму Свидовця.

В цілому маршрут не для слабких. Сміливий задум, не знаю хто там у вас був ватажком, цікаві навігаційні рішення.

Перевал біля Колочави це тупик для багатьох автомандрівників Карпатами. На всіх картах (автомобільних шляхів України, Закарпатської області) там позначена асфатьтована дорога Т-0728. На самому ділі там проста лісовозна дорога, по якій легковик не проїде. Я проходив пішки той перевал в 1995 році (похідНадвірна-Хуст) і запам"ятав, що там грунтовка. Але в цьому році понадіявся, що дорогу проклали (GPS-навигатор теж показує дорогу). Проїхав гарненьким асфальтом по Колочаві і розвернувся назад.

[m2xxx]

[m2xxx]

День четвертий (привид війни): За ніч разів 4 прокидався від того, що поливав дощ. Незважаючи на це, ніч була теплою, привідкривали палатку, хоча не так як попередньої ночівлі. Ми вже не поспішали, до вокзалу пару км. Вибрались з палаток коли дощ почав стихати. Мдааа ... вчорашній пейзаж не впізнати ... все навкруги ніби в монохромній гамі, гори "димлять", горизонт притисло донизу важкими хмарами.

Десь там зверху Свидовець. Добре, що ми вчора втікли звідти.

Починаємо збирати табір. Обтираємо байки від води, яка мила їх вночі. В Сашка "поролонове" сідало ввібрало воду і сочилося і чвакало коли на нього натиснути. Він його довго віджимав щоб можна було +- нормально їхати.

Студент знову дістав вівсянку ...

- Нє-нє-нє ... Давай поснідаємо в Ясіні в кафе якомусь. Ми вже в себе вівсянку не впихнемо ...

- Ну ладно ... я її собі заберу.

- Забирай!

Зібрались по сухому і виїхали в паузу між дощами. Ми котились помаленьку щоб чистенькими доїхати до вокзалу. Земля за попередні три дні добре прожарилась під сонцем, каміння та асфальт дуже швидко підсихали, в Ясіні ми вже їхали по сухому асфальту. З другої спроби знайшли вокзал, дізнались час відправлення "раховоза".

Вокзал трохи стоїть на підвищенні. Видно як позависали хмари на сусідніх хребтах.

Дізнавшись все, що потрібно, хутко метнулись в пошуках їжі. Знайшли чудове кафе неподалік з смачною домашньою кухнею. Ммммм .... мнясоо ... з прохолодним пивом та гарніром... Там ми просиділи ще 2 дощика та ділились враженнями від походу, уявляли що було б якби зараз сповзали з Свидовця. Неохоче покинули кафе і поїхали на вокзал. Ще певний час очікування на потяга, спостерігали на промоклих туристів, що спускались з гір до перону. А от і потяг...

З вікон ми бачили як позачіплювались хмари за Чорногору та Хом'як з Синяком.

Краса яка оточувала всі ці дні очистила голову від гнітючих думок, які там жили, зважаючи на всі ті химерні події які відбуваються. До сурової реальності повернула картина на станції Делятин. На додаткових коліях військова техніка та шкільні автобуси, біля неї та на пероні - військові в броніках, балаклавах та з АКМ на руках, дивляться щоб ніхто не шастав. Холодок пробігся по спині... Добила картина вже на пероні в Івано-Франківську. Оголосили про посадку на потяг Івано-Франківськ - Київ, на сусідньому пероні велике скупчення людей на цей потяг. І в той час на колію через одну від перону приходить та ж колона, що ми проїхали в Делятині. З пасажирських вагонів бігом вискочили ті ж військові в повному бойовому та оточили колону по периметру. Всю сюрреалістичність ситуації не можна було переоцінити. У всіх людей на переповненому пероні перед очима стояв привид війни, який міняв їхні обличчя, настрій, мислення та всю буденність тихого вечора. Наслідки війни, ... ось вони ... , не тільки там далеко, а й тут перед ними ...

Як поїхав потяг на Київ перон попустішав. Почали сходитьтись люди проводжати солдатів: матері, дружини, брати друзі. Ще довго не забути те враження яке в мене тоді склалось. Солдати дружно виспали з потяга і організовано рушили назустріч, в голові колони йшов військовий з величезним прапором. Солдати і ці люди, котрі приходили, це два різні світи, два різні світогляди... Коли проводжаючі з переляканими очима проходили поруч, декотрі старші жінки зі слізьми, а воїни спокійні, з холодною головою, їх заспокоюють, жартують; ані страху, ані сумнівів. Істеричні настрої в проводжаючих швидко припинились, почали просто, по сімейному, спілкуватись.

Колона рушила з перону перед приходом нашого потяга. Під час руху повз перон йшла перекличка між першим та слідуючими пасажирськими вагонами: "Слава Україні" ... "Героям слава"!

Під тими враження ми і доїхали до Луцька...

PS:Фото з походу.