Фронтові картини дуже контрастні. Одні міста спустошені, без жодних ознак життя. Серед зруйнованих багатоповерхівок пересуваються військові, і зрідка, місцеві, позбавлені будь-яких відчуттів, в силу нескінченних обстрілів. Інші — доглянуті, живі, відблискують в променях заходу сонця. Вулицями гуляють молоді сім’ї з дітьми, їздять машини, столики барів заповнені відвідувачами. Найсумніше, що часто ці міста схожі один в один, ті ж самі хрущовки, ті ж самі площі, ринки, магазини... І в цих контрастах ти розумієш масштаб подвигу ЗСУ, які зупинили нашестя орди, врятувавши життя багатьох українських міст. А разом з цим ти розумієш, що для нас — війна не закінчиться ніколи. Для нас — це для цілого покоління. Для тих, хто сьогодні в ЗСУ, проходить пекло лютих боїв. Для тих, хто волонтерить, і вже збився з ніг, втративши купу своїх ресурсів і сил. Для тих, хто втратив все, і сьогодні живе в очікуванні завершення бойових дій, перебиваючись гуманітарною допомогою. Для тих, хто вже півтора року не бачив своїх чоловіків, батьків, які служать в ЗСУ. Читайте також: Так і переможемо Перемога не стане кінцем війни для нас. Ми будемо з жахом думати про відбудову, відкриваючи численні злочини орків на звільнених територіях. Ми будемо обходити лісопосадки та поля, на яких ще десятки років буде висіти табличка "Міни". Простір навколо нас буде наповнюватись іменами загиблих героїв і невинних жертв. З нами повсюдно будуть ветерани війни, в орденах, протезах та інвалідних візках. Щомісяця ми згадуватимемо дні народження тих, хто віддав своє життя за нас. А за сусіднім столиком в кафе завжди буде хтось розповідати, як він з міномета гасив орків. І ми завжди будемо мовчати на третьому тості. Ми стали поколінням війни. Хочемо ми цього чи ні. Жодний присмак перемоги не зможе забути, стерти, викинути пережите. Війна залишиться з нами вже до кінця нашого життя. І мабуть, найважливіше, що ми маємо зробити, — це не залишити війну своїм дітям та внукам. Джерело Про автора. Віктор Андрусів, політичний та громадський діяч, аналітик та публіцист Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Читати повністю