То все фігня, а давайте.....

[druid]

Хто хоче, але соромиться зізнатись, приходьте на 18.15 на зал. вокзал. Купуємо квитки. Маршрут не змінився. Мотузки не берем. В проходженні не сумніваємось, ще думаєм встигнути в Славську на діскатєку. Завадити може лише дуже фігова погода.

Блін, таке враження, що ви кожен день в Карпати їздете.

[Lexx_Giant]

Розповідайте..................

фотки ............................

[druid]

Буду по трохи розповідати, скільки матиму часу. Якщо щось забуду або скажу неправду др.Мартенз поправить і добавить.

Виїхали чернівецьким в 19.15 в пятницю.

Відразу розповім про перевезення велів плацкартним вагоном. Кожен лох провідник думає по своєму. Хтось каже, що треба розбирати, хтось каже що не треба, хтось каже, що треба чохли, а хтось каже, що не треба. Короче ми так і не вияснили. Але щоб було менше гемороя варто взяти квитанцію на надлишок багажу (3 грн.) і тоді ніяких проблем. З Славська до Львова нас чувак переконував, що ми маємо сховати вєли в чохли і розібрати, але ми забили на нього, поставили вєли в тамбурі (він закривається, вийти можна тільки через вагон) і пішли в гості (про це пізніше). В принципі так, щоб 100%, то варто брати квитанцію і якись кусок тканини чи салафану, щоб накрити (тіпа чохол). Але в багатьох випадках можна буз того і того. Зі льова ми їхали в загальному вагоні майже в обнімку з вєлами.

Тим не менше в Львів приїхали десь в 24.00 з розібраними вєліками. Перший раз нам "повезло" з провідником. Другий раз нам "повезло", коли ми не встигли ні на пасажирський поїзд, який відправлявся через 8 хвилин після того як ми прибули, ні на електричку, яка відправлялась через 14 хв. Ми були дуже раді і вирішили поїхати на Високий замок. Вночі на високому замку прикольно (фото пізніше). Теплий легкий вітерець, кілька пяних закоханих пар і маньяк Мартенз з фотоапаратом на штативі, від якого можна було почути єдине зрозуміле слово "оргазм". Фоткав нічний Львів. Біля одного собору, в якого нова можна підсвітка, стояли довго. Позаду нас сиділа пара закоханих. В деякі моменти пані видавала такі звуки, що не у всякому порно-фільмі таке почуєш. Ми мужньо стояли до них жопою, але так хотілось глянути. Мартенз глянув, а потім я глянув. Нічого. Сидять собі. Не знаю, або вони з нас приколювались, або я не все побачив.

Під час третього "везіння" нам не вистачило квитків на черговий потяг, ми мусили брати квитки на наступний. Цей раз вєли не розбирали. Трохи поспали. В 9 ранку вже були в Воловці...... гори...

Далі буде

[druid]

Вийшли на маршрут в 9.20, а планували десь в 7.00. Та нас це не засмучувало. В мене ще зі льова трохи були проблеми з заднім тормозом. Два варіанти - або нормально тормозить, але деколи треться об колесо, або хєрово тормозить. Я вибрав все-таки перший варіант, але часто мусив ставати і щось там поправляти. Хвилин за 15-20 нас чекав підйом. (буде фото). Це торба. Він забрав в нас десь 2 години. І це тільки щоб вибратись на хребет. Трохи зробили гачок, заїхали на обсерваторію. Фіг то обсерваторія, це ми її так називали. Там якась укртелекомівська станція і лабораторія досліджень лавин і снігу - щось таке. Добрий дядя з укртелекому дав нам води (в нас було тільки по флязі, до цього часу майже випили). Від "обсерваторії" вже бачили гору Стій, на яку мали їхати. По хребту легше. Траверсом обїхали гору Великий Верх, вирішили не виходити. Тут почалось бути цікаво. Кругом купа мєсних, які збирали чорниці. Там же ш на хребті були грузові машини, які ті чорниці забирали. Нам захотілося ягід. Збрати часу немає. Вирішили купити. Питаємо в одних - продайте. Фіг там. Питаємо інших - хрєн там. Питаємо в наступних - тупо ржуть і нічого не кажуть. Так і не купили. Я подумав: мєсні - галімі уроди. Під вершиною Велокого Верха, де ми почали траверсувати гору, познайомились з двома чехами, які ішли з нами подорозі, але пішки. Крім них, пішохідників було безліч, велосипедиста жодного. Ми думали, що все складне позаду. А ви уявіть. Вузька стежка поперек схилу. Висота травяних бровок стежки дістає до каретки. Не можна крутити педалі. Крім того, часті каменюки на стежці, які не можливо було обїхати створювали додаткові проблеми. Короче, тільки десь переднє колесо зїжджає з основної стежки - відразу летиш десь в бік - в основному в низ по схилу, а там градусів 60. Стрьомно було. Не пройшли хвилин 15, як наші колеги чехи нас перегнали. Щоправда потім трохи наловчились. На гору вийшли в деь біля 14.00. Віддам належне Мартензу. він як справжінй велосипедист не пропускав жодного метра, на якому можна було хоча б на педалі стати. Під час підйому він значно більше за мене був на вєліку і майже завжди був попереду.

На горі мієстні (ну може не такі вже й уроди) врятували нас черговою порцією води.

Ще буде....

[druid]

Спуск - це те, заради чого варто пахати вгору. Ми спускались 15 км. З них може 1 км - кілька маленьких підйомів. І це - по тій самій стежці. Я отримав стільки задоволення.... Швидкість - не більше 15 км. БІльше - стьомно. Інколи, коли колесо наїжджало на камінюку, або зїжджало зі стежки, а педалі чіплялись за бровку, треба було зіскакувати з велосипеда, щоб не полетіти вниз. Але це було кльово. ловами важко передати. Я з вдячністю поглядав на свою нову вилку. Вона мене врятувала. Кілька разів отримав сідлом по жопі. Десь в 16.10 ми вже були біля водоспаду Шипіт.

Маленьке спостереження за Мартензом. Коли йому добре і не важко - він каже "оргазм" (в Львові). Коли йому добре, але важко він каже - "Жесть" (коли піднімались в гору).

Ще трохи буде....

[druid]

На Шипоті було чоловік 15. Протівні тьоті і дяді, які ходили там в брюках і рубашках і фоткались на галімі мильниці. Ми хотіли покупатись в водоспаді. Зайвих плавок ми не мали, тому мали купатись без них. Народ не хотілось смущати. Я переконував Мартенза, що в таку пору на Шипоті нереально знайти хоча б хвилинку, щоб нікого не було. Ти не менше, через хвилин 10-15 залишились тільки 4 особи. Мужик, дві тьотки і дєвочка років 12. Вони відійшли метрів за 50 від водоспаду, а ми вже волізли у воду. Така моща. Залізти під струю і побути там - це реально на кілька секунд і з нелюдським криком. Вода так валить по голові, що аж повільно починаєш пригинатись. По два рази залізли під водоспад, сфоткались, вділись. Почалось. Прийшло двоє. Потім четверо. Потім десять. Потім ціле весілля. Ми були в шоці. Хвилин за 5 там зібралося чоловік 50. Повезло.

[Dr.Martenz]

ги ги, бля буду все так і було, тіко це на словах, а на ділі в десять раз круче

[druid]

А що ж було далі?

До електрички в нас залишалось трохи більше 2-х годин. Вона мала виїжджати з Славська в 19.40. Валити десь близько 40 км. Здається небагато. Але треба було перевалити через хребет, і фіг його знає що нас там чекало. По Пилипцю їхали зашибонско - все вниз. На трасі попідкручували велікі, попили соку і поїхали далі. Менше як за кілометр повернули на Нижній і Верхній Студений. Там хоч і не сильно, але все пішло у гору. Мені вже капєц було важко їхати. Більше 25 рідко розганявся. З В. Студеного нам треба було повернути направо на хребет - головне було знайти правильне місце - де повернути. Зорієнтуватися дуже важко, бо село дуже довге і орієнтири постійно повторюються. Якась тьотя почала нас переконувати, що нам вже пора повертати направо. Так переконливо вона нам все розповідала, що ми послухали і повернули. Набрали метрів 50 по вертикалі. Йшли пішки - крутий підйом і трава. Вийшли на носік - виявилось, що повернули зарано. Мусили ще метрів 30 спуститись, а потім ще підніматись по високій траві. Тут знову ішли пішки. З моменту нашого повороту на хребет до відправлення електрички залишалось трохи більше години. Ми ломились в гору і хвилин 20 нашого ходу я ще не був впевнений, що ми ідемо правильно. Але все-таки ми вийшли на потрібну дорогу і нарешті дочекались довгоочікуваного спуску, який мав привести нас прямо в Славське. Там дійсно був суцільний 15-кметровий спуск, де-не-де з невеличними підйомами. Все ніби було добре, тільки до відправлення електричеи залишалось 18 хвилин. ......

[druid]

Спуск був шикарний. В грунтовці засипаній дрібними камінчиками ми гнали інколи в районі 40. Мабуть зі сторони це виглядало ефектно - швидко і багато шуму. Місцеві розбігалися з дороги коли ми їхали. Але якось так дивно - чи швидше їхати, тим швидше час іде. Ми приїхали в Волосянку (10 км від Славська), а на годиннику вже майже 19.30. Вже стало очевидно, що не встигаєм. Я телефоную до приятеля, який часто бував в Славську, щоб запитати в скільки точно відправляєиться електричка. Він сказав що в 20.15. Я йому не повірив, бо був впевнений, що раніше 20.00. Саньку сказав, що 20.00 (щоб не розслаблявся). Але надія в нас зявилась. Ми влупили з новими силами.....

Але якби ж ті сили були. Дорога до самого Славська була грунтовою. Тільки в Славську почався асфальт. Вже було 19.50. Я відставав. В мене ноги горіли. На підйомах не більше 10 градусів я їхав 11-12 км. Надія знов почала згасати. Аж раптом зза кущів виглянув знак "Славське". Саньок мені каже "давай, на повну силу". Я тужився як міг. Один підйом навіть долав з криком. Їхав помалу, але зробив все, що міг. До вокзалу ми підїхали в 19.57.....

У щоб ви собфі думали - не встигли буквально на 2-3 хвилини.

[druid]

Нам трохи стало сумно, але тьотінькі біля вокзалу нас втішили, що через пів години буде пасажирський поїзд. Я купив гарячої кави, бо сильно прихопив кашель, взяли квитки і чекаємо потяга. Мартенз каже: "давай сфотографуємось біля слова СЛАВСЬКЕ на вокзалі". З цих слів почались наші пригоди. Я сказав: "потім". І забули. Потяг прибував на другий перон, але збоку вокзалу. Тобто коли він підїжджав, він перекривав нам вигляд на вокзал і напис "Славське"....

Вже бачимо, як підїжджає потяг, раптом Мартенз згадує, що ми не сфоткались. Я починаю оперативно діставати фотоапарат. Потяг вже поряд. Ніби встиг. Натискаю на кнопку. Блін. Не та кнопка. Випадково вимкнув фотік. Вмикаю знову. Вже до потяга якихось кілька метрів. Натискаю..... Не встиг. Потяг (а він був швидкий) прошмигнув і перекрив весь вокзал. Мені вже геть стало сумно. Та краєм ока я глянув на кадр, який зафіксував фотік.. Мене аж передьоргнуло. На фото стоїть Мартенз, кусок потяга і майже слово "Славсь". Моїй радості не було меж. Я показав фото Мартензу, він теж зрадів. Ми пораділи, зібрались і почали шукати наш вагон. А він був в протилежному кінці потяга. Я ще подумав: "добре, що ми на велосипедах, швидко доберемось до вагона". Але 19 вагонів - це багато. На пероні раптом стало підозріло порожньо. З потяга визирають лише провідники і ніби чогось чекають. Десь біля 10-го вагону я запитав скільки стоїть потяг. Мені сказали що 2 хв. Я аж похолов. Біля 16-го вагона мені сказали "дивно, вже мав би відправитись". Ми зупиняєсь біля входу у 18-19 вагони. В це момент потяг рушає.....

[Samhayne]

Ото лягушки-путишественницы!!!!

[Dr.Martenz]

да закидати велікі і снесилені тіла у рухомий потяг це я вам скажу ... стрьомно. але тітонька кондуктор нам в цьому дуже допомогла, за що ми її вгостили всім шо в нас було, попили чайку з бальзамчиком і мило так побесідували...

[Samhayne]

да закидати велікі і снесилені тіла у рухомий потяг це я вам скажу ... стрьомно. але тітонька кондуктор нам в цьому дуже допомогла, за що ми її вгостили всім шо в нас було, попили чайку з бальзамчиком і мило так побесідували...

Ви її підкорили своїм шармом, і замурзаними веліками.......

[Dr.Martenz]

http://photofile.ru/users/dr_martenzzz/2933351/

фоткіііі